[3HG270]
ВІДНОВЛЕННЯ НАМЕТУ ДАВИДА

“А після цього Я повернуся і відбудую намет Давида занепалий; Я його руїну відбудую і знов його поставлю, щоб решта людей Господа шукала, і всі народи, на яких призване ім’я Моє, – каже Господь, що чинить це” (Дії Апостолів 15: 16, 17, Хом.).

Апостол Яків виголосив слова з нашого тексту на загальноцерковній нараді в Єрусалимі. Предметом обговорення була діяльність Павла і Варнави у проповіді Євангелія поганам. Багато хто з братів вважав, що це серйозна помилка, порушення соціальних і релігійних звичаїв, встановлених Господом. Понад 1800 років природне насіння Авраама мало особливу милість Бога, і всі обітниці божественного Слова стосувалися тільки його, як сповістив пророк Амос: “Тільки вас Я пізнав [визнав] зо всіх родів землі” (Ам. 3: 2). Усі інші народи, як підкреслює апостол Павло, були залишені Господом без об’явлення, послання чи угоди, а відтак жили “не мавши надії й без Бога на світі” (Еф. 2: 12).

За цих умов не варто дивуватися тому, що юдеї почали відчувати релігійну винятковість і вірити, що хоча погани були такими ж створіннями і належали до одного спільного Адамового роду з ними, тим не менш, Господь зробив відмінності, і, відповідно, тільки роду Ізраїлю належать головні божественні милості. Апостол посилається на те ж саме, кажучи: “Отож, що має більшого юдей?”. Він відповідає: “Багато, на всякий спосіб, а насамперед, що їм довірені були Слова Божі” (Рим. 3: 2). Ми пам’ятаємо також настанову Господа Своїм учням під час Свого першого приходу: “На путь до поган не ходіть, і до самарянського міста не входьте, але йдіть радніш до овечок загинулих дому Ізраїлевого” (Мт. 10: 5, 6).

“ПЕРШЕ Ж ЮДЕЄВІ”

За всіх цих обставин ми не можемо дивуватися тому, що рання Церква була стурбована думкою про те, що Божа клятвена угода з їхнім народом, а також Його провіденційні стосунки з ними впродовж вісімнадцяти століть тепер, вочевидь, мали б бути відкинуті, начебто особлива надія Ізраїлю була даремною і стосувалася їх не більше, ніж інших. Тому розгляд цієї справи вважався дуже важливим, оскільки вона лежить у самій основі всякої віри в божественне Слово, і це не повинно розглядатися як доказ вузькості їхнього мислення, а скоріше як доказ вірності Господеві та Його плану, ревності до Правди, побоювання залишити старі стежки та, щонайменше, заперечити підґрунтя всіх їхніх надій.

Дещо схоже питання виникло за кілька років до цього, коли Петро, ведений видінням, відвідав Корнилія, першого наверненого поганина, проповідував йому і його сім’ї Євангеліє і охрестив їх як віруючих після того, як Господь засвідчив святим Духом, що вони прийнятні і є справді ізраїльтянами. У той час поведінка Петра зазнала критики, але його повне пояснення Господніх діянь задовольнило братів. На нинішній нараді Петро був одним із перших, хто виступив на підтримку Павла і Варнави та їхньої проповіді поганам.

Він нагадав нараді, що за деякий час до цього Господь вказав на руйнування серединної перегороди між юдеями та поганами стосовно милостей цього Євангельського віку та проілюстрував це на прикладі Корнилія та його сім’ї. Після цього Павлу та Варнаві було дозволено пояснити їхню поведінку та керівництво Господа, а також те, як Господнє благословення прийшло на поган, що повірили, та дивовижну працю благодаті, чудеса зцілення тощо, вчинені через покладення рук апостолів.

