[3HG402]
“НАДХОДИТЬ РАНОК, А ПОТІМ НІЧ”

“Стороже, яка пора ночі? Сторож відказує: Надходить ранок, а потім ніч” (Ісаї 21: 11-12, Хом.).

Обов’язок вартового на сіонських мурах – оголошувати всю Божу волю – як приємну, так і неприємну. Цей обов’язок ми постійно намагаємось виконувати. Доречно, щоб слава тисячолітньої епохи, провіщена через Боже Слово, привертала нашу увагу більше, ніж темна картина ночі утиску, яким вона буде запроваджена. Доречно також, щоб ми приділяли, як це робить Святе Письмо, ще більше уваги прищепленню принципів, які формують християнський характер Господнього посвяченого народу, оскільки це є необхідною умовою для досягнення ним славних привілеїв і почестей Царства і оскільки це – справа Господніх рук, справа збирання з-поміж людства особливо вибраних, які стануть Нареченою Христа, Його співспадкоємцями в тисячолітньому Царстві та його славній справі навчання й піднесення всього світу. Однак ми не забули вказати на те, що Тисячоліття не буде запроваджене проповіддю Євангелія і, як наслідок, наверненням.

Ми показали, що проповідь Євангелія – це спосіб, за допомогою якого Господь зараз запрошує тих, хто має “вуха, щоб слухати”, добровільно прийняти Його критерій і йти слідами Ісуса й таким чином стати Божими особливо вибраними. Але після того, як цей вибір завершиться, божественний метод діяльності з людством, згідно зі Святим Письмом, буде повністю змінений. Тоді замість проповіді тим, хто бажатиме ходити вірою у світлі божественного Світильника – Божого Слова, будуть закони, накази, правила з нагородами для слухняних і “різками” для недбалих; а весь світ, замість того, щоб далі перебувати в темряві, буде наповнений світлом пізнання Божої слави. Тоді Христос і Церква стануть для світу сонцем праведності, щоб розсіяти його невігластво й забобони і допомогти йому піднятися з його деградації по дорозі святості до Едемських благословень, яких вдасться досягти всім бажаючим у кінці тисячолітнього віку.

Нагадуємо вам ще раз, що, як ми вже показали, згідно з найвірогіднішими даними світової статистики, сьогодні налічується понад 1 200 000 000 язичників, тоді як століття тому їх було 600 000 000. Перед нами сумарний результат століття найбільш вражаючої місіонерської діяльності, яку коли-небудь бачив світ: вдвічі більше язичників у його кінці, ніж на його початку. Якщо хтось все ще сумнівається в правильності нашої позиції – що Тисячоліття не настане через проповідь Євангелія, – нехай він не тільки замислиться над тим, що немає жодного місця в Писанні, яке б підтверджувало іншу позицію, але й над тим, що якби в наші дні можна було навернути всі 1 200 000 000 язичників до номінального християнства, яке переважає в цивілізованих країнах, то і так Тисячоліття ще не настало б, бо християнство, безсумнівно, настільки ж далеке від умов Тисячоліття, що й язичництво. Невдоволення, відсутність почуття щасливості ще більше поширені серед цивілізованих людей, ніж серед язичників. Жоден розсудливий розум не може уявити собі [3HG403] того, щоб людські зусилля привели світ до стану, про який йдеться в молитві нашого Господа: “Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі”.

“ЧИ ПРИЙДЕ БОЖЕ ЦАРСТВО?”

Усі розсудливі люди повинні погодитися, що для нас є тільки два шляхи: (1) відкинути Біблію як натхненне і авторитетне джерело, і таким чином звільнитися від її незліченних посилань на Бога, Небесне Царство, яке має бути встановлене під усіма небесами, перед яким повинно вклонитися кожне коліно і повинен сповідувати кожен язик, і в якому Христос має бути великим Царем, а Його Церква – Церквою особливо вибраних, Його Нареченою і співспадкоємницею в Царстві; або ж (2) ми повинні визнати, що Царство, так виразно передбачене в Писаннях, буде запроваджене іншими засобами, ніж ті, яких очікувала більшість християнства протягом останнього століття. Ми зобов’язані прийняти біблійне викладення, що другий прихід нашого Господа має на меті, власне, встановлення цього Царства, і що коли Він таким чином візьме на Себе Свою велику владу і встановить Своє правління серед людей, це буде зроблено силою, як говорить Святе Письмо, а не проповіддю Євангелія, яке на той час вже досягне своєї мети – збере вибраних, охочих і слухняних, клас Нареченої.

