НАРОДЖЕНЕ З ДУХА

“Що вродилося з тіла є тіло, що ж уродилося з Духа є дух. Не дивуйся тому, що сказав Я тобі: Вам необхідно родитись згори [спочатку]. Дух дихає, де хоче, і його голос ти чуєш, та не відаєш, звідкіля він приходить, і куди він іде. Так буває і з кожним, хто від Духа народжений” (Ів. 3: 5-8).
Цю річ представив нам наш Господь, дорогі друзі, тому ми переконані, що вона біблійна, правильна. Ми маємо право сподіватися народитися з Духа. Щодо цього Господь сказав Никодиму, що тільки ті, котрі народяться з Духа, можуть увійти в Боже Царство. Отож, для вас і для мене, котрі прагнемо бути Господнім народом, дуже важливо знати, що Господь розумів під цим виразом, “вам необхідно родитись згори [спочатку]”.
Наш погляд на дану річ не зовсім співпадає з поглядом, якого дотримуються деякі християни. Думаю, ви погодитись зі мною, що коли б ми вивчили різні думки стосовно слів “родитись згори [спочатку]”, то спостерегли б, що християни не тільки теперішнього часу, але й минулих віків, так чи інакше були спантеличені і не знали, чи вони народилися з Духа, чи ні, і яких відчуттів при цьому слід сподіватися. Тому для нас цілком слушно дізнатися значення слів нашого Господа.
Перш за все бачимо, що наш Господь Ісус протиставляє народження з тіла народженню з Духа, натякаючи цим, що буквальне народження є образним представленням, або копією духовного народження, і що між ними існує певна відповідність. Дозвольте мені звернути вашу увагу, перш за все, на факт, що жодна дитина ніколи не народилася з тіла, якщо спершу не була зачата. Так само є з народженими з Духа. Отже, є послідовність: зачаття тілом – народження з тіла; зачаття Духом – народження з Духа. Сталося так, що грецьке слово, перекладене на “зачатий”, це те саме грецьке слово, яке перекладається “народжений”. Властиво, його можна вживати так і так. Коли ми говоримо нашою мовою про зачаття, то докладно розуміємо, про що йдеться, та в грецькій мові це не так, тому ви повинні керуватися контекстом, щоб знати, що мається на увазі. Якщо контекст має на думці “до”, то воно означає “зачатий”; якщо має на думці “з”, то означає “народжений”. Зачатий “до”, народжений “з”. Отже, бачимо в цьому слідування закону природи. Так само є з зачаттям Духом. Ми повинні бути зачаті Духом, інакше ми ніколи не народимось. З огляду на те, що більшість християн не зауважила цієї різниці, бачимо, що багато хто говорить “народжений”, тоді як повинен говорити “зачатий”. Ми ще не народилися. Ми лише зачаті, коли отримуємо Святий Дух, а народимося тоді, коли будемо мати частку в першому воскресінні.
Є три етапи буквального народження і так само три етапи духовного народження. Буквально кажучи, спочатку є зачаття, потім – оживлення, а тоді – народження. В духовному значенні спочатку ми зачаті. Якщо ми будемо йти далі цим шляхом, то зазнаємо оживлення. Якщо будемо йти ще далі, то у властивому часі народимося в першому воскресінні. До теперішнього життя належить тільки зачаття та оживлення. Народження належить до воскресіння. Зауважте, що каже Святе Письмо на цю тему: наш Господь Ісус був перво-РОДНИМ з мертвих; ми також сподіваємося народитися з мертвих і мати частку в Його воскресінні. Читаємо також: “Він був первородним поміж багатьма братами”. Ми сподіваємося бути між цими братами, в тілі Христа, що воно Церква. Якщо ми є серед тих, хто був зачатий Духом, то мали б з цим щось робити. Якщо Святий Дух перебуває з нами і ми зростаємо в благодаті та знанні, ми стаємо “достойними участі в спадщині святих у світлі”. Тоді ми матимемо частку в першому воскресінні. Тому, бачимо, на даний час вирази “зачаття” і “народження” зовсім не позбавлені змісту. Дехто так легковажить Святим Письмом, мов би ці слова не мали жодного особливого значення. Чому Святе Письмо говорить про те, що слід бути зачатим знову і народитися знову? На це відповідаємо, що Святе Письмо не говорить, що бути зачатим знову і народитися знову стосується всього світу. Зачатою має бути Церква, брати. Світ повинен мати реституцію. Якщо ви пам’ятаєте малюнок Плану Віків, то зауважте, що весь світ зазнав гріхопадіння в особі батька Адама, зазнав падіння з рівня досконалості до рівня гріха та смерті. Пам’ятаєте також, що у властивому часі “Ісус... за благодаттю Божою смерть скуштував за всіх” і що внаслідок Його жертви має бути реституція для тих, хто прийме Його милості.
