НЕПРИДАТНІ ДЛЯ ЦАРСТВА

“Ніхто з тих, хто кладе свою руку на плуга та назад озирається, не надається до Божого Царства” (Луки 9: 62).
Великий Учитель не використовував методи сучасних проповідників, щоб добитися Свого. Він не просив натовп, щоб ті, котрі хочуть йти після смерті до неба, підняли руку, щоб потім назвати їх наверненими – християнами. Справді, Його методи були цілком протилежними, позбавленими усіляких емоційних звернень, що збуджують пиху, самолюбство, суєтність і т.п. Простими словами Він говорив про труднощі, яких повинні сподіватися усі, хто візьметься за Його справу і стане Його учнем. Він попереджав, що це означає взяти хрест і нести цей хрест Його слідами вузькою дорогою самопожертви. Він застерігав їх, кажучи: “Не дивуйтеся... коли світ вас ненавидить! Коли вас світ ненавидить, знайте, що Мене він зненавидів перше, як вас. Коли б ви зо світу були, то своє світ любив би. А що ви не зо світу, але Я вас зо світу обрав, тому світ вас ненавидить” (1 Ів. 3: 13; Ів. 15: 18, 19).
Замість того, щоб викликати збудження, яке затуманює розум слухачів і заставляє говорити те, що згодом вони не зможуть або не схочуть робити, Великий Учитель, навпаки, казав до тих, хто обмірковує учнівство: “…Перше сядь й видатки вирахуй”. Замість накручувати натовп, наш Господь обирав інший шлях і намагався знайти для Себе учнів тільки з особливого класу – не бідних і не багатих, не вчених і не малограмотних. Оминаючи ці класові поділи та відмінності, Його поклик був до всіх, котрі любили праведність і ненавиділи беззаконня. Всіх знеможених і обтяжених, знедолених гріхом та покаранням за нього Він кликав навчитися від Нього і знайти відпочинок для душі.
Слова нашого Господа: “Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його... а того, хто до Мене приходить, Я не вижену геть”, – свідчили, що Він зовсім не сподівається і не намагається навернути всіх людей. Ту саму думку виражали апостоли, говорячи, що вони шукали і намагалися вплинути не на весь світ, а на тих, “кого б тільки покликав Господь, Бог наш”. Безперечно, можуть бути різні думки стосовно способу, яким Отець “притягує” і “кличе” Церкву Христа під час Євангельського віку. На нашу думку Господь застосовує належний вплив тільки на певний клас людей. Цей вплив освічує настільки, наскільки цей клас здобуває знання про Христа – про факт, що прощення гріхів можна здобути тільки через віру в Христа.
Відтоді цей клас, приведений до Відкупителя, може робити подальший поступ завдяки вірі в Нього і підкоряючись Йому, щоб Він провадив до всієї правди і до спільності з Отцем. Клас, який зазнав такого впливу, віримо, є малим порівняно з цілим людством: це тільки та частина, яка щирим серцем шкодує з приводу гріха і шукає праведність та спільність з Богом. Цей клас, як і все людство, є з природи деградованим, недосконалим, грішним, засудженим, але в ньому ще знаходяться якісь залишки образу Бога – досконалості, в якій був створений батько Адам. Цей залишок, ця риса Божественного характеру, представлена сумлінням та вірою, веде його до признання свого деградованого та грішного стану порівняно з Божественним критерієм досконалості, і це стає основою (“вухом”) його покликання, тобто притягнення до Бога. “Хто має вухо, хай чує” (Об. 2: 7). Зверніть увагу, що ми не дорікаємо тим, котрі не мають вух, щоб слухати, ані не засуджуємо їх. Навпаки, ми пам’ятаємо благодатні слова Святого Письма, що у належному в Бога часі “розплющаться очі сліпим і відчиняться вуха глухим” (Іс. 35: 5). Ми раді мати обітницю від Бога, що остаточно всі побачать, почують і пізнають Його – від найменшого до найбільшого. Ми раді тим, що коли вони дійсно пізнають Його, то будуть радіти так, як ми зараз радіємо. Для них настане відповідальний час – пора випробування, тобто суду, стосовно вічного життя або вічної смерті на земному рівні.

