СПРАВЖНІ БАГАТСТВА Є ВЕЛИКИМ БЛАГОСЛОВЕННЯМ І СМУТКУ НЕ ПРИНОСЯТЬ З СОБОЮ

“Благословення Господнє воно збагачує, і смутку воно не приносить з собою” (Приказки Соломона 10: 22).
Метушня, поспіх та гонитва за багатствами ніколи не були такими великими, як тепер, і причини цього доволі явні. Зростання знання, яке стало надбанням людських мас протягом останньої половини століття, загально пробудило думки та прагнення, які ніколи не спонукували нікого з людей, окрім небагатьох. На додаток маємо приклад Вандербільтів, Асторів, Карнегі та Швабів, які за неймовірно короткий час піднялися зі скромного становища на вершину багатства, слави та розкошів. Той факт, що звичайний перевізник за допомогою човна з веслами став мультимільйонером і власником однієї з найбільших залізниць у світі, не міг не вплинути на всіх, хто чув про його успіх. Той факт, що дрібний торговець єнотовими та ведмежими шкурами став мультимільйонером, і сьогодні його представники у світі є найбільшими власниками нерухомого майна у найбільшому місті Сполучених Штатів, не міг не справити враження на підростаюче покоління. Той факт, що хлопчина, який розносив телеграми, піднявся до становища, в якому контролює сотні мільйонів доларів і щедро роздає пожертви на громадські цілі в гідному похвали прагненні не померти казково багатим, неминуче справляє враження скрізь, де про це чують у світі. Той факт, що сільський хлопець, ганяючи поштову карету, за кілька років став світовою знаменитістю-мільйонером, перехоплює подих від здивування. Зрозуміло, що всі ці прояви багатства або, як кажуть деякі, удачі викликають не тільки бажання в багатих стати ще багатшими, але й у бідних стати багатими. Тому на наших очах мільйони людей в цивілізованих землях завзято напружують кожен нерв і використовують кожну можливість, шукаючи, чи не трапиться їм щаслива нагода, при цьому підбадьорені численними прикладами, менш відомими, ніж ті, які ми щойно навели.
Що тут дивного, що світ буквально збожеволів у своїй гонитві за багатством! Мамоні кланяються та служать усіляким можливим чином й на кожному місці в надії здобути ім’я, посаду, почесті та привілеї. Що тут дивного, що особи, які щоденно поклоняються в святилищі Мамони, оглядаються довкола і бачать, що інші є більш привілейовані і займають вищі східці, тому вони починають відчувати, що здобуття багатства означає здобуття усіляких благословень, вигод та задоволень, які тільки замануться серцю? Нічого дивного! Було б дивно, коли б усе було навпаки! Було б дивно, коли б людський розум не мав прийти саме до такого висновку!

ВМІННЯ НАБУВАТИ – ПРИКМЕТА, ДАНА БОГОМ

З точки погляду декого все це можна назвати жадобою та самолюбством. Але це неправильна точка погляду. Слід пам’ятати, що ділянка мозку, відповідальна за придбавання, знаходиться в кожній голові, і якщо ми тримаємося біблійного твердження, що людину створено за моральним образом та подобою Бога, то треба признати, що вміння придбавати, яке існувало від початку, було елементом розумової подоби до Божества. Прагнення щось здобути не є злом у собі, а благословенням. Без його впливу людство було би бездарним, ледащим, дикунським.
То в чому полягає трудність, якщо вміння набувати само по собі є доброю рисою, правильним елементом нашої природи? Чому деякі плоди його є поганими, а деякі – навіть диявольськими? Відповідаємо, що ця ділянка в більшості людей сьогодні є надто активною. З іншого боку, активність в порівнянні з її протилежністю – сонливістю, неробством – є більш бажаною. Коли ми уявляємо собі досконалу людину, Адама, то уявляємо її повною активності, енергії – “у роботі не лінивою; духом горючою” (Кул.). Тому не слід сприймати з докором ані вміння набувати, ані прагнення бути діяльним, бо обидві прикмети є добрими за умови правильного застосування та правильних обмежень. Проблему треба шукати в іншому.

