“ОСЬ БО ВІН МОЛИТЬСЯ”

“Ось бо він молиться” (Дії апостолів 9: 11).
Бездумне повторення формального звернення не є молитвою, навіть якщо його так називати. Поет сказав правду, коли висловився: “Молитва – це щире бажання душі, передане словами або невимовне”.
Одним з найбільш суворих закидів нашого Господа на адресу удаваної побожності за Його днів було засудження молитов, сказаних в людних місцях, щоб це бачили та чули люди і вважали побожністю. Різка критика таких молитов звучала так: “Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою!” Насправді такі особи молилися для людей, шукаючи людської похвали, і отримали нагороду, якої шукали, бо зведені ними люди вважали їх святими, побожними. Але якщо людей можна обманути такими зовнішніми проявами, то Бог дивиться на серце і приймає тільки щирі бажання душі. “Богомільці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомільців” (Ів. 4: 23).
Наш вірш є частиною Господнього звернення до Ананії в той час, коли Господь посилав його до Савла з Тарсу. Савло переслідував Церкву, був кривдником, проте мав чесне серце. Але він потрапив в оману та був упереджений. Намагаючись служити Богу, він виступив проти Церкви Христа. Йдучи за проводом старшин, книжників та фарисеїв юдаїзму, Савло дозволив, щоб упередження перетворило його на ворога Христа та противника усіх, хто намагався ходити Його дорогами. Господь дозволив, щоб Савло якийсь час мав успіх в переслідуванні Церкви. Йому було угодно, щоб Його справа зазнала переслідування, тож Він дозволив щиросердій людині виступити проти Нього з наміром розсіяти Церкву – щоб віруючі, ходячи скрізь, проголошували Євангеліє, і щоб сам Савло був упокорений і надалі остерігався духа переслідування та небезпеки бути зведеним стосовно Господньої волі. Коли прийшов відповідний час, Савло, йдучи до Дамаска, де він мав далі переслідувати Церкву, був повалений тим, що за його словами, було проблиском обличчя Відкупителя.
Спалах, ясніший від сонця в полудень, завдав поважної шкоди його зору, зробивши Савла сліпим. Його привели за руку до Дамаска до дому чоловіка, званого Юдою. Савло розумів причину свого недугу. Господь докорив йому за переслідування, кажучи: “Чому ти Мене переслідуєш?” – на що Савло запитав: “Хто Ти, Пане?” Відповідь була: “Я Ісус, що Його переслідуєш ти”. Переслідування члена Тіла Христа є переслідуванням Голови Церкви. Після прибуття до Дамаска, Савло, мабуть, продовжував молитися. Він признав, що події з ним були чудом, і переконався, що, служачи Богу, але не за знанням, він стався переслідувачем і кривдником справи свого Творця. Коли його буквальні очі стали сліпими, очі його розуміння почали відчинятися. Глибоко вражений думкою про свій помилковий шлях, про те, що він виступив проти Бога, він не міг ані їсти, ані спати, і постійно пробував у молитві, просячи прощення і якогось прояву божественної милості, який би свідчив про це.
Врешті його серце прийшло до властивого стану; Господь прийняв його благання і відповів, посилаючи вірного віруючого, щоб частково повернути йому буквальний зір і ще більше просвітити його розум. Господь, посилаючи Ананію до Савла, пояснив йому так:

Скільки змісту було в цих кількох словах! Вони означали, що Савло з Тарсу тепер є іншою людиною; що в ньому вже немає самовпевненості, що він не похваляється своїм фарисейством, своєю святістю, своїми десятинами і своєю службою у вигляді переслідування; що він упокорився до землі і почав розуміти, що тоді, коли він думав, що служить Царю царів, то насправді був слугою лукавого, кривдником.
Відомо, що добрі люди, навіть помолившись, роблять помилки. Відомо також, що помилки релігійних людей виникають з надмірної довіри до себе – надмірної певності у сприйнятті вчень Біблії, надто високої думки стосовно свого служіння Правді. Отож, якщо добрі люди роблять помилки після молитви про Божественну мудрість, то, можливо і навіть імовірно, що їхні молитви були тільки частково щирими, бо коли вони молилися до Господа “Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі”, то іноді мали на думці: “Прийми мою волю на землі, як я приймаю Твою волю на небі” – “обманювали себе”.
Будьмо обачними перед такого роду самообманом. Пам’ятаймо слова Учителя: “Блаженні чисті серцем”. Пам’ятаймо, що мати чисте серце означає бути щирим і не говорити більше, ніж ми маємо на увазі. Навчімось, як радить Святе Письмо, пізнавати своє серце, перевіряти свої слова, свої думки, свою поведінку, щоб побачити, до якої міри самоволя, самочинство заради власних планів та задумів мають вплив на нас, і наскільки ми щирі в своїх прагненнях знати і чинити волю Господа.