З огляду на той факт, що ми вже більше тридцяти років публічно заявляємо голосом і пером, що Боже Царство зовсім поряд, і що воно буде запроваджене “часом утиску, якого не було від існування люду аж до цього часу”, не дивно, що нинішній фінансовий неспокій викликає численні запитання стосовно нашого тексту: “Яка пора ночі?” Чи не є це початком жахливого утиску, в якому завершиться Євангельський вік і буде запроваджений Тисячолітній день благословення? Понад два мільйони примірників “Божественного Плану Віків” знаходяться в руках мислячих людей, багато з яких роками відзначають правдивість викладених у ньому подій жнив цього віку – сорокарічного періоду з 1874 по 1914 рік, протягом якого Тисячолітній вік накладається на Євангельський – один починається, інший закінчується. Менша кількість разом а нами вивчала пророцтва в цьому напрямку в томі під назвою “Час наблизився”. Отже, менша кількість бачить ясно, виразно основу наших очікувань у Божому Слові, і з цього класу в основному походять ті, хто ставить згадане запитання. Іншим добре відомо те, що ми зараз пояснюємо, а саме, що усієї суворості утиску, який втягне нинішні інституції світу у всесвітню анархію, не слід очікувати ще протягом семи років. Але, як ми вже показали, неспокій серед людства зростатиме в міру наближення до кульмінації. Писання чітко дає зрозуміти, що те, що приходить, є паралеллю, позаобразом жахливого утиску, який спіткав юдейський народ і знищив його державність у 70 році н. е. Як ми вже зазначали, апостол порівнює грядущий утиск з “мукою тієї, що носить в утробі”. Відповідно до цього образу ми очікуємо, що на християнство прийдуть численні спазми, родові муки, які будуть наростати аж до останньої з них, в якій загинуть теперішні інституції.

“НІЧ УЖЕ МАЙЖЕ МИНУЛА”

“Ніч уже майже минула, і день наближається”, – ствердив апостол вісімнадцять століть тому (Рим. 13: 12, WBTC). Весь період ночі становить шість тисяч років, і тому він мав цілковиту рацію, кажучи, що за його часів минуло більше двох третин цієї ночі. Цей образ з Писання використовується повсюдно. Період панування гріха і смерті порівнюється з нічним часом, періодом темряви, невігластва й забобонів. Недаремно пророк вигукує: “Буває увечорі плач, а радість на ранок!” (Пс. 30: 5). Протягом цієї темної ночі, за вірогідними підрахунками, двадцять мільярдів представників нашого роду зійшли в могилу, в шеол, в гадес, в смерть, і лише ті, хто має певне знання про божественний план через Святе Письмо, знають, що Господь приготував для них пробудження з мертвих, з могили, а згодом і можливість для всіх досягти, якщо вони захочуть, досконалості та вічного життя. Про це пробудження вранці Тисячолітнього віку говорив з пророчого погляду пророк Давид, кажучи, що тоді прийде радість для мільйонів, які плачуть зараз не тільки за померлими, але й з причини недосконалості, розумової, моральної та фізичної, яку вони знаходять у собі, а також у своїх ближніх і друзях.

Яку радість принесе людству цей ранок нової епохи! “Малій Черідці”, друзям Бога, які пішли слідами свого Вчителя вузькою дорогою самопожертви, він має принести частку в Першому Воскресінні до слави, честі та безсмертя. Решті людства він має принести (через Відкупителя і Його прославлену Наречену) благословення звільнення від рабства тління, рабства гріха і смерті. Недарма те саме Святе Письмо, яке називає теперішній час нічною порою, яке заявляє, що “темрява землю вкриває, а морок народи” (Іс. 60: 2), змальовує майбутнє як яскраві сонячні промені благословення, що приносять не лише звільнення від сатани, який буде зв’язаний на тисячу років, але й звільнення на умовах послуху від усіх болів і страждань, від недосконалості та вмирання, які зараз так засмучують кожне створіння.

