“ДУМАЙТЕ ПРО ЦЕ”

“Наостанку, браття, що тільки правдиве, що тільки чесне, що тільки праведне, що тільки чисте, що тільки любе, що тільки гідне хвали, коли яка чеснота, коли яка похвала, думайте про це” (Филип’ян 4: 8).

Здається, що мало хто розуміє силу розуму – силу думки, складову формування характеру. “Бо як у душі своїй він обраховує, такий є”. Тому важливо, щоб ми думали правильно, щоб наш розум був керований належним чином. Святе Письмо запевнює, і досвід найбільш шляхетних людей у світі переконує, що ми настільки успадкували виродження від нашого батька Адама, що “нема праведного ані одного”, “бо всі згрішили і позбавлені Божої слави”. Це виродження впливає на нас фізично – ми є умираючим родом під вироком Отця “вмираючи помреш”. Вмирання впливає на нас не тільки фізично, але й розумово та морально: “Нас тягне до гріха немов іскри угору”. Цей порок лежить на нас від народження, бо ми “в беззаконні народжені, і в гріху зачала нас мати”.

ВІДСУТНІСТЬ ЗАГАЛЬНОГО ПРАВИЛА

Є різні способи звернення до людства, і успіх кожного залежить від конкретних осіб. Хтось потребує ув’язнення та “ударів”, іншим буває корисним моральне напучування через звернення до розуму, до кращих елементів їхньої природи, навіть якщо ті заплямовані або опоганені первісним гріхом. Обидва методи звернення мають признання у світі. Кафедри та газети звертаються до розуму людей з тим чи іншим обґрунтуванням, з тим чи іншим успіхом; при цьому суспільство прагне захистити себе каральними інституціями – виправними закладами, в’язницями, місцями відбування покарання і т. п. Так само є у випадку божественного правління. Природа має загальні закони, дія яких поширюється на весь світ людей – закони відплати, на основі яких кожна чеснота приносить певну міри винагороди, задоволення і миру, а кожний злочин – певну міру покарання, болю, клопотів і неспокою.
Тим не менше, сьогодні природа настільки розладнана через переважання гріха, покарання за нього і дію законів спадковості, що ми не можемо сказати, що закони природи в даний час абсолютно справедливі щодо кожної людини, без огляду на те, що можна сказати про їхню справедливість в цілому стосовно всього людства. Отже, як говорить Святе Письмо, “у інших людей гріхи явні і йдуть перед ними на осуд, а за іншими йдуть слідкома”. У грядущому Тисячолітньому віці, коли Христове Царство запроваджуватиме справедливість між людьми, нагорода і покарання будуть безсторонніми. Дитина більше не страждатиме за гріхи батьків. Праведний більше не зазнає страждань, а тільки злочинець, як написано (Єр. 31: 29; Пс. 122: 7). У той блаженний час Господь використає обидва методи, щоб промовити до світу. (1) Звернення буде до серця та сумління людей, спонукаючи їх і нагороджуючи за слухняність принципам праведності у вигляді фізичної, розумової та моральної реституції (підняття), яка приведе слухняних поступово назад до повного образу та подоби Бога, які батько Адам мав перед гріхопадінням. (2) Це звернення до серця та сумління людства буде доповнене різками, судом, покаранням “на всяку душу людини, хто чинить зле”. Можемо певною мірою уявити собі велику користь, яку людство матиме в таких умовах – велику допомогу.

