ПРЕДСТАВЛЯЙТЕ ВАШІ ТІЛА
Римлян 12: 1

Початок нового року це мов би початок ведення нового обліку. Це сприятливий час, щоб визначити прибутки та витрати і запровадити нові постанови, які були б визначальними в цьому новому році. Факт, що тисячі постанов будуть зроблені в цей час лише для того, щоб бути зламаними під впливом спокус, не повинен нас знеохочувати робити такі постанови і радити так зробити іншим. Чоловік або жінка, які не роблять жодних постанов або обіцянок, роблять дуже малий поступ у будуванні характеру. Нещасна, деградована людська природа потребує усіляких мотузок, підпор та підтримки, які їй може дати добре налаштована воля. Ми не захищаємо поспішні і порою нерозважливі зобов’язання, постанови та урочисті обіцянки, дані необдумано і часом необачливо. Натомість ми радимо зважено, спокійно сісти і порахувати кошти, а тоді постановити з усією силою волі і з повною рішучістю розуму йти шляхом, який, на нашу думку, є правильним.
Отже заохочуймо один одного робити постанови відносно такого шляху в житті, який, на наше переконання, буде найбільш корисним. Заохочуймо, а не знеохочуймо таких робити усілякі добрі постанови, корисні не тільки їм самим, але й іншим. Постанови, зроблені ще дітьми, за доброю порадою і після обмірковування, сталися «творцями» багатьох шляхетних характерів з матеріалу, який інакше поплив би за течією в безчестя та сором. Пропонуємо всім батькам в цю пору року дати поради своїм дітям в цьому напрямку, підтримуючи свої поради наочними прикладами того, що вони самі також робили такі постанови час від часу і вірно дотримувались їх в житті. Боятися робити постанову, щоб часом її не зламати, це боятися власної тіні. Неможливо зробити якийсь крок без згоди на це розуму. Схоже, що кроки на шляху морального поступу означають, перш за все, постанови.

НОВОРІЧНИЙ ОБІТ, ТОБТО ПОСТАНОВА

Християнин, як і решта людей, може отримати користь від таких постанов, яких треба свято дотримуватись, якщо він себе поважає і хоче, щоб його поважали інші. Ці постанови можуть стосуватись усіляких життєвих справ – дому, роботи, особистих звичок, тощо. Але коли християнин починає думати про свої найвищі інтереси, він одразу розуміє, що від них залежить його стосунок до його Творця і до його Спасителя. На самому початку свого християнського досвіду, коли він запрагнув праведності та відвернувся від гріха; коли його очі побачили Ісуса як свого Відкупителя; коли його слух віри почув, що він поєднався з Богом через смерть Його Сина і отримав прощення гріхів через віру в Його кров, – для нього настав найважливіший момент в житті. Бо Бог Своїм Словом запросив його вчинити повне посвячення себе (що містило кожну земну справу та інтерес) Господу та Його службі.
Ця пропозиція, за словами Спасителя, полягала в тому, що він має взяти свій хрест і йти за Ним, що в нагороду він матиме в теперішньому житті клопоти зовні і Господній мир – всередині, і що в майбутньому житті матиме частку в Першому Воскресінні. Ця переміна до слави, честі та безсмертя, до божественної природи означає співспадкоємство зі своїм Відкупителем в Його високій посаді та праці посередника між Богом та світом протягом Тисячолітнього Віку. Умови викладені виразно – самовідречення, несення хреста, служба для Христа, вірність до смерті. Нагорода також вказана виразно: корона життя і членство в царському священстві, місце з Господом на Його престолі, можливість бути одним з суддів, щоб допомагати людству та піднімати його протягом Тисячоліття.
Навіть ясно і зрозуміло виклавши умови через Слово, Господь не наполягає на посвяченні, але каже, що кожен повинен спочатку сісти і порахувати кошти. Порахувавши кошти, той, хто вирішив прийняти умови, робить це шляхом складання обітниці Господу. Це робиться для того, щоб не лише поведінка в житті, але й слова уст та задуми серця були прийнятні Господу. Ця вичерпна обітниця символічно показана в хрищенні, яке, якщо його правильно розуміти, – як його пояснив св. Павло, – є хрищенням в членство в Тілі Христа (церкві) шляхом хрищення, тобто занурення в «смерть Христа» (Рим. 6: 3).
Лише ті, котрі складають цю обітницю, є прийняті взагалі як члени Христа і помазані святим Духом. Власне про цю обітницю нагадує св. Павло в словах нашого вірша: «Тож благаю вас, [виправдані] браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу». В нашу угоду з Господом ми вступаємо (гарантуємо її) завдяки обітниці посвячення, а решта життя є лише випробуванням посвяченої особи, щоб побачити, до якої міри вона справді розуміє, що це – обітниця, і до якої міри вона намагається бути мертвою для світу, мертвою для себе, мертвою для всіх земних речей та живою для Бога та інтересів Тисячолітнього Царства, до якого вона посвятилася як «член» Тіла Посередника Нової Угоди (Єр. 31: 31; Гал. 3: 29).