НЕВМІЛЕ ПОЄДНАННЯ

Суть справи в тому, що ми як людські істоти не є контрольовані якоюсь одною або двома складовими нашого організму, але так чи інакше перебуваємо під впливом усіх. Наприклад, вміння набувати, як одна з рис людського розуму, оточене іншими прикметами і зазнає їхнього впливу. Ілюстрацією може бути інстинкт, який примушує шукати їжу (задоволення від їжі та пиття). Він впливає на те, щоб її здобувати та громадити, говорячи: “Мені потрібні гроші, інакше я не буду мати улюбленої їжі”. Ділянки, які відповідають за сприйняття музики та відчуття задоволення, також пов’язані з ним, переконуючи, що насолода неможлива без грошей для розваг і т.д.
Фантазія, тобто любов до прекрасного, голосно домагається нових придбань, кажучи: “Що б ви не мали – одяг та умеблювання, дім та газон – все має бути зі смаком, а на це потрібні гроші”. Подружнє життя, вияви любові до коханого (ї), турбота про сім’ю вимагають придбань, кажучи: “Ворушися, бо без грошей та речей ми позбудемося задоволення”. Отже, властивість набувати, перебуваючи під тиском з усіх боків – в теперішніх умовах навіть більше, ніж в початковому стані, – шукає підтримки і знаходить її у войовничості та нищівності, готових допомогти у задоволенні висунутих вимог.
Войовничість та нищівність є артилерією та кіннотою людського характеру, відтягуючи всі ресурси людської енергії на службу собі, провадячи бій за виживання – бій проти будь-кого і будь-чого, що не погоджується з їхнім паном, тобто бажанням набувати, а також з різними рисами, близько спорідненими з цим бажанням. Таким переважно є розумовий стан всього світу людства, і боротьба посилюється з дня на день.
Святе Письмо інформує нас, що остаточно з цього виникне найбільший час горя, яке світ коли-небудь знав; що цей час горя прийде власне внаслідок самолюбної боротьби, в якій, як каже Господь через пророка, “підійметься рука його [людини] понад руку свого ближнього”. Світська поговірка, яка все більше стає життєвим правилом у світі, походить від стародавнього прислів’я: “Кожен сам за себе, а слабший нехай гине”. Слабший, котрий поліг у життєвій битві, нерідко конає в притулку або госпіталі, або заподіює собі смерть. Виразні слова Святого Письма навчають нас сподіватися в майбутньому більш радикальних речей від тих, які коли-небудь були відомі у минулому (за винятком великого часу анархії, який поглинув юдейський народ в 69 році н.е., і великої Французької революції наприкінці вісімнадцятого століття).

ПАРОПЛАВ З ГРЕБНИМ КОЛЕСОМ

Якщо вірити френології, частина мозку, яка відповідає за вміння набувати, знаходиться над самим вухом, і всі інші прикмети розуму, як бачимо, так чи інакше віддають належне цьому вмінню, залежачи від нього для власного утримання і задоволення. Вони в той чи інший спосіб прислуговують йому і виконують його розпорядження внаслідок різного роду необхідності. Якщо так, то людська голова дуже схожа на пароплав, де гребне колесо, яке рухає його вперед, представляє вміння набувати. Відомо напевно, що кожна людина, яка залишила слід у світі грошей чи громадських справ, володіла цим вмінням у великій мірі і, можливо, навіть більше, ніж іншими вміннями, які його оточують. В певному значенні це добре співвідношення. Коли б, наприклад, ділянка уяви була найбільшою та домінуючою, а ділянка набування малою, наслідком була би любов до прекрасного без енергійності та амбіції творити та здобувати прекрасне. Отже, бачимо, трудність для нашого роду в цілому не полягає в тому, що ми маємо ділянку набування або що вона надто велика, а в тому, що нам не вистачає інших прикмет, і вони надто малі, не пропорційні, не урівноважені.