БЕЗПЕЧНІ В ДОМІ МОЛИТВИ

Мабуть, більшість з вас чула історію про тутешніх перших поселенців. Двом подорожнім довелося шукати притулок в горах в домі, в якому, як попередили їх, на них чигатиме небезпека, якщо в них будуть гроші. Безвихідь змусила шукати криївку. Вони постановили собі, що пильнуватимуть цілу ніч – один буде спати, а інший – стерегти, щоб їх не пограбували чи навіть убили. Коли вже все було домовлено, один із них запримітив щілину в дверях і, зазирнувши у неї, побачив простакуватого господаря, котрий молився навколішки. Поміркувавши над побаченим, обидва вирішили, що тут буде безпечно, і, спокійно зайшовши, попросилися переночувати.
Справа молитви має на увазі певний принцип. Серце, яке шукає близьких стосунків зі своїм Творцем, шукає найбільш шляхетного товариства, яке напевно позбавить його свавілля і гріховності. Хто не має єдності з Богом, той не може довго приховувати формальності своєї молитви. Щось мусить спонукувати – або бажання, щоб нас бачили люди, або бажання бути почутим Богом, бо інакше молитва неможлива.
Хто шукає в молитві Творця, той більш податний в серці на праведний вплив. Хто не оцінює молитви, той показує, що він віддаляється від свого Творця – втрачає з Ним єдність. Навіть якщо він зрідка чи якийсь час виглядає моральним і чесним, будьмо певні, що віддаленість від Бога може будь-коли завести його у гріх. Такі особи є осторонь божественної спільності, на стежці недбальства та захоплення земним, що може у будь-яку мить зіпхнути на дорогу неправди.

ПРЕСТОЛ НЕБЕСНОЇ БЛАГОДАТІ

Св. Павло навчає Церкву: “Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать” (Євр. 4: 16). Він звертається не до світу, а до дому віри, про що свідчить слово “приступаймо”.
Картина, яку св. Павло намагається намалювати перед нашим розумом, стосується Намету та священиків, які здійснювали служіння. Звертаючи увагу на нашого Господа Ісуса, як великого позаобразного Первосвященика, Котрий вчинив поєднання за гріхи всіх віруючих, він каже, що віруючі, які полишили гріх, можуть приступати до небесного Отця з відвагою – без остраху, не сумніваючись. Вони можуть приступати навіть тоді, коли усвідомлюють власні недоліки та природні вади; коли відчувають, що вони відійшли від Господнього мірила і навіть від власних критеріїв; коли розуміють, що цей престол є престолом благодаті, милості, прихильності, де вони можуть скинути тягар своїх недоліків, отримати благословення і вернутися з піснею.
Світ не може приступити до цього престолу благодаті, бо він перебуває в грісі, бо люди ще не повернулися спиною до гріха, ще не прийняли Христа як свого Відкупителя, Свого Спасителя, і Він ще не є їхнім Первосвящеником. Апостол каже, що Він “з’явився тепер перед Божим лицем за нас” – віруючих. В Нього є задум, виявлений у Слові, який говорить, що за якийсь час Він з’явиться за всіх, але поки що ця нова і жива дорога відкрита лише для тих позаобразних священиків та левитів, які прагнуть прийти до Отця через Нього. Хто милується гріхом та чинить гріх, той не є запрошений до престолу благодаті. Він має спочатку дізнатися про величезну гріховність гріха; йому має стати погано від гріха, перш ніж він зможе збагнути потребу мати Великого Лікаря і бальзам, який цей Лікар може дати для зцілення душі.

ЗНАЙТИ БЛАГОДАТЬ ДЛЯ ДОПОМОГИ

Апостол каже, що біля престолу благодаті віруючі можуть знайти не тільки милосердя, прощення недобровільних гріхів та недоліків, але й благодать для допомоги в кожен час потреби (Євр. 4: 16). Це дійсно так, і це зобов’язаний знати кожний розвинений християнин. Отже, сумлінно приходити до престолу благодаті з відвагою потрібно не тільки тоді, коли ми завинили, щоб признатись в цьому і попросити пробачення, але й тоді, коли нас опановують думки про випробування, спокуси та труднощі шляху і дня, який попереду. Віруючі вчаться шукати захисту від гріха, від власних недомагань, від посягань світу, тіла та противника. Вони здобувають ці благословення через спільність з Господом. Це підносить їхні серця над земними та грішними речами; це дає свіже сприйняття Отцівської любові та турботи; це нагадує їм про покликання Господом бути Його учнями, нагадує про умови та вимоги, на яких їх прийнято. Перед ними знову постає славний критерій над критеріями – Божественний критерій. Це нагадує їм про слова Спасителя: “Отож, будьте... як... Отець ваш Небесний”, ”добрий бо Він до невдячних і злих” і звертає Свої милості “на праведних і на неправедних”. Це нагадує їм, що вони повинні молитися: “І прости нам наші гріхи, бо й самі ми прощаємо кожному боржникові нашому”, – і робить їхні серця та розуми більш м’якими, лагідними, більш готовими пробачати всім, з ким їм доводиться мати справу.