«ПРИСЯГИ СВОЇ... Я ВИКОНАЮ»

Нехай ніхто легковажно не складає обітницю Господу. Вона несе з собою велику відповідальність. Було б краще в кожному відношенні, щоб ніхто не давав обітницю, не зрозумівши спершу річ і не перейнявшись повністю духом постанови, яку він робить. Раз зроблена і прийнята Господом через надання Святого Духа, вона не може бути анульована. Але чому ми мали б хотіти анулювати обітницю? Чому хтось, поклавши руку на плуг, мав би оглядатися? Використовуючи ілюстрацію, дану апостолом, запитаємо, чому вимита свиня мала б знову валятися в болоті? Чому ми, покинувши світ, отримавши зачаття святим Духом і скуштувавши доброго Божого Слова та сили грядущого віку, мали б втратити приємний смак та належне оцінювання цього та повернутися в своїх прагненнях до убогих стихій світу? Зрозуміло, що для цього немає розумних підстав. Зрозуміло також, що радощі теперішнього життя та надії грядущого Царства повинні заохочувати нас «думати про те, що вгорі, а не про те, що на землі».
Світ, тіло та противник застосовують впливи, що суперечать нашій обітниці, тобто постанові, даній Господу, бути мертвими для світу та для себе. Вони не погоджуються з тим, щоб ми бути живими для Христа та мали участь в Його славі – щоб страждали з Ним і могли царювати з Ним. Поет виразив властиву думку, кажучи:
«Душе моя, ти мусиш пильнувати –
Довкола вороги і перешкоди,
Війська гріха так сильно напирають,
Щоб відтягти тебе від нагороди».
Наш успіх в виконанні нашої обітниці посвячення в великій мірі залежить від двох речей:
1. Нашого ясного бачення ситуації тоді, коли ми складали нашу обітницю, і повноти наших намірів; від того, наскільки вони значні, тобто вагомі; від сили волі, прикладеної в напрямку праведності.
2. Додатковою справою великої ваги є міра нашого знання. У згоді з цією думкою Святе Письмо каже: «Погине народ Мій за те, що не має знання». Бог дав нам Своє Слово та поінформував, що воно «корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова». Він порадив нам простежити Писання і не забувати збиратися разом. Там, де Його порад дотримуються і щоденно стежать Писання – не формально, але з бажанням знати і виконувати Господню волю та бути керованим на Його шляху, – наслідком буде зміцнення волі. Відповідно послаблюються злі впливи, які протистоять нам як новим створінням та нашій обітниці. Слово Бога побудоване так, що дає «харч у пору» для всього Його вірного народу – для молодих і тих, хто похилого віку, – і повсякчасно. Чи йдеться про «немовлят в Христі», чи про юнаків, чи про зрілих синів Бога, для кожного з нас є скарбниця благодаті та правди, щоб зробити нас сильними в Господі та в силі Його могутності.
Лише засвоюючи цей духовний харч, ми можемо мати силу виконувати нашу обітницю, щоб завершити наш шлях з радістю та здобути царство. Крок за кроком, в міру того, як наш розум здатний збагнути розгорнуту перспективу слави, честі та безсмертя, ми зміцняємось Господньою силою у внутрішньому чоловікові. В міру усвідомлення наявних фактів, ми можемо оцінити, яку велику угоду Господь нам запропонував. Ми віддаємо в посвяченні наші земні права, привілеї та насолоди і одержуємо взамін духовне благословення, яке робить нас щасливими в цьому житті, і спадщину невимовного благословення та слави в майбутньому. Тому, мабуть, набагато легше виконувати наші обітниці з охочим серцем в міру зростання в благодаті та знанні Господа і Його Слова. Справді, як радить апостол, нам можливо досягти стану, де ми можемо «хвалитися [також] в утисках», знаючи, що завдяки ним зростає наше майбутнє благословення.

