ВЕЛИКИЙ ЮВІЛЕЙ ЗЕМЛІ

Наша тема сьогодні стосується великого благословення Судного дня світу. Замість називати його “днем страшного суду”, Святе Письмо показує його як великий період “Ювілею”. Довгі століття в кожній землі кожної частини світу сатана намагався хибно представити божественний характер і план, щоб відвести людей якомога далі від їхнього великого Творця – щоб не дозволити їм чути і сприймати Його “красні слова життя”, що “благовістять мир через Ісуса Христа, що Господь Він усім”. Великий противник повністю перекрутив грядущий день суду.

Церква, звільнившись через віру в Христа від первісного осуду, “виправдавшись вірою” і вчинивши посвячення Господу, тепер є на випробуванні; і апостол запевняє нас, що кожен в Церкві в кінці цього віку, на зорінні Тисячолітнього віку, “прийме згідно з тим, що в тілі робив він”, – як член тіла Христа. Деякі з цих “переможців” будуть співспадкоємцями з Господом в царстві, тоді як інші з-посеред цих посвячених не зуміють досягти високого становища і належатимуть до великої громади, згаданої в Об. 7: 9-15. Вони не потраплять на престол з класом нареченої, але будуть благословенні великими привілеями служити перед престолом під час Тисячолітнього віку. Вони не здобудуть корони, а отримають пальмове віття, бо не були достатньо вірними Господу та принципам, які Він поставив, та умовам їхньої угоди. Вони забруднили свою білу одіж виправдання, заплямували і поморщили її, не змогли належно подбати про неї та усунути плями і зморшки дорогоцінною кров’ю, тому вони повинні “випрати одіж свою, та вибілити її в крові Агнця” – у великому горі. Ще інші, які були з церкви, як виразно вказує Святе Письмо, заслуговуватимуть другої смерті.

Що стосується світу, його суд чекає Тисячолітнього віку. Хто не чує євангельського запрошення теперішнього часу, втратить всіляку нагоду замінити природу з людської на духовну. Велика нагода, яка буде їм запропонована, буде нагодою повернутися до досконалого людського стану – морального та фізичного. Їхнім домом буде відновлена земля – “Повернений рай”. Світ в той час буде на випробуванні, та не за гріхи Адама, ані за слабкості, успадковані від нього, за які люди вже засуджені і вмирають.

Той суд минув; він зафіксований безповоротно в божественному вироку на батька Адама після його непокори і розповсюдився на кожного члена його роду – “напевно помреш”. Але викупна ціна Христа відкупила весь світ від того вироку і дарувала всьому світу людства нове випробування на рахунок життя – нову нагоду прийти до знання Бога та умов, на яких може бути запропоноване вічне життя, щоб побачити, чи люди встоять у цьому випробуванні і чи будуть слухняні його вимогам.

Якщо говорити про світ, то це знання ще ніколи до нього не прийшло – він ще ніколи не був на випробуванні суду на умовах нової угоди. Обітниця Божого Слова полягає в тому, що весь світ матиме таку нагоду і таке випробування. “Бо Він визначив день [Тисячолітній вік], коли хоче судити поправді ввесь світ через Мужа, що Його наперед Він поставив”, – Христа. Цей Євангельський вік був вжитий Господом як час для розвитку Христа, голови та тіла, – царського священства, яке має царювати, судити і благословити світ можливістю повернутися до божественної милості та людської досконалості, якщо люди цього захочуть, протягом Тисячолітнього віку. Усі, котрі не захочуть повернутися за сприятливих обставин, будуть відтяті в другій смерті (Дії 3: 23).

Образ часів реституції
Апостол виразно показує, що все, що стосувалося угоди закону, яку Бог вчинив з ізраїльтянами, було образне, показове. Цю правду дослідники Біблії загально визнають в стосунку до жертв Закону, але дуже мало змогло побачити до якої міри всі справи тілесного Ізраїлю були образом речей та подій, пов’язаних з духовним Ізраїлем. Ми зрозуміємо ще більше дану тему, коли розглянемо юдейські та євангельські паралелі в подальшій частині викладу. Зараз лише нагадаємо слова апостола: “Закон, мавши тільки тінь майбутнього добра” (Євр. 10: 1).

