УСІ СПРАВЖНІ ХРИСТИЯНИ ЗАНУРЕНІ

З цієї точки зору можна помітити, що серед пресвітеріан, методистів, лютеран, єпископалів, конгрегаціоналістів, римських католиків і т. д., а також серед учнів і баптистів можуть бути члени правдивої Церкви, охрищені в Ісуса Христа через хрищення в Його Церкву. З іншого боку, безсумнівно, переважна більшість у всіх конфесіях (включаючи учнів і баптистів, охрищених через занурення у воду) не має ніякої участі в “Тілі Христовому”, правдивій Еклесії, тому що вони не увійшли через справжні двері у справжню Церкву через справжнє хрищення в “смерть Його”. Це твердження незаперечне.
Отже, зробивши, як і апостоли, акцент на правдивому хрищенні, ми переходимо до його символу, водного хрищення, і запитуємо, по-перше, чи цей символ є належним, необхідним для тих, хто має справжнє хрищення? По-друге, якщо так, то який символ правильний? Свідчення Господа і апостолів ясно вказує на доречність символічного, водного хрищення, тому що не тільки вони самі христилися водою, але й навчали про водне хрищення для інших, не тільки юдеїв, але й навернених поган. Ми вже показали, що хрищення нашого Господа Ісуса було окремим і відмінним від Іванового хрищення юдеїв загалом; що це не було хрищення на покаяння для прощення гріхів; що Іван не розумів цього, і наш Господь, встановлюючи символ Своєї смерті, не намагався пояснити речі, які Іван та інші люди того часу не могли зрозуміти, тому що святий Дух не був даний, бо Ісус ще не завершив Своєї жертви за наші гріхи і не був прославлений, щоб представити жертву за нас.
Ми відзначаємо доручення, дане нашим Господом апостолам і нам через них, як записано в Матвія 28: 19-20: “Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім’я [повноваженням] Отця і Сина і Святого Духа” (Хом.). Це доручення відносилося до всього Євангельського віку, і на його основі трудяться всі служителі Правди сьогодні. Господь не мав на увазі хрищення Духом в П’ятидесятницю, тому що не у владі апостола було христити кого-небудь. Сам Господь, і тільки Він один, мав цю владу і зберігав її. Однак апостолам і всім вірним учителям Господнього Слова було дозволено навчати людей щодо Божої благодаті в Христі, щодо їхнього виправдання і освячення, тобто посвячення, хрищення в смерть з Христом, якщо вони хочуть бути учасниками Його нової природи і прийдешньої слави. Хрищення містило в собі також символічне, тобто водне хрищення, яке є зовнішнім знаком, за допомогою якого внутрішнє посвячення віруючого, посвячення в серці стає відомим його ближнім, подібно до того, як наш Господь Сам спочатку вчинив посвячення Отцю у Своєму серці, а потім символічно показав його у воді.