ДОБРОЗИЧЛИВІСТЬ, ШАНОБЛИВІСТЬ, СУМЛІННЯ

Найдальше від ділянки, яка відповідає за набування, знаходяться вищі рефлекторні ділянки, які відповідають за доброзичливість, шанобливість, духовність, сумлінність, непохитність. Ці останні розташовані з лицевого боку голови, зверху. Як можна припустити з їхнього місця розташування, вони більш, ніж інші риси, незалежні від набування, однак часто поступаються йому. Наприклад, шанобливість проявляється у милостині і може звертатися до набування, кажучи: “Я не можу давати те, чого не маю; мені потрібна твоя допомога”.
Шанобливість також може до певної міри схилятися перед набуванням, кажучи: “Моє пошанування до Бога спонукує покласти частину здобутого до Його ніг, а це означає, що мені потрібні гроші”. Духовність також може звернутися до набування за допомогою, а сумлінність може підтримати вимоги обох і голосно кликати до набування, твердячи, що його обов’язок – здобувати, щоб потім дати з доброзичливості, шанобливості та духовності. Коли ми бачимо прикмети, представлені цими провідними рисами, що проявляються у характері, ми кажемо про таку особу, що вона є шляхетною, що вона прагне багатства і використовує його на вищому рівні, ніж ті, котрі мають недоліки в цих напрямках.
Все, що ми тут написали, стосується природної людини. При такій організації розуму навіть найбільш шляхетні характери не є тими, кого Святе Письмо змальовує як духовних. Це веде нас до іншої риси, одного з найважливіших факторів людських справ – до ролі, яку відіграє воля. Хто уважно стежив за наведеним аргументом, той без труднощів сприйме моє бачення, коли я порівняю ці різні ділянки, тобто прикмети розуму, з різними членами законодавчого органу, такого як конгрес або парламент. В кожному такому зібранні людей є особи, котрі домінують і у великій мірі контролюють інших, котрі, хоча мають свої функції, практично стають залежними від свого лідера. Загально є два лідери, тобто дві партії (інколи більше), які намагаються контролювати законодавчий орган, і найвпливовіша партія домінує над іншими, висуває свого лідера на провідне становище спікера палати і приймає права та закони, які регулюють стан справ під її керівництвом. Так, наприклад, покійний Томас Б. Рід не тільки належав до провідної партії конгресу, але й був обраний цією партією своїм лідером, і разом вони прийняли “статут палати” про порядок її роботи і про права та свободи її членів.
Застосовуючи все це до людського розуму, слід відмітити, що в деяких розумах стосунок до справ отримує повну згоду всіх його прикмет, які погоджуються підтримувати надбання і слідувати за ним. У свою чергу, надбання визнає вимоги цих різних прикмет, задовольняючи їхні інтереси. Та коли сумлінність, або шанобливість, або доброзичливість є достатньо великі та впливові в розумі, можна в тій чи іншій мірі сподіватися конфлікту.
Добросовісність може відмовлятися давати згоду на методи, які войовничість та бажання набувати будуть схильні застосовувати. Може також виникнути питання, яке для підтримки бажання придбати найме прикмети шанобливості та духовності, як більш релігійні складові розуму. Вони можуть запротестувати, тому в розумі часто виникає суперечка з деяких питань, що супроводжується довгими перемовинами і переконливими аргументами з обох боків. Власне, такою, на щастя, є поведінка більшості людей цивілізованих земель. Бо коли би добросовісність і інші риси не виступили проти, а бажання придбати, опинившись під тиском різних виправдань з боку існуючих здібностей, не зустріло жодних заперечень або обмежень, то наслідки для світу були би воістину жахливими: скрізь панувала б злочинність та множилися пограбування. Тому ми раді, що “гріхопадіння”, яке так розладнало розумову рівновагу людського роду, ще не зруйнувало і не знищило добросовісності та допоміжних їй прикмет вищих сфер мислення.
Такий стан розуму, такий постійний конфлікт, робить життя пересічної людини в тій чи іншій мірі нестерпним, бо вона не тільки прагне багатьох речей, яких не може здобути, але й перебуває у постійному конфлікті зі своїм сумлінням та своєю вищою істотою щодо методів, які вона використовує для надбання. Результатом переважно є рішення не поступатись, рішення не робити ні так, ні так – не прислухатися до сумління та власної істоти, ані не давати волі прагненню здобути та своїм нижчим почуттям. Такий стан ми могли би назвати збройним перемир’ям між двома воюючими сторонами, де жодна не погоджується повністю з правами іншої. Апостол, говорячи про такий розум, називає його двоєдушним і каже: “Двоєдушна людина непостійна на всіх дорогах своїх”. Така людина ніколи не задоволена, їй бракує розумового спокою та миру. Так само більшість світу людства – бідні та багаті – є незадоволена, роздратована, нещаслива.

