ВАША РОЗУМНА СЛУЖБА

“Чого пожадає від тебе Господь, нічого, а тільки чинити правосуддя, і милосердя любити, і з твоїм Богом ходити сумирно” (Михея 6: 8).

Хто може знайти недолік у цих вимогах? Хто може сказати, що, встановлюючи такий критерій для Своїх створінь, Всемогутній вимагав занадто багато? Крім того, як можна собі уявити справедливого й люблячого Небесного Отця, який вимагає меншого, ніж тут вказано. Божий закон, по-різному формульований, завжди зводиться до одного. Його викладення, дане юдеям на горі Синай і представлене в Декалозі, відповідає цьому формулюванню так само, як і те, що представив наш Учитель, говорячи: “Любитимеш Господа Бога твого всім своїм розумом, душею і силою, а ближнього, як самого себе”. Багато з нас, визнаючи разом із Апостолом Павлом, що Божественний Закон є святим, справедливим і добрим, несподівано довідалися, що те, що наш розум щиро схвалює, ми не можемо виконати до кінця. Протягом 3500 років юдеї намагалися виконати той Божественний Закон, маючи обітницю отримати вічне життя за таке виконання, але нікому з них не вдалося отримати нагороди. Коли як народ вони усвідомлять свою неспроможність, і не раніше, тоді будуть готові отримати з Божих рук (як щедрий дар через Відкупителя) прощення їхніх порушень Божественного Закону. І тоді (під їхньою Новою Угодою – Єр. 31: 31; Євр. 8: 8-13), вони отримають сприяння від Месії у відновленні тієї досконалості розуму, тіла й “нового серця”, яке дасть їм змогу коритися у всіх відношеннях Божественному Закону, який ми свідомо визнаємо справедливим і праведним, але якому (через спадковість) ми неспроможні досконало коритися в тілі. Те благословення, яке скоро має отримати фізичний Ізраїль (під правлінням Царства Месії та Новою Угодою), розповсюдиться через них (як природних дітей Авраама) на кожний народ, всякого роду й мови, у відповідності до Божественної обітниці, даної Аврааму. 

Інша, хоч відповідна ласка, дається зараз попередньо невеличкому класу, зібраному з юдеїв і язичників, який в Писанні названий “Церквою Первороджених, імена котрих записані в небі”. Вони (в першу чергу) усвідомлюють свою неспроможність виконати Божественний Закон і вірою покладаються на заслугу Відкупителя, посвячуючи усе, що мають, Богові через Нього. Отець приймає їх через Відкупителя. Визнається їхнє сердечне прагнення до праведності, і тіло з його недоліками відкидається і вважається мертвим, компенсуючись заслугою Відкупителя. Вони названі в Писанні Великим Пророком, Священиком, Царем і Посередником між Богом і людьми. Суть нашого вірша довершиться тоді, коли всі вірні, як члени Месії, “малої черідки”, стануть співспадкоємцями з Ним як “Невіста, Дружина Агнця”.

АНАЛІЗУЮЧИ НАШУ ТЕМУ

Ми можемо пересвідчитись у правдивості вищесказаного. Що означає чинити правосуддя? Це означає набагато більше, ніж не завищувати ціну на товар, який ми можемо продавати нашому ближньому. Це означає набагато більше, ніж не обманювати його, роблячи обмін. Поступати справедливо означає справедливість між слугою і господарем, панею і служницею, покупцем і продавцем; що ми маємо поступати з іншими так, як нам хотілося б, щоб вони поступали з нами. Це означає точне виконання Золотого Правила, якого вчив Великий Учитель. Якщо застосувати цей принцип справедливості до наших слів, то це означатиме, що ми не повинні говорити погано ні про друга, ні про ворога; що не має бути навіть натяку на зло з нашого боку. Це означає, що ми не повинні говорити без потреби те, що ми знаємо є правдою, якщо це заподіє шкоду нашому ближньому, зганьбить чи знеславить в очах інших. Це означає, що ми маємо любити свого ближнього та його інтереси, як ми любимо власті, і маємо захищати його інтереси і берегти їх так само дбайливо, як пильнуємо свої.