Не дивно, що ті, хто лише мигцем вловив суть справи в минулі часи, ще до того, як ця риса Правди стала харчем у пору, були в захопленні. Недарма псалмист, говорячи під божественним натхненням, неодноразово дякував Богові за прийдешню перспективу, коли Царство буде Господнє, і Він буде Правителем серед народів, коли земля та її повнота віддадуть Йому хвалу, честь і послух, належні Його Імені. Недарма апостоли з нетерпінням чекали другого приходу нашого Господа і молилися: “Прийди, Господи Ісусе!”, “Прийди швидше”. Не дивно, що ця думка спонукала ранню Церкву до ревності та наполегливості, які дивували їхніх ближніх, які “пізнали їх, що вони з Ісусом були” (Дії 4: 13). Вірні сподівалися на частку в Царстві, яке Він обіцяв їм, коли сказав: “Переможцеві [3HG404] сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною”; і знову: “Моліться отак: ... нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі” (Об. 3: 21; Мт. 6: 10).

“НАДХОДИТЬ РАНОК”

У нашому тексті пророк переводить свій погляд у наші дні і, у відповідь на запитання, чи скоро закінчиться ніч гріха, неправди, забобонів і скорботи, каже, що ранок наближається. У нашому розумінні світанок почався понад століття тому, у 1799 році. Це визначна у Святому Письмі дата – завершення пророчого періоду, після якого у світ прийде велике просвітлення, велике зростання знань у всіх напрямках, піднесення, пробудження, підготовка до нового тисячолітнього дня і його великої праці. Найперше було релігійне пробудження, і майже всі великі біблійні товариства були організовані протягом п’ятнадцяти років від цієї дати, а найбільші з них – протягом чотирьох років. Боже Слово було світочем, який привів найкращі уми до їхніх найбільших досягнень протягом наступного століття. Сьогодні богослови, професори коледжів і взагалі вся еліта світу відкинули Біблію під впливом вищої критики. Але це дискредитує не Біблію, а їх самих. Вони стали марнославними у своїй уяві, мудрими у власній пихатості, вони знехтували натхненним Словом і, як наслідок, перебувають у засліпленні щодо часів та пір, в яких ми живемо. Отже, світ, який не знає Бога, позбавлений особливого керівництва з боку тих, до кого він міг би розумно звернутися за настановами в теперішній час, коли, більш ніж раніше, потрібна мудрість згори.

Святе Письмо згадує цей період з 1799 року під двома назвами: (1) “День Його приготовлення” (Наум. 2: 3, Турк.); (2) “Час кінця” (Дан. 12: 4). Це період, який завершує епоху того, що Святе Письмо називає “злим сучасним віком”, і вводить “світ [вік] майбутній”, “небо нове й нову землю, що правда на них пробуває” (Гал. 1: 4; 2 Петр. 3: 13). Кожна мисляча людина помітить з першого погляду, що цей період повинен бути, і навіть зобов’язаний бути, найпрекраснішим в історії світу, періодом найглибших змін, які тільки можна собі уявити: поваленням імперії темряви під владою князя темряви та інавгурацією імперії світла під владою князя світла, Христа та Його прославленої Нареченої. Щоб бути якомога коротшим, такий день приготовлення і змін повинен мати дві провідні характеристики, які ми і знаходимо.