БЕЗПЕРЕСТАНКУ МОЛІТЬСЯ

Ми чули про наказ царя молитися; ми читали про загальні церковні декрети, якими мають бути молитви, скільки їх має бути і навіть якою має бути словесна форма, але наш Небесний Отець залишив справу відкритою – Він не дав жодних розпоряджень стосовно молитов, ані того, якими довгими чи частими вони мають бути. Він тільки звернув увагу через слова Ісуса та апостолів на те, що до Нього можна наблизитися тільки через заслугу хреста Христового. Коли Господь давав апостолам зразок властивої молитви, відомої як “Господня молитва”, Він це зробив не з власної волі, а на їхнє прохання. Урок полягає в тому, що “богомільці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомільців”. Хто не прагне мати в серці спільність з Отцем, той не є бажаний біля престолу благодаті. Хто молиться тільки формальним чином, той не є почутий взагалі, і йому краще було би не молитися зовсім.
Звертання тих усіх, котрі оцінюють великий привілей, велику честь мати право стати в присутності свого Творця, схилитися низько перед Ним, розповісти Йому, як ми залежимо від Нього, як довіряємо Йому, розповісти про свої слабості, випробування, про свої намагання подобатися Йому, і котрі приходять через заслугу Христової викупної праці, завжди є прийняті перед престолом благодаті. В них виникає бажання приходити знову, і не існує жодних обмежень, як часто вони можуть звертатися до Бога і радіти таким привілеєм.
Чого Господь не наказував, того ми не можемо наказувати в Його імені, а можемо тільки радити всім на основі власного досвіду та досвіду найвірніших послідовників. Отже, молитви мають бути регулярними і частими. Хіба може хтось сказати, що він добре почав день, якщо він не наблизився з пошаною та вдячністю до Творця, автора нашого існування – до Того, Хто дає всякий добрий і досконалий дар? Хіба можна сумніватися, що благословення протягом дня будуть залежати від того, чи ми доручили наші дороги провидінню та божественному догляду і опіці, і чи ми просили божественного благословення для наших зусиль ходити праведно, тверезо та відважно стежкою справедливих. І коли спускаються нічні тіні і ми готуємось до спочинку, чи є щось краще, ніж пригадати цей день перед Господом і віддати подяку за Його милості, дбайливість та благословення, а також попросити про ласку, спокій і відновлення сил, які Він вважає для нас потрібними? Чи може хтось сумніватися, що просто здійнятися серцем, розважити подумки волю Бога, звернутись розумом до ласкавих обітниць та привілеїв, які нам належать, матиме вплив, який освятить та ощасливить наш розум?
Але апостол радить молитися безперестанку. Під цим він, мабуть, розумів, що посвячений Божий народ повинен постійно перебувати в стані молитви – “переданої словами або невимовної”. Передавши вранці життєві справи Господу, ми повинні просити в імені Ісуса божественної мудрості та догляду з боку Його провидіння впродовж всього дня – повинні намагатися бачити цей догляд. Серце слід привчати постійно і безперервно бути пильним, щоб бачити докази Господнього керівництва і віддавати подяку як у серці, так і зовні за кожну явну милість і кожне керівництво, молячись, співаючи й граючи в своєму серці для Господа. Схоже, коли би прийшло якесь несподіване випробування, то серце, перебуваючи в повній єдності з Господом, негайно передасть свої негаразди і збентеження “Богу всілякої благодаті”.

ПОДЯКУ СКЛАДАЙТЕ ЗА ВСЕ

Наголосивши, що Господні послідовники повинні безперестанку молитися, св. Павло додає: “Подяку складайте за все”. Дякуйте за життєві благословення, за все те, що приносить щастя, за успіхи, за нагоди божественної служби, які дають задоволення; дякуйте також за життєві випробування, за труднощі, за смуток, за розчарування, бо все це дає досвід, цінний для нас, розвиває плоди та благодаті Господнього духа – покору, доброту, терпеливість, довготерпіння, братню доброзичливість, любов.
Християнин, який є успішний на вузькій дорозі, який готується до випускного дня в школі Христа і здатний виконувати раду апостола та “подяку складати за все”, неодмінно зможе радіти також в горі, знаючи, що горе є частиною Господнього провидіння для всіх, котрі покликані бути послідовниками Ісуса, учасниками в Його стражданнях зараз і в славі Його Тисячолітнього Царства.