«ЧИМ Я ВІДПЛАЧУ ГОСПОДЕВІ?»

Коли посвячений віруючий розмірковує над тим, що Бог вже зробив і що пропонує ще зробити для Своїх вірних, то вдячність буквально переповнює його серце, і він запитує: «Чим я відплачу Господеві за всі добродійства Його на мені?». Чим більше він думає про це, тим більше усвідомлює, що його таланти та можливості є неминуче малими, незначними. Власне з цієї точки зору писав поет: «Бо з тисячі вуст злетить пісня на хвалу моєму великому Відкупителю».
Справді варто показувати наше признання Божої благодаті піснями вдячності та хвали, але ми повинні пам’ятати, що наші пісні є прийняті не лише завдяки поетичним мотивам. Якщо ми правильно дивимось на життя, то на честь Царя Царів постійно лунатимуть наші гімни хвали. «Співати й грати в серці своєму для Господа» – ось що правильно, ось що є піснею нашого життя (Еф. 5: 19).

ПРИЙМАТИ ЧАШУ

Відповідь псалмиста пророчо показує стан серця всіх вірних. Можна сподіватися, що кожен скаже: «Я чашу спасіння прийму, і прикличу Господнє ім'я!» (Пс. 116: 4). Чаша спасіння на даний час є «Чашею», яку наш Господь дав Своїм учням, кажучи: «Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!» (Мт. 26: 27, 28). Якщо говорити про земні речі, якими ми поступилися, від яких відмовилися, то це «Чаша» страждань, самовідречення, самопожертви, щоб нам, співспадкоємцям з нашим Відкупителем, здобути небесне. Однак може бути небезпека в тому, що ми сприймемо цю річ неправильно. Пити Господню «чашу» самовідречення – особливе задоволення, і не можна сподіватися, що це зрозуміє хтось, хто ніколи не пив з неї. Це задоволення від участі в Його стражданнях, як пояснює св. Павло. А частина задоволення, пов’язаного з цією чашею, – це пов’язана з нею надію пити, як наш Господь обіцяв, з Ним Його іншу чашу радості, слави та благословення в Царстві.
Потребу приймати цю «Чашу» Господа видно зі слів нашого Спасителя до двох Його учнів, які запитали, кажучи: «Дай нам, щоб у славі Твоїй ми сиділи праворуч від Тебе один, і ліворуч один!» У відповідь наш Господь сказав, що вони мало зрозуміли, скільки коштуватиме великий привілей сидіти на Тисячолітньому Престолі з Ним. Він запитав: «Чи ж можете ви пити чашу, що Я її питиму – чашу страждання, сорому, безчестя, смерті, – або христитися хрищенням, що я ним хрищуся?», – не хрищенням в воді, але хрищенням, яке ця вода символізує, – хрищенням в Його смерть. Апостоли виявили готовність. І ми навряд чи можемо зробити більше. Якщо б все полишити на нас, то угода, безперечно, перевищувала б те, на що ми здібні. Але наша здібність є від Божого провидіння – наш великий Відкупитель є нашим Первосвящеником та Заступником, здатним підтримати нас для своєчасної допомоги і передбачити шляхи уникнення труднощів, надто важких для нас; здатним зміцнити нас, коли ми слабкі; здатним дати нам «харч у пору»; здатним зробити нас сильними перед Собою; здатним звернути нашу увагу на великі та дорогоцінні обітниці Божого слова. «Справді, – каже св. Павло, – я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє, в Ісусі Христі» (Фил. 4: 13).

