[3HG200]
ТРИ КРОКИ В ПЛАНІ СПАСІННЯ ЛЮДИНИ ВІД ГРІХА

Дорогі друзі! Варто зауважити, що найважливіших кроків у Божественному плані порятунку людини від гріха та його покарання є три. Першим з них була смерть нашого Господа як викупної ціни Адама та його роду від “заплати за гріх” – смерті. Минулого тижня ми святкували річницю цієї події. Я впевнений, що відображаю почуття всіх, хто брав участь у цьому святкуванні. Це був дуже благословенний і відсвіжний час, і наші серця отримали нову відвагу, коли ми роздумували про Божу любов, що проявилася в дарі Його Сина, Який помер за наші гріхи.

Другим з цих важливих кроків у плані спасіння було воскресіння нашого Господа з мертвих, адже слід зазначити, що відкуплення не принесло б нам жодної користі, якби Сам Відкупитель залишився під “прокляттям” – смертною карою, яку Він поніс за нас. Якби наш Господь Ісус залишився під владою смерті, Він ніколи не зміг би нас спасти, бо обіцяне нам спасіння – це воскресіння з мертвих, а мертвий Спаситель не був би ніяким Спасителем. Перебуваючи під владою смерті, як Він міг би звільнити Адама чи будь-кого з його сім’ї?

Третім важливим кроком у Божественному плані спасіння є другий прихід Христа, щоб дійсно обдарувати вірних з-поміж Його Церкви обіцяними їм благословеннями, а також запропонувати усьому світові можливість примиритися з Отцем, забезпечену викупною жертвою. Нашою сьогоднішньою темою є другий з цих важливих пунктів – воскресіння нашого Господа з мертвих, і ми оберемо нашим текстом слова апостола:

“Та нині Христос воскрес із мертвих, первісток серед покійних. Смерть бо через людину, і через Людину воскресіння мертвих. Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть, кожен у своєму порядку” (1 Кор. 15: 20-23).

ВОСКРЕСІННЯ, ЗАТЬМАРЕНЕ НЕПРАВДОЮ

Прикро, що фальшива теорія щодо покарання за гріх (смерть) настільки вкоренилася у свідомості християн, що спотворила їхні погляди й позбавила значення багато з того, що говорить Святе Письмо про воскресіння мертвих. З погляду звичайної людини не має великого значення, чи встав Господь наш Ісус з мертвих, чи ні, – не має значення, чи взагалі хтось коли-небудь встав з мертвих. Звичайна думка про воскресіння полягає в тому, що воно стосується лише тіла, а не душі. Теорія полягає в тому, що душа, не вмираючи разом з тілом, насправді стає більш живою без тіла, і тому дехто говорить про “звільнення” від тіла – “визволення з глиняної в’язниці”. Для тих, хто був введений в оману такими хибними уявленнями про факти, які маються на увазі в цій мові, воскресіння повинно означати те чи інше повторне ув’язнення, обмеження свободи, обмеження можливостей і властивостей.

Такі особи, читаючи Святе Письмо, повинні відчувати себе більш-менш спантеличеними, коли натрапляють на висловлювання Господа, апостолів і пророків, які вказують на велику необхідність у воскресінні – абсолютну необхідність, – бо якщо не буде воскресіння, то це означає повне зникнення людини в смерті. У попередньому контексті апостол обговорював цю тему з тими, хто, очевидно, перебував під впливом вчення грецької філософії, так званої філософії Платона, – тієї самої неправди, яка сьогодні поширена серед християн. Зверніть увагу на слова апостола: “Коли ж про Христа проповідується, що воскрес Він із мертвих, як же дехто між вами говорять, що немає воскресіння мертвих? ” – або, як дехто зараз, можливо, сказав би, що немає потреби у воскресінні з мертвих.

