“ЩО НЕЗАБАРОМ СТАТИСЯ МАЄ”
ОБ’ЯВЛЕННЯ 1: 1

Ці слова, які були правдою тоді, коли їх висказав наш Господь, є не менш правдивими сьогодні, 1800 років згодом. Ми переконані, що дивовижні події, якими має закінчитися цей вік і відкритися Тисячолітній вік, є поряд, в дверях. Однак є особи, які вважають, що Господь та апостоли, мабуть, помилялися, коли говорили таке, бо, кажуть вони, 1800 років важко окреслити словом “незабаром”. Ми відповідаємо, що все залежить від точки зору. З людської точки зору 1800 років є неймовірно довгим періодом, але з божественної – зовсім ні. Пророк наголошує на цьому, кажучи: “В очах Твоїх тисяча літ, немов день той вчорашній”. А апостол Петро повторює: “Нехай же одне це не буде заховане від вас, улюблені, що в Господа один день немов тисяча років”.
Отже, з божественної точки зору 6000 років від створення Адама це лише шість днів великого тижня, якого Тисячолітній вік є великою Суботою. Уявімо собі, що робітник або домогосподарка мають перед собою важкий тиждень, який починається в понеділок вранці і закінчується в суботу ввечері. Чи ж не скажуть вони в п’ятницю вранці, що тиждень майже минув, що працювати вже залишилося мало і обіцяний відпочинок прийде “незабаром”? Звичайно, все це зрозумілі і властиві слова. Так само є зі словами нашого Господа та Його апостолів. Вони жили на початку п’ятого тисячолітнього дня, тож святий Дух в них вважав, що обіцяні благословення є близько.

УНИКАЮЧИ НЕПОРОЗУМІНЬ

Мабуть, для тих, котрі досі відвідували наші лекції, присвячені пророцтвам часу, може здатися незвичним, що жоден з цих різних пророчих вимірів не згадував про другий прихід Господа. Це ще більш незвично, якщо глянемо, як наші приятелі адвентисти, котрі загально монополізували інтерпретацію пророцтв, прикладають усі зусилля, щоб показати час цього приходу. На нашу думку їхня помилка є в тому, що вони заплуталися, якою є мета та спосіб другого приходу.
Вважаючи, як вони це роблять, що Христос в другому приході буде в тілі, видимий для людства, і що метою Його приходу є зібрання Його святих до Нього і повне знищення решти людства та цілого світу вогнем, вони змушені були перекрутити та спотворити різні пророцтва часу, щоб ті закінчувалися в ту саму мить того самого дня, в якому вони сподіваються з’явлення Христа, суду світу та початку спалення.
Позбавлені обох цих помилок, ми готові застосувати ці різні пророцтва саме так, як це для них передбачалося – одні з них закінчуються в один час, інші – в інший час – і взяти з них потрібні лекції. Перш за все, наші очі були відчинені на усвідомлення факту, що суд світу означає його випробування стосовно вічного життя, а не його осуд на другу смерть. Бачимо, що світ був засуджений (як рід) з причини первісного гріха і що весь світ є під прокляттям, тобто під вироком смерті, вже 6000 років. Ми бачимо, що з великого милосердя Бог відкупив нас від прокляття (від вироку вічної смерті) смертю Свого Сина, нашого Господа. Бачимо, що єдиними, котрі умовно уникнули цього вироку смерті, є нечисленні особи, блаженні, маючи вуха слухати і серце розуміти. Апостол каже про них, що вони уникнули осуду, який є над усім світом. Весь світ поза Домом Віри є далі під первісним вироком – вічною смертю.
Бачимо, що метою Бога дати сьогодні декому знання, яким вони могли б спастися від цього вироку і здобути вічне життя в Христі, є намір вибрати “малу черідку”, щоб вона була співспадкоємицею з Його Сином в славному Тисячолітньому Царстві.

