[3HG422]
ЖИВІ ТА МЕРТВІ

“І нас, що мертві були через прогріхи, оживив разом із Христом” (Ефесян 2: 5).

Святе Письмо скрізь проголошує, що гріх і неслухняність Адама принесли смертний вирок не тільки йому самому, але й усьому його потомству. Таким чином, воно пояснює факт, що, хоча розумні створіння Бога на ангельському рівні мають вічне життя, Його земне творіння, людина, підлягає смерті. Коли ми думаємо про хвороби, біль, смуток, горе, пов’язані з цим вироком смерті, і про те, що він поширився на всіх людей, і що приблизно 20 000 000 000 людей народилися в гріху, були зачаті в беззаконні, і після більш-менш серйозних труднощів, пов’язаних з процесом умирання, пішли в могилу протягом останніх 6000 років, ми стоїмо в подиві. Ми намагаємося зрозуміти, чи це покарання – справедливе, чи наше людство не зазнало занадто великого покарання за гріх. Дізнаючись про божественний указ, який регулює цю річ, ми змушені визнати, що нам не було завдано жодної несправедливості; що батько Адам справедливо втратив благословення і привілеї, надані йому милостивим Творцем, і що ми, його нащадки, природним чином розділили Його вади й тому не гідні вічного життя. Ми всі готові визнати, що, незважаючи на всі розчарування, смуток, біль і вмирання, а також смерть, ми вважаємо за краще жити, аніж ніколи не народитися. Отже, логічно, що ми завдячуємо нашому Творцю кожною мірою радості та благословення, які можемо отримати в нашому теперішньому житті, навіть якщо б смерть поклала кінець усьому для нас, навіть якщо б не було жодної надії за межами могили. Але ми збираємося показати, що в Писанні нам представлена саме така надія на воскресіння.

Не оминаючи цієї теми, згадаємо, що під впливом оман “темних віків” ми деякий час вважали, на основі середньовічних вірувань, що покаранням за первісний гріх була не смерть, а навпаки, життя в невимовних і вічних муках. Нам пощастило, що наші очі розуміння відкрилися на факт, що такі вчення є небіблійними, помилковими і були сформульовані під час “темних віків” нашими предками, які настільки втратили правильне уявлення про Бога і правильне розуміння Його слова, що вважали богоподібним, христоподібним, справедливим і повним любові виривати один одному суглоби на дибі, заливати розплавленим свинцем рот і вуха, вирізати язик і спалювати один одного на вогнищі. Ми засуджуємо ці злі плоди в житті наших предків і мусимо засуджувати також злі доктрини, які до них привели. Як же ми маємо бути вдячні, що з появою ранкового світла нової епохи, яке осяяло Боже Слово, ми можемо тепер читати в ньому про божественний план, який повністю узгоджується зі справедливістю, мудрістю, силою і любов’ю, яких ми маємо очікувати від доброго Бога. Тепер ми бачимо, що смерть з її супутніми стражданнями й болями є божественним покаранням за гріх, і це означає, що наш рід загинув би як дикі звірі, якби Бог у великій милості не прийшов нам на допомогу і не дав Спасителя й Великого, бо “може Він завжди й спасати тих, хто через Нього до Бога приходить” (Євр. 7: 25).

БОГ ДАВ ЗАПЕВНЕННЯ ВСІМ ЛЮДЯМ

Те, що наш Господь Ісус прийшов у світ, щоб спасти грішників, неодноразово підтверджується в Писанні. Але звідки ми знаємо, що смерть нашого Господа Ісуса була прийнята Єговою як компенсація, як викупна ціна за провину батька Адама? Звідки ми знаємо, що людство, втрачене під осудом через гріх Адама, було викуплене Христом? Справді, ми маємо слово апостола про це й запевнення, що як всі в Адамі вмирають, так і всі в Христі оживуть. Але чи дав Бог якісь конкретні зовнішні ознаки того, що Він задоволений цією домовленістю? Ми відповідаємо: так! Слова апостола вказують на це. Він каже: “І Він [Бог] подав доказа всім, із мертвих Його воскресивши” (Дії 17: 31). Воскресіння нашого Господа було запевненням, що Отець був задоволений Ним – [3HG423] що в Ньому не було гріха. А оскільки Він віддав Своє життя за гріх Адама і його роду, то Його воскресіння означає, що Його жертва була прийнята Богом і рано чи пізно буде застосована. Це є запевненням для всіх людей не в тому сенсі, що всі люди про це чули або що всі люди це цінують, а в тому, що це є для всіх людей, що це явне для всіх людей, які мають вуха, щоб чути.