Потім апостол Яків, який, мабуть, був головою зібрання, встав і підтримав дії Павла та Варнави, звернувши увагу наради на пророцтво Амоса, яке є нашим текстом. Він вказав на попередній досвід Симона, прозваного Петром, на те, як Господь уперше показав Свою милість до поган, насамперед до Корнилія та його сім’ї через нього, і вказав на божественний задум, згідно з яким не лише вірні юдеї, а й дехто з поган мав бути обраний, щоб становити особливий народ Господа. Рання Церква, всі юдеї за походженням, уже розуміла, що Бог оминає їхній народ загалом і бере з нього лише останок, “Малу Черідку” справді ізраїльтян. Апостол Яків тепер чіткіше уявляв [3HG271] собі божественний намір, а саме, що ця “Мала Черідка” має частково складатися з вірних поган, зачатих святим Духом, які, таким чином, стали духовними ізраїльтянами, справді ізраїльтянами.

“ЛЮД ДЛЯ ЙМЕННЯ СВОГО”

Святий Яків заявив, що Бог обирає з поган “люд для ймення Свого”. Це можна розуміти так, що як вірні ізраїльтяни були запрошені стати Нареченою Христа і, таким чином, взяти ім’я Нареченого, так і погани тепер повинні бути прийняті до тієї самої спільноти, щоб вони також могли поділити ім’я Христа, стати членами Нареченої, Дружини Агнця. Ми мусимо пам’ятати, що ця думка про те, що серед людей вибирається особливо обраний духовний клас, який стане Нареченою і співспадкоємцем із Христом у Його Царстві, була для юдеїв, як і для нас, несподіванкою. Вона справді була включена до старозавітних обітниць, але була настільки прихована, настільки скрита, що залишалася непоміченою, аж поки не була виведена на світло святим Духом після П’ятидесятниці.

Апостол Павло, як ми пам’ятаємо, говорить про це як про “таємницю Христову [секрет Божественного плану], вона за інших поколінь не була оголошена людським синам, як відкрилась тепер”, бо настав час для обрання цього особливого класу, класу Нареченої (Еф. 3: 3-6). Хоча факт, що стосується класу Нареченої, тримався в секреті впродовж Юдейського віку, і хоча він не дуже чітко розуміється більшістю християн навіть зараз, він був ясно викладений у пророцтвах, а також в образах. У них, наприклад, бачимо, як Авраам символізує Бога, Ісак – Господа нашого Ісуса Христа, а Ревека – Церкву, яка зв’язана з Богом лише тим, що стала Нареченою Христа, так само як Ревека була зв’язана з Авраамом через союз з Ісаком. Таким чином, як каже апостол: “А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці” – “спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові”, нашому Нареченому (Гал. 3: 29; Рим. 8: 17).

У божественному провидінні звичай дружини відмовлятися від свого власного імені та приймати ім’я свого чоловіка є широко розповсюдженим, і він був так спрямований провидінням, щоб ця річ могла бути образом, ілюстрацією того, як Церква втрачає свою власну індивідуальність та ім’я і приймає ті, що належать її чоловікові. Таким чином, у Писанні ім’я Христос, що означає “Помазаник”, хоча насамперед і дане нашому Господу Ісусу в Його власній особі, у вторинному значенні стосується всієї Церкви, Його Нареченої, Його Тіла. На це було також посилання в старозавітних пророцтвах. Воно говорить: “А це Його Ймення, яким Його кликати будуть: Господь праведність наша”, і ще: “І його будуть кликати так: Господь наша правда”.