“ДЕНЬ ПРИГОТОВЛЕННЯ”

(1) До такого чудового дня, як той, про який говорить Писання, що він надходить, має бути приготування. Таке чудове проміння крізь хмари повинно принести значне ранкове світло, перш ніж саме Сонце Праведності заллє землю променями слави і благословення. І хіба це не те, що ми бачимо? Хіба весь світ не пробуджується від темряви, невігластва, забобонів і дрімоти минулих століть до новизни думки, інтелекту, до пробудження своїх почуттів? Хіба це не єдине пояснення, яке можна розумно дати для чудового прогресу в усіх галузях винахідництва, в механіці, хімії тощо? Хіба це не відповідь на пророче свідчення, що в цей день приготовлення, в цей час кінця, багато хто бігатиме туди-сюди, і знання примножиться? На жаль, світ мудрістю не знає Бога, і, замість того щоб подякувати Йому за теперішні благословення й визнати їх провісниками тисячолітнього Царства, як пояснює Писання, людство, навпаки, шукає пояснення з точки зору мирської мудрості, роблячи висновок, що ми просто зазнаємо наслідків процесу еволюції, і навіть намагається повністю усунути Творця й відкинути Його Слово, полишаючи цей світоч. У сірому світанку вони не бачать каменя спотикання на своїй стежці і не помічають ями невір’я, в яку так стрімко падають.

(2) Якби у світі були тільки святі, сповнені віри, послуху й любові до Бога, то благословення, що приходять до нас у цей час, були б мудро використані для взаємного блага всієї людської сім’ї. Але слід визнати, що лише одиниці мають такий дух, а більшість, як всередині, так і поза номінальною Церквою, перебуває під владою духа світу, духа егоїзму.

Тому благословення наших днів, хоч і настільки рясні, що розлилися в усіх напрямках і принесли користь кожному члену нашого роду далеко і близько, потрапили головним чином у руки по-світськи мудрих і користолюбців. Ми усвідомлюємо, що зі зростанням світла в кожному десятилітті дивовижна винахідливість і майстерність найяскравіших умів світу все більше звертається в егоїстичному напрямку. Не задовольняючись великою розкішшю, вони прагнуть більшого. З похвальним завзяттям, енергією та майстерністю здійснюються грандіозні проекти, і все більше й більше людей, хоч і щедро благословенні через ці прояви геніальності, виявляють, що основна частина багатства світу і практично всі його можливості переходять до рук накопиченого капіталу, концернів тощо. Хоча розумні люди визнають, що при цьому вони отримують благословення і їхня доля набагато краща, ніж доля їхніх попередників, тим не менше, маси також перейнялися духом наживи, і жага до багатства є майже в кожних грудях, а плани щодо нього – майже в кожному розумі.

Як наслідок, цей чудовий день благословення, замість того щоб приносити признання, дякування, щастя, задоволення, хвалу і вдячність Подателю всякого добра, все більше й більше приносить протилежне – нещастя, невдоволення, заздрість, злобу, ненависть, чвари, які апостол називає ділами плоті та диявола. Як наслідок, скрізь спостерігається шалена гонитва за грошима, оскільки стає зрозуміло, що ті, хто вже заволодів багатствами світу, практично контролюють ситуацію тепер, а також, очевидно, і на майбутнє. Результатом є породження духа озлоблення проти них, що добре ілюструється багатьма необґрунтованими і несправедливими нападками на капіталістів, які є набагато справедливішими і щедрішими, ніж більшість тих, хто нападає на них через пресу. Однак ми обговорюємо не деталі, а ситуацію загалом.

Ми обговорюємо не ступені егоїзму, а той великий факт, що егоїзм як принцип все більше та більше опановує як бідних, так і багатих, і веде швидкими кроками до тієї самої кульмінації, яка, як вказує Святе Письмо, буде тут у межах восьми років – “час утиску, якого не було від існування люду” (Дан. 12: 1). [3HG405] Наш Господь цитує це пророцтво й застосовує його, як віримо, так само як ми, і додає підбадьорливе твердження, що після цього вже ніколи не буде такого часу утиску (Мт. 24: 21). Божественне провидіння так керуватиме наслідками цього при встановленні Царства праведності, Царства світла, що така скорбота більше ніколи не буде можливою. Про цей славний тисячолітній час Святе Письмо говорить, що “мешканці світу навчатимуться правди” (Іс. 26: 9). Вони дізнаються, що шляхи праведності – це шляхи Золотого Правила. Але для цього потрібен буде час, і, безсумнівно, великий урок, який приходить в кінці правління егоїзму щодо його некорисності, стане цінною підготовкою для світу до пізнання переваг правління любові. “Бо пізнанням Господньої слави наповнена буде земля”, – проголошує пророк (Ав. 2: 14). І ще: “Зійде Сонце Правди та лікування в проміннях Його”; “Тоді праведники [Христос і Його прославлена Церква] немов сонце засяють у Царстві свого Отця” (Мал. 4: 2; Мт. 13: 43); “Хто має вуха, нехай слухає!” У той славний день “право за мірило буде покладене, а справедливість вагою”. На землі скрізь будуть Господні суди – світ буде суджений у праведності. Вони дадуть людям знання правди й можливості для послуху, а також підтримку й допоміжні обставини того часу, а потім винагороду за кожне добре починання й покарання виправними “різками” кожній людській душі, що чинить зло, і, врешті-решт, покарання вічною загибеллю тим, хто свідомо, навмисно, уперто відмовлятиметься прийти до згоди з божественним устроєм і піднятися дорогою святості до повної досконалості та вічного життя.