ОСУД, ЯКИЙ ПЕРЕЙШОВ НА ВСІХ

Слова апостола дуже виразні: осуд смерті перейшов на всіх людей, бо всі згрішили (Рим. 5: 12). Однак він натякає, що цей осуд, прокляття, вирок смерті був знятий з деяких, коли каже: “Ми... з природи були дітьми гніву, як і інші [досі є]” (Еф. 2: 3). Далі він зазначає, що віруючі уникнули осуду (вироку смерті), який лежить на світі. Що він має на увазі? Біблійна відповідь така: у цьому Євангельському віці Бог по-особливому ставиться до тих небагатьох, які мають вуха, щоб чути послання віри, яке проголошується від П’ятидесятниці. Послання, яке приходить до них, навмисно має такий вигляд, що тільки певний клас зі світу зможе його прийняти. Тут є виразний натяк, що не всі мають вуха, щоб чути. Факти з життя підтверджують це, бо навіть у цивілізованих країнах мало хто чує й розуміє це послання. Велика маса навіть цивілізованих людей перебуває в замішанні, як наш Господь сказав про це самарянці: “Ви вклоняєтесь тому, чого ви не знаєте”. Коли мова йде про язичників, то, згідно зі статистикою, мільярд двісті мільйонів з них ніколи не чули про “Ймення, дане людям, що ним би спастися ми мали” (Дії 4: 12). Такими є факти! Варто також зазначити, що число язичників швидко зростає. Сто років тому, згідно зі статистикою, їх було вдвічі менше – 600 мільйонів.

Отже, бачимо, що світ сліпий і глухий до славного задуму, який Бог приготував для спасіння від смерті через Ісуса під час Тисячолітнього віку і через процес воскресіння. Очі й вуха людей звернені в протилежний бік від правди в цих справах не тільки з причини язичництва, але й більшої частини проповідей наших днів. Лише дехто, і то недосконало, бачить і чує про Божу благодать. Отже, лише ці нечисленні є в межах теперішнього прийняття Богом, бо “догодити без віри [Богові] не можна” (Євр. 11: 6). Ці нечисленні, маючи ту чи іншу міру просвітлення, справді вірять у Господа Ісуса, довіряють Йому і є прийнятними. Вони мають змогу знати про Божий план скасування їхніх гріхів і тепер вірою можуть прийняти й одягнути на себе приписану їм одежу праведності Христа. Вони здатні ходити вірою вузьким шляхом самопожертви, самозречення, слідами свого Відкупителя. Роблячи це вірно, вони можуть здобути велику нагороду, яку Писання називає вінцем життя, славою, честю та безсмертям. Велика маса людства, яка не має ні зору, ні слуху віри, не в змозі мати якусь частку в цьому; люди все ще перебувають у своїх гріхах. Ці нечисленні, вважається, вірою ожили з мертвих, натомість решта світу все ще перебуває під вироком смерті. Якими б не були перспективи людей на майбутнє, вони ще нічого не отримали від Господа і не можуть нічого отримати від Нього в цьому віці, хіба що на умовах віри, які Він установив. Ми поговоримо про них, про їхні надії та перспективи дещо пізніше.

ПІДНЯТІ З ХРИСТОМ

Думка, що з божественного погляду посвячені віруючі є зачаті знову до нового життя або, іншими словами, є підняті з Христом, щоб ходити оновленим життям, пронизує всі вчення апостолів. Їх називають “Новими Створіннями”, “Новими Створіннями в Христі Ісусі”. Для них “стародавнє минуло, ото сталось нове” через віру, завдяки якій вони спочатку повірили в Ісуса як свого Відкупителя і прийняли прощення гріхів. По-друге, вірою вони посвятили себе, попередньо виправдані, Господу і Його служінню аж до смерті. Далі вірою вони були зачаті святим Духом, були помазані ним, отримали його керівництво такою мірою, що відтепер живуть новим життям не за плоттю, а за Духом. Вони, як дає зрозуміти апостол, спрямовують свої почуття на те, що вгорі, а не на земне (Кол. 3: 2). Вірою вони приймають “цінні та великі обітниці” Бога, які стосуються їх, а не світу загалом, і Він обіцяє, що якщо вони будуть вірними у жертвуванні земними інтересами зараз, то при другому приході свого Господа будуть прийняті Ним і стануть дійсними Новими Створіннями в Першому, головному воскресінні. “Перемінені” таким чином від земного до небесного, від природних умов до духовних, вони стануть подібними до ангелів, подібними до свого славного Господа, і будуть учасниками з Ним у великому тисячолітньому Царстві, яке Бог обіцяв Йому і через яке світ отримає велике благословення, забезпечене заслугою жертви на Голгофі.

