[3HG173]
ВЕЛИКЕ ДОВЕРШЕННЯ

“І ви не радійте, ані хай не переможуть вас кайдани. Тому що я почув від Господа Саваота про довершені і скорочені діла, які Він зробить по всій землі” (Ісаї 28: 22, Турк.).

Пророк говорив, віримо, про наш день. Він обговорював надзвичайно символічною мовою умови, які, на нашу думку, переважають у даний час. У попередніх віршах, говорячи про теперішній час і про номінальний християнський світ, а також про великі випробування і труднощі, які настають і які, як ми віримо, вже почалися для номінальної системи, званої християнством, Господь через пророка каже: “І тільки-но він [тобто з того часу, коли цей утиск, ця пастка жнивного віку, про яку пророк говорив у попередніх віршах] піде, то схопить вас; а ходити буде щоранку, день і ніч, і навіть чутки про нього будуть викликати жах” (Гиж.).

Можливо, я повинен спочатку додати до своїх зауважень коротке пояснення малюнку Плану, який ми розглянули. Ми побачили, що існують три великі епохи, світи; перша епоха тривала від створення до потопу; друга епоха (сучасний злий вік) триватиме від потопу до кінця цього віку і початку майбутнього – нової епохи, царювання праведності. Ми також побачили, що в цьому “злому сучасному віці” є три віки, а саме: вік Патріархів, коли Божа милість поширювалася тільки на батьків Ізраїлю – спочатку на Авраама, потім на Ісака, потім на Якова. Після смерті Якова, як бачимо, Його милість була до дітей Якова, званих синами Ізраїлю, і протягом 1845 років Бог мав справу тільки з цим народом, як написано у пророка Амоса: “Тільки вас Я пізнав зо всіх [3HG174] родів землі”. Наприкінці їхнього віку Господь Ісус прийшов до Своїх. Коли Він проповідував, Він проповідував Своїм і нікому іншому; коли Він посилав Своїх учнів, то велів їм не ходити ні до кого іншого, кажучи: “На путь до поган не ходіть, і до самарянського міста не входьте, але йдіть радніш до овечок загинулих дому Ізраїлевого”. Досі Божа діяльність обмежувалася виключно до цього особливого народу.

І ми також бачили, що Божа прихильність до Ізраїлю припинилася в певний визначений час, у певний визначений день, про який згадує не тільки пророк, а й наш Господь Ісус. Пам’ятаєте, як за п’ять днів до Свого розп’яття Він їхав у Єрусалим на осляті і, плачучи над містом, вигукнув: “Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки разів Я хотів зібрати діти твої, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, та ви не захотіли. Ось ваш дім залишається порожній для вас”. З того дня й донині більше не було благовоління до Ізраїлю; але трохи далі Господь дає їм надію, коли говорить: “Відтепер ви Мене не побачите, аж поки” (вказуючи на Тисячолітній день) не прийде той великий День, в якому Ізраїль буде відновлений, коли Божа прихильність знову повернеться до нього, як написано в 11-му розділі Послання до Римлян, з 25-го по 32-й вірші. Часткове засліплення прийшло на буквальний Ізраїль, поки не “ввійде повне число поган”, і тоді весь Ізраїль спасеться – спасеться від свого засліплення. Що стосується великих обітниць, даних Церкві, то вони проминуть, пройдуть, ніколи більше не зможуть повернутися (після того як засліплення Ізраїлю буде забране), але остаточно ізраїльтяни будуть приведені назад, щоб “через милосердя, якого ви [Євангельська Церква] зазнали,.. і вони... зазнали милосердя” (Гиж.).

Отже, дорогі друзі, ми побачили, що цей вік вимірює період часу, коли “зглянувся Бог від початку, щоб вибрати люд із поганів для Ймення Свого”. Він вибрав з юдеїв тих, хто був готовий, і вони стали ядром Його Церкви. Протягом Євангельського віку Бог приймав з поган стільки, скільки вистачало, щоб доповнити число, яке, як заздалегідь встановлено Ним, буде складати Наречену, Дружину Агнця, Тіло Христа, яким є Церква. Коли це Тіло буде завершене, в нього не буде прийнятий жоден додатковий член; Тіло буде завершене з закінченням цього Євангельського віку.

