[3HG217]
БРАМА ПОСВЯЧЕННЯ

“Проходьте, проходьте ви брамами, чистьте дорогу народові! Будуйте дорогу, будуйте дорогу, дорогу ту биту, очистьте від каменя, підійміть над народами прапора” (Ісаї 62: 10).
Послання Господа через Його древніх пророків були викладені в такій формі, що часто стосувалися в значній мірі як природного Ізраїлю, так і духовного. Наш текст і весь розділ, частиною якого він є, мають саме такий порядок. Попередній контекст відноситься до випробувань і труднощів [3HG218] Господнього народу і запевняє його в тому, що несприятливі умови теперішнього часу існуватимуть не завжди. Правду не завжди будуть зневажати на вулиці; помилки, егоїзм і гріх не завжди будуть процвітати; наближається час зміни епохи, і Господній народ повинен мати сильну розраду в цій думці.
Хоча це відноситься в першу чергу до духовного Ізраїлю, в якійсь мірі воно вірно і для природного Ізраїлю в період його відносин з Господом, від виходу з Єгипту і до того часу, коли вони відкинули і розп’яли Месію. В одному значенні Господь протягом цього періоду часу був прихильний до єврейського народу, натомість в іншому значенні результатом їхніх відносин з Ним стали лиха для них. Якщо навколишні народи могли віддаватися ідолопоклонству на свій розсуд без особливого покарання і виправлення, то Ізраїль, згідно з Угодою, яку Бог уклав з ним, не міг упасти в ідолопоклонство та інші злі нахили, не отримуючи при цьому покарання за покаранням. У цьому сенсі слова бути Господнім народом означало мати особливі випробування і труднощі. Апостол згадує про переваги, які відшкодовують їх, кажучи: “Отож, яку перевагу має юдей?” (Дерк.). І сам відповідає на це запитання, даючи зрозуміти, що їхні переваги не були земного характеру. Ось його слова: “Велика перевага у всіх відношеннях: найперше те, що їм довірене Слово Боже” (Рим. 3: 1, 2, Дерк.).

БОЖЕСТВЕННІ МИЛОСТІ УПОКОРЮЮТЬ НАС

Правильний погляд на труднощі Ізраїлю можна отримати тільки з біблійної точки зору, а саме, що цей народ був покликаний Богом бути Його особливим народом, знаряддям для благословення всіх племен світу через надання їм божественних законів і укладення з ними праведної Угоди. Це, дійсно, було високе покликання, і воно, безсумнівно, апелювало до марнославства багатьох в цьому народі, замість того щоб викликати в них благоговіння, смирення і усвідомлення своєї негідності для такого великого і почесного служіння і приготування до нього. Ізраїль був оточений ідолопоклонством, яке чуттєво апелювало до нижчих і грішних інстинктів людства в ім’я релігії і поклоніння, і ми не повинні дивуватися, що це було однією з його постійних проблем.
Спостерігаючи за історією народу, ми бачимо, що різні випробування і виправлення з боку Господа, як правило, відокремлювали більш гідних від менш гідних осіб цього народу. Часом на них були дозволені лиха, які стирали з лиця землі тисячі тих, хто був схильний до ідолопоклонства. Іншого разу інші тисячі тих, хто піднімав бунт проти Господа, також страждали, і після поділу народу на дві частини – Ізраїль та Юду – тенденція була в тому напрямку, щоб ще більше відокремити вірних від менш вірних з народу, причому більш вірні були зібрані до Юди. Одне національне лихо за іншим приходило на кожен народ, очевидно, з метою виявити вірних Богу і невірних. Нарешті, в результаті повного повалення царства десяти поколінь практично всі вірні Господу були зібрані до царства двох поколінь, до Юди. Тут випробування, труднощі і просіювання тривали, поки, врешті, Юда не був забраний у полон до Вавилону на 70 років, після закінчення яких Господь через Кіра відкрив шлях назад в обіцяну землю тим, хто зберіг у своєму серці вірність Йому. Їх було зовсім небагато, близько 52 000 з усіх дванадцяти поколінь, що пішли в полон, число яких налічувало мільйони. Яке просіювання, який пошук вірності в цьому народі! Навіть тоді, коли після повернення вони мали благословення від Господа, у них все ще були труднощі в земних справах порівняно з іншими народами, яким вони були підлеглі.
Наслідком усіх цих виховних заходів було повне викорінення ідолопоклонства серед ізраїльтян і краще приготування їх як народу до приходу Месії, Який, згідно з божественним задумом, повинен був, передусім, запропонувати самого Себе, а також привілеї співспадкоємства з Ним у Його Царстві “юдеєві перше”. Немає підстав сумніватися, що юдеї під час першого приходу нашого Господа були найбільш побожним народом у світі. Серед поган також були люди з добрими намірами, такі як Корнилій, жінка, родом сирофінікіянка, вдова з Сарепти і т. п., але в цілому жодна інша нація або народ у світі не може зрівнятися з юдеями в релігійних устремліннях в житті. Слова апостола на цю тему дуже переконливі, коли він говорить про те, що “дванадцять племен служать Богові безперестанно вдень та вночі”, сподіваючись досягти виконання великої обітниці, даної батькам (Дії. 26: 6-7).