ОЖИВИТЬ ВАШІ СМЕРТНІ ТІЛА

Наші друзі адвентисти та деякі інші, очевидно, неправильно зрозуміли аргумент апостола в Рим. 8: 11, припускаючи, що він стосується воскресіння Церкви в смертних тілах, людських тілах, – таких, які ми маємо зараз. Весь контекст показує протилежне. Ось слова апостола: “А коли живе в вас Дух Того, Хто воскресив Ісуса з мертвих, то Той, хто підняв Христа з мертвих, оживить і смертельні тіла ваші через Свого Духа, що живе в вас”. Найбільш очевидно, що апостол має на увазі дію благодаті в серцях посвячених віруючих у наш час. Його аргумент стосується сили святого Божого Духа. Якщо вона була достатньо могутньою, щоб підняти нашого Господа Ісуса з мертвих, то чи не буде вона достатньо могутньою у своїй дії в нас, щоб дати нам, як Новим Створінням, не тільки можливість утримувати наші смертні тіла мертвими щодо гріха, але й оживляти їх щодо праведних діл у служінні Господу, братам і всім людям, коли є така можливість? Отже, Нові Створіння у Христі ні в якому разі не повинні порівнювати себе зі світом, але повинні пам’ятати слова нашого Господа: “Не ви Мене вибрали, але Я вибрав вас, і вас настановив, щоб ішли ви й приносили плід, і щоб плід ваш зостався... Коли б ви зо світу були, то своє світ любив би. А що ви не зо світу, але Я вас зо світу обрав, тому світ вас ненавидить” (Ів. 15: 16, 19). [3HG424]

Втрата багатьма цієї біблійної думки – що Церква відокремлена від світу й має окремий суд, випробування – обійшлася дорого. Той факт, що велика кількість невідроджених людей, які не були зачаті святим Духом, були прийняті як справжні християни, знизив критерій справжнього християнства з високого рівня наслідування Ісуса і апостолів до принизливого рівня середнього цивілізованого суспільства. Ми можемо співчувати тим, хто знизив критерії, бо бачимо, що вони мали благі наміри не просто виправдати себе перед високими критеріями, а передусім приєднати до себе тих, хто не мав таких критеріїв через своє неправильне розуміння Писань і припущення, що кожен, хто не належить до Церкви, хто не є з числа вибраних, безнадійно приречений на вічні муки.

НАДІЯ ДЛЯ СВІТУ

У Євангельському віці немає надії для світу, бо це вік віри, час збирання особливо вибраних, час підготовки “святих”. Уся біблійна надія для світу, для тих, кого апостол згадує як засліплених богом цього світу і глухих до впливу Божого послання, є в майбутньому, у Тисячолітньому віці. Надія світу коротко підсумована в словах апостола: “Бо Він [Бог] визначив день, коли хоче судити поправді ввесь світ через Мужа, що Його наперед Він поставив” (Дії 17: 31). Ми можемо легко побачити, що суд, або випробування світу, про яке згадує апостол, є в майбутньому; і оскільки світ, як ми бачили, був повністю засуджений на смерть, то з цього випливає, що він вже мав один суд, випробування, і що зараз він страждає від несприятливого вироку, як заявив наш Господь: “Хто ж не вірує, той вже засуджений” (Ів. 3: 18). Засудження почалося з Адама і поширилося на весь його рід, і досі тримає усіх під вироком смерті, і, як ми бачили, тільки посвячені віруючі уникають цього вироку. Отже, слова про призначення Богом дня для суду світу мають означати нове випробування. І це повністю узгоджується з біблійним твердженням, що, коли мова йде про первісний вирок, “Ісус... за благодаттю Божою смерть скуштував за всіх” (Євр. 2: 9). Іншими словами, смерть Ісуса, якщо казати про її кінцеву користь, скасує весь первісний осуд, первісний гріх Адама і його роду, і звільнить усе людство від первісного смертного вироку. Але, як ми щойно бачили, це ще не відбулося, а лише звільнило жменьку посвячених віруючих, чиї очі та вуха особливо благословенні Господом і які під час цього Євангельського віку отримали особливий суд, випробування, що передує світу.

Випробування світу триватиме тисячу років, Тисячолітній вік, і Церква, яка зараз перебуває на випробуванні, як ми це попередньо бачили з інших віршів, готується Господом заздалегідь, щоб бути разом з Господом суддями світу, коли той буде на випробуванні. Нагадаємо слова апостола: “Хіба ви не знаєте, що святі світ судитимуть?” (1 Кор. 6: 2). Які ми раді, що викупна праця Господа, яка зараз доступна тільки для віруючих, в кінцевому підсумку стане доступною для всіх поколінь землі в день, коли тіні невігластва й забобонів минуть, коли сатана буде зв’язаний, щоб більше не обманювати народи, коли Сонце Праведності зійде з цілющим промінням, коли знання про Господа наповнить цілу землю, як води покривають велику безодню, коли мандрівник, хоч і нерозумний, не заблукає, коли ніхто більше не потребуватиме навчати свого ближнього й брата: “Пізнайте Господа! Бо всі будуть знати Мене, від малого їхнього й аж до великого їхнього” (Об. 20: 2; Мал. 4: 2; Іс. 11: 9; 35: 8; Єр. 31: 34).