ЗМІНИ В ТЕПЕРІШНЬОМУ ЧАСІ

У даний час Господь не застосовує подвійного методу звертання, а тільки перший метод. Він звертається до нашого серця, до нашого розуму, кажучи: “Відтак приходьте, і зважимо” (Гиж.). Але ті, які не в змозі зважити з Господом зараз, не отримують покарання, навіть якщо вони чинять великі гріхи, і світським людям дозволено обирати власний шлях. Вони не отримують якихось особливих різок або виправлень від Господа, бо день випробування, день суду світу ще не настав. Апостол говорить: “А нечестиві будуть чинити нечестиво, і не зрозуміє цього ніхто із нечестивих”, – і ми бачимо з усіх боків гріх, поширення злочинності, в яке Господь не втручається. Він має тепер справу тільки з одним класом – з Церквою.
Зрозуміло, що існує божественний нагляд над народами, що Господь завжди тією чи іншою мірою тримав під Своєю владою доби і границі замешкання народів, як говорить про це апостол (Дії 17: 26). Однак ці відносини з народами мало стосувалися окремих осіб зі світу і не мали нічого спільного з випробуванням світу, яке належить до наступного віку. “Бо Він [Бог] визначив день [Тисячолітній день, адже день у Господа намов тисяча років], коли хоче судити поправді ввесь світ через Мужа, що Його наперед Він поставив” – Христа, Голову й Тіло (Дії 17: 31; 1 Кор. 5: 2).
Повторюємо, Господь в даний час особливим чином поводиться з тими, хто має віру, а не з невіруючими. Він звертається з посланням, “благовістячи мир через Ісуса Христа”, до того, хто має вуха, щоб слухати, і серце, щоб прийняти це послання. А таких є відносно небагато. Звернення євангеліста, який дотримується біблійного правила, є зверненням до розуму та серця тих, хто має вуха, щоб слухати. Не його справа призначати різки чи інші покарання, чи виправляти тих, які знехтували його посланням. Ті, які мають вуха і приймають слово з радістю, здобувають велике благословення, якщо приймають його до доброго, чесного і слухняного серця. Хто не слухає взагалі, чиє серце не перебуває в такому стані, щоб відгукнутися на євангельське послання, зазнає збитків – згубить радість, мир, благословення і “потіху з Писання”, які мають віруючі.

ЧЕРЕЗ ДУРІСТЬ ПРОПОВІДІ

Господь розпочав діло благодаті серед Свого народу посланням, яке говорило про прощення та мир через Ісуса. З тими, які прийняли послання і виховані ним, Він далі поводиться так – далі звертається до їхнього серця, розуму та сумління. Саме це має на думці апостол, коли говорить: “Богові вгодно було спасти віруючих через дурість проповіді” (1 Кор. 1: 21).
У світі такий спосіб звернення тільки до розуму та серця здається недостатнім і незадовільним. Світ вважає за потрібне вживати силу і дивується, що Всемогутній не застосовує її, щоб змусити слухатися Його законів, а не тільки закликати до слухняності. Ми вже бачили, що в Тисячолітньому віці Господь вживатиме обидва методи, і слушно виникає питання, чому Він не використовує обидва ці методи звертання до людства тепер: спочатку звертання через розум та серце, а потім – силою?
Річ у тому, що Бог зараз вибирає особливий клас, “особливий народ”, якщо вживати біблійний термін. Клас, за яким Він пошукує, не потребує різок, ані покарань, щоб бути слухняним. Його спонукує любов – любов до Бога, любов до Відкупителя, любов до принципів праведності та співчуття до всього світу людства і навіть до його ворогів. Якби тепер задіяти силу, вона була би на перешкоді для розвитку цього особливого класу, який Господь шукає і в якому кожен повинен бути копією дорогого Божого Сина у своєму серці, у своїх намірах, а не в плоті. Хто потребує різок, покарань і т. п., щоб слухатися божественних вимог, той не може належати до “вибраних”, стан серця яких представлений словами нашого Господа, сказаними через пророка: “Твою волю чинити, мій Боже, я хочу, і Закон Твій у мене в серці” (Пс. 40: 9).

ЯК БОГ ДІЄ В НАС ДЛЯ ВИКОНАННЯ СВОЄЇ ВОЛІ?

