[3HG321]
ВОСКРЕСЛИ З ХРИСТОМ

“Отож, коли ви воскресли з Христом, то шукайте того, що вгорі, де сидить Христос по Божій правиці. Думайте про те, що вгорі, а не про те, що на землі. Бо ж ви вмерли, а життя ваше сховане в Бозі з Христом” (Колосян 3: 3). [3HG322]

У нашій опублікованій проповіді минулої неділі (адже я знаю, що багато хто з вас слідкує за цими друкованими проповідями) ми розглянули загальний факт воскресіння нашого Господа, який був добре засвідчений не лише словами апостолів та згодою між їхніми свідченнями, але й образними та пророчими вченнями. Сьогодні ми подивимося на це питання з іншого погляду і відзначимо, що вчення про воскресіння Ісуса й надія віруючих на воскреслого Спасителя, Який прийде знову у свій час для їхнього визволення, стали фундаментальними в християнській вірі. Воно пронизує усю філософію плану спасіння. Наприклад, у нашому тексті апостол вказує на те, що справжні послідовники Христа зараховано вмирають для земних цілей, надій та амбіцій, гріховних задоволень тощо, й зараховано встають з мертвого стану до оновленого життя як Нові Створіння у Христі Ісусі, підняті з Ним, щоб “ходити в обновленні життя”. Для них “стародавнє минуло, ото сталось нове”. Усі їхні інтереси, надії та цілі нерозривно пов’язані з воскресінням Ісуса і його звеличенням до Небесного Царства, духовного стану, і їхня надія, їхня мета, їхнє прагнення – жити у світі як не від світу, як мертві для світу та його інтересів і справ, а живі для Бога й духовних інтересів і небесних обітниць через Ісуса Христа.

Однак апостоли не вчили, що цієї зарахованої смерті й зарахованого воскресіння достатньо. Навпаки, їхнє вчення полягало в тому, що цей зарахований стан необхідно підтримувати до часу, поки не вдасться досягти дійсного стану. Наприклад, послідовник Христа, який повністю посвячує своє життя на смерть, не тільки вважає себе мертвим для світу й гріха, і вважає себе живим для Бога, немовби він встав з мертвих, але він повинен підтримувати цей стан, поки фактична смерть не закінчить і не завершить зарахований стан; і його надія полягає в тому, що воскресіння нового розуму в теперішньому житті є лише попередником, підготовкою до фактичного воскресіння з мертвих під час другого приходу Відкупителя. Тому апостоли постійно переконували Церкву стояти непохитно, очікуючи благодаті, милості, яка буде дана їм в об’явленні Господа й Спасителя нашого Ісуса Христа у Його другому приході (1 Петр. 1: 13). Знову ж таки, він каже, що ми повинні мати надію до кінця, до завершення, доки не прийде те, що досконале, доки справжня слава, честь і безсмертя не займуть місце зарахованого стану, коли ми “перемінимось, раптом, як оком змигнути”.

ЗОБРАЖЕНЕ У ХРИЩЕННІ

Під керівництвом святого Духа апостол представив Церкві новий погляд на хрищення, відмінний від того, який був проголошений серед юдеїв Іваном Христителем. Останнє означало лише омивання від скверни плоті й символізувало повернення, наскільки це можливо, до праведного життя в гармонії з Мойсеєм. Але нова й відмінна думка щодо хрищення, яка була запроваджена після П’ятидесятниці й стосувалася особливо всіх поган, які прийняли Христа, полягала в тому, що воно було символом смерті й поховання їхньої людської волі у волю Христа, що у воді, символічно, вони були занурені в смерть, стали мертві для світу, мертві для гріха, мертві для себе, мертві для земних амбіцій, і з води вони були підняті, щоб ходити в обновленні життя, не за плоттю, а за духом, шукаючи того, що вгорі, де Христос сидить по правиці Бога. Таким чином, апостол стверджує, що віруючі поховані з Ним (Христом) у хрищенні й підняті з Ним вірою в діяльність Бога, Який підняв Його з мертвих. “І вас, що мертві були в гріхах та в необрізанні вашого тіла, Він оживив [зробив живими, воскресив] разом із Ним, простивши усі гріхи” (Кол. 2: 12, 13).