НАСІННЯ АВРААМА

Отже Христос та Його перемагаюча Церква, Його наречена, становлять насіння Авраама (Гал. 3: 29), яке має благословити всі племена землі впродовж Тисячолітнього віку. Благословенням, яке прийде для світу, буде випробування,тобто суд, цього благословенного тисячолітнього дня, і знання Господа та повна нагода є обіцяні як супутня річ, що супроводжує випробування світу стосовно вічного життя. Це дозволяє нам уникнути думки, що Церква Христа, мала черідка, є єдиною, яка має участь в благословеннях, здобутих з поєднання. Це дозволяє нам також уникнути хибного припущення, що другий прихід Христа є кінцем всіх надій, милосердя та випробування. Навпаки, якщо говорити про загальну більшість нашого роду, то ця подія є лише початком божественного милосердя, нагод та випробування стосовно вічного життя для світу.
Уважне вивчення Отцівського Слова переконало нас, що наш Господь Ісус залишив славу, честь та велич Свого духовного становища (коли став людиною) не для того, щоб залишитися людиною на всю вічність, але щоб дати, як людина, ціну викупу за Адама та весь Його рід. Бачимо, що Він це справді зробив, і в нас є яскраве біблійне свідоцтво, що Отцю було до вподоби вшанувати Його не лише тією ж честю, яку Він мав попередньо, але й возвеличити Його набагато вище ангелів, сили та влади та кожного імені, що зветься. Ми приймаємо виразне біблійне свідоцтво, що Він був “умертвлений тілом, але Духом оживлений”. Після Свого воскресіння (хоча далі перебуваючи в світі впродовж 40 днів) Він кілька разів бував з учнями – лише кілька хвилин під час семи нагод, до того ж в різному вигляді на доказ їм і нам, що хоча Він є тим самим Ісусом, однак тепер Він “перемінився” і вже не є людською істотою, підвладною людським умовам. Щоб продемонструвати це, Він з’явився в кімнаті, де були Його учні, “як замкнені двері були”, і, відходячи, “зник від них” (Хом.). Він з’являвся в плоті та одязі, що найбільше відповідали обставинам, проявляючи ті самі можливості, які Він та святі ангели, проявляли в давні часи, коли, наприклад, Господь та три ангели з’явилися Авраму, споживали з ним обід розмовляючи, а потім пішли, щоб визволити Лота з Содоми.

ВЖЕ БІЛЬШЕ НЕ ЛЮДИНА

Ось так ми усвідомлюємо, що наш Господь Ісус вже не є людиною, але, як каже апостол, “Господь же то Дух”; “Коли ж і знали за тілом Христа, то тепер ми не знаємо вже”. Отже, ми більше не сподіваємось, як інші, що Він прийде вдруге в плоті. Навпаки, наші сподівання, як і сподівання апостолів, полягають в тому, що ми будемо “перемінені”, станемо як Він, щоб побачити Його таким, яким Він є, а не таким, яким Він був при першому приході (1 Ів. 3: 2).
“А про день той й годину не знає ніхто: ані Анголи небесні, ані Син, лише Сам Отець”. Ми не маємо наміру пропонувати якісь докази стосовно дня та години в майбутньому, коли наш Господь мав би прийти, але хочемо звернути вашу увагу на цей вірш, щоб всі знали, як часто його пояснюють хибно. Він не каже, що про той день та годину жодна людина ніколи не знатиме. В той час, коли він був сказаний, ані люди, ані ангели, ані сам Господь Ісус не знали про час Його другого приходу. Але під час другого приходу Господь, безсумнівно, знатиме про це завчасно, а також святі ангели, які його супроводжуватимуть, тому немає нічого непослідовного в тому, якщо дехто з посвяченого Господнього народу матиме здогадки про цю подію. Інші вірші говорять про “день Господній”, що означає період часу, в якому Він виявить Себе. Наприклад, апостол говорить нам, що “самі ви докладно те знаєте, що прийде день Господній так, як злодій вночі. Бо коли говоритимуть: Мир і безпечність, тоді несподівано прийде загибель на них [на світ], як мука тієї, що носить в утробі, і вони не втечуть! А ви, браття, не в темряві, щоб той день захопив вас, як злодій” (2 Сол. 5: 2, 3). Зверніть увагу на це чітке висловлювання і на те, як виразно воно робить поділ між Церквою і світом – між класом, котрий знатиме заздалегідь про день Господа, і класом, який не знатиме про нього, аж його спіткає велике горе цього “дня гніву”.