Коли в Тисячолітньому віці, в Христовому Царстві, надійде слушний час, світ людства отримає велике благословення від Господа. Людям буде дане знання і можливість, тому багато з них – хто захоче – зможуть повернутися до Нього, зможуть відновитися до всього втраченого в Адамі. Наш Господь Ісус прийшов шукати і спасти те, що загинуло, і це становитиме кінцеву мету Його великого діла.
Однак у віці, в якому відбувається Божий вибір, обрання з народів “малої черідки” співспадкоємців з Ісусом Христом, їхнім Господом, немає жодної реституційної праці. Чому? Бо Божий час для цієї праці ще не настав. Перше мають бути зібрані вибранці, і лише тоді почнеться реституційна праця. Ми ж хочемо звернути особливу увагу на те, що ця вибрана Церква повинна бути НОВИМ СТВОРІННЯМ, повинна мати нову природу, іншу природу, ніж світ. “Ви не зо світу, але Я вас ЗО світу обрав”. Гляньте, не сказано: “Я вибрав світ і намагаюсь привести його”. Праця цього Євангельського віку є окремою працею, відмінною від всіх інших віків, і як тільки ми збагнемо, що цей Євангельський вік є часом, коли наш Небесний Отець виконує особливу працю, то одразу почнемо розуміти, що Він зараз робить.
Церква, яка вибирається протягом цього Євангельського віку, повинна бути новим створінням, повинна мати іншу природу від решти світу. Її члени повинні зазнати переміни природи, повинні “народитися знову”, інакше вони не матимуть цієї нової природи. А яка ваша природа по тілу? Ми всі були грішниками. “Бо як через непослух одного чоловіка багато-хто стали грішними, так і через послух Одного багато-хто стануть праведними”. Але зараз Бог покликав нас зі світу, щоб ми були якимись первоплодами Його творінь – новим створінням. Яку природу Він пропонує дати Своїй Церкві? Чи Він пропонує зробити нас ангелами? Пам’ятаю добре, як я був звик наспівувати пісню, і ви, мабуть, теж її співали: “Я ангелом хотів би бути...”. Ангельська природа є вищою від людської, це правда, тому якщо Бог покликав нас до неї, то це славний поклик, і я ним радію. Та коли ми звертаємось до Його Книги, то не знаходимо, щоб Він нас покликав бути ангелами, а покликав нас бути кимось, хто перевершує ангелів. “Ага, – скаже хтось, – ви надто амбіційні”. Ні, я не надто амбіційний, я лише прагну досягти того, до чого мене покликано, а Боже Слово навчає нас, що Бог зараз обирає Церкву з-посеред світу і що Він збирається дати цій Церкві БОЖЕСТВЕННУ природу. Невже, брате Рассел, ти справді це робиш? Так, роблю. Ми повинні або приймати Боже Слово таким, яким воно є, або відкласти його вбік. Якщо ви збираєтесь поступати на власний розсуд, то полишіть Біблію в спокої.
Якщо ж ми хочемо бути навчені Богом (а це відповідний вчитель для тих, хто хотів би вступити в школу Христа), то візьмімо в руки Його Слово, а Боже Слово на цю тему говорить, що Він “дарував нам цінні та великі обітниці, щоб ними ми стали учасниками Божої Істоти”, і я в це вірю. Річ не в тому, що ви або я були б задоволені чимось меншим. Це Бог кличе, і Він ставить до цього поклику Свої вимоги та умови і визначає нагороду, тому жодна людина до цього не причетна. Все було вирішено Богом задовго до того, як народилися ви або я. Коли дивимося на останній день нашого Господа, бачимо, що Бог визначив дуже вузький шлях, і тільки тоді, коли нам дано зрозуміти, що Він вибирає зі світу Царське Священство, яке має стати царями та священиками для Бога, щоб керувати світом і бути служителями Бога для благословення всіх племен землі, ми починаємо бачити, чому Бог вчинив цей шлях таким вузьким, що його знаходять небагато, а знайшовши, дбають, щоб йти ним.
