[3HG231]
ЯК ГРІХ ПРИНЕСЕ ПОКАРАННЯ В МАЙБУТНЬОМУ?

Візьмімо для нашого тексту слова апостола в 1 Тим. 5: 24: “Гріхи деяких людей очевидні й випереджують ще до суду, а за іншими вони йдуть слідом” (Турк.). Аксіома “Хто згрішив, той повинен страждати” є давньою, добре підтвердженою біблійними свідченнями, і відповідає всім людським уявленням про справедливість. Висловлювання апостола в нашому тексті узгоджується з цим. Припускаючи, що деякі, але не всі, отримують відплату за свої злі вчинки в цьому житті, він запевняє нас, що ті, хто не отримає відплати за свої злі вчинки в теперішньому житті, спіткаються зі своїми справедливими покараннями в майбутньому. Одні мають більшу скритність, ніж інші, а отже, більшу здатність приховувати свої злі почуття і вчинки та уникати їхнього справедливого осуду і природних наслідків, тоді як інші володіють прикметами або ж оточені обставинами, які, здається, сприяють їм у їхніх неправедних вчинках до самого кінця теперішнього життя. Якби не було майбутнього життя, якби не було майбутнього покарання і не було різниці в майбутньому між тими, хто отримав відплату за свої гріхи в теперішньому житті, хто творив зло і хто творив праведність, – якби не було також різниці між тими, хто отримав відплату за гріхи в теперішньому житті, і тими, хто досяг успіху в злих справах, – то при таких умовах майбутнього, мабуть, існувала б величезна нерівність у божественному устрої. І що більше ми дізнаємося про цілі божественного плану щодо гріха і грішників у теперішньому й майбутньому, то більше нас вражає мудрість, справедливість, любов і сила, які великий Творець застосовує до всіх.

Однією з найбільших труднощів, з якою доводиться стикатися при розгляді цієї теми, є надзвичайно хибні уявлення про справедливість, які поширені серед цивілізованих людей і дійшли до нас від наших предків зі “середньовіччя”. Майже 15 століть християнський світ, очевидно, спав щодо виявлення здорових міркувань на релігійні теми і особливо щодо божественного характеру і плану поводження з людством. Під осліплюючим впливом сатани вчинялися в ім’я Бога злочини не тільки проти любові, але й проти справедливості. В ім’я божественної любові й справедливості людей клали на диби, катували розпеченим залізом, виривали кліщами нігті, заливали розплавленим свинцем вуха і рот, відрізали язик, виколювали очі, різали ножами, спалювали на вогнищі – одним словом, робили в ім’я Бога любові, милосердя і справедливості все, що диявол міг зробити або думав зробити. Чи варто дивуватися, що люди з такими злими нахилами, з такою жорстокістю, позбавлені справедливості й любові, позбавлені духа святості, мали цілком помилкові уявлення про божественний характер і божественні прикмети? Чи варто дивуватися, що віровчення, сформульовані цими людьми і під їхнім наглядом або тими, хто пізніше все ще перебував під впливом їхніх хибних поглядів, містять грубі помилки, які повністю спотворюють божественну справедливість і милосердя щодо гріха і покарання за нього?

ВІД КНЯЗЯ ТЕМРЯВИ

Нам не треба дивуватися і ми не дивуємося, що ці нечестиві настрої в значній мірі проникли в думки і письмові твори людей з добрими намірами, які жили після часів середньовіччя. Щоб позбутися густої темряви, яка поступово спускалася протягом [3HG232] другого, третього і четвертого століть християнської ери і наводила жах на всю Європу з того часу і до шістнадцятого століття, повинно було б пройти стільки ж часу. Але нам не треба дивуватися, що для того, щоб позбутися неправди, потрібно більше часу, ніж для того, щоб потрапити під її вплив, бо так є завжди. Великий ворог і досі підбурює до неправди і як ангел світла намагається поширювати її в різних формах з метою обману (2 Кор. 11: 14). Більше того, занепалий стан нашого роду має природну тенденцію до погіршення і потребує постійної допомоги, щоб піднятися до вищих, кращих, чистіших і більш правдивих почуттів.

