[3HG365]
ПОМЕРЛІ ПОЧУЮТЬ! ТІ, ЩО ПОЧУЮТЬ, ОЖИВУТЬ!

“Поправді, поправді кажу вам: Наступає година, і тепер уже є, коли голос Божого Сина почують померлі, а ті, що почують, оживуть” (Івана 5: 25).

Значення нашого тексту є незрозумілим для багатьох. На перший погляд здається, що він навчає нісенітниці, а саме, що мертві спочатку почують, а потім оживуть, тоді як зазвичай вважається, що вони спочатку оживуть, а потім почують. Але наш Господь не помилився в цьому твердженні, і цей текст дозволяє легко це вирішити, якщо тільки зрозуміти правильні засади інтерпретації.

Щоб правильно зрозуміти значення цих слів, ми повинні пам’ятати, що з Божого погляду тільки троє членів нашого роду коли-небудь були живі: батько Адам і мати Єва в період їхньої невинності в Едемі, і наш Господь Ісус Христос, Чиє життя, не послаблене гріхом, було перенесене з високого рівня духовного існування в людську природу, коли Він, за словами апостола, “стався тілом”, щоб за Божою благодаттю “смерть скуштувати за всіх” (Ів. 1: 14; Євр. 2: 9). Святе Письмо послідовно дотримується думки, що живим можна назвати лише досконале буття, а отже, Адам і Єва та всі їхні нащадки, які розділили з ними гріхопадіння, одразу ж стали вмираючими істотами й не можуть бути названі живими.

Твердження Об’явлення 20: 5 повністю узгоджується з цією думкою. Тут описано тисячолітнє царювання Христа, зображено воскресіння Церкви до слави й досконалості життя в Царстві, а потім йде загальне твердження, що “інші померлі не ожили, аж поки не скінчилася тисяча років”. Працею Тисячолітнього віку буде виконання змісту нашого тексту, щоб усе людство, усі мертві, по-перше, прокинулися з гробу; по-друге, почули голос, послання Божого Сина; по-третє, це послання, якщо вони захочуть, повністю підніме їх з умов гріха і смерті до повної досконалості життя, втраченого в Едемі й відкупленого на Голгофі. Доки мертвий світ не почує голос і не послухається його, він не досягне тієї досконалості, кінець якої позначений як життя. Тоді всі слухняні, почувши й послухавшись, будуть жити в повному розумінні цього слова. Адамова смерть, неміч, недосконалість не матимуть більше влади над ними, бо, за Господньою благодаттю, праця Тисячолітнього віку повністю підніме їх з гріховного стану вмирання.

“ВСІ, ХТО В ГРОБАХ... ПОВИХОДЯТЬ”

Контекст (вірші 28, 29) говорить, що “всі, хто в гробах, Його [Людського Сина] голос почують і повиходять” до воскресіння. Натяк дуже виразний: вихід сам по собі не є воскресінням, і це підтверджується іншими місцями Писання, які говорять нам, що син вдови з Наїн, дочка Яіра і Лазар пробудилися від сну смерті, тобто, за словами Учителя, вийшли з гробу. Однак ніхто з них не став живим знову, ніхто з них не був приведений до досконалості своїм пробудженням. Вони далі були під смертним вироком і лише на короткий час ожили, щоб померти знову, як інші помирають під цим смертним вироком. Першим, хто встав, щоб більше не вмирати, був наш Господь Ісус. Його воскресіння було воскресінням життя, воскресінням до досконалості життя і повного звільнення від смерті. Його воскресіння, отже, було анастасіс, абсолютним підняттям. У згоді з усім цим є свідчення Писання, що Він був “першим плодом з тих, хто заснув смертним сном” (WTB). Він був “первородженим з мертвих”, Він був “першим, що воскреснув з мертвих”, і Він “уже більш не вмирає, смерть над Ним не панує вже більше” (1 Кор. 15: 20; Кол. 1: 18; Дії 26: 23; Рим. 6: 9).

Відповідно, слова нашого Господа стверджують, що коли ті, хто в гробах, почують голос Людського Сина і повиходять, для тих, хто робив добро, хто подобався Богові, хто був прийнятний для Бога через Христа, це буде воскресіння життя, або повне підняття зі смерті, подібне до того, якого зазнав наш Господь. Дійсно, воскресіння Церкви в іншому місці визначене як воскресіння Христа, Який є Головою, а Церква – Його Тілом, і вважається, що Його воскресіння поклало початок воскресінню всього Тіла. Тому апостол знову говорить, що його прагненням було мати спільність з Христом у Його стражданнях, щоб він міг брати участь також у “Його воскресінні” (Фил. 3: 10). Але очевидно, що ті, хто матиме участь у воскресінні життя, будуть порівняно малою частиною людства, тому що лише деякі мають свідчення, що “вони догодили Богові”, лише деякі мають свідчення Божого Слова і святого Духа про те, що вони прийняті в Христі, що вони були вірні своїм привілеям, можливостям і угодам. Всіх інших Господні слова об’єднують під загальним терміном “котрі зло чинили”, тобто ті, чий шлях не був схвалений Богом. Для них, за словами Господа, буде “воскресіння через суди”, що в нашому загальному перекладі звучить як “воскресіння [3HG366] суду”.