Одна з тіней закону знаходиться в чудовому влаштуванні, яке Бог дав Ізраїлю і яке відоме як ювілейний рік. Оскільки дехто не знайомий зі справою, я наведу деякі подробиці. Господь дав юдеям певне число субот, а не лише один сьомий день, суботу, про який ми знаємо. Сьомий день був днем відпочинку, який, як пояснює апостол в Євреїв, 4 розділ, зображував теперішній відпочинок вірою народу Бога і в ще більшому сенсі зображує відпочинок, який залишається для Божого народу, коли той ввійде в нього в тисячолітньому поранку – сьомого дня, тобто, в більшому значенні слова, в сьомому тисячолітньому періоді.

Не всі знають, що закон передбачав суботу кожного сьомого року, в якому ізраїльтяни мали дати землі відпочити не засіваючи її. Після циклу сім по сім років наступав ще вищий і величніший суботній рік – п’ятдесятий рік,

Відомий юдеям як ювілейний рік
В загальному значенні слово ювілей означало для юдеїв радість та веселощі – звільнення від труднощів. В цьому відношенні він представляв Тисячолітній вік, який зараз є поряд, в якому буде звільнення від усіх земних лих та труднощів під владою небесного царства, яке керуватиме земними справами.

Діяльність ювілею була надзвичайно корисною для земних справ юдеїв – окрім його образного значення. За його постановою землю слід було вважати власністю Господа, поділеною між поколіннями Ізраїлю у вигляді наділів для сімей. Ці наділи не можна було передавати шляхом продажу, ані віддавати за борги. Будь-який продаж міг стосуватись землі лише до п’ятдесятого року. Отож, коли сім’я через нестатки або погане господарювання ставала бідною, її члени були поневолені, а домашнє майно переходило до іншого, це могло відбуватися лише до ювілейного року, в якому кожна особа виходила на волю і кожний маєток повертався назад.

Наприклад, якщо наступного року після ювілею людину спіткали клопоти, маєток підлягав поділу, а вона сама та її сім’я змушені були йти служити іншим, її клопоти та клопоти її сім’ї з причини цього могли продовжуватись лише наступних сорок дев’ять років – до наступного ювілейного року. Якщо людина потрапляла у скрутне грошове становище або в борги через сорок років після ювілею, ці труднощі могли продовжуватись не більше, ніж десять років, тобто до наступного ювілею. Якщо ж вона опинилась в клопотах за рік до ювілейного року, труднощі могли продовжуватись лише до ювілейного року. В ювілейному році всі борги скасовувались, і всі маєтки повертались до попередніх власників. Не дивно, що ювілейний рік так цінили усі – особливо бідніші класи в Ізраїлі, – і не дуже цінили більш заможні.

Чудова картина, дана Богом
Яку чудову картину Бог дав нам у Своєму ласкавому намірі стосовно світу людства, влаштувавши Свій милосердний план, щоб через відкуплення, яке є в Ісусі Христі, відпустити на волю всіх рабів гріха та смерті, а також відновити для всього людства первісний маєток, землю. Церква вже може усвідомити вірою відкуплення та визволення від влади противника, але це є лише вірою.

Світ все ще є під владою гріха та смерті – все ще є під вироком “напевно помреш”. По суті, час для ювілею ще не настав, але він вже поруч. Христос помер за наші гріхи. Під час цього євангельського віку Він прийняв декого з відкуплених як членів Свого тіла і дозволив їм страждати з Ним, покласти своє життя – “доповнити недостачу скорботи Христової” (Кол. 1: 24).

Незабаром весь Христос, голова та тіло, постраждають в тілі; незабаром весь час жертвування закінчиться; тоді прийде слава – коли ті, хто страждав, будуть царювати, але не на шкоду тим, котрі їх розпинали і говорили на них всяке лихе фальшиво, а для їхнього благословення, для того, щоб підняти їх, для їхнього спасіння від гріха, від влади смерті та від влади сатани. Якраз це велике визволення є показане в ізраїльському ювілеї.

