ГОСПОДЬ, КОГО ЛЮБИТЬ, ТОГО ВІН КАРАЄ

“Мій сину, не нехтуй Господньої кари, і не знемагай, коли Він докоряє тобі. Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б’є кожного сина, якого приймає!” (Євреїв 12: 5-8).
Зміст думки апостола, представленої в нашому вірші, ми знаходимо не раз в поясненні Богом Його стосунків з ізраїльтянами, образним народом Бога: в 5 Мойсея (8: 5), в Псалмах (94: 12) і в Притчах (8: 11). Така сама думка представлена в нашому вірші, до того ж майже схожими словами. Однак для декого може здатися дивним, що божественна любов проявлялася у покараннях, картаннях, дозволяючи і навіть наводячи страждання на тих, котрі є, передусім, Його дітьми через посвячення свого серця і завдяки прийняттю через Святого Духа. Зрозуміло, ми були б схильні казати: “Якщо лиходіям і легковажним дістаються покарання, докори, різки, суворе поводження, то чому б не звільнити від покарань цих добросердих осіб і рясно не пролити на них всілякі благословення?” Хоча ми сподіваємося, що саме так мало б твердити Святе Письмо, проте божественна поведінка буде такою лише в Тисячолітті. Коли Христос царюватиме і сатана буде зв’язаний на цю тисячу років, тоді кожний доброчинець матиме благословення, допомогу, а кожний лиходій отримає різки, покарання для свого виправлення, і остаточно станеться, що “душа, яка не послухала б того Пророка [Великого Учителя], знищена буде з народу” (Дії 3: 23). Отже, повинна бути причина, чому божественне провидіння в даний час не дотримується такого, на перший погляд загальноприйнятого, правила.
Покірні сьогодні ще не успадкували землю. Освячені в Христі сьогодні ще не є царями та священиками на землі. Навпаки, як каже пророчо псалмист, справді “лихим я завидував, бачивши спокій безбожних... Разом із іншими людьми не зазнають вони вдарів... Вилазять їм очі від жиру, бажання їхнього серця збулися... та й кажуть: Хіба Бог те знає, і чи має Всевишній відомість, як он ті безбожні й безпечні на світі збільшили багатство своє? Направду, надармо очистив я серце своє, і в невинності вимив руки свої, і ввесь день я побитий, і щоранку покараний...” (Пс. 73: 3, 7, 14). Наше природне здивування виражає за нас Малахія (3: 14, 15): “Ви кажете: Марність служити для Бога! І що за користь, що ми стережемо Його службу, та ходимо в жалобі перед лицем Господа Саваота? А тепер ми вважаємо пишних щасливими, і ті, хто вчиняє безбожне, будуються та випробовують Бога, і втікають...” Однак не робімо поширеної помилки, розмірковуючи про ці життєві труднощі з точки зору нашого недосконалого знання, але шукаймо під проводом мудрості згори пояснення в божественному слові такої божественної поведінки, яка здається несумісною з логікою. Не робімо висновків з іншими, що часи змінилися і що Господні святі вже не підлягають покаранням в особливому значенні більше, ніж світ. Не робімо висновку, що оскільки сьогодні шановані люди часто займають в житті високе становище, досягають політичного впливу, земного багатства, фінансової могутності, громадського вивищення, то це означає діаметральні зміни порівняно з часами та умовами, в яких писав апостол.
Звернімо, радше, увагу на те, що Господні “малі”, Його святі, вважалися за днів пророків та апостолів особливими людьми. Крім того наш вірш не звернений до книжників, фарисеїв, первосвящеників та навчених в Законі – проводирів та старших за днів апостолів, – а до святих, вірних в Ісусі Христі. Якщо вдасться правильно глянути на наш предмет, ми побачимо, що слова нашого Господа далі є слушними: хто хоче бути Його учнем, “хай візьме щоденно свого хреста, та й за Ним йде”; “усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, будуть переслідувані”. Отже, слова нашого Учителя повністю погоджуються з нашим віршем і показують, що це правило не має винятків, і що кожен син, якого Отець приймає, буде мати дисциплінарні покарання.
Ще зауважте слова Христа: “Не дивуйтеся, браття мої, коли світ вас ненавидить... Коли вас світ ненавидить, знайте, що Мене він зненавидів перше, як вас... Коли б ви зо світу були, то своє світ любив би.” “І будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах.” Нагороди за Христове учнівство не слід було сподіватися в теперішньому житті. Все, що ми можемо мати сьогодні взамін, це – мир і благословення від Господа в своєму серці і блаженну надію на майбутнє.