МИР НОВОГО РОЗУМУ

Якщо ми переконані в правдивості того, про що говорили щойно, то перед нами слушно постають питання: Чи є якийсь засіб? Що це за засіб? Відповідаємо, що такий засіб існує, але тільки небагато хто розуміє це хоча б частково, а багато хто з них ще й зволікає і ніколи не отримує благословення. Першим кроком в будь-якій реформі, громадській чи особистій, розумовій чи фізичній, повинно бути намагання збагнути ситуацію і усвідомити потребу в змінах. Звідси наше намагання обмалювати цю потребу шляхом перегляду умов, які існують в природному розумі. Хто задоволений таким ворогуванням, хто не шукає миру та спокою, до того ми не звертаємось, бо це було б зайвим зусиллям. Тим, хто шукає, ми цитуємо слова великого Учителя: “Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою”. Весь світ знеможений та обтяжений. Для тих, хто шукав спокою в інших напрямках і не знайшов, ми маємо послання божественного слова, яке звіщає мир через кров Христа.
Наша розумова неврівноваженість, не менше від наших фізичних недоліків та розумової і моральної слабості, підтверджує біблійну розповідь про гріхопадіння – про втрату божественної милості і про все, що це означає: хвороби і фізичні вади, які ведуть у могилу; гріхопадіння та його покарання, смерть. Повернення неможливе, хіба що з божественною допомогою, і ця допомога прийшла до нас (людства) у вигляді великої жертви, завершеної на Голгофі. Знання про цей факт і розуміння наших власних потреб є нитками однієї мотузки надії, яка притягує нас до Всемогутнього, Творця, за прощенням, щоб отримати милість і знайти (визначеним через Нього шляхом) благодать для своєчасної допомоги.
Милостиве послання Бога до нас таке: наскільки ми готові полишити гріх в міру наших сил і проявити віру в Христа як нашого Відкупителя, настільки Господь почне працю перетворення в нашому серці та житті. Він це зробить через вказівки Його Слова, які поширюють “надзвичайно великі та дорогоцінні обітниці” на тих, котрі приходять до Нього в єдиному “Йменні, даному людям, що ним би спастися ми мали”. Якщо в стосунку до нас почалася така реформа, то ми, звісно, хотіли б здійснити її в собі, кажучи, що якщо минулі гріхи нам прощені, ми будемо старатися, щоб на майбутнє більше не грішити. Варта похвали рішучість! Шляхетне прагнення!
Ще перед тим, як ми пройдемо трохи новою дорогою – дорогою праведності, дорогою слухняності Господу, – ми побачимо, як жахливо ми обтяжені, хоча збагнути в чому річ одразу неможливо. Наша воля виконує Господню волю, яка вважається цілковито правильною та властивою, але в наших членах, в нашому розумі ми бачимо, що його різні прикмети утворюють різні комбінації, які повстають проти наших добрих намірів. Бажання набувати наполягає, щоб при будь-якій зміні намірів не робити нічого, що могло б обмежити його вплив у житті. Наші інші члени приєднуються до цього протесту і переконують, що наші нові постанови є відверто крайніми, бо вони приносять ті чи інші земні незручності. Майже всі прикмети нашого розуму в один голос твердять, що ми не повинні бути екстремістами, бо в очах світу ми будемо виглядати безглуздими, і це позбавить нас усіх насолод життя.
Реформована воля потребує трохи часу, щоб оговтатися від приголомшення, отриманого від такого наступу з усіх боків. Для нас це щось зовсім нове і, швидше всього, несподіване. Ми, очевидно, мали сподівання, що як тільки реформа стане нашим гаслом в житті, Господь так покерує справами, що все піде гладко, а в серці запанує радість і мир. Але насправді є не так. Господь вимагає ще глибшої праці благодаті, тому якщо дозволити, то самолюбні прикмети природно почнуть боротьбу в волею Бога. Апостол каже про це: “Думка бо тілесна ворожнеча на Бога, бо не кориться Законові Божому, та й не може” (Рим. 8: 7). Вона не може коритися, бо зіпсована через гріхопадіння. Коли б усі прикмети розуму утримували свою початкову рівновагу та вплив, справи були б іншими, а реформований стан розуму здобув би похвалу як шлях мудрості внаслідок взаємної згоди всіх ділянок, тобто прикмет розуму. Саме ця міра втраченої розумової рівноваги (урівноваженості) внаслідок гріхопадіння та багатьох століть спадкового виродження є “світським розумом”, або, як Святе Письмо називає його, “тілесним”, “плотським” розумом, тобто переважанням інтересів плоті, неврівноваженістю стосовно вищих інтересів.