З цим погоджується думка, що Бог зараз діє в Церкві через звертання до наших почуттів, а не силою. Апостол каже: “Бо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю”. Бог діє серед цього класу через інтелект і серце. Він дає їм зрозуміти “багатство благодаті Його” – поступово, як вони здатні його оцінити і охочі на нього відповісти.
Першим проявом такого впливу на добре серце, як виразився апостол, є почуття, які виникають у відповідь: “Бо любов Христова вимагає від нас, судячих так, що, коли один за всіх умер, тоді всі вмерли; і (що) Він умер за всіх, щоб живі ніколи більш собі не жили, а Тому, хто за них умер” (2 Кор. 5: 14, Кул.). Клас, представлений у цьому вірші, вже відчув на собі дію правди, Божої сили, яка викликає бажання, тобто прагнення чинити Господню волю, відмовитись від власного “я”, йти слідом за нашим Господом Ісусом, бути копією дорогого Божого Сина. Ця Божа сила продовжує діяти в таких особах і щораз більше відкриває їм довжину, ширину, висоту і глибину Божої любові, яка вище всякого розуму і виражена в “цінних та великих обітницях” божественного Слова.
Ці обітниці впливають на серце та розум і спонукають до вчинків – слухняності, самовідречення, самопожертви аж до смерті. Правильно навчені божественною благодаттю та правдою можуть сподіватися досягти всіх великих та дивних речей, які Бог зберіг для люблячих Його. Бог не тільки звертається до нашого розуму, думок, вміння мислити, щоб пояснити, що таке добро і зло, правда і брехня, праведність і гріх, і обіцяє Свою постійну милість заради вічного життя або немилість для неслухняних у вигляді відтинання від життя у другій смерті, але й заохочує співпрацювати з Ним у тому ж напрямку – пильнувати наш розум, наші думки і формувати їх у відповідності з божественним розумом, божественною волею.
Зміст нашого вірша такий: на основі принципу, що кожна думка має свій вплив на наші слова та поведінку, апостол наполягає, щоб наші думки були, передусім, наслідком нашої уважності, дбайливості, пильності. Інший апостол виражає той самий погляд іншими словами, кажучи: “Бо чим серце наповнене [розум], те говорять уста”. Зі серця (розуму) виходить заздрість, злоба, незгода і т. д., або ж, навпаки, ввічливість, лагідність, доброта, любов.

ЧОМУ ПОТРІБНЕ ЩИРЕ СЕРЦЕ?

Тому надзвичайно важливо мати щире серце, бо як гірке джерело не дає прісної води, так і серце, повне гіркоти гріха, не може дати благословення кожному, до кого воно звертається. Треба признати, що певну міру витонченості та благодаті, яка характеризує Божих дітей, невідроджені особи можуть скопіювати, але вона недостатньо глибока, легко губиться і швидко виявляє справжню гіркість, самолюбство та уїдливість буквального серця, що лежать в його основі.
У теперішньому часі Господь не звертається до цих гірких сердець, щоб дати їм чисту воду. Заклик Святого Письма є до відроджених сердець посвячених віруючих, до яких всі послання звертаються як до “святих”, “Божих дітей”, “освячених в Христі Ісусі”, “Господніх братів” і т. п. Вони мають нові серця, нову волю, вони освячені, тобто відокремлені, для Господа, для праведності, для правди, доброти, однак потребують пильно стежити за кожним своїм вчинком, словом і думкою.
Наш вірш є зверненням апостола до цього класу власне в такому напрямку. Звичайно, ми повинні робити перегляд нашої зовнішньої поведінки, звертати увагу на те, щоб наші добрі наміри не виглядали іншим так, щоб вони неправильно тлумачили наші дійсні почуття – “Нехай ваше добре не зневажається”. Цілком властиво, щоб ми “поклали... сторожу на уста свої, стерегли двері губ своїх, і не дали нахилятися серцю своєму до речі лихої”, щоб наші слова не зневажали Господа, щоб вони були приємні братам і світу. Але число сторожів, або вартових, які виконують свій обов’язок і стоять на варті наших вчинків та слів, буде меншим настільки, наскільки варта, яка пильнує наші розуми, наші думки, буде міцною. Саме тут ми потребуємо бути особливо пильними. “Бо чим серце наповнене, те говорять уста”. Ця загальна істина особливо знаходить підтвердження у відроджених, які, відповідно, більш відкриті у своїй поведінці та мові, ніж інші. Маючи правильні почуття в серці, вони тепер, можливо, менш обережні у своєму способі висловлюватися, ніж попередньо, проте, як би там не було, вони повинні пам’ятати слова апостола: “Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий” (Як. 3: 2).