Апостол не міг погодитися з жодною такою пропозицією. У його теології, як і в теології, яка переважає в усьому Святому Письмі, усяка надія на майбутнє життя ґрунтується на воскресінні з мертвих. Апостол стверджує це в багатьох словах: “Як немає ж воскресіння мертвих, то й Христос не воскрес [якщо воскресіння мертвих неможливе, то воно повинно було бути неможливим у випадку нашого Господа, – ось аргумент], коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра ваша! Ми знайшлися б тоді неправдивими свідками Божими, бо про Бога ми свідчили, що воскресив Він Христа, Якого Він не воскресив, якщо не воскресають померлі. Бо як мертві не воскресають, то й Христос не воскрес! Коли ж бо Христос не воскрес, тоді віра ваша даремна, ви в своїх ще гріхах, тоді то загинули й ті, що в Христі упокоїлись” (вірші 12-18). [3HG201]

ВІРА МАРНА БЕЗ ВОСКРЕСІННЯ

Які переконливі слова використовує апостол! Він кладе весь наголос щодо майбутнього спасіння на майбутньому воскресінні мертвих і пов’язує надію людства на воскресіння з воскресінням нашого Господа. Якщо Христос не воскрес з мертвих, то ніхто не воскресне з мертвих; якщо ж Христос воскрес, то це доводить можливість виконання Божої обітниці – надії на воскресіння для кожного члена Адамового роду, засудженого за гріх Адама і відкупленого жертвою нашого Господа.

Уся християнська віра марна, якщо немає воскресіння, уся християнська проповідь марна, і всі, хто потрапив у смерть, загинули – не мають надії на будь-яке майбутнє життя будь-де і будь-коли, якщо не буде воскресіння мертвих. Прочитайте спокійно ці слова апостола вдома, вдумайтеся в їхній зміст, і ви погодитеся, що воскресіння нашого Господа було найважливішою подією.

Біблійне викладення цієї теми полягає в тому, що Боже покарання за гріх охоплює як душу, так і тіло – інтелектуальні, розумові та моральні якості, а також фізичні. З погляду Святого Письма душа Адама була засуджена на смерть: “Та душа, що грішить, вона помре”. Тому для відкуплення Адама було необхідно, щоб той, хто заплатить за нього викупну ціну справедливості, помер не тільки фізично, але й у кожному значенні цього слова, – виконав умови покарання.

У випадку Адама це покарання було представлене в словах нашого Господа: “Ти напевно помреш”,  звернених до розуму Адама, а не просто: “Тіло твоє помре, а ти залишишся живий, як ніколи”. У Писанні вирок, винесений Адамові, звучить так: “Бо ти порох, і до пороху вернешся”. Раніше ми вже бачили, що людська душа, інтелект, існування є результатом поєднання життєвої сили (“духа життя”) з фізичним організмом, і що смерть людини є смертю душі, яка настає внаслідок відділення духа, або життєвої іскри, від організму, тобто тіла.

Покарання, яке спіткало Адама, природним шляхом передалося всьому людству як його дітям, як про це говорить наведений текст: усі, хто був в Адамі в часі його гріхопадіння, успадкували елементи смерті, передбачені в його вироку. Святе Письмо показує, що весь світ людства, помираючи, відходить у небуття, у несвідомість, зникає.

Таким чином, ми бачимо, що смертний вирок, винесений людині, забрав у неї всі права та привілеї, які належали їй як істоті вищого розуму, наділеній моральною подобою свого Творця – привілеєм, даром вічного життя.

Це особливе Боже передбачення для людини, яке перевищує передбачення для нижчих тварин, було втрачене через непослух. Отже, людина дійсно опинилася на тому ж рівні, що й дикі створіння, – без жодного права, яке б містилося в Божій обітниці, або особистого характеру, який міг би допоминатися вічного життя від справедливості.

Тому все, що Бог коли-небудь запропонує людині у вигляді надії або перспективи вічного життя, повинно бути цілком вільним даром з боку Бога, повністю незалежним від будь-яких прав або привілеїв, якими людина була наділена на момент свого створення, бо всі вони “загинули”. Але наш Господь Ісус пояснює нам мету Свого першого приходу, кажучи: “Син бо Людський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло”. У людей через непослух “загинуло” право на вічне життя, а також усі привілеї, благословення та можливості, пов’язані з цим великим благом. Саме цього права на життя потребувала людина, і саме його прийшов повернути їй Христос. Господь пояснює це такими словами: “Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали” (Ів. 10: 10). Він знову говорить нам, що прийшов не для того, щоб знищити людські життя, а щоб спасти їх – спасти від смертного вироку, смертної кари, під якою досі перебуває весь людський рід вже понад 6 000 років (Лк. 9: 56).