“ЗМІНИТИ” ПОЧАТОК НА КІНЕЦЬ

Які кроки треба зробити, щоб позбутися цього конфлікту між переміненою волею і природним розумом? Яким є шлях до миру, згаданий нашим Господом, коли Він казав: “Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою”? Вказаний Господом крок, необхідний для здобуття повного миру з Ним, є надзвичайно радикальний, але якщо його зробити, то про нього не доведеться шкодувати. Це крок повного посвячення, повного підкорення розуму, волі – Господній волі. Це означає те саме, що й голосування в конгресі. Члени вишиковуються в ряд, заприсягаючи відповідальність за своє волевиявлення перед Господом.
Все це надзвичайно виразно представлено у Святому Письмі, тобто, що кожне почуття, кожна емоція і кожен принцип нашого серця та розуму віддані Господу, щоб бути слухняними і в повній мірі сприймати Його як володаря, що тримає під контролем всі наші інтереси та справи. Обіцянка перед Господом полягає в тому, що ми приведемо (в міру наших можливостей) кожен талант та прикмету розуму і тіла у підпорядкування Його волі, що будь-який інший нахил буде “умертвлений”, помре. Апостол, звертаючись з цією думкою до посвячених, каже: “Отож, умертвіть ваші земні члени”. Іншими словами, ваші земні члени, тобто ті ділянки вашого розуму, які занадто зацікавлені земними справами і не бажають підкоритися небесному розуму, будуть або ж повинні бути зігноровані, відкинені, знищені. Їх треба позбавити права голосувати, тобто здійснювати вплив на раду нашого розуму, бо вони вважаються бунтівними проти Творця, проти Відкупителя і проти всіх законів праведності та правди, які вони представляють.
Повне зречення старої людини, старої природи, старого розуму є завершальним кроком в наверненні, яке починається прийняттям Христа як нашого Відкупителя і постановою реформуватися та вести праведне життя. Таке посвячення, таке підкорення волі Господу апостол називає “жертвою”. Він пояснює нам, що воля представляє цілу особу, і що жертва волі, тобто постанова йти не за нашою волею, а слідувати цілковито за Господом, вважається Господом жертвою до самої смерті, жертвою волі до кінця – до смерті тіла. Він каже нам, що це приємне в Господніх очах, і ми більше не повинні приносити цілопалення та мирні жертви: “Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя [через прощення ваших гріхів], повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу” (Рим. 12: 1).
Це все, що можна зробити. В нас немає нічого вартісного для прийняття Господом. Заслуга Христа, яка стала нашою через віру, зробила нас гідними та прийнятними. Господнє прийняття означає зарахування нас в сім’ю синів Бога, щоб ми могли стати “спадкоємцями Божими, а співспадкоємцями Христовими, коли тільки разом із Ним ми терпимо, щоб разом із Ним і прославитись” (Рим. 8: 17). Наступний крок – надання Святого Духа – не є чудесною річчю, не супроводжується і не доповнюється “дарами” та “знаками”, як було на початку, адже вони більше не потрібні. Він полягає у розвитку в тих, хто прийнятий, розуму Христа, Його вдачі, подоби Його характеру, розвитку в них плодів та благодатей духа – покори, доброти, терпеливості, довготерпіння, братньої доброзичливості, любові. Це зачаття від духа до новизни природи як синів Бога є, як нам сказано, першим плодом нашої спадщини, нашим завдатком, вступним внеском благословень, які Господь пропонує дати. Решта цього благословення має прийти до нас у першому воскресінні, коли ми, залишившись вірними, будемо підняті з мертвих, “перемінимось”, станемо подібними до нашого Відкупителя, станемо духовними істотами, учасниками Його слави, Його честі, Його безсмертя (Рим. 2: 7; 1 Кор. 15: 51).

