ЧОМУ ПОТРІБНО БУЛО, ЩОБ ХРИСТОС ВОСКРЕС
“Та нині Христос воскрес із мертвих, первісток серед покійних” (1 Коринтян 15: 20).
Назва Easter (Істер) має язичницьке походження. Істер було ім’я божества древності. Схоже дні тижня є названі на честь язичницьких богів, однак під християнським впливом вони поступово втратили свій язичницький зміст і набули нового значення. Сьогодні скрізь в усіх цивілізованих землях Easter Sunday (Неділя Істер, Великодня Неділя) є пригадуванням воскресіння з мертвих нашого Господа Ісуса на третій день після Його смерті. Для тих, хто оцінює Його як велике Світло, послане у світ для визволення людини, як Сонце Праведності, яке остаточно світитиме для благословення всіх племен землі, навряд чи може бути кращий день, ніж неділя (англ. Sunday – сонячний день), для визначення дня, в якому Він встав з мертвих і через воскресіння увійшов в нове життя, яке ще має принести благословення всьому людству. Що стосується слова Істер (Easter – похідне від слова east, схід), то чи ж воно не є властивим, адже схід, схід сонця духовно вказує на велике Сонце Праведності та Його царство, початок якому поклали смерть та воскресіння Ісуса?
З огляду на факт, що християни загально святкують цей день на згадку про воскресіння Ісуса, давайте розглянемо справу воскресіння і дізнаємось, чому подія, яка займає таке важливе місце в Святому Письмі, сьогодні вважається переважною більшістю християн малозначною. Складність, мабуть, в тому, що зміна теологічних вірувань позбавила біблійні вчення про воскресіння впливу та значимості. За днів нашого Господа і апостолів юдеї та християни з числа навернених загально вірили, що смерть людей є такою ж, як смерть тварин, і що надія людини на майбутнє життя полягає не в тому, що вона має якесь незруйновне життя, а в обітниці воскресіння.
Було зрозуміло, що смерть уразила не лише тіло, але й всю людину, що покаранням за первісний гріх була смерть в повному, цілковитому значенні цього слова на основі вироку: “Душа, що грішить, вона помре”. Отже, бачимо, що між юдеями існували два основні класи: один – садукеї та агностики, які заперечували воскресіння та майбутнє життя, і другий – фарисеї, які вірили Святому Письму і вірили в майбутнє життя через надію воскресіння за Божою благодаттю.
Господь спростував аргументи садукеїв, що мертві є безнадійно мертвими і не будуть мати жодного воскресіння, навівши сказані до Мойсея біля куща Господні слова про те, що Господу було б безпідставно казати, що Він є Богом Авраама, Ісака і Якова, якщо вони безнадійно мертві – як тварини, що гинуть. Наш Господь каже, що ці слова показували і підтверджували воскресіння мертвих, що з божественної точки зору Авраам, Ісак та Яків не були мертвими в такому значенні, що вони згинули навіки. Далі наш Господь сказав, що надходить година, в якій ці стародавні гідні, а також “всі, хто в гробах, Його голос почують, і повиходять” (Ів. 5: 28, 29).
ВОСКРЕСІННЯ Є ОБОВ’ЯЗКОВЕ ДЛЯ МАЙБУТНЬОГО ІСНУВАННЯ
Пам’ятаємо, як одного разу св. Павло, потрапивши до рук юдеїв і побачивши, що серед натовпу є трохи фарисеїв і трохи садукеїв, спричинив поділ і здобув підтримку частини з них, вигукнувши: “За надію на воскресіння мертвих мене судять” (Дії 23: 6). Фарисеї, які вірили в воскресіння, відразу почали наполягати, щоб св. Павла не переслідували ті, хто заперечує воскресіння – садукеї та агностики. Той самий св. Павло представив у розділі, з якого взято наш вірш, найбільш міцні аргументи на доказ воскресіння, показуючи, що воно є обов’язковим. Св. Павло представив справу однозначно і сказав, що ніхто не може бути християнином, якщо він заперечує воскресіння, якщо він не вірить в нього цілковито.