Вада сучасних вчень християнства стосовно відплати за гріх полягає не в тому, що вони вчать, що гріх буде покараний, а в тому, що вони повністю спотворюють це покарання. Вони вчать речей, які просвітлений християнський людський розум не може прийняти. Навчаючи цього в ім’я Бога й Біблії, вони дискредитують обох і не тільки роблять недійсним правдиві вчення божественного Слова, але й похитнули довіру всіх розумних людей до божественної натхненності Святого Письма і цим поширюють невір’я в ім’я Бога, в ім’я Біблії, в ім’я Христа.

Чи не пора християнському народові прокинутися, щоб збагнути неправду, яка, мов страшний сон, охопила найкращих з них і не тільки загрожує повалити всяку віру християн усіх конфесій, але й робить це? Настав час сказати правду, і тому, в міру наших можливостей, ми з вами і всі, хто хоче бути вірний Богові і Його Слову, повинні голосно кричати і не мати жалю до неправди. Справжній Божий народ повинен прокинутися, навіть якщо дух світу, дух байдужості, дух сумніву, дух легковажності, дух сектантства вмовляє його спати далі, кажучи: “Мир, мир, а миру нема”. Прийшов час, коли Слово Бога і Його характер піддаються нападкам не тільки невір’я ззовні, але й так званої нової теології і вищої критики усередині номінальної церкви.

ВИЩІ КРИТИКИ ВІДМОВЛЯЮТЬСЯ

Але ж, скаже хтось, нова теологія і вища критика цілком згодні з вами, що не повинно бути вічних мук; і ви, фактично, бачите, що дуже мало служителів і розумних мирян вірять у таку доктрину. Навіщо ж тоді ворушити цю річ? Навіщо обговорювати її, коли весь цивілізований світ поступово приходить до такої ж думки?

Відповідаємо, що у наведеному аргументі вже йдеться про необхідність, яка мала б промовити і промовляє до нас і до всіх, хто вірний Божому Слову. З погляду Біблії нова теологія, вища критика і теорії еволюції – це все невір’я, одягнене в релігійні форми, де мова використовується таким чином, щоб обдурити тих, хто нічого не підозрює і є неписьменним. Ці теорії проповідуються по всьому цивілізованому світі, і тисячі християн навіть не здогадуються, що їхні добре оплачувані наставники відмовилися від усякої думки про натхненність Святого Письма, від думки про гріхопадіння в Едемі, яке зробило необхідним відкуплення, від віри у викуп грішників від осуду первісного гріха та його покарань. Згадані вчителі дійсно погоджуються з нами в тому, що вічні муки були б несправедливими і позбавленими любові, але вони дійшли свого висновку з позицій вищої критики – виходячи з припущення, що вони мудріші, краще поінформовані і логічніші, ніж були Ісус і Його апостоли.

Наша позиція, навпаки, полягає в тому, що Біблія є божественним об’явленням, що вона правдива, що вона представляє божественний характер і план як справедливий, люблячий, логічний. Ми боремося не з вищими критиками, еволюціоністами тощо, які стали настільки мудрими у власній пихатості, що їм не потрібна мудрість, яка є згори, не потрібне Боже Слово. Нашим прагненням, навпаки, є пробудити тих, хто ще вірить у Біблію як Боже Слово, показати їм, що її вчення були спотворені символами віри середньовіччя, що сама Біблія – велична, а її викладення – найвищою мірою справедливе, любляче й логічне. Ми все більше й більше відчуваємо необхідність у наших представленнях на цю тему, тому що з кожним днем ті, хто покинув Святе Письмо, кажучи, що воно не є натхненним, а є твором людей, нижчих за них мудрістю і справедливістю, підступно розхитують віру людей в цілому, і незабаром усі, хто не має правильного погляду на Святе Письмо, будуть неминуче введені в оману помилковими поглядами, які спотворюють і відкидають його.