ФІЛОСОФІЯ ПЕРЕМІНИ

В чому полягає філософія цієї переміни, тобто відновлення розуму? Як це так, що при такому самому мозку, при такій самій структурі його ділянок, при такій самій диспропорції між ними і при такому самому переважанні більш низьких, тілесних елементів розуму можливий новий розум, який любить те, що свого часу ненавидів, і нехтує тим, що свого часу любив?
Відповідаємо, що таємниця полягає у волі. Воля (загальне ставлення розуму), раз повівшись інтелігентно, розсудливо, на боці Господа та праведності, усе ж таки має в наявності прикмети самолюбства, бажання здобувати, воювати і т.д. Але, позбавивши ці ділянки права подавати свій голос (оскільки вони виявилися бунтівними і не коряться закону Бога), вона значно полегшила свої справи, дозволивши тільки більш шляхетним прикметам голосувати на раді розуму. І навіть їм не дозволено виражати свої власні настрої. Вони тільки мають право сказати, які думки, слова і яка поведінка були б з їхньої точки погляду сумісними з повною вірністю та відданістю Господу та Його принципам праведності. Відтоді в такому розумі панує мир, бо галасливі нахили позбавлені права подавати голос у вирішенні життєвих справ. Тепер правилом життя є тільки божественна воля, а божественні обітниці живлять, зміцнюють і підтримують такий розум.
Наприклад, духовність знаходить для себе задоволення в тому, щоб думати про небесні речі; сумлінність дає схвалення і вважає нашою розумною службою виконання божественної волі; шанобливість віддає почесті Господу і отримує від поклоніння Йому таке задоволення, якого не отримала б навіть від поклоніння Мамоні; великодушність радіє, намагаючись копіювати зразок божественної любові, яку сама свого часу отримала. Поступово всі прикмети щораз більше приходять до згоди з новим правителем, новою волею, Господнім розумом, волею Господа. Фантазія з задоволенням думає про небесні ідеали та славні речі, обіцяні на майбутнє. І хоча вона далі сприймає земні речі, все ж вона оцінює небесне понад все інше. Любов до сім’ї, любов до свого дому втрачає самолюбні риси і набуває нового змісту з огляду на Божу сім’ю та небесний дім.
Бажання набувати, якщо його обмежити в земних речах (за винятком необхідного та корисного для духовних справ), починає отримувати задоволення від намагання здобути небесні речі, які Бог обіцяв тим, хто Його любить. Навіть войовничість та нищівність, які свого часу були слугами скупості, тепер, поневолені так само щодо земних речей, стають живими для небесних прагнень та любові, щоб нищити скупість і гріх в кожній формі та допомагати Новому Створінню вести добрий бій віри зі світом, тілом і супротивником. З такої точки погляду всі прикмети розуму можуть прийти до повної згоди – так само, як попередньо вони не змогли прийти до згоди з протилежної точки погляду. Коли самолюбство було при владі, намагаючись підкорити собі кожний талант, то доводилося вести постійну боротьбу з сумлінням та вищими розумовими здібностями. Але зараз, відколи сумління та вищі розумові здібності визнали головування Господа, посадили Його на престолі як володаря серця, і відколи нижчі елементи вдачі, на початку мало ізольовані від гріха, поступово втягуються в активне служіння праведності, бачимо як відповідно зростає мир, радість, відпочинок та духовний комфорт такої особи.