Юдейський вік тривав 1845 років від смерті Якова до смерті Христа, і Євангельський вік триває рівно стільки ж – від смерті Христа до жнив. Минулого Господнього дня ми дізналися, що ті, хто становить Церкву, пройшли два етапи: по-перше, це етап віри, віри в Господа Ісуса Христа. Про цю віру у Святому Письмі говориться як про віру, що виправдовує. Тому ми бачимо, що ті, хто вірить в Господа Ісуса, вважаються такими, що досягли рівня виправдання, праведності. Адам народився на цьому рівні, Авраам був визнаний на цьому рівні завдяки своїй вірі, і так само з нами. Вважається, що ми знаходимося на ньому. Ми також виявили, що цей рівень праведності, тобто виправдання, був першим кроком, щоб “до слави привести багато синів”.
– До якої слави?
– До “слави, честі і безсмертя”, про які скрізь говорить Святе Письмо, до співспадкоємства з дорогим Божим Сином у Божому Царстві, як говорить апостол. Тепер Бог приводить цих синів до слави, і перший крок – це крок від гріха й осуду до виправдання. Цей крок не враховує вчинки. Єдиний спосіб зробити цей крок – відмовитися від гріха і звернутися за прощенням гріха до Того, Хто помер за нас. Так ми виправдовуємося вірою в Його Кров. Це перший крок.

Другий крок – це зачаття до нової природи, коли ми стаємо членами “Нового Створіння”, як це пояснює апостол. Ми бачили, що цей крок відбувається через повне посвячення себе Господу, як говорить апостол виправданим: “Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу”. Така їхня роль у цій справі. Тоді Господь приймає їх, і вони вважаються зачатими до духовної природи.

Ті, хто здобув віру в Кров Христа, виправдані. І ми з жалем визнаємо, що багато хто з Божого народу зупиняється на цьому. Але не в тому була мета Бога, коли Він давав нам виправдання. Воно було дане нам для того, щоб ми могли йти далі, інакше Він з таким самим успіхом міг би благословити нас разом зі світом у наступному віці. Але Він дав нам знання раніше, ніж світу, і коли я кажу “нам”, дорогі друзі, то маю на увазі всіх, хто є Господнім народом. Ми не проводимо жодних ліній і не встановлюємо огорож, але визнаємо всіх, хто є Господнім народом у будь-якому місці. Будучи виправданими вірою, вони не повинні задовольнятися тим, щоб залишатися там, але повинні йти далі і, якщо в них є такий настрій, повинні просити нашого Небесного Отця: “Отче, що Тобі до вподоби, щоб Я зробив?” Тоді вони чують, як Він каже: “Принесіть тіла ваші на живу жертву, щоб остаточно ви стали учасниками Його слави та великої праці, яку Він має для виконання в Тисячолітньому віці”.

Далі, досліджуючи цю тему, ми побачили, що лише деякі перебувають на цьому рівні духовного зачаття. Переважна більшість перебуває на рівні виправдання і залишається там, замість того щоб перейти на вищий рівень. Потім ми виявили, що серед тих, хто був зачатий до нової природи, є два класи: “Мала Черідка” тих, хто вірний, і “Велика Громада” тих, хто не є належним чином вірний у виконанні своєї Угоди, не посвячений повністю Господеві, не живе відповідно до свого посвячення. Ми показали, що лише ті, хто з радістю сприймає життєві труднощі й охоче віддає своє життя в послуху Господу з сердечною, доброю волею, ідуть слідами Учителя. І є багато таких, хто не відступає і не відступить з жодних міркувань, проте вони не живуть відповідно до критерію, який Господь позначив для них, і йдуть частково зі світом і частково з Господом. Вони обтяжені “клопотами цьогосвітніми й оманою багатства”, тому втрачають найбільше благословення Господа в цьому житті, і в них більше проблем, аніж у тих, хто вірно живе відповідно до Угоди, бо Господь дає цьому класу стільки великих милостей, і багатства Його обітниць є настільки гарними для них, що вони “радіють у горі”, як знов і знов повторюють Господь і апостол: “Радійте у скорботах, у випробуваннях і в усьому, що спіткає вас, бо ви розумієте, що все це достачає для вас у безмірнім багатстві славу вічної ваги”. Ті, хто не виконують свого посвячення цілковито, але стримуються певною мірою, втрачають цей Божий мир у [3HG175] своїх серцях, не маючи його стільки ж, що й “Мала Черідка”. І хоча ця “Велика Громада” проходить, напевно, через випробування і труднощі не суворіші, ніж “Мала Черідка”, вона відчуває їх більше, бо не має миру і задоволення такою ж мірою.