Апостол у своєму листі до Римлян (6: 3-5) схожим чином дає визначення хрищення, пояснюючи, що віруючі занурені, поховані в Христа; що в певному сенсі кожен, хто так похований, втрачає свою індивідуальність і владу над собою, входячи в Тіло Христа як його член; що спосіб, яким він таким чином введений в Тіло Христа (з його привілеями й милостями), – це його добровільне хрищення в смерть, посвячення свого серця, своєї волі, всього себе Господеві, щоб бути мертвим для земних інтересів і справ.

Далі апостол пояснює, що мета цього зарахованого вмирання і зарахованого поховання в Христа – бути зарахованими членами Його Тіла і відтепер зараховано жити новим життям, немовби ми були підняті з мертвих, прославляючи нашого Отця, що на небі. Він запевняє нас, що ті, хто вірний значенню цього хрищення в смерть, стануть Господньою подобою дійсно у воскресінні, Першому воскресінні, про яке написано: “Блаженний і святий, хто має частку в першому воскресінні! Над ними друга смерть не матиме влади, але вони будуть священниками Бога й Христа, і царюватимуть з Ним тисячу років” (Об. 20: 6).

ЗМІНЕНІ ВІД СЛАВИ ДО СЛАВИ

В яких би різних формах апостол не представляв сподівання Церкви щодо переходу від стану гріха й смерті до стану святості й життя, він завжди тримається однієї й тієї ж загальної думки, а саме, що ми стали зараховано мертвими для земних інтересів, служіння, надій і цілей, і одночасно стали більш живими для Бога та святих речей, поки цей процес зміни, який розпочався в теперішньому житті й повинен підтримуватися до самої смерті, не завершиться в дійсному воскресінні Церкви, яке змальовує апостол у 1 Кор. 15: 42-44: “Так само й воскресіння мертвих: сіється в тління, в нетління встає, сіється в неславу, у славі встає, сіється в немочі, у силі встає, сіється тіло звичайне, встає тіло духовне”. Цей процес зміни, кажуть нам апостоли, здійснюється Духом Господа.

Момент повного посвячення на смерть, момент хрищення в Його смерть є для таких моментом зачаття до обновленого життя, моментом оживлення й помазання святим Духом, моментом воскресіння з колишнього мертвого стану до того, щоб ходити в обновленні життя. Тоді, наскільки святий Дух перебуває в Господньому народі й рясніє в ньому, настільки відбуватиметься зміна від слави до слави на образ їхнього Господа. Мертвим вважається не тілесний образ, не плоть. Відбулося зачаття подоби серця, образу, який розвивається коштом волі плоті. Така особа, умертвляючи її, ходить за Духом. Господній народ старанно наслідує [3HG323] приклад і дух Господнього Слова, щоб досягти славної досконалості, до якої його запрошено і яка буде дарована вірним рано вранці Тисячоліття, у дійсному воскресінні.

ЖИВІ ДЛЯ БОГА

Світ вважається мертвим через гріх і його вирок смерті, але християнин вважається живим для Бога через Ісуса Христа завдяки вірі в Його закінчену жертву, і ця віра перевіряється прийняттям божественного запрошення стати живою жертвою з Христом і вважатися Новими Створіннями в Ньому. Ми вже зазначали, що відбувається оновлення не плоті, а духа, розуму, волі, і що відтепер світ нас не знає, як не знав Його.