ПРИХОВАНА ТАЄМНИЦЯ

Рання Церква поступово довідалася про цю таємницю класу Нареченої, який буде співспадкоємцем з Нареченим у Царстві, і вона також поступово довідалася, що до цього класу Нареченої Господь прийме поган з належним станом серця, щоб вони стали співспадкоємцями і членами того самого Тіла. Звернувши увагу наради на цю річ, апостол Яків продовжив, вказавши на те, що все це узгоджується з пророцтвами минулого, одне з яких він процитував, що після цього (у майбутньому, наприкінці віку, коли буде обрано клас Нареченої) настане час відновлення ізраїльського народу до божественної милості, після чого прийде загальна милість до всіх поган. Занепалий намет Давида відноситься до сім’ї Давида, яка за божественним задумом була царською сім’єю народу Ізраїлю. Останнім представником Давида на престолі був Седекія, і слід пам’ятати, що під час його повалення Господь сповістив: “Ти ж, безчесний, беззаконний князю Ізраїля, на якого прийшов день разом з кінцем твоєї безбожності!.. Здійми корону, скинь вінець! Це вже минулось!... Руїну, руїну, руїну зроблю з нього; і його не буде, покіль не прийде той, хто має на нього право й кому я віддам його” (Єз. 21: 25-27, Хом.).

Руїна тривала понад 600 років, поки не прийшов наш Господь Ісус. Учні запитали Його: “Чи не часу цього відбудуєш Ти, Господи, царство Ізраїлеві?”. “Чи не повинні ми тепер очікувати, що Ти, як спадкоємець, одразу ж займеш Свій престол, візьмеш владу і відновиш панування Ізраїлю, яке цілковито проминуло за днів Седекії?” Відповідь нашого Господа полягала в тому, що не їм належить знати часи і пори, що Отець зберіг їх у Своїй владі і здійснить їх у свій час. Незабаром після цього учні отримали благословення П’ятидесятниці і під просвітницьким впливом святого Духа поступово отримували все більше і більше знань про божественний задум. Сама нарада, в якій брали участь апостоли в той час, була подальшим проявом божественного керівництва в цій справі, показуючи їм, що клас “таємниці” (Церква, Наречена Ісуса) повинен складатися з вибраних поган, а також вибраних юдеїв, і лише коли це станеться, буде встановлене Царство, а намет Давида, що занепав за часів Седекії, буде відбудований на кращій, святішій і міцнішій основі.

СПОТИКАННЯ ЗАСЛІПЛЕНОГО ІЗРАЇЛЮ

Апостол Павло наводить ті самі факти у своєму Посланні до Римлян. У дев’ятому й десятому розділах він вказує нам на те, що падіння Ізраїлю як народу відбулося через відкинення Ісуса, але їхня поведінка не була несподіванкою для Господа. Навпаки, Він провістив це через пророків. Апостол наводить кілька висловлювань пророків про те, що стіл божественних щедрот, благословень і обітниць Ізраїлю стане для них пасткою, сильцем та призведе до падіння через гордість і почуття самодостатності, які змусили їх відкинути великого Дарувальника життя – дорогу, правду і життя.

В одинадцятому розділі апостол, піднімаючи інший бік питання, запевняє Церкву, яка складається з поган та юдеїв, що народ Ізраїлю, хоча й засліплений щодо божественних милостей цього Євангельського віку, засліплений щодо “таємниці”, усе ще улюблений Господом заради батьків, і що цей народ, хоча й засліплений та відкинений, не знищений, і буде остаточно відновлений, “спасеться” від свого засліплення, що трапилося з ним як із народом через відкидання ним Месії. [3HG272]

Таким чином, апостол Павло в цих висловлюваннях повністю згоден з апостолом Яковом у нашому тексті: намет Давида повинен бути побудований наново, юдеї як народ повинні знову повернутися до божественної милості після того, як буде завершено клас “таємниці”, після того, як вибрані з юдеїв та вибрані з поган будуть зібрані у кількості, визначеній у божественному плані.

Зверніть увагу, як виразно апостол Павло викладає цю річ. Він каже: “Ожорсточення [засліплення] сталося в Ізраїлі частково, до часу, поки увійде повне число поганів” (Гиж.) – увійде до спільності й співспадкоємства з вірними ізраїльтянами як члени Нареченої Христа і співспадкоємці з Ним у Царстві, обіцяному насінню Авраама. Щоб не залишити сумнівів у цій справі, апостол уточнює: “Бо як і ви [погани] були колись неслухняні Богові, а тепер помилувані через їхній непослух, так і вони тепер спротивились для помилування вас, щоб і самі були помилувані. Бо замкнув Бог усіх у непослух, щоб помилувати всіх” (Рим. 11: 30-32).