Ця “Велика Громада”, як ви пам’ятаєте, згадується в 7-му розділі Об’явлення. Там також говориться про “Малу Черідку”, яка складається з 12 000 з кожного з дванадцяти племен. Бог почав з образного Ізраїлю, розділивши його на дванадцять племен, і обітниці були дані тим, хто був природним насінням Авраама. Та коли дійшло до жнив, і на них прийшли випробування від Господа, то тільки порівняно невелика кількість виявилася придатною для Царства. Величезна більшість була засліплена і відвернулася, а ті, хто виявилися гідними, становили лише невелике “плем’я”. Господь продовжує говорити про дванадцять племен, і про тих, кого Він вибирає в Євангельському віці, Він говорить як про тих, кого віднесено до одного з цих племен, тож, зрозуміло, немає жодної різниці, до якого племені ви належите. У Євангельському віці Бог заповнює ці дванадцять племен ізраїльтян, тому що буквальних ізраїльтян не вистачило для завершення наперед встановленого числа. Таким чином ми стаємо насінням Авраама, хоча за природою не є дітьми Авраама. Апостол у 3 розділі Послання до Галатів ясно вказує на це, кажучи, що Ісус є насінням Авраама у найвищому розумінні, “а коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці”.

З Божого погляду єдина Церква – це “Мала Черідка” (Його коштовності, предмет Його особливого піклування) і “Велика Громада” (ті, що “одіж свою вибілили в крові Агнця”). Ці два класи складають Церкву. “Велика Громада” не буде визнана гідною бути частиною Тіла Христа, тому що в них недостатньо Його Духа. Вони повинні пройти через велику скорботу і вибілити свою одіж. Вони отримають пальмове віття перемоги, тоді як перші – вінці слави, честі та безсмертя. Існує велика різниця, і оскільки Бог запросив нас до всього цього, ми хочемо прийти до єдності з Ним і мати те, що Він хоче нам дати. Ступивши на цей шлях, посвятивши себе, будучи прийнятими Ним і зачатими Духом, ми хочемо сказати, ми говоримо: “Скиньмо з себе всякий тягар і з терпінням проходьмо шлях перед нами, дивлячись на Ісуса, щоб ми стали гідними бути членами Його Тіла”. А інші тіла – виправдані й ті, хто приєднався до номінальних систем, не будучи навіть виправданими, – не є, строго кажучи, Церквою. Вони ніколи не посвячували себе Господу. Однак деякі з них прийшли до виправданого стану.
– Що вони собою являють?
– Нині вони складають те, що Писання називає “домом віри”. У своїй більшості це хороші люди, але вони не з Церкви, тому що Господь сказав: “Коли хоче хто йти вслід за Мною [бути Моїм учнем], хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною”. Пам’ятайте, Він також пояснив їм, що вони повинні сісти і порахувати витрати, не поспішати і не робити того, про що нічого не знають. Подумайте над цим питанням, вивчіть його, робіть усе з розумом, робіть це для Бога, а потім, посвятившись, живіть цим, що б не трапилось, від самого початку розуміючи, що тих, хто буде ходити з Ісусом, буде небагато, порівняно небагато – лише “Мала Черідка”.

Ми бачимо, що згаданий клас – це ті, хто приєднався до номінальних церков, хто ніколи не увірував у Христа для виправдання. Вони приєдналися, щоб бути в хорошому товаристві. Вони навіть не належать до “дому віри” і не мають нічого спільного з цим.

Наш сьогоднішній текст показує, яким буде кінець усього цього. Коли ми говоримо “кінець”, ми говоримо не про кінець світу чи руйнування світу. Нічого подібного. Із закінченням нинішньої епохи зла починається нова епоха – “урядження виповнення часів”, “майбутній вік”, як називає його Павло. Ми не чекаємо знищення землі, а віримо Писанню, яке говорить, що “земля віковічно стоїть”. Ми покажемо, коли дійде черга до цього, що ми розуміємо під “вогнем”, який має поглинути землю. Це не буквальний вогонь і не фізична земля, а символічний вогонь, який має знищити існуючий порядок речей; і на згарищі нинішнього порядку речей Бог започаткує нову епоху.