Світ, який судить по плоті, здатний бачити, що деякі, хто не є Господнім народом, успадкували менше злих наслідків гріхопадіння. Порівнюючи їх з іншими, більш занепалими, які прийняли Христа, він може припускати, що деякі зі світу кращі за тих, хто є в Церкві. Але Господь дивиться не тільки на зовнішній вигляд, але головним чином на серце, на волю, наміри. Ті, хто посвятив усе своє життя Господеві й докладає всіх зусиль, щоб вести добрий бій зі слабкостями своєї плоті, має божественне схвалення, а той, хто не посвятився Господеві й не став мертвим для гріха, не має божественного схвалення, хоча й успадкував менш зіпсоване тіло. У цьому полягає велич божественного устрою, за яким найслабший і найзіпсованіший має однакові можливості осягнути Царство з тими, хто є більш привілейований по плоті. Як пояснює апостол, де збільшився гріх, там зарясніла благодать. Господь забезпечує кожного через Ісуса відповідно до його потреб, і Він приймає нас у Ньому відповідно до нашої щирості та великодушності.

ОЖИВИТЬ ВАШІ СМЕРТНІ ТІЛА

Як ми вже бачили, наші смертні тіла мають померти. Вони вважаються мертвими в момент посвячення і продовжують вважатися такими, поки не помруть насправді. І немає ніякої надії на воскресіння смертних тіл Церкви. Навпаки, як уже зазначалося, вірні послідовники Господа мають обітницю “кращого воскресіння” – воскресіння до духовних умов, набагато вищих за будь-які земні умови. Як проголошує апостол, є тіло тваринне і є тіло духовне. У цей час ми маємо тваринне, плотське тіло, яке вважається мертвим; і якщо будемо вірні в тому, щоб тримати його мертвим, “неволити тіло своє”, то отримаємо наше славне духовне, безсмертне тіло в нашій зміні воскресіння, коли наш Учитель у Своєму приході скаже: “Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний [вірний Угоді самопожертви], над великим поставлю тебе, увійди до радощів пана свого” (Мт. 25: 21).

Однак апостол вказує нам на те, що ми не повинні задовольнятися лише тим, що вважаємо наше тіло мертвим для гріха, а серце і розум живими для Бога, але, в міру того, як ми будемо приймати святий Дух, в міру того, як він буде входити в наші серця і життя з перетворювальною силою, ми зможемо не тільки правильно хотіти, але й все більше і більше правильно чинити. Ми не тільки перестанемо ходити за плоттю, а в думках, у намірах будемо ходити за духом, але новий розум матиме таку силу, такий вплив на смертне тіло, що зможе щораз більше використовувати його в службі Господу, в службі праведності. Зверніть увагу на слова апостола в цьому напрямку. Він каже: “А коли живе в вас Дух Того, Хто воскресив Ісуса з мертвих, то Той, хто підняв Христа з мертвих, оживить і смертельні тіла ваші через Свого Духа, що живе в вас” (Рим. 8: 11).

Апостол не говорить тут про дійсне воскресіння, яке, як ми бачили, не буде пробудженням смертного тіла, але створенням нового тіла, духовного тіла, обіцяного вірним. Думка апостола полягає в тому, що наші смертні тіла, посвячені на смерть, можуть бути настільки наповнені енергією, настільки контрольовані святим Духом, святим розумом, святою вдачею Господа в нас, що в теперішньому житті ми щораз більше можемо бути слугами Бога і праведності, приносячи плід побожності на славу Того, Хто покликав нас з темряви до Свого дивного світла.

Зауважмо, що ми обмежили наш огляд цього воскресіння Церквою і нічого не сказали про воскресіння світу, яке належить до наступного віку і називається в Писанні воскресінням суду (Ів. 5: 29). Воно міститиме у своєму часі чудові можливості для людської сім’ї.