Іншими словами, у світлі сучасного інтелекту жоден мислячий чоловік чи жінка не може більше вірити в доктрину вічних мук – що вони є долею всіх, окрім святих, “вибраних”. Цю доктрину вже відкинули серця всіх добрих людей. Також розуми цього класу рано чи пізно повинні відкинути цю доктрину. Все питання в тому, чи вони відкинуть її на підставі Писання, оскільки побачать, що Писання не навчає про неї, чи відкинуть її і, думаючи, що Писання навчає про неї, відкинуть також Писання?

Ми вже згадали, що Святе Письмо чітко говорить, що Божим покаранням за гріх є знищення смертю. Ми згадали, що Адам потрапив під це покарання і що всі його діти розділяють його з ним, але Бог у Своєму милосерді забезпечив відкуплення: Христос став заміною Адама і, відкупляючи його від вічного знищення, відкупив також усіх, хто розділив цей вирок через спадковість. Ми згадали, що саме завдяки цій викупній праці Христа вічне життя було запропоноване під час цього Євангельського віку (в обмеженій мірі) деяким народам світу – насамперед тим, хто проживає в Європі, та їхнім нащадкам в Америці, а також деяким з численних народів Африки та Азії. Ми згадали, що теперішня пропозиція вічного життя через віру і послух ще більше обмежена тим фактом, що серед привілейованих народів Європи і Америки лише деякі мають “вуха, щоб слухати” і серця, щоб оцінити і зрозуміти цю пропозицію. Ми згадали це як частину Божественного плану, за яким з кожної нації, народу, племені і язика збирається особливий клас, “Мала Черідка”, щоб бути славним товариством із Господом Ісусом у Його Царстві. Ми згадали, що Його Царство, про яке Він навчав нас молитися, ще має прийти, ще має бути встановлене в силі і великій славі під усіма небесами. Воно буде керувати світом [3HG233], придушить зло і зробить так, що знання про Господа наповнить усю землю. Врешті-решт воно принесе передвіщені умови, коли кожне коліно вклониться і кожен язик визнає Господа, коли Божа воля буде виконуватися на землі, як на небі. Уся ця теперішня і майбутня можливість для світу людства повернутися до гармонії з Богом і вічного життя, втрачених Адамом в Едемі, ґрунтується на великій викупній жертві, яку наш Господь Ісус учинив “за гріхи всього світу”.

ВСЕ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ВІДКУПЛЕННЯ

Якби не було відкуплення від первісного гріха, то не було б підстав запрошувати людей до послуху Богові, до праведного життя. Як каже апостол, якщо не буде воскресіння мертвих, то їжмо, пиймо і веселімось, бо завтра помремо. Оскільки смерть – найвища точка покарання людського роду, то усім, що людина могла зробити в теперішньому житті, було лише прискорення припинення існування, на яке вона вже була приречена. Та оскільки Бог надав через Христа можливість майбутнього вічного життя усім, то з цього випливає, що кожен член Адамового роду, дізнавшись про це, повинен радіти, адже це послання називається доброю вісткою, Євангелієм.

Дізнавшись далі, що умови, на яких кожен член Адамового роду може мати вічне життя, включатимуть його особисту співпрацю зі Спасителем у протистоянні гріху, деградації та неправді в собі, він повинен усвідомити, що кожен крок униз до гріха і деградації означає більші труднощі в піднятті з них у майбутньому, якщо він запрагне досягти славної досконалості, яка стала можливою для нього, адже без її досягнення він ніколи не зможе надіятися на вічне життя. Хто ясно бачить це, той бачить причину – найкращу з усіх причин – опиратися низхідним тенденціям власної занепалої природи, а також найкращу з причин, щоб допомагати всім оточуючим протистояти гріху і прагнути до досягнення найблагородніших ідеалів.

Саме цього навчав апостол, коли казав, що час, коли Бог не зважав на невігластво, минув. Тобто у давні часи, коли світ не знав про Божий намір дарувати спасіння і можливість вічного життя, коли Бог не виявив людству Свій задум і не заклав для цього основи у викупній праці, Бог у тих умовах не зважав на справи світу, нехтував ними, не звертав на них жодної уваги. Але, додає апостол, Бог “тепер усім людям наказує, щоб скрізь каялися”. Чому така зміна? Чому тепер Він наказує каятися і жити благочестиво, тоді як понад тисячу років перед тим не посилав їм жодного такого послання?