ВІРОГІДНІСТЬ ПОМИЛКИ

Річ у тому, що навіть найкращі з Господнього народу часом можуть помилятися своїми устами. Тому так важливо для всього Господнього народу молитися: “Нехай будуть із волі Твоєї слова моїх уст, а думки мого серця перед лицем Твоїм, Господи, скеле моя й мій Спасителю” (Пс. 19: 15).
Перш ніж ми перейдемо більш детально до подробиць нашого вірша, давайте коротко глянемо на попередній контекст, оскільки, бачимо, апостол починає вірш словом “наостанку”. Якщо сказано “наостанку”, то що було попередньо? Гляньмо на його слова: “Радійте в Господі завсіди, і знову кажу: радійте! Ваша лагідність хай буде відома всім людям. Господь близько! Ні про що не турбуйтесь, а в усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою й проханням з подякою. І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі”.
Яке чудове нагадування! Ті з нас, які збираються так поводитися, зроблять добре, якщо оберуть усі чотири вірші для себе на наступний рік. Християнин не повинен ходити з жалісним виглядом і гримасою. Якщо він – справжній християнин, і розуміє Отцівське послання, він повинен радіти. Щоправда, як в іншому місці зауважує апостол, внаслідок різних труднощів, вад, знеохочення і т. п. можуть приходити хвилини пригніченості і смутку, але вони схожі на сліпий дощ влітку, і для справжніх послідовників Господа, навчених через Його Слово, світло Господньої доброти сяє крізь усі земні хмари та горе, щоб принести радість, мир і задоволення.

ЗАБУВАЮЧИ ТЕ, ЩО ПОЗАДУ

У даний час, при закінченні старого року і на світанні нового, важливо, щоб Господній народ виразно збагнув велику лекцію, яку апостол намагається прищепити і про яку навчав в іншому місці, кажучи: “Забуваючи те, що позаду, і спішачи до того, що попереду”. У році, який вже позаду, кожна просвічена і правильно налаштована Божа дитина здатна бачити власні слабості та успіхи, невдачі та перемоги. Ми це знаємо, бо “нема праведного ані одного” – нікого, хто повною мірою міг би наблизився до межі досконалості. Тому всі можуть оглянутися і знайти в році, який наближається до завершення, причини для каяття, а також для радості і задоволення. Чи оплакувати невдачі минулого? Чи така воля Господа для нас: зупинитися, бо ми побачили, що не змогли поводитися досконало у всьому – навіть згідно з нашими недосконалими критеріями? Жодним чином! Ми вигукуємо з апостолом: “Прямуймо до досконалості!”
Досконалість є справою майбутнього, а не минулого. Ми не можемо задовольнятися минулим, але “збудившись, наситимось Його подобою” – матимемо частку в славному першому воскресінні. До цього ми прямуємо, забуваючи те, що позаду. Ми забуваємо речі позаду, бо так слід робити. Так само Бог забуває їх і каже, що Він кинув усі наші вади позад Себе, що всі наші вади заховані від Його очей заслугою Того, Хто полюбив нас і помер за нас, Кого ми любимо, Кому довіряємо і слідами Кого намагаємося ходити з тією чи іншою мірою недосконалості згідно з недоліками, успадкованими по плоті. Ми не маємо на думці, що до помилок та невдач треба ставитися легковажно або відразу їх забувати. Ні, їх треба виправляти в міру нашої спроможності і щодня шукати Божественного прощення за ці недоліки.
Саме з такою метою Господь передбачив доступ до “престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать”. Ми вважаємо, що Господня воля для нас у тому, щоб ми, виправивши помилки, наскільки здатні, і звернувшись по Божественне прощення, вірили в Слово Господа, приймали Його прощення і починали кожний новий день з радістю.

ВИХОВАННЯ ЛАГІДНОСТІ

“Лагідність” (терплячість, поміркованість), згадану в контексті, кожен з нас повинен виховувати так, щоб вона була явною не тільки нам самим і братам, але й іншим. Це не означає, що кожен з Господнього народу повинен мати однакову міру лагідності, бо скарб нового розуму, як-не-як, знаходиться в земній посудині, і можливості одного можуть перевищувати здібності іншого. У всякому випадку, ця риса лагідності (терплячості, поміркованості) повинна щораз більше ставати зовнішньою ознакою благодаті Господа, яка мешкає в нас рясно і удосталь, щоб ті, які знали нас у минулому, могли з року в рік помічати наш поступ, наш розвиток у цьому напрямку.
Ми вже згадали про потребу в молитві, у благанні, як про це пише апостол. Бачимо, що ті, які мешкають в тісній єдності з Господом, оцінюють отримані милості і благословення настільки, що не наважуються просити про більші благословення, а тільки віддають подяку, розуміючи, що вони вже отримали з Господніх рук більше, ніж заслуговували, і більше, ніж могли просити або думати. А те, що вони вже отримали, є лише передсмаком обіцяних майбутніх благословень.
Наші прохання повинні бути щораз більше про благодать, мудрість і плоди духа, а також про нагоди служіння Господу і братам, щоб зростати більше на подобу дорогого Божого Сина. За таких умов хто буде сумніватися, що “мир Божий, що вищий від усякого розуму”, буде “берегти” такі “серця” і їхні “думки”? Такий мир розсіє одне з найбільших лих, які непокоять серце багатьох. Самолюбство та амбіція знайдуть мало місця в такому серці, наповненому вдячністю. Божий мир, а не світський мир, буде панувати в ньому, контролюючи амбіції та зусилля. Божественний мир здатний мешкати в наших серцях і керувати ними, тримаючи нас здаля від тривог і метушні світу, навіть тоді, коли ми оточені несприятливими обставинами – навіть якщо противник сам нападає на нас через свої обмануті знаряддя.