“А ПОТІМ НІЧ”

У нашому тексті йдеться якраз про те, що ми бачимо, а саме, що хоча ніч, яка тривала шість тисяч років, уже минула, і ми перебуваємо в ранку нової епохи, коли її сірий світанок вже будить багатьох сплячих, проте має прийти короткий період густої темряви, ранкова буря, яка, як свідчать інші місця Писання, буде жахливою. У Святому Письмі використовуються різні символи для позначення цього короткого періоду, який у Писанні називається “днем палаючого гніву Його” (Гиж.). Використовується символ бурі, а також він змальовується як ураган, вихор, стрімкий і страшний. Також використовується символ повені. Ще іншого разу згадується вогонь, що розтоплює землю. Останній символ був помилково сприйнятий нашими друзями адвентистами, і навіть майже всім християнством, як це представлено в їхніх віровченнях, як такий, що означає буквальне спалення землі, тоді як Писання, навпаки, стверджує, що земля “віковічно стоїть” (Екл. 1: 4). Процитуємо один схожий вірш на доказ нашої позиції. Пророк каже: “Тому то чекайте Мене, промовляє Господь, на той день [день гніву], коли встану, як свідок, бо право Моє позбирати народи, згромадити царства, щоб вилити на них Свою лють, увесь жар Свого гніву, бо огнем Моїх заздрощів буде поглинута ціла земля!” (Соф. 3: 8). Ми вже є свідками зібрання народів, їхнього згромадження силою пари та електрики, завдяки яким сьогодні Китай ближче до вашого міста, ніж Нью-Йорк століття тому. Це згромадження народів за інтересами, фінансовими, громадськими та особистими, одразу робить прийдешній катаклізм всесвітнім так, як це було неможливо досі, і теперішні інституції будуть швидко поглинуті безжалісною анархією, мов вогнем. Щоправда, анархістів сьогодні небагато, але соціалісти у всьому світі стають все більш численними, і ми очікуємо, що через сім років вони стануть дуже впливовими. Ми не звинувачуємо їх в анархічних намірах і віримо, що багато з них є благородними й великодушними, та вони мало усвідомлюють становище, яке їм доведеться зайняти, і жахливу світову трагедію, прискоренню якої вони сприятимуть. Ми радимо всім з Господнього народу, щоб у той час,  коли ці події відбуватимуться, як це змальовано у Святому Письмі, жоден з посвяченого Господнього народу не приймав у них жодної участі. Ті, хто молиться “Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі”, повинні перш за все дбати, щоб божественна воля виконувалася в міру їхніх можливостей у їхніх власних серцях, у їхньому власному житті, у їхніх власних сім’ях, у їхніх власних справах. На доказ того, що наша інтерпретація наведеного вище уривка є правильною – що вогонь Божих заздрощів, який поглине землю, є символічним, а не буквальним, – ми звертаємо увагу на наступний вірш: “Бо тоді уста чисті [послання], народам Я дам, щоб усі вони кликали Ймення Господнє, щоб раменом одним послужити Йому”. Якби вогонь був буквальним і земля дійсно розтопилася, то не залишилося б людей, які могли б почути послання Господа і служити Йому. Вогонь є символічним, а сама переконливість твердження і сила мови свідчать про жахливий характер утиску, який, як ми очікуємо, охопить суспільство, символічно представлене словом “земля”, у межах восьми років.

