ХТО МОЖЕ МОЛИТИСЯ, І ЧИЇ МОЛИТВИ ОТРИМУЮТЬ ВІДПОВІДЬ

“Коли ж у Мені перебувати ви будете, а слова Мої позостануться в вас, то просіть, чого хочете, і станеться вам” (Івана 15: 7).
Людина влаштована так, що шанобливість є однією з найвищих її прикмет, і можна сказати, для більшості людей є природним віддавати пошану своєму Творцю – особливо, якщо в них не надто розвинуте почуття самоповаги. Однак в наші дні штовханини та метушні, телеграфу та кур’єрської пошти, є стільки речей, які займають увагу та думки більшості, що люди не використовують властиво цю найвищу тенденцію своєї природи. Через недостатнє вживання вона стає в багатьох бездіяльною, мертвою, аж її збудить якесь лихо або клопоти. Вислів псалмиста “доки я не страждав, блудив був”, властиво можна застосувати до багатьох.
Не одна ревна Божа дитина бачить провіденційну опіку над своїми справами в тому, що Він дозволяє труднощі як частину її досвіду. Коли темрява клопотів огортає душу, і людська допомога зволікає або є марною, серце мимоволі звертається до вищої сили і кличе до свого Творця. Це і є молитва. Більшість тих, котрі сталися розвинутими християнами, так високо оцінює привілей молитви як шлях благословення, що цей привілей стає характерною рисою щоденного життя, однією з найбільш приємних і корисних речей зі всіх їхніх релігійних вражень.
Їм приємно пробудитися вранці і усвідомити благословення від спочинку та сну, подякувати за них і попросити божественного провіденційного догляду та керівництва в справах та інтересах нового дня. Цьому класу приємно також бути учасником сімейного прославлення Бога щоранку, як на це дозволяють обставини; цей клас має привілей перед кожною їжею віддати подяку і визнати, що Бог дає усякий добрий дар, отриманий прямо чи посередньо. Для них їжа смакує краще завдяки словам подяки і тому, що серце (розум) є звернене у властивому напрямку, щоб з вдячністю прийняти Божі милості. Для тих, чий розум перебуває в мирі, в спочинку, їжа, відповідно, принесе  більше користі.
При закінченні дня цей клас отримує задоволення від роздумів над його благословеннями і привілеями, від перегляду власного поступу в любові та служінні Творцю, від дякування за все це, навіть якщо воно супроводжується благаннями про божественне милосердя з причини вад та недоліків в думці, слові або вчинку, які не були прийняті, бо не були схвалені Господом. Його молитви здіймаються до Господа з проханням про подальше зміцнення і допомогу на шляху, про розвиток досконалого характеру, який особливо до вподоби Його очам.

БОГ НЕ СЛУХАЄ ГРІШНИКІВ

Отож, чи ми повинні скрізь переконувати людей молитися? Відповідаємо, ні. Бог наказав всім людям скрізь каятися, але Він не наказував всім людям молитися. Більше того, Він відкидає молитви тих, хто не Його, кажучи: “А до грішника Бог промовляє: Чого про устави Мої розповідаєш, і чого заповіта Мого на устах своїх носиш? Ти ж науку зненавидів, і поза себе слова Мої викинув” (Пс. 50: 16, 17). Цей погляд зовсім відрізняється від загальноприйнятого. Для більшості християн є звичним спонукувати кожного молитися, але вони це роблять з відсутності знання, з відсутності оцінювання висловлювань Божого Слова. Наш Господь каже нам, що Отець шукає таких, котрі б вклонялися Йому в дусі та правді (Ів. 4: 23). З цього ми робимо висновок, що Він прагне, щоб вони не вклонялися комусь іншому. Здається дуже дивним, що пересічний чоловік чи жінка, котрі живуть практично без Бога, можуть припускати, що негайно, в хвилину горя або страху, вони зуміють поспіхом знайтися в божественній присутності і благати про божественну допомогу для розплутання своїх клопотів.
Таке хибне уявлення – що грішники можуть прийти до Бога в молитві без навернення, без наближення до Господа Ісуса, без прийняття Його, – набуває все більшого поширення. Так званий “новий спосіб мислення” наших днів, який здобуває різнобічну підтримку, сприяє цьому обману, переконуючи все людство, що вони є дітьми Бога, тоді як наш Господь Ісус сказав до декого: “Ваш батько диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете” (Ів. 8: 44). Вчителі такого “нового мислення”, а також багато інших ігнорують біблійне твердження, що віра в Христа становить єдині двері, щоб досягти божественної милості, що “до Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене [Ісуса]”, що “нема ні в кім іншім спасіння, бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали”, окрім Ісусового імені. Все, що не збудоване на цій біблійній основі, неминуче є фальшю, а, отже, завдає шкоди. Його шкідливим наслідком є намагання перешкодити грішнику збагнути, що він винен, що він невартий божественної милості, і змусити його думати, що навернення є непотрібним, є пережитком минулого; що кожен повинен вважати себе Божою дитиною, спадкоємцем небес, повинен пишатися усім цим і обходитися без молитви до Бога і без віри, що Він чує, і вхопитись цієї вигадки (яка є міцна неправдою), загорнутої в обман, що міцно тримає і не дозволяє прийти до Бога єдино правильним, істинним, доступним шляхом – через хрест, через віру в Ісуса.