НЕБЕСНІ ТА ЗЕМНІ БАГАТСТВА

Перед нами повне застосування нашого вірша. Ми бачимо серце, в яке завітало благословення від Господа – не повне благословення, бо його вдасться здобути лише у досконалості першого воскресіння, а велике благословення. Чи треба казати, яким чином це благословення від Господа робить багатим серця Його посвяченого народу? Ні, не треба, однак було б добре збудити наш чистий розум нагадуванням. Які ще більші багатства може мати хтось в цьому житті, окрім любові, радості і миру Святого Духа, які є наділом усіх, котрі цілком і всім серцем зробили вже згадані кроки. Що тут дивного, що апостол сказав: “Наказуй багатим за віку теперішнього, щоб не неслися високо, і щоб надії не клали на багатство непевне, а на Бога Живого, що щедро дає нам усе на спожиток” (1 Тим. 6: 17).
Кому довелось перейти крізь труднощі, змальовані нами, той може зрозуміти слова апостола про те, як багатіти в Бога. Це означає бути багатим на признання Його милості; бути багатим на розуміння того, що Він є їхнім Отцем, адже вони почули Його голос і прийняли привілей увійти в Його сім’ю. Вони багаті тим, що вже отримали перші плоди Його Духа; багаті тим, що вже мають Божий мир, який перевищує всіляке розуміння; багаті тим, що їм належать надзвичайно великі та дорогоцінні обітниці божественного слова як для цього життя, так і на майбутнє; багаті в тому значенні, про яке апостол говорив, кажучи: “Бо все ваше,.. ви ж Христові, а Христос Божий”.
“Смутку воно не приносить з собою”. В цих словах нашого вірша є прихований натяк: всі інші багатства, окрім тих, які приходять від Господа, мають заховане в собі жало смутку, розчарування. Хіба ж не так? Хіба ж ті, котрі горнуться серцем до земних багатств (як багато хто робить сьогодні), не схильні, як каже апостол, до того, щоб пройматися смутком – незалежно від того, чи здобули вони багатства, чи ні. Той, хто думає, що за багатства можна придбати мир, радість, полегшення від болю серця та голови, ще не вивчив як слід відповідних уроків з того, що є довкола у світі. “Нещасні багаті”, як хтось назвав багатіїв, заслуговують на наше співчуття, тому, як стверджує Святе Письмо, їх є небагато між святими: “небагато-хто мудрі за тілом, небагато-хто сильні, небагато-хто шляхетні”, “чи ж не вибрав Бог бідарів цього світу за багатих вірою й за спадкоємців Царства”. Бог не вибрав переважно багатих, бо багаті, зайняті своїми амбіціями та менше відчуваючи власні потреби, менше готові відгукнутися на славні нагоди віри та слухняності на умовах повного посвячення серця та голови, розуму та тіла Господу, Його волі, Його службі.
З іншого боку, як ми вже побачили, благословення Господа, яке збагачує серце посвяченої особи, не приносить смутку, не позбавляє радості. Не подумайте, що Господні посвячені не повинні мати жодних проб або труднощів в житті, що все в них йтиме гладко. Ні! Зовсім навпаки. Як свідчать слова Учителя, “страждання зазнаєте в світі,.. [але] щоб мали ви мир у Мені”. Саме цей Божий мир, цей відпочинок під Його опікою, це задоволення від Його плану, це усвідомлення наших багатств в Ісусі Христі є нашою задовільною часткою, яка захищає нас як “Нові Створіння” від смутку, болю, клопотів та труднощів інших. З огляду на наші духовні стосунки, благословення, обітниці та надії, все інше є “легким нашим горем, [яке] достачає для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги”.

3HG266