ВИШНІЙ ЄРУСАЛИМ, ЗОЛОТЕ МІСТО, СТОЛИЦЯ ВЕЛИКОГО ЦАРЯ

"Але ви приступили до Гори Сіонської, і до міста Бога Живого, до Єрусалима небесного..." (Євр. 12: 22).

Слова є образами, символами, щоб передати думки один одному. Так, наприклад, чуємо про когось, що він схожий до "ягняти", про іншого кажуть: "хитрий, як лис", ще про іншого, як про "впертого, мов осля". Водночас є люди, до яких теж вживають епітети на зразок "ангельський", "царський", "королівський" і т.д. Словесні образи, які означають так багато і можуть бути виражені так стисло, вживаються до всіх сторін життя і доволі часто зустрічаються в Святому Письмі. Один з них апостол використовує в нашому тексті, щоб розповісти про майбутнє становище Церкви як Небесного Єрусалима. Небесний Єрусалим часто згадується в Писанні. Скажемо, апостол говорить про нього, як про "вишній Єрусалим – вільний, він мати всім нам" (Гал. 4:26), про місто, що має "підвалини". Наш Господь говорить про "місто Бога Мого, Єрусалим Новий". Знову воно є змальоване як "місто святе, Новий Єрусалим, що сходив із неба від Бога", як "місто велике, – святий Єрусалим, що сходив" (Євр. 11: 10; Об. 3: 12; 21: 2-10).

Навіть в своєму упавшому стані ми належимо до роду, який володіє різними прикметами розуму, і маємо – хто більше, хто менше – поетичні та художні здібності. Остаточно комусь буде легше, а комусь важче збагнути зміст цього словесного образу Нового Єрусалима. Звичайна людина, яка не є в згоді з небесними речами, цілком не приготована усвідомити істинний зміст цього символу. Для неї місто означає стіни, брами, будівлі, різні справи, поліцію, пожежну службу і т.д. Така людина не може зрозуміти і навіть збагнути біблійне викладення образу Нового Єрусалима і правди, поданої в символічній формі. Він захований, закритий від таких розумів, хоча вони перечитують Писання раз по раз.

Господь засвідчує, що з таким наміром є написане Святе Письмо –"щоб оком дивились вони – і не бачили, вухом слухали – і не зрозуміли". Зрозуміння Писань є лише для особливо посвяченого Господнього народу, та ще й в міру посвячення Кожного: "Вам дано пізнати таємницю Божого Царства, а тим, що за вами [осторонь], усе відбувається в притчах" (Мр. 4: 11–12).

Мабуть, немає жодної небезпеки, що хтось пояснюватиме Писання тим, для кого вони не передбачені, бо, як стверджує Писання, "людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа... і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно" – для таких духовні речі є "глупотою" (1 Кор. 2: 14).

Символічний Новий Єрусалим
З біблійної точки зору Новий Єрусалим представляє Тисячолітнє царство – перш за все клас царства, прославлену Церкву, названу в Святому Письмі царським священством. Цей Новий Єрусалим перебував в процесі будівництва понад 1800 років, бо нам особливим чином підкреслено, що він є "нареченою, дружиною Агнця" (Об. 21: 9). Отже, його відлік ведеться від злиття Святого Духа в День П'ятидесятниці – всиновлення віруючих, які чекали, і створення з них осередка євангельської Церкви. Знайшлась лише жменька юдеїв, які повірили в Ісуса і посвятили своє життя, щоб йти Його слідами; вони сталися "живими каменями", щоб бути обтесаними, відшліфованими і приготованими для місць в "Святому Місті". Стіни цього символічного міста і його каміння є так само символічними як і місто в цілому. Нам особливо наголошено, що міський мур мав 12 великих підвалин, які представляють 12 апостолів. Від їхніх днів дотепер інші живі каміння були в процесі приготування, і сьогодні вони кладуться докупи – є в процесі зібрання до славної єдності та звершення в першому воскресінні (Об. 21: 2-14).