Тепер про інший бік питання. Деякі люди кажуть: “Послухайте, зараз усе відбувається так, як з часів мого батька, його батька і його діда. Чому б цьому не тривати так завжди?” Пророк передбачав, що дехто зробить саме таке зауваження, тому каже: “Хіба орач для сівби завжди тільки оре, крає скиби та скородить ниву? Хіба, зрівнявши її добре зверху, не сіє він чорнуху або не розсіває кмин, а потім не прокладає рядочками пшеницю?” (Хом.) тощо. Невже орач лише ходить за плугом туди й назад? Ні, зоравши поле, він сіє насіння. Але чи сіє він без кінця? Ні, він чекає врожаю. І це змушує згадати притчу нашого Господа з 13-го розділу Матвія. Був кінець Юдейського віку, час збору врожаю, і як тоді було накладення віків (кінець Юдейського віку й початок Євангельського), так і тепер. Ми перебуваємо в жнивах Євангельського віку і на початку Тисячолітнього віку. Наприкінці Юдейського віку Господь проводив особливу працю серед юдеїв. До цього Він прийняв їх, дав їм Закон, а потім протягом 1845 років посилав пророків одного за одним до виноградника, щоб шукати плоди, доки наприкінці віку Господар виноградника не сказав: “Пошлю Сина Свого”. Так було наприкінці Віку. Жнива були зібрані, і Вік закінчився.

У притчі Господь, говорячи про Євангельський вік і про працю до виконання, сказав, що Син Людський був присутній у світі й сіяв добре насіння (Свої вчення); також Його апостоли сіяли добре насіння. І коли вони спали, прийшов ворог і посіяв кукіль. Після того, як учні заснули, у противника з’явився добрий шанс, і він ним скористався. Ми знаємо, що приблизно в той час настали так звані “темні віки”, і вчення всієї християнської Церкви були так чи інакше зіпсовані. Через деякий час настав світліший час, [3HG176] рух Реформації; і ми славимо Бога за те краще і світліше, що приходить до нас зараз. Але, повертаючись до притчі, ми бачимо, що пшениця і кукіль росли разом. Коли слуги поставили запитання: “Чи не хочеш, щоб пішли ми і його повиполювали [кукіль]?” – Він відповів їм: “Залишіть, хай разом обоє ростуть аж до жнив”; “жнива – кінець віку”.

Тепер ми віримо, дорогі друзі, що ми перебуваємо в жнивах цього віку, і ми також віримо, що як юдеї пройшли через великий час випробування і перевірки, так і в цьому Євангельському віці ми зараз перебуваємо в часі випробування, і відбувається велике просіювання серед тих, хто називає себе Господнім народом. Остаточно встоїть тільки пшениця, а всі інші впадуть. Господь, якщо пам’ятаєте, говорив про випробування, які прийдуть у наші дні, кажучи, що вони “зведуть, коли б можна, і вибраних”. Якщо йдеться про “вибраних”, то Бог дасть їм благодать і знання, щоб “лукавий їх не торкався”, і він не зможе їх здолати. Що стосується всіх інших, то ми сподіваємося, що на них чекає падіння. Що я маю на увазі під “падінням”? Наприкінці цього віку вся Церква буде укомплектована і прийнята Господом – насамперед апостоли і всі вірні минулого, які заснули смертю. Вони вийдуть разом з усіма вірними наших днів, і це, каже апостол, буде Перше Воскресіння.

Коли всі ці вірні будуть прийняті в Тіло, і все Тіло буде прославлене разом з Головою, тоді, читаємо, “належить Йому [Христу] царювати, аж доки Він не покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми”. Результатом цього царювання буде приведення всіх у світі до пізнання Господа і надання кожній людині змоги прийняти Божі благословення та милості, поширені в той час. “Але, – скаже хтось, – звідки ти знаєш, що тоді вони будуть готові прийняти його більше, ніж зараз?” Думаю, що будуть, бо Бог обіцяє, що противник – той, хто протистоїть Правді й засліплює розуми світу – у той час буде “зв’язаний на тисячу років,.. щоб народи не зводив уже”. Нині ті, хто йде шляхом Учителя, бачать, що це – “вузька дорога” через гоніння, випробування і труднощі, і Бог допускає, щоб це була “вузька дорога” саме з тієї причини, щоб Він міг знайти “Малу Черідку”, щоб вона, ідучи цією дорогою, могла бути випробувана, відшліфована, пристосована і підготовлена до співспадкоємства з Господом у Царстві.

