“КОЛИ ДИВЛЮСЯ Я НА ХРЕСТ”

“Бо ж слово про хреста тим, що гинуть, то глупота, а для нас, що спасаємось, Сила Божа” (1 Коринтян 1: 18).
НАДЗВИЧАЙНО знаменним є факт, що Хрест, який символізував найбільш ганебну форму привселюдного покарання за законами Римської імперії, мав стати символом християнства. Таким чином, віруючі, які глибоко обізнані з Біблією, без труднощів побачать, що те саме Божественне провидіння, яке заздалегідь обрало хліб як символ Хліба Життя з неба, воду – як символ Води Життя від Божого престолу, а весілля – як образ стосунків між Христом і Церквою, покерувало також, щоб римляни обрали хрест як символ ганьби. Хіба ж не це мало на увазі божественне пророцтво, яке казало: “Проклятий усякий, хто висить на дереві” – на хресті? Хіба ж наш Господь Ісус не вжив слова хрест в образному значенні ще перед Своїм розп’яттям, кажучи: “Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною” (Мт. 16: 24).
Очевидно, хрест, його сором, його ганьба, а також тяжке випробування, представлене в хресті, були визначені наперед як лекції-образи самовідречення й жертви, які передбачалися не тільки для Месії, але й для всіх, хто буде з Ним як Його клас “Нареченої”, Його “Царське Священство”, Його “вибрані люди”, Його “святий народ”, як “члени Його Тіла”. Зверніть увагу на те, що ми проводимо чітку лінію поділу між значенням хреста, представленим для нашого розуму у Святому Письмі, і примітивним сприйняттям, яке вбачає у ньому тільки символ пихи та показності – чи то на знаменах, чи на будинках, чи на інкрустованих коштовностями особистих прикрасах. Хочу сказати, що в наших виданнях ми згадуємо хрест у простоті його первісного використання нашим Господом і Його апостолами як символу. Хрест є символом самовідречення, самопожертви, страждань за праведність проти духа світу, плоті та противника.
З іншого боку, не подумайте, що ми маємо якусь забобонну пошану до трісок з Христового хреста чи до цвяхів, які пробили тіло Спасителя і буцімто збереглися дотепер. Ми в жодному значенні ані не кланяємося перед ними, ані не віддаємо їх пошану. Наші думки звертаються до Христового хреста на вищому та величнішому рівні, усвідомлюючи діло благодаті, пов’язане з жертвою нашого Спасителя, завершеною на хресті. Правду кажучи, наш Господь взяв Свій хрест тоді, коли досяг повноліття за Законом – у віці тридцяти років.
Він, не гаючись, прийшов до Івана над Йордан і повністю посвятився до самої смерті, символічно показуючи це через занурення у воді. Зачатий Святий Духом, Він вийшов з води і впродовж трьох з половиною років образно, символічно ніс Свій хрест. Його хрест не полягав у тому, щоб ухилятися від гріха, бо досі Він жив осторонь гріха. “[Він] не відав гріха” (2 Кор. 5: 21). Навпаки, Його хрест полягав у самовідреченні в тому, що було властивим та правильним і проти чого не було заперечень в Законі. Він все це пожертвував, щоб виконувати волю Отця, щоб класти Своє життя як викуп за людство. Хоча Його воля була праведною, Він сказав, що прийшов виконувати не власну волю, а волю Того, хто послав Його, – волю Отця. Він сказав, що ця воля у тому, щоб Він конче поклав Своє життя, віддаючи його як викуп за багатьох, і що остаточно Він повинен отримати Своє життя знову як нагороду, однак вже на вищому рівні Таким чином, через жертву за наші гріхи Він не тільки мав стати примиренням за наші гріхи і купити світ через жертву за гріх, але й мав отримати владу та право спасти світ з його загубленого стану – з гріха та смерті.