ВИЯСНЕННЯ ПРОБЛЕМИ

Причина, чому Бог поводиться зі Своїми святими таким незвичним чином, протилежним до методів, які Він застосує під час Тисячоліття, полягає в тому, що Він зараз вибирає зі світу дуже особливий клас, “малу черідку”, клас “Нареченої”, клас “співспадкоємців” з Його Сином, їхнім Відкупителем, в Його Тисячолітньому Царстві, яке принесе благословення всій решті людства, а також сприятливі нагоди для здобуття досконалості та вічного життя. Минуло вже 6 000 років, відколи наш рід відійшов від первісної досконалості, представленої в батькові Адамі, і Бог задумав період в 1 000 років, в якому процес підняття з гріха та смерті велично йтиме вперед. Що стосується Церкви зараз, то Він зовсім не планує її фізичного здвигнення зі слабості та недосконалості, фізичної, розумової та моральної, а лише пропонує сприймати її як Нові Створіння, зачаті духовно, – на основі їхньої волі, намірів, а не реальних здобутків. Віруючі в даний час проявляють віру в Бога та відкуплення, про яке Він подбав через смерть Христа, відвертаються від гріха, щоб дотримуватись праведності, і на додаток повністю посвячуються Господу, щоб виконувати не власну волю, а волю Отця до самої смерті.
Ось причини, чому Господь особливим чином приймає цей клас як Своїх синів і віддає їх у Школу Христа, щоб вони вчилися в Того, Хто був покірним і скромного серця, і щоб вони могли знайти відпочинок для своїх душ тепер і вічну славу потім. Від них – вірних, охочих, слухняного серця та волі – очікується, що вони будуть випробувані, вишколені, навчені дисципліни і за кілька коротких років теперішнього життя продемонструють досконалість волі (а не тіла), досконалість своїх намірів (а не вчинків).
Словом, всі охочі, слухняні та вірні повинні отримати суворі уроки та випробування протягом кількох років теперішнього життя, щоб швидко засвоїти урок повного підкорення Богу, якого світ загалом буде вчитися 1 000 років. Більше того, вони будуть мати ще суворіші уроки, ніж світ коли-небудь отримає, бо вони покликані до вищого становища слави, честі та безсмертя, яке вірні здобудуть шляхом отримання частки у “переміні” “Першого воскресіння”, яке включатиме тільки блаженних та святих (Об. 20: 6).
Це не стосується теперішнього світу, бо серця людей не є в такому стані, щоб на них вплинули уроки Школи Христа, дані класу Царського Священства, про який апостол сказав: “Улюблені, ми тепер Божі діти, але ще не виявилось, що ми будемо [яку будемо мати благодать та славу]. Та знаємо, що, коли з’явиться, то будем подібні до Нього, бо будемо бачити Його, як Він є” – на духовному рівні.
Навіть в цьому класі є пересівання та випробування, і не всі, хто посвятився та поступив у Школу Христа, закінчать її з найвищими почестями як “більш ніж переможці”. Деякі, каже нам апостол, повернуться, щоб валятися в болоті. Позбувшись рабства гріха, вони можуть знову заплутатись в ньому і брати участь в безбожних ділах, а також можуть потрапити серцем в егоїстичні амбіції і брати участь у вчинках тіла та диявола, якими, за словами апостола, є гнів, злоба, ненависть, колотнеча, лють, лихослів’я, злі здогадки – дух убивства, суперечки, тобто дух, який не є в згоді зі святим Духом Отця і Сина.
Інший клас, пояснює нам апостол, мабуть, не зуміє закінчити Школу з найвищими почестями, не зуміє стати класом Нареченої та співспадкоємцями Царства, однак він може стати класом “великої громади”, котра отримає замість вінців пальмове віття, як символ перемоги на нижчому рівні. Замість того, щоб сидіти з Христом на Його престолі слави, цей клас буде служити Йому та Нареченій перед престолом. Їхня невдача полягає не у відкиненні Христа та відмові від викупу, а в недостачі запалу – недостатньому вихованні на основі вказівок, даних їм у Школі Христа. Вони закінчать школу, але з меншими почестями. Побоювання втратити повагу та прихильність світу не тільки не захистить їх від огняних випробувань, але й спровадить на них остаточно ще суворіші випробування, як написано: “...Віддати такого сатані на погибіль тіла, щоб дух спасся Господнього дня”.