ПАРУСІЯ НА ВІДМІНУ ВІД ЕПІФАНІЇ

Святе Письмо на грецькій мові вживає обидва ці слова в стосунку до другого приходу Христа, але жодне з них не означає те саме, що означає наше слово “прихід”, тобто “наближення”. Хотілося б викласти вчення Святого Письма якомога чіткіше: в кінці цього Євангельського віку наш Господь при Своєму другому приході буде якийсь час присутній, однак невидимий, і остаточно Його присутність буде виявлена, тобто стане відомою. Ніхто не знатиме про Його присутність, доки Він не буде тут. Тільки повністю посвячені, справжні ізраїльтяни, знатимуть про це ще раніше, ніж Він виявиться зовні в дні горя, коли суди прийдуть на теперішні інституції.
Початкова частина Господньої присутності присвячена Його Церкві, як про це прямо свідчать Його слова. Даючи велике пророцтво (Мт. 25), Господь каже нам, що під час Його другої присутності Він підпережеться (тобто займе становище слуги), підійде і буде служити Своєму народу “новим та старим”, даючи Дому віри “своєчасно поживу”. Це прислуговува+ння буде в той час, коли світ нічого не знатиме про Його присутність, але казатиме, що усе залишається так від початку творіння. Інша притча нашого Господа показує, що при Своєму другому приході Він покличе Своїх слуг, розрахується з ними і нагородить їх. Той, хто отримав два таланти і розпорядився ними мудро, буде нагороджений; той, хто отримав п’ять талантів і використав їх мудро та з користю, також буде нагороджений. Про їхню нагороду сказано так: деякі будуть управляти п’ятьма містами, інші – десятьма містами в Царстві одразу після його встановлення. Очевидно, це випробування Церкви і визначення нагород настане перед виявленням світу присутності Сина Людського в Його другому приході. Тоді, коли ця присутність Сина Людського буде готова мати справу зі світом, виносячи суд інституціям теперішнього часу, вона відкриється “у вогні полум’яному” – суді.

ДЕНЬ ПРИСУТНОСТІ ХРИСТА

Дозвольте мені звернути вашу увагу на Єв. Матвія 24: 37. Тут справа другого приходу нашого Господа викладена виразно Ним самим. Читаємо: “Як було за днів Ноєвих, так буде і прихід Сина Людського”. Це, мабуть, мало стати ілюстрацією, але з’являється певна невідповідність в порівнянні днів Ноя і приходу Сина Людського. Проблема вирішується, коли ми бачимо, що слово, перекладене на “прихід”, це слово “парусія”, яке означає не “прихід”, а “присутність”, як це відомо кожному знавцеві грецької мови. А тепер прочитаймо вірш і гляньмо, яким виразним він став: “Як було за днів Ноєвих, так буде і присутність Сина Людського”. О, тепер все по-іншому. Тепер все зрозуміло. Дні присутності Сина Людського будуть в деяких відношеннях нагадувати дні Ноя перед потопом.
Тепер звернемось до опису Лукою тієї ж проповіді і прочитаємо (Лк. 17: 26): “І, як було за днів Ноєвих, то буде так само й за днів Сина Людського”. Отже, тепер обидва вирази є в згоді і ми можемо глянути на деякі відповідності між днями Ноя і днями присутності Христа в кінці цього віку. Чи є щось, що вказувало б на таку відповідність? Так. Сказано ствердно, що “так само, як за днів до потопу всі їли й пили, женилися й заміж виходили, аж до дня, коли Ной увійшов до ковчегу, і не знали, аж поки потоп не прийшов та й усіх не забрав, так буде і прихід [парусія, присутність] Сина Людського”. Не забуваймо про суть ілюстрації: наш Господь не казав, що їсти та пити, садити та будувати, женитися та виходити заміж було чимось поганим за днів Ноя, і що це мало повторитися за днів присутності Сина Людського. Думка полягає в тому, що як за днів Ноя люди не знали про грядущий потоп, але займалися своїми буденними справами, так само в кінці цього віку, під час час присутності Сина Людського, світ буде займатися своїми буденними справами – буде їсти та пити, садити, будувати та женитися, нічого не здогадуючись і не усвідомлюючи часу, в якому він живе, тобто що це є завершальний час євангельської епохи і початковий час великого Тисячолітнього віку, який має бути запроваджений великим часом горя, якого не було ніколи досі.
Це, треба визнати, є в стислій згоді зі словами апостола, а саме, що день Господа прийде як злодій, як пастка на всіх у світі, і вони не втечуть. Та, виходячи з поради апостола, “ви, брати” не будете залишені в “темряві”. Чи ж не повинні ми, дорогі брати, бути пильними, щоб побачити, яким чином Господь повідомляє нас про жнивний час цього Євангельського віку, про присутність Сина Людського і про працю, яка має бути виконана під час Його присутності і перед Його виявленням для світу, перед Його епіфанією в час горя?

“ОСЬ ІДУ, НЕМОВ ЗЛОДІЙ!”

