[3HG375]
ПОЗАОБРАЗНА П’ЯТИДЕСЯТНИЦЯ

“Коли ж почався день П’ятидесятниці, всі вони однодушно знаходилися вкупі. ... Усі ж вони сповнились Духом cвятим” (Дії Апостолів 2: 1-4).

У річницю П’ятидесятниці буде доречним розглянути значення цієї великої події, яка понад вісімнадцять століть тому започаткувала Євангельську Церкву, запровадила Євангельську епоху. Отже, звернімося до Cлова про значення цієї події в образі та позаобразі. Образ був пов’язаний з юдейською системою субот. Ювілеї могли відзначатися тільки на своїй землі, а день і рік могли відзначатися будь-де, навіть коли вони перебували в землі ворога, у полоні. Суботні роки були кожного сьомого року, і коли їх було багато, сім разів по сім років, після циклу сорока дев’яти років наступав великий суботній рік, п’ятдесятий рік, який називався Ювілеєм, що для юдея означало час реституції, свободи, повернення з рабства, возз’єднання домівок і родин тих, хто потрапив у боргову кабалу і, як наслідок, був розсіяний. Це означало повернення до первісного наділу, спадщини на землі, бо в п’ятдесятий рік нічого не можна було продавати чи інвестувати. Того року все мало повернутися до свого колишнього стану. Таким чином, Господь у цих суботніх роках образно показав велику Тисячолітню епоху, Господню суботу, про яку апостол Петро у своїй проповіді в день П’ятидесятниці згадав як про “час відновлення всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх” (Дії 3: 21). Позаобраз цього ювілейного року ще не настав повністю, але, на нашу думку, він вже близько, біля дверей.

Це буде великий час відпочинку, коли весь світ відпочине від влади гріха й сатани. Останній буде зв’язаний, щоб більше не обманювати народи, поки не закінчиться тисяча років. Який це буде славний час відпочинку!

Суботній день, якого дотримувалися юдеї, мав подібний цикл. Сьомий день, помножений на сім, становив цикл сорока дев’яти днів від часу приношення снопа перших плодів на початку їхнього року; а день, наступний після цього циклу, а саме п’ятдесятий день, мав ознаменувати виконання суботнього циклу. Ізраїльтяни дотримувалися цього образу з року в рік, але не знали, чого очікувати як від позаобразу снопа перших плодів, так і від позаобразу П’ятидесятниці, тобто п’ятдесятого дня.

Ми, що перебуваємо по цей бік виконання цих речей, можемо надзвичайно виразно бачити їхнє сповнення. Колихання снопом перших плодів чудово представляло воскресіння нашого Господа і Його з’явлення перед Богом як першого плоду з мертвих – “першого плоду з тих, хто заснув” (1 Кор. 15: 20, WTB). П’ятдесят днів з часу воскресіння нашого Господа об’єднали ранню Церкву на основі Господньої вказівки очікувати благодатного благословення на п’ятдесятий день. І це благословення прийшло у злитті святого Духа, вплив якого проявився в благословенні всіх, хто став членами одного Тіла Христа, хто увійшов під те саме помазання святого Духа. Ця печать святого Духа приносить у серця істинно віруючих справжній відпочинок віри, образом якого були суботи буквального Ізраїлю.

Говорячи про цей клас, апостол каже: “Бо до Його відпочинку входимо ми, що ввірували”, – входимо в цей відпочинок віри в Христа і Його завершене діло як засіб від нашої провини й основу нашого примирення з Отцем, засвідченого зачаттям Його святим Духом. Усі, які увійшли в це виконання позаобразної суботи, відчули Божий мир, який перевершує всяке розуміння, пануючи в їхніх серцях.