Розділ відкривається твердженням, що основа Євангелія полягає в факті, що Христос помер за наші гріхи і встав третього дня. Він нагадує факт, що це твердо засвідчено словами надійних свідків, і каже: “Коли ж про Христа проповідується, що воскрес Він із мертвих, як же дехто між вами говорять, що немає воскресіння мертвих? Як немає ж воскресіння мертвих, то й Христос не воскрес! Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра ваша! Ми знайшлися б тоді неправдивими свідками Божими, бо про Бога ми свідчили, що воскресив Він Христа, Якого Він не воскресив, якщо не воскресають померлі” (вірші 12-15).
Який ясний і виразний аргумент! Апостол численними словами свідчить, що кожен, хто заперечує можливість воскресіння мертвих, змушений заперечувати також воскресіння Христа з мертвих, і якщо він це заперечує, то втрачає саму основу християнської віри. Якщо ми визнаємо, що Христос встав з мертвих, і цим визнаємо силу Бога воскрешати мертвих, тоді ми маємо основу, на якій можемо будувати свою надію на власне воскресіння в належному часі і воскресіння всіх інших, які, почувши в своїх гробах голос Сина Божого, повиходять.
ІНАКШЕ ВІРА ХРИСТИЯН БУЛА Б ДАРЕМНА
Св. Павло був не з тих, хто ухилявся від прямої відповіді або хитрував, бачачи, що деякі його слухачі мають мало віри. Гляньте на переконливість його аргументу, який виникає зі слів, що завершують наш вірш. Він каже: “Бо як мертві не воскресають, то й Христос не воскрес! Коли ж бо Христос не воскрес, тоді віра ваша даремна, ви в своїх ще гріхах, тоді то загинули й ті, що в Христі упокоїлись!” (вірші 16-18).
Дивіться, християнська віра є марною без воскресіння Христа. “Чому?” – питаємо ми. Якщо це правда, що добрі люди відразу йдуть до неба в мить смерті, то як може віра в Христове воскресіння вплинути тим чи іншим чином на їхні інтереси? Як міг апостол сказати: “Загинули й ті, що в Христі упокоїлись”, – якщо Він не встав з мертвих? Знаєте, дорогі друзі, проблема в тому, що в середньовіччі Господній народ відступився від Святого Письма і від фактів, прихилившись до фальшивих вчень, язичницького вірування, що людина, померши, не є мертвою, а ще більш живою, і, отже, не потребує жодного воскресіння з мертвих. Ця язичницька неправда вже давно проникла в християнську теологію і настільки переплелася з самою християнською вірою та надією, що поступово спотворила її і звела нанівець біблійне вчення про потребу в смерті Христа, потребу в Його воскресінні, потребу в Його приході знову і потребу в воскресінні справедливих та несправедливих.
Ми тільки починаємо пробуджуватись і усвідомлювати плутанину, яка прийшла до нас через це нехтування Божим Словом і прийняття філософії Платона. Безперечно, ніхто не може тверезо сприймати цей аргумент апостола з п’ятнадцятого розділу Першого Послання до Коринтян, якщо він не переконаний в тому, що автор вірив, що всі, котрі йдуть до гробу, повинні спати аж до ранку воскресіння. Більше того, вони повинні розуміти, що цей сон є образною мовою, яка означає, що насправді мертві є мертві, але вважаються сплячими задля обітниці воскресіння.
Зауважте слова апостола, що коли Христос не встав з мертвих, тоді ті, котрі заснули в Христі, загинули, тобто ті, про кого ми думаємо, що вони сплять в Христі і чекають тисячолітнього ранку, коли Учитель їх покличе вийти з гробу, насправді не сплять, а є дійсно мертві, – мов би не було жодного їхнього відкуплення, мов би Той, Хто помер на Голгофі, залишився мертвий і не встав з мертвих на третій день, як Він говорив наперед і як казали про Нього апостоли, що Він встане, і були свідками цього.