“СОНЦЕ ЗАТЬМИТЬСЯ”

У Святому Письмі Церква символічно представлена як жінка, одягнена в сонце, а під ногами її місяць (Об. 12: 1). Переконливість символу полягає в тому, що Церква Христа має особливе просвітлення в Євангелії, яке в цьому образі представлене сонячним світлом, і вона стоїть на місяці, який представляє юдейську систему, закон Мойсея, який, за словами апостола, був тінню кращих речей, що є в Євангелії. Використовуючи цей образний вислів, наш Господь говорить про час утиску, яким завершиться цей вік, – що в ньому сонце затьмиться, місяць не дасть свого світла, а зорі попадають з неба (Мт. 24: 29). Приймаючи як факт, що буквальне виконання цього твердження відбулося в цьому поколінні протягом менш ніж століття, ми, тим не менш, вважаємо, що воно має символічне застосування. Наскільки ми розуміємо, воно виконується зараз, і його виконання має тісний зв’язок з грядущим утиском. Сонячне світло християнства, євангельське послання, Біблія, відкидається найвищими носіями церковних критеріїв серед духовенства. Вища Критика, яка є вишуканою назвою невір’я, сьогодні викладається практично в кожному коледжі християнства, і її навчають у цьому релігійному віросповіданні разом з її служницею, теорією еволюції. Вона навіть вторглася в загальноосвітні школи й загрожує недільним школам. [3HG406]

Таким чином, сонячне світло євангельської правди, яке просвітило Церкву, поступово згасає й затьмарюється світською мудрістю. Такою ж мірою, звичайно, затемнюється й місяць, Закон Мойсея, образна тінь євангельської правди, так що нерідко можна почути, як відомі християни говорять про “криваві жертви” євреїв у давнину, і зовсім не розуміють того, що пояснює апостол Павло, – що “без пролиття крови немає відпущення”, і що Бог дав жертви Закону як тінь “кращих жертв” Христа і тих, хто йде Його слідами, віддаючи своє тіло на живу жертву (Євр. 9: 22, 33; Рим. 12: 1; Кол. 1: 24). Крім того, чи не падають найяскравіші зірки з релігійного небосхилу, до яких християнство зверталося за керівництвом і настановами? Чи не падають вони зі своїх становищ в оцінці християнства? Якою яскравою зіркою на релігійному небосхилі був апостол Павло та інші апостоли, і чи не падають усі вони зі свого піднесеного становища в оцінці мас християнства? Тому не рідкість чути від мирських докторів богослов’я, що апостоли були щирими, але неосвіченими і абсолютно нездатними пролити світло на Церкву в наш час, коли небесну мудрість відкидають, а замість неї шукають земну.

З руйнуванням віри в Біблію як божественне об’явлення і путівник, християнство залишилося без карти й компаса, входячи у велику бурю, яка перед нами. Чи не настав час усім в усіх конфесіях і за їхніми межами, хто в серці вірний Господу та Його Слову, зайняти тверде становище на захист Правди й засвідчити свою вірність? Чи якийсь інший шлях для них є безпечним? Чи можуть вони сподіватися зростати в благодаті та знанні й бути здатними “встояти в день лютий” (Еф. 6: 13, Кул.), якщо не виявлятимуть такої вірності? Закликаємо всіх вас, дорогі друзі, і сотні тисяч тих, до кого ми щотижня звертаємось через громадську пресу, не тільки почати усвідомлювати важливість славного ранку, який так близько, і готуватися до нього в чистоті серця й життя та у вірному запалі до Господа, але й робити все, що в наших силах, щоб донести знання теперішньої Правди до всіх, хто має вуха, щоб слухати. Таке випробування, така перевірка обов’язково прийде незабаром до кожної Божої дитини, яка себе такою вважає, і непідготовлені Правдою майже напевно будуть переможені неправдою, яка поширюється скрізь і готує світ до кульмінації, за якою ми бачимо (але світ поки що не може бачити) славне сонце великого ювілею землі.

3HG402 (1907 р.)