[3HG318]
“ЇХ ПОВКИДАЮТЬ ДО ПЕЧІ ОГНЕННОЇ”

“Так буде й наприкінці віку цього. Пошле Людський Син Своїх ангелів, і вони позбирають із Царства Його всі спокуси, і тих, хто чинить беззаконня, і їх повкидають до печі огненної, буде там плач і скрегіт зубів” (Матвія 13: 40-42).

Тих, хто не помічає, що ці слова є частиною притчі, хто вважає їх буквальним описом майбутнього покарання нечестивих, хто у своїй уяві, підкріпленій іншими місцями Святого Письма, які він не розуміє, вірить, що піч, вогонь і палення будуть тривати навіки, ця думка не тільки жахає, але й позбавляє будь-якого розумного уявлення про справедливість, а також про милосердя. Можна з упевненістю сказати, що жоден здоровий розум і жодне добре серце не буде схильне сприймати ці слова як буквальний опис того, що Небесний Отець влаштував для Своїх створінь, хіба що його з дитинства вводили в оману. На жаль, діти Небесного Отця серйозно спотворили Його характер! На жаль, наклепи були кинуті не тільки на Його характер, але й на книгу, через яку Він об’являє Себе Своєму народові.

Сподіваємось, за Божою благодаттю, пояснити усім, що слова нашого Господа, які становлять наш текст, є розумними, справедливими й люблячими, якщо їх розуміти правильно, що вони не стосуються вічних мук, оскільки в них взагалі немає жодної згадки про муки чи вічність. Слід заздалегідь зауважити один момент, а саме, що ті, хто дотримується теорії вічних мук, зазвичай стверджують, що бідні жертви йдуть у них відразу після смерті. Таким ми даємо хоча б певну міру втіхи, звертаючи увагу на той факт, що ніхто не буде вкинутий у цю піч при смерті, але, як сказано в записі, “наприкінці віку цього”. Ми сподіваємося показати, що вогняна піч, яка буде встановлена тоді, буде дуже схожа на вогняні випробування, які зараз випробовують, перевіряють і очищають справді посвячених Господніх святих; що це стосується присутності на землі періоду всесвітньої анархії, жахливих страждань, описаних пророком як “час утиску, якого не було від існування люду” (Дан. 12: 1).

ПРИТЧА ПРО ПШЕНИЦЮ Й КУКІЛЬ

Для того, щоб ми могли мати весь контекст перед очима, розгляньмо цілу притчу (вірші 24-30, 36-43). Господь називає її притчею про Небесне Царство і дає її не як представлення Царства в силі і великій славі, не як представлення тисячолітнього Царства, а як представлення Царства в його розвитку, показуючи, як клас Царства буде зібраний зі світу людей і підготовлений до прославлення, обіцяного наприкінці цього віку. Наш Господь дає зрозуміти, що це відбуватиметься за допомогою Правди, яка буде Божою силою. Господь Сам посіяв добре насіння – Євангеліє, послання Царства, – яке, впавши у добру й чисту землю, дало плід у тридцятеро, у шістдесят і у сто раз, як показано в попередній притчі, хоча частина доброго насіння була заглушена терням і не принесла плодів з різних причин.

Наш Господь, посіявши насіння, залишив поле і пішов у далеку країну, на небо, залишивши Своїх слуг наглядати за ним. Апостоли були першими слугами, і поки вони жили, вони дбайливо пильнували інтереси пшеничного поля, щоб ворог не мав можливості запровадити фальшиві доктрини й тим самим посіяти фальшивий урожай, вплив якого буде душити й стримувати розвиток пшениці. Однак, коли апостоли заснули смертю, великий ворог, сатана, знайшов можливість і щедро засіяв пшеничне поле насінням куколю. Посіяні фальшиві доктрини дали чудовий урожай куколю, затінивши пшеницю і заглушивши її розвиток.

Такою є картина християнства, якою ми бачимо її сьогодні. Правди божественного Слова представлені в класі справжньої пшениці, який визнає, що умовами та вимогами спільності з Господом і майбутньої спадщини в Царстві є віра та послух: віра в дорогоцінну кров Христа, відкуплення, і послух Тому, Хто промовляє з небес, через повне підпорядкування своєї волі, часу, талантів – усього Господу та Його службі. Це і є справжня пшениця, і Господь знає тих, хто Його, в якому б куточку поля вони не знаходилися, бо до цього часу, всупереч слову і прикладу Учителя, пшеничне поле було розділене різними конфесійними загородами.

ХТО ТАКИЙ КУКІЛЬ?