В древніх часах місто значно менше, ніж сьогодні, нагадувало комерційну метрополію та торговельний осередок, оскільки торгівлею тоді займались переважно мандрівні купці, каравани і т.п., і місто використовувалося переважно для урядування та захисту. Міста були оточені мурами, їх надійно зміцнювали і вони ставалися фортецями, до яких люди могли утікати, ховаючись від ворогів. Образ правлячого міста часто знаходить підтвердження в Святому Письмі. Наприклад, в Об'явленні ми читаємо про Вавилон – "місто велике, що панує над царями земними". Справді, цей вираз стосується символічного Вавилона, але образ міста містить в собі символ уряду, правління, влади, нагляду. З біблійної точки зору містичний Вавилон далі так чи інакше панує над царями землі і є приречений на ще більш деспотичне панування в близькому майбутньому. В кожному народі є столичне місто, яке представляє цей народ. Наприклад, Санкт-Петербург представляє російський уряд, Токіо представляє Японію, Пекін – Китай, Берлін – Німеччину, Рим – Італію, Лондон – Великобританію, Вашингтон – Сполучені Штати і т.п. Отже, ми, буває, читаємо в повідомленнях, що уряд Вашингтона сказав те і те, а Санкт-Петербург відповів так і так.

Весь задум, що знаходиться в Святому Письмі, побудований на зверненні до грядущого "Божого царства – під усіма небесами". Про нього ми навчені молитися і на нього – чекати. В нашому тексті та в інших уривках Святого Письма про цей новий уряд, який все ще є справою майбутнього, образно сказано як про Новий Єрусалим. Церква, символічно представлена Єрусалимом, містом з золота, буде урядом нової епохи, матиме повний догляд над усіма справами світу під усіма небесами з метою утвердження праведності та миру між людьми, припиняючи війни аж до кінців землі.

Як буквальний Ізраїль стався типом або прообразом духовного Ізраїлю, так само столичне місто, місце віддавання шани та місце уряду буквального Ізраїлю було типом, або прообразом, Нового Єрусалима, в якому колись зосереджуватиметься правління, благословення та будуючий вплив прославленої Церкви. Гора Сіон знаходилася в Єрусалимі, була його частиною. Оскільки гора в символічній мові Писання вживається, щоб представляти царство, то гора Сіон додатково представляє царську владу Нового Єрусалима. Буквальний та духовний Ізраїль обоє є відомі як Господній Сіон, як гора Сіон, як царство. Буквальний Ізраїль був на шляху, щоб успадкувати царські благословення та привілеї – як на це звертає увагу апостол, – але зазнав невдачі. Замість цього "одержали вибрані", тобто осередком духовного Сіона, духовного царства були прийняті з юдейського народу. Відтоді, протягом євангельського віку, проходить збирання вірного народу Бога "з усякого племені, і язика, і народу, і люду", щоб довершити царство Сіона, клас Нового Єрусалима, якому в своєму часі буде дано правління, тобто нагляд над світом, щоб благословити і піднімати його в умовах царювання праведності.

Угода Сіона – образ та позаобраз
В нашому тексті та його контексті апостол звертає увагу на паралелі між обома Сіонами – буквальним і духовним, – і між тим, що там було. Він переносить нас думкою назад на гору Сінай, де Бог виявив Себе буквальному Ізраїлеві і вчинив з цим народом угоду через посередника Мойсея. Апостол змальовує подію виходу ізраїльтян з єгипетської неволі, подорож до гори Сінай, натхнене сподівання мати великий привілей бути особливим народом Бога і скласти з Ним угоду на цій горі. Не всі люди були на Сінаї – хто ближче, хто далі, – а сама гора була пильно стережена, щоб ніхто її не торкнувся, що свідчить про повну святість та недоторканість гори. Перед своїми очима ми малюємо яскраві образи страшних подій на Сінаї – вогонь, дим, тремтячу гору, голос Бога, який лунав для народу мов громовиця і від якого Мойсей сам тремтів та сповнився жаху. Проте, послушний Богу, він зійшов на гору, де отримав Закон, який після сходження вниз представив народу, зв'язуючи його угодою дотримуватись цього Закону і на підтвердження незмінності угоди забиваючи тварину, яка представляла його самого. Кров, якою були покроплені таблиці Закону, показувала, що Бог прийняв на Себе зобов'язання, натомість покроплення людей вказувало, що люди схожим чином зв'язали себе цією угодою. В результаті угоди ми маємо Єрусалим днів апостола – численний народ Ізраїлю під божественною опікою протягом століть.