ІЗРАЇЛЬ ПРОХОДИТЬ ЧЕРЕЗ БРАМИ

У цих випробуваннях Ізраїлю по плоті Бог говорив народу: “Проходьте, проходьте ви брамами, чистьте дорогу народові! Будуйте дорогу, будуйте дорогу, дорогу ту биту, очистьте від каменя, підійміть над народами прапора”. Гора Сінай, місце надання Закону, де Ізраїль вступив у відносини Угоди з Богом і став Його народом, була, так би мовити, першою брамою, брамою посвячення. І труднощі цього народу, на які ми вже посилалися, були для нього сходинками на вузькому шляху, що вів його до брами слави. Ми не звинувачуємо юдеїв у тому, що вони не дотримувалися своєї Угоди Закону, скоріше ми повинні співчувати їм і пам'ятати висловлювання апостола, що вони взялися за неможливе, “бо жодне тіло ділами Закону не виправдається перед Ним”. Тому не варто дивуватися, що вони як народ не могли відповідати вимогам своєї Угоди.
Враховуючи все сказане, бачимо, що цей народ домігся значного поступу, піднімаючись з тих глибин деградації, в які опустився, по-перше, як народ рабів, і, по-друге, як народ, постійно оточений порочними впливами. Тому, коли ми вказуємо на те, що Ізраїль як народ не зміг досягти благодатних цілей, до яких був покликаний, ми не говоримо нешанобливо про юдеїв, тому що те саме, безсумнівно, було би вірно і про будь-який інший народ. Бог передбачив їхню невдачу, і Його план був побудований відповідним чином. Він провістив через пророків, що народ спіткнеться і відпаде від божественної милості, і що його падіння означатиме відкриття багатств пропозиції Божого Царства для всіх народів.
Вірні, шляхетні особи були в Ізраїлі протягом всієї його історії: Авраам, Ісак, Мойсей, Давид, Єзекія, Йосія, Даниїл, Ілля і всі пророки, а також менш відомі, чия віра в Бога була рясно засвідчена їхніми вчинками. Ця віра, отримавши підтвердження, ще повинна бути [3HG219] нагороджена, як вказує апостол в Посланні до Євреїв 11: 38-40.
Згадані вірні отримали особливу користь від Божої милості до цього народу, тоді як весь народ в значній мірі отримав користь від своїх випробувань. На додаток, світло від Божих обітниць і від щирих людей з єврейського народу поширилося на довколишні язичницькі народи і принесло благотворний вплив на благоговійні душі, такі як Корнилій, Яір та інші, готуючи їх до великого благословення, яке було відкрито у свій час. Однак Ізраїль не зміг отримати славні речі, запропоновані йому як народу. Він увійшов у першу браму посвячення, століттями йшов вузьким шляхом дисципліни, отримав користь від труднощів цієї дисципліни, але як народ не був готовий до величних і славних речей у віддаленому кінці, то ж Господь вказав на це через пророка, кажучи: “До Мого відпочинку не ввійдуть вони”.