Сурмлення срібних сурм
Коли рік ювілею приходив, обов’язком священиків було сурмити в срібні сурми по всій землі Ізраїлю, щоб кожна особа знала про свою волю і могла скористатися з даних нагод. Що це означає в позаобразі? Відповідаємо, що срібні сурми символізували послання правди, яке на самому світанні Тисячолітнього віку мало зазвучати по всьому світу, щоб кожне створіння, чоловік чи жінка, раб чи вільний, варвар чи цивілізована людина, могли прийти до знання відкуплення, яке є в Христі Ісусі, і милості Бога, яка поширюється на нього через дорогоцінну кров, – прощення гріхів та визволення від рабства сатани і гріха на повну волю Божих синів. Про це майбутнє звільнення апостол Павло пише до нас надзвичайно промовисто. Розповівши, що “все створіння разом зідхає й разом мучиться аж досі” під рабством гріха та смерті під владою сатани, він каже, що “створіння визволиться [вийде на волю] від неволі тління [неволі гріха та смерті] на волю слави синів Божих”.

Але він також показує нам в тому ж контексті, що створіння зобов’язане чекати призначеного Богом часу – доки спершу Церква не буде прославлена. Він каже, що все зітхаюче створіння “очікує з'явлення синів Божих” – Христа, Господа, Вождя, а також церкви, братів. Перш за все вони мають бути підняті до духовного рівня та царської влади, перш ніж зітхаюче створіння може бути підняте та мати благословення. Цей славний час дійсно буде великим ювілеєм землі!

Ми чекаємо його з палким сподіванням, маючи переконання, що його прихід вияснить всі труднощі, яких тепер зазнають святі та світ, – кожну несправедливість, кожну неправду. З огляду на це, апостол каже: “Отож, браття, довготерпіть аж до приходу Господа”. Другий прихід Господа означає прихід царства з великою силою, щоб здійснювати контроль, і з великою славою, щоб благословити світ, зітхаюче створіння.

Всіх слід було повідомити
Срібні сурми сурмитимуть впродовж всього року ювілею, щоб кожна особа з людського роду могла в повній мірі збагнути свої привілеї та можливості і, якщо захоче, могла ними скористатися і прийти до злагоди з Богом, до вічного життя через віру та послух великому Життєдавцю, нашому Господу Ісусу. Вони вже сурмлять. Ми сурмимо в цю срібну сурму сьогодні до ваших вух, розповідаючи з Божого Слова, що часи реституції поряд, що ювілейний період ось-ось почнеться.

Блаженні вуха, які чують і оцінюють радісний звук цих ювілейних сурм цього ювілейного послання. А за тих, чиї вуха не здатні чути цей звук сьогодні, ми маємо причину радіти, що надходить час, коли всі сліпі очі відчиняться і всі глухі вуха почують. Та вони втрачають велике благословення в теперішньому часі, бо не здатні чути, ані розуміти славних рис благословення, про яке Бог подбав для світу; вони втрачають багато радості в Господі та Слові Його благодаті; вони втрачають багато “потіхи з Писання” (Рим. 15: 4).

Цю частку з Писання можуть збагнути усі, хто має помазаний зір; а хто з Господнього народу бачить справу невиразно, того ми вмовляємо добре вникнути в дану річ і побачити, чи їхній дім, земля і долари не є їм надто близькі і не заважають добре бачити цю велику подію.

Позаобразний ювілей почався у 1874 році
Спершу це може здатися неймовірним, а для декого навіть нерозсудливим, доки вони не подумають далі. Дехто скаже: – Де є реституція? Чи можливо, щоб “часи реституції” почалися, якщо справи, здається, відбуваються майже так само, як в попередні часи? Відповідаємо, що правильний погляд на справу з правильної точки зору переконає будь-кого в тому, що протягом останніх 39 років відбувається відповідна праця ювілейних часів.
Якщо ми підемо назад до юдейських часів, коли святкували ювілеї, ми так чи інакше побачимо, що точний початок року ювілею в той час, мабуть, не був відомий масам людей. В них не було календарів, які є звичними для нас сьогодні, в них не було щоденних газет, вони залежали від послання священиків, які інформували їх про належний час сурмленням срібними сурмами. Можемо собі також уявити, що всі священики не починали сурмити в сурми в ту саму мить часу. Можемо собі уявити, що навіть тоді, коли було чути голос сурми, перехід від рабства до свободи не був справою хвилин, чи годин, чи днів.