ДУША ХРИСТА ПОМЕРЛА Й ОЖИЛА

Наш Господь пояснив далі, яким чином Він має намір дати життя світові: “Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох” (Мт. 20: 28). З цього погляду життя нашого Господа опинилося в смерті так само, як і життя Адама, і саме з метою забезпечити Адаму (і його роду в ньому, коли він був засуджений) звільнення від початкового вироку – смертної кари.

Отже, дорогі друзі, чого Святе Письмо повинно навчити нас про характер смерті нашого Господа? Чи вчить воно, як заведено вважати, що наш Господь з’явився тільки для того, щоб померти, але насправді не помер, а лише дозволив Своєму тілу померти на хресті? Ні, Писання дуже чітко навчає, що “душу Свою поклав Він як жертву за гріх” (Іс. 53: 10). Знову ж таки, воно говорить нам, що “на смерть віддав [Він] душу Свою” (Іс. 53: 12). Далі сказано, що врешті-решт “Він через муки Своєї душі буде бачити плід, та й насититься” (Іс. 53: 11). Отже, з цих віршів видно, що “душа” нашого Господа померла і таким чином повністю відповідала покаранню грішників – “Та душа, що грішить, вона помре”.

Хто бачить це ясно і чітко, той бачить, що справедливість була повністю відшкодована, і що Бог, поклавши таким чином на Свого Сина покарання Адама, може тепер бути справедливим, звільняючи від смерті душу Адама і душі всіх нащадків Адама, які потрапили під цей смертний вирок через його непослух, як про це дуже виразно говорить апостол (Рим. 5: 12).

Ми маємо не тільки свідчення того, що Христос вилив Свою “душу” на смерть і приніс Свою “душу” в жертву за гріх – за наші гріхи, – але й маємо свідчення Писання, що Його “душа” була звільнена від смерті у Його воскресінні, тим самим доводячи, поза всяким сумнівом, що Він дійсно заплатив покарання людства, що Він дійсно дав “заплату за гріх” – “та душа, що грішить, вона помре”. Пророк Давид, говорячи про нашого Господа, виразно каже нам, що Його “душа” не залишилася в шеолі – гробі, стані смерті (Пс. 16: 10).

Звернімо увагу на свідчення апостола Петра на цю тему, записане в Діях Апостолів 2: 24-34. Він обговорює воскресіння нашого Господа в повній згоді зі словами апостола Павла з нашого тексту. Хіба частота посилань на воскресіння мертвих у Святому Письмі і нечасті згадки про нього з кафедр наших днів не свідчать ясно про те, що ми вже показували, а саме, що [3H202] велика і серйозна неправда закралася в християнську віру, яка має відношення до згаданої теми й має тенденцію робити Боже слово недієвим для тих, хто затьмарений цією неправдою? Безумовно, це так.
Християнам загалом має здатися дивним, що в Біблії так багато уваги приділяється абсолютній необхідності у воскресінні Христа, Церкви й світу, у той час, як більшість християн, можливо, жодного разу в житті не чула проповіді на тему воскресіння. Чому? Через хибну думку, що люди, які померли, знають більше, ніж вони знали до смерті.

Все це походить від ігнорування біблійного свідчення з цього приводу, а саме, що “померлі нічого не знають”; “Чи сини його славні, того він не знає, чи в прикрому стані того він не відає”; “Немає в шеолі, куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрості” (Йов. 14: 21; Еккл. 9: 10).

ПОЧАЛОСЯ З ХРИЩЕННЯ ХРИСТА

Аргумент апостола Петра дуже доречний. Він проповідував у день П’ятидесятниці. Звинувативши своїх слухачів у тому, що вони розіп’яли Ісуса, він додає, що Бог, однак, воскресив Його з мертвих – що було неможливо, щоб смерть утримувала Його. За обітницею Отця вірна жертва життя нашого Господа як людини Ісуса Христа не повинна була означати для Нього повного припинення Його існування.