А тепер, дорогі друзі, приймемо до уваги ще іншу думку. Ми покликані бути членами тіла Христа, покликані бути співспадкоємцями з Ним, учасниками з Ним в усій Його повноті. Тож виникає питання: чим є Його повнота, яке Його становище? Чи Він є трохи нижче ангелів? Дізнаємось, що Він упокорився і став людиною, щоб по благодаті Божій скуштувати смерть за кожну людину. Після виконання цього діла Бог повищив Його і дав Йому ім’я понад всяке ім’я, набагато вище ангелів та влад і кожного імені, що зветься, і Він “засів на правиці величності на висоті”, праворуч Бога – зайняв становище, якого не має жоден ангел.
Здобувши про це уяву, ми бачимо Церкву, яка покликана в цьому віці бути “членами Його тіла”. На основі іншого образу ми покликані бути “Нареченою, Дружиною Агнця”, спільницею в усій Його славі та честі. Всі ці обітниці належать нам, якщо ми були зачаті Духом і якщо народимось з Духа. Отож, дорогі друзі, бачите, немає нічого дивного в твердженні Господа, що ми повинні “народитися знову” і що тільки ті, котрі “народяться знову”, повинні мати частку в Царстві.
Чому? Апостол Павло говорить нам, “що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть”. Людство не може успадкувати Царство Бога. Клас Царства, якого Ісус Христос, наш Господь, є Головою, Царем, має обітницю бути СПІВСПАДКОЄМЦЯМИ З НИМ, щоб сидіти на Його престолі, благословляючи світ та керуючи ним. Він не є тілом та кров’ю ані тілом і кістьми, але повищений понад всяке ім’я, яке зоветься. Він нічого не втратив через Своє велике упокорення, якого зазнав заради нас, бо хоча Отець дозволив Йому статися тілом та кров’ю, щоб померти за наш рід, Він тепер повищений до БОЖЕСТВЕННОЇ ПРИРОДИ. Зверніть увагу на слова апостола: “Бо як має Отець життя Сам у Собі, так і Синові дав життя мати в Самому Собі” – невід’ємне життя, безсмертя, Божественну природу і те, чого не має жоден ангел. Всі Божі ангели, незалежно від того, який високий ранг або становище вони займають, отримують своє життя від Бога, однак “як має Отець життя Сам у Собі, так і Синові дав життя мати в Самому Собі” і має дати його тим, кому захоче. Дорогі брати і сестри, ви і я були покликані прийняти таку саму благодать, невід’ємне життя, тому апостол каже, що ми “шукаємо слави, честі і нетління” – Божественної природи.
Згадаймо, дорогі друзі, ще один пункт: Якщо ми зачаті Духом, то коли це відбувається? Гляньмо на малюнок. Минулого Господнього дня ми звертали вашу увагу на найнижчий рівень – рівень гріха та смерті, і побачили, що весь світ людства потрапив на цей рівень, зазнавши гріхопадіння в особі батька Адама. Адама створено досконалим (а), що показано рівнем досконалості, та він впав у гріх, і весь його рід народився грішниками. Ми побачили також, що нікому неможливо повернутися назад на рівень досконалості, неможливо бути праведним перед Богом, тому апостол говорить: “Нема праведного ані одного”. Але він побачив, що ми можемо досягти рівня досконалості умовним чином, тобто Бог вважає, що дехто з нас перейшов з рівня гріха та смерті на рівень досконалості. Насправді так не є; ми лише вважаємося такими. Апостол говорить, що ми виправдані, визнані праведними. Адам був досконалий; Авраам був виправданий завдяки своїй вірі; ви і я є виправдані завдяки вірі в Бога, тому Він вже не дивиться на нас як на “чужих, приходьків”, “відлучених”, але вважає нас, якщо ми віримо в Ісуса Христа для прощення наших гріхів, такими, що піднялися з рівня гріха та смерті до рівня досконалості.
Це перший крок, і ви не можете зробити жодного іншого кроку, якщо спочатку не зробили цього кроку і не були виправдані дармо Його благодаттю через нашого Господа Ісуса Христа. Отже, це приводить нас на рівень умовної праведності. Чи ми виправдані дійсно? Ні. А як? Ми підняті вірою, ми вважаємося праведними вірою. А що відбувається після нашого виправдання? Чи це все? Ні. Це тільки початок. Лише тепер ми готові до того, щоб нас покликали. “Дивно, – скаже хтось, – а я думав, що мене покликано тоді, коли я був виправданий”. Ні, дорогі брати та сестри, Господь кличе всіх людей каятися і навіть більше – Він НАКАЗУЄ всім грішникам каятися. Але це ще не є наш високий поклик.
