КІНЕЦЬ ВІКУ — ВАЖКИЙ ЧАС

“Знай же ти це, що останніми днями настануть тяжкі часи. Будуть бо люди тоді... нахабні, бундючні...” (2 Тим. 3: 1, 4).

Вираз “останні дні”, стосується не кінця світу, як багато-хто сподівається цієї події, але є біблійним визначенням теперішнього часу, кінця цього віку, коли Царювання Праведності має от-от початися. “Жнива – кінець віку” (Мт. 13: 39, Diaglott). Пересторога, дана апостолом, полягає в тому, що замість навернення світу до Бога в теперішньому часі, буде переважати протилежне. Це буде час великого лиха для тих, котрі вирушили за Христом, хоча він не буде таким тяжким часом для світу.

Єдиними, хто є на випробуванні отримання життя або смерті, є ті, котрих звільнено від адамового осуду. Для них час, змальований св. Павлом, стане суворим випробуванням. Поведінка світу відійде від того критерію, який можна було б сподіватися. Люди будуть нахабні. Вони укладатимуть контракти лише в тому випадку, якщо це їм вигідно. Це буде час коли кожна людина підніме свою руку на ближнього. Самолюбство стане нестерпним. Скрізь пануватиме зарозумілість та бундючність. Люди “більше любитимуть розкоші, аніж любитимуть Бога”. Цей стан має бути ознакою кінця віку.

Розповсюдженість таких умов
Кожна мисляча людина змушена визнати, що такий стан речей панує сьогодні. Якщо контракт є невигідним – чи йдеться про сімейний шлюб, чи про діловий контракт, – незадоволена сторона намагається його розірвати. Вона займає становище людини, яка каже: – Спробуй мене змусити його виконувати, якщо можеш. Господній народ повинен стійко триматися принципів і бути вірний своїм контрактам, навіть якщо вони не є на користь. Таке відношення подобається Господу.

Скрізь у світі ми бачимо дух бундючності – втрату поваги до влади. Звичайно, в минулому було занадто багато поваги до неї. Але зараз немає жодної. Цей стан речей прийшов внаслідок відсутності поваги до Бога – як неминучий наслідок втрати віри в Біблію як Слово Боже. В міру того, як люди втрачають віру в Біблію, вони втрачають віру в Бога і стають більш самолюбними та свавільними. До такого стану речей привели фальшиві вчення. Люди думають, що Бог збирається зробити їм кривду.

Вищі критики, намагаючись відкинути те, що вони вважають абсурдністю релігійних поглядів, відкинули Біблію. Дослідники Біблії розуміють, що нісенітниці принесла не Біблія, а, власне, ці вчення. Але світ, втрачаючи довіру до Бога, стає більш зарозумілим, ніж будь-коли досі. Навіть побожний страх, який колись стримував людей, зникає, і люди схильні у всьому сумніватись. Стан розуму людей можна описати словами: “Їжмо, пиймо та веселімось, бо ніхто нічого не знає про завтрашній день; вчителі розгублені; отож веселімось сьогодні, нехай задоволення стане змістом нашого життя”. Таким виглядає стан світу. Люди більше люблять приємності, аніж Бога.

Ці труднощі наших днів створюють важкий час для Церкви. Ви запитаєте: – Чи ж Церква, навпаки, не повинна більш, ніж будь-коли досі, любити Бога? Чи ж це не повинно берегти її та тримати далі від небезпеки? Ми відповідаємо, що дехто з Божого народу щораз більше поринає в світ. Цей дух світу поглинає все довкола них. Їм стає все важче розуміти, що весь світ прямує на манівці зі своїми ідеями та дорогами. Вони все більше набувають світовий розум, хоча і є духовно зачатими.

Цей світський дух, як підказує апостол, в значній мірі впливає на Церкву. Остаточно дехто з Господнього народу опиниться в особливо тяжкому часі, бо нехтував своєю угодою з Господом. Інші ж будуть пильнувати та молитися, тому вони розвиватимуть свій розум і своє серце. Однак таких є небагато.

Клас Великої Громади, який далі любить Господа, став заполонений духом світу. Навіть ті, які живуть найближче до божественного критерію, так чи інакше потрапляють в заклопотання внаслідок цього духа – хіба що вони ревно перебувають в молитві та вивченні Божого Слова. Речі, які відбуваються довкола нас, є, мабуть, природним перебігом справ. Отож шлях, що ним інші люди витрачають час та гроші, є спокусою для Господнього народу, який повинен цьому твердо протистояти.

Непомітне випробування
Господній народ віддається служінню і використовується в цьому служінні залежно від нагод. Він живе посвяченим життям. Світ має восьмигодинний робочий день. Вірний Господній народ, навпаки, обрав для себе шістнадцятигодинний день. Всі теперішні існуючі умови створюють загрозу. Для нас присвячувати Господній службі лише те, що світ вважає розумною щоденною працею, було б невиконанням нашої Угоди. Хто намагається робити лише те, що слід, – отримає місце в Великій Громаді.

Мала ж Черідка буде служити Господу з таким запалом, що й не думатиме, що можна зменшити свої зусилля. Кожному з неї відомо, що його тіло є повністю посвячене Господу, тому він щоденно віддає його на смерть. Отже, дивлячись на ці важкі часи, запитаймо себе: – До якого класу я належу?