Ми, мабуть, здивуємо багатьох з вас тим, що скажемо про час Господньої присутності. Але сказане нами не принесе страху та відчаю у серця усіх, котрі вірно ходять Господніми слідами. І якщо наші спостереження допоможуть спонукати та підштовхнути до глибшого дослідження цих речей будь-кого, хто так чи інакше притуплений духом світу, духом розваг, духом жадоби, духом егоїзму, ми будемо раді, що хтось пробудився і має причину славити Бога за це.
Хочемо звернути вашу увагу, дорогі друзі, на те, що пророцтва Святого Письма, які ми розглядали протягом попередніх трьох неділь, та інші, які ми маємо час розглянути сьогодні, виразно навчають, що ми тепер живемо “за днів Сина Людського” – в парусії, в часі Господньої присутності. Не переживайте, ми не звертатимемо вашу увагу на якусь майбутню дату, але повернемось назад до осені 1874 року, коли ніхто з вас – ані я, ані хтось інший, – нічогісінько не знав про ці події тоді, коли вони трапилися.
Наш Господь сказав: “Ось іду, немов злодій” – тихо, потаємно, непомітно, і саме так було. Він прийшов без вашого і без мого відома. Але від часу Його присутності світло особливим чином сяє на Його Слово. Він справді підперезався і підходить служачи Своєму народу. Я також отримав милості Його благодаті, Його Правди стосовно “нового і старого”, і ви схожим чином були привілейовані. Як виникає з нашого розуміння вчень Слова, під час цього жнивного часу і перед великим часом анархії та горя, який вибухне в світі та змете нинішні інституції, весь істинний Господній народ, всі справжні ізраїльтяни, в яких немає підступу, мають бути приведені до пізнання Господа та Правди, до знання божественного плану віків та присутності Головного Жниваря в жниві цього віку.
Нам зовсім не дивно, що не весь Господній народ отримав харч у пору докладно в ту саму хвилину. Цей харч має передаватися від одного до другого, бо такий натяк дають ілюстрації в Святому Письмі. Я сьогодні намагаюся передати його декому з вас, а ви, в свою чергу, будете служити іншим, аж всі “розумні зрозуміють”. Але Святе Письмо виразно стверджує, що “цього не зрозуміють усі несправедливі”. В кого бунтівний стан розуму та серця, хто плекає (навіть серед справжніх Божих дітей) в своєму серці заздрість, злобу, ненависть, суперечки та інші вчинки плоті та диявола, той не є в змозі почути голос Сина Людського. Це далі тихий голос, звернений лише до тих, котрі мають вуха, щоб слухати, і цей слух є даний тільки тим, котрі мають серце в згоді з Господнім духом.

ІЛЮСТРАЦІЯ НА МАЛЮНКУ ПЛАНУ ВІКІВ

А тепер гляньмо на малюнок і побачмо, як різні пророцтва про час, хоча при цьому зовсім не згадуючи про другий прихід Христа, ясно свідчать і говорять про те, що Його парусія, Його присутність мала початися в жовтні 1874 року. Перш за все на думку приходить образ ювілею, який ми розглядали три неділі тому. Пам’ятаємо, як виразно він вказував на те, що “часи реституції всього” (великий ювілей землі) мали початися в жовтні 1874 року. Пам’ятаємо дві лінії свідчень на дану тему – закон і пророки – і те, як обидві вони вказували на той сам час. Ми, оглядаючись довкола себе, щоб побачити прояви тієї чи іншої реституційної праці, прийшли до висновку, що властивою річчю, якої треба сподіватися, є неспокій людей, заклики до здобуття своїх прав, вимагання спадщини і т.п. Тому ми бачимо, що з 1874 року саме в цьому полягає праця сурмлення, вимоги прав та привілеїв, а також декларація вимог та прав, яка є на порядку денному.
Звернімо увагу на слова апостола Петра, сказані вісімнадцять століть тому. Він сказав: “Щоб часи відпочинку прийшли від обличчя Господнього, і щоб послав заповідженого вам Ісуса Христа, що Його небо мусить прийняти [затримати] аж до часу відновлення всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх” (Дії 3: 19-21). Особливо зауважте слова, що небеса мали прийняти нашого Відкупителя, затримати Його, аж до часів реституції. Урок, дорогі мої, полягає в тому, що якщо часи реституції хронологічно почалися в жовтні 1874 року, то небеса більше не затримують нашого Господа. Це – непрямий шлях, яким Святе Письмо навчає, що Господь є присутній від 1874 року, хоча ваш промовець був у повному незнанні про цю річ майже два роки після згаданої події і дізнався про неї не з видива або снів або ще інших проявів, але зі свідчень пророків, як ви це чуєте сьогодні.