У них є постійна субота. Сім днів у кожному тижні, п’ятдесят два тижні в кожному році весь їхній час посвячений Господу, щоб використовувати його за вказівкою Його Слова, а Його мир та спокій перебувають у душі, якими б не були хвилювання, тривоги або труди смертного тіла, пов’язані з потребами й обов’язками теперішнього життя. Цю суботу в душі можна зберігати будь-де, вдома чи на чужині, у достатку, у біді, навіть у ворожій країні, під владою князя світу цього. Проте всі, хто має цю суботу в душі, далі чекають досконалого відпочинку, повного відпочинку, який залишається для Божого народу і в який він увійде не лише вірою, а й насправді, коли зазнає своєї справжньої зміни в першому воскресінні.

ДВА ХЛІБИ КОЛИХАННЯ

В образі П’ятидесятниця ознаменувала час особливого приношення перед Господом двох хлібів колихання – першого хліба з нового врожаю пшениці, “первістків Богові”. Як сніп перших плодів представляв самого Господа у Його воскресінні, так ці два хліби з перших плодів врожаю символізували Церкву, представлену Господу в посвяченні та прийняту Ним у тому першому позаобразному дні П’ятидесятниці. Божественне прийняття їхнього посвячення позначилося злиттям святого Духа. Зауважмо, що ці два хліби були не прісними, а квашеними. Закваска у Святому Письмі означає гріх, нечистоту, означає природну нечистоту тих, хто становить це приношення перших плодів Господеві. Як висловився апостол, “ми... з природи були дітьми гніву, як і інші” (Еф. 2: 3). Перетворення наших сердець і характерів у Божих очах відбувається завдяки заслузі нашого Відкупителя і представлене в образі випіканням цих хлібів, яке повністю зупинило процес заквашення й знищило його. [3HG376]

Ті, котрі дотримувалися Господньої вказівки й зібралися в горішній кімнаті в день П’ятидесятниці понад вісімнадцять століть тому, представляли цілу Церкву цього Євангельського віку. А два хліби означають два класи серед Господнього народу, так само як два козли в день Примирення представляли те ж саме. Ці два хліби й два козли не представляють правдивих і неправдивих християн. Неправдиві тут не згадуються; кукіль не є пшеницею в жодному значенні цього слова. Саме серед пшениці є два класи, позначені в Писанні як “Мала Черідка” й “Велика Громада”. Мала Черідка, як ми пам’ятаємо, називається в іншому місці “Тілом”, “Нареченою” і має обітницю сидіти з Господом на Його престолі й становити Його майбутній славний храм, в якому і через який усі благословення світу будуть служити на благо всього світу протягом Тисячоліття.

Велика Громада, навпаки, як сказано, буде перед престолом і служитиме Богові в Його храмі після того, як перейде крізь великі скорботи; це будуть “діви”, “подруги” Нареченої, які йтимуть за нею (Пс. 44: 14; Об. 7: 9). Отже, ми бачимо, що два класи, представлені в цих двох хлібах, в яких закваска була знищена при випіканні, і якими колихали перед Господом у П’ятидесятницю, представляли всіх спасенних Євангельського віку – “свого роду перших плодів з-посеред Його створінь” (WTB).