ПОЗБУТИСЯ СТАРОГО І НАПОВНИТИСЯ НОВИМ

І тут приходить черга на наш вірш, який дає зрозуміти, що коли в нашому серці панує мир і пильнує наші думки, оберігаючи їх від численних посягань з боку світу, плоті та диявола, ми повинні дбати, щоб не тільки позбутися зла в серці, звільнитися від нього, але й дати нашим думкам харч, як ми забезпечуємо підтримкою наше тіло. Ми повинні дбати, щоб вони розвивалися у правильному напрямку, щоб мали належні та корисні умови.
Всім відомо, як легко дозволити старому тілесному розуму заявити про себе, вдатися до заздрості, пліток, лихослів’я, злоби, сварок, пихи, марнославства, проникнути в наші думки і поглинути час та увагу. Всім відомо, що все це треба постійно гнати від себе, але не всі знають, як важливо, прогнавши це, запросити до свого розуму правильні думки, які його наповнять і успішно перегородять шлях, ставши на перешкоді поверненню злих думок.
Апостол дає пересторогу саме в цьому напрямку, і, віримо, що всім нам буде корисно проявляти особливу пильність протягом року, який надходить. Дякуючи Богу за прощення гріхів, за нове серце, за нову волю, яку ми здобули завдяки Його благодаті, пильнуймо наші думки – виховуймо їх на основі засад, викладених апостолом у цьому вірші.
“Що тільки правдиве”. Господній народ повинен до такої міри бути в згоді з праведністю, щоб усяка фальш, або несправедливість, або неправда в слові, думці чи вчинку викликала в нього огиду – викликала біль. Отже, правдивість повинна бути першим випробуванням для кожної речі, яку ми приймаємо в наш розум. Не слід марнувати час та увагу на вигадки, блукання в уяві, белетристику і т. п. Перш за все ми повинні знати, чи це відбулося насправді? Хоча правда стосується загальним чином всіх і всього в житті і виховує любов до того, що правильне і правдиве, а також неприязнь в серці до всього підробленого, проте цей принцип особливо стосується справ Нового Створіння і його духовного харчу.
Що стосується останнього, нашим першим запитанням повинно бути: “Чи це правда, чи, можливо, дана річ якоюсь мірою забруднена людськими традиціями, розрахована на те, щоб “знівечити” Боже Слово?”, як виразився наш дорогий Відкупитель. Пророк каже, говорячи про Бога: “Ото, полюбив єси правду в глибинах” – в щирості серця. Дивовижно, як багато людей намагається уникати говорити відверту неправду, хоча при цьому, здається, в їхньому серці немає такої любові до правди. Тому зі самого початку року плекаймо любов до правди, де б ми її не знайшли і всілякою ціною. Знаходьмо час, щоб “переконатися”, чи все, що ми приймаємо, є правдою.

ЧОГО МИ ПОВИННІ УНИКАТИ?