Давши нам загальну картину, тобто образ, апостол порівнює умови Церкви – духовних ізраїльтян своїх днів – з умовами тодішнього буквального Ізраїлю, кажучи, що ми наблизились до чогось кращого, вищого, величнішого. Буквальний Ізраїль не прийшов до гори Сінай весь в одну мить, але приходив поступово. Схожим чином духовний Ізраїль приходить до славних речей, змальованих апостолом, протягом 18 і навіть більше століть. Як буквальний Ізраїль ввійшов в угоду з Богом, так само весь народ Бога – всі, котрі прагнуть бути Божим народом, – ось-ось буде приведений на велике випробування, коли буде запроваджена і почне діяти Нова Угода. І як в образі потрібен був час для забиття жертви, чиєю кров'ю мав бути покроплений народ для свого очищення і відокремлення для Бога, так потрібен час і в позаобразі.

Ми прийшли до події забиття жертв. Христос був забитий; наш Господь Ісус помер за гріхи всього світу, і "мала черідка" запрошена приєднатися до Нього в своєму жертвуванні. Апостол згадує про це, кажучи: "Тож благаю вас, браття,.. віддавайте ваш тіла на жертву живу, святу, приємну Богові". Щодо жертв, апостол стверджує, що ми "доповнюємо на своїм тілі те, чого ще бракує скорботам Христовим для його тіла" (Хом). Терпіння Христа, принесення кращих жертв – все це відбувалося протягом євангельського віку і завершиться з його кінцем, тому апостол каже: "Коли тільки разом із Ним ми терпимо, що разом із Ним і прославитись". Царювання починається так швидко, як закінчується пора випробувань. Щоправда, цими словами ми в жодній мірі не хочемо навіть натякнути, що нашими стражданнями ми чинимо поєднання за гріх. Зовсім ні. Ми погоджуємось зі Святим Письмом, що кров Христа сама по собі є достатньою. Що стосується потреби в нашій жертві, то частка з Господом в стражданнях теперішнього часу є дарованим нам привілеєм.

Разом з завершенням жертвування повний Христос – Ісус, Голова, і Церква, образні "члени Його Тіла", – зійде на гору Сіон, так як Мойсей зійшов на гору Сінай, щоб бачити Господа лицем до лиця. Це сходження на гору означає "переміну" з земного до небесного стану, від людської до духовної істоти, яка має статися зі всіма, котрі хотіли б належати до класу Царства – як про це особливим чином згадували наш Господь і апостоли. "Тіло і кров Царства Божого наслідити не може" (Кул). Ми всі маємо "перемінитись" з людського до духовного стану (Ів. 3: 3-5; 1 Кор. 15: 50-54). В образі Нового Єрусалима це представлено зібранням всіх "живих каменів" і збудуванням Нового Єрусалима в славі та красі небесного стану. Опис Нового Єрусалима, поданий в Об'явленні – згадка про брами з перлин, про вулиці з золота і т.д. – це сукупність образів, які стисло передають велич і неперевершеність прославленого духовного Ізраїлю, царського священства, малої черідки, нареченої, дружини Агнця (Об. 21: 6-14).

Місія Єрусалима – міста з золота

Збудування Нового Єрусалима має на меті благословити не лише тих, котрі становитимуть його частину, будуть його членами. Окрім цього він має бути Божим знаряддям, тобто посередником встановлення панування праведності у всьому світі. Отож, він постає перед нашим поглядом як сходячий з неба від Бога на землю. Значення цього образу є очевидне: він змальовує поступове утвердження правопорядку скрізь у світі під проводом прославленої Церкви, Божого царства. Це є здійсненням благання, вираженного словами молитви нашого Господа: "Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі". Ми не повинні сподіватися Божого царства, встановленого в одну мить, як могло б здатися, коли б для прикладу усієї події вжити яскравий спалах блискавки. Навпаки, ми бачимо поступове, повне гідності сходження міста, і лише тоді, коли "очі нашого серця" є зовсім просвічені, ми можемо здобути властивий погляд.