Щоб справедливість так діяла в наших словах і ділах, вона мусить діяти в нашому серці і розумі. “Як у душі своїй обраховує, такий і є” (Пр. 23: 7). Якщо людина думає недобре, неблагородно, несправедливо, для неї буде неможливим уникнути недобрих, несправедливих, нелюб’язних слів чи вчинків. “Від переповнення серця уста промовляють”. Отож виходить, що поступати справедливо означає абсолютну праведність у думці, слові й поведінці. Ніхто з нас неспроможний на це. Найбільшим наближенням до цього є досконалий або справедливий намір серця, обов'язковий для всіх тих, хто стає послідовниками Господа Ісуса Христа. Їхні наміри і добрі намагання приймаються Отцем. 

Що ж до світу, то будуть потрібні довгі роки допомоги й підняття зі слабкостей і недоліків тіла, щоб підняти людей до такого стану, щоб їхні думки, слова й учинки були абсолютно справедливими й повністю відповідними для Золотого Правила. Якщо вони досягнуть цього, то це означатиме, що вони позбулись усіх недоліків тіла і (через повну реституцію) повернулися до образу й подоби Бога, втраченого в Адамі. 

ЛЮБИТИ МИЛОСЕРДЯ

Всі визнають милосердя як дуже правильну й дуже бажану рису. Всі усвідомлюють свою потребу в Божественному милосерді. Всі мають знати, що Божественна ціль полягає в тому, щоб тільки ті, хто виявляє милосердя до інших, самі отримають милосердя з Господніх рук. Однак є багато таких, котрі, визнаючи це і намагаючись практикувати милосердя, не люблять його. Вони, радше, люблять, помсту, а змушують їх до милосердя тільки державні закони, громадська думка і Боже Слово. Це неодноразово було показано у випадку лінчувань. Для винесення вироку збиралися натовпи, радіючи нагодою відсунути вбік милосердя і випустити справедливість, говорячи їхньою мовою. А в тому натовпі було багато таких самих винних, як і той, кого оточили. “О логіка, ти справжня перла!”

І З ТВОЇМ БОГОМ ХОДИТИ СУМИРНО

Через якусь дивну упертість нашої грішної природи ті, що найбільш здатні й охочі виконувати перші дві вимоги, схильні найбільше ухилятися від цієї третьої вимоги. Словом, справедливі й милосердні дуже часто виявляються наповнені духом гордості, почуттям вищості над іншими ближніми, що є перешкодою для того, щоб вони ходили сумирно з Богом. Найчастіше найпокірнішими стосовно Всемогутнього є ті, які мали великі гріхи й великі слабкості, котрі допомогли їм впокоритися. Так і великий Апостол, Св. Павло, залишився із частковою зоровою слабкістю як нагадування про час, коли він переслідував Христа, “Церкву, що є Його Тілом”, як нагадування про те, як Божа благодать затримала його по дорозі до Дамаску, і що без Божественного втручання він міг би залишитися безнадійно сліпим. Апостол згадує про свою слабкість зору як про колючку в тілі, якою посланцю сатани дозволено докучати йому. Без сумніву, Господь відмовився усунути цю проблему, щоб Апостол залишався достатньо покірним, аби належним чином виконувати ту велику працю, яку Бог приготував для нього, і щоб це не надимало його для його ж власної шкоди. Божественне послання було таким: “Достатньо тобі Моєї благодаті. Сила моя пізнається в немочі”. Усвідомивши важливість цього, Апостол вигукнув: “Краще я буду хвалитись своїми немочами, щоб сила Христова вселилася в мене” (2 Кор. 12: 9). І так само всі Божі діти, усвідомлюючи свою неспроможність жити відповідно до цих Божественних вимог, можуть радіти цією Божественно передбаченою для них можливістю, що Божа благодать є достатньою для них, коли вони бачать свої слабкості, визнають їх і ставляться до них дуже погано, коли вони цінують Його милосердя, шукають його і приймають.

3НG004