[3HG005]
ЗЕМНИЙ РАЙ – НЕ НЕБЕСА ХРИСТИЯНИНА

“Не зійшов бо на небо Давид” (Дії Апостолів 2: 34).
Старозавітні Писання ми приймаємо як рівні за авторитетом з Новим Завітом, тому що Ісус і апостоли саме так приймали їх і дійсно засновували на них всі свої вчення. Помилкове враження, що поширилося серед християн, що Писання Старого Завіту застаріли, що всі їхні передбачення здійснилися, цілком неправдиве. Це сильно ускладнило вивчення Біблії й проклало шлях до кричущих помилок. Слід пам’ятати, що Старий Завіт є єдиним Божественним Об’явленням, даним людині протягом 4158 років від створення світу до [3HG006] часу, коли Ісус при хрищенні був проголошений “Агнцем Божим, що на себе гріх світу бере”.
У всьому Старому Завіті, від Буття до Малахії, немає жодної пропозиції зміни природи з людської на духовну, ніякого неба, крім того, яке Бог спочатку надав людині – Едемського саду. Надії, прищеплені Ізраїлю божественними обітницями, звертали їхній погляд на той час, коли Боже благословення згладить прокляття гріха і смерті й підніме людство з нинішньої деградації назад до первісної досконалості. Насіння жінки, як було обіцяно, остаточно “розтрощить голову змія”, знищить зло у світі й встановить царювання праведності замість царювання гріха і смерті. Ці великі благословення принесе Ізраїлю Месія, Еммануїл, і через Ізраїль вони поширяться божественною силою серед усіх народів. Рай, втрачений внаслідок непослуху, буде відновлений Месією.
Замість надій на зміну природи з людської на духовну, вчення Старого Завіту вело ізраїльтян до думки, що Бог нічого не змінить у своїй первісній меті. Він створив землю не для того, щоб вона була знищена вогнем, і не для того, щоб вона вічно перебувала в мороці гріха і смерті (Екл. 1: 4). Він сформував її для того, щоб вона була населена людським родом за Його образом і подобою, зразком якого був Адам у своїй первозданній чистоті.

ДУША ДАВИДА В ПЕКЛІ

Як Старий Завіт нічого не говорить про небесний стан, так само він нічого не говорить про пекло вогню або мук. Такі диявольські теорії були придумані язичниками, у яких багато християн з того часу перейняли тою чи іншою мірою помилкові вчення. Закон і Пророки згадують пекло шістдесят шість разів, але пекло, про яке вони вчать, – це могила, гріб, стан смерті. Від першого до останнього всі люди, як добрі, так і погані, потрапляють у пекло, шеол, могилу. Авраам, Ісак, Яків і всі пророки померли без найменшого натяку на страждання чистилища для кого б то не було або на пекло вічних мук.
Ті, хто писали Новий Завіт, також були юдеями, і тут можна відзначити, що вони ніде не описували пекло і чистилище, які ми, протестанти й католики, придумали в Середньовіччі. Новий Завіт, написаний грецькою мовою, повністю узгоджується зі Старим Завітом, написаним на івриті, і шеол останнього – це гадес першого. На жаль, наші перекладачі англійської Біблії жахливо все переплутали, давши нам пекло, яму і могилу як синонімічні тлумачення шеолу і гадеса. “Православ’я” зробило пекло вогненним, тому наші очі розуміння затьмарилися через махінації нашого великого противника, “князя темряви”.
Але все це демонічне спотворення Божественного характеру і плану незабаром розсіється. Ранок вже поруч; Князь світла, Спаситель, Месія і Його славна Церква скоро засяють як сонце в Царстві Отця, а сатана буде зв’язаний на тисячу років, щоб більше не зводити людей. “Тоді то розплющаться очі сліпим і відчиняться вуха глухим”, “пізнанням Господньої слави наповнена буде земля”, і перед Ісусом “схилиться кожне коліно... і визнає Бога кожен язик”.