ЗЛОДІЇ І РОЗБІЙНИКИ

Наш Господь не тільки каже: “До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене”, – але й каже, що Він є дверима до кошари, єдиними дверима. Тому той, хто намагається прийти до Бога якось по-іншому, аніж через віру в дорогоцінну кров Христа, є злодій і розбійник, прагнучи незаконно захопити благословення та привілеї. А той факт, що він цього не розуміє, ще нічого не означає, бо його наміром є ошуканство, зло.
Можемо поділити людство на три загальних групи: (1) Велика кількість тих, котрі не знають Бога, включаючи не тільки язичників, але й тих, котрі живуть в гріху, котрих очі розуміння закриті до святих речей і котрі дивляться в протилежному напрямку за самолюбними утіхами. (2) Клас віруючих, котрі зрозуміли небажаність гріха, котрі зрозуміли, що Ісус є дверима, дорогою до Бога, і котрі вірять, що остаточно вони так чи інакше оберуть цей шлях, який ще не обрали, бо він вузький і передбачає жертву в теперішньому часі. (3) Відносно мала кількість класу віруючих, котрі почули про Ісуса і прийняли Його, котрі цілковито відкинули гріх і, крім того, повністю посвятилися в своєму серці і житті для божественної служби, даючи повну згоду і бажаючи йти слідами Ісуса.