У Тисячолітньому дні, коли Христос буде Царем над усією землею, праведність буде кінцем Закону, і ті, хто підкорятиметься Закону, отримають, замість переслідувань, благословення.
– Справді, – скаже хтось, – я часто замислювався, чому ті, хто вірно ходить зараз, не захищені від випробувань і труднощів?
– А як було з нашим Учителем? Хіба Його не переслідували і не ненавиділи аж до того, щоб позбавити життя? Проте апостол каже: “А тепер... знаю, що вчинили ви це з несвідомості, як і ваші начальники”. І ми віримо, що юдеї розіп’яли Христа з несвідомості, тому що Петро каже, що якби вони знали, що Він – Господь слави, то не позбавили б Його життя. І так з усіма членами Тіла Христа: на нас тиснуть ті самі негативні впливи, на нас дозволені гоніння (які є справою противника), випробування і труднощі. Але наскільки ми прагнемо йти “вузькою дорогою”, настільки виявляємо, що ми мусимо вести добрий бій.
– І тому ви кажете, що в Тисячолітньому віці не буде вузької дороги?
– Так, не буде, тому що там не буде противника, який би перегороджував шлях і робив його вузьким. У тому віці Ізраїль як народ буде піднятий і відновлений у Божій прихильності.
– Але це схоже на те, що Бог був небайдужий до юдеїв.
– Бог дав певні обітниці деяким батькам Ізраїлю, і Його прихильність до них проявиться природним чином. Наприклад: ізраїльтяни виглядали земне Царство протягом багатьох століть. Вони не сподівалися, що потраплять на небеса. Про те, що вони очікували на земне Царство, свідчать слова апостолів, коли вони запитали Учителя, чи не має Він наміру відновити Царство в Його першому приході. Він відповів, що їм (на той час) не дано знати “час та добу, що Отець поклав у владі Своїй”, але не сказав, що Царство ніколи не прийде або що вони ніколи нічого не дізнаються про “час та добу”, а сказав, що “їм не дано знати [тепер]”. Ось у чому думка.