ВЧЕННЯ АПОСТОЛІВ

Те, що натхненні апостоли саме так розуміли своє і наше доручення, видно з їхніх учень. Спочатку вони навчали людей про Божу благодать у справі відкуплення, закликаючи їх вірити для виправдання життя. Потім вони закликали їх до повного посвячення серця, кажучи: “Тож благаю вас, браття [вже не грішники і не чужинці, але виправдані через віру в Христа і, отже, названі членами “дому віри”, “братами”], через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу [виправдану], приємну Богові, як розумну службу вашу”. Це було запрошення посвятити, пожертвувати, “христитися у смерть Його”. Багато, почувши це слово з радістю, у належному стані серця, з вдячністю, христилися – не тільки справді христилися у свій обіт посвячення, а й символічно христилися у воді, даючи зовнішнє свідчення цього.
Зверніть увагу на наступні свідчення про те, що хрищення було звичаєм усіх апостолів не тільки щодо юдеїв, але й щодо поган. Читаємо про мешканців Самарії: “Та коли йняли віри Пилипові... чоловіки й жінки охристилися [не діти]” (Дії. 8: 12). Ефіопський євнух, навернений проповіддю Пилипа, також охристився у воді (Дії. 8: 35-38).
Після того, як Петро проповідував Корнилію і його домашнім, “злинув Святий Дух на всіх, хто слухав [оцінював] слова [отже, не на немовлят]... І звелів христитися їм” (Дії. 10: 44-48). Знову читаємо: “Багато з коринтян, почувши, увірували й охристились” (Дії. 18: 8). Далі читаємо: “Прислухалася й жінка одна, що звалася Лідія, купчиха кармазином з міста Тіятір, що Бога вона шанувала. Господь же їй серце відкрив, щоб уважати на те, що Павло говорив... охристилась вона й її дім” (Дії. 16: 14-15). В’язничний сторож у Филипах, увірувавши, був охрищений Павлом і Силою у в’язниці (Дії. 16: 33). Ще читаємо: “Охристив же був я й дім Степанів” (1 Кор. 1: 16).
Правда, в останньому випадку апостол згадує, що він христив небагатьох, а це, очевидно, через колючку в його тілі, поганий зір. Деякі з тих, кого він христив, ймовірно, отримали це служіння від нього, тому що нікого іншого, придатного для цього, поряд не виявилося. Він дякував Богові, що христив так мало. Але це не означає, що він змінив свою думку щодо хрищення, виходячи з того, що в Церкві виникли розбіжності, сектантський, фракційний дух, що змушував одних казати “я ж Павлів”, інших “а я Аполлосів”, ще інших – “а я Кифин” і т. д. Апостол був радий, що міг сказати, що христив дуже небагатьох, щоб ніхто з них не міг стверджувати, що він набував учнів для себе, христив їх у своє ім’я, замість того щоб набувати учнів для Христа і христити їх в ім’я Христа.

ХРИЩЕННЯ Є БОЖЕСТВЕННО ВСТАНОВЛЕНИМ

У світлі цих виразних заяв Святого Письма про настанови і практики Господа і апостолів, сміливим був би той, хто заявляв би, що Святе Письмо не навчає про символічне, водне хрищення, або що воно стосувалося юдеїв чи вважалося тільки вступним кроком. Безсумнівно, усі християни з повною підставою шанують водне хрищення як Божественно встановлене. Якщо хтось схильний продовжувати оспорювати це питання, ми з ним не сперечаємося, але віримо, що якщо він чесний і зробив у своєму серці справжнє хрищення своєї волі у волю Господа, якщо він став мертвим для себе і світу і живим для Бога через Ісуса Христа, нашого Господа, то свого часу Бог відкриє йому і це (Фил. 3: 5).
Тим часом ми будемо радіти з такими особами, що вони знайшли справжнє хрищення і стали його учасниками, і ми вітаємо їх з істиною, що набагато краще бачити і приймати з радістю справжнє хрищення, будучи сліпим до символу, ніж бачити символ і бути сліпим до дійсності. Зважаючи на це, як би сильно ми не підтримували символічне хрищення, ми не можемо засновувати християнське спілкування на ньому, а тільки на дійсному хрищенні в смерть з Христом. Отже, всіх, хто сповідує Господа своїм Відкупителем і повністю присвячує йому серце і життя, ми приймаємо як братів у Христі Ісусі, як членів Еклесії, чиї імена написані на небесах, як Нові Створіння в Христі, будь то юдеї чи язичники за народженням, раби чи вільні, чоловіки чи жінки, охрищені водою чи неохрищені.