СТРАЖДАННЯ ХРИСТА

Святе Письмо чітко розрізняє страждання, які можуть прийти на Господній народ внаслідок гріха, і страждання, які потрібні їм, як синам Бога, в приготуванні до Тисячолітньої служби та слави. Апостол каже: “Ніхто з вас хай не страждає, як душогуб, або злодій, або злочинець, або ворохобник, а коли як християнин, то нехай не соромиться він, але хай прославляє Бога за те” (1 Петр. 4: 15, 16). Як радить інший апостол, “хвалимося в утисках, знаючи, що утиски приносять терпеливість, а терпеливість досвід, а досвід надію, а надія не засоромить, бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам” (Рим. 5: 3-5). Спробуймо звернути пильну увагу на цей пункт: Якщо ми, як Божі діти, занедбаємо розвивати Його дух справедливості та любові до братів і до всіх людей, і станемо лиходіями, лихомовцями, і висуватимемо лихі здогади та й потрапимо в труднощі, то ми страждатимемо не як християни, а як лиходії, як ті, що ходять по плоті і заслуговують на шмагання, якого ніколи не зазнав наш Господь (завжди слухняний) і яке не повинно ніколи прийти на нас як Його послідовників, якщо ми прислухаємось до Його Слова і тримаємось його духа. Втручання в справи інших людей, на яке звертає увагу апостол, є джерелом, з якого виникає багато клопотів Господнього народу, і кожен, хто страждає від такої поведінки, має причину соромитися, бо наш Учитель ніколи не навчав нас втручатися в чужі справи, ані не давав такого прикладу.
Навпаки, Він радив, щоб ми, замість прискіпливого намагання побачити заскалку в оці свого брата, пильнували, щоб такої заскалки, ані колоди не було в наших очах. Мабуть, половина клопотів, яких зазнають християни, походить з цього нескінченного намагання виправляти інших, замість того, щоб приділяти належну увагу собі і виправлятися, щоб бути немов палаючі та сяючі світильники, щоб бути прикладом для стада, для братів і для світу.
Страждання Христа, отже, не виникали з гріхів, ані з втручання в чужі справи, але були стражданнями за праведність – за те, що люди, засліплені неуцтвом та забобонами, звинувачували Його за добрі вчинки. Про тих, хто розіп’яв Ісуса, апостол каже: “А тепер, браття, знаю, що вчинили ви це з несвідомості, як і ваші начальники”. Зовсім по-іншому написано про Юду, близьке знайомство котрого з Господом зробило його особливо відповідальним, і про котрого написано: “Людський Син справді йде, як про Нього написано; та горе тому чоловікові, що видасть він Людського Сина! Було б краще тому чоловікові, коли б він не родився!” (Мр. 14: 21).
А так як наш Господь був святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників, то “не вчинив Він гріха, і не знайшлося в устах Його підступу”. Отже, страждання Христа не були стражданнями за гріх, але уроками, школенням, пробами, завдяки яким Він показав Свою відданість Отцю, праведності та Своїм братам. Так само має бути з нами, котрі беремо в Нього уроки для свого розвитку на подобу Його характеру, щоб ми зуміли вчинити своє покликання і вибрання певним до співспадкоємства з Ним у Його Царстві.