Апостол відповідає на наше запитання, кажучи: “Бо Він [Бог] визначив день, коли хоче судити поправді ввесь світ”. Це означає другий суд і, відповідно, означає, що вирок першого суду буде скасований. Вироком першого суду була смерть, знищення, і він скасований великою викупною жертвою, про яку вже згадувалося. І тепер, як наслідок скасування цього першого вироку на людину, всьому людству буде дарований інший суд, тобто інше випробування, інша можливість побачити, наскільки минулий досвід був корисним, і людство під божественним керівництвом і виправленням навчиться праведності настільки глибоко і ретельно, щоб пройти божественну перевірку на те, чи воно гідне вічного життя. Той, хто не пройде цю перевірку, повинен померти Другою Смертю – зникнути.

Коли ми дізнаємося про викупну Божу благодать у Христі і про нашу майбутню надію на вічне життя, ми також дізнаємося про те, що слова і вчинки, і особливо наміри серця теперішнього часу, а також майбутнього будуть мати відношення до нашого остаточного прийняття, нашого остаточного досягнення “дару Божого, вічного життя в Христі Ісусі, Господі нашім”. Язичницький світ нічого цього не знає, а тому має набагато меншу відповідальність, ніж ми в християнських землях. Якими б не були їхні злодіяння, їхня відповідальність за них лише пропорційна крихті світла їхньої совісті.

Так само в християнських землях відповідальність кожної особи пропорційна її знанню про Бога і праведність. З цього погляду, як ми вже бачили, головна відповідальність тепер лежить на “царському священстві”, “освячених у Христі Ісусі”, які були зачаті святим Духом і, отже, мають ясніше уявлення про божественний характер. Апостол запевняє їх, що якщо вони грішать свідомо, навмисно, при повній згоді свого розуму, то це буде для них гріхом на смерть – другу смерть, а якщо вони грішать через слабкість, нерішучість тощо, то матимуть різки, виправлення. “Він карає і б’є кожного сина, якого приймає”. Ці різки, або покарання за провини – частково внаслідок незнання, а частково через слабкість – покликані Господом бути виправними, розвивати в Його народі мирні плоди праведності. Ті з Церкви, які отримують виправлення в теперішньому житті, можуть бути зараховані до згаданих у нашому тексті, чиї гріхи випереджують на суд. Вони отримують свої покарання і виправлення зараз, щоб, як каже апостол, їхній дух спасся в день Господа Ісуса, щоб вони були прийнятні для Нього в кінці цього віку, коли Він встановлює Своє Царство.

ЗНАННЯ ВИМІРЮЄ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Що стосується гріхів світу – християнського світу і язичницького світу, – тобто усіх, хто не належить до повністю посвяченої Церкви Христа, то їхні гріхи, як ми вже говорили, пропорційні їхньому знанню добра і зла, а їхнє знання добра і зла може прийти частково через спілкування зі справжньою Церквою, частково через спілкування з цивілізацією і частково через світло совісті, яке не було повністю погашене через гріхопадіння.

Як стверджує наш текст, у деяких з них гріх явний у теперішньому житті і приносить порушнику природну відплату за нього, тобто покарання – можливо, огидну хворобу, або розумову, моральну чи фізичну слабкість, або втрату дружби, симпатії, або втрату компетентності, або втрату свободи через ув’язнення і т. п. Майже всі отримують певну міру відплатного правосуддя в теперішньому житті. Справді, як говорить апостол, “все створіння разом понині стогне і разом страждає у тяжких муках” (Хом.). Щоправда, цей біль і страждання, душевне, моральне і фізичне бідування значною мірою є наслідком успадкованої слабкості і розбещеності. Але наскільки хтось піддається гріхові всупереч своїй совісті, настільки він схильний посилювати свою деградацію і страждання. [3HG234].