Коли Ізраїль побачить, що Боже Царство встановлене, він буде у правильному стані серця, щоб прийняти це Царство. Головним серед нього і першим, хто отримає Божі благословення, буде клас, про який ідеться в 11-му розділі Послання до Євреїв, – Стародавні Гідні, зокрема Авраам, Ісак, Яків, Єремія та Ісая. Вони не можуть належати до Євангельської Церкви.
– Чому не можуть?
– Тому що вони не були покликані стати Церквою, так само як Він не покликав мільйони інших.
– Але хіба апостол не каже, що “усі вони повмирали за вірою?”
– Так, але він також каже, що вони померли, не отримавши того, що їм було обіцяно.
– А чому вони не отримали?
– Тому що не могли отримати цього, поки не буде укомплектована і прославлена Церква, як каже апостол. У зв’язку з цим зверніть, будь ласка, увагу на те, що жодна небесна обітниця не була дана до приходу Христа. Авраам отримав земну обітницю: “Бо всю цю землю, яку бачиш, Я її дам навіки тобі...”; і всі обітниці, дані юдеям, були земного роду. Зверніть увагу на слова нашого Господа про Івана Христителя, які переконливо доводять, що ніхто зі Стародавніх Гідних не матиме участі в Небесному Царстві: “Поправді кажу вам: Між народженими від жінок не було більшого над Івана Христителя [доволі піднесене свідоцтво, чи не так?], та найменший у Царстві Небеснім той більший від нього”.
– Що це означає?
– Це означає, що Іван не потрапив у Царство. Це означає, що Царство належить класу, який Бог вибирає в цьому Євангельському віці, і це показує послідовність Божого плану, згідно з яким Христос має бути предтечею, вождем, провідником Свого народу. Тому Авраам не міг бути в цьому небесному Царстві, бо помер задовго до приходу нашого Господа. Проте всі ці Стародавні Гідні – Іван Христитель, Авраам, Ісак, Яків, Єремія, Ісая, – мали обітницю, і Господь згадує про неї, кажучи: “Побачите ви Авраама, та Ісака, та Якова, та пророків усіх в Царстві”.
– Чи побачать вони Господа і прославлену Церкву?
– Ні.
– Чому?
– Тому що “Бога не бачив ніколи ніхто”.
– Чому?
– Тому що Бог – духовна істота, “живе в неприступному світлі, Якого не бачив ніхто із людей, ані бачити не може”. Якби [3HG177] хто-небудь із людей побачив Бога, це було б на шкоду йому. Наш Господь Ісус тепер є “образом істоти Його”, високо піднесеним до Божественної природи. І якщо це правда, дорогі друзі, то світ не зможе побачити нашого Господа Ісуса в Його прославленому стані, так само як люди не могли б побачити Отця в Його славі.
– А як щодо Церкви?
– “Будемо схожі на Нього” (Гиж.). Ніхто не може бачити Церкву. Ми не знаємо, якими ми будемо, як про це говориться в Писанні: “Ще не відкрилося, якими будемо. Знаємо лише, що коли відкриється, будемо схожі на Нього, тому що побачимо Його, який Він є” (Гиж.). Але ми не знаємо, що таке духовна істота, тому що ніколи не бачили її. Найкраще уявлення про те, до чого подібна духовна істота, дає нам висловлювання апостола Павла про те, що він бачив, коли був вражений на шляху до Дамаска. Він каже, що це було “світло із неба, ясніше від світлості сонця” опівдні.
– І що ж він бачив?
– Я відповідаю: він просто вловив слабкий проблиск Господа, і так він говорить. І ви пам’ятаєте, що Іван Об’явитель, розповідаючи про Господа Ісуса у славі, каже: “І коли я побачив Його, то до ніг Йому впав, немов мертвий”. Хоча світ не побачить Христа в Його славі, йому й не потрібно буде бачити Його, так само як нам зараз не потрібно бачити Отця. Ми знаємо силу Отця, Його любов і характер, що дає нам змогу знати Його найкращим чином, яким ми тільки можемо знати Його. Той, хто бачить досконалу людину, бачить найкращу ілюстрацію Всемогутнього Бога, яку тільки може побачити людина.
– Чому?
– Тому що людина, досконала людина, була створена за Божою подобою. Світ у майбутньому віці бачитиме Христа не більше, ніж зараз бачить сатану. Тим не менш, протягом усього цього віку сатана діяв. І коли Христос, як духовна істота, сяде на Свій престол у наступному віці, це буде невимовно величним!
– Які благословення отримає світ?
– Нехай на це запитання відповість Писання: “Замість батьків Твоїх будуть сини Твої”.
– Хто вважався батьками?
– Авраам, Ісак та Яків. Замість того, щоб дивитися в минуле і говорити про них як про батьків, про них говоритимуть як про дітей, а Він буде Подателем життя. “І кликнуть ім’я Йому: ...Отець вічности, Князь миру”. Авраам отримає життя від Христа, великого Подателя життя. І так зі всіма “батьками” Ізраїлю. Як досконалі люди, вони будуть найкращими представниками Христа і Церкви, яких тільки може побачити буквальна людина, бо кожна досконала людина, будучи Божим образом, буде представником Божого характеру. Так люди побачать, який Бог, і пізнають Його. Наш Господь при першому приході сказав: “Хто бачив Мене, той бачив Отця”. Не те, щоб Отець був у Ньому, але характер Отця був досконало представлений у Сині, і той, хто бачив Його, мав найкраще уявлення про Отця.
– А хто буде наставниками світу?
– “Князі”, які наставлятимуть людей і допомагатимуть їм.
– Чи будуть вони володіти всією повнотою влади?
– Ні, верховна влада належатиме Церкві. Вона видаватиме закони, діючи через цих Стародавніх Гідних як людських представників. Церква має бути небесним Єрусалимом, а решта будуть земним Єрусалимом. З духовної столиці вийде закон і загальні інструкції, а земна столиця передаватиме вказівки, отримані від духовної столиці та першоджерела. У результаті все людство пізнає Його. Господь свідчить, що Він пропонує дати кожному члену людського роду повну можливість для життя. Хіба це забагато? Чому б їм не мати нагоди прийти до пізнання Бога?
– Є нагода, – скажете ви, – але тільки в даний час.
– Але чи говорить так Писання? Єдине місце Писання, яке, здається, близьке до цього, і єдине, яке коли-небудь використовувалося для доказу цієї теорії, це: “А коли деревина на південь впаде чи на північ, залишиться на місці, куди деревина впаде”. Але суть Божого твердження в тому, що всі зійшли в смерть і там залишаються, не ставши ні кращими, ні гіршими. Свого часу Господь покличе їх, і з ними станеться те саме, що з Лазарем. Господь не сказав йому: “Лазарю, ти ж побував на небесах, чи не так?” Або: “Лазарю, ти був у чистилищі чи в пеклі з демонами?” Ані слова про це. А може Лазар був на небесах або в пеклі, а Господь про це не знав?

Як ви думаєте, чи так було? Давайте подивимося, що говорить Слово з цього приводу: “Не дивуйтесь цьому, бо надходить година, коли всі, хто в гробах, Його голос почують  і повиходять”. Давайте не будемо нічого додавати до Божого Слова і не будемо обманливо поводитись із ним, але приймемо так, як говорить Бог. А Він каже, що весь світ занурився в смерть, і що свого часу люди вийдуть звідти. Якщо ми перебуваємо в правильному стані серця, то скажемо: “Говори, Господи, бо раб Твій слухає Тебе”, і тоді почуємо Його слова: “Не дивуйтесь цьому, бо надходить година, коли всі, хто в гробах, Його голос почують  і повиходять”. Я досить щирий, щоб вірити цьому. Коли Він каже, що всі вони в гробах, я знаю, що вони мають бути там; і коли Він каже, що вони вийдуть звідти, я вірю, що так воно і буде.