ЧАСТКОВЕ ВИКОНАННЯ В 1799 РОЦІ

Особливо хотілося б звернути вашу увагу на те, що пророк Даниїл називає “днями очікування”. В пророцтві він сказав наперед про возвеличення папства і, як ми вже побачили, передбачив тривалість його панування – 1260 пророчих днів, тобто буквальних років. Це докладно стільки само, скільки означають три часи в книзі Об’явлення, – якщо порахувати час процвітання цієї великої системи, що “пригноблювала святих Всевишнього” впродовж 1260 днів, тобто буквальних років. При наявності часу ми б показали, що 1260 років папського панування тривали від 539 до 1799 року н.е., тобто відтоді, як папство утвердилося владою, і до часу, коли його владу зламано Наполеоном Бонапартом, який забрав папу як в’язня у Францію і цим показав всьому світу, що твердження людини, яка сидить на папському престолі, що вона є “другим Богом на землі” і має владу на небі, на землі і в чистилищі, є лише хвалькуватими вигадками, які не містять жодного реального доказу влади.
Хотілося б також показати, що наступний період 1290 днів, тобто років, закінчився в 1829 році і позначився початком руху, пов’язаного з другим приходом, і впливом, який він мав на той час. Хотілося б показати, що 1335 пророчих днів, тобто років, того ж пророцтва привели до жовтня 1874 року, тобто закінчилися докладно тоді ж, що й час, вказаний ювілеєм. Звертаємо вашу увагу на слова пророка Даниїла, пов’язані з цими 1335 днями. Він сказав: “Благословенний той, хто чекає, і досягне до тисячі трьох сотень тридцяти й п’яти день!”. Що скажемо на це, дорогі брати та сестри? Чи ж ті, котрі жили і терпляче чекали на виконання ласкавих Господніх обітниць, не отримали особливе благословення в цьому жнивному часі – благословення, яке почалося і датується від осені 1874 року. Саме так є. Кожний крок нашого поступу в знанні божественного плану є новою нагодою для радості. “Він... дав пісню нову в мої уста, для нашого Бога хвалу”.

ЗАКІНЧЕННЯ ЧАСІВ ПОГАН У 1915 РОЦІ

А тепер зауважте пророцтво про сім часів покарання Ізраїлю під владою народів – 2520 років від того часу, коли скинуто корону з голови його останнього царя, Седекії, і дотепер та далі до 1915 року. Це пророцтво показує, так би мовити, майбутній кінець горя, в якому ми живемо, – між жовтнем 1874 року і 1915 роком. (Див. Передмову автора до 2 Тому Викладів Святого Письма – Ред.). Період 40 років є призначений спочатку для збирання жнив Євангельського віку – воскресіння святих, які спали, випробування та зібрання до Господа живих членів тіла, та остаточно великий час горя, який зробить приготування до повного запровадження царства слави, миру та благословення. Час може здатися довгим, але це недовго. Праця зібрання святих вже йде повним ходом, і кожен рік збільшує рушійну силу правди та опозиції неправді. Залишилося одинадцять років або близько цього, і ми, дивлячись навколо, усвідомлюємо собі пробудження світу.
Гляньмо на церкву. Невір’я під назвою вищої критики заполонило номінальне святилище. Чистими, незабрудненими є лише деякі. Церкві доведеться розділитися, та оскільки вірних Господу та Його Слову буде зовсім мало, переважна більшість, втративши свою віру, настільки буде зайнята цим, що не усвідомлюватиме якийсь час, що вона втратила божественну прихильність та милість. Потрібно буде небагато років, щоб завершити цей поділ. Гляньте на світ. Бачимо, що любов до грошей настільки зачарувала всіх, що в цивілізованих країнах в думках людей немає нічого окрім грошей та утіх. Гляньте, як цей дух самолюбства діє серед мас та класів світу в цілому, як вони в’яжуться в снопи – в організації, об’єднання та спілки, як капіталістичний клас також творить свої товариства, федерації, об’єднання та трести, і як цей самий дух з цих самих причин заразив християнство. І все це заради самозахисту, посилення своєї ролі та влади. Гляньте, як далеко зайшли ці організації сьогодні, і якою буде боротьба, коли вони всі завершать об’єднання і після цього прийдуть спазми війни. Святе Письмо виразно каже нам чим закінчиться ця битва: що Великий Вавилон упаде; що разом з ним в цій битві поляжуть царі, князі і вельможі землі; що скрізь запанує жахливий час анархії і що єдиний просвіток є в майбутньому і знаходиться в ласкавих обітницях Бога Небес, що на руїнах теперішніх інституцій Він встановить Своє Царство.