НАБЛИЗЬМОСЬ ДО БОГА

З цих трьох класів лише про останній сказано (до того ж він, порівняно з усіма, є малий кількісно), що він має божественну обітницю, що його молитви будуть вислухані. Перший клас взагалі не має жодної обітниці. Ті, які належать до нього, як ми вже бачили, не мають жодної можливості дістатися до Божих вух; вони, як каже апостол, “не мають надії й без Бога на світі” (Еф. 2: 12). Та Святе Письмо показує майбутню надію для цього класу під час Тисячолітнього віку, коли вони будуть приведені до знання Правди і матимуть нагоду повністю поєднатися з Господом. Але зараз ще не їхній час. Якщо вони зараз не чують про Господню благодать, не відгукуються на неї і не приходять на запрошення Господа Ісуса, то вони не мають жодного “доступу до тієї благодаті, що в ній стоїмо, і хвалимось” (Рим. 5: 2). Справді, наш Господь сказав, що “треба молитися завжди, і не занепадати духом”, не знеохочуватися. Ми повинні пам’ятати, що Він не говорив загалом про людство, а про юдейський народ, вибраний, відокремлений від світу як особливий Божий народ, віруючий в Нього – образ духовного Ізраїлю. Серед цього класу Господь особливо звертався до тих, кого в іншому місці Він називав справжніми ізраїльтянами, що немає в них жодного підступу.
Другий клас, згаданий вище, справді мав деякі свободи стосовно молитви, і перш за все на початку свого шляху, коли вони перший раз відвернулися від гріха, щоб служити живому Богу, коли вперше почали виявляти віру в Христа і намагатися пізнати Божу волю. Їхня віра, як сказано, була порахована їм за праведність; вони вважалися виправданими від гріха, а, отже, перебували в мирі з Богом, а не у ворожнечі через злі вчинки або відступний розум. Апостол говорить про них, що вони мають радість і мир від того, що вірять. Цей клас містить не тільки тих, котрі розкаялися в гріху і наблизилися до Бога через двері віри, але й дітей віруючих, котрі вважаються виправданими і є в певній спільності з Богом. Зрозуміло, Божа милість поширюється на цей клас до такої міри, що дозволяє їм приходити до Бога в молитві – як тих, котрі вірять в Нього, прагнуть знати Божу волю і виконувати її. Але вони не можуть повік залишатися в такому стані, бо їхня молитва про знання і божественну раду, якщо вона вислухана, приносить відповідальність, і Господь звертається до цього класу словами: “Що звете ви Мене: Господи, Господи, та не робите того, що Я говорю?” (Лк. 6: 46).
Якщо вони далі перебуватимуть в стані неспроможності слухатися слів Господа, то поступово втратять своє становище перед Ним, втратять своє виправдання і стануть такими як решта світу – без особливої божественної милості. Чому? Бо Бог в цей час, протягом Євангельського віку, не намагається привести всіх людей до знання про Себе, не витрачає Свої милості, блаженства та настанови, а тільки шукає особливий, вибраний клас (малу черідку), котрий не тільки радо приймає привілей покинути гріх, але й радіє привілеєм йти слідами Господа проти гріха настільки, щоб класти своє життя з Ним в служінні праведності. Таким є третій клас, згаданий попередньо як вибрані.
Цьому класу є особливим чином запропоновані благословення, привілеї та милості від престолу небесної благодаті. До цього класу апостол звертався словами: “Отож, браття, ми маємо відвагу входити до святині кров’ю Ісусовою,.. то приступімо з щирим серцем, у повноті віри, окропивши серця від сумління лукавого та обмивши тіла чистою водою”. В цьому значенні вони були очищені, тобто виправдані, через віру в Відкупителя. На додаток до цього окроплення і обмиття вони сталися членами царського священства шляхом посвячення, шляхом угоди жертви до самої смерті, тому їм, як священикам, дозволено увійти в стан, представлений символічно першою святая Намету і храму, де був свічник, стіл з покладними хлібами і золотий жертівник кадіння. Цей останній символічно представляв привілей молитви, бо, як пояснює Святе Письмо, кадило з жертівника представляє молитви святих (Об. 8: 3, 4).

“КОЛИ Ж У МЕНІ ПЕРЕБУВАТИ ВИ БУДЕТЕ”

Зверніть увагу, що, власне, це і є думка нашого вірша. Він не адресований кожному, ані всім віруючим, а лише тим віруючим, котрі увійшли в Христа, набули членство в Його тілі, Його церкві, імена котрої записані на небесах. Наш вступ в тіло Христа не стається в ту мить, коли ми відвернулися від гріха до праведності, не в мить прийняття нами вірою Христа як нашого відкупителя, ані в мить появи радості і миру в Ньому через віру. Ні, все це наступає після того, як ми представили наші тіла живою жертвою і прийняли зачаття Святим Духом до нової природи. Таких названо новими створіннями в Ісусі Христі, і про них сказано: “Не від світу вони, як і Я не від світу”, “але Я вас зо світу обрав”. Іще нам сказано: “Тому то, коли хто в Христі, той створіння нове, стародавнє минуло, ото сталось нове”. Недостатньо, щоб ми почали таким чином нове життя, яке в одному образі є представлене в зачатті до духовної природи, яка стане доступною у першому воскресінні в результаті народження з мертвих, а в іншій ілюстрації представлене в народженні в теперішньому часі, як говорить апостол: “...Немов новонароджені немовлята, жадайте щирого духовного молока, щоб ним вирости вам”. Після того, як ми таким чином стали духовно зачатими, новими створіннями, новонародженими немовлятами, членами царського священства, великим первосвящеником якого є Ісус, членами помазаного тіла, якого Він є славною головою, нам потрібно перебувати в Ньому. Але нам не сказано скільки часу потрібно, перш ніж ми зможемо пристосувати до себе ласкаву обітницю нашого вірша. Однак ми зауважуємо ще іншу умову, а саме:

“КОЛИ Ж СЛОВА МОЇ ПОЗОСТАНУТЬСЯ В ВАС”