Тут ясно сказано, що благословення, яке прийде до Ізраїлю, буде Божою милістю, проявленою через Церкву після того, як Церква буде завершена й прославлена. Жодної особливої милості, або божественної прихильності, або відкриття сліпих очей Ізраїлю, або навернення їх із засліплення, щоб вони глянули на Того, Кого вони прокололи, не слід очікувати до завершення й прославлення Церкви. Все, що вони зможуть мати в проміжному часі, буде настільки винятковим, що підтвердить це твердження Писання, яке справді було цілковито засвідчене історією минулих вісімнадцяти століть. Тому, хоча ми з радістю бачимо, що очі юдеїв якоюсь мірою відкриваються, ми не очікуємо, що це стане загальним і призведе до ясності зору до призначеного часу.

ЯК БУДЕ ВІДНОВЛЕНИЙ ПРЕСТОЛ ДАВИДА?

Твердження нашого тексту про відбудову дому Давида, лагодження його руїн тощо слід розуміти як образне. Звісно, не може йтися про буквальний дім Давида, про буквальні руїни його давнього палацу. Безсумнівно, це посилання має означати престол, царство Давида, руїни, в яких це царство перебувало впродовж століть, і відновлення цього царства. Повертаючись до Давида та його божественних повноважень як царя Ізраїлю, ми виявляємо, що, як і всі інші риси Юдейського віку, вони були образними, і тому, коли ми читаємо, що престол Давида був престолом Господнього царства, у нас виникає думка, що царство, встановлене за Давида, було образним, як образним був народ, яким він керував, і що сам він був типом, образом великого царя, який має бути з дому й лінії Давида по плоті. Отже, ми бачимо, що утвердження Христа у владі Царства на початку Тисячолітнього віку буде відновленням Божого Царства, яким Давид керував у незначний і образний спосіб. Навіть в імені Давид ми бачимо значення, яке вказує нам на Христа, Нареченого і Наречену, Голову і Тіло.

Давид означає “Улюблений” і, звісно ж, прославлена Церква, Христос, Голова, і Його вірні послідовники Євангельського віку, Тіло, є улюбленими Господа, позаобразним Давидом. Як ми вже бачили минулі рази і як презентували в друкованому “Millennial Dawn”, це Царство Христа має бути винятково духовним, невидимим для людей, зміненим від плотських умов до духовних. Як заявив наш Господь фарисеям, Боже Царство буде посеред людей, але ніхто не скаже: ось тут! або ось там! бо Боже Царство не приходить зовні видимим чином, щоб люди упізнали його (Лк. 17: 20).

Однак буде і земна частина Царства, і ця частина буде видимою для людей. Тими, хто становитимуть цю земну частину Царства і будуть видимими представниками його перед людьми, будуть Стародавні Гідні з роду Авраама, про яких говорить апостол в Євреїв 11: 39, 40. Вони, як стверджує апостол, отримають частку в божественній обітниці, хоча й не кращу її частину, що була зарезервована для духовних ізраїльтян цього Євангельського віку: “Бо Бог передбачив щось краще про нас [аніж для них], щоб вони не без нас досконалість одержали”.

Воскресіння цих Стародавніх Гідних буде до досконалості людської природи, цілком відмінне від того воскресіння, яке повинен отримати переможний клас Євангельського віку, яке буде до божественної природи, невидимої для людства. Ці воскреслі досконалі древні, схвалені Богом, будуть земними представниками небесного і невидимого Христового Царства, і до них приходитиме світ за повчаннями, і через них божественний закон та послання справедливості й милосердя будуть передані всім племенам землі, як написано: “Бо вийде з Сіону [з класу Царства, прославленої Церкви] Закон, і слово Господнє [послання Господа, сповіщення] з Єрусалиму” (Іс. 2: 3).