ВОСКРЕСІННЯ ЧЕРЕЗ СУДИ

Маючи на увазі, що процес воскресіння полягає в тому, щоб привести особу до досконалості життя, легко зрозуміти, що саме життя не вдасться отримати, доки процес воскресіння не завершиться. Тоді великі маси людей, вийшовши з гробу (не всі відразу, але, як каже апостол, “кожен у своєму порядку”), все ще перебуватимуть у смерті. Тому воскресіння через суди в їхньому випадку повинно означати поступове піднесення до життя через процес судів, процес нагород і покарань, виправлення в праведності. Ці процеси матимуть дисциплінарний характер, корисний, з метою просвітлення, навчання й піднесення всіх зі стану гріха й смерті до абсолютної досконалості життя.

Перед цим текстом (у віршах 21 та 22) наш Господь робить таку ж різницю між пробудженням мертвих і оживленням, тобто приведенням їх до досконалості життя, і стверджує, що як Сам Отець має владу робити це, так і Синові Він дав таку владу. Далі Він пояснює причину, необхідність того, чому Він дав її Синові: “Бо Отець і не судить нікого, а ввесь суд віддав Синові, щоб усі шанували і Сина, як шанують Отця”. Якщо ми запитаємо, що ж це за суд, який Отець передав Синові, то відповідь буде такою: це не суд над батьком Адамом в Едемі, бо той суд був від Отця, і вирок був від Отця – смерть. Світ, раз суджений в Адамі й засуджений, не міг бути суджений знову й засуджений знову, доки не буде скасований перший вирок. Рішення великого Верховного Суду всесвіту повинні залишатися непорушними. Скасування вироку означало б, що або початковий вирок був помилковим або помилка була допущена при скасуванні законного вироку. Писання показує, як Бог, зберігаючи первісний вирок, вирок смерті проти людського роду, все ж запланував, щоб наш Відкупитель заплатив покарання за Адама і всіх причетних до нього через його непослух, і щоб, заплативши за них покарання, Він дарував їм новий суд, нове випробування для вічного життя. Ось що мав на увазі наш Господь, коли сказав, що Отець доручив Йому суд над світом. Яка благословенна обітниця – що світ людства має отримати новий суд, нове випробування для вічного життя! Які ми вдячні за те, що Господь змилосердився над нами й дав відкуплення від первісного гріха та смертної кари за нього, давши нам таким чином можливість нового випробування, нового суду від нашого Відкупителя.

БОГ ПРИЗНАЧИВ ДЕНЬ

Наскільки повністю узгоджується з вищесказаним твердження апостола, що Бог призначив День, коли Він судитиме світ у праведності через Чоловіка, Якого Він призначив, Христа: Ісуса – Голову, і Церкву – Його Тіло! (Дії 17: 31). Для Бога було б недоречно призначати день для суду над світом, щоб дати нове випробування світу людства, щоб дозволити охочим і слухняним отримати вічне життя, якби не божественний задум, що через Христа первісний гріх має бути спокутуваний, а вирок – скасований. Але цей день ще не настав. Апостол говорить про нього як про майбутнє: він не може настати раніше призначеного часу. Це буде “день Христа”, Тисячолітній день, який триватиме тисячу років. Послухайте пояснення апостола: “В Господа один день немов тисяча років” (2 Петр. 3: 8). Цей день суду є днем Господа, який Він призначив, і для такої великої справи він не є надто довгим.

Писання справді говорять, що цей день буде дуже важким випробуванням, але уми Господнього народу, наповнені недоладними ідеями “темних віків”, не були в змозі дослідити Слово достатньо ретельно, щоб зрозуміти характер судів того дня. Коли ж тепер ми подивимося на них уважно, розбірливо, то побачимо, що події того дня будуть саме такими, яких ми могли б обґрунтовано очікувати в плані справедливого й люблячого Бога та Спасителя. Як зазначає апостол, Бог на кілька тисяч років залишив світ сам на себе, особливо не втручаючись ні для того, щоб винагородити, ні для того, щоб покарати. Сатана, тим часом, користуючись слабкістю занепалого людства, обманюючи людей, нав’язав їм себе як їхнього бога, як правителя, якому вони мимоволі служать.