НА РАБІВ МОЇХ І НЕВІЛЬНИЦЬ

Апостол Петро, пояснюючи народові та учням значення благословення П’ятидесятниці, сказав, ведений святим Духом, що речі, свідками яких вони були, є частиною того, що провістив пророк Йоіл: “І буде потому, виллю Я Духа Свого на кожне тіло... І також на рабів та невільниць за тих днів виллю Духа Свого” (Йоіл. 3: 1, 2; Дії 2: 17-18). Хоча твердження пророка досить ясне (коли наші очі розуміння відкриваються на його значення), тим не менш, воно представлене в такій формі, що випадковий читач може його неправильно зрозуміти. І, без сумніву, воно було подане саме в такій формі, в якій ми його маємо, з Божим наміром, щоб воно було значною мірою незрозуміле аж до теперішнього часу, до часу його повного виконання. Сенс уривка завуальований викладенням благословення в порядку, зворотному до того, в якому прийде його виконання. І це теж досить правильно, тому що великим планом Бога є благословення й спасіння світу загалом. І хоча спасіння Церкви – це вище спасіння до слави, честі й безсмертя, щоб бути на вищому рівні, воно є кроком, засобом до звершення великого спасіння світу. Тому цілком доречно було спочатку вказати на благословення світу – через певні дні, після днів, після епохи цього Євангельського віку. І цілком доречно було згодом заявити, що в ці дні Євангельського віку Господь виллє Свій Дух на Своїх рабів і невільниць. Дим “темних віків” заслонив наше бачення світу в цілому. Фальшиве богослов’я, нав’язане Церкві, що все людство, окрім вибраної Церкви, буде вічно мучитися, спричинило засліплення очей нашого розуміння щодо багатьох прекрасних обітниць Божого Слова, зокрема й цієї. Як виразно ця річ тепер постає перед нашими відкритими очима розуміння! У цьому Євангельському віці Бог вилив Свій святий Дух на Своїх рабів і невільниць – на всіх, про кого Господь сказав: “Очі ж ваші блаженні, що бачать, і вуха ваші, що чують”.

Усі вони, як Божі раби й невільниці, удостоєні в цьому Євангельському віці привілею насолоджуватися Його милістю постійної суботи, постійним відпочинком серця в Божественній прихильності, любові й милосерді у Христі Ісусі, а також знанням і вірою в надзвичайно великі й дорогоцінні обітниці, які виконаються в першому воскресінні, бо “для Божого народу залишається [увійти в] суботній відпочинок” (Євр. 4: 9, WTB).

ВИЛИТТЯ ДУХА НА КОЖНЕ ТІЛО

Але ніщо так не суперечить вченню Божого Слова, як твердження, що Бог вилив Свій святий Дух на кожне тіло в цьому Євангельському віці чи будь-коли в історії світу. Щоб зрозуміти цю обітницю, ми повинні пильно звернути увагу на те, що Церква має отримати своє благословення в ці дні милості, а світ – після цих днів Євангельського віку. Стало прислів’ям, що правда дивніша за вигадку. Як повільно наші серця вірили свідченням Божого Слова, що Він так полюбив світ, коли ми ще були грішниками, що дав викуп за всіх; що Христос ще має стати справжнім світлом, яке просвічує кожну людину, яка приходить у світ; що є біблійні обітниці про Тисячоліття благословень, коли знання про Господа наповнить землю, як води покривають безодню, коли Сонце праведності засяє в кожний куточок і прожене всяку темряву та гріх, коли Бог через Свого призначеного представника, Христа і Його прославлену Церкву, витре всі сльози з кожного обличчя, коли Той, Кому належить право, візьме на Себе Свою велику владу й царювання, і підкорить усе в гармонії з волею Отця, а сам сатана буде зв’язаний і врешті-решт знищений.

Наскільки ми були схильні вірити жалюгідному спотворенню сатаною Божественного характеру, в якому він зображує нашого славного Творця дуже злим, Який замислив і спланував вічні муки людини ще до того, як створив наших перших батьків! Саме з огляду на ці омани “темних віків” декому важко побачити, що Небесний Отець передбачив у Христі не лише обрання Малої Черідки Церкви на царське священство майбутнього, але й часи реституції та благословення світу. Як Він передбачив для Своїх рабів та невільниць святий Дух у цьому Євангельському віці, щоб їх вести, благословляти, наставляти й допомагати їм, так Він остаточно, за сприятливих умов Тисячолітнього дня, виллє Свій святий Дух на кожне тіло й приведе все людство до пізнання (у ділах і в Правді) Божої любові, яка перевищує всяке розуміння, щоб люди могли спастися через віру й послух призначеному Божому представникові.