МЕРТВІ ПОЧУЮТЬ ЙОГО ГОЛОС

У повній згоді з тим, що ми вже бачили стосовно мертвого стану, і в згоді з фактом, що деякі вже зараз чують слухом віри, а всі інші почують згодом, ми звертаємо увагу на слова нашого Відкупителя: “Наступає година, і тепер уже є, коли голос Божого Сина почують померлі, а ті, що почують, оживуть” (Ів. 5: 25). Для людства в цілому ця благословенна година слухання, розуміння, пізнання Правди ще попереду, у Тисячолітньому віці. Для небагатьох з нашого роду, які мають слух, година почути вже “настала”. Наслідки того, щоб чути, в обох випадках однакові. Голос, послання Людського Сина, дає життя. Ісус – “дорога, і правда, і життя” (Ів. 14: 6). Він – дорога до Бога. Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Нього. Він – правда, Боже Слово, єдине послання спасіння, його осередок. Він – життя. Ті, хто приймає Його послання, Його настанови, Його благодать, можуть мати життя, ще більш рясне, ніж те, яке досі мала людина.

Ті, хто зараз чує слухом віри, не тільки дізнаються про Ісуса як свого Відкупителя і шлях до Бога, але й отримують особливе запрошення стати його співспадкоємцями в Царстві. Апостол називає це “високим покликом Божим в Христі Ісусі”, а також “небесним покликанням”, тому що це стосується небесних речей, а не лише реституції земних речей, втрачених в Адамі й відкуплених для світу в Христі. Але ті, хто почує голос Сина Людського в годині, яка надходить, в Тисячолітньому віці, не будуть запрошені йти “вузькою дорогою” самопожертви, ані не будуть запрошені до співспадкоємства з Христом у Царстві, бо клас Царства тоді буде завершений, саме Царство буде встановлене; “вузька дорога” випробувань і труднощів, необхідних для співспадкоємства в ньому, мине, а відкритою буде “свята дорога”, на якій не буде каменів спотикання, темряви та хижих звірів, які б заважали, протистояли, загрожували та чинили спотикання тим, хто наближатиметься до Бога у відповідь на голос, який тоді запевнить їх у прощенні їхніх гріхів завдяки заслузі великої жертви та можливості досягти всього, втраченого в Адамі, – людського життя, людських прав, людської честі та слави, трохи нижчої за ангелів, на Божий образ.

Трохи пізніше в тій же промові святий Іван передає нам слова Учителя (вірші 28, 29), які запевняють нас, що мертвий світ, який почує, це не лише ті, хто не зійшов у могилу, але й ті, хто зійшов у шеол, у гадес, у стан смерті. Ось слова Учителя: “Не дивуйтесь цьому, бо надходить година [3HG425], коли всі, хто в гробах, Його голос почують, і повиходять ті, що чинили добро, на воскресіння життя, а котрі зло чинили, на воскресіння Суду”. Як чітко тут викладено цю річ! Мертві не вийдуть з неба, ні з чистилища, а з гробів. Вони становитимуть два класи: тих, хто заслужив Боже схвалення в цьому житті, і тих, хто цього не зробив. Ті, хто заслужив схвалення, вийдуть з могил до життя воскресіння, до повного воскресіння до життя, до миттєвої зміни в миг ока, від тління до нетління. Інші, які не мали Господнього схвалення, також вийдуть, щоб мати воскресіння, піднесення, визволення від тління до повної свободи Божих дітей. Але вони не зазнають миттєвої переміни до досконалості життя. Ні, для їхньої ж користі вони вийдуть з могили в недосконалому стані, практично в тому ж стані, в якому померли, щоб мати змогу піднятися до досконалості, піднятися через суди, дисципліни, нагороди та покарання в дні суду, який Бог призначив, тисячолітньому дні. Саме під час цього тисячолітнього дня їхнього суду вони почують милостивий голос великого Царя, їхнього Відкупителя, який запевнить їх у Божій любові та у кроках для допомоги, наданої їм для виходу зі стану гріха й смерті; який запевнить їх, що існують відповідні принципи та закони, пов’язані з божественним задумом, яких необхідно слухатися, якщо вони хочуть досягти славного привілею вічного життя; який запевнить їх, що “безбожних усіх Він [Бог] понищить” – тих, хто, маючи повне, всебічне знання про праведність і правду, любитиме неправедність і неправду. Тоді, як каже апостол Петро, “станеться, що кожна душа, яка не послухала б того Пророка, знищена буде з народу” (Дії 3: 23).

3HG422 (1908 р.)