Перше обмеження стосовно привілеїв, згаданих в нашому вірші, здається, стосується дуже малого числа – тільки тих, котрі отримали членство в Христі і перебувають в Ньому. Але це друге обмеження робить цілу справу ще винятковішою, бо на додаток до того, щоб статися постійними членами, відданими, ми повинні намагатися, щоб Господнє Слово рясно перебувало в нас, перш ніж ми можемо застосувати цю обітницю до себе. Що це означає? Це напевно означає, що ми повинні перейти від дитячого стану “немовлят в Христі”, які прагнуть щирого молока Слова, до того, щоб почати споживати твердий харч, перш ніж ми матимемо повне право застосувати цей вірш до себе. Апостол Павло переконує нас, що молоко є для немовлят, натомість тверда їжа є для тих, котрі є дорослішими і органи відчуття котрих виховані шляхом їхнього вжитку.
Отже бачимо, в чому полягає частина труднощів, чому стільки християн молиться даремно. Наприклад, коли президент Гарфілд лежав при смерті, мільйони людей надаремно об’єднали свої молитви для його одужання; коли помирав президент МакКінлі, мільйони людей знову з’єдналися в молитві і знову без наслідків. В чому була причина, що ці молитви не були почуті і не були вислухані? Мабуть, це узгоджується з висловлюванням апостола: “Прохаєте та не одержуєте, бо прохаєте на зле” (Як. 4: 3) – на те, що вам заманеться. Чи ж немає сотень тисяч молитов, з якими звертаються щоденно без користі і з тієї ж причини, бо ті, котрі виголошують такі молитви, не є в Христі, не перебувають в Ньому, і Його Слово не перебуває в них. Ми не сумніваємось, що деякі справжні християни приєдналися до цих молитов; ми не сумніваємось, що до них приєдналися ті, котрі перебувають в Христі, але поставмо собі питання: Чи до цих благань за Гарфілда і МакКінлі приєднались ті, в чиєму серці перебуває Господнє Слово?
Перепона для більшості тих, котрі є в Христі, здається є в тому, що вони ще “немовлята”, мають мало уяви про “твердий харч” божественного Слова, мало насолоди від нього і майже неспроможні його перетравити. Що стосується “молока Слова”, то більшість з них так його розвела традиціями людей і нечистотами фальшивого вчення, що вони є слабенькими стосовно знань про Бога та Його план. Його Слово не пробуває в них рясно і щедро (Кол. 3: 16), як, за нашим переконанням, має бути з усіма, котрі є Господніми і чинять належний поступ у правильному напрямку, слідами Ісуса. Як не дивно, але ми змушені говорити про це тепер, коли Біблія є видана мільйонами примірників і знаходиться майже в кожному домі! Але в ці дні Недільних шкіл, міжнародних лекцій і т.п. це справді так, як сказав наперед наш Господь через пророка: “Погине народ Мій за те, що не має знання”. На землі є голод не хліба, не води, але голод чути Господнє Слово. Служителі Христа, котрі присягали проповідувати Його Євангеліє, зайняті іншим – деякі проповідують капіталізм, деякі проповідують соціалізм, деякі проповідують науку, деякі проповідують нісенітниці та безглуздя, деякі проповідують еволюцію, деякі проповідують вищу критику, і зовсім мало хто проповідує Христа, єдині двері в кошару, єдиний шлях до Бога, єдиний спосіб молитви і здобуття божественного благословення.
Змальовуючи правильний стан дорогих Господніх овечок в цей час, пророк каже: “Як тільки слова Твої знаходилися, то я їх поїдав” (Єр. 15: 16). Існує справді вдосталь доброго Слова Господа, але фальшиві вчення, традиції “середньовіччя” так закрили, так заховали дорогоцінне послання божественної любові та благодаті, що це останнє є знеславлене, а ті, котрі сприймають Слово Бога серйозно, вважаються немудрими ради Нього. Але зараз, як і завжди, народ, що знає Бога, зміцніє та діятиме (Дан. 11: 32). Сьогодні, як ніколи досі, ті, чиї очі почали бачити, а вуха – чути, і котрі по Божій благодаті увійшли в стосунки угоди з Ним через віру в Відкупителя, харчуються посланням благодаті та правди і зміцняються ним. “Підручники” і “Ключі до Біблії” готові для тих, хто може вникнути цілковито в божественно дані дорогоцінні речі, харчуватися ними і ставати міцним в Господі та в силі Його могутності. Саме їх особливим чином стосуються слова нашого вірша.