“Прийшов ворог... і куколю між пшеницю насіяв”. Ніччю, у “темні віки”, наш великий противник, сатана, насіяв насіння неправди, яке надзвичайно швидко розрослося. Ми не повинні розуміти це так, немовби противник привселюдно насаджував аморальність, ідолопоклонство тощо, і не повинні очікувати, що кукіль – це аморальні, порочні люди, вбивці, злодії, азартні гравці тощо. Якби вони були такими, то небезпека для пшениці була б, мабуть, набагато меншою, оскільки зовнішня аморальність і неналежна поведінка призвела б до ще більшого відокремлення між ними й класом пшениці, і у них не залишилося б нічого спільного з пшеницею. Але ж ні! Омани, які прищепив великий противник, мали вигляд [3HG319] побожності, але не мали її сили. Він запровадив на пшеничному полі суперницький клас, імітацію справжньої пшениці, і обман став настільки великим, що світ загалом, дивлячись на пшеничне поле, милується куколем і вважає поодинокі стебла пшениці, які бачить, ненормальними, фанатичними, примарними та оманливими. Іншими словами, кукіль вдає найкращу пшеницю перед тими, хто не знає нічого кращого, тоді як справжня пшениця ставиться під сумнів.

Метод противника знеохочувати, знецінювати, душити й заважати росту пшениці був хитрим, гідним такого давнього майстра обману, яким, як ми знаємо, є великий противник. Чи вчив противник, що Бога немає? Ні, він вчив, що є три боги в одному, чого не навчав ні Господь, ні апостоли. Чи намагався він принизити Христа, стверджуючи, що Він був звичайною людиною, як і інші люди? Ні, навпаки, його вчення вплинуло на те, щоб ще більше прославити Спасителя, стверджуючи, що Він був кимось більшим, ніж сам казав про Себе, більшим, ніж Божий Син, – що Він був самим Отцем. Чи містили ці зерна неправди пропозицію не поклонятися Спасителю і Небесному Отцю? Звісно, ні! Вийшовши за межі того, чого навчали Ісус і апостоли, він створив так звані системи поклоніння, вівтарі, кадила, поклони не тільки Отцю та Ісусу, але й діві, апостолам і різним святим.

Насіння неправди, крім того, прищеплювало думку, що простота віддавання хвали в горішніх кімнатах, на берегах річок тощо, яку практикували Ісус і апостоли, є цілком недостатньою, і потрібно будувати великі храми, що велич будівель повинна бути такою, щоб це приваблювало синів цього світу і приводило їх до форми благочестя без його сили, без відродження святим Духом і прийняття в сім’ю Бога. Чи це вдалося? Озираючись довкола себе і беручи до уваги записи різних конфесій християнства стосовно кількості їхніх прихильників, які нараховують сотні мільйонів осіб, ми змушені сказати, що метод великого противника виявився надзвичайно успішним. Запропоновані ним фальшиві уявлення про християнство проросли й принесли мільйони куколю, так що Черідку справжньої Господньої пшениці навряд чи можна помітити в якійсь частині поля, а там, де її впізнають, то тільки задля Христа, задля Правди, тому що вона є вірною вченню божественного слова і такою ж, як були перші члени Церкви, – “нерозумною”, “сміттям... як тими викидками” (1 Кор. 4: 10-14).

ХАЙ РАЗОМ ОБОЄ РОСТУТЬ

Щоб показати, наскільки буйним буде ріст куколю, сказано, що слуги запитали господаря пшеничного поля, чи не піти їм і не вирвати кукіль. Він відказав, що цього ніяк не можна робити, бо це означало б вирвати з коренем пшеницю, настільки кукіль переважав її кількістю, впливом і силою. Господь розпорядився не робити розділення до жнив. Так було протягом століть: правдиве і фальшиве росло поряд, а загальне ім’я “християнин” застосовували до всіх на кожній частині пшеничного поля. Пшениця і кукіль настільки схожі зовні, що людина, яка не знає відмінностей, не зможе відрізнити одне від іншого, і навіть той, хто знає про ці відмінності, повинен уважно придивлятися. Так і сьогодні номінальні християни, які в усьому світі займають високі офіційні посади, кафедри, а також головні місця в синагогах, вважаються зразками істинної пшениці. На додаток, ми не сумніваємося, що багато з них, зачатих цими неправдами, дійсно вважають, що вони є істинними, що вони є справжніми дітьми Царства, справжнім класом пшениці.