Одна справа сказати людині, що вона не повинна знаходитися в гріху, а повинна прийняти Христа для прощення власних гріхів, і зовсім інша – покликати її до співспадкоємства з Христом. Жоден грішник до цього не є покликаний. Покликані є лише виправдані особи. Відколи ми перейшли з рівня гріха та смерті на рівень досконалості (умовно), можна сказати, що ми є Божі діти. Адам, наприклад, був Божим сином, як про це сказано в Святому Письмі. Він був сином по тілу доки був в згоді з Богом. Тепер кожну людину, яка приймає Христа для прощення своїх провин і звертається до праведності, можна назвати людським сином Бога, бо вона умовно повернулася до згоди з Ним. Власне до цього класу, якщо ми можемо говорити про таких як про синів, Він каже: “Дай мені, сину мій, своє серце”. Що Він має на увазі? “Дай Мені свої почуття, дай все, посвяти себе цілковито Господу”. Так само апостол звертається до цього класу і називає його “братами”, кажучи: “Благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу”. Він називає їх “братами”, бо вони не зі світу. Господь ніколи не називав світ “братами”. Але якщо вони досягли стану виправдання, тоді апостол каже до них: “Благаю вас, браття” і т.д.
Тепер розумієте, дорогі друзі, що треба робити, коли ми досягли пункту виправдання? Іншими словами, виправдання є першим необхідним кроком, після якого є інший, важливий крок. Дозвольте процитувати вам апостола: “Отож, виправдавшись вірою, майте мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа”. І це все? Ні. “...через Якого [Ісуса Христа] ми вірою одержали доступ до тієї благодаті, що в ній стоїмо [тобто йдемо далі], і хвалимось надією слави Божої”.
Слави Божої? Так, всі, котрі ввійшли в цей стан посвячення, котрі сталися членами тіла Христа, мають надію “слави Божої”. Апостол говорить про “честь, славу та безсмертя”. Тільки ті, які народяться в першому воскресінні, здобудуть “честь, славу і безсмертя”. Бог зберіг для світу добрі речі, але Він запросив нас, перш за все, прийняти прощення гріхів. Я знаю деяких дорогих мені християн, котрі настільки задоволені своїм виправданим станом, що залишаються в ньому роками, не знаючи нічого про наступний крок, який апостол називає “розумною службою”. Тож апостол каже: “Невже ви не бачите, брати, наступний крок?” Йдіть вперед. Ви повинні пройти цей крок виправдання і ввійти в наступну благодать, в якій нашим привілеєм є стояти, тобто сидіти з Христом “на небесних місцях”.
А тепер запитаємо, коли настає зачаття Святим Духом? Відповімо: воно наступає власне в цьому місці. Чи є для цього якісь вимоги? Так, вимоги є, і ними є повне посвячення життя Богу. Всі, котрі приймають пропозицію апостола і представляють свої тіла живою жертвою, негайно, як тільки вони посвятяться, отримують Святий Дух. Господь говорить нам, що зараз є сприятливий час для такого кроку. “А чому, – запитає хтось, – ви не кажете, що таким сприятливим часом є Тисячолітній вік?” Звичайно, він буде сприятливим часом для певних речей, про які пише Боже Слово; але зараз є сприятливий час статися членом особливого тіла – тіла Христа, і мати привілей представляти свої убогі тіла Богу, а Він, вважаючи їх чимось, дозволяє їх жертвувати і приймає як жертву. Він дає нам обітницю, що ми будемо учасниками Божественної природи, дає нам зачаття до нової природи, щоб ми остаточно могли народитися з Духа, “були подібні до Нього”. Нічого дивного в тому, що ви і я так високо цінимо привілей жити в цьому Євангельському віці. Ми повинні вважати своїм привілеєм класти наше життя на Божому вівтарі. Уявімо собі, що ми не знали, що Він збирається дати тим, хто Його любить. Зверніть увагу, апостол не каже, що ці обітниці належать тим, котрі “не мають ненависті до Бога”, а тим, котрі ЛЮБЛЯТЬ Його ВСІМ СВОЇМ СЕРЦЕМ, душею та істотою; і Він їх випробовує. Наприклад: коли ви або я віддаємо себе Господу і Він приймає нас, що це означає? Це означає, що наша жертва була прийнятною. З Його боку є милістю вважати її гідною прийняття і казати, що Він нас прийняв в Свою сім’ю, щоб ми вважалися Дітьми Бога. “А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові, коли тільки разом із Ним ми терпимо, ЩОБ РАЗОМ ІЗ НИМ І ПРОСЛАВИТИСЬ”.