ЗНАННЯ ОЗНАЧАЄ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

З іншого боку, не слід забувати, що кожен пункт знання приносить не тільки збільшення привілеїв і радості, а й відповідальності. Тому кожен, хто починає бачити красу і авторитет водного символу, у той же час отримує ще одне випробування: чи його воля мертва, коли йдеться про дійсне хрищення в смерть з Господом. Непокора символу за таких обставин, як легко зрозуміти, означала б відмову від жертви і, таким чином, нездатність зробити своє покликання і вибрання міцним.
Ми не будемо намагатися обговорювати численні “за” і “проти” щодо окроплення, обливання і занурення, щоб з’ясувати, яким був початковий апостольський спосіб проведення символічного хрищення. Однак ми припускаємо, що жодне немовля не може перебувати в такому стані розуму і серця, який дозволив би йому вчинити посвячення, хрищення своєї волі у волю Христа, щоб стати мертвим з Ним для себе і світу. Ми будемо наполягати на тому, що символічне хрищення не може бути вчинене до дійсного хрищення, тому що символічне хрищення має бути лише зовнішнім виразом, виявленням того, що потай відбулося між нашим серцем, нашою волею і Господом.
Якщо так, то з цього випливає, що переважна більшість християн ніколи не мала символічного, водного хрищення, оскільки вони могли прийняти його тільки після розумного складення обіту посвячення. Занурення дорослих до посвячення було б дієвим не більш, ніж звичайне купання, було б символічним хрищенням не більш, ніж окроплення непосвяченого немовляти. Тому всім слід серйозно поцікавитися, яким є справжнє водне хрищення, правдивий символ, встановлений нашим Господом, і негайно коритися йому. І кожне посвячене серце, “дійсно мертве” для власної волі і мирських думок, буде напоготові, щоб знати і виконувати волю Господа в цій і кожній [3HG056] іншій справі. Така пильність мається на увазі у виразі “живі для Бога в Христі Ісусі, Господі нашім” (Рим. 6: 11).
Уявімо, що плутанина в питанні про спосіб хрищення була б настільки повною, а свідчення про цей порядок у ранній Церкві настільки збивав би з пантелику, що в нас не було би нічого, чим ми могли би керуватися, щоб визначити, яким був апостольський спосіб водного хрищення – окропленням, обливанням чи зануренням. Але тепер ми в змозі виразно бачити, чим є справжнє хрищення, і можемо чітко визначити, якими є символи, тобто картини, цього хрищення. Скрупульозне вивчення кожної форми приводить до висновку, що вона повинна зображувати смерть і поховання з Христом. Ми не бачимо жодного символу смерті для світу і для себе, а також з Христом у великій або малій кількості крапель води на лобі або у відерці, наповненому водою, яка потім вилита на людину. Якщо в будь-якому з них є якась символічна подоба смерті, то ми не в змозі цього помітити.
Але коли ми переходимо до розгляду занурення, ми одразу бачимо дивовижну, вражаючу, чудову, відповідну ілюстрацію всього того, що має місце в дійсному хрищенні до смерті. Грецьке слово baptizo не тільки означає занурення, покриття, поховання, заливання, але і весь порядок, пов’язаний із зануренням (з відхиленням назад) у воду в ім’я Христа. Воно є яскравою картиною поховання, яка є відповідною у всіх відношеннях. Той, хто проводить хрищення, символічно представляє нашого Господа. Як кандидат йде до нього, так і ми у своєму серці йдемо до Господа, щоб христитися. Визнаючи, що ми не можемо самі стати мертвими для себе і світу, ми віддаємо себе в руки Господа, просимо Його прийняти волю замість учинків і благаємо, щоб Він, після того як ми відмовилися від своєї волі, поховав нас у Своїй смерті і дав такі випробування, таку дисципліну, допомогу і покарання, які найкращим чином дозволили б нам виконати нашу угоду посвячення.

СИМВОЛІЧНЕ ЗОБРАЖЕННЯ ХРИЩЕННЯ

Коли кандидат підкорив свою волю, той, хто проводить хрищення, обережно опускає його в воду, і поки він лежить на спині, безпорадний у воді, він є повною ілюстрацією нашого безсилля допомогти собі в смерті. І коли той, хто проводить хрищення, знову піднімає його на ноги, ми бачимо в картині саме те, що обіцяв нам наш Господь: підняти нас з мертвих свого часу Своєю власною силою. Ми не намагаємося чинити тиск на совість інших людей, які розходяться з нами в думці, але нам здається очевидним, виходячи з відповідності цього символу, що його автором був Господь. Хто ще міг створити таку повну картину, такий символ усього?
Хто вже вчинив справжнє хрищення, хто віддав себе в руки Христа, щоб стати мертвим з Ним, бути похованим за подобою Його смерті, і потім бачить красу цієї символічної картини, той, віримо, відчує сильне бажання виконати її у своєму власному випадку. Слова Його серця, безсумнівно, повинні звучати так: “Твою волю чинити, мій Боже, я хочу”.
Які переваги принесе послух цьому символу? Ми відповідаємо, що перевага не є від виконання якоїсь однієї частини нашого обіту посвячення, а буде тільки тоді, коли ми будемо прагнути виконати всі вимоги, від початку і до кінця, що включає в себе повне підпорядкування нашої волі Господній волі і повне прагнення йти Його слідами. І хоча всі переваги будуть в кінці шляху, у першому воскресінні і Його славі, честі та безсмерті, є міра переваги, якою можна насолоджуватися вже зараз. Задоволеність розуму, мир у серці, факт, що ми намагалися, подібно до нашого Господа, “виповнити всю правду”, – все це сприяє Божому миру, який тече, мов річка, – постійно, неухильно і могутньо – в житті тих, хто Його, сприяє Божому миру, що перевершує всяке розуміння в нашому серці.