ПРОРОЦТВО ПРО НЕВДАЧУ

Апостол звертає увагу на це пророцтво про невдачу Ізраїлю здобути обіцяні благословення і каже, що Бог, цілком очевидно, мав намір дати велике благословення, відпочинок, освіження, і ті, кому воно було запропоноване спочатку, не зуміли увійти в нього через невіру. На підставі цього апостол закликає нас, які навернулися до Бога з поган, намагатися увійти у відпочинок, якого Ізраїль по плоті не зміг досягти, прагнути по Божій благодаті зробити своє покликання і вибрання міцним. Апостол знову посилається на те саме, кажучи: “Чого Ізраїль шукає, того не одержав, та одержали вибрані, а останні затверділи”. З цього особливо привілейованого народу, Ізраїлю по плоті, мало хто були справді ізраїльтянами, в яких не було лукавства. Вони прийняли Господа, увійшли в Його відпочинок, стали ядром вибраного Ізраїлю, якому Бог має намір дати обіцяне Царство і через якого хоче благословити всі покоління землі. Апостол Іван згадує про те саме, коли говорить про нашого Господа: “Прийшов до Своїх [народу], і Свої [народ] Його не прийняли. А тим, котрі прийняли Його [справді ізраїльтянам], віруючим в ім’я Його, дав владу [привілей] бути дітьми Божими. Котрі не від крови, не від бажання плоті, не від пожадливості мужа, але від Бога народилися [зачаті]” (Ів. 1: 12, 13, Гиж.).

ЗІБРАНІ З УСІХ НАРОДІВ

Ми щойно побачили, як Божі процеси, що вели відбір і очищення, приготували і зібрали до Ісуса справді ізраїльтян наприкінці більш ніж вісімнадцяти століть випробувань, відколи первісна обітниця була дана Аврааму. Після зібрання з номінального Ізраїлю всіх справді ізраїльтян і після подій в П’ятидесятницю з ними, як духовним Ізраїлем, домом синів, зачатих Духом, бачимо, що були відчинені двері, щоб відтепер з усіх народів, поколінь і мов Господь міг зібрати в одну громаду, духовний Ізраїль, усіх, хто в серці шанує Його і служить Йому, любить праведність і ненавидить беззаконня. Нас не дивує, що повне число цього класу в Писанні називається “Малою Черідкою”. Не дивує нас і висловлювання про те, що він буде містити не багато великих, не багато мудрих, не багато освічених згідно з поняттями цього світу, але переважно вбогих цього світу, багатих вірою, щоб вони були спадкоємцями Царства.
Наш текст, хоча в загальному сенсі і має відношення на якийсь час до природного Ізраїлю, очевидно, стосується особливо духовного Ізраїлю, оскільки природний Ізраїль не зумів досягти славних цілей свого покликання, як передбачав і провістив Господь. Саме для духовного Ізраїлю слова пророка мають особливу вагу: “Проходьте, проходьте ви брамами, чистьте дорогу народові! Будуйте дорогу, будуйте дорогу, дорогу ту биту, очистьте від каменя, підійміть над народами прапора”.
Брами, через які покликаний пройти духовний Ізраїль, багато в чому відповідають брамам, через які був покликаний пройти образний народ. Перша брама – посвячення, друга – прославлення, проміжний шлях – це “вузький шлях”. Наш Господь говорить про цю браму, через яку повинні пройти всі, хто стануть спадкоємцями Царства, хто осягне дивовижні речі, до яких Бог покликав Свій народ, духовний Ізраїль, покликання якого названо “високим покликом”, “небесним покликом”, так: “Бо тісні [нелегкі] ті ворота, і вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що знаходять її”. Більшість далі йде по широкій дорозі самолюбства й гріха, і тільки небагато хто має серце, щоб зрозуміти, що вони повинні любити праведність, ненавидіти беззаконня і йти окремо від усього людства слідом за Ісусом. З наших зауважень, а також з наведених нами цитат видно, що ні Святе Письмо, ні ми не припускаємо, що на цьому “вузькому шляху” буде велика юрба.