ОБІТНИЦЯ, ПЕВНА ДЛЯ ОБОХ НАСІНЬ

Таким чином, земні плани Божого Царства будуть у руках юдеїв, і земні риси Угоди Авраама виконаються через членів природного насіння Авраама, і вони, як і духовне насіння, будуть використані Богом для благословення спершу юдеїв, природного насіння Авраама, а потім кожного народу, люду, племені та мови. Таким чином, апостол говорить, що Угода Авраама буде виконана як через природне, так і через духовне насіння (Рим. 4: 16).

Тут ми згадуємо пророчий вислів про нашого Господа: “Замість батьків Твоїх будуть сини Твої, їх по цілій землі Ти поставиш володарями” (Пс. 45: 17). Авраам, Ісак, Яків і святі пророки постійно згадувалися юдеями як “батьки”, а про нашого Господа сказано як про сина Авраама, а також як про сина Давида. Але ситуація зазнала великих змін. Той, Хто був сином Авраама, Давида і Марії, Своєю великою жертвою не тільки відкупив світ, а й став спадкоємцем великої Божої Угоди, скріпленої клятвою, і дарувальником життя для Адама і його роду. Той з людства, хто буде повернутий до життя, відновлений, [3HG273] воскресне до життя у Тисячолітньому віці, отримає це життя від Спасителя, дарувальника життя; а оскільки кожний дарувальник життя є батьком, з цього випливає, що Ісус буде дарувальником життя, батьком для всього світу людства, яке прийме Його милість, – без урахування “Малої Черідки” Євангельського віку, покликаної бути Його Нареченою, і тих, хто піде на Другу Смерть. Таким чином, ми бачимо, що Він буде батьком, дарувальником життя для Авраама, Ісака, Якова і всіх пророків. Замість того, щоб бути батьками Ісуса, вони стануть Його дітьми і впродовж Тисячолітнього віку будуть земними представниками духовного, невидимого Царства, його провідниками серед людей, “по цілій землі володарями”, виразниками прославленого Христа, Нареченого та Нареченої.

Ці князі з юдейського роду, згідно з пророцтвом, будуть наділені великою владою. Самі вони будуть досконалими людьми. Їхнє випробування на вічне життя пройдено успішно, а їхні воскреслі тіла будуть у кожному сенсі цього слова досконалими, як Адама напочатку, за Божим образом і подобою. Володіння людськими властивостями в їхній досконалості поставить їх у всіх відношеннях вище за решту людства, і ця перевага буде визнана всім світом – спочатку юдеями, а потім поганами. Поява їх серед юдеїв відбудеться після того, як багато хто з вірного єврейського народу буде зібраний знову до своєї землі і перебуватиме посеред великого горя, ворогуючи зі своїми сусідами-поганами.

Обітниця полягає в тому, що в той час Господь виступить за них, як тоді, коли Він воював за них у день битви, у день Ісуса Навина. Прояв божественної милості буде настільки помітним, що створить нову еру в справах Ізраїлю; період відторгнення залишиться в минулому, період милості повністю почнеться, а серед перших речей, пов’язаних з цією милістю, буде відкриття очей їхнього розуміння, щоб вони могли побачити Того, Кого прокололи. Тоді, як каже пророк, Господь виллє на них дух молитви і благання, і відтоді благословення Нової Угоди стануть їхнім надбанням, а їхні гріхи і беззаконня Господь більше не згадає (Зах. 12: 10).