ЦАРСТВО БОГА

Наш вірш говорить про Царство Бога. Важливо, перш за все, звернути увагу на те, що ці слова в Святому Письмі мають подвійне значення. Наприклад, наш Господь Ісус навчав, що ми повинні молитися до Отця: “Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі”. В цій молитві згадується тисячолітнє царювання, правління Христа, яке, за словами св. Павла, почнеться в другому приході нашого Господа і триватиме, доки Він не підкорить усяку неслухняність, усякий гріх, усе, що суперечить Божественному характеру та закону. Це буде Царство Бога, яке підкорить усяку річ. Це буде Царство Бога між людьми, удосконаленими, коли все буде підкорене. І коли посередницьке Христове Царство буде в кінці Тисячоліття віддане Богу Отцю, тоді Боже Царство повністю прийде на землю. Божа воля тоді стане можливою для виконання людьми, бо всі досягнуть досконалості, і Христове посередницьке Царство закінчиться, бо воно вже не буде потрібне. Воно виконає великий задум, для якого було передбачене.
Але в нашому вірші Господь не говорив про тисячолітнє царювання, про посередницьке царство, ані не згадував досконалого Царства, яке буде передане Отцю в кінці тисячоліття і триватиме навіки. Наш Господь вжив слова “не надається до Божого Царства” так, як Він це робив в багатьох інших Своїх проповідях стосовно класу Церкви, покликаного зараз Отцем бути “Царством” в значенні бути царями і священиками в тому Царстві – царськими особами царства, Царівною, Дружиною Агнця, яка буде разом з Небесним Нареченим, Царем Царів і Паном Панів під час Його панування впродовж тисячі років. В більшості Своїх притч наш Господь згадує цей клас Царства, який під час Євангельського віку є в процесі обрання, вибору, і тому підданий пробам та труднощам, особливо дозволеним для розвитку характеру – для обтісування, формування і полірування “вибраних”.

НЕПРИДАТНИЙ ДЛЯ ЦАРСТВА

Отже, перед нашими очима два напрями, в яких вживається вираз Боже Царство, і ми можемо легко побачити, що наш Господь не міг говорити про тисячолітнє Царство і казати, що хтось може бути надто деградованим, щоб надаватися до умов Його тисячолітнього Царства, адже це Царство є для того, щоб мати справу з тими, хто не надається, і поступово, протягом тисячі років свого царювання в праведності, підняти людей зі стану гріха та смерті (якщо вони цього захочуть) до повної людської досконалості, яку втратив Адам, яку Ісус відкупив, і яка має повернутися до всіх охочих та слухняних, як про це казав св. Петро (Дії 3: 19-21). З цього виникає, що наш Господь, очевидно, мав на увазі тих, кого Отець покликав і прийняв, щоб обтесати і відполірувати – навчити в школі Христа, щоб вони остаточно сталися Його нареченою і співспадкоємицею в Тисячолітньому Царстві. Ніхто не надаватиметься до частки в Тисячолітньому Царстві, якщо він не здобуде славні прикмети характеру та святості, які Святе Письмо ставить в якості божественного критерію, – не стане “копією дорогого Божого Сина” (Рим. 8: 29).
Справді, ніхто не заперечить, що наш Творець зобов’язаний представити мірило для Свого “вибраного” класу – навіть, скажемо, дуже високе мірило задля дуже високого становища честі, слави та безсмертя, до якого його запрошено. Коли ми розглядаємо свідчення апостола про те, як божественна благодать запропонувала цей великий привілей співспадкоємства з Христом, обминувши при цьому святих ангелів, ми вражені довжиною і шириною божественної милості і охоче визнаємо, що коли б навіть ангелам було запропоноване таке високе становище, їх також слід було б суворо випробувати. Тоді що вже казати про нас, котрі “з природи були дітьми гніву, як і інші”, але тепер даром виправдуються вірою в дорогоцінну кров.
“Надаються до Царства!” Подумаймо на хвильку, що означають ці слова. Перш за все ми розуміємо, що ми, грішники, ніяк не надавалися до того, щоб мати якусь милість від Бога, тим паче найбільшу зі всіх милостей – співспадкоємство з Його Сином і можливість “стати учасниками Божої Істоти” (2 Петр. 1: 4). Але цю перешкоду подолали ті, котрі прийшли до Бога через Христа і сталися причасниками Його святого Духа прийняття. Про них ми читаємо: “Бог Той, що виправдує. Хто ж той, що засуджує?” (Рим. 8: 33, 34). Христос, Котрий помер за наші гріхи, є зараз нашим Заступником. Хто ж тоді може вдатися між нами та нашим Спасителем і нашим Небесним Отцем?
Але цього виправдання недостатньо. Навіть коли б ми були дійсно досконалі, а не лише вважалися такими, ми б все ще не надавалися до Божого Царства – не надавалися б до того, щоб управляти іншими, щоб бути “царями і священиками Бога й Христа, і царювати з Ним на землі” (Об. 20: 6). Ми б і далі не були придатними статися суддями світу, як про це каже Святе Письмо, що ми будемо ними, говорячи: “Хіба ви не знаєте, що святі світ судитимуть?” (1 Кор. 6: 2). Наш Небесний Отець, приводячи багато синів до слави, вчинив Провідника їхнього спасіння (Ісуса) досконалим через страждання. Що тут дивного, що від нас, Його молодших братів, виправданих через віру в Його кров, вимагається не тільки визнавати побожність, святість, але й засвідчити, довести, що вона є частиною нашого характеру! Чи ж не є усе те, що ми, як Церква Христа, переносимо, справді розсудливим? Як ми можемо бути готові навчати світ покори, терпеливості, братньої доброзичливості, довготерпіння, любові, не розвинувши спочатку всі ці різні прикмети характеру в собі? А як можна розвинути їх і випробувати по-іншому, ніж це відбувається зараз шляхом труднощів, які школять і дисциплінують Церкву Христа з наміром, щоб ми надавалися до славного становища нашого високого поклику Богом в Ісусі Христі?
Коли Святе Письмо згадує, що Церква надається до Царства і є “переможцями”, для котрих приготоване Царство і котрі матимуть частку в славі та почестях, “бо гідні вони” (Об. 3: 4), ми повинні розуміти, що вони гідні і надаються не тому, що були такими від початку, але що по Божій благодаті (через Христа) праця перетворення остаточно приведе декого до цього славного становища, де сам Бог буде вважати їх гідними називатися Його дітьми і бути співспадкоємцями з Його Сином, Великим Царем.