“ПРОСІТЬ ЧОГО ХОЧЕТЕ”

Знайшовши клас, до якого звернені слова нашого Спасителя, ми радіємо з ним величезними межами цієї обітниці, на основі якої цей клас може мати усе, що захоче. Гарантією є Боже Слово! Чи можна дати багатшу обітницю? Гляньмо, про що вони будуть просити і як збагатяться від даного їм привілею.
Чи вони будуть просити про земні багатства і про те, щоб статися мільйонерами? Ні, вони пам’ятатимуть, що вони обміняли земні благословення на небесні через обіт посвячення, коли представили свої тіла живою жертвою, святою, прийнятною для Бога, як розумну службу. Тому вони не можуть просити земних багатств, не можуть молити про благословення статися мільйонерами.
А чи не можуть вони домагатися почестей і влади для себе? Ні, бо Учитель сам сказав, що коли хто хоче стати Його учнем, він має взяти свій хрест і йти за Ним; що учень не може бути більшим від свого Господа, і якщо Пана дому називали Вельзевулом, то, можна сподіватися, ще більше казатимуть це про Його підлеглих слуг. Отож вони не можуть молитися про земну репутацію або популярність.  Але чи не слід їм молитися про земний успіх Господньої справи, про будівництво церков, про скасування боргових зобов’язань і т.п.? Відповідаємо, що ні, бо в них немає повноважень зі слів Господа молитися так, ані скасовувати будь-які борги в Його імені.
А чи можуть вони молитися про фізичне здоров’я, щоб зцілитися від хвороби, і, перш за все, щоб бути сильними фізично і виконувати багато служіння для Господа і Його справи? Ні, бо в словах Учителя немає нічого, що би дало їм повноваження так молитися або право сподіватися такого. Учитель не зцілював Себе, ані не зцілив з фізичних хвороб кого-небудь зі Своїх учнів. Дари духа, передані декому в першій церкві, – наскільки ми маємо запис – не вживалися до апостолів, ані до Церкви, а тільки до світу, до того ж як знак, або доказ, божественної сили, як пророцтво про грядуще благословення реституції всього протягом Тисячоліття (Дії 3: 19). Але дехто може запитати: Навіть якщо Ісус спеціально не казав молитися про фізичне здоров’я і не зціляв нікого зі Своїх учнів, і хоча апостоли не зцілили нікого з братів, а тільки радили їм дотримуватися дієти (1 Тим. 5: 23) у випадку хвороби, чи може щось забороняти нам займати таке становище, яке б перешкоджало нам молитися про фізичне зцілення? Чи Господь вимовив хоч слово про те, що Його учні не повинні молитися? На це відповідаємо, що хоча Він особливо не згадував, щоб ми не молилися, та ще й багатьма словами, Його загальне вчення говорило навпаки: той, хто думає, щоб жити, зберегти своє життя, втратить його, а той, хто бажає його втратити, пожертвувати своє життя як один з Його учнів, ходячи Його слідами, той знайде його, здобуде вічне життя.
Це, як бачимо, і є суть угоди, до якої Господніх учнів запрошено, щоб вони її уклали і сталися членами Його тіла. Ось слова нашого Господа: Якщо хтось хоче бути Моїм учнем, нехай він візьме свій хрест, зречеться себе і йде за Мною, віддаючи своє тіло живою жертвою. Коли ж наше тіло, відповідно до угоди, є пожертвуване, то звідки взяти привілей благати в молитві про божественне втручання, щоб перешкодити жертві бути прийнятою? Не забуваймо слів нашого Господа про працю, яка має виконатися при Його другому приході: “Позбирайте для Мене побожних Моїх, що над жертвою склали заповіта зо Мною”. І не тільки тих, котрі склали заповіта жертвувати собою, але й тих, котрі в міру своїх можливостей дотримувалися цього заповіту шляхом жертвування. Саме про цей клас каже наш Господь: “Вони будуть моїми, – говорить Господь сил, – в той день, що я готую, стануть моїм скарбом” (Мал. 3: 17, Хом.).