КУПЛЕНІ ЙОГО КРОВ’Ю

Апостол Петро стверджує це іншими словами, кажучи, що ми були куплені “дорогоцінною кров’ю Христа, як непорочного й чистого Ягняти” (1 Петр. 1: 19). Як хрест Христа не був лише куском дерева, до якого Христос був прибитий на смерть, так і кров Христа була не тільки тим, що стікало з пробитого списом боку після Його смерті. Біблійний вираз каже, що “життя... в крові” (Гижа). Відповідно, Господня жертва власного життя була пролиттям Його крові. “Пролиття крові” часто вживають для визначення насильницької смерті. Коли сказано, що ми куплені дорогоцінною кров’ю Христа, це означає, що цінна жертва Його життя була складена за нас. Ця жертва (пролиття Його крові) почалася тоді, коли Йому виповнилося тридцять років, і Він посвятився до самої смерті... Вона продовжувалася три з половиною роки Його служіння і закінчилася тоді, коли Він вигукнув гучним голосом і віддав дух життя. Його життя, Його кров проливалася поступово, і це пролиття закінчилося ще до того, як римський воїн проколов Його бік. Якщо ми маємо таке правильне, широке уявлення про хрест Христа та пролиття крові Божого Агнця, то бачимо, що ці дві думки тотожні, однак викладені під різними кутами і представлені різними словесними образами.
Цінність самопожертвування нашого Господа, показана в цих двох ілюстраціях, власне і є темою Євангелія. На неї спирається Закон, пророки та обітниці Святого Письма Старого і Нового Завіту. Без неї смерть була би для людства тим самим, що й для тварин. Бо хоча людина створена на образ свого Творця, з тими ж шляхетними прикметами розуму та серця, які роблять її земним образом свого небесного Творця, однак всі її права були втрачені, загублені, через непослух Адама, і вирок смерті, винесений людині, понизив її до рівня тварини. Тільки через “кров хреста” можливе відновлення через відкуплення. Господь пожертвував Собою. Він помер, справедливий за несправедливих, щоб привести людство назад до згоди з Богом. Вся ця річ відбулася без участі людства. Наш Небесний Отець запланував її перед закладенням світу, адже, як читаємо, наш Відкупитель був “Агнцем, заколеним від закладин світу” – в Божественному задумі, намірі (Об. 13: 8).

ЩО ХРЕСТ ДАЄ СВІТУ?

Те, що Церква має участь у хресті, загальновідомо, але багато хто не помічає, що кожний член людського роду також зацікавлений працею Ісуса, яка почалася в Йордані і закінчилася на Голгофі. Навіть маленьке сяйво від хреста та євангельського послання, яке його оточує, благословить людей кожного народу. Але як мало досі зроблено для людства в цілому! Три четвертих людства далі є язичниками, які нічогісінько не знають про Господа навіть після більш ніж вісімнадцяти століть!
Мало того, природне зростання язичництва настільки випереджує найбільш енергійні місіонерські зусилля, що ця диспропорція подвоюється з кожним століттям. Наприклад, сьогодні є мільярд двісті мільйонів язичників (написано на початку 20-го століття – ред.), тоді як століття тому було тільки шістсот мільйонів. Що це означає? Чи хрест Христа зазнав невдачі? А може Христос помер даремно, чи тільки частково даремно? Невже благословення хреста не принесе поєднання нікому, окрім небагатьох, які здобувають благословення від впливів, що дають освячення в теперішньому житті?

ТРІУМФ ХРЕСТА

Свого часу ми, читаючи Біблію, допускалися великої помилки, бо не змогли бачити, що Божий час для справи з язичниками призначений на майбутнє; що повинен бути запроваджений Тисячолітній вік, в якому Христос з силою та великою славою покладе край силі сатани і розжене туман та імлу неуцтва й забобонів, піднімаючи з деградації гріха і смерті всіх, хто в той час прийме Його ласкаві пропозиції. Власне, про це Царство Учитель навчив нас молитися, кажучи: “Моє Царство не із світу [віку] цього” (Ів. 18: 36). Ще Він сказав: “Ви ж моліться отак: Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім'я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі” (Мт. 6: 9, 10). Тож роблячи все, що можливо, для себе і своїх ближніх, пам’ятаймо, що це – Господнє діло, а не наше, і Він звістив, що грядущий Тисячолітній вік царювання Христа і Церкви є часом, призначеним для благословення всіх родів землі. Тоді хрест Христа тріумфуватиме, бо без цього хреста неможливе жодне Тисячолітнє Царство і його “часи відновлення всього”. Спочатку була потрібна жертва за гріхи, щоб зняти “прокляття” і щоб для роду грішників могло настати благословення.