Зверніть увагу, дорогі друзі, на те, що важливо не тільки посвятитись. Після того, як ми посвятились і ввійшли на вузький шлях, Він дивиться до якої міри так є насправді. Отож тепер, коли справа є виразною перед нами, бачимо, що ви і я далі є в становищі, де Господь може переконатися, наскільки щирими ми були, коли посвятилися, наскільки наполегливими були, коли віддавали Йому все і казали, що приймемо все, що Він готовий нам запропонувати. Якщо ми навіть не знали, що саме Бог збирався нам дати, ми можемо далі бути переконані, що Він дасть нам щось значно більше, щось краще, ніж ми могли думати чи просити. Але коли Він сказав нам, що ми станемо учасниками Божественної природи, ми можемо сказати з апостолом: “Скиньмо всякий тягар та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами, дивлячись на Ісуса”, Котрий є Начальником нашої віри.
Ви і я не могли сподіватися бути гідними частки в славних речах, які Отець має для нас, лише завдяки тому, що ми самі можемо зробити. Це можливо тільки з Тим, Хто запевнює нас, що Він є з нами і не дозволить бути випробуваними понад те, що ми здатні знести. Він не хоче знищення золота, а хоче лише відділити жужелицю. В Нього немає наміру розчавити камен, а лише надати їм форми, добрати і відшліфувати, зробивши нас “достойними участі в спадщині святих у світлі” (Кол. 1: 12).
Ми маємо до Нього довір’я, і якщо ми доручимо Йому все, Він зробить нас переможцями і навіть більше, ніж переможцями. Тепер зверніть увагу не те, як Церква має йти слідами Ісуса. Думаю це буде нам корисно. Фігура (g) представляє нашого Господа Ісуса тоді, коли Йому виповнилося тридцять років. Він прийшов у світ, залишивши славу, яку Він мав у Отця перше, ніж світ був. Він став бідним (але не вдавав бідного), бо “бувши багатий, [Він] збіднів ради вас”. Він відклав убік Свою славу, стався плоттю, а не воплотився і не удавав, що Він є плоттю, бувши чимось іншим. Той, Хто був багатий, стався бідним, залишив славу, яку мав у Отця; і коли Він народився, то був досконалою людиною – не просто людиною, а досконалою людиною. Для цього була потреба, бо Він не зміг би відкупити світ, коли б не був досконалою людиною. Пам’ятаєте слова апостола, що “неможливе, щоб кров биків та козлів здіймала гріхи”. Чому? Бо бики та козли не згрішили. Також ангел не міг відкупити світ, бо не ангел згрішив. Згрішила людина, тож людині слід було відкупити світ. Звідси твердження Святого Письма, що наш Господь Ісус стався людиною Ісусом Христом: “Смерть бо через людину, і через Людину воскресіння мертвих”. Отже, сталося так, що наш Господь Ісус залишив славу та честь духовної істоти, яка вище ангелів, і упокорив Себе, стався плоттю – досконалою людиною. Тепер наш Господь був на тому самому рівні, що й Адам. Він прийшов у світ, щоб відкупити рід Адама (Рим. 5: 12). Смерть ЛЮДИНИ Ісуса Христа була сплатою кари. Тому бачимо, що Він міг сплатити кару тільки ставшись людиною.
Ви знаєте, що під Законом вік тридцять років був віком повноліття. Тому доки Йому не виповнилося тридцять років, Він не міг почати працю, яку мав виконати, хоча ще як хлопчина цікавився цією працею, бо, як пригадуєте собі, одного разу Він сказав Своїм батькам: “Хіба ви не знали, що повинно Мені бути в тому, що належить Моєму Отцеві?”. Що ж Він зробив у віці тридцяти років? Відповімо на це словами Святого Письма: “А Сам Ісус, розпочинаючи, мав років із тридцять... Тоді прибуває [Він]... із Галілеї понад Йордан до Івана, щоб христитись від нього”.