Він також нав’язав фальшиві доктрини, що ганьблять Бога і шкодять людині, підміняючи слово благодаті та правди людськими переказами. Бог довгі століття дозволяв сатані мати величезний вплив у світі на зло не тому, що не міг стримати батька брехні й визволити світ від рабства невігластва, забобонів і помилок, а тому, що використовував силу сатани на зло як великий точильний камінь, так би мовити, на якому Господь не тільки шліфує Свої “коштовності”, Свою “Малу Черідку”, але й до певної міри дозволяє світу отримати уроки щодо надзвичайної “гріховності гріха” і неабиякої розплати, яку він приносить на кожному кроці. Оскільки гріх, помилки, фальш і обман так довго утримували владу, то зміни, які Бог має намір здійснити, здаватимуться радикальними, зустрічатимуть сильний опір і принесуть жахливі випробування й труднощі для тих, хто чинитиме опір.

Тисячолітній судний день почнеться, згідно зі Святим Письмом, як час утиску, який охопить увесь світ, релігійний, політичний, фінансовий, громадський, – “час утиску, якого не було від існування люду”, – як потрясіння (Євр. 12: 26), яке струсоне й повністю знищить усе, що є злим або симпатизує злу, несправедливості, неправді тощо. Нам не потрібно зупинятися на деталях жахливості того часу утиску, з якого почнеться судний день, типи й образи якого були представлені в часі утиску юдеїв і повалення їхнього державного устрою в 69 і 70 рр. н. е., а також пізніше, під час Французької революції. Ці суди над народами й системами, політичними, релігійними, громадськими, фінансовими, які викривають, розбивають на шматки й знищують, можна вже помітити як такі, що починаються у світі, і можна очікувати, що вони досягнуть кульмінації насильства через вісім років, згідно з нашим розумінням Святого Письма. Слава Богу, суд над народами буде коротким і водночас суворим, і він виконає добрі задуми Великого Судді, упокоривши людство і зробивши людей готовими до нових інституцій та порядків [3HG367] їхнього особистого суду, випробування того тисячолітнього судного дня, який тоді почнеться.

“СУДИТИ СВІТ ПО СПРАВЕДЛИВОСТІ” (Хом.)

Апостол каже, що світ буде суджений по справедливості, праведно, чесно, належним чином з метою благословення всіх, хто прийме настанови того дня й прийде до згоди з Богом, а також з метою знищення в Другій Смерті всіх, хто відкине милості того дня суду. Ми хочемо позбутися фальшивого уявлення про день суду, яке засліплювало й ранило нас з дитинства, що це буде двадцяти чотирьох годинний день і просто означатиме повторний розгляд справи людської сім’ї, відправлення всіх з числа людської сім’ї назад до неба, пекла або чистилища, звідки вони прийшли. Святе Письмо не навчає про таке покарання. Навпаки, Господньому народові сказано радіти, дивлячись на славну Божу пропозицію, що світу буде дарований день суду. Прислухаймось до слів пророка Давида, який піднесено вигукує:

“Хай небо радіє,
І хай веселиться земля,
І хай серед народів говорять:
Царює Господь! 
Нехай гримить море й його повнота,
Нехай поле радіє та все, що на ньому! 
Тоді перед Господнім лицем дерева лісні заспівають,
Бо землю судити йде Він. 
Дякуйте Господу, добрий бо Він,
Бо навіки Його милосердя” (1 Хр. 16: 31-34).

Я хотів би, щоб ті з вас, хто вивчає Біблію, взяли свої конкорданси й звернули увагу на те, скільки уривків з Писання згадує “в той день”, “за його днів” тощо. Ви знайдете чудові речі, передбачені про той славний день, коли Боже Царство буде встановлене на землі, коли буде запроваджене Його правління праведності серед людей. Воно принесе благословення реституції всього, про що Бог говорив устами всіх пророків від початку світу, усім, хто буде слухняний Слову Господа в той час. Воно принесе покарання всякому, хто неквапливо засвоюватиме належні уроки життя, і принесе Другу Смерть усім іншим, які свідомо й навмисно відкидатимуть Божу благодать від Того, Хто відкупив нас усіх. А Церкві Євангельського віку, “вибраним”, Учитель обіцяв частку з Ним на Його престолі “в той день”. І це буде частиною їхнього привілею бути суддями світу, як написано: “Святі світ судитимуть” (1 Кор. 6: 2).

Давайте тепер знову застосуємо наш текст: “Голос Божого Сина почують померлі, а ті, що почують, оживуть”. Не тільки мільйони тих, хто на момент інавгурації Царства ще не зійде до гробу, але й мільйони тих, хто вже зійшов до шеолу, гадес, вийдуть, щоб почути слова Людського Сина, щоб бути судженими, щоб бути на випробуванні в сприятливих та об’єктивних умовах праведності, щоб очі їхнього розуміння розплющилися, а вуха їхнього розуму – відкрилися, щоб вони могли чути й виразно розрізняти правильне від хибного, і могли виявити свій характер, приймаючи або відкидаючи Того, Хто промовляє до них з неба.