СПРАВЕДЛИВИЙ ПОСТРАЖДАВ ЗА НЕСПРАВЕДЛИВИХ

“Бо й Христос... постраждав був,.. Праведний за неправедних” – пише апостол. Власне в цих стражданнях запрошені брати участь Його послідовники – стражданнях за праведність, за відданість Господу, Його Слову, Його братам. Якою є обітниця? А ось якою: “А коли терпимо, то будемо разом також царювати”. Напевно, коли б Господні посвячені збагнули силу вчення Святого Письма про дану річ, вони б не ухилялися від обов’язку, привілею та відповідальності не уникати немилості світу, насмішок і різних страждань, а були б охочі страждати і, як каже апостол, навіть досягли б того, щоб радіти в горі, а також в своїх духовних благословеннях. Цього горя не треба сподіватися від поган, з котрими ми маємо мало спільного, ані якимось особливим чином від поганих та неморальних сусідів або приятелів.
Коли наш Господь сказав: “Коли вас світ ненавидить, знайте, що Мене він зненавидів перше, як вас”, – то під виразом “світ” мав на увазі книжників, фарисеїв та законовчителів Його днів та всіляку опозицію, яку вони прямо чи посередньо створювали проти Нього. Так само Господні посвячені повинні сподіватися, що свої випробування, страждання, проби та уроки терпеливості, покори, доброти, довготерпіння та любові вони отримають переважно від тих з так званого Божого народу, котрі мають світський дух.
ПОЛІРУВАННЯ КОШТОВНОСТЕЙ
Господь найкращими словами відгукується про клас, який Він зараз особливим чином вибирає зі світу – про учнів Школи Христа, названих в іншому місці “якимсь первопочином творів Його” (Як. 1: 18). Щоб показати значущість вибраного класу в оцінці Господом, вжито символ золота, найдорожчого з металів. Господь каже, що як золото очищується вогнем, так і він повинен бути очищений для Його особливого вжитку, і як за золотом треба пильно стежити, щоб вогонь йому не зашкодив, так само Великий Очищувач пильнує Своїх вірних, щоб жодне випробування не було для них надто суворе, щоб їх не карати більше, ніж вони здатні знести, ані не карати так, щоб вони зазнали кривди. Коли він каже про них як про Свої коштовності, що потребують полірування, Він звертає нас до думки, представленої в нашому вірші, а саме, що ми, як сини, потребуємо повчань, названих караннями та дисциплінарними стягненнями, щоб приготувати нас до Його служби. Як не кожний камінь заслуговує на огранування та шліфування, так не кожний член нашого роду заслуговує на те, щоб Господь шукав його в даний час, кликав, притягував і віддавав до Школи Христа для обтісування, виправлення і полірування.
Отже, якщо ми, на нашу думку, знаходимося серед виправданих вірою в дорогоцінну кров і, на додаток, є прийняті через посвячення і зачаття від святого Духа за синів Бога на найвищому духовному рівні, то не дивуймось, що ми потребуємо обтісування і полірування, щоб стати “достойними участі в спадщині святих у світлі” (Кол. 1: 12). Апостол Павло наполягає, щоб ми швидко забували випробування, труднощі та жертви минулого і наполегливо прямували день за днем до нових лекцій від нашого Великого Наставника. Він зауважив, що легкі страждання, обтісування, покарання, які є лише миттю в порівнянні з вічністю, “достачають для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги” (2 Кор. 4: 17). Ось його влучні слова: “Бо я думаю, що страждання теперішнього часу нічого не варті супроти тієї слави, що має з’явитися в нас” (Рим. 8: 18).