ТА НИНІ ХРИСТОС ВОСКРЕС
Наш вірш підсумовує аргумент апостола: апостол вважає, що зумів переконати кожного християнина, схильного сумніватися в вартості і потребі Христового воскресіння, а також в самому факті цього воскресіння. Врешті він каже: “Ми, християни, визнаємо факт, що Христос справді встав з мертвих, бо це основа нашої віри. Більше того, ми віримо, що Він був первоплодом з тих, котрі заснули”. Добре зауважте виражену тут думку, що Христове воскресіння було свого роду первоплодом, зразком воскресіння, яке стосуватиметься інших.
Зверніть увагу на вираз, що Він є первоплодом серед тих, котрі заснули. Значення цього очевидне: коли апостол писав ці слова, світ людства вже вмирав понад 4 000 років. Адам і його нащадки, які перебували в смерті, були б безнадійно мертві, загинули б як німі створіння, коли б не відкуплення від гріха та смерті.
Натяк на майбутнє відкуплення був даний ще в Едемі, коли Господь сказав, що остаточно насіння жінки зітре голову змія, маючи на увазі, що перемога гріха та смерті над Адамом та його родом не буде вічною. Та сама божественна благодать ще виразніше була викладена батькові Авраамові словами: “В твоєму насінні благословляться всі племена землі”. Власне з огляду на ці слова, які пізніше були повторені і підтверджені пророками, народ Ізраїлю почав мати надію на воскресіння мертвих, ґрунтуючи свої надії на владі Месії. Аргумент апостола в тому, що Ісус є Месією, що Він Своєю смертю заплатив викупну ціну за батька Адама і відкупив його від вироку смерті, а також відкупив весь його рід, бо всі були засуджені в Адамі (були в його стегнах).
“ТІ, ЩО ВПОКОЇЛИСЬ” (Кул.)
Інший переклад робить цей вірш більш виразним. Слова “ті, що впокоїлись” (Кул.) не повинні залишати нікому жодних сумнівів стосовно того, що мав на думці апостол. В той час, коли він писав ці слова, ті, що впокоїлись, тобто мертві, далі були мертвими, далі спали, хоча після того, як Ісус помер за наші гріхи і встав з мертвих, минули роки. Потім в цьому чудовому розділі про воскресіння апостол зрозуміло показує, як і коли всі, що впокоїлися, будуть покликані з могили. Він говорить про перше воскресіння блаженних і святих, котрі стануть у воскресінні духовними істотами, небесними істотами. Це буде клас першого воскресіння, тобто, за словами апостола, його учасники матимуть частку в “Його воскресінні”, бо вони мали також частку в Його стражданнях і смерті.
Перед нами ще одне підтвердження того, що наш Господь не був піднятий з мертвих як людина, але, як каже апостол, був “умертвлений тілом, але Духом оживлений”, як духовна істота. Він також говорить: “Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім’я, що вище над кожне ім’я”. Про Нього апостол також говорить, що Він є другим Адамом, другим життєдавцем і головою роду, додаючи: “Господь же то Дух”. Він запевняє нас, що наш Господь об’явився в плоті в Своєму першому приході, щоб зазнати смерті за нас, щоб заплатити ціну викупу за Адама та його рід, помираючи справедливий за несправедливих – жертвуючи Себе як людина Ісус Христос. Його воскресіння, отже, було чимось на зразок нагороди за слухняність аж до смерті і дозволило Йому повернутися на духовний рівень, набагато вище ангелів, усякого уряду і влади і всякого ймення, яке назване образом істоти Його Отця. (Еф. 1: 21; Євр. 1: 3).
ХРИСТОС – ПЕРВОПЛІД
В певному особливому значенні Христос був первоплодом зі всіх, котрі коли-небудь померли: Він перший встав з мертвих, як про це виразно каже Святе Письмо. Дехто потрапляє в замішання щодо цього, нагадуючи, що в Старому Заповіті було три випадки і, щонайменше, стільки ж у Новому Заповіті, коли мертві були повернені назад до життя ще до того, як наш Господь помер і воскрес.