Різниця між пшеницею й куколем полягає в насінні. Перше є цінним, поживним, друге – порівняно безвартісним. Так і навчені Богом знають дійсну різницю між справжнім Божим святим і номінальним християнином: перший покладається на дорогоцінну кров Христа, повністю посвячений у своїх думках, словах і вчинках виконувати волю Учителя, прагне приносити плоди лагідності, терпеливості, довготерпіння, братерської доброти, любові у своєму серці й у поведінці з іншими. Другий має лише форму ввічливості, виховане наближення до Бога устами, коли серце далеко від Нього, і постійно виявляє дух гордості та мирських амбіцій, самолюбства, а часто й гірші прояви гніву, злоби, заздрості, ненависті, розбрату – діла плоті та диявола.

ВІДОКРЕМЛЕННЯ В ЧАС ЖНИВ

Тим, у кого склалося враження, що нинішні умови за задумом Господа триватимуть безконечно, слід звернути увагу на те, що ця притча вказує на наближення часу жнив разом з кінцем цього віку, коли Господь повністю відокремить справжню пшеницю від її імітації. Притча розповідає, що у відповідний час Господь пшеничного поля пошле Своїх слуг, щоб виконати працю відокремлення. Хоча в притчі вони декілька разів згадуються як “ангели”, з цього не виникає, що вся праця буде виконана невидимими духовними істотами. Безсумнівно, вони будуть займатися жнивною працею, відділяючи пшеницю від куколю, але безсумнівно також, що Господь у цій, як і в інших справах, буде використовувати людські знаряддя для виконання відокремлення.

Наскільки ми розуміємо, ми зараз живемо в цей жнивний час, і ведеться робота з відокремлення. Правда, серп, – це не лише правда щодо духовних речей, які Святе Письмо представляє як “харч у пору”, даний вірним з Господнього народу в цей час випробувань. Вона складається також з інших серпів правди в руках інших женців, окрім святих, бо пам’ятаймо, що Господь допускає, щоб “гнів людський Його вихваляв”, і що решту того, що може зашкодити Його задуму, Він стримає. Якщо ми подивимося навколо, то побачимо вищих критиків з їхніми серпами, які збирають натовпи розумних людей; ми побачимо еволюційну теорію як серп, що збирає багато світлих умів; ми побачимо Християнських Науковців з їхніми серпами, які збирають натовпи; ми побачимо спіритизм у його різних формах, який збирає багатьох, і ми побачимо серп Теперішньої Правди, який збирає стиглу пшеницю і тільки її. [3HG320]

Яким буде врожай? Очевидно, як було пророчо описано, частка тих, що потрапить під серпи неправди, буде як тисяча до одного, зібраного серпом Правди. І ми повинні пам’ятати, що женці куколю будуть збирати маси номінальних християн, особливо їхніх яскравих світил, бо Господь особливо інформує нас, що в “Малій Черідці”, яку Він збере і визнає Своєю в Царстві, буде небагато великих, небагато мудрих, небагато заможних, небагато знатних за мірками цього світу (1 Кор. 1: 25-28; Як. 2: 5; Лк. 12: 32).

ЗБЕРІТЬ МОЇХ СВЯТИХ

Говорячи через пророка про час жнив, Господь каже: “Зберіть до Мене святих Моїх, що вступили в заповіт зі Мною при пожертві” (Пс. 50: 5, Гиж.). “Вони будуть моїми, – говорить Господь сил, – в той день, що я готую, стануть моїм скарбом” (Мал. 3: 17, Хом.). Тут варто звернути увагу на кілька моментів.

Це збирання серпом Правди не має бути в нові конфесії, секти чи партії, а навпаки, має бути збиранням із сект, партій та конфесій до Господа, “до Мене”, до визнання того факту, що справжня Церква Христа має бути членами Його Тіла, з Ним як Головою, і що вони не мають права або повноважень більше ототожнювати себе з колишніми тілами, чи конфесійними системами, які протягом століть видавали себе за тіла Христа, у той час, як існує лише одне Тіло Христа під єдиною Головою.

Ще один момент, на який слід звернути увагу, полягає в тому, що всі ці зібрані уклали з Господом угоду жертви. Це повністю відрізняє їх від пересічного номінального християнина, який наближається вустами, але не має ні пізнання Господа в серці, ні такого ж спілкування з Ним у серці. Такі люди не вступили у відносини угоди з Господом через Христа і не взяли на себе зобов’язання стати живою жертвою в Його службі. Вони не належать до того скарбу, який протягом усього Євангельського віку Господь відбирає і шліфує, припасовує і готує до слави й почестей Царства.

Ми щойно описали працю збирання врожаю на полі до Господа; потім йде збирання пшениці до клуні, до стодоли, яке представляє зміну в Першому Воскресінні від земних до небесних умов. Коли ця зміна відбудеться з усім справжнім класом пшениці, класом скарбу, “тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця”, щоб благословити світ, принести царювання праведності, мир на землю, добру волю між людей (Мт. 13: 43; Лк. 2: 14).