РІЗНІ ВИДИ ПРИДАТНОСТІ

Є лише один критерій придатності до Царства, і жоден інший не справдиться. Але бувають різні обставини, які можуть когось зробити непридатним до Царства. Однією з них є вбивство. “Жоден душогуб не має вічного життя, що в нім перебувало б” (1 Ів. 3: 15). Він буде непридатним до Царства. Це не означає, що хтось, якщо він був колись убивцею, не зможе шляхом щирого навернення і вірності в Школі Христа статися членом класу Царства. Вираз убивця, вжитий тут, має ширше значення, ніж загально вважають – значення, яке св. Іван застосував до цього слова, коли сказав, що кожен, хто ненавидить свого брата, є убивцею (1 Ів. 2: 2). Отже, ми знаємо, що кожна особа, яка ненавидить брата, не надається до Царства. Щоправда, деякі, можливо, були ненависниками братів, але вони обмилися, очистилися, освятилися, прийшли до єдності серця з Господом і люблять братів. Якщо так, то вони позбулися духа душогубства в своєму серці і більше не є ненависниками братів. Але Святе Письмо говорить нам також, що для людини, яка образно обмилася від свого попереднього стану забруднення гріхом, яку Господь символічно облачив в одяг праведності, і яка була зачата святим духом любові,є можливим відвернутися від святої заповіді любові, відвернутися від стежки праведності до свого колишнього стану забруднення гріхом. Апостол наводить ілюстрацію того, як помита свиня знову йде валятися в калюжу (2 Петр. 2: 22). Але для такої особи справа стає безнадійною, якщо вона зробила це з повною свідомістю і обдумуванням – якщо повернулася до убивчого стану серця (братогубства) за повної згоди серця. Апостол, однак, дає зрозуміти, що до певного моменту є надія повернення, і він радить всім вірним допомогти таким особам, кажучи: “Той, хто грішника [що був братом] навернув від його блудної дороги, той душу його спасає від смерті..” (Як. 5: 20).
Ще ми читаємо: “П’яниці... Царства Божого не вспадкують” (1 Кор. 6: 10). Такі особи не надаються. Це, однак, не означає, що до Царства надаються тільки ті, котрі не терплять міцних напоїв. Це також не означає, що п’яниця не може змінитися і перестати бути п’яницею, і по Господній благодаті стати придатним до Царства. Більше того, слово “п’яниця” в Біблії часто вживається в образному значенні. Воно представляє плутаний стан розуму. Наприклад, ми читаємо, що Вавилон своєю чашею зробив всі народи п’яними (Об. 18: 2, 3). Це означає, що світ, зіткнувшись з фальшивими вченнями, пройнявся ними, потрапив під їхній вплив, заплутався ними. Божий народ, маючи частку в Христовій чаші страждань, прийняв, як сказано, “дух здорового розуму” – ясність розуміння божественного характеру, плану та принципів праведності. Від усіх, котрі надаються до Царства, можна сподіватися достатньої ясності розуміння божественних речей. Вони повинні знати Бога і, приймаючи Його дух, повинні розуміти “Божі глибини”, які тілесна людина на може зрозуміти (1 Кор. 2: 10-14). Про це наш Господь казав так: “Життя ж вічне це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його” (Ів. 17: 3).
Гордість є ще однією прикметою серця, яка робить її власника непридатним до Божого Царства. Читаємо, що Господь “противиться гордим, а смиренним дає благодать” (1 Петр. 5: 5). Гордість є однією з тих речей, які Бог ненавидить. Вона є ворогом праведності і веде багатьох в полон гріха. Коли ми читаємо, що Бог виявляє Свою прихильність до смиренних, будьмо певні, що співспадкоємство з Відкупителем є тільки для смиренних. З якою пильністю це повинно вести нас до розгляду свого серця і видалення з нього всього, що є однієї природи з гордістю і самовпевненістю. Любов є виконанням закону. Любов є законом нового створіння, а гордість є ворогом любові. Вона пов’язана з самолюбством, яке є глибоко закоріненим ворогом кожної благодаті святого Духа.