Декого дивує той факт, що “ті дні” пророчого твердження тривають так довго – понад [3HG377] вісімнадцять століть. Але ми повинні нагадати всім, що з Божого погляду такий період є лише хвилею, бо “в Господа один день немов тисяча років” (2 Петр. 3: 8). Ще трохи, і наші випробування закінчаться. Ще трохи, і все Боже царське священство отримає помазання, буде навчене і всіляко підготовлене до своєї великої праці служіння правдою та благодаттю, мудрістю, любов’ю та силою всім родам землі для підняття їх з умов гріха й смерті, щоб вони могли повернутися до споріднення з Богом через Господа нашого Ісуса Христа.

Ця славна перспектива для світу стає все цікавішою для нас, коли ми дивимося на неї й коли ми маємо Господній Дух, святий Дух палкої любові до Бога й усіх Його чудових задумів, а також палкої любові до наших ближніх, люблячи їх, як самих себе, і бажаючи їм благословення.

Усвідомлюючи ці благословення, які Бог приготував для людської сім’ї і які мають бути вилиті на кожне тіло в другому приході Христа і встановленні Його Царства, ми молимося з дедалі більшим запалом: “Отче наш, що єси на небесах! ... Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі”. Щобільше, ми й задля себе особисто молимося цією молитвою за встановлення цього Царства згідно з благодатними обітницями Слова: задля нашого піднесення до слави, честі та безсмертя праворуч нашого Господа, Нареченого, як Його співспадкоємців на Його престолі.

ЩО ОЗНАЧАЄ ЗЛИТТЯ ДУХА

Кожна мова так чи інакше є образною, навіть якщо вона є буквальною. Коли ми читаємо про злиття святого Духа й пам’ятаємо, що про тих, хто його отримав, сказано як про помазаних святим Духом (як це було показано в образі виливання святої, священної, пахучої олії), ми бачимо перед очима картину, яку, очевидно, мав на увазі Господь. Апостол, пишучи до тих, хто прийняв святий Дух, казав: “А ви маєте помазання [намащення, змащення] від Святого”. Святий Дух, вилитий на Церкву в П’ятидесятницю, означав Божий мир, благословення, милість. Апостол Петро пояснює, що ця милість прийшла до Церкви від її Господа, і що це був знак, тобто вказівка, що Він завершив для неї справу примирення, поєднання. Святий Дух означав, що Отець не тільки більше не засуджує рабів і невільниць як грішників з причини провини Адама, але навпаки, пробачивши їхні гріхи, тепер помазав їх Своїм Духом, передав їм Своє благословення, визнав їх в особливому сенсі Своїми дітьми через синівське прийняття, яке є в Христі Ісусі.

Ось слова апостола: “Бог Ісуса Цього воскресив, чого свідки всі ми! А отож, як правицею Божою був Він вознесений, і обітницю Духа святого прийняв від Отця, то й злив Він оте, що ви бачите й чуєте” (Дії 2: 33). Що стосується Бога, то Він тепер був готовий дати кожному з цих прийнятих синів усі елементи Свого власного характеру, Свого святого Духа, Своєї святої вдачі, Духа Правди, Духа любові тощо. Кожному з Його рабів і невільниць, прийнятих таким чином у Його сім’ю, залишалося присвоїти цей Дух, і міра їхньої вдячності та ревності свідчитиме про зростання їхньої здатності його прийняти.

Вони мали наповнюватися Духом, мали наповнюватися енергією і все більше наповнюватися різними Божественними прикметами. Це не відбулося в момент благословення, але досягалося поступово з плином днів, місяців і років, як вони щиро та з бажанням намагалися зростати в благодаті, знанні, любові й усіх плодах Господнього Духа.