СВІДОЦТВА З УСІХ БОКІВ

Згідно зі свідченням апостола є “один Господь, одна віра, одне хрищення, один Бог і Отець усіх” (Еф. 4: 4-6). Отже, якщо є тільки одне правильне хрищення, то може бути тільки один правильний символ його; і християни в цілому згодні з тим, що занурення у воду найбільш точно відповідає значенню біблійної мови. В якості ілюстрації цієї згоди зверніть увагу на наступні коментарі осіб, які, ймовірно, хоча дійсно христили в смерть Христа, проте заплуталися настільки, що не знали, як визначити його водний символ, і прийшли до висновку, що він неістотний.
Джон Кальвін, пресвітеріанин, сказав: «Саме слово “христити” означає занурювати. Безсумнівно, занурення було практикою первісної церкви» (Institutes (Основи Права), книга 4, глава 15, пар. 19).
Д-р Макнайт, пресвітеріанин: «У хрищенні той, хто христиться, є похований під водою. Христос підкорився, щоб христитися, тобто бути похованим під водою».
Д-р Філіп Шафф, пресвітеріанин: «Занурення, а не окроплення, безсумнівно, було первісною, звичною формою. Про це свідчить саме значення грецьких слів “baptizo”, “baptisma”, “baptismos”» (History of Apostolic Church (Історія Апостольської Церкви), стор. 568).
У пізнішій публікації (1885 р.) він пише про ці “порівняння”, що “всі вони говорять на користь занурення, а не окроплення, що повністю визнають відомі екзегети, католицькі і протестантські, англійські і німецькі” (Teachings of the Twelve Apostles (Вчення Дванадцяти Апостолів), стор. 55-56).
Мартін Лютер, лютеранин: «Baptismа – це грецьке слово, яке можна перекласти як “занурення”. Я б хотів, щоб ті, хто має христитися, були повністю занурені у воду» (Luther’s Works (Твори Лютера), том. 1, стор. 336).
Джон Веслі, методист: «“Поховані з Ним у хрищенні” – натяк на давній метод занурення».
Уолл, єпископал: «Занурення у воді, ймовірно, було способом, яким христився наш блаженний Спаситель, і, безсумнівно, було найбільш звичним і поширеним способом, яким христилися давні християни» (History Infant Baptism (Історія Хрищення Немовлят), том. 571, Оксфорд, 1862 р.).
Стенлі, єпископал: «Протягом перших тринадцяти століть майже повсюдною практикою хрищення було те, про що ми читаємо в Новому Завіті і що міститься в самому значенні слова “христити”: осіб, яких христили, занурювали, опускали у воду» (Christian Institutions (Християнські правила), стор. 17).
Бреннер, римський католик: «Тисячу триста років хрищення зазвичай і регулярно було зануренням людини під воду» (Historical Exhibition of the Administration of Baptism (Історичний нарис проведення хрищення), стор. 306). [3HG057]
«Вся людина була занурена у воду» (Kitto’s Encyclopedia (Енциклопедія Кітто)).
«Хрищення, тобто купання, занурення» (Encyclopedia Americana (Енциклопедія Американа)).
«Хрищення спочатку проводилося шляхом занурення» (Brande’s Encyclopedia (Енциклопедія Бранде)).
«Хрищення означає занурення» (Smith’s Bible Dictionary (Біблійний словник Сміта)).
«Христити, опускати у воду або під воду» (Liddell and Scott’s Greek Lexicon (Лексикон грецької мови Лідделла і Скотта)).
«Христити, занурювати» (Robinson’s Greek Lexicon (Лексикон грецької мови Робінсона)).
«Христити, занурювати, опускати» (Greenfield’s Lexicon (Лексикон Грінфілда)).

3HG055