Гляньмо назад на образ, показаний на горі Сінай, де Мойсей – образний Христос і Церква. Голова та тіло, Великий Пророк, Великий Законодавець – піднявся на гору, був прийнятий до спільності з Богом і відтоді був призначений Божим представником перед народом Ізраїлю. Незабаром він зійшов з гори до людей, і написано, що його лице сяяло так, що обов'язково було вкладати покривало, щоб спілкуватися з людьми (2 М. 34: 33-35; 2 Кор. 3: 13). Перед нами інший образ, який ілюструє, що Новий Єрусалим – прославлений Господь і Його наречена – не буде видимий для людського зору, буде прихований. Як сказав наш Господь, перебуваючи на землі: "Незабаром, – і вже Мене бачити не будете ви". Наш Господь порахувався з тілом, коли пожертвував його на нашу користь. Церква, Його тіло, завершить порахунок з плоттю, коли схожим чином буде пожертвувана як "члени Його тіла". Всі з її числа мають бути перемінені, всі мають статися духовними істотами – інакше вони в жодному значенні не зможуть бути членами (бути причетними до) "святого Єрусалима, що сходить із неба від Бога" – царства дорогого Божого Сина, Який має бути присутній, однак невидимий серед людей.

Коли Мойсей сходив з гори з таблицями Закону, гора тряслася і чувся голос, який люди, перебуваючи в великому сум'ятті, не хотіли чути з уст Господа і благали про це. Опісля люди прийняли закритого заслоною Мойсея як Божого представника і підкорились йому та проголошеному ним Закону. Апостол (вірші 26-28) звертає увагу на паралель, якої ми повинні сподіватися – правда, в більшому та ширшому масштабі. Він говорить, що тоді голос Бога потряс землею. Якщо говорити про паралель цього потрясіння, яке прийде в кінці теперішнього віку, під час запровадження позаобразної Нової Угоди позаобразним Мойсеєм (Христом), ми кажемо, що має трапитися ще більше "потрясіння", яке потрясе не тільки "землею" (суспільством), але й "небесами" (теперішніми релігійними інституціями). Апостол йде далі, щоб розповісти нам, яким повним буде сподіване потрясіння, кажучи: "А слова "ще раз" означають заміну того, що хитається,.. щоб залишилось непохитне" (вірші 26-28). Думка апостола полягає в тому, що в кінці віку божественні суди стануть такими явними проти кожного лицемірства (фінансового, релігійного, суспільного та особистого), що спричинять загальне потрясіння і повалення теперішніх інституцій та порядків, які суперечать принципам справедливості, праведності та любові, і що від теперішніх інституцій залишаться тільки ті складові, які мають божественне схвалення. Ось так Бог виявить Себе як "палючий огонь" проти всього грішного, облудного та несправедливого.

Будь послушний або будеш знищений
Інші тексти показують нам, що цей символічний "вогонь", яким завершиться теперішній вік, буде часом повсюдної анархії, в якій всі теперішні інституції впадуть, оскільки вони не є до вподоби Господу. В цьому часі Нова Угода буде представлена світу через позаобразного Мойсея – Христа, Голову та тіло, – і люди благатимуть, щоб божественна помста припинилася і вони могли влаштовувати своє життя під розпорядженнями Нової Угоди. Бачимо, що так буде. Апостол такими словами змальовує майбутнє царство, представлене Новим Єрусалимом, тобто царство дорогого Божого Сина: "Щоб часи відпочинку прийшли від обличчя Господнього [Єгови], щоб послав заповідженого вам Ісуса Христа, що Його небо мусить прийняти (затримати) аж до часу відновлення всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх! Бо Мойсей провіщав: "Господь Бог вам Пророка підійме від ваших братів, як мене; у всім його слухайтеся, про що тільки Він вам говоритиме!" "І станеться, що кожна душа, яка не слухала б того Пророка, знищена буде з народу" (Дії 3:19-21).

Царство керуватиме за принципом "послух або смерть". Та оскільки його лад буде справедливим, керованим Великим Посередником, Котрий буде "Священиком на Своєму троні", то й нічого його побоюватись. Навпаки, всі можуть радіти з його справедливих розпоряджень, знаючи, що його наміром є благословення для всіх, а наслідком – зруйнування, знищення всього зла.