СЕРЦЯ ДАЛЕКО ВІД НЬОГО

Правда, ми живемо в день, коли сотні мільйонів іменують себе християнами, так само як за днів нашого Господа мільйони іменувалися юдеями, ізраїльтянами. Про багатьох у той час Він сказав, що вони від батька свого диявола, тому що робили його справи і належали до синагоги сатани, а не до Церкви Бога. Тому ми віримо, що це правда і щодо багатьох, хто сьогодні носить ім’я християнин. Святе Письмо говорить про них як про кукіль, що імітує пшеницю, і пояснює, що вони наближаються до Господа устами, тоді як їхнє серце далеко від Нього, а також, що вони мають вигляд благочестя, але відрікаються його сили.
Ми жодною мірою не звинувачуємо інших, а просто звертаємо увагу на орієнтири, на які вказує Боже Слово, які відокремлюють вузький шлях і тих, хто йде по ньому, від усього світу. Якщо знайдуться заперечення проти наших тверджень з цього питання, то заперечення повинні бути висунуті проти Писань, які ми цитуємо, і ці Писання повинні сприйматися як помилкові. Інакше свідчення цих Писань треба прийняти. Але якщо ми зважимо на тісноту брами, в яку запрошені увійти Божі вибранці; якщо ми подумаємо, що це означає посвячення часу, талантів, впливу, репутації і всього, що ми маємо і чим є, Господу і Його службі до самої смерті; якщо ми бачимо, що, за словами нашого Господа, йти цим шляхом слідом за Ним, як Його учні, означає нести хрест за Ним, ми не дивуємося, що мало хто піклується про те, щоб шукати цю браму, мало хто знаходить її, мало хто входить у неї [3HG220], мало хто йде вузьким шляхом, і, відповідно, мало хто увійде з вузького шляху в наступну браму слави, честі і безсмертя.
У цих подорожніх, що йдуть вузьким шляхом через браму посвячення до брами слави, є особлива місія за особливим дорученням Господа. Його слова такі: “Ви ж свідки Мої!”; “Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі”; ви повинні “звіщати чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого”. Ця частина нашого служіння представлена в нашому тексті словами: “Підійміть над народами прапора”. Господній народ (Мала Черідка, Тіло Христа) повинен дозволяти своєму світлу світити в темряві цього світу, яка їх оточує, щоб таким чином свідчити про світло – давати свідчення, яке в даний час притягне деяких, Малу Черідку, на вузький шлях і до тісної брами. Більше того, їхнє світло має нести свідчення, яке в кінцевому підсумку буде корисним для всього людства, коли прийде великий день випробування світу, Тисячолітній вік. Апостол говорить про цю вірну Малу Черідку, яка несе свій хрест слідами Господа Ісуса: “Ми стали видовищем світові, і ангелам, і людям” (Дерк). Трудячись для того, що правильно, трудячись для Правди, віддаючи своє життя за братів, не звертаючи уваги на партії, секти або віросповідання, в ім’я Великого Вождя нашого спасіння, ми є видовищем для ангелів щодо сили Бога освячувати і перетворювати серця тих, хто були грішниками, дітьми гніву, як і інші. Ми є видовищем людям, оскільки, як каже апостол, вони будуть дивитися на наше благочестиве життя на підтвердження славної звістки про Божу благодать, яку ми несемо. Піднятий прапор – це Божий критерій праведності: “Будьте святі, Я бо [ваш Небесний Отець] святий”. Ми б хотіли підняти цей критерій, цей прапор перед світом, хоча і змушені визнати, що через слабкості плоті ми самі не в змозі відповідати цьому критерію. Навіть якщо ми змушені визнати, що немає нікого праведного, ані одного, ми все одно повинні піднімати прапор. Прапор здіймається над нами, прапор повинні бачити всі люди і, чи то в теперішньому житті чи в майбутньому, цей прапор обов’язково принесе свої благотворні наслідки.