МИЛІСТЬ ІЗРАЇЛЮ ВЖЕ ПОРУЧ

Про навернення покоління Ізраїлю, яке житиме тоді, від його теперішнього стану засліплення в Писанні образно сказано пророком як про воскресіння з мертвих. Про це говорить апостол: “То що їхнє прийняття, як не життя з мертвих?” (Рим. 11: 15). Це буде лише початком об’явлення світові великої доброти Бога та Його дивовижного плану спасіння, що поширить Його блага та можливості на кожного члена роду Адама. Послухайте різні пророцтва. Одне, наприклад, показує інші народи як свідків процвітання Ізраїлю при новій владі на відміну від сповнених анархії умов, що переважають у їхніх власних землях, і каже, що прийде бажання всіх народів. Воно показує народи як втомлені війною, зрадою, корупцією та анархією, які кажуть: “Ходіть та зберімось на гору Господню, до дому Бога Якового, і доріг Своїх Він нас навчить, і ми підемо стежками Його” (Іс. 2: 3).

Ця ж умова згадується в нашому тексті, де після розповіді про встановлення Давидового престолу йдеться про результат: “...Щоб решта людей Господа шукала, і всі народи, на яких призване ім’я Моє – каже Господь” (Хом.). Який це буде величний час! Вірші описують, що в Його день, тисячолітній день, день Христа праведники будуть цвісти, а ті, хто чинить зло, будуть винищені. Ще вони кажуть, що пізнання Господа наповнить усю землю, як води покривають великі глибини. Також вони запевняють нас, що в той час не буде необхідності сповіщати про Господа або говорити братові й ближньому: “Пізнай Господа, пізнай Господа”, бо всі знатимуть Його, від малого до великого.

Уже видно ознаки розпускання фігового дерева Ізраїлю – не тільки в їхньому зростаючому інтересі до Ісуса, як відомого юдея, а й у їхній тузі за Палестиною, за їхнім давнім домом, про що свідчить їхній “сіоністський рух”. Але їхнє засліплення не зникне, і їхні надії на національну незалежність не здійсняться, доки “Мала Черідка” духовного Ізраїлю не буде завершена та прославлена, бо так каже натхненний запис (Рим. 11: 25, 33).

Вислів “на яких призване ім’я Моє” стає зрозумілим під час вивчення пророцтва, з якого воно цитується (Ам. 9: 11, 12) і перекладене таким чином: “...І всі ті народи, що в них кликалося Моє Ймення”. Віримо, що сенс цього виразу полягає в тому, що в той славний час Господь дасть благословення всім, хто щиро й усім серцем носитиме Його ім’я, хто бажатиме бути дітьми великого Дарувальника життя і хто, відповідно, почує Його голос і буде слухняний Йому. Усіх їх буде прийнято назад до згоди з Богом як членів сім’ї Христа, бо, за словами апостола, божественна мета полягає в тому, щоб остаточно зібрати під одним Головою все, що на небі й на землі. Цей Євангельський вік проводить об’єднання Нареченої та Нареченого, а Тисячолітній вік – розвиток дітей Христа на земному рівні існування.

Усі ці благословення, які ми щойно розглянули, були повністю об’єднані в коротко викладеній клятвеній Угоді: “І благословляться в... нащадках твоїх всі племена землі”. Ще одне твердження про Божу милість у цьому відношенні було зроблене Аврааму в словах: “Бо вчинив Я тебе батьком багатьох народів”. Авраам був образом Бога, і цей вираз має на увазі, що в кінцевому підсумку всі народи отримають славний привілей стати Божими синами. По-перше, духовне насіння: “А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння”; по-друге, природне насіння Авраама, спочатку князі, а потім усі представники юдейського народу, які прийдуть до гармонії з Богом; по-третє, багато народів, усі народи, племена й мови. Ті, хто пізнає свої славні можливості в Тисячолітньому віці, за бажання і слухняності, будуть також прийняті як насіння Авраама і як сини Бога через Христа. Не дивно, що апостол, побачивши такі великі речі Божого плану не тільки для спасіння Церкви цього Євангельського віку, а й у кінцевому підсумку для принесення благословення кожному народові, племені та мові, вигукнув: “О глибино багатства, і премудрости, і знання Божого! Які недовідомі присуди Його, і недосліджені дороги Його”, якщо тільки вони не явлені нам через Його Слово і Дух (Рим. 11: 33; 1 Кор. 2: 10).

3HG270 (1904 р.)