Подібна обітниця – про злиття духа на кожне тіло – означає, що прийде час, коли світ більше не вважатиметься чужинцями та захожими, але буде приведений до Бога. Постає питання, що ще може зробити людство з того, що вже робиться, щоб наблизитися до Бога? Відповідаємо: набагато-набагато більше. Бог не намагається зараз “примирити світ”, “кожне тіло”. Його призначений час для цієї праці – Тисячолітній вік. Тоді під владою прославленого Христа люди пізнають Господа – від найменшого до найбільшого з них. Тоді, як ми бачили, сатана буде зв’язаний; злі знаряддя зіпсуття та деградації замість того, щоб діяти, будуть стримані, а переважатимуть діла праведності та правди. У Слові наведено порівняння: як зараз темрява вкриває землю й морок – народи (Іс. 60: 2), так тоді зійде Сонце Праведності зі зціленням у своєму промінні, і не залишиться жодного куточка чи прихистку для темряви. Теперішня темрява дозволена для того, щоб зібрати, вибрати особливий клас, який зараз кличе Господь, який змушений ходити в темряві, ходити вірою, а не видінням, щоб продемонструвати свою віру і свою ревність, віддаючи життя в божественній службі й за братів, тоді як очі їхнього розуму лише частково можуть бачити Божественний задум.

Злиття святого Духа в П’ятидесятницю відбулося на тих, хто проявляв віру, необхідну для посвячення, але злиття святого Духа в майбутньому прийде як результат знання, що веде до послуху Богові. Коли запанує повне знання, то міра віри, яка сьогодні отримує визнання, стане неможливою, і, відповідно, нагорода за віру вже не буде доступною, а буде нагорода послуху до життя і до знання, і цією нагородою за послух буде надання кожному тілу святого Духа, Божого Духа, Духа мудрості, Духа здорового розуму, Духа правди, Духа любові. Господь каже, що душа, яка не слухатиме, не зважатиме на ту славну звістку, на ту славну нагоду, і надаватиме перевагу гріху та непослуху, попри знання, буде винищена з-поміж людей Другою Смертю (Дії 3: 23).

Як злиття святого Духа і його прийняття рабами та невільницями тепер залежить від їхньої енергії у прийнятті та досягненні згоди з ним, і ця згода приходить поступово, рік за роком, даючи зріст у благодаті, так буде і зі світом у Тисячолітньому віці. Протягом цієї славної епохи, у міру того як добрі й чесні серця прийматимуть світло знання про Бога, як докладатимуть зусиль, щоб підкорятися Божественному посланню, поступово приходитиме все більше благодаті й сили, і серця людей будуть розширюватися, аж в кінці Тисячолітнього віку кожен правдивий і вірний представник Адамового роду – кожен, хто цінує Бога [3HG378] і бажає виконувати Його волю та насолоджуватися Його милістю й вічним благословенням, – матиме повну можливість повернутися до всього втраченого з Божественної подоби характеру, з повноти досконалості – фізичної, розумової та моральної. Подумайте, якими славними будуть результати цього злиття святого Духа на кожне тіло, яким величним буде завершення, коли весь гріх буде знищений, коли всі сльози будуть витерті з кожного обличчя, коли всі плями й недосконалості гріха будуть викорінені, коли кожне обличчя й кожна людська форма будуть досконалими, сяйнистими, маючи Божественну подобу характеру й Господні радощі!

І хоча роздуми про Божественний план щодо майбутнього благословення світу зміцнюють і освіжають нас і всіляко благословляють, не забуваймо про нашу власну частку в цьому; не забуваймо, що тільки тоді, коли ми станемо справжніми рабами й справжніми невільницями Господа та Його справи, ми зможемо мати частку в благословенні, яке Він зараз виливає тільки на них. Не забуваймо, що наша частка буде пропорційною до нашої любові, вдячності та ревності. Тому бажанням і метою кожного, хто скуштував Божої благодаті, має бути наповнення духом, духом радості, миру, святим Духом, духом любові. Для цього працюймо й молімось не тільки за себе, але й за всіх тих, кого Господь, наш Бог, покликав і хто прагне вчинити своє покликання та обрання певним.

3HG375