ШЛЯХ У ПРОЦЕСІ БУДІВНИЦТВА

Шлях, про який йдеться в нашому тексті, ще не побудований. Він знаходиться в процесі будівництва. Це великий шлях святості, який в прийдешньому віці, Тисячолітті, стане для світу можливістю повернутися до Божої милості. Світ, коли прийде час отримати благословення Господа від Малої Черідки, Христа – Голови, і вірних з Тіла Христа, – не повинен буде йти вузьким шляхом, через ту саму тісну браму, де вибрані цього часу отримують дисциплінарний досвід і йдуть вперед, тому що вони готуються до особливого служіння, щоб бути царями і священиками, правителями і учителями людства в Тисячолітньому Царстві. Господь в іншому місці згадує про шлях святості через того ж пророка (Іс. 35: 8, 9), кажучи: “І буде там [не тут, у нинішніх умовах, а там, у тисячолітніх умовах] бита дорога, та путь, і будуть її називати: дорога свята, не ходитиме нею нечистий, і вона буде належати народові Його; не заблудить також нерозумний, як буде тією дорогою йти. Не буде там лева, і дика звірина не піде на неї, не знайдеться там, а будуть ходити лиш викуплені”.
Ми раді, що бідний світ, який у даний час не має бажання йти вузьким шляхом, врешті-решт буде благословенний можливістю зійти на цей шлях святості, який буде повністю відрізнятися від нинішнього спадного шляху гріха, по якому рухається світ. Це буде шлях угору, а не вниз, але при цьому можливості для праведності будуть дуже широкі, тому що благословення праведності будуть тоді такими ж переконливими, як нинішні спонукання до гріха і неправедності. Тепер, через панування князя темряви, “бога цього віку”, праведна поведінка обходиться дорого. Вона коштує втрати багатьох земних благ: “Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі [в даний час], будуть переслідувані”. Але в прийдешньому віці, коли шлях святості замінить шлях гріха, кожен, хто буде жити благочестиво, отримає благословення, отримає розумовий, моральний і фізичний підйом, пропорційний його просуванню по шляху праведності. І, навпаки, той, хто буде жити нечестиво в той час, отримає різки і покарання.
Таким чином, під час правління князя темряви шлях зла є рівним і низхідним, а шлях праведності – звивистим і висхідним, з несприятливими умовами з причини плоті. Але коли буде введена нова епоха, коли сатана буде зв’язаний, щоб більше не зводити народи, і коли часи миру і праведності запанують у світі для його благословення, грішника чекатиме нерівний і важкий шлях, тоді як викуплені Господа – світ людства, куплений Його дорогоцінною кров’ю і готовий прийняти Божественні милості і користуватися ними, – будуть підніматися вільно і з радістю від сили в силу, від знання до знання, від благодаті до благодаті і від одного ступеня досконалості до іншого шляхом святості, поки, продовжуючи йти ним до самого кінця, не стануть абсолютно досконалими і готовими до вічного життя, Божого дару через Ісуса Христа, нашого Господа.
Наш текст розглядає це питання з погляду Церкви, Голови і Тіла, її теперішньої і майбутньої праці. У даний час ми повинні пройти через браму посвячення, йдучи вузьким шляхом, і, якщо будемо вірні, увійти через браму слави в Царство дорогого Божого Сина. Весь досвід жертв і страждань, через які пройшов наш Господь і в яких повинна брати участь Його Церква, “доповнюючи недостачу... скорботи Христової”, призначений для того, щоб у кінці цього віку відкрився величний шлях благословень для світу, щоб було прибрано зі шляху каміння спотикання темряви і омани. Більше не буде труднощів, які зараз перегороджують шлях вірним і роблять його вузьким; хижі звірі гріха та егоїзму, які перегороджують їм шлях і загрожують пожерти їх, і з якими потрібно боротися з вірою і рішучістю, – все це перестане існувати. “Дика звірина не піде на неї”, – говорить пророк.
У божественному плані цей шлях майже завершений. У даний час усі приготування знаходяться під божественним наглядом [3HG221], і зовсім скоро вся вірна Церква перейде через обидві брами. Цей шлях повинен бути без каменів спотикання, щоб подорожній, навіть недосвідчений, не заблукав на ньому, і критерій для народу повинен бути викладений повністю і зрозуміло. Царі і священики будуть навчені і підготовлені до своєї праці, і коли великий час утиску, яким повинен закінчитися нинішній вік, досягне своїх цілей з підготовки до Царства дорогого Божого Сина і упокорить серця людей, людства, глибоко переоравши їх лемешами скорботи, відкриється нова епоха, настане Тисячолітній ранок, буде відкритий шлях святості, буде знято прокляття, і почнеться благословення всіх поколінь землі через духовне насіння Авраама (Гал. 3: 16-29).
Дорогі друзі! Я звертаюся до вас, як до тих, хто, за власним визнанням, йде вузьким шляхом, хто вже увійшов у першу з цих брам, тісну браму посвячення, хто таким чином повністю віддав своє життя Господу, щоб служити Йому і Його справі. Ми знаходимося на вузькому шляху. Часом він може здаватися стрімким і важким. Світ, плоть і противник можуть атакувати нас і протистояти нам, і часом нам самим може здаватися, як це, напевно, здається і світу, що ми дуже повільно просуваємося до цієї брами, а у віддаленому кінці – до брами слави.
Але по дорозі у нас є підбадьорення в словах нашого Учителя, що все разом допомагає на добре тим, хто любить Бога і покликаний згідно з Його задумом (Рим. 8: 28). Таким чином, ми маємо запевнення, що навіть несприятливі умови запропонованого, з якими ми стикаємося, при правильному їх сприйнятті “достачають для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги”. Нам сказано не дивитися на видиме, не покладатися серцем на земні речі, не надто серйозно ставитися до радощів і печалей теперішнього часу, але дивитися на невидиме, на вічне, на те, що Бог зберіг для тих, хто Його любить.