Ми далекі від думки, що величезна маса цих нещасних створінь потребуватиме якихось особливих тортур у майбутньому. Ми вважаємо, що Господь не дасть переважній більшості з них зазнати додаткових страждань, проте вони матимуть досвід чистилища, якщо можна це так назвати, тобто процес підняття Тисячолітнього віку вимагатиме співпраці кожної особи для її власного визволення. Вона буде зобов’язана боротися проти власних слабкостей, хоча й матиме в цій боротьбі допомогу прославленого Христа, і не матиме протидії сатани і недоброзичливого світу, як має Церква в теперішньому часі, оскільки в дні суду, випробування світу сатана буде зв’язаний і більше не зможе обманювати й ставити темряву за світло і світло за темряву, зло за добро і добро за зло. А світ, звільнений від свого невігластва, забобонів і сліпоти і приведений під контроль великого Царства, вже не буде опонентом праведності.

Цікавим є питання про те, як суд над гріхами деяких людей буде йти слідом в майбутнє життя – як після пробудження від сну смерті люди матимуть різні обставини, відповідні до використання або зловживання теперішніми знаннями і можливостями. Погляди протестантів у цілому віддають усіх таких людей на вогняні муки, які, як запевняють нас віровчення, будуть нескінченними, безнадійними. Не робиться жодної спроби показати градації покарання, пропорційні гріхам і слабкостям винуватця. І хоча вважатиметься, що деякі з цього класу були щедрими і добрими в теперішньому житті, давали кухлик холодної води в ім’я учня і, згідно з запевненням Господа, повинні мати за це нагороду, проте жодного плану або механізму для пом’якшення їхніх страждань ніхто навіть не пропонує. У цьому відношенні погляди протестантів ще більш непослідовні, ніж погляди папістів, які за різні гріхи приписують страждання і муки, що тривають десятиліттями, століттями і тисячоліттями, одначе при цьому плекають надію, що в кінцевому підсумку винуватець таки може уникнути цих мук. Усі ці погляди мають вигляд і запах середньовіччя; вони безжалісні, безглузді, несправедливі, позбавлені любові. Мучити будь-яку істоту роками або століттями за злі вчинки однієї години або навіть цілого життя було б найбільш жахливою несправедливістю і абсолютно безбожним явищем. Крім того, усі подібні небіблійні погляди на майбутнє покарання за гріх поступаються сучасним уявленням на цю тему у світі. Наші пенітенціарні установи сьогодні спираються на кращі почуття і набагато більше відповідають тому, що Господь пропонує як майбутнє покарання за гріх.

ДЕЯКІ ПРОКИНУТЬСЯ НА СОРОМ

Господь через пророка Даниїла дає короткий і яскравий опис тих, хто вийде з гробу протягом тисячоліття. Вони поділятимуться на два класи, подібно до того, як зробив поділ наш Господь у Своїй розповіді (Ів. 5: 28, 29). Він сказав: “Бо... всі, хто в гробах... повиходять”. Ті, хто в серці були віддані Йому і намагались якомога краще виконувати Його волю, яким би недосконалим не було це виконання, будуть віднесені до “добрих” – до тих, хто має Божественне схвалення і вийде на воскресіння, хто буде повністю піднятий з умов гріха і смерті до досконалих умов життя. Решта людства, не схвалена Господом за те, що не зробила все, що могла, вийде з гробів, щоб мати можливість поступово підніматися до досконалості через “суди”, через систему нагород і покарань, поширену протягом Тисячолітнього віку.