“НАСТУПАЄ ГОДИНА, І ТЕПЕР УЖЕ Є”

Ми не повинні випускати з уваги твердження нашого тексту, що година, коли мертві почують Людського Сина, не тільки прийде, але що для деяких вона “уже є”. О, так! З цим погоджуються й інші Писання, кажучи: “Очі ж ваші блаженні, що бачать, і вуха ваші, що чують”. Порівняно небагато хто в наш час має вуха, щоб чути, і очі, щоб розпізнати Божу благодать у Христі. Такі у Святому Письмі названі “вибраними”, Церквою первороджених тощо. Я вірю, що багато хто в цій аудиторії почув голос Людського Сина. Я також вірю, що ці проповіді, які щотижня публікуються у восьми журналах з великим накладом, досягають значної кількості тих, хто почув голос, що промовляє з неба. Але є два способи чути! Апостол говорить про одних як про забудькуватих слухачів, а про інших – як про тих, що приймають Божу благодать даремно, і закликає тих, кому зараз пощастило почути благословенну звістку, щоб вони “не відверталися від Того, Хто промовляє” з неба (Євр. 12: 25).

Натяк апостола в тому, що раз почути запрошення Господа в повному та задовільному сенсі й раз свідомо відкинути Його послання означало б повний кінець усіх привілеїв для такої особи, доводило б, що вона ні за яких обставин не буде гідна вічного життя. Щоправда, можливості теперішнього часу з деякого погляду є менш сприятливими, ніж ті, які будуть впродовж Тисячоліття, але з іншого погляду вони є набагато сприятливішими. Нагородою за послух у наступному віці стане людська досконалість через процеси реституції – вічне життя досконалих людських істот у відновленому раю. Але винагороди тих, хто зараз чує, хто зараз приймає, хто зараз слідує за Агнцем, куди б Він не йшов, ступаючи Його слідами, є завдяки вірі, й апостол Петро пояснює їх як “цінні та великі”, і запевняє нас, що божественна воля полягає в тому, щоб через їхній вплив на наше серце й життя ми стали учасниками божественної природи з її славою, честю та безсмертям. О, так! Ми, які зараз чуємо, маємо чудові благословення, чудові привілеї, які з лишком компенсують і нівелюють недоліки протистояння з боку світу, плоті та противника.

“ТІ, ЩО ПОЧУЮТЬ, ОЖИВУТЬ”

І якщо вміння слухати – в сенсі бути слухняним Господу – приведе слухняних світу в Тисячолітньому віці до досконалості життя наприкінці Тисячоліття, то тим більше це стосується тих, хто зараз чує про Божу благодать у вірі та послуху. Справді, цей процес відбувається зараз набагато швидше, ніж для світу у Тисячолітті. Ми вважаємося виправданими від наших старих гріхів і від усіх вад, які маємо через спадковість, і від усіх слабкостей [3HG368], які не є добровільними та з якими ми боремося. Тоді нам дозволено принести наше тіло на живу жертву Господеві й прийняти зачаття святим Духом для оновленого життя. Відтепер, за Господнім словом, ми є Новими Створіннями в Ісусі Христі: все старе і стара природа минули, і все стало новим. Після того, як ми увірували, вчинити повне посвячення нашого серця Господу й прийняти помазання та зачаття Його святим Духом було справою однієї миті.

Тоді почалося нове життя, але не у його досконалості. Як Нові Створіння, ми потребували, як пояснює апостол, молока Слова, щоб зростати на ньому; пізніше ми потребували міцного харчу, щоб бути сильними в Господі й у силі Його могутності, щоб бути переможцями, завойовниками, провадячи добрий бій у своєму серці, зберігаючи віру і, наскільки це можливо, підпорядковуючи своє тіло новому розумові, Новому Створінню. Про них Господь говорить у контексті, що вони мають “життя вічне і на суд не приходять, але перейшли вони від смерті в життя” (вірш 24). Вони не прийдуть на суд світу під час Тисячолітнього віку, тому що, почувши голос Господа зараз і виявивши послух цьому голосу, вони вже прийняті до вічного життя як Нові Створіння. Відтепер їм залишається лише зберігати свою вірність Господу й принципам праведності, які Він відстоює, докладаючи всіх зусиль, щоб вести добрий бій. Про все інше, що стосується їхніх інтересів, подбає Вождь їхнього спасіння, Небесний Наречений. Він забезпечить їх необхідними випробуваннями й труднощами, даючи в той же час необхідні заохочення й радості, і приведе їх як переможців і навіть більше, ніж переможців, через Того, Хто купив їх Своєю дорогоцінною кров’ю.

3HG365