МОЛИТВИ ВИБРАНИХ

Апостол зауважує, що сильна, ревна молитва праведного може багато допомогти (Як. 5: 16). Єдиними праведними з божественної точки зору є ті, хто згаданий в нашому вірші, а саме: ті, котрі пробувають в Христі. Вони вважаються немовби праведними, немовби досконалими, бо всі їхні вади закриті одягом Христової заслуги. Їхні сильні, ревні молитви повинні відповідати обмеженням, згаданим в нашому вірші, тобто бути в згоді зі словами нашого Господа, інакше вони багато не допоможуть. Отож наше запитання таке: “Про що ці особливі особи з цієї малої черідки можуть просити Отця, маючи повне запевнення віри, що вони це отримають?”
О, ті, котрі досягли цього славного становища, досягли місця, де вони мають мало довіри до власної думки про те, що було б найкраще для їхнього найвищого добра і найвищого добра їхніх приятелів, або найкращим служінням Господній справі. У своїй покорі і усвідомленні того, що їм бракує мудрості, вони будуть радше віддавати перевагу виконанню божественної волі, і не втручатимуться в її дії. Досягши становища, в якому вони перебувають в Христі, а Його слово рясно перебуває в них, вони, безперечно, є в становищі, де можуть краще від інших мати уявлення про те, що Бог робив у минулому, що робить зараз і що має ще намір здійснити у властивому для Себе часі. І коли вони споглядають на довжину, ширину, висоту і глибину любові та милосердя Бога до них, до їхніх сімей, до їхніх ближніх і навіть до всіх поколінь землі, вони наповнюються здивуванням і пошаною, і, замість відчувати бажання повчати Господа в тому, що їм хочеться, вони відчувають себе настільки покірними і повними шанобливості до Нього, що можуть тільки славити Його за повну любові доброту та з вдячністю приймати все, про що Він подбав, і не просять щось більше. Вони вже отримали більше, ніж могли просити або думати, і збагнули, що божественний план настільки багатогранний, що їм не під силу його покращити. Що стосується їх самих, то вони вчаться доручати Господу обрати для них спадщину і шлях, яким вони повинні йти найбільш безпечно, найбільш надійно і найшвидше, щоб здобути всі багатства Його благодаті і славних речей, про які Він подбав для їхнього вічного майбутнього і для теперішнього життя, пообіцявши на майбутнє більше, ніж вони могли б просити – згідно з багатством Його благодаті і повної любові доброти до нас в Ісусі Христі.
Однак здобуття цього ідеального для християнина становища, змальованого словами Учителя в нашому вірші, зовсім не означає, що вони більше не потребуватимуть престолу небесної благодаті, або не матимуть бажання вживати його. В них буде така потреба, але вони використовуватимуть його переважно як місце принесення кадіння вдячності Господу за те, що Він вже зробив для них, як місце, де можна залишити свої великі та малі цілі, розуміючи, що “Отець любить Сам їх”, дбає про їхні інтереси і дозволяє, щоб згідно з Його ласкавою обітницею все допомагало разом на добре тим, котрі люблять Його. Їхні пісні і молитви щораз більше набуватимуть вигляду вдячності, хвали, віри, надії, довір’я, і вони щораз менше прагнутимуть просити земні речі або в якійсь мірі керувати божественною рукою, яка вже дієво зайнята у визволенні Його народу і всіх племен землі від рабства гріха і смерті. Сповнені подиву і пошани, подяки і звеличування, ми боїмось торкатися того, що охоплює так багато.

БЕЗПЕРЕСТАНКУ МОЛІТЬСЯ; ПОДЯКУ СКЛАДАЙТЕ ЗА ВСЕ

Апостол виражає почуття, дух, настрої класу, до якого звертається наш вірш. Ціле їхнє життя стало псалмом вдячності Господу; кожне слово, кожен вчинок життя так близько пов’язаний з Господом і Його волею, і так цілковито підкорений божественній волі, що частиною загальної молитви, яка повсякчасно піднімається від них, є бажання, щоб Господня воля виконалася в їхньому серці і щоб Його царство могло настати в цілому світі.

3HG381