Ті, хто підкориться судам тисячолітнього судного дня, досягнуть, під Господньою дисципліною, керівництвом і допомогою, повної досконалості, а всі, хто уперто чинитиме опір царюванню праведності, будуть відтяті від життя Другою Смертю. Картина цих великих справ, дана через пророка Даниїла, зачіпає іншу сторону питання, і більшою мірою показує нам, чого зазнає світ протягом цього тисячоліття підняття, цього воскресіння з умов гріха і смерті. В описі читаємо: “І багато з тих, що сплять у поросі земному, прокинуться; одні на життя вічне, другі на вічний сором та на ганьбу” (Дан. 12: 2, Хом.). Ті, що вийдуть на воскресіння, будуть схвалені Господом як “добрі”. Тими, що вийдуть на сором і тривалу ганьбу, буде світ у цілому, який не отримав похвали від Бога, бо не прийняв Христа і не був слухняний Його настановам у міру своїх можливостей. Їхній сором і тривала ганьба будуть супроводжувати їх на судах, на яких вони будуть нагороджені і покарані відповідно до їхньої поведінки протягом Тисячоліття.

Як ми вже бачили, з живими поколіннями світу справи будуть вестися ще до того, як хтось прокинеться від сну смерті, і те, що вони будуть швидко прогресувати під розпорядженнями того часу, не підлягає сумніву, тому що знання про Господа швидко, без зволікань наповнить цілу землю. По-друге, коли почнуться процеси пробудження, виявиться, що про декого вже відомо багато завдяки вивченню історії тими, хто зробив значний поступ у знанні й розвитку характеру. Більше того, мистецтво френології, читання характеру і, можливо, читання думок набуде поширення; і ми цілком можемо здогадатися, який сором вкриє багатьох, що прокинуться, коли вони побачать, що таємниці їхнього життя і підлість їхнього характеру відомі всім навколо. Їхній стан, природно, спровадить на них презирство інших, і передусім тих, хто на той час зробить більший поступ у розвитку характеру. Дехто вже мав такий досвід у цьому житті (часом на користь і виправлення), коли їхні гріхи були відкриті і випереджали ще до суду. Іншим вдалося приховати свої справжні почуття і характер у теперішньому житті, і вони матимуть подвійний сором і ганьбу, коли вийдуть з могили, прокинувшись у Тисячолітньому дні. Хіба це не буде достатнім катуванням? Хіба це не буде достатнім покаранням?

Пророк стверджує, що вони вийдуть на вічний сором і ганьбу, проте єврейське слово “олам”, яке тут перекладається як “вічний”, не означає безконечний, але буквально означає “до кінця, до завершення”. Ми можемо легко помітити, що за нових умов ті, хто вийде на сором і тривалу ганьбу, залишатимуться в такому стані сорому і ганьби доти, доки вони не стануть на шлях виправлення і не пройдуть ним [3HG235] розумну відстань зі знанням і наполегливістю, що ознаменує навернення від гріха до праведності. У міру того, як їхня реституція буде прогресувати розумово, морально і фізично, у тій самій мірі зменшуватиметься їхній сором і ганьба, так що на той час, коли вони досягнуть досконалості, під Господнім керівництвом і настановами, від сорому і ганьби нічого не залишиться. Ось так, врешті-решт, найбільш зіпсовані і найбільш деградовані, слухняні законам Царства, зможуть стати абсолютно чистими, абсолютно досконалими навіть в очах Господа, і будуть визнані гідними вічного життя.

ПРИЙДЕШНІ СУДИ РЕФОРМУВАННЯ

Таким є розумний біблійний погляд на теперішні та майбутні суди. Наскільки він відрізняється від тих, що прийшли до нас з темних віків! Ви побачите також, що цей Господній метод поводження зі світом, викладений у Писаннях, тісно відповідає найновішим і найкращим методам поводження зі злочинцями в усьому Християнстві. Злочинці підлягають суворим законам і правилам, але послух їм приносить нагороди, більші свободи і привілеї, і, в кінцевому підсумку, швидше звільнення. Непослух приносить покарання, пропорційні свавіллю і порочності злочинця. Ми бачимо також, що особа, яка псує свій характер у теперішньому житті гріхом, ламанням власного сумління, тим самим ставить перед собою більш важке завдання на майбутнє, коли всі ці слабкості характеру потрібно буде відшкодувати, компенсувати більш тривалою і наполегливою працею над ними. При цьому можливо, що розбещеність і деградація зайшли так далеко і настільки ослабили та погіршили сумління, що зробили відновлення в майбутньому сумнівним.