Але зараз, у теперішньому часі, особливе Господнє послання звернене до небагатьох, до Малої Черідки, до особливого народу, який, прийшовши до пізнання Правди та Його благодаті, побачивши стан розумового, морального і фізичного зіпсуття й смерті, яку спричинив гріх, і побачивши відкуплення, яке Бог пропонує через Ісуса, з радістю приймають можливість стати з Ним на одному боці у війні проти гріха та всякої неправди, охоче віддаючи своє життя на служіння Правді й праведності та Господній справі, а не гріху, сатані й смерті.

Воскресіння цього класу до слави й досконалості небесного стану зарахованим чином починається вже в теперішньому часі, бо для божественного схвалення необхідно, щоб ми не тільки приймали добрі постанови та посвятилися, але щоб ці постанови тощо були випробувані тим, що апостол називає “огняними випробуваннями”, щоб через ці випробування й труднощі в нас розвинулася подоба характеру Спасителя, Ісуса, і щоб з Його допомогою, Його Словом і Духом ми досягли Його подоби характеру і таким чином в очах Отця вважалися гідними частки в Його природі, славі й Царстві згодом. Апостол заявляє: “Світ нас не знає тому, що Його не пізнав” (1 Ів. 3: 1).

АТЕЇЗМ ЗРОСТАЄ

Світ у цілому стає все більш атеїстичним і пантеїстичним. Дедалі більше як розумних, так і невігласів стають на позицію сумніву в існуванні особистого Творця і приймають теорію еволюції, згідно з якою природа є Богом і створила людину та все, що ми бачимо, в результаті еволюційних процесів, незалежно від будь-якого індивідуального, розумного [3HG324] керівника, Творця. Я помітив в одному публічному друкованому виданні замітку стосовно цієї речі. У Колумбійському коледжі, штат Нью-Йорк, студентам було поставлено низку запитань про Бога, Його особистість чи безособовість. У групі було сорок п’ять студентів, і з них лише шістнадцять сповідували віру в божественного, особистого Творця, а решта двадцять дев’ять вважали себе атеїстами. Зважаючи на біблійне твердження, що тільки нерозумний говорить у своєму серці, що Бога немає, як ми можемо вважати теперішній час мудрішим чи кращим за минулий?

Ті зі світу, хто визнає особистого Бога, мають різні погляди на це. Критерієм, який зазвичай визнає світ, є критерій справедливості, згідно з яким не буде ніякого милосердя, що кожна людина отримає винагороду або покарання відповідно до своїх справедливих учинків, добрих чи поганих. Відкидаючи думку про вічні муки, люди схиляються до думки, яка більше відповідає чистилищу католиків. Але ці ж люди не визнають божественного критерію справедливості, а саме – досконалості; тому вони не бачать вчення Святого Письма, що без відкуплення смертю Ісуса, без сплати ним за людство кари за первісний гріх, не було б надії на майбутнє життя. Їхня фальшива основа міркувань полягає в тому, що вони будуть покарані в майбутньому за ті переступи божественного критерію, які були скоєні навмисно і ні за які інші.

Ця думка також не дуже відрізняється від того, чого навчає Святе Письмо, а саме, що спокутна жертва нашого Господа є повним відшкодуванням перед Справедливістю всіх гріхів усього світу, за умови, що вони були скоєні через невігластво чи забобони, або через успадковані слабкості чи моральні вади, і що за всі навмисні провини, за все сіяння плоті, буде пожинання відповідної шкоди в славному Тисячолітньому віці, коли охочі будуть врятовані через велику працю підняття від умов гріха й смерті щораз вище до повної досконалості земного життя, представленої в досконалості Отця Адама за Божим образом і подобою, тоді як неслухняні, уперті робити поступ при сприятливих можливостях того часу, будуть відтяті у Другій Смерті, знищені.