“НЕ ЗА СВІТ Я БЛАГАЮ”

Ми вже звернули уваги на те, хто може і хто не може молитися на основі вимог Господнього Слова. Ніхто не запрошений молитися, хто не розкаявся, не залишив гріх і не прийняв Христа. Ми побачили, яким чином Божий народ може молитися про прощення своїх провин, щоб мати Божественну милість та допомогу, яким чином він може дякувати за себе і один за одного. Але чи може він молитися до Бога за грішників, за світ? Безсумнівно, більшість християн відповість, що так – що слід особливим чином молитися за них, але якщо ми пошукаємо біблійну відповідь на це питання, то вона буде: Ні. Слова нашого Господа в Його молитві до Отця тієї самої ночі, коли Його зрадили, були наступними: “Не за світ Я благаю, а за тих, кого дав Ти Мені” (Ів. 17: 9). Наш Господь був великим прикладом для Своїх послідовників, котрим сказано йти Його слідами. Якщо Він не молився за світ, то і ми не повинні.
Але в чому полягає філософія цього? Чи Ісус не любив світу? Любив, та ще й настільки, що помер за нас, коли ми ще були грішними. Чому ж Він не молився за тих, кого полюбив і за кого помер? Відповідаємо, що Божественний План не полягав у тому, щоб спасти людей молитвою за них. Апостол каже, що Богу уподобалося, щоб віруючі спаслися через проповідування хреста Христового, хоча такий шлях може здатися дурістю для світських людей. Бог влаштував великий план спасіння, який остаточно досягне всього світу людства – кожного створіння. Отже, Він не потребує, щоб хтось (чи то наш Господь Ісус, чи ми) молився за світ, бо вже передбачив для людей кожен крок, можливий з боку Любові та Справедливості. Але час благословити світ ще не настав.
Сьогодні є час, щоб благословити Церкву, віруючих, котрі зараз покликані зі світу, щоб відокремитися як особливий Божий народ. Власне, за них Ісус молився, і ми, йдучи за Його прикладом, також повинні молитися за них. Їхні горювання є Його горюваннями і нашими горюваннями, бо коли один член Тіла Христа страждає, то всі інші члени страждають з ним. Тому, як каже апостол, ми повинні молитися один за одного, а також прикладати зусилля, щоб допомагати один одному і будувати один одного в найсвятішій вірі, бо такою є воля Бога. План Бога полягає в тому, що в теперішньому віці має бути покликаний, випробуваний і вибраний клас Обранців, який у наступному віці буде разом з Христом (в Його Тисячолітньому Царстві) божественним знаряддям для благословення всіх племен землі.
А чому б нам не молитися про навернення наших сімей, сусідів, друзів? Бо ми не повинні казати Господу кого, на наш розсуд, Він має вибрати і хто буде належати до Його вибраної Малої Черідки, класу Його Нареченої. Тут задіяні Божественні критерії, і ми повинні їм тільки сприяти. Ми можемо розповідати добру новину нашим друзям, сусідам, сім’ям; ми можемо показувати приклад Євангелія в нашому щоденному житті і вказувати нашим друзям на речі, пов’язані з Правдою, яка, як розпорядився Бог, буде мати силу освячувати: “Освяти Ти їх правдою! Твоє слово то правда”.
Проте, ми можемо просити в Господа мудрості та благодаті, щоб служити Йому прийнятним чином; щоб передавати Його звернення вірно як Його посли; щоб більше намагатися бути палаючим та сяючим світлом, живими листами, які знають та читають дорогі нам друзі, яким ми хотіли б послужити і привести їх до Нього. Ми можемо навіть просити Господнього благословення, щоб мати сприятливі нагоди представити Правду і мати мудрість, яку наш Господь порадив застосовувати, кажучи, щоб ми, представляючи Його послання, були мудрими, як змії, і невинними, як голубки.
Напучення молитися за ворогів, а також за правителів та тих, хто при владі, не суперечить сказаному, бо наша молитва за ворогів – навіть тоді, коли їм справедливо призначили шмагання за кривду, завдану нам, – була б у тому, що ми готові пробачити їм, і ця провина не буде зарахована їм як звинувачення. Але це не означає просити Господа про якусь чудесну силу, яка б навернула їх і зробила Його учнями. Коли апостол радить молитися за тих, хто при владі, то зовсім не пропонує молитися, щоб вони навернулися, а для того, щоб їхнє правління було настільки керованим, щоб воно було на користь, було благословенням для вибраної Господньої Церкви – “щоб могли ми провадити тихе й мирне життя в усякій побожності та чистості” (1 Тим. 2: 2).
На завершення радимо всім цінити більше великий привілей, який ми, як християни, маємо: з’являтися в імені нашого Господа і Голови в присутності Володаря Всесвіту, щоб отримати Його привітну посмішку, Його схвалення, здобути Його милість і щоденну благодать для допомоги в наших потребах.

2HG672