ДИВИТИСЯ НА НЕВИДИМЕ

Ми дивимося на ці речі крізь божественне Слово. Ми дивимося на них очима віри. Вони підбадьорюють нас, вони втішають нас, вони вкладають нову пісню в наші уста, люблячу доброту нашого Бога. Вони свідчать нам про любов, співчуття і вдячність Господа, запевняючи, що всі страждання Його народу – це труднощі Господа (Іс. 63: 9); запевняючи, що “який Він, такі й ми на цім світі”; запевняючи, що більший Той, Хто на нашому боці, ніж усі, хто проти нас. Вони запевняють нас, що слава, честь і безсмертя Царства і його благословенні привілеї участі з нашим Відкупителем у великій праці благословення світу людства корисними впливами Тисячоліття з лишком компенсують випробування, труднощі і скорботні переживання, і що нинішній досвід необхідний для нашої дисципліни, навчання і підготовки до нагод Царства.
У зв’язку з цим, дорогі друзі, що ми можемо сказати? Чи пройдемо ми через ці брами? Чи будемо ми наполегливо прямувати до мети по нагороду високого Божого поклику в Ісусі Христі? А може ми відступимо? Я впевнений, дорогі брати і сестри, що апостол добре висловив наші почуття, коли сказав: “Ми ж не з тих, хто хитається на загибіль”. Ми йдемо вперед, щоб досягти кінця нашого шляху. Для нас повернути назад і зайняти становище зі світом означало б набагато більше, ніж якби ми ніколи не зробили цей крок, набагато більше, ніж якби ми ніколи не увійшли в браму посвячення і не спробували йти вузьким шляхом. Зробивши цей крок, ми посвятили земні інтереси, відмовившись від них в обмін на небесні можливості, які пропонує нам цей поклик. Але якби ми зараз відмовилися від поклику, звернулися до гріха і вчинили всупереч духу милості, то ми більше не мали б користі з великої жертви примирення. Тому, як стверджує Святе Письмо, було би набагато краще, якби ми ніколи не пізнали шляху життя, ніж, пізнавши його, увійшовши на нього, ми б повернулися до гріховних речей і служіння їм.
Апостол закликає нас, що знаходяться на вузькому шляху, відчувають свої слабкості і постійно оточені світом і противником, відвертати свій погляд від них, відвертати свій погляд від світу, від його спокус, від його помилкових ідеалів, відвертати свій погляд від противника, про підступність і силу якого ми так багато чули, “відомі бо нам його задуми”. Ми повинні відвертати свій погляд від власних слабкостей, але не в тому сенсі, щоб нехтувати ними, оскільки наш обов’язок – протистояти їм і зміцнювати характер навіть у плоті, але ми повинні відвертати від них свій погляд у тому значенні, що ми повинні усвідомити, що наше становище перед Господом не є по плоті, а по духу, що “знає Він створення наше, пам’ятає, що ми порох”, і що Його вимогою для нас є вірність серця і, наскільки від нас залежить, слухняна поведінка, і що від нас не потрібно сподіватися більшого, ніж ми можемо зробити.