ПАРАЛЕЛІ ЮДЕЙСЬКОГО ТА ЄВАНГЕЛЬСЬКОГО ВІКІВ

А тепер знову звернемось, дорогі друзі, до теми, яку ми обговорювали минулого Господнього дня, – паралелі юдейської та євангельської епох. Зверніть увагу на те, як всі ці пророцтва співзвучні одне одному і однакові у своєму викладенні паралелей між двома Ізраїлями – домом слуг і домом синів. Один з них був під головуванням Мойсея, посередника Угоди Закону, другий – Христа; один з них заснував Яків зі своїми дванадцятьма синами, інший заснував Христос, справжній Ізраїль Божий, зі Своїми дванадцятьма апостолами. Дім слуг, як ми бачили, взяв свій початок від смерті Якова та тривав впродовж 1811 років до першого руху, пов’язаного з приходом, в часі народження нашого Господа, коли всі люди сподівалися Його і коли прийшли Його шукати мудреці зі сходу. Схожим чином від смерті Христа, коли почався цей Євангельський вік, 1811 років приводять нас до руху, пов’язаного з другим приходом, який відбувся в 1844 році.
Ми не Другі Адвентисти. Ці люди в жодному значенні ані в жодній мірі не визнають нас та наші вчення, та ми справді віримо, що рух, який досяг кульмінації у 1844 році, був у певній мірі спричинений Всевишнім і мав могутній вплив, сприятливий для Правди. В той час дівчата, як було сказано наперед в Матвія 25 розд., вийшли назустріч Нареченому. Однак Він забаривсь, і всі вони задрімали та поснули аж до ранку, коли пролунав крик: “Ось Наречений присутній”. Через тридцять років після руху у Віфлеємі, пов’язаного з приходом, настав інший рух, пов’язаний з приходом, але вже біля Йордану, коли Іван звістив Ісуса як Месію і коли наш Господь справді зайнявся Своєю працею. Схоже в кінці цього віку, як ви, мабуть, помітили на малюнку, 30 років від 1844 року приводять нас до 1874 року, де свідоцтво ювілею звіщає нам про присутність Господа. Через сорок років, відтоді як Ісус був охрищеий Іваном в Йордані, юдейський народ був цілковито знищений у найбільшому часі горя, який цей знедолений народ коли-небудь зазнав. Їхнє місто було дощенту зруйноване. Схожим чином 40 років від 1874 року приводять нас до 1915 року, де позаобразний Ізраїль, християнство, має бути цілковито повалене в часі горя, якого не було відколи існує народ.

ПРОВИДІННЯ, А НЕ ВИПАДКОВІСТЬ

Чи ці речі є випадкові, дорогі друзі? Думаємо, що ні. Всі вони ґрунтуються на Святому Письмі, є дуже прості і легкі для ілюстрації, однак вони були заховані у своєрідних висловлюваннях або фактах, пов’язаних з їхньою інтерпретацією, тому їх не можна було зрозуміти до визначеного Богом теперішнього часу, коли Він піднімає завісу. Наприклад, Господь відповів пророку Даниїлу, коли той запитав про часи та пори: “Іди, Даниїле, бо заховані й запечатані ці слова аж до часу кінця”. Розуміємо, дорогі друзі, що час кінця почався в 1799 році, більше століття тому, і ми відтоді знаходимося в цьому часі кінця. Цей час кінця є іншою назвою того, що пророк називає “днем Його приготування”. З 1799 року ми знаходимося в часі Господнього приготування до Тисячолітнього Царства. Він підняв завісу, і світло линуло у світ з усіх кінців, сяючи на механіку, хімію та на всяку іншу галузь науки та мистецтва.