ЗАСНУВ ЗІ СВОЇМИ БАТЬКАМИ

У всьому Святому Письмі звичайний сон використовується як образ смерті, так само як нинішній час правління гріха представлено як нічна пора, а прийдешнє правління Месії пророчо описано як ранок Нового Дня, Нової Епохи. “Буває увечорі плач”, – писав Давид. Ніч триває вже шість тисяч років. Новий День – це сьома тисяча, Субота великого тижня. Це буде час пробудження, як шість тисяч років царювання гріха і смутку були часом, в якому наш рід занурювався в смерть, у глибокий сон, з якого ніхто не вийде, хіба що за покликом Месії.
Смертна кара, що впала на наш рід, викреслила б нас з буття як диких тварин, якби не Божа милість, яка зі самого початку подбала про Відкупителя і Його Церкву і Співспадкоємицю, а також про Месіанське Царство, про воскресіння, про пробудження всього людства через це Царство. Саме з огляду на цю надію на воскресіння мертвих віруючі говорили про своїх померлих друзів як про тих, що заснули.
Цей вислів часто використовується в Новому Завіті. Св. Степан заснув у смерті; св. Павло, маючи в думках велику працю Христа для світу і кінцеве пробудження всіх, сказав, що віруючим не потрібно сумувати, як іншим, з приводу смерті своїх близьких і друзів, але усвідомлювати, що всі “сплять в Ісусі”, і що врешті-решт Бог через Нього здійснить загальне пробудження мертвих, яких ще належить привести до пізнання Правди.
Процитуємо Писання: “Умер Авраам... і він прилучився до своєї рідні”. Рідня Авраама була язичниками. Звернемо увагу на те, що в Писанні сказано, що добрі й погані, царі, князі та інші заснули. Так було і з Давидом. Усі вони заснули в біблійному пеклі, у могилі. Усі вони несвідомі, як сказано в Писанні: “Померлі нічого не знають”; “Чи сини його славні, того він не знає, чи в прикрому стані, того він не відає”; “Бо немає в шеолі [гробі], куди ти підеш [куди йдуть усі], ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрості” (Йов 14: 21; Екл. 9: 10).

НЕ ЗАЛИШИШ ДУШІ МОЄЇ В ШЕОЛІ

Пророк Давид заявив про свою віру у воскресіння мертвих, коли написав: “Бо не покинеш душі моєї в шеолі [гробі] і не даси Твоєму побожному уздріти зітління” (Пс. 16: 10, Хом.). Св. Петро (Дії. 2: 25-31) звертає нашу увагу на те, що пророк Давид дійсно побачив тління, і, отже, це твердження не стосувалося його самого, а Ісуса, тобто душа Ісуса не залишилася в шеолі (грец. hades) і, крім того, плоті Ісуса не було дозволено побачити тління.
Св. Петро вказав на виконання цього пророцтва про воскресіння Ісуса з мертвих на третій день, коли використав наш текст: “Не зійшов бо на небо Давид... і знаходиться гріб його в нас аж до цього дня”. Аргумент св. Петра в тому, що Давид перебував у своєму гробі, [3HG007] був як і раніше мертвий, але його слова були пророчим посиланням на воскресіння Ісуса.
Багато християн щонеділі повторюють так званий Апостольський Символ Віри, в якому йдеться про розп’яття і смерть Ісуса, про його зішестя в пекло, в гадес, і про те, що “Бог воскресив Його з мертвих” на третій день. Всі розважливі християни розуміють, що пекло, в яке потрапив Ісус, – це не чистилище, ані місце вічних мук, а гріб, шеол, могила, стан смерті. Цю думку апостола підтверджують слова: “Та Бог воскресив Його, пута смерті усунувши, вона бо тримати Його не могла”.

ДАВИД НЕ ПІДЕ НА НЕБО

Цар Давид не піде на небо і не бажатиме піти на небо з тієї ж причини, з якої риба не бажає влаштуватися на гілці дерева, а птах – зробити свій будинок під водою. Як ці тварини мають відмінну природу і пристосовані до умов, наданих Богом, так і природа людини, навіть приведена до людської досконалості, буде радше з радістю сприймати й цінувати земні благословення, які Бог передбачив для неї, ніж насолоджуватися небесними благословеннями, які Бог приготував для вибраної “Малої Черідки” – “Церкви Первородних” (Євр. 12: 23).
Причина цього зрозуміла, якщо згадати слова апостола. Він каже: “Людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа... і вона зрозуміти [оцінити] їх не може, бо вони розуміються тільки духовно” (1 Кор. 2: 14). Тільки зачаті святим Духом здатні розуміти глибокі, духовні речі Божественної обітниці й радіти ними, як пояснює апостол (1 Кор. 2: 9, 10).
І навіть, бувши духовно зачатою і зверненою почуттями до речей згори, Господня посвячена “Мала Черідка” відчуває труднощі в збереженні своїх почуттів до Небесного і відстороненні від земного, тому що останнє постійно нагадує про себе через земні органи чуття. Тому вони мають нагадування “дивитися не на видиме, а на невидиме”, бо “чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його” – любить більше, ніж доми або землі, батьків або дітей, або самих себе.
Отже, ми можемо виразно бачити, що без цього зачаття святим Духом, яке, звичайно ж, належить Божим рабам і рабиням під час цього Євангельського віку, ніхто не здатний оцінити невидиме. Тому світ людства в цілому, який повернеться до досконалості й простежить весь свій шлях, буде готовий, цінуючи людську досконалість, не жертвувати своєю земною природою заради отримання небесної, а насолоджуватися земною в досконалих умовах, у відновленому Раю (Іс. 35; Єз. 37).