ДИВЛЯЧИСЬ НА ІСУСА

Відвертаючи погляд від усього цього, ми повинні дивитися на Ісуса, автора нашої віри, який буде її завершителем. Ми повинні бачити в Ньому, у Його жертві повне задоволення божественної справедливості заради нас; ми повинні бачити в Ньому Вождя нашого спасіння, Який пройшов цей вузький шлях перед нами; ми повинні бачити в Ньому дух співчуття, адже Він піклується про нас і допомагає в наших немочах, Сам відчувши на Собі наші немочі. Ми повинні дивитися на Нього як на прославленого Царя, Чиє право – зайняти земний престол, як тільки прийде призначений час. Ми повинні бачити в Ньому спадкоємця Авраамової обітниці, великого Пророка, Який повинен благословити всі племена землі. Ми повинні бачити в Ньому небесного Нареченого, з Яким ми заручені, Який любить нас і щедро подбав, щоб незабаром ми стали співспадкоємцями в Його Царстві і разом з Ним брали участь у великій праці благословення світу людства. З такою перспективою перед очима нашого розуміння, з такими обітницями, з такими надіями, заякореними за завісою, як ми можемо думати про те, щоб відступити?
Навпаки, ми повинні прагнути кінця нашої мандрівки і прикладати зусилля, щоб завершити свій шлях з радістю. Існує паралель між нинішніми умовами в номінальному духовному Ізраїлі та умовами в номінальному тілесному Ізраїлі, які існували в першому приході. 1845 років [3HG222] юдейської епохи підняли єврейський народ на рівень, де він, як нація, проходив випробування з приводу того, чи він увійде в благословення, що знаходилися перед ним, чи ні. Аналогічно, така сама тривалість часу від смерті Ісуса і дотепер позначає тривалість мандрівки духовного Ізраїлю по вузькому шляху, і сьогодні ми знаходимо паралель умов першого приходу. У той час було багато номінальних ізраїльтян з числа юдеїв, але, як пояснює Слово, не всі, які були природними дітьми Ізраїлю, були справжніми ізраїльтянами (Рим. 9: 6). Так і з номінальним духовним Ізраїлем: багато хто сповідує ім’я Христа, але не всі є такими насправді. Як переважна частина юдейського народу спіткнулася в кінці свого шляху і не змогла увійти у відкриту для них милість, так і зараз, згідно з Писанням, переважна частина тих, хто сповідує ім’я Христа, не відповідає божественним вимогам і не зможе увійти у браму слави в Царство.
Писання дає нам зрозуміти, що безліч зазнає невдачі в порівнянні з числом тих, хто увійде в Царство. Так було і в кінці Юдейського віку, коли тільки залишок був визнаний справді ізраїльтянами, а переважна більшість цього народу була визнана негідною. У пророцтві, що описує це, говориться, що “впаде тисяча з боку від тебе, і десять тисяч праворуч від тебе”. Ті, хто стоїть, – Христос, Ісус – Голова, і Церква – члени Його Тіла, – вірні Господу, їхня Угода ніколи не зазнає невдачі, і їм буде відкритий щедрий вхід у вічне Царство. Але всі, які сповідують тільки на словах, а також всі, які сповідують щиро, але не розвивають плоди і благодаті Духа, спіткнуться, впадуть, не зможуть встояти в цей злий день.
Давайте ж, улюблені, зодягнемо усю Божу зброю, щоб ми могли встояти в силі і при підтримці Того, Хто полюбив нас і купив Своєю дорогоцінною Кров’ю.
3HG217