ЗБИРАННЯ СНОПІВ КУКОЛЮ

Тут немає жодного натяку на в’язання пшениці в снопи, але дух в’язання в снопи здавна проявлявся серед класу куколю. Схильність, яку апостол називає тілесним розумом, здавна спонукала їх говорити: “Я – Павла, я – Аполлоса, я – Петра, я – Лютера, я – Кальвіна, я – Веслі” і т. д. і т. п. Природно, що під час жнив вони, тобто маси християнства, будуть зібрані в снопи. Дух в’язання в снопи сьогодні більш ніж будь-коли проявляється у великих об’єднавчих домовленостях, які, як провіщає Святе Письмо, будуть досить успішними не тільки у створенні союзу християн, але й у фактичному придушенні будь-якої свободи думки в релігійних питаннях, щоб ніхто не міг купувати чи продавати без “знака звіра”, або числа його імені. Що тільки тим, хто ввійде в межі федерації та її союзників, буде дозволена будь-яка свобода щодо продажу на ринках правди та християнського знання.

Але ті самі вірші Писання показують, що цей тріумф організацій куколю буде лише коротким, що велика система, Вавилон, буде кинута раптом, як жорно, у море анархії та заколоту, спустошення й утиску, фінансового, політичного та релігійного. Образ притчі, яку ми розглядаємо, дещо інший: Вавилон, після того, як вся стигла пшениця буде відокремлена, потрапить, як снопи куколю, у вогняну піч, у піч скорботи, якої світ ще ніколи не бачив. Французька революція з її жахливими сценами згадана у Святому Письмі як образ, як обмежена ілюстрація утиску, який, як можна очікувати, охопить номінальне християнство, як тільки клас пшениці буде зібраний у цей жнивний час.

В іншій притчі наш Господь під образом пшениці та полови зобразив юдейський народ і жнива, які були наприкінці Юдейського віку, а також відокремлення усієї справжньої пшениці від полови того віку, вкинутої до вогняної печі. Озираючись на вогонь, який палав як піч, поглинаючи юдейську державність, ми маємо обмежену картину того, чого можна очікувати в усьому християнстві тепер, під час жнив, наприкінці цього віку. Утиск, який прийшов на юдейський народ після завершення праці жнив, коли всі правдиві ізраїльтяни були ознайомлені з євангельським посланням, тривав кілька років, палаючи (приносячи утиск) з більшою чи меншою силою, досягнувши кульмінації в 69 році н. е. в жахливих подіях, які навряд чи можна символічно представити краще, ніж вогонь. Історія розповідає про голод, моровицю, анархію, що панували в Палестині, і особливо в її столичному місті, Єрусалимі, і про те, як в останньому було принесено в жертву понад два мільйони життів, а місто і храм були повністю зруйновані. Це ілюстрація того, що має статися з великим Вавилоном, номінальним християнством, і вона дуже добре пояснює, чому Господь використав як символ таку жахливу картину, як вогняна піч.

ПРИТЧА ПРО НЕВІД

У цьому ж розділі (вірші 47-52) згаданий загальний урок викладений з допомогою іншого образу, притчі. У ній вплив Царства (номінальна Церква) представлений як великий невід, закинутий в море і витягнутий на берег. Суть у тому, що цей невід ловив всіляку рибу протягом більш ніж вісімнадцяти століть, і що він не буде завжди знаходитися в морі, але врешті-решт буде витягнений на берег, щоб можна було вибрати потрібну рибу, а іншу – викинути. Витягнення невода на берег відповідає часу жнив, а перегляд і сортування доброї риби в кошики відповідає збиранню пшениці до клуні, а викидання непридатної риби – спалюванню куколю. [3HG321].

Ця притча завершується твердженням, дуже схожим на слова нашого тексту: “Так буде й наприкінці віку: ангели повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних, і їх повкидають до печі огненної, буде там плач і скрегіт зубів”. Знову ж таки, зауважмо, що це твердження має конкретний час виконання, що воно не стосується чогось, що відбувалося протягом усього віку, а стосується певних умов, які переважатимуть наприкінці віку, під час жнив цього віку. Зауважимо, що тут немає жодного натяку на те, що піч, плач і скрегіт зубів будуть вічними, нескінченними. Всі думки такого роду походять з інших джерел, а не зі Слова. Знищення – це кінець нечестивих згідно з Божественним Законом, як читаємо: “Безбожних усіх Він понищить”; “Вони кару приймуть, вічну погибіль”; “Бо заплата за гріх – смерть” (Пс. 145: 20; 2 Сол. 1: 9; Рим. 6: 23).