НА СУДІ ЛИШЕ ДОБРОВОЛЬЦІ

Хоча християни загалом визнають той факт, що Боже милосердя в наш час поширюється на тих, хто покликаний, хто добровільно відгукується, все ж більшість, здається, не розуміє сили цієї істини. Той, хто подивиться навколо себе сьогодні, повинен побачити, що Євангеліє проповідується, але немає жодного покарання для тих, хто відкидає його. Благословення поширюється на тих, хто приймає його, і це благословення настільки завуальоване, настільки незрозуміле, що більшість людей у світі не цінує його. Вони вважають, що, як сказано у Святому Письмі, “багато лихого для праведного”, що Господній народ випробовується вогненними випробуваннями, а непосвячені, здається, мають менше випробувань і труднощів.

Цього світ не розуміє. Може здатися, що Господь менше думає про віруючих, ніж про невіруючих, менше про посвячених, ніж про непосвячених. Лише ті, хто навчений у школі Христа, можуть зрозуміти через інші вчення Святого Письма, що ці випробування, які приходять на Господній народ, є проявами божественної милості й показують, що особи на випробуванні перебувають під доглядом, що вони підлягають каранню, шліфуванню, прилаштуванню і приготуванню до місця в божественному устрої на майбутнє, бо вони посвятилися Господу, бо вони почули про божественну благодать і відгукнулися на неї. Тому ці страждання, які вони вірою сприймають як належні, достачають для них, як їм дано запевнення, у безмірнім багатстві славу вічної ваги. Але це вони можуть зрозуміти не тоді, коли дивляться на видиме, на дочасне, але тоді, коли дивляться очима віри на невидиме, на вічне, на Небесне Царство (2 Кор. 4: 18).

“Бо на це ви покликані”, – каже апостол, покликані, як знову пояснює він, небесним покликанням, високим покликанням бути спадкоємцями з Ісусом Христом, своїм Господом, “коли тільки разом із Ним ми терпимо, щоб разом із Ним і прославитись”. Саме це доповнення страждань Христа, участь з Ним у Його стражданнях, у жертвуванні земними інтересами дозволяє бути цими особливими, відокремленими й відмінними від світу загалом, яким би морально і доброзичливо налаштованим він не був.

Помилка християн загалом полягала у припущенні, що тільки цей покликаний клас має спастися, що тільки ті, які зараз мертві з Христом і живі з Ним, щоб ходити в обновленні життя, матимуть свій жереб у великому божественному плані спасіння людей, а всі інші будуть навіки втрачені, підуть на вічні муки, як каже більшість, підуть на Другу Смерть, як каже меншість. Але божественний план славніший від усіх людських уявлень тим, що він встановлює, що вибрані цього Євангельського віку просто зараховані з Ісусом як члени великого Відкупителя в одній особі, і що вони разом з Ним, у славі Тисячолітнього Царства, здійснять первісний задум Бога – благословення всіх родів землі, підняття Адама й усіх його нащадків з гробу і з усієї деградації гріха та смерті, якщо вони цього захочуть.

Наскільки славним є Божий план! Він перевершує всі наші сподівання та всі наші побоювання. Наскільки славним є привілей, наданий нам, які почули послання Божої благодаті, що промовляє мир через Ісуса, і які, прийнявши послання миру, отримали запрошення христитися в Його смерть, страждати з Ним, щоб потім царювати з Ним у Його Царстві, бути мертвими з Ним, щоб потім жити з Ним у славному безсмерті божественної природи на духовному рівні, бути мертвими для світу й для себе, земних амбіцій і гріха, і ходити тепер в обновленні життя як воскреслі Нові Створіння у Христі, і бути з Ним спадкоємцями частки у Його воскресінні, Першому Воскресінні, Головному Воскресінні, воскресінні блаженних і святих до слави, честі й безсмертя, божественної природи. Брати та сестри, той, хто може бачити цей славний план, має благословення й привілей, який, очевидно, з Божого наміру, прихований від очей багатьох інших. “І кожен, хто має на Нього надію оцю, очищає себе так же само, як чистий і Він”, ходячи в обновленні життя (1 Ів. 3: 3).

3HG321