Він каже, що один клас, “ті, що чинили добро”, вийдуть на воскресіння життя. Вони зміняться “раптом, як оком змигнути”. Це – Церква. Ще один клас “тих, хто чинив добро” – Стародавні Гідні, згадані в 11-му розділі Послання до Євреїв як ті, що “одержали засвідчення вірою”. Вони ще не прийняли свою обітницю, тому що насамперед має бути прославлена Церква.
– А що це означає, коли говориться, що вони “чинили добро?
– Це означає, що вони були угодні Богові.
– Чи робили Стародавні Гідні добро?
– Так.
– Чи були вони досконалі?
– Ні. Але вони “чинили добро” і вийдуть на воскресіння життя.
– А хто “чинив добро” у цьому Євангельському віці? Чи отримає Боже схвалення клас лицемірів, який долучився до різних номінальних систем, який не отримав виправдання?
– Ні.
– А виправдані “чинили добро?”
– Ні, вони взяли “Божу благодать, що спасає всіх людей”, але не скористалися нею. Вони взяли її “намарно”, як каже апостол, бо не пішли далі і не вчинили посвячення. Вони не з тих, хто “чинив добро”.
– Чи будуть вони у воскресінні життя?
– Ні, звісно, ні. Тільки ті, хто “чинив добро” – ті, хто пішов далі, вчинив посвячення і виконав його, – можуть бути схвалені для воскресіння життя. А тепер подумайте, що це означає для більшості ваших друзів, знайомих і вашої сім’ї. Тільки подумайте, куди це їх визначає. Вони не були святими, чи не так? Вони не вчинили посвячення Господу.
– Ні. І що з ними?
– Усе не так погано, як ідеться в нашому загальному перекладі. Він спотворює думку Господа, коли каже: “А ті, хто чинив зло, у воскресіння осудження” (Дерк.). Слово, перекладене як “осудження”, у п’яти інших місцях того ж розділу перекладено як “суд”, і його слід так перекладати тут. “Ті, що чинили зло, – на воскресіння через суд”. Бачите, зовсім інша справа.
– А хто “чинив зло?”
– Ті, хто не чинив добра. Або ви належите до одного класу, або до іншого. Насправді більшість – це ті, хто не “чинив добро”.
– І як же вони?
– “Вони повиходять”, дякувати Богу!
– За що дякувати Богові? Звідки ви знаєте, що це не буде їм на шкоду?
– Я впевнений, що навіть якби Бог не зміг зробити нам нічого доброго, Він точно не заподіяв би нам шкоди. “Добра людина робить добрі справи”, і добрий Бог буде робити добрі справи.
– А що означає “воскресіння через суд”?
– Воскресіння означає підняття.
– Як? Вірою?
– Ні. Підняття насправді.
– Як насправді?
– Шляхом виправлення.
– Чи говорить про це Писання?
– Так, подивіться слова апостола Петра в 3-му розділі Дій Апостолів, вірші 19 і 21, де він говорить про “часи відновлення”.
– Що це означає?
– Це часи виправлення, повернення їх назад до всього того, що було втрачено в Адамі. Деякі християни уявляють собі, що каміння і гори мають бути відновлені. Гаразд, якщо Богу належить подбати про їхнє відновлення, то наскільки це правильніше по відношенню до творінь, створених за Його образом? “Ось дні наступають, говорить Господь, і складу Я... Новий Заповіт” тощо. Але як? Чи порушить Він Свій Закон або нахилить його, щоб бути милостивим до грішників? Ні, Божий Закон устоїть з непохитністю. Отець ніколи не дивитиметься на гріх з поблажливістю, але передбачив, що в Тисячолітньому віці, у тому Дні, Христос, Цар над усією землею, роздаватиме милості й благословення та підніматиме бідний занепалий рід, подібно до того, як сьогодні ми чуємо, як люди кажуть, що суспільство потребує великого підйому. Справді, це так, але воно потребує більшого підйому, ніж ми з вами здатні йому дати. Воно потребує підйому, який може дати і дасть йому прославлений Христос.