Пояснення, як Христос міг бути першим, хто встав з мертвих, одночасно не ігноруючи цих біблійних подій, дуже просте. Виходячи зі Святого Письма, життя і смерть є протилежними; отже, від самого початку дія смерті та недосконалості в будь-якій істоті у відповідній мірі спотворює її життя. Вона більше не є живою істотою, вона вмирає. З цієї точки зору вмирання Адама почалося в мить винесення йому вироку смерті, хоча він в повній мірі поступився владі смерті приблизно через 930 років.
Саме Ісус Христос був перший, хто потрапив під владу смерті і був цілковито піднятий з-під цієї влади до повної досконалості життя та існування. Як “первороджений з мертвих” і “перший воскреснувши з мертвих” (Дії 26: 23), Він у найвищому та найповнішому значенні слова став, як говорить наш вірш, “первістком серед покійних”. Цей вираз “первісток” (первоплід) однозначно містить в собі думку про наступні плоди – про те, що Ісус був перший, хто повністю звільнився від влади смерті, і що остаточно будуть повністю звільнені також інші. Апостол Яків (1: 18) говорить про церкву, “тіло Христа”, що в Божому плані ми маємо статись “немов первістками Його створінь” (Хом.). Перед нами дальше викладення тієї самої думки: Ісус був первістком зі всіх, і церква, прийнята і зачата Святим Духом як члени тіла прославленого Христа, має бути зі своїм Головою “немов первістками”. Це означає найбільш переконливо, що окрім церкви є ще інші, для кого прибережено благословення бути врятованими від влади гріха та смерті через воскресіння. Апостол Павло трохи пізніше в своєму поясненні згадує про цю участь церкви з її Господом.
Показавши, що благословення Господа має поширитись на два класи: небесний і земний, один з яких має бути як зорі небесні, а інший – як морський пісок, і що цим небесним класом першого воскресіння (вірші 40-44) має бути церква, “вибрані”, апостол далі показує, що воскресіння церкви приведе вибраних до образу та подоби їхнього Господа і Відкупителя (як духовних істот), тоді як воскресіння світу приведе людей до критерію людської досконалості, представленої в батькові Адамі. Він каже: “Який земний, такі й земні, і Який небесний, такі й небесні”. Розповідаючи далі про цей небесний клас, вибрану церкву, він каже: “І, як носили ми образ земного, так і образ небесного будемо носити”. Далі він звертає увагу на таємницю, запевняючи нас, що у воскресінні Господь завершить працю “переміни”, яку Він вже почав в нас і яка полягає в тому, що наш розум, наша воля відновилися, були “зачаті знову”.
Продовжуючи, апостол показує, що після того, як церква зазнає переміни від смертних до безсмертних умов, від земних до небесних умов, виконається обітниця Бога через пророка, а саме: “Поглинута смерть перемогою! Де, смерте (гадес – гріб), твоя перемога? Де твоє, смерте, жало?” (вірші 54, 55). Отже, остаточно смерть Христа, яка спочатку сприяє визволенню вибраних до небесних стану, стане доступною для світу людства під час Тисячолітнього віку заради земних умов, щоб смерть була поглинута перемогою і щоб сила гробу більше не брала гору над людським родом, “купленим дорогоцінною кров’ю”, але щоб всі, хто прийме божественну милість, яка в той час пошириться на них, могли через Христа здобути повну перемогу над гріхом і смертю і могли мати вічне життя. Всі інші помруть другою смертю, з якої не буде жодного відкуплення, жодного воскресіння.
ПОТІМ ТІ, ЯКІ Є ХРИСТОВІ
Апостол при цьому двічі згадує Христа як первоплід, однак робить це, очевидно, по-різному. В нашому вірші він говорить про Ісуса Христа як про “первістка серед покійних”, натомість в 22 та 23 віршах наводить інший образ, в котрому знову говорить про Христа як про первоплід, однак маючи на увазі цілого Христа, де Ісус є головою, а церква – Його тілом. Він каже: “Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть, кожен у своєму порядку”. Далі він розділяє черги воскресіння і спочатку згадує першу чергу, тобто чергу церкви (Христа, голову, і Його вибране тіло), називаючи їх первоплодами (первістками), зібраними під час цього Євангельського віку.