Дорогі друзі, ми знаходимось лицем до лиця з великим фактом, що цей Новий Єрусалим є в процесі розвитку, і що ті з нас, котрі вчинили посвячення Господу, котрих усиновлено – прийнято до Його сім'ї як синів, – є спадкоємцями слави, честі та привілеїв, символічно показаних в Новому Єрусалимі, від котрого тектиме "ріка живої води" для всіх поколінь землі. Це частина символічного опису, представленого в Об'явленні. Ріка життя, як бачимо, починається від престолу Бога в Новому Єрусалимі і тече далі, щоб освіжити весь світ людства. Ріка життя символізує правду, привілей і нагоду, яка буде поширена на всіх людей протягом Тисячолітнього віку. Це показано різноманітним чином. Наприклад, сьогодні ще немає такого міста і такого уряду в світі – ми все ще молимось про нього: "Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі". Ще немає жодної такої ріки живої води, яка могла б плисти "ясною, мов кришталь". В теперішньому часі, як нагадує наш Господь, вода життя є особистою справою, "є в нім джерелом тієї води". Лише посвячені мають це джерело вічної води життя. Решта світу є спрагнена і повинна позостатися такою аж до сприятливого часу, призначеного Господом, коли "води в пустині заб'ють джерелом", коли "земля буде повна пізнання Господнього" (Іс. 11: 1-9;  35).

Як наступний доказ, що ці умови далі належать до майбутнього, завважте слова, що тоді "листя дерев будуть на уздоровлення народів"– буде час реституції (Дії 3: 19-21). Прийміть також до уваги факт, що "Дух і невіста" запрошуватимуть кожного охочого брати воду життя ДАРМО. Однак, "невісти" в значенні повного тіла ще немає – весілля Агнця ще не прийшло. Господь дає зрозуміти, що пора весілля буде в кінці цього віку, коли клас Церкви буде укомплектований. Тоді прийде весілля Агнця, бо Його дружина цілком себе приготує (Об. 19: 7). Ставши нареченою –"святим містом", Єрусалимом з золота, як про це згадує інший образ, – вона запрошуватиме всіх охочих брати воду вічного життя дармо. Це не означатиме запрошення тих, котрі є глухими і не можуть чути запрошення, бо обітниця каже, що тоді "відчиняться вуха глухим"; це не означатиме запрошення тих, які сліпі до власних потреб вічного життя і сліпі бачити дорогу життя, бо написане пророком свідчить, що тоді "очі сліпим розплющаться" (Іс. 35: 5).

Чи ми до кінця віримо такому поданню Божої правди про грядуще царство? Чи віримо, що ми є спадкоємцями Бога і співспадкоємцями з нашим Господом Ісусом Христом в ньому? Чи ми йдемо слідами Ісуса, щоб бути порахованими гідними частки в цьому царстві? В якій мірі ми складаємо скарби на небі? В якій мірі ми ототожнюємо себе з цим святим містом? Чи пам'ятаємо щоденно Господнє нагадування, що передусім і понад усе ми повинні шукати Божого царства та його справедливості, і що ми повинні вважати другорядними всі інші речі та життєві справи? Чи наші найкращі зусилля ми настільки спрямовуємо на приготування себе, на розвиток характеру, щоб бути порахованими гідними мати участь в цьому Царстві? Ось, дорогі брати та сестри, важливі питання, які стосуються нашого щоденного життя. Добре сказав апостол: "І кожен, хто має на Нього надію оцю, очищає себе, як чистий Він [Господь]" (1 Ів. 3: 3).

Урок зі сну
Молода жінка з заможної та знатної сім'ї роздумувала над важливою справою, ставлячи собі питання, наскільки її життя відповідає отримуваним нагодам. Отож, одного разу їй приснився сон, мов би вона є в небі. Побачивши збудований вишуканий будинок, вона запитала посланника, кому він належить. Почувши в відповідь ім'я садівника її батька, вона вигукнула від здивування: "Такий вишуканий будинок для садівника?! Та ж він живе в малій хатинці!" Згодом їй потрапив на очі малий, нічим не примітний будиночок. На питання, хто може бути власником цього злиденного помешкання, вона з соромом почула в відповідь своє ім'я. Перепитавши, чому сталося так, що батьків садівник мав би мати таку величну будівлю в небі, тоді як її будиночок є зовсім непоказний, вона почула, що будинки будують з того, хто що отримав, і що садівник складав свої скарби на небі, а вона витрачала свої на землі. Збудившись і зрозумівши, що це тільки сон, вигадка розуму, вона зітхнула з полегшенням, однак тривожні роздуми, що переповнювали розум до цього сну, підштовхнули її присвятити значно більше часу, енергії, впливу та нагод для служби Господу – щоб складати небесні скарби, скарби Нового Єрусалима.