Це буде час підйому, і на це передбачена тисяча років, і кожен, хто почує Його голос, отримає благословення. “Бо Мойсей [який був образом Христа] провіщав: Господь Бог вам Пророка підійме від ваших братів, як мене; у всім Його слухайтеся, про що тільки Він вам говоритиме! І станеться [того Дня], що кожна душа, яка не послухала б того Пророка, знищена буде з народу”. Ми з вами знаємо, хто цей великий пророк: Христос (Голова) і Церква (Тіло). Голова був піднесений до слави 1800 років тому, а Церква, Його Тіло, весь цей час перебувала в процесі обрання. Згодом Тіло прикладеться до Голови у славі, і все Тіло буде підняте. І коли цей великий позаобразний Мойсей буде в силі, “кожна душа, яка не послухала б того Пророка, знищена буде з народу”. Людям доведеться або коритися, або померти Другою Смертю. Настає час, коли не буде більше ні плачу, ні зітхання, ні смерті. Господь створить нове небо і нову землю. Так, теперішній світ, або порядок речей, головою якого є сатана, має зникнути у великому часі утиску, наприкінці якого буде запроваджена нова епоха. У зв’язку з цим ми повинні очікувати великого “падіння”. Воно називається “падінням Вавилона”. Ми знаходимо запис про це у 18-му розділі Об’явлення.
– Про що там говориться?
– Там сказано: “Вийдіть із нього, люди Мої”.
– Вийти звідки?
– Вийти з Вавилона. Уся ця номінальна система іменується Вавилоном, тому що “Вавилон” означає “сум’яття”. Ми з вами знаємо, що весь християнський світ перебуває в сум’ятті, але пророк Ісая каже, що “навіть чутки про нього будуть викликати жах” (Гиж.). Коли ви зрозумієте вчення Господа, ви побачите дещо з Плану Віків і того, де перебуває справжня Церква, про становище виправданих і лицемірів: “Надто коротким буде ліжко, щоб простягнутися; надто вузькою ковдра, щоб загорнутися в неї” (Гиж.). Поки ми – немовлята, ми можемо лежати на різних ліжках, пресвітеріанському, методистському тощо, і навіть коли ми трохи підростемо, ми все ще можемо залишатися в цих “ліжках”. Але коли ми приходимо до розуміння доктрини (“чутки”) і виростаємо на “чоловіків”, тоді ліжка стають занадто короткими, а ковдри (віровчення) – занадто вузькими, і ми бачимо, що, якщо ми хочемо відпочити, нам доведеться забратися з цього ліжка.
Піднімаймо наші голови і радіймо, знаючи, що ми перебуваємо в часі жнив, і не говорімо:
– Не пускай серп, Господи!
– Чому?
– Ну, це викличе великий заколот, Господи.
– Хіба ви не хочете зібрати врожай?
– Хочемо.
– Хіба не потрібно, перш ніж зерно буде зібране в житницю, спочатку його зібрати й обмолотити?
– Так.
– Навіщо тоді жахатися? Хіба ви не впевнені, що Я можу зробити вас переможцями і навіть більше, ніж переможцями, і Я зроблю для вас більше, ніж сказав?
– Так.
– Добре, тоді “вийдіть із нього, люди Мої, щоб не сталися ви спільниками гріхів його, і щоб не потрапили в карання його”.
– Чи насуваються якісь великі лиха і скорботи на Вавилон?
– Так.
– Чи пов’язано це з якимись гріхами?
– Так. Одним із найбільших гріхів сьогодні є богохульство. Я не маю на увазі, що вони богохульствують навмисно, але, навмисно чи ні, це все одно богохульство.
– А як хулиться Боже ім’я?
– Коли говориться про великого Всемогутнього Бога те, що вони не хотіли б, щоб хтось говорив про них. Сказати, що Бог має намір усю вічність мучити будь-яке зі Своїх створінь, означає хулити Його характер і говорити про Його досконалість так, як ми б не хотіли, щоб хтось говорив про нашу недосконалість. Отже, поки ви пов’язані з тими, хто вчить про вічні муки, ви хулите Бога. Ми не хочемо нікого представляти в хибному світлі і, перш за все, не хочемо представляти в хибному світлі Господа. Для нас безчесно залишатися в такому стані. Правильно буде “вийти”.
– Які лиха приходять на Вавилон?
– У всьому цивілізованому світі вчення про викуп поступово відходить у забуття. Люди перестають вірити в нього. Ви спитаєте, що їх до цього змушує? Вони приймають іншу теорію. Вони стверджують, що людина взагалі ніколи не падала, а, замість того щоб падати, ставала дедалі кращою і кращою, і, якщо Бог дасть їй спокій, вона продовжить розвиватися, поки не стане богом. Вони втрачають віру.

Чи довіряємо ми дорогоцінній крові Христа? У зв’язку з цим згадаймо слова Господа: “Впаде тисяча з боку від тебе, і десять тисяч праворуч від тебе, до тебе ж не дійде”.

3HG173