ПРИРОДА НАШИХ ПРОБ, ПОЛІРУВАННЯ ТОЩО

Нове Створіння – нова воля, зачата Господнім духом, – є коштовністю, яка повинна бути відполірована. Свердла, долота, різці для грубої і тонкої обробки цих коштовностей, знаходяться довкола нас і, як можна сподіватися, є різноманітними. Серед найважливіших з них, завжди присутніх поряд з принадами, лестощами, вмовляннями і погрозами, є стара природа, представлена нестримними бажаннями нашого смертного тіла. Опір їй спроваджує полірування, розвиток, надання краси Новому Створінню. Хіба з природи ми не маємо спотворених прагнень тіла та розуму? Нове Створіння повинно не тільки протистояти їм, але й намагатися бути мертвим для таких впливів і не потакати їм. Крім того, воно повинно йти далі і наполягати, щоб смертне тіло обов’язково служило Новому Створінню в духовних речах на основі Слова та духа Господа. Якщо з природи наше смертне тіло прагне світських почестей, похвали і має амбіції, то нова природа (новий розум) повинна дати відсіч цьому і наполягти, щоб покора, як ствердив Господь, зайняла провідне місце, і щоб нашою найбільшою амбіцією було навчитися виконувати волю нашого Отця, що на небі.
Хіба войовничість, диктаторство і бажання сперечатись не є природною тенденцією нашої плоті? Нове Створіння повинно наполягти, щоб цим впливам не давати волі, а триматися духа покори, доброти, довготерпіння і братньої доброзичливості. У всіх цих напрямках доводиться щоденно вести сутички, тому тертя – наскільки Нове Створіння чинить опір старому – поступово проводить полірування. Все це є стражданням заради праведності, бо хоч новий розум тріумфує і радіє, наша плоть одразу зіщулюється, скиглить, протестує і страждає. Але це ще не все. Святе Письмо каже нам, що ми маємо довкола себе численних ворогів, багато з яких нам невидимі. Воно каже нам боротися не лише з плоттю і кров’ю, але й з початками, владами, піднебесними духами злоби.
Вони намагаються оживити нашу смертну плоть, натомість ми – умертвити її. Вони намагаються поневолити нас і перетворити боротьбу з нашим старим “я” на безперервну боротьбу. Насправді ж вони тільки обертають полірувальним кругом, який, натрапивши на наш опір, полірує нас і робить придатними до слави Царства. Але і це ще не все. Скрізь у світі нас оточують ті, хто бачить речі по-іншому, ніж ми. Вони дивляться на речі з природної, земної точки зору, вважаючи, що дім, земля, ім’я, слава, сім’я – це боги, яким треба служити всім серцем, розумом та силою.
Вони вважають, що ми поводимось безглуздо, коли не женемось разом з ними за тими ж ідолами земних речей; вони говорять про нас погано – вважають нас немудрими заради Христа – з причини нашої відданості принципам та вченням Христа. На додаток, вони виступають проти нас, бо розуміють, що коли б критерії, яким ми служимо, виявилися правдивими, то вони в тій чи іншій мірі були б засуджені. Наш Господь засуджує такий стан розуму, називаючи Своїх послідовників дітьми світла, а всіх інших – дітьми темряви. Він каже нам: “Отак ваше світло нехай світить перед людьми”, і застерігає, що темрява ненавидітиме світло.
Ми повинні це робити якщо не словом, то хоча б прикладом. Тому з огляду на численні напосідання з боку світу, на земні амбіції, на домагання слави та почестей від людей, на наші спокуси від противника, котрий готовий вводити нас в оману і влещувати, як змій ввів в оману матір Єву, а також з огляду на наш конфлікт з власною плоттю, ми не сумніваємось, що все це представляє страждання, випробування і картання, які нам потрібні. Але ми маємо запевнення Учителя, що Він зробить так, що все це буде для нашого добра, щоб випробування нашої віри, нашої терпеливості і стійкості, а також щоб проба нашого розвитку благодатей духа виявилась цінною для нас – щоб ми розвинули плоди, які Господь хоче бачити, плоди виноградини, плоди духа. Хто витримає це вірно до кінця, тому обіцяний вінець життя і участь в Царстві Слави.
Постараймось бути серед вірних і допомагаймо іншим усіляким доступним чином, щоб і вони це осягли! Скоро вибрані будуть згромаджені і посаджені славним чином на престолі. Тоді почнеться благословення для всього світу!

2HG602