ЗНАКИ ДОВКОЛА НАС

Все це зробило день, в якому ми живемо, найвеличнішим з усіх, які світ коли-небудь знав, однак ці величезні привілеї та благословення мають принести на нашу нинішню цивілізацію велику катастрофу анархії, яку ми попередньо згадували. Закон самолюбства керує серцями всіх класів, викликаючи заздрість, ненависть, злобу, суперечки і, остаточно приведе через соціалізм до анархії та краху всієї громадської будівлі.
Все це згадується пророком. Коли йому було сказано, що це пророцтво має бути “запечатане.. аж до часу кінця”, він дав опис цього часу кінця – опис, який так дивовижно підходить, що здивує кожного, хто його вивчає. Гляньте на ці слова: “В часі кінця багато бігатимуть туди-сюди і знання збільшиться.. і буде час горя, якого не було відколи існує народ” (Дан. 12: 1, 4, 10, KJV).
Звернімо увагу на чотири пункти. Перше, що багато бігатимуть туди-сюди. Яке дивовижне виконання цього ми бачимо на власні очі: пароплави, паровози, мотоцикли, усілякі засоби пересування їздять щораз швидше і їх є щораз більше. Весь світ бігає туди-сюди – саме так, як Господь звістив через пророка, що має бути у цьому часі кінця. Чи могли ми сподіватися коли-небудь більш ретельного виконання якогось пророцтва, ніж це? Напевне ні.
Друге: знання збільшиться. Збільшилося не тільки наукове знання. Думка, мабуть, полягає в тому, що знання загально набуло більшого поширення. І так є по всьому християнству, яке в пророцтві назване світом. Знання робить поступ чудовим чином; діти в 10 років вивчають предмети, які їхні прабатьки ніколи й не думали вивчати. Знання зросло в усіх землях, і це є ще одним знаменним виконанням пророцтва. Чи може бути щось виразніше?
Зверніть увагу на третій пункт: розумні зрозуміють. Вони зрозуміють видіння, яке Даниїл не міг зрозуміти, яке Даниїлу не було дозволено зрозуміти, яке Даниїл не сподівався зрозуміти. Ми, дорогі друзі, не вдаємо з себе по-світському мудрих. Навпаки, ми прагнемо мудрості, яка приходить згори, – світла, що сяє від світильника, даного нам Богом, від Його Слова, і всі, котрі йдуть за ним, є справді розумними з божественної точки зору. Тільки цей клас може зараз розуміти, але, як свідчить контекст, “будуть несправедливі несправедливими, і цього не зрозуміють усі несправедливі”. Вони обирають власний шлях, і план Бога та Боже Слово з дня на день здаються їм все більш нерозумними в міру того, як їхні вчені розуми вовтузяться з теоріями еволюції та загадками вищої критики. Чи ж не є це частковим виконанням пророцтва? Чи не є Слово і План Бога відкриті перед Його посвяченим народом так, як ніколи досі? Безперечно!
Гляньте на четвертий пункт: “І буде час горя, якого не було відколи існує народ” (KJV). З якої б точки зору ми не дивилися, і, перш за все, з точки зору тих, котрі дивляться саме з Божої точки зору, цей час горя наближається.

ЗРОСТАННЯ ЗНАННЯ ПОРОДЖУЄ НЕЗАДОВОЛЕННЯ

Бачимо, що добробут цього часу кінця не сприяє щастю та спокою. Весь світ стає все більш незадоволений, хоча отримує більше благословень та милостей від Господа в земних речах, ніж будь-коли досі. Бачимо, що таємницею цього незадоволення є знання. Знання є могутньою річчю як в напрямку добра, так і в напрямку зла – залежно від нахилів серця. Треба сподіватися, що тільки ті серця, які посвячені Господу і опановані Його духом, приймуть цю силу знання так, що вона буде на користь їм самим та їхнім ближнім. А оскільки вони становлять меншість цивілізованого світу, то не дивно, що це знання та його вплив незабаром мають повалити нинішній стан речей. Бог вчинить, що гнів людей буде славити Його, бо, оглядаючись назад, людина збагне з тисячолітньої точки зору зло та помилки теперішнього часу так, як не може бачити цього зараз, бо вони є занадто близько і становлять для неї предмет зацікавлення. Люди побачать, що самолюбство лежить в основі нинішніх інституцій в кожному значенні слова. Навіть доброчинність сьогодні до певної міри натрапляє на перешкоди з боку самолюбства. Бог хоче, щоб весь світ отримав жахливий урок наслідків самолюбства в катаклізмі горя та подальшій руїні. Він хоче, щоб всі навчилися, що Його шлях є не тільки правильний, але й єдиний, яким знання, свобода та сила можуть бути вжиті для благословення та користі.
Чи ці речі здаються вам біблійними та раціональними – в згоді зі Словом Бога та тверезим розумом? Чи вони так само промовляють до вас, як до мене? Якщо так, то я переконаний, що ваше серце підстрибує від радості від самої лише думки, що темна ніч земного гріха та страждань скоро мине і буде запроваджений славний ранок царства. І ви нетерпляче чекатимете на речі, які незабаром мають статися – на те, що має статися за наших днів, якщо згадане пророче свідоцтво та зовнішні докази є варті тієї чи іншої довіри.
“Чого нам сподіватися в Церкві?” – запитає хтось. Я відповім, що багато залежить від того, яку церкву ви маєте на увазі. Є багато людських церков, але є також єдина Церква живого Бога, імена котрої записані на небесах. Святе Письмо скрізь показує, що людські церкви в тій чи іншій мірі побудовані на неправді і позагороджували в своїх кошарах не тільки Господніх овець, але й світських козлів – не тільки Господню пшеницю, але й світський кукіль. Ми не вважаємо, що Святе Письмо навчає, що всі козли та весь кукіль є вульгарними, грубими, мерзотними та з сумнівною репутацією – так само, як не всі вівці та пшениця є заможними та вишуканими джентльменами та дамами.
Випробування є зовсім в іншому напрямку, як читаємо: “Господь знає тих, хто Його” – незалежно від зовнішнього убрання, освіченості, рис обличчя та багатства. Далі читаємо, що “Господь дивиться на серце”, і що небагато великих, небагато вчених вибрав Бог, а переважно вбоге цього світу, багате на віру, щоб бути спадкоємцями Царства.
Отже, це Господнє вбоге можна сподіватися знайти на всіх полях пшениці, за усіма сектантськими огорожами і упереміш зі всіма різними групами куколю. Якщо говорити про пшеницю, то жнивна праця полягає в тому, щоб вибрати усю пшеницю з-посеред куколю. Господь згадує християнство, тобто церковництво, під назвою Вавилон. Ця назва спочатку стосувалася матері блудниць, але згодом почала стосуватися також всіх її дочірніх систем. Господь згадує ії в Своєму останньому посланні, кажучи: “Упав, упав великий Вавилон!.. Вийдіть із нього, люди мої, щоб не сталися ви спільниками гріхів його, і щоб не потрапили в карання його” (Об. 18: 2-4).