Дехто, мабуть, намагався втримати маєток, що потрапив до його рук через недолю його ближніх, тому дух самолюбства неминуче вів на зорінні ювілейного року до щораз більших труднощів. І сьогодні ми бачимо серед нас те, що відповідає докладно тамтешньому стану справ.

Люди будяться і нарікають
Можемо слушно припустити, що коли приходив час ювілейного року, то не лише священики, обов’язком котрих було звістити ювілейних рік, сурмили в свої сурми, але й розносилося гудіння усіляких баранячих рогів і кожного іншого рогу, яким звіщалася така довгоочікувана свобода. Можемо собі навіть уявити, як серед юдеїв час від часу панувало різноголосся сурм та рогів, щось на зразок галасу, який ми маємо сьогодні коли наступає Новий Рік.

Факт полягає в тому, що, згідно з задумом Бога, ювілей мали оголосити ті, кого Він наділив особливими кваліфікаціями для цього проголошення. Щоправда інші також сурмитимуть в різні сурми, видаючи різні звуки, і всі вони намагатимуться проголошувати велику правду. Але багато з них, розуміючи її помилково, будуть проголошувати її нерозумно або неправильно. Власне це ми бачимо сьогодні. Нинішнє послання проповідується по всьому світу з 1875 року, звіщаючи, що ми знаходимось на початку часів ювілею, і що реституція всіх речей обов’язково має бути, і що, таким чином, всі племена землі будуть благословенні Господнім помазаним царем.

Рік за роком стали свідками сурмлення усілякого роду сурм стосовно дня, в якому ми живемо. Анархісти сурмлять в сурми і повністю підтверджують факт, що багато-хто не має найменшої уяви про те, як використовувати свободу, і хоч вони проголошують деякі правди, ми віримо, що вони проголошують багато цілком нелогічних ідей. Великою їхньою помилкою є те, що вони не розуміють, що звіщати ювілей – не справа людей.

Господь дає ювілей
Про ювілей подбав Господь, і Він його запровадить Своїм шляхом і в Свій час. Є багато організацій, які виступають за свободу і голосно сурмлять про права, свободи та привілеї – багато з яких, треба погодитись, властиво належать їм, хоча деякі вимоги є несправедливими і навіть абсолютно недоречними.

Ці помилкові уявлення про свободу і запальність в бажанні досягти її принесуть багато горя, яке, як виразно показано в Писанні в багатьох місцях, становитиме визначну рису встановлення Царства та ювілею. Багато князів світу, політичних, фінансових та церковних, бачать неспокійний дух часів, в яких ми живемо, чують сурмлення сурм, визнають, що багато з них є нерозсудливими, натомість багато – розсудливими, потрібними та справедливими. Ці князі були б схильні відпустити людство на свободу, наскільки це залежить від них, але вони перебувають в меншості і можуть зробити відносно мало.

Більшість князів, політичних, фінансових, громадських, керуються лише самолюбством і налаштовані силою перешкодити запровадженню ювілею, вони переконуватимуть тих, хто сурмить, що ані сильний звук, ані кількість не слід брати до уваги, а лише розум та гроші. Вони пропонують перешкодити запровадженню ювілейних порядків. Та їм це не вдасться, бо прийшов Господній час. Ювілей вже є, і лише справа часу та методів, аж теперішні інституції будуть цілковито трансформовані, і буде запроваджене царювання праведності та універсальне благословення.