Разом з завершенням цих первоплодів уповні настане другий прихід Христа і прийде велике жнивування світу – велике збирання зі всіх племен землі, великий час благословення для всіх, хто був проклятий в Адамі і відкуплений кров’ю Христа. Ті, котрі спасуться під час Тисячолітнього віку, коротко згадані тут як “Христові у Його приході”, як ті, котрі стануться Його під час Його другої присутності, Його парусії в Тисячолітньому віці під владою посередницького царства Тисячолітнього віку. Доказ, що саме таким є аргумент апостола, бачимо в наступному вірші, який говорить, що тоді настане завершення плану спасіння, коли царство під усіма небесами буде повернене Отцю, а всякий злочинний авторитет та сила будуть упокорені та підкорені Богу.
СПРАВЖНЯ РАДІСТЬ ВЕЛИКОДНЯ
Наскільки ми маємо знання про якусь річ, настільки ми маємо можливість радіти нею і мати від неї благословення. Кожен з Господнього народу, хто має виразне знання Його слова, має велику радість і благословення від кожної риси Його правди, однією з яких є дорогоцінні речі, представлені Великодньою Неділею. Для нього важливість цього дня є духовним натхненням та відпочинком; його віра здатна збагнути факт, що для нашого роду, засудженого на смерть внаслідок гріха, небесний Отець подбав про Спасителя, небаченого Спасителя; що цей Спаситель вже віддав Своє життя як нашу ціну викупу, був піднятий з мертвих силою Бога до такого славного становища, що ми визнаємо Його як Царя царів і Пана панів, Котрий володіє славою, честю і безсмертям. Ми вітаємо Його як Господа усіх в Його грядущому царстві і як Господа наших сердець вже сьогодні, а також Господа усіх, хто вже почув і скуштував Божу благодать вірою, раніше від світу.
Великодня неділя означає ще щось більше. Вона говорить про наше прийняття як синів через віру, щоб бути “спадкоємцями Божими і співспадкоємцями з Ісусом Христом нашим Господом” в Його небесній спадщині, славі та праці Тисячолітнього царства. Це змушує нас чекати з терпеливістю на нашу частку в воскресінні, яке завершить великий Великодній поранок і після якого “Сонце Праведності” сяятиме зі зціленням в своїх променях, щоб благословити поневолений гріхом світ людства, щоб “замість попелу дати їм оздобу, оливу радости замість жалоби”, щоб змусити їх глянути вгору і допомогти їм піднятися під час славної реституції, яка, як Господь обіцяв, буде для всіх “племен землі” (Дії 3: 19, 21).
Не тільки Великодня неділя, але й кожна неділя є святкуванням воскресіння нашого Господа і голови і нагадує нам, що ми також були підняті “ходити в обновленні життя”. Вона запевняє нас, що коли всі “вибрані” члени будуть укомплектовані, коли всі випробування, труднощі, проби, засвідчення, обтісування та полірування завершаться в нас, тоді гідні будуть зібрані Господом як Його “коштовності” і об’явлені з Ним у славі Його царства. Чекаймо з терпеливістю, з надією, і будьмо відважні та радіймо будь-якими нинішніми привілеями страждати з Христом; радіймо тим, що ми вірні Йому та вченням Його слова. Нехай слова апостола додають нам упевненості: “Та не є Бог несправедливий, щоб забути діло ваше та працю любові, яку показали в Ім’я Його ви, що святим послужили та служите” (Євр. 6: 10). Будьмо певні, кожна жертва, зроблена в інтересах Господнього імені, честі та справи, а також для братів і на користь Його праці вибирання церкви сьогодні, буде визнана Тим, Хто читає серце і знає тих, хто Його, і Хто дає нам “цінні та великі обітниці, щоб ними ми стали учасниками Божої Істоти” (2 Петр. 1: 4).
3HG361