ЖОДНОГО СПАСІННЯ ДЛЯ КУКОЛЮ

Чи можна припустити, що кукіль у цій вогненній печі, у цій печі страждань, до якої він увесь потрапляє, очиститься чи отримає якусь іншу користь від цих труднощів? Відповідаємо: ні. Як кукіль, усі такі будуть повністю знищені, бо кукіль – це імітація християнина, це ошуканець, це фальшивий, несправжній християнин. Як такі вони повинні бути знищені. Бог більше не дозволить нікому маскуватися під Божих святих, бо такі особи не знають і не люблять правди, і їхнє благочестя є лише формою. Усяке подібне спотворення і невігластво повинно припинитися і більше не існувати.

У притчі поле, земля – це світ людства; пшениця – це ті, хто піднявся зі світу, відокремився від світу і піднявся над землею, хоча все ще має коріння в землі і черпає з неї фізичну поживу для земних умов. Справжня пшениця визнає, що вона є Господнім народом, який живе у світі, вкорінений у ньому, але насправді не є зі світу, відокремлений від нього, піднявся над ним.

Натомість “кукіль” – це просто мирські люди, які мають добрі наміри. “З землі, земні”, вони ніколи не були зачаті святим Духом до новизни життя, до відокремленості від світу, і тому їхнє підняття зі світу, щоб наслідувати пшеницю, є обманом і фальшем, невизнаним і несанкціонованим Господом. Вогняна піч утиску, після того, як пшениця буде зібрана до клуні, повністю знищить їх як кукіль, повернувши їх до їхнього початкового стану як частину землі, як частину світу людства. Як такі, вони будуть підготовлені до великих благословень, що прийдуть через прославлену Церкву до всіх родів землі – тисячолітніх благословень і славних нагод прийти до згоди з Богом, праведністю та правдою і зазнати повної реституції до всього втраченого в Адамі. Тоді їм доведеться прийняти рішення – бути за чи проти праведності. Вибір на користь праведності означатиме прийняття Господа, законів, правил і благословень Царства для їхнього піднесення; вибір проти Господа і праведності означатиме опір сприятливим умовам Царства і, врешті-решт, повне знищення Другою Смертю (Дії 3: 19-23).

УРОК, ЯКИЙ МИ ПОВИННІ ЗАСВОЇТИ

Окрім того, що ми позбуваємося плутанини “темних віків”, а отже, отримуємо виразніше уявлення про нашого Небесного Отця та Його милостиві плани щодо нашого спасіння, для нас, дорогі друзі, є уроки незалежно від того, чи ми належимо до класу пшениці, чи до класу куколю. Один урок полягає в тому, що багато куколю, високо шанованого серед людей, є гидотою в очах Господа, а інший – у тому, що декого з пшениці, кого вважають нерозумними й викидками, Господь вважає Своїм скарбом, і ми щораз більше повинні знати один одного не по плоті, а по духу, з Божественного погляду.

Хоча пшениця не може перетворитися на кукіль, а кукіль – на пшеницю, і один вид риби не може перетворитися на інший, проте номінальний християнин може стати справжнім християнином. Якщо хтось із вас жив удаваним християнським життям, не вважав себе грішником і не визнавав Ісуса за свого Відкупителя, Який віддав Своє життя як ціну викупу, ви повинні почати вже зараз і через прояв віри покаятися, виправитися і прийняти велике спасіння, дароване вам задарма як одяг, що прикриває ваші вади й недосконалості. Тоді укладіть угоду з Господом через жертву, посвячуючи час, таланти, вплив і все, що вам дороге й цінне зі всього земного, з радістю, вважаючи все це втратою і сміттям у порівнянні з неперевершеністю відносин з Господом завдяки вірі зараз, і сподіваючись на зміну у Першому Воскресінні й на участь у великій праці Царства, яке незабаром має благословити світ.

Є урок і для тих, хто належить до класу справжньої пшениці. Вони повинні бути уважними, щоб не переобтяжитися турботами цього життя, оманливістю багатства тощо і не стати безплідними, а отже, мало чим відрізнятися від куколю. Якщо ми – християни, що приносять плід у тридцять раз, то намагаймося по Божій благодаті приносити у шістдесят раз або у сто раз добрих плодів, добрих благодатей і добрих служінь, які матимуть Божественне схвалення й принесуть нам остаточно слова Господа: “Гаразд, рабе добрий і вірний! ... увійди до радощів Пана свого”.

3HG318 (1906 р.)