Як образ вказує на дату?
Гляньмо, що може сказати нам образ про час його виконання – про час, коли має початися великий земний ювілей ювілеїв, позаобраз юдейського ювілейного року. Ми зауважуємо, що в зв’язку з образом суботи існувала числова система. Наприклад, сім днів помножених на сім (7х7=49) становить цикл, який веде нас до п’ятдесятого дня, і п’ятдесятий день був ювілейним днем, а його позаобразом була П’ятидесятниця. Тоді Святий Дух злито на Церкву і, як наслідок, прийшов відпочинок для серця, яким Господній народ може сьогодні радіти кожен день і кожну годину, – справжня субота Божого народу.

Схоже сім років помножених на сім (7х7=49) ведуть до п’ятдесятого, тобто ювілейного року. Ця система також наводить на думку, що її продовження мало б сягати визначеного часу позаобразного ювілею, великого ювілею. І так є насправді. Ми продовжуємо цей принцип множення, маючи на увазі, що коли 50 помножити на 50 років, то це повинно привести до ювілею ювілеїв. 50х50=2500 років.

Ми знайшли мірку: А як її застосувати? Звідкіля треба починати міряти? Якщо ми здатні встановити час, відколи це слід робити, ми можемо дуже швидко сказати, де ця міра закінчиться – де почнеться позаобраз, тобто великий ювілей.

Оглядаючись назад на розповідь Святого Письма, ми бачимо, що ювілей веде свій підрахунок відколи діти Ізраїлю увійшли в землю Ханаан. Ось Господнє слово до Ізраїлю, коли вони входити в землю Ханаан: “Промовляй до Ізраїлевих синів, та й скажеш їм: Коли ви ввійдете до землі, що Я даю вам, то святкуватиме земля та суботу для Господа [почне дотримуватись системи Субот]” (3 М. 25: 2-28).

Відколи починається підрахунок
Цикл 50 раз по 50 років, що сягає великого ювілею ювілеїв, не міг почати рахуватися, доки образні цикли не прийшли до завершення, і ніщо в Святому Письмі не говорить, скільки образних ювілеїв Ізраїль зміг дотриматися. Однак нам відомо одну річ, тобто, що ізраїльтяни мали пробувати в своїй землі, щоб виконати цей образ. Отож, якщо нам відомо, що образна система мала припинитися під час вавилонської неволі, бо земля лежала спустошена сімдесят років, то цим ми переконані, що образна система мала закінчитись ювілейним роком, який був напередодні цього полону.

Цей ювілей можна визначити наступним чином: Біблійна хронологія вказує на те, що вавилонський полон настав через 969 років після того, як Ізраїль ввійшов в землю Ханаан. Шість років вони ділили землю;  450 років перебували під проводом суддів; 513 років – під владою царів; і за днів останнього з цих царів Юди, Седекії, військо Навуходоносора вчинило напад і забрало в полон царя та народ, який жив у землі, спустошеній на 70 років.

Якщо ми поділимо 969 років на 50, це дасть нам число ювілеїв, яких Ізраїль дотримувався до того часу, а саме, 19, і решта 19 років вказувала б на те, що останній з образних ювілеїв відбувся за 19 років до 70-річної неволі.
Тепер ми на правильному шляху. Ми знаємо, що великий цикл 50 раз по 50 років, який дорівнює 2500 років, мав почати рахуватися саме тоді, коли закінчився останній образний ювілей. Ми знаємо це напевно, бо наш Господь ствердив, що жодна йота, ані титла закону не могла жодним чином минути, доки все не виконалося. Ми знаємо, що ювілейна система субот була набагато більшою від йоти або титли юдейського порядку, і ми переконані, що її позаобраз ніколи не виконався чи то в стосунку до народу, чи до світу, який він образно представляв. Отож, ми переконані, що цикл повинен був далі виконуватися навіть тоді, коли люди не підозрювали цей факт, і коли мав прийти властивий час, мав початися позаобразний ювілей.