ЖНИВНИЙ СЕРП – ТЕПЕРІШНЯ ПРАВДА

На нашу думку, дорогі друзі, Господь посилає теперішню правду як серп, щоб пожати справжню пшеницю з кожної частини пшеничних піль, збираючи її не до якогось іншого віровизнання або секти, або групи, або назви, але просто до Господа – до спільності з Ним і до спільності з іншими тієї ж дорогоцінної віри. Ми в жодному значенні не намагаємось організувати секту або групу. Нас вже нудить від церковництва, але ми з усією любов’ю линемо до великого Християнства, яке заснували Ісус та апостоли, на умовах та вимогах якого весь Господній народ є зібраний до серцевої спільноти і не потребує сектантських та конфесійних зав’язок, щоб триматися укупі. Маючи один дух – дух Правди, – вони є одним тілом, як про це виразився апостол в 1 Кор. 12: 12-13, 27.
Поля пополовіли для жнив. Кожен день збільшує прірву між номінальним та справжнім християнством і все очевидніше, що номінальні системи стають більш світськими. Коледжі та семінарії усіляких конфесійних напрямків з року в рік відраховують відвертих недовірків, котрі вірять, що Боже Слово натхнене не більше, ніж Шекспір або Діккенс. Вони не вагаються говорити про це між собою, хоча багато з них приховує виявляти своє невір’я перед тими членами стада, які, як вони побоюються, були б шоковані, коли б дізналися правду. Але коли їх стає все більше, їхня відвага перетворюється на зухвалість, і в своєму колі вони не вагаючись називають тих, котрі приймають Біблію, недоумкуватими та старими маразматиками. Але радіймо, коли нас вважають немудрими для Христа. Зауважмо також, що лінія поділу сьогодні стосується того ж, що й в першому приході. При першому приході питання стосувалося потреби в Христовій смерті як жертвоприношенні за гріх. Ця сама проблема існує сьогодні. Чи Христос є нашим Відкупителем, чи тільки великим учителем? Всі ці “вищі критики” стверджують останнє – що Ісус був Великим Учителем, але не був відкупителем, і що жодного відкуплення не було потрібно. Вони тримаються теорії еволюції, що людина не відійшла від образу Бога до варварства та деградації, а піднімається вверх, як вони це називають, – переходить від тваринного стану до теперішнього становища. Це і є лінія фронту, і нехай ніхто не буде введений в оману стосовно цього.

ДАТИ ОПІР ДНЯ ЗЛОГО

Ми живемо сьогодні, дорогі друзі, в часі, про який згадував апостол, коли казав: “Через це візьміть повну Божу зброю, щоб могли ви дати опір дня злого, і, все виконавши, витримати”. Ми знаходимося в злому дні – дні випробування, на який посилався пророк, кажучи: “Впаде тисяча з боку від тебе, і десять тисяч праворуч від тебе”. Ці тисячі вже падають під навалою скептицизму, вищої критики, еволюції і т.д. і битва вже почалася. Натомість для істинного Господнього народу ще є час почути ювілейну сурму, збагнути ситуацію і зодягнути всю Божу зброю, щоб вистояти в злий день і допомогти вистояти іншим.
Ми щиро сподіваємося, що серед цих зацікавлених облич і уважних вух є досить осіб, які прислухаються до слів апостола, зодягнуться в повну Божу зброю і не впадуть з великою номінальною системою, Вавилоном, у невірство, яке має вигляд побожності, але відреклося її сили.
Нехай любов Бога, благодать нашого Господа Ісуса і спільність та єдність Святого Духа ведуть нас, а також усіх, котрі є справді Господніми посвяченими вівцями, стежками праведності до Господньої слави та до нашого теперішнього і майбутнього благословення. Амінь.

2HG5