Бачите, Він пильнував час, бо не міг зробити цього раніше. І коли час наблизився, Він запрагнув посвятитися, почати працю, яка Його чекала. Готуватись Він почав ще до того, як Йому виповнилося тридцять років, і коли Йому було тридцять, Він віддав Себе. Чи не хочеш ти сказати цим, брате Рассел, що досі Він був в опозиції до Отця? Жодним чином. Чи ви були в опозиції до Отця, коли вас виправдано? Та й апостол зовсім не має на думці тих, котрі є в опозиції до Отця, коли говорить: “Благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу”. Було потрібно, щоб Ісус прийшов і формальним чином представив Себе. Послухаймо слова пророка: “Ось іду, в звої книжки про Мене написано, щоб волю чинити Твою, Боже”. Пам’ятаєте, що саме тоді, коли Святий Дух зійшов на Нього, “свідчив Іван... що Він Божий Син”. Коли зійшов на Нього Святий Дух? В час Його посвячення. Що це означало? Зачаття до нової природи. Упокорившись, Він став людиною, а потім посвятив Своє тіло і всі Свої сили для Бога, щоб бути пожертвуваним, щоб зайняти місце образної жертви. Апостол каже: “Відміняє Він перше [образ], щоб друге поставити”. Саме тоді наш Господь пожертвував Себе – в тридцять років. А де є твій початок, мій брате? Якщо ти священик, то в якомусь часі твоя жертва почалася. “Та чи можемо ми, – скаже хтось, – представити себе “непорочними і чистими”? Чи може Бог прийняти щось порочне і нечисте?” Хочу наголосити, дорогі друзі, на одній чудовій речі: Бог вважає виправданих непорочними і чистими. Виправданий означає очищений, “дарма виправданий...  в усім”. Чи ж це не чудово – ВВАЖАТИСЯ, мов би ми були досконалими? Ніхто, крім Бога, не міг створити такий чудовий план. Він так влаштував. Ви і я йдемо слідами Ісуса, бо ми відкуплені Його кров’ю, виправдані дармо і можемо віддати себе. Зверніть увагу, як це висловлює апостол: “Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, ПРИЄМНУ БОГОВІ, як розумну службу вашу”. Ви – святі, ви – приємні Богу, і Бог сказав, що на Його жертівник не ляже ніщо порочне і нечисте. Так, саме так навчає Слово. Приходячи до згоди з Богом через віру в Христа, ми можемо віддавати себе святими, приємними, і це – розумна служба. Тобто бачимо, що в цьому віці ми запрошені представляти наші тіла живою жертвою. В жодному іншому віці нікого не просили це робити. Чому? Бо вони не були виправдані. Чому? Апостол пояснює: “Неможливе, щоб кров биків та козлів здіймала гріхи”. Та коли вчинено справжнє поєднання, стало можливим справжнє виправдання.
Що ж трапилося, коли наш Господь посвятився? Отець прийняв Його. Як Він це показав? Давши Святого Духа. Що це означає? Це було зачаттям нашого Господа Ісуса до нової природи. Протягом трьох з половиною років служіння нашого Господа ця нова природа виконувала жертву. День за днем Він клав Своє життя, аж в кінці трьох з половиною років повис на хресті і вигукнув: “Звершилося”. Що звершилося? Праця, яку Отець дав Йому для виконання. Яка праця? Праця відкуплення. Людина Ісус Христос померла. А що з новою природою? Вона почалася на тридцятому році життя, і коли Він помер, новій природі було три з половиною роки, тобто після трьох з половиною років Він закінчив жертву. Що було потім? Потім Він воскрес з мертвих на третій день після розп’яття. І що? Він народився з Духа, “первородний поміж багатьма братами”. Ви і я маємо надію на частку в цьому ж воскресінні. Невже в цьому самому воскресінні? Так, бо Він є Головою над Церквою, яка є Його тіло, і як ви не можете назвати двома народженнями подію, коли на світ з’являється спочатку голівка, а потім тіло, так само є з першим воскресінням. Апостол говорить в своєму посланні до Филип’ян: “Щоб пізнати Його й силу Його воскресіння”. Його воскресіння є першим не тільки в тому значенні, що воно є перед усіма іншими, але є першим і особливим в тому значенні, що є головним. Читаємо: “Блаженний і святий, хто має частку в першому воскресінні! Над ними друга смерть не матиме влади, але вони будуть священиками Бога й Христа, і царюватимуть з Ним тисячу років”. Наш Господь Ісус був першим, хто отримав частку в першому, тобто головному воскресінні, і якщо ми будемо вірні, то теж матимемо частку з Ним в Його воскресінні, як про це каже апостол: “Щоб пізнати Його й силу Його воскресіння”. Прочитайте також у 3-му розділі послання до Филип’ян про те, як апостол називає все інше в цьому світі втратою і сміттям порівняно з привілеєм участі з Ним і часткою в Його славі.