Дата світання земного ювілею
Знову звертаю вашу увагу на малюнок. На ньому ми представили різні періоди часу, які йдуть після останнього образного ювілею, – 19 років перед спустошенням землі Навуходоносором і далі до 1874 року. Ось ці періоди: 19 років до спустошення; 70 років спустошення; 536 років від кінця спустошення, і повернення Ізраїлю до власної землі в першому році царя Кіра та на основі його декрету аж до 1 року н.е. Додайте до цього 1875 нашої ери, і ми матимемо загалом 2500 років – великий ювілейний цикл.

З цього бачимо, що незалежно від того, чи щось трапилося в 1875 році, чи ні, образний ювілейний великий цикл вказував на цей рік як на початок “часів реституції” – світання великого земного ювілею. Не подумайте, що 1875 рік був ювілейним роком. Ні, цим роком почався позаобраз ювілейного року, і позаобраз повинен бути набагато більшим від образу. Ми не сподіваємось якогось одного року реституції, але 1000 років, славного Тисячолітнього часу, образ благословень якого Бог представив в ізраїльському ювілейному році.

Отже, ми повинні сподіватись, що світання цього ювілейного періоду, Тисячолітнього віку, почалося в 1875 році, і що цей світанок ставатиме дедалі яснішим, а сурмлення сурм священиками та усіляке сурмлення рогів усілякими людьми збільшуватиме цей звук від 1875 року. Власне це ми бачимо; весь світ пробуджується до усвідомлення факту, що прийшла пора для великого ювілею; що свобода має звіщатися по всій землі; що до людства мають повернутися людські права і т.д.

Жодної симпатії до анархістів
Ми не маємо жодної симпатії, ані не бажаємо якимось чином підтримувати нісенітні погляди на свободу, анархічні погляди. Наші думки щодо цього зовсім протилежні, тобто що люди, які представляють такі незбалансовані погляди на свободу, є тими, хто не готовий користуватися свободою і хто, вживши її, створить небезпеку та завдасть шкоди та страждань собі та іншим. Та як би ми не уболівали над фактом, що злі люди та неврівноважені розуми будуть перекручувати свободу та зловживати нею, це не змінює факту, що в Господньому великому плані прийшов час на повне визволення людства від рабства гріха та смерті – час для Еммануїла взяти під контроль земні справи.

Щасливий народ, який вже доручив свій шлях в руки Відкупителя, який бачить в Ньому приятеля, радника та царя. Яке щастя було б для всього світу, коли б люди визнали факт, що царство вже прийшло, і радо та охоче підкорили свої серця та волю пануванню Того, Хто полюбив нас та купив Своєю дорогоцінною кров’ю.

Та для нас цілком зрозуміло, що маси людства нічого такого не роблять. Багаті, котрі тримають основні важелі влади, не бачать реальних фактів – не бачать, що Господь прийшов, щоб взяти контроль. Вони не чують Його голосу через Його Слово, хоча багато з них в якійсь мірі є Його послідовниками. Вони не є достатньо близько споріднені з Ним, щоб бути ознайомленими з Його правдою.

Їм все більше здаватиметься, хоча й помилково, що саме їм довірено подбати про мир для світу та про його добробут, що вони повинні тримати важіль та протистояти нинішнім тенденціям в напрямку свободи з боку людей, і вони робитимуть так, аж наслідком виявиться те, що Писання виразно передбачило і що ми більш ретельно представимо в наступному викладі, а саме, що вони стягнуть на себе і на весь світ “час утиску, якого не було від існування люду аж до цього часу” (Дан. 12: 1). Цей час утиску апостол Яків згадує як особливо суворий для багатих, заможних. Ось його слова: “А ну ж тепер ви, багачі, плачте й ридайте над лихом своїм, що вас має спіткати” (Якова 5: 1).

Нерозуміння ситуації
Бідні та середні класи також не усвідомлюють істинної ситуації. Вони не усвідомлюють, що “часи реституції” прийшли для підняття та благословення всіх народів землі усіляким благословенням. Навпаки, вони не бачать нічого за винятком темних хмар. Вони не бачать срібної облямівки. Їм здається, що свобода та шляхетність є в небезпеці внаслідок росту капіталізму, тому ця боязнь змушує їх у відчаї кидатись в різні боки, роблячи абсурдні заяви і в багатьох випадках, так само як багаті класи, ігноруючи золоте правило.