ПЕРЕД УСІМ НАРОДОМ ЙОГО

В контексті цього пророк каже: «Присяги свої Господеві я виконаю перед усім народом Його!» Тобто я віддаватимуся Його справі відкрито, привселюдно. Я пам’ятатиму Його слова: «Бо хто буде Мене та Моєї науки соромитися в роді цім перелюбнім та грішнім, того посоромиться також Син Людський, як прийде у славі Свого Отця з Анголами святими» (Марка 8: 38). Я буду вірним виконанню моєї угоди до такої міри, що моя відданість стане відомою всім братам, а також Господу, Котрий читає серця. Люди, налаштовані по-світськи, також повинні знати про вірність Божого народу і, навіть не розуміючи справи, вони повинні ставитися до них з презирством та рахувати нерозумними ради Христа.
Такі обітниці не є для світських людей, якими б морально налаштованими вони не були. Вони ще в своїх гріхах, бо відкидають пропозицію Божественного прощення на Божественних умовах посвячення. Такі не здатні навіть думати про те, щоб дати обітницю посвячення Господу, доки спершу вони не відмовляться свідомо грішити і не приймуть відкуплення через віру в дорогоцінну кров. До того часу вони залишаються в числі грішників. «До грішника Бог промовляє: ...Чого заповіта Мого [обітницю] на устах своїх носиш? Ти ж науку зненавидів, і поза себе слова Мої викинув» (Пс. 50: 16). Всі, хто відмовляється від Божественної науки, хто відкидає Господнє Слово, є в цьому сенсі грішними – є в поганому стані серця. Ми раді, що теорія, мов би вони повинні йти на вічні муки, не містить в собі жодної правди.
Скільки ж вони втрачають Господньої радості в теперішньому житті та слави і вічного благословення – в майбутньому! На завершення, дорогі друзі, дозвольте мені запропонувати вам невеличку обітницю для Господа – не замість вашої обітниці посвячення, яка є всеохоплюючою, а як доповнення до неї – виділяючи деякі речі, які насправді є невід’ємною частиною вашої обітниці посвячення. Річ в тому, що завдяки цій обітниці ці особливі риси вашого зобов’язання будуть щоденно більш виразними для вашого розуму. На моє переконання прийняття її щиро та розсудливо і дотримання буде однією з наймудріших новорічних постанов, які Божий народ може зробити, – найбільш допоміжною в цьому особливому часі, в якому ми живемо.

ОБІТ ГОСПОДУ

1. Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім’я Твоє. Нехай Твоє панування щораз більше входить у моє серце, а Твоя воля буде виконана в моєму смертному тілі. Покладаючись на підтримку обіцяної Тобою благодаті допомагати через Ісуса Христа, нашого Господа, в кожній потребі, складаю цей обіт.
2. Щоденно буду пам’ятати перед Престолом Небесної благодаті про загальні інтереси праці жнива і особливо про частку, якою я сам маю привілей втішатися в цій праці, а також про дорогих співробітників, де б вони не знаходились.
3. Обіцяю ще старанніше, якщо можливо, ще ретельніше перевіряти мої думки, слова і вчинки з метою бути більш придатним до служби Тобі і Твоїй дорогій черідці.
4. Обіцяю Тобі, що буду на осторозі, щоб протистояти всьому, що близьке до спіритизму та окультизму, і, пам’ятаючи, що є лише два пани, буду всіма розумними шляхами опиратися пасткам, які походять від противника.
5. Далі обіцяю, що, за винятком згаданого нижче, буду всякого часу і на кожному місці поводитись наодинці з ким-небудь з протилежної статі так само, як поводився б з ним привселюдно – в присутності зібрання Господнього народу.
HGII753