ПРОПОВІДУВАННЯ ХРЕСТА ЗДАЄТЬСЯ ДУРІСТЮ

Якщо божественний задум полягає у тому, щоб Христос встановив Своє Царство, повалив правління сатани, гріха та смерті і просвітив людство, визволивши охочих та слухняних, то чому Він не почав цієї праці вісімнадцять століть тому? Чому втрачено стільки дорогоцінного часу? Хіба не є даремною тратою часу проповідувати хрест Христа, віру і слухняність у теперішніх несприятливих умовах? Хіба наслідки проповідування впродовж вісімнадцяти століть не свідчать про безглуздя таких дій? Ми відповімо словами нашого вірша: Справді, проповідування Христового хреста здається дурістю для тих, хто гине – для світу в цілому, проте з нами є по-іншому. Ми, спасенні, ми прийшли до єдності з Отцем через віру в дорогоцінну кров і почали розуміти Божественний План Спасіння, почали розуміти, що “хрест... для нас, що спасаємось – Сила Божа” (1 Кор. 1: 18). Для нас послання про хрест принесло зміну, яка щораз більше, наскільки ми його оцінюємо, перетворює наш характер і життя від слави до слави, дозволяючи більше наблизитися до мірила славного характеру нашого дорогого Відкупителя і в серці “бути подібними до образу Сина Його” (Рим. 8: 29).
Одним словом, хоча весь світ людства недосконалий, грішний, засуджений, є “дітьми гніву”, проте серед нього були два класи. Один похваляв своє оточення і загальний стан відчуження від Бога, був не тільки вороже налаштований зовні, але й любив гріх у серці. Другий, хоча виглядав зовні так само і був менш численним, мав любов до праведності та неприязнь до беззаконня і не похваляв власні слабості та вади. Цей останній прагнув праведності та досконалості, якої не міг здобути через слабості плоті, через власну неспроможність поводитися досконало, через те, що він “у беззаконні народжений, і в гріху зачала його мати його”. Саме цей клас Бог притягує до Свого Сина і дає йому виправдатись вірою, а тоді через зачаття святим Духом приводить до спільності Духовних Синів Бога та майбутніх співспадкоємців з Ісусом Христом, їхнім Господом та Відкупителем. Про них Ісус сказав: “Ніхто бо не може до Мене прийти [тепер], як Отець, що послав Мене, не притягне його” (Ів. 6: 44).
Словом, Бог поділив людство на два загальних класи і зробив так, щоб тільки один з них був особливо притягнений, благословенний і спасенний тепер через віру. З іншим класом справи будуть у Тисячолітті. До класу, привілейованого в теперішньому часі, належать “навчені у вірі” (Дерк.), які прийшли до єдності з Богом на умовах великої Авраамової Угоди. Вони мають нині особливе благословення не за безгрішність, адже “нема праведного ані одного” (Рим. 3: 10), а за те, що полюбили праведність і зненавиділи беззаконня. Завдяки цьому вони можуть бути “друзями”, “братами” Христа, бо у своєму серці вони подібні до Того, про Кого написано: “Ти полюбив праведність, а беззаконня зненавидів; через це намастив Тебе, Боже, Твій Бог оливою радості більше, ніж друзів Твоїх” (Євр. 1: 9).
Тих, кого Отець сьогодні притягає особливим чином, ніхто не змушує ставати друзями Його Сина, їхнього Відкупителя. Така честь є їхнім привілеєм за певних умов та вимог і при їхньому бажанні. Щоб досягти такої єдності, вони повинні вистояти у випробуваннях теперішнього часу, коли далі панує гріх та смерть. Послідовниками Господа і Спасителя можна стати лише коштом жертви земних інтересів. Словом, Святе Письмо каже, що велику нагороду співспадкоємства з Христом у Його Тисячолітньому Царстві (та праці благословення всіх племен землі) вони можуть здобути тільки за тієї умови, що вони “вчинять міцним своє покликання та вибрання” шляхом вірності у випробуваннях та труднощах.