Ми не можемо звинувачувати обидва ці класи, бо вони роблять те, що здається їм єдино розумною річчю в даних обставинах. Але Господній народ, приходячи до Нього серцем, буде навчений Його словом про Його славні плани і бачитиме, що немає жодної підстави для побоювань – що Господь все тримає під контролем. Такі бачитимуть, що прийшов час ювілею, і що всі благословення, які Господь наш Бог обіцяв і приготував через смерть Свого Сина, ось-ось мають бути представлені світу людства.

Хто так розумітиме, того розум заспокоїться і думка проясниться, і він зможе зі співчуттям сприймати обидві сторони майбутнього конфлікту і не відстоюватиме жодну з них, розуміючи, що обидві сторони в чомусь праві, а в чомусь помиляються на рахунок цього великого питання, і ніщо окрім Божественної сили не може запровадити лад серед великого безладу. Маючи довіру до Господа, вони можуть дати чистий звук срібними сурмами, звіщаючи істинну свободу, про яку говорить Євангеліє, – свободу від сатани, гріха та смерті, – а також менші свободи стосовно особистих прав, привілеїв та ін.

Про ювілей навчали також пророки
Ми розглянули нашу тему лише з точки зору Закону. Але Закон і пророки погоджуються, і ми знаходимо ще одну переконливу сторону свідоцтва, яка цілковито погоджується з вищезгаданим. Вона намальована ось тут на плані, і багато з вас, мабуть, зауважили, що показані тут лінії ідентичні малюнку, представленому в другому томі “Викладів Святого Письма”, який називається “Час наблизився”.

Для нас усіх повинно здатися дивовижним (очевидно, з задуму Господа), що пророче підтвердження, яке ми зараз розглядаємо, полягає в простій речі, застосування якої в образі ювілею надасть їй значення. Сімдесят років, які так часто згадуються, це сімдесят років спустошення землі. Щоправда частина народу Ізраїлю була забрана в полон за вісімнадцять років до спустошення землі, а частина з десяти поколінь набагато раніше. Коли Господь згадував число сімдесят, Він не мав на увазі цей полон, а рік, в якому земля мала бути спустошена і всі мешканці вигнані з неї геть. Пророк Єремія так сказав наперед про цю подію:

“І стане цей край руїною, спустошенням [і]... будуть служити вавилонському цареві сімдесят літ!” (Єр. 25: 11).

“Бо так промовляє Господь: По сповненні семидесяти літ Вавилону Я до вас завітаю, і справджу Своє добре слово про вас, щоб вернути вас до цього місця” (Єр. 29: 10).

В 2 Хр. 36: 17-21 є записане виконання цього пророцтва, а причина, чому було саме сімдесят років і чому земля Ізраїлю мала бути повністю спустошена, викладена так: “І Він навів на них халдейського царя... І пішло на вигнання до Вавилону позостале від меча, і стали йому та синам його за рабів аж до зацарювання перського царства, щоб виповнилося Господнє слово, проречене Єреміїними устами, аж поки вподобає собі земля свої суботи, по всі дні її спустошення святкувала вона суботи, щоб сповнилися сімдесят літ”.

Ювілеїв не дотримувались належним чином
З цього ми дізнаємось, що Бог не був задоволений з того, як дотримувались образні ювілеї. Цілком очевидно, що заможні та багаті класи, коли приходили ювілейні роки, не були схильні до того, щоб позбутися користі, яку вони здобули над своїми менш везучими братами. Отож, бачачи, як недотримувались належним чином святкування, Господь зупинив їх цілком і дав землі одразу повне число субот, натомість її мешканці опинилися на чужині. Значення цього стане зрозумілим. Це показує нам, яким мало бути повне число ювілейних циклів, тобто сімдесят: дев’ятнадцять з сімдесяти відсвяткували в минулому неправильно, а п’ятдесят один ще був попереду, не чекаючи на неправильне обходження.