Якщо Господь перейшов через ці випробування, то ви і я також повинні перейти через них. Як ми вже зауважили, ви і я не можемо ввійти на цей рівень досконалості насправді. Ми лише вважаємося досконалими і приходить час, коли ми отримуємо привілей посвятитися. Господь не визначає для цього якийсь особливий день, як це було в образі, коли мало виповнитися тридцять років; але якщо ви маєте вуха чути і серце розуміти, то можете віддати себе в жертву в цей сприятливий час, протягом якого Бог прийме нашу жертву. А потім? Потім є зачаття до нової природи. А потім? Потім ходіть за духом і “Слово Христове нехай пробуває в вас рясно, у всякій премудрості”. Нехай цей розум зростає в вас. Він обов’язково повинен зростати, як поступово росте зачата дитина, аж прийде час для неї народитися. Так само ви і я повинні зростати в усіх плодах Духа. Спочатку, можливо, ніхто не зауважить, що в нас відбулася якась зміна. В нашому Господі Ісусі зміна полягала в тому, що перед ним була певна місія. Так само на початку нашого посвячення, мабуть, потрібен деякий час, щоб визначитися з напрямком і побачити де ми є. Та лиш тільки ми зорієнтуємось, то побачимо, що Отцівська справа є найважливішою справою цього життя, і ми почнемо влаштовувати інші справи так, щоб Отцівська справа займала найбільше зусиль в нашому житті.
Зачаті Духом, ми переходимо до етапу оживлення. Для декого потрібно досить часу, перш ніж з’являться якісь ознаки оживлення, признаки життя. “А коли живе в вас Дух Того, Хто воскресив Ісуса з мертвих, то Той, хто підняв Христа з мертвих, оживить і СМЕРТЕЛЬНІ ТІЛА ваші через Свого Духа, що живе в вас”. Апостол говорить не про воскресіння і оживлення безсмертного тіла, а про наше СМЕРТНЕ тіло. Вірю, що багато з вас вчинили повне посвячення. Вірю, що ви вже маєте перший досвід намагання бути мертвими для гріха; вірю також, що ви пішли далі і цей Дух оживляє вас, наповнює запалом, і що кожного дня, приступаючи до своїх обов’язків, ви кажете собі: “Як мені провести цей день, щоб він був на славу Тому, Хто покликав мене з темряви до Свого дивного світла?”
Здобуваючи правду, ми здобуваємо те, що дає нам силу, запал, енергію і робить нас діяльними в Господній службі. Вірю, що кожен, хто посвятився, відчуває це оживлення, інакше нас можуть здолати клопоти цього життя і ми будемо “мертвонародженими”. Апостол вживає також інші образи, говорячи про нас як про Божих дітей. Ці Божі діти є зараз, так би мовити, в зародку. Ми маємо цей скарб в глиняному посуді і чекаємо, щоб зодягнутися в дім з неба, який ми маємо отримати в воскресінні, коли будемо “подібні до Нього”. Ми прагнемо не тільки отримати зачаття до цієї духовної природи, але й народитися.
Фігура (к) на плані представляє нашого Господа Ісуса на рівні слави. Фігури (n, m, p, q) представляють номінальну церкву як одне ціле – як ми її бачимо, – складену з усіх класів. Спочатку є невиправдані, тобто ті, котрі навіть не довіряють Господу для свого виправдання, котрі лише примкнули до церкви. Вони є чистісіньким куколем. Ми не збираємось говорити про них нічого зневажливого, а просто хочемо показати, що вони не досягли рівня, де Господь міг би з ними рахуватись. Далі бачимо більший клас, (p), тих, котрі є на рівні виправдання. Вони є тими, кого Святе Письмо називає “домом віри”. Вони зробили перший крок виправдання, тому є на рівні, де Бог рахується з ними. Багато з них раді залишитися там, хоча це помилка, бо Він лише виправдовує нас і дає нам привілей посвятитися, щоб ми могли йти далі – до наступного рівня. Тут, як ви бачите, є два класи, (m і n). Ви вже знаєте про них. Це, так би мовити, вершки. Власне Церква – це ті, котрі були зачаті Духом, ким би вони не були. Ми не визнаємо жодних сектантських поділів, бо не бачимо, щоб це було біблійним вченням. Ми визнаємо всіх, чиї імена записані на небі, бо хочемо, щоб ваші імена і моє ім’я також були там записані.