“Що чесне”. Це – другий іспит для того, на чому ми повинні зосереджувати наші думки. Ми не можемо уникнути втручання думок, які не подобаються нашому розуму, але ми повинні пильно вивчати і піддавати випробуванню думки, які з’являються, і обов’язково відмовлятися приймати або засвоювати ганебні, безчесні, недостойні нас як людських істот і, особливо, як членів Нового Створіння, “Тіла Христа”. Багато безчесних думок може бути правдивими, і їхня правдоподібність може дати їм місце в нашому розумі, якщо їх не піддати цьому другому випробуванню.
“Що справедливе”, тобто безстороннє. Це – третій іспит, який радить апостол, коли ми ретельно вивчаємо різносторонні пропозиції для нашого розуму. Речі можуть бути правдивими і навіть чесними, якщо мова йде про принципи, однак не бути справедливими або безсторонніми для інших. Якщо до наших вух дійде добра чутка про когось з друзів, то вона може бути правдива, однак може свідчити про іншого несприятливо, несправедливо, упереджено. Якщо так, то такі думки треба не приймати, а відкидати.
“Що чисте”. Це – четвертий іспит, який апостол пропонує застосувати до наших думок, які з’являються з того чи іншого боку. Багато речей є правдиві, справедливі і, можливо, непогані, але вони не є чисті, бо розраховані на те, щоб породити нечисті прагнення. Такі речі суворо заборонені згідно з цим натхненим правилом.
“Що любе”. Це – п’ятий іспит. Серед правдивих, порядних, справедливих, чистих речей, про які варто роздумувати, є різні думки. Деякі з них більш чи менш приємні, більш чи менш бажані. Тому наші думки, радить апостол, повинні віддавати перевагу тому, що більш близьке нам, більш миле, що більше облагороджує і розраховане на те, щоб надихнути нас і принести користь, а, отже, більш схильне допомогти іншим через нас, тому що наш вплив на інших залежить від нашого розумового настрою.
“Бо чим серце [розум] наповнене, те говорять уста”. Ті, які дотримуються згаданої ради апостола, будуть говорити тільки правду, але уникати тих правдивих речей, які безчестять, які позбавлені справедливості і упереджені, які нечисті, і будуть віддавати перевагу в думках тим речам, які приємні. Справді гідний подиву характер виявився би у того, хто ретельно і цілковито дотримувався би ради апостола, викладеної тут. Він був би копією Ісуса – таким, яким ми всі хотіли би бути. Але ніхто з нас цього не може досягти.
“Що тільки гідне хвали, коли яка чеснота, коли яка похвала”. Цим виразом апостол накреслює загальні напрямки іспиту та розгляду. Його слова наводять на думку, що ми повинні ретельно вивчати наші думки і приймати, розглядати та обговорювати тільки те, що корисне для нас та для інших. Цей іспит дозволяє уникнути легковажних речей. Кожен погодиться, що розум, звільнений від сміття та зла, який дає згоду тільки на правдиві, добрі, чисті, корисні думки, є розумом, який Господу до вподоби і який сприятиме розвитку характеру на подобу нашого Господа Ісуса. Такою є вимога до нас, якщо ми хочемо стати співспадкоємцями з Ним у Царстві.

“БУДЬТЕ ДОСКОНАЛІ, ЯК ДОСКОНАЛИЙ ОТЕЦЬ ВАШ НЕБЕСНИЙ”

Мірило, яке висуває апостол, нагадує мірило, яке наш Господь дав нам, коли сказав: “Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний”. Ми не можемо бути досконалі, як досконалий Отець, однак ми можемо і повинні прагнути такої досконалості, і коли нам щось не вдається в наших намаганнях, Господня благодать надолужить це через заслугу дорогоцінної крові. Так само ми не можемо сподіватися досягти повного контролю над нашими думками, як це дають зрозуміти слова апостола в цьому чудовому вірші. Але ми можемо поставити їх собі за критерій. Дивлячись на цей критерій і щоденно намагаючись порівнювати себе з ним, ми в такому значенні і такою мірою обов’язково матимемо благословення щодня упродовж всього року, і в його кінці побачимо, як ми зміцніли в розумі і зробили поступ в напрямках, про які апостол в іншому місці говорить так: “І полонимо всяке знання на послух Христові” (2 Кор. 10: 5).
Біблійна пропозиція полягає в тому, що навіть найбільш святі з Господнього народу, найбільш розвинуті характером потребують приписання заслуги Христової праведності, доки вони не стануть досконалими у першому воскресінні. Старі речі проминули і все сталося новим тільки в нашому розумі. Насправді ця велика зміна настане тоді, коли це смертне зодягнеться в безсмертне і це тлінне буде підняте в нетлінні – підняте в славі, силі, підняте як духовна істота. Тим часом, щоб статися гідними участі в першому воскресінні, ми повинні показати прагнення нашого розуму, наше наполегливе бажання бути всім, чим Господь хоче, щоб ми були. А це можливо продемонструвати Господу та собі найкращим чином (і показати, що немає чогось кращого) шляхом суворого підкорення нашого серця і наших думок. Тож Господнє благословення обов’язково стане надбанням усіх, хто буде дотримуватися слова Його благодаті в цьому новому році.

3HG184