ВАЖЛИВІСТЬ ВІДДАНОСТІ

Наш Господь ілюструє це на прикладі орача, котрий, взявшись орати, починає оглядатися – дивитися з жалем назад, бажаючи кинути роботу, і так дійсно робить. Ілюстрація вчить, що кожен з нас, хто чує сьогодні про благодать Бога, приймає умови Його поклику і чинить повне посвячення Господу, втратить обіцяне благословення, якщо в серці гляне назад – відмовиться йти вперед, щоб дотримуватися посвячення свого життя аж до смерті.
Господь хоче дати нам зрозуміти, що Небесний Отець кличе не тільки тих, котрі загалом мають добрі наміри і будуть робити радше добро, аніж зло. Ми раді за таких, що вони кращі від своїх ближніх, але вони не будуть надаватися до Божого Царства, якщо любов до праведності, до Правди, до волі Бога не буде в них так міцно утверджена, що вони будуть готові і охочі “терпіти лихо, як добрі вояки Христа Ісуса” і “змагатися добрим змагом” до кінця шляху, вхопившись вічного життя, слави та безсмертя. Мета Господа в тому, щоб дозволити світу, тілу та противнику мати владу, якою вони сьогодні володіють, щоб протидіяти, щоб боротися з нашими добрими намірами і добрими постановами, і ця мета пояснена в Святому Письмі. Читаємо: “Господь, Бог ваш, випробовує вас, щоб пізнати, чи ви любите Господа, Бога вашого, усім своїм серцем і всією своєю душею” (5 М. 13: 4). Якщо любов до гріха, любов до себе або любов до якоїсь земної речі перевершить нашу любов до Господа, Його Правди та Його народу, ми не будемо гідними місця в Царстві – не будемо надаватися до Царства. Господь вимагає від тих, кого Він хоче обдарувати честю мати участь в Царстві, не тільки доброго переконання, але й вірності до смерті і твердості характеру.

ЩЕДРИЙ ВХІД

Зауваживши, що нестача любові, нестача запалу, нестача наполегливості, нестача відданості зробить нас непридатними для Царства, давайте глянемо на деякі характеристики, потрібні для того, щоб мати місце в Царстві – на деякі прикмети, які ми зобов’язані плекати в своєму серці, які кожен повинен розвивати в своєму характері. Апостол пояснює це і аргументує так: “Тому... покажіть у вашій вірі чесноту, а в чесноті пізнання, а в пізнанні стримання, а в стриманні терпеливість, а в терпеливості благочестя, а в благочесті братерство, а в братерстві любов. Бо коли це в вас є та примножується, то воно зробить вас нелінивими, ані безплідними для пізнання Господа нашого Ісуса Христа... бо, роблячи так, ви ніколи не спіткнетесь. Бо щедро відкриється вам вхід до вічного Царства Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа.” (2 Петр. 1: 5-11).

2HG743