“Добре, – скаже хтось, – я думав, що в справжній Церкві є лише один клас”. Ні, в справжній Церкві є два класи, бо вони зачаті Духом. Один клас – це ті, хто не тільки посвятився, але й охоче йде вперед, вважаючи за найбільшу радість страждати з Ісусом. Вони “доповнюють недостачу скорботи Христової”, маючи від цього найбільше задоволення і ЗНАЮЧИ, що все це потрібно для їхнього розвитку. Вони є своєрідними “каменями”, що радіють не від ударів молотка, а від того, що ці удари спрямовує рука Вчителя, а вони, тим самим, стаються “достойними участі в спадщині святих у світлі”. ““Хваліться в утисках”, знаючи, що ваша праця не марна в Господі”, – каже апостол. Вам не треба казати, бо ви самі знаєте, що цим класом є “мала черідка”. Їх знайдеться небагато, але дяка Богу, що вони ще є.
Та є ще інший клас. Кого він представляє? Це клас, згаданий в сьомому розділі Об’явлення; це, так би мовити, нерозумні дівчата. Іван Об’явитель розповідає про те, що він бачив, і каже, що це була велика громада, якої жодна людина не могла злічити. Такий переклад є неточним. Мова йде не про визначене число, як у випадку “малої черідки”, число якої відомо, а про велику громаду, числа якої жодна людина не знає. Ось в чому суть. Особливо вибраних є обмежене число, і коли це число буде вибране, тоді вибір припиниться і ніхто більше не буде прийнятий. Так само первосвященик (в образі) не мав мати зайвих пальців ніг або рук, або суглобів, і так само не повинен був мати жодної недостачі. Чому? Бо він був образом на Христа. Не повинно бути ані на одного члена більше або менше. І коли це число буде довершене, тоді вибір закінчиться і більше не буде сприятливого часу для жертвування, бо він закінчиться.
Сказано, що ця велика громада, яку бачив Іван, “прийшла від великого горя, і випрала одіж свою, та вибілила її в крові Агнця”. Вони є перед престолом і служать Богу день та ніч в Його храмі постійно. Це добре, скаже хтось. Це чудово. Я радий за них. Але зауважте, дорогі друзі, що це не є найкраще місце. Ми раді за них, що Бог не полишить їх, а переведе через велике горе, щоб вони випрали свій одяг. Але ще краще тримати свій одяг без плям, аніж потім прати його. “Та чи можливо, – скаже хтось, – перейти крізь це життя, не заплямувавшись від світу?” Ні, річ не в тому. Згаданий тут клас, “мала черідка” настільки дбає про свій одяг, що коли їм трапиться пляма на ньому, вони відразу йдуть до Ісуса Христа, кров Котрого очищає їх від всякого гріха.
Але є ще інші, котрі обтяжені турботами цього життя і кажуть так: “Я не дбаю про це так, як повинен”. Таким чином, вони стають недбалими і забруднюють свій одяг. Але вони далі мають цей одяг, бо вони його не відреклися і ніколи цього не зроблять, бо вони люблять Господа. Але вони недбалі, а ставши недбалими, вони змушені будуть перейти через велике горе. Віримо, що більшість цього класу живе сьогодні.
А яке ваше і моє становище? Вірю, що ви залишили світ позаду і, будучи по благодаті Божій виправдані даром від усього, пішли далі, посвятились і були зачаті Духом. Тепер ви маєте новий розум, тому любите добрі речі, властиві речі, які подобаються нашому Господу, і намагаєтесь в щоденному житті приносити фіги та виноград, а не терня та колючки. Неможливо збирати плоди Духа з тих, хто не має нового розуму. Плоди для праведності, яких шукає Господь у вас і в мене, це не тільки приведення інших до знання Господа (хоча це дуже добре, але це не єдиний плід). Особливими плодами, які Він хоче знайти в вас і в мене, є “плоди Духа, покора, лагідність, довготерпіння, стриманість, братня ввічливість, любов”. Їх треба шукати в своєму серці та житті. Вони не можуть прийти несподівано і не можуть захопити нас зненацька, але вони повинні мати свій початок. Господь говорить нам, що кожну гілку, яка не плодоносить, Він забирає. Якщо Він не бачить в нас доказів того, що ми ростемо в правильному напрямку, Він нас відріже. А якщо Він бачить, що в нас є якісь признаки плодоношення, Він повідтинає те, що надається тільки для спалення. Це може означати значне випробування.
Отож, дорогі брати та сестри, якщо ми посвятились Господу, були зачаті Духом і усвідомлюємо себе новими створіннями в Ісусі Христі, то відкладімо убік кожний тягар і не просто йдімо, а БІЖІМО до мети перед нами. А Господня обітниця така: “Коли за нас Бог, то хто проти нас?” Якими ласкавими та величними є Його обітниці.
3HG168 (1903 р.)