Я не можу сподіватися, що кожний з присутніх у цій аудиторії є справжнім, посвяченим віруючим у Господа Ісуса Христа, а отже, членом Церкви первородних, імена яких записані на небесах. Іншим я хочу донести думку апостола з нашого тексту про те, що нехтування божественною волею і законом праведності обов’язково принесе своє покарання чи то в теперішньому житті, чи в прийдешньому. Урок для всіх таких полягає в тому, що вони повинні зробити все можливе, щоб негайно стати на боці праведності у своєму серці і поведінці загалом. Вони повинні усвідомити, що теперішнє життя є щонайбільше передпокоєм для більших можливостей майбутнього, що мудрість зараз веде в тому ж напрямку, в якому вестиме й далі, і чим швидше вдасться почути її голос і прийняти її зі слухняністю, тим більшим буде благословення як в теперішньому, так і в майбутньому житті. А тим з вас, хто є посвяченою Церквою Господа, дозвольте сказати, що хоча наша тема стосувалася переважно світу та його теперішніх і майбутніх покарань за гріх, однак те саме питання стосується Церкви, та ще й особливою мірою, бо якщо ми є Господніми, то маємо Його гарантію, що наші гріхи випереджуватимуть на суд ще в теперішньому житті, якщо тільки ми не будемо визнані негідними.

Таким чином, бачимо, що серед Господнього народу є два класи. Обидва вони повинні сподіватися страждань, бо написано: “Через великі утиски треба нам входити у Боже Царство”. Той клас Церкви, який не буде визнаний гідним частки в Царстві, здобуде вічне життя (Велика Громада з Об. 7: 9) і врешті-решт стоятиме перед престолом як слуги, замість того, щоб бути вшанованим з Малою Черідкою на престолі як Наречена. Він отримає пальми перемоги як переможці, але не отримає вінця, який Господь обіцяв Своїм послідовникам. Цей клас Церкви перейде скорботу, як читаємо у віршах 14 і 15: “Це ті, що прийшли від великого горя, і випрали одіж свою, та вибілили її в крові Агнця... Тому то вони перед Божим престолом, і в храмі Його день і ніч Йому служать”.

Отже, побачивши, що Церква, Мала Черідка, повинна мати скорботу як дисципліну і випробування на основі її Угоди, і що “Велика Громада”, менш ревна, теж перейде скорботу, ми запитуємо, яким чином ці два класи скорботи відрізняються один від одного? Яким чином відрізняються труднощі цих двох класів Церкви, представлених в образі як священики і левити, – у чому відрізняються їхні страждання? Відповідаємо, що Мала Черідка, сповнена духом Господа, настільки входить у радощі свого Господа, що її жертви, страждання і самозречення заради Нього здаються лише легкими труднощами, короткочасними, не вартими порівняння зі славою, що відкриється в нас. Цей клас здатний радіти в скорботі і за все дякувати.

Очевидно, до цього класу належали апостол Павло і його товариш, Сила, коли, знаходячись у римській в’язниці, вони опівночі, з закривавленими спинами, змогли дякувати Богові за привілей бути Його слугами і голосно співати гімн хвали. Більша громада послідовників Господа, менш вірна, менш наповнена духом ревності і самопожертви, гостро відчуває свої випробування, труднощі, самозречення і самопожертву, хоча її жертви набагато менші. Її життя сповнене утиску, у ньому набагато менше Господньої благодаті, миру і радості, щоб компенсувати життєві труднощі та випробування. Проте для неї страждання є очищенням, дисципліною і виправленням у праведності, щоб пом’якшити її серце, випробувати її вірність Господу і принципу. І ми радіємо, що Господь так влаштував, що ті, хто не дотягує до критерію, який призначений для вибраних, можуть таким чином мати добру, хоч і меншу, частку як слуги в Царстві. Обираймо ж мудро, дорогі брати і сестри, ту добру частку, яка не тільки має обітницю слави, честі та безсмертя Царства, але й у теперішньому житті має радість і мир, які світ не може ні дати, ні забрати.

3HG231