Це мало бути припинення, повне знищення Його як людини – Його людського існування, яке Він прийняв в обмін на попереднє духовне існування і яке було віддане як “викупна” ціна за батька Адама, а отже, і за всіх, хто потрапив у цей непослух батька Адама. Він не міг воскреснути з мертвих як людина, як людська істота, як плоть. Його плоть була віддана раз і назавжди за життя світу, за Адама і його рід (Євр. 2: 9; Мт. 20: 28; 1 Тим. 2: 6).

Але ніщо в цій постанові про повне віддання Його життя як “людини Ісуса Христа” не перешкоджало іншій постанові, яку передбачив Отець, а саме: в часі посвячення, коли Йому виповнилося 30 років, Він мав бути “зачатий знову” святим Духом до нової природи – духовної природи, вищої за людську. Ця духовна природа розвивалася, а земна природа нашого Господа день за днем приносилася в жертву на знак послуху плану Отця.

Нова природа, однак, була лише новою волею, духовно зачатим розумом нашого Господа, і повністю залежала від Його фізичного організму, і коли Він був розп’ятий, коли помер, то це мало вплив як на новий розум, так і на плотське тіло. Він, як і всі інші, не мав у шеолі ні мудрості, ні знання, ні роздуму.

Отже, воскресіння нашого Господа відбулося не як людини, а як духовної істоти – такої, якою Він був до того, як взявся за справу відкуплення людини й залишив славу, яку мав з Отцем перш ніж світ постав. Тільки тепер Його піднесене становище є ще вищим від того, яке Він мав раніше (Фил. 2: 9). Цього вчить апостол, коли говорить: “Умертвлений у тілі, а оживлений Духом” (Дерк.). Говорячи про вірність нашого Господа до смерті і славне звеличення, яке вона принесла, апостол каже, що Він залишив славу Отця і прийняв вигляд раба, став плоттю, щоб перетерпіти смерть,  – “щоб благодаттю Божою зазнати за всіх смерті” (Хом.).

Ставши подібним до людини, Він упокорив Себе аж до смерті, смерті хресної. “Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім’я, що вище над кожне ім’я, щоб перед Ісусовим Ім’ям вклонялося кожне коліно ... і щоб кожен язик визнавав: Ісус Христос то Господь, на славу Бога Отця” (Фил. 2: 7-11; Євр. 2: 9).

Св. Петро після проголошення воскресіння нашого Господа з мертвих наводить різні цитати пророка Давида, показуючи, що воскресіння і майбутня слава нашого Господа були передбачені. Потім, доводячи, що Давид говорив це не про себе, а про Христа, він каже: “Мужі-браття! Нехай буде вільно мені сміло сказати вам про патріарха Давида, що помер і похований, і знаходиться гріб його в нас аж до цього дня”.

Факт його поховання свідчить про те, що плоть Давида зазнала тління, що Бог не визволив його від влади смерті, а гріб його є постійним пам’ятником не воскресіння, а його смерті, тління і надії на майбутнє воскресіння через Христа. Далі апостол показує словами нашого тексту, що Давид як пророк провіщав воскресіння з мертвих Христа, Який буде спадкоємцем престолу Ізраїлю та світу, як Бог об’явив це Давидові і як раніше об’явив Авраамові.

“Бог Ісуса Цього воскресив, чого свідки всі ми”, – сказав св. Петро, а далі послався на чудесну силу святого Духа, явлену в одинадцятьох апостолах, як на доказ того, що Ісус не тільки встав зі стану смерті, але що Він піднявся на висоту до Отця і зіслав святий Дух, прояви якого загально можна було помітити. Немовби для того, щоб підкріпити свій аргумент і довести, що Давид говорив про нашого Господа, а не про себе, апостол додає у 34-му вірші: “Не зійшов бо на небо Давид”. Отже, він пророчо мав на увазі Ісуса, Якого він представляв в образі і пророчо.