ДАВИД БУВ ПРОРОКОМ

У попередньому випадку ми бачили, що Писання вчить, що першими, хто буде благословлений Царством Месії, будуть Стародавні Гідні – Енох, Авраам, Мойсей, Давид і пророки, – і що вони стануть князями на землі. Один з цих князів, пророк Давид, буде займати дуже славне становище. Його довга кар’єра, його “злети та падіння” показують нам світлі й темні сторони характеру пророка, можливо більш ретельно, ніж будь-якого іншого біблійного персонажа. Вони показують нам благородний характер Давида, попри його людські слабкості й немочі плоті, посилені його царською посадою і невірним уявленням про царські привілеї, що переважали в ті дні.
Прекрасні риси характеру Давида, завдяки яким він був названий не “Новим Створінням”, не “Сином Божим”, не “спадкоємцем Божим і співспадкоємцем з Месією”, а “чоловіком за серцем” Божим, полягали в його вірній слухняності й каятті в усьому, що хоч якоюсь мірою було неприємним Богу і переривало спілкування з Ним.
Тому Божі духовно зачаті діти не можуть брати за зразок пророка Давида або когось з древніх. Тільки духовно зачаті можуть служити прикладом для Церкви. Вони повинні йти слідами Ісуса і навіть можуть брати приклад з апостолів та інших вірних братів. Апостол, однак, радить, щоб Церква з користю озиралася на гідних людей минулого, відзначаючи ступінь їхньої віри в Бога і послух цій вірі. Св. Павло, однак, прямо нагадує нам, що Бог передбачив для нас, Церкви, щось краще: що Стародавні Гідні без нас (членів Месії) не можуть стати досконалими (Євр. 11: 38-40).

СПІВСПАДКОЄМСТВО З ХРИСТОМ – ЩОСЬ КРАЩЕ, УГОТОВАНЕ ХРИСТИЯНАМ

“Щось краще”, призначене “для нас”, покликаних Богом у цьому Євангельському віці, – це співспадкоємство з Христом, Єдинородним сином Єгови й спадкоємцем усього, участь з Ним у всій Його майбутній праці благословення Божого розумного створіння. Тому, як стверджує апостол, нагорода Стародавніх гідних відкладається до часу, поки переможна Євангельська Церква не зійде на престол з Христом на світанні Нової Епохи, яка вже поруч.
Як тільки духовна фаза Царства буде встановлена в силі, почнеться встановлення людської фази. Тому, смиренно визнаючи Божественну мету і порядок у звеличенні Євангельської Церкви, ми повторюємо слова апостола, що “вони [ці благородні, віддані, праведні, вірні Стародавні Гідні] не без нас досконалість одержать”.
Але чи будемо ми зараховані до згаданих тут “нас” залежить від того, наскільки успішно ми будемо бігти в призначеному нам змаганні. Звичайно, від нас можна очікувати не меншої вірності й шляхетності характеру, ніж від тих, хто біг за земною нагородою. І оскільки всі благословення Божого плану – піднесення Стародавніх Гідних, звільнення всього світу від рабства гріха і смерті, і остаточний суд ангелів – очікують об’явлення духовних синів Бога, Євангельської Церкви, апостол (розд. 12), використовуючи сильну метафору, вказує нам на цих Стародавніх Гідних як на стимул для віри й запалу, кажучи: “Тому і ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків [грец. marturon, які так благородно свідчили про Бога і праведність], скиньмо [наслідуючи їх] з себе всякий тягар та гріх, який легко обплутує нас, і біжімо з витривалістю у [вищому, небесному] змаганні [3HG008], яке призначене нам, дивлячись на Ісуса, Засновника і Завершителя віри, Який замість [задля] радості, яка Йому належала, витерпів хрест, нехтуючи осоромленням, і сів по правиці престолу Божого” (Дерк.).
Ісус, наш Відкупитель, також є нашим Предтечею і Зразком у цьому змаганні. Він успішно біг і, як наслідок, вже зараз знаходиться праворуч Божого Престолу, куди ми можемо приходити до Нього.
Шлях Ісуса до вінця був шляхом ганебного хреста, і Він сказав: “Якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться самого себе, і нехай щоденно бере хрест свій і йде вслід за Мною” (Дерк.); “раб не більший за пана свого” і т. д. Гоніння, ганьба, горе і втрати – ось наша частка в цьому світі, тоді як звеличення і слава прийдуть свого часу, якщо ми не ослабнемо. Тому нам сказано зважати на Його приклад і вчення, щоб не знемогтися і не ослабнути розумом у випробуваннях віри, терпеливості й стійкості в цьому “злому дні”.

3HG005