Ми далекі від гадки припускати, що такий сон був правдою, або що такі будинки, намальовані уві сні, є будинками, які Господь готує для Своєї Церкви. Однак, ця розповідь, як словесний образ, непогано ілюструє великий та важливий урок.

Очевидно, що ніхто не матиме місця в Небесному Єрусалимі, якщо не складатиме скарбів на небі. Це місто є з чистого золота, яке символізує божественну природу, тому апостоли звертали увагу, що божественна правда, особливою прикметою якої є безсмертя, є лише для переможців. Щоправда, Господь має також інші наміри та плани. Деякі, котрі не зможуть ввійти на престол, як співнаслідники з Господом, як учасники слави царства, будуть "перед престолом" слугами Царя. Їхнє становище – служба – буде також славним та почесним. Ще інші будуть спасенні Господньою милістю на нижчому рівні існування, до якого двері можливості будуть відчинені протягом Тисячолітнього віку. Однак ми ще сьогодні повинні, як члени Нового Єрусалима, нареченої Христа, вчинити наше покликання та наше вибрання певним, показавши себе справжніми ізраїльтянами, в яких немає жодного підступу.

Постає важливе питання: "Як це найкраще вчинити?" У відповідь ми можемо дати коротку пораду. Це – кроки, вже накреслені нами попередньо: по-перше, покаяння, повернення назад завдяки вірі в жертву нашого Господа Ісуса як викупну ціну; і, по-друге, повне посвячення серця та життя, часу і талантів, впливу та засобів для служби Господу – шукаючи передусім і понад усе царства і дозволяючи, щоб усе, що має земний характер, було другорядним для вашої любові, ваших інтересів, вашої уваги. Це підкорення вашої волі Господу стало вашим посвяченням до самої смерті. Це посвячення, прийняте Богом, означало зачаття Святим Духом. Згодом вплив цієї зміни на весь життєвий шлях, а також Господнє благословення та милість до вас, поступово відкрили очі вашого розуміння на більш ясне бачення божественного характеру та принципів праведності, що, безсумнівно, привело до більшої любові, пошани та ретельнішого послуху. Отже, ваша воля, прийнята Богом, під благословеннями Його Святого Духа, не лише перемінювала ваш розум і щораз більше звертала ваші почуття до вишніх речей, але, і це, очевидно, в значній мірі вплинуло на вашу щоденну поведінку – Святий Дух "оживив смертельне тіло ваше" для служби праведності та правді, використовуючи його для благословення інших, а також для вашого власного поступу на вузькому шляху (Рим. 8: 11).

Ось так ми складаємо скарби в небі – не обов'язково гроші, які можемо дати на милостині або на релігійну працю, хоча і вони, будьмо певні, в жодному випадку не є нехтувані Господом. Жертва, яку Господь найбільше оцінює, це "зламане та упокорене серце", яке, коли його передати Господу, становить наш найбільший скарб в небі. В Його очах це є жертва, яка приносить приємні пахощі. Присвятивши своє серце, ми далі складаємо скарб в небі, коли дозволяємо любові керувати нашим серцем коштом земних вигод – віддаючи час, вплив або гроші на благодійні цілі, чи виявляючи порядність до нашого ближнього, до якої нас спонукує любов, щоб не укладати з ним несправедливої угоди. Отож, в очах Бога це є біль вартісним від багатства. Любов справді є сукупністю всіх милостей Духа, і ми можемо сказати, що складаючи повний любові характер, ми складаємо всі оці скарби – здобуту радість, мир, доброту, покору, терпеливість, побожність, братню вдячність і любов. Апостол запевнює нас, що люблячий характер і вдача, пожертвувані Господу, є надзвичайно дорогими в Його очах. Він каже, що "лагідний та мовчазний дух є дорогоцінний перед Богом".

Улюблені, з огляду на все це, щодня керуймо наші зусилля якомога більше на те, щоб складати наші скарби на небі. Земні скарби є минущими – навіть, коли ми їх здобудемо, – і багато є таких, котрі шукаючи, ніколи не можуть їх знайти. Хоча небесні скарби треба здобувати в найбільш несприятливих умовах, Господь обіцяє Свою допомогу кожному, хто є так налаштований і посвячений для Нього і для чинення Його волі. "Вони будуть Моїми, – говорить Господь сил, – в той день, що Я готую, стануть Моїм скарбом" (Хом) – дорогоцінними "живими каменями" Нового Єрусалима.