НАСЛІДКИ ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТА

Як факт смерті Христа засвідчує Його любов і відданість до нас і те, що покарання за гріхи всього світу було повністю сплачене, так і Його воскресіння з мертвих на третій день запевняє нас, що Отець був задоволений жертвою, що справедливість прийняла її, а отже, можна буде справедливо звільнити весь світ людства від адамового гріха та всіх покарань і наслідків, розбещеності і спадкових слабкостей, які дісталися нам через цей первісний гріх.

Бог може бути справедливим і водночас виправдати все людство від усього – від усіх гріхів, які є наслідком нашої первісної неповноцінності як роду, нашого розумового, морального та фізичного виродження. Воскресіння Христа ще більше запевняє нас, що Бог, Який не змінюється, здійснює грандіозний план спасіння, який влаштував спочатку, і апостол молився, щоб очі розуміння ранньої Церкви все більше і більше відкривалися на цей план, і вона могла осягнути з усіма святими [3HG203] довжину, і ширину, і висоту, і глибину Божої любові, яка перевершує всяке розуміння.

Цей великий, широкий, глибокий і високий Божий план стосується кожного члена нашого занепалого роду і містить благословення для нього. Як усі, хто в Адамі, розділили його покарання, так усі, хто матиме слухняну спорідненість з Христом, розділять у Ньому життя, яке Він забезпечив для людства. Поки що тільки Церква, тільки “Мала Черідка” має очі розуміння і вуха вдячності, відкриті для того, щоб зрозуміти ситуацію і оцінити Божу любов, яка перевершує всяке розуміння.

Ця “Мала Черідка” – як ми побачимо, якщо Господь дозволить наступної неділі, – матиме особливе воскресіння до духовних благ, благословень і становища, і з такого погляду разом з Господом у свій час роздаватиме благословення всьому світу людства.

Свій час, коли світ отримає свої привілеї воскресіння, буде в наступному віці, але це ми також залишимо для розгляду у наступному Господньому дні. Сьогодні ми маємо справу з фундаментальним фактом: що наш дорогий Відкупитель помер за наші гріхи і, як висловлюється апостол, “воскрес [третього дня] для виправдання нашого”. Благословенні наші очі й наші вуха, які бачать і чують тепер про благодать Бога! Особливе благословення приходить до всіх нас, хто таким чином раніше від світу дізнається про дорогоцінний дар, забезпечений смертю дорогого Відкупителя, і про те, що Він живе, щоб його дарувати. Дарування цього благословення світові вимагає обрання Церкви, класу Нареченої, щоб вона була співспадкоємицею з Ісусом у Його Небесному Царстві.

Зважаючи на цей чудовий результат – на те, як багато залежало від смерті Господа, а потім від Його воскресіння, і як багато залежить від Його приходу у силі Його Царства, щоб вилити благословення, забезпечені Його смертю, – ми можемо надзвичайно радіти й славити Бога, що гріб більше не тримає нашого Учителя. Ми радіємо, що засови в’язниці смерті зламані, коли йдеться про Нього, і що незабаром вони будуть зламані, коли йдеться про Церкву, Його супутницю, і що наближається година, коли всі, хто перебуває у своїх гробах, вийдуть – звільняться або матимуть можливість звільнитися від пут смерті, а також від пут гріха, матимуть привілей визволитися з рабства тління на славну свободу Божих синів.

Не дивно, що далі, у тому ж розділі, в якому знаходиться наш текст, апостол – все ще обговорюючи це надзвичайно важливе питання воскресіння нашого Господа і його значення для воскресіння Церкви й світу, – вказуючи на майбутнє виконання божественних обітниць, вигукує: “Тоді збудеться слово написане: Поглинута смерть перемогою! Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало? ... А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав!” – перемогу  над гріхом, перемогу над смертю!

Останнє велике послання нашого Господа до Свого народу стосується тієї ж перемоги. Він тріумфально промовляє: “І був Я мертвий [не просто мертвий на вигляд, а справді мертвий], а ось Я Живий на вічні віки. І маю ключі Я [право, владу] від смерті й від аду [гадес – гробу, або стану смерті]” (Об. 1: 18).

3HG200 (1904 р.)