Гляньмо ще раз на малюнок і звернімо увагу на пояснення, а також на те, як це абсолютно погоджується з представленням тієї ж речі з точки зору закону, – що вже було розглянуто. Різниця між двома способами підрахунку полягає в тому, що закон представляє річ так, як вона мала б відбутися, а саме, що цикли з сорока дев’яти років, після яких мали йти ювілеї, мали б відбуватися як слід, тоді як пророцтва показують справу, як вона відбулася насправді: дев’ятнадцять циклів з ювілеями, відсвяткованих неправильно, і п’ятдесят один цикл один за одним, але без ювілейних років. Результат той сам – обидва показують, що 1875 рік позначив точний час, коли прийшла пора початися великому ювілею.

Хтось може сказати: – Які ж великі події трапилися в 1875 році або трапляються відтоді, які б виправдовували віру в те, що час великого ювілею настав? Відповідаємо, що ті, хто сподівається, що реституційна праця буде довершена вмить, неминуче будуть розчаровані, доки вони не навчаться більше про божественні методи, які є поступовими – спочатку листя, потім колос, а потім дозріле зерно в колосі, як підказує апостол. Коли ми збагнемо Господні поступові методи, то побачимо те, чого ми повинні розсудливо сподіватися. Якщо ми сподіваємось “часів реституції”, то яким би властиво мав бути перший доказ або прояв цих часів?

Припустимо, що прийнято постанову про зведення нового міського залу в Алехейні. Припустимо, що датою початку будівництва вибрано 1 січня. Чи може розсудлива людина сподіватися, що 1 січня новий будинок буде збудовано? Ні! А чого слід сподіватися? Можна сподіватися, що, глянувши зблизька, ми побачимо признаки того, що відбувається руйнування старої будівлі. Зовні може бути видно дуже мало або ж нічого не видно, та коли ми зайдемо всередину, то побачимо, що там викидають двері, здирають штукатурку, тобто продовжують руйнувати.

Чого повинні сподіватися ми?
Ми повинні сподіватися побачити те, що ми бачимо насправді, а саме, поступовий розпад справ цього світу – політичний неспокій, громадський неспокій, релігійний неспокій – революційний дух, дух невдоволення, злоби, ненависті, сварні. Але ми зовсім не похваляємо ці речі, Боже борони! Ми намагаємось прищепити зовсім протилежне і лише показуємо з пророчої точки зору, що велике царство Бога буде встановлене на руїнах теперішніх імперій, які сини цього світу повалять для себе, вдаючись до несамовитої люті. Ми бачимо, що Господь дозволить, щоб “гнів людський Його вихваляв”, і таким чином Він впокорить пиху світу, приготує людство плугом смутку та горя, що глибоко переоре самолюбством бідних та багатих, і приготовить їх до благословень часу ювілею, які Він одночасно запроваджує. Коли стара будівля впаде, нова буде зведена згідно з найвеличнішими принципами любові, справедливості та праведності, які лише може збагнути людський розум. Еммануїл покладе справедливість мірилом та праведність – вагою, і благословить всі народи землі.

Господній урок, Господнє послання через нас до Його народу є лише для тих, про кого сказано: “хто має вухо, хай чує”. Вони можуть повною мірою радіти славною перспективою, яка є не лише для них, але й для всього світу людства. Вони можуть з терпеливістю чекати на завершення Господньої праці. Вони жодним чином не відважаться робити зло, а чекатимуть терпляче на Царя царів та Пана панів ради утвердження Його праведності та надання Його благословень. Вони можуть підносити свої серця понад клопоти, метушню та турботи “теперішнього злого віку” і зосереджувати їх на вищих речах, які Бог обіцяв для тих, хто Його любить – любить більше, ніж батька або матір, або дітей, або будинки, або землі, або себе.

Тому стараймось, дорогі друзі, належати до цього класу. І чим більше ми будемо бачити дивовижну гармонію та красу божественного плану, тим більше наші серця відпочиватимуть в Господі, і ми будемо освячені правдою, як написано: “І кожен, хто має на Нього надію оцю, очищає себе так же само, як чистий і Він”.