ТАЄМНИЦЯ ХРЕСТА

Зі сотень тисяч, які називають себе іменем Христа і впряглися в ярмо різних віросповідань, відносно небагато знає щось про Таємницю Христового хреста, про Таємницю Євангелія – “Таємницю, заховану від віків і поколінь, а тепер виявлену Його святим” (Кол. 1: 26). На жаль, більшість, мабуть, вдовольнилася тільки “іменем”, щоб жити і називатися “християнами” та носити прикрашений коштовностями хрест. Зовсім небагато з тих, які скуштували, що Господь добрий, відчули щире бажання знати і виконувати волю Отця ціною самопожертви.
Для більшості достатньо натяку, що якийсь шлях в житті є “вузьким шляхом”, хресним шляхом, щоб повернути у протилежному напрямку, бо навіть якщо їм хочеться мати частку в небесній славі та почестях Господа, вони не готові до участі в ганьбі, стражданнях та смерті. Вони, не відмовляючись від свого прагнення до праведності, не мають бажання йти так далеко, як Учитель, як навчали та давали приклад апостоли. Тому їх цікавлять не “глибини” Божого Слова, а лише поверхові речі. Вони неначе кажуть (мовою Святого Письма): “Ми будемо їсти свій хліб, і зодягатимем одіж свою, тільки йменням твоїм хай нас кличуть, забери ти наш сором” (Іс. 4: 1).
Однак серед і за межами всіх віросповідань ми можемо сподіватись знайти Господню “малу черідку”, яка йде слідом за Ним через ганьбу й хвалу, співаючи й граючи у серці своєму для Господа з вдячністю за отриманий привілей мати спільність з Христом у Його стражданнях, маючи надію бути з Христом у Його славі, яка скоро належатиме їм. Слово про хрест зовсім не спіткала невдача. Воно досягло великого успіху в цій особливій праці, яку Господь має намір виконати. Воно притягло щиросердих і відштовхнуло всіх інших. Саме про це Євангеліє Христового хреста апостол каже, що воно “для одних... смертельна запашність на смерть, а для других запашність життєва в життя” (2 Кор. 2: 16).
Таємниця хреста, отже, полягає у тому, що згідно з Божественним задумом Господь Ісус має бути Головою, Первосвящеником, і що протягом цього Євангельського віку зі світу буде притягнене і освячене для Нього через заслуги Ісусової жертви священство, яке, як “члени Тіла Христа”, з радістю “доповнюватиме недостачу скорботи Христової” (Кол. 1: 24).
Треба розуміти, що великим Христом, передбаченим Отцем і призначеним бути Визволителем світу в Тисячолітньому віці, є, по-перше, наш Господь Ісус, Голова, і, по-друге, члени Тіла, “святі” Євангельського віку, “тіло Христове, а зосібна... члени”. Якщо так, то існує важлива, дуже істотна причина, чому тисячолітня реституційна праця для світу не почалася негайно після воскресіння нашого Господа. Проміжний час був відведений для вибору членів Його Тіла, по-іншому названих зарученою Церквою, яка при другому приході нашого Господа стане “Нареченою”, “Дружиною Агнця”, “Співспадкоємицею” у Царстві з небесних Нареченим.

НЕМУДРЕ – В ЛЮДЕЙ, МУДРЕ – В БОГА

Перед нами (у світлі цих свідоцтв Святого Письма) сила, мудрість і любов Бога, пов’язана з хрестом Христа! Тільки гляньте, як зараз вона є Божою силою для спасіння кожного, хто вірить і має серце, готове прийняти Божественні милості. Погляньте на благодать Бога, яка дозволяє грішникам з самих низин бути виправданими вірою, стати спадкоємцями слави і, як каже апостол, “учасниками Божої природи” (2 Петр. 1: 4, Хом). Якби ця нинішня благодать, яка приходить до тих, хто має вуха, щоб слухати, і серце, здатне оцінювати, була усім, була завершенням тріумфу Христового хреста, це був би чудовий тріумф, славний тріумф, навіть якби решта людства, за винятком святих класу Першого Воскресіння, Тіла Христа, загинула, ніколи не прийшовши до знання про благодать Бога, ніколи не здобувши вічного життя на якомусь рівні.
Та Бог рішуче висловлюється, що Він не хоче, щоб хтось загинув, а хоче, щоб всі могли повернутися до Нього і жити. І Він подбав про це повною мірою, завдяки чому кожний член людства може прийти до знання Правди, щоб всі могли спастися: “Який хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди” (1 Тим. 2: 4).
Вибір цього привілейованого Насіння Авраама, Христа (Гал. 3: 16-29), є тільки початком великого Божого діла спасіння через хрест Христа. Як тільки “вибрані” будуть скомплектовані – випробувані, перевірені і прославлені з Господом, – почне діяти “Нова Угода”, запечатана дорогоцінною кров’ю. Благословення, забрані від природного Ізраїлю в той час, коли наш Господь був розп’ятий, будуть повернені йому під Новою Угодою. Духовний Ізраїль буде управляти світом і благословити його через природний Ізраїль, і всі племена землі в той час отримають підбадьорення прийти до згоди з Богом на умовах Нової Угоди, стаючись “справжніми ізраїльтянами”. Ось так Насіння Авраама остаточно благословить усіх, хто любить праведність, хто, здобувши повне знання та можливість, покаже любов до праведності та відразу до беззаконня. Тому нічого дивного, що хоч інші говорять легковажно про хрест Христа і переконують, що не було жодної потреби у відкупленні, бо наш рід ніколи не потрапив у гріх і ніколи не буде відновлений, ми, які бачимо дещо з “довготи і широти, висоти і глибини Божої любові”, дивимося на Хрест.
Вірно сказав Господь через пророка: “Бо ваші думки не Мої це думки, а дороги Мої то не ваші дороги, говорить Господь. Бо наскільки небо вище за землю, настільки вищі дороги Мої за ваші дороги, а думки Мої за ваші думки” (Іс. 55: 8, 9).
“Височіє над віками
Хрест страждань і мук Христа,
Світло всіх Писань, нам знаних,
Зібралося разом там”.

2HG622