[2HG039]
“ЩО ВИ ДУМАЄТЕ ПРО ХРИСТА?”

“Отож бо, для вас, хто вірує, Він коштовність” (1 Петра 2: 7).
Багатьом хотілося б змусити нас думати, що немає жодної різниці, у що ми віримо в справі нашого Господа Ісуса Христа або інших предметів; що важливим є запитання: “Як ми живемо?” Ми нікому не поступаємося в сприйнятті нами важливості, яку слід надавати святому життю, але ми цілком згодні з нашим текстом і всім Писанням, коли стверджуємо, що речі, у які людина вірить, мають багато спільного з її поведінкою в житті й, на додаток, з її прийняттям Небесним Отцем.

ВІРА І ДІЛА

Питання про віру і діла, що важливіше, детально обговорюється в Писанні, і вірі цілком слушно відводиться першочергове місце. Апостол Павло абсолютно виразно говорить, що людина виправдовується вірою, а не ділами, що якби суд Всемогутнього був на основі діл, то ніхто з нас не зміг би виправдатися, бо ніхто з нас не міг би робити досконалих діл. “Нема праведного ані одного”, “бо всі згрішили і позбавлені Божої слави”. Гріхопадіння принесло недосконалість кожному члену Адамового роду – вплинуло на кожного розумово, морально і фізично – і, як знову стверджує апостол, ми не можемо робити те, що хотіли б. Тож якби Бог відзначав наші беззаконня – судив нас за нашими ділами, – ніхто не зміг би витримати суд, випробування, а всі були б засуджені знову, на Другу Смерть.

СПРАВЕДЛИВІСТЬ ЗАДОВОЛЕНА

Святе Письмо висуває пропозицію, що наш Господь Ісус заплатив за Адама і його рід те, що вимагала справедливість, і в цей час всі, хто приймає Його, стають Його учнями. Їхній суд буде не на основі їхніх діл, а на основі віри, серця, добрих намірів. Про цей клас апостол каже: “Отож, виправдавшись вірою, майте мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа” (Рим. 5: 1). Цей мир з Богом, це усвідомлення прощення гріхів і прийняття Ним не може прийти до нас у результаті добрих діл, але приходить до віруючого через віру в Досконалого, Який помер за нас, “щоб привести нас до Бога, Праведний за неправедних”.
Багато хто вважає, що апостол Яків суперечить цьому висловлюванню апостола Павла, але це не так. Він каже: “Покажи мені віру свою без діл твоїх, а я покажу тобі віру свою від діл моїх” (Як. 2: 18). Він не каже, що я покажу тобі мої діла без моєї віри й що я виправданий без віри. Він хотів би прищепити думку, що якщо слідом за вірою, яка є важливою річчю, основою нашого виправдання перед Богом, не йдуть плоди добрих діл (опір гріху й прагнення до праведності), то це – свідчення, що вона мертва. Так само дерево, яке навесні не випускає листя, бруньки й т. п., дає свідчення, що воно мертве. Думка апостола в тому, що хоча віра – важлива річ, і Господь судить нас по нашій вірі, а не по наших ділах, проте Він сподіватиметься знайти в нас такі діла, на які ми тільки здатні, і, напевно, вирішить, що якщо хтось не має діл праведності, не має зусиль у напрямку протистояння гріху, то в ньому, напевно, припинилося нове життя, Господній дух.
Уловіть думку: ми маємо добрі діла, на які тільки здатні, але при всьому цьому вони недосконалі і ніколи не зможуть зробити нас прийнятними або виправданими в Божих очах. Але ми здатні мати віру в Господа Ісуса і в Його жертву для покриття гріхів, і наші нечисті серця можуть проявляти бажання і прагнути того, що подобається Господу, і повністю відкидати все, що Йому не подобається. І цей новий розум, ця нова воля, безсумнівно, може здійснювати значний контроль над нашими смертними тілами,

РІЗНІ ОСОБЛИВОСТІ ВІРИ В ХРИСТА

За днів апостола питання віри чи невіри в Христа було фундаментальним, з деякого погляду зовсім іншим, ніж воно стоїть сьогодні. Віра в Господа Ісуса містила: (1) те, що він був Месією, давно обіцяним Царем Ізраїлю, який повинен підняти цей народ з пороху і використати його як знаряддя і рупор, щоб донести до всього світу божественний закон, щоб підняти світ людства з гріха, деградації і т. д. до гармонії з Богом і, в кінцевому підсумку, до вічного життя для тих, хто виявиться вірним і слухняним; (2) вона означала віру в те, що ці благословення від Месії були відстрочені з причини відкинення Його Ізраїлем і через божественний намір завершити обрання класу Нареченої, “Царського Священства”, шляхом обрання святих з усіх племен землі; (3) вона означала віру в те, що, коли ця праця обрання Церкви завершиться, Месія прийде знову в силі і великій славі, щоб встановити між людьми давно обіцяне Царство праведності – виконати благословення великого “Завіту, скріпленого клятвою”; (4) вона означала прийняття Ісуса всіма, які будуть Його послідовниками в теперішньому віці і шляхом посвячення віддадуть своє життя в спільну жертву з Ним у надії бути співспадкоємцями з Ним у Царстві; (5) вона означала ще більше оцінювання того, чому наш Господь Ісус помер і чому було необхідно, щоб Він помер і заплатив покарання за гріхи всього світу, перш ніж благословити Церкву або світ.
У кожної з цих пропозицій були свої противники. Юдеї та погани відкидали думку, що Ісус був царем, що Він колись піднесе Ізраїль і використає цей народ як інструмент благословення інших народів. Юдеї і погани також відкидали думку, що віра в Його кров необхідна для прийняття Богом, що людство за своєю природою – грішники, відлучені, приходьки, чужі і вороги через злі вчинки. Вони могли якоюсь мірою застосовувати такі думки до найбільш деградованих, але що стосувалося філософів і вищих класів, включаючи книжників і фарисеїв, то думка про власну негідність перед Богом була їм огидною. Хіба вони не вчителі простого народу, а значить, кращі від натовпу? І що може бути більш благословенним для простих людей, ніж підняття їх до рівня інтелекту, гідності тощо цих учителів? Апостол висловлює цю думку, коли каже: “Христос... для юдеїв згіршення, а для греків безумство” (1 Кор. 1: 23).

САМОВДОВОЛЕНЕ ЛИЦЕМІРСТВО

Юдеї, перебуваючи під опікою Угоди Закону протягом століть, мали більш чіткі уявлення про гріх і божественну справедливість, ніж решта світу і навіть грецькі філософи. Вони визнавали гріх, особливо в тому його безсоромному вигляді, який проявлялося серед митників і грішників. Але самі вони показували святість перед Богом, говорили довгі молитви, щоб їх чули люди, подавали милостиню привселюдно, на очах у всіх, і взагалі пишалися своїм зовнішнім виглядом щедрості, праведності і побожності. Вони мали вигляд благочестя, але не його силу. У них були зовнішні діла, але не внутрішня віра і послух принципу.
Наш Господь пояснив це, кажучи, що вони чистили зовнішність кухля, тоді як зсередини він був нечистий. Він дав ясно зрозуміти, що в очах Бога суд буде зворотним – що бідний митник, який у серці розкаявся, хоча зовні був менш шанобливий і святий, був ближче до Господа, ніж той, хто зовні був святий, але всередині був повний пихи й не визнавав своїх недоліків. Не дивно, що коли служіння нашого Господа й апостолів під дією сили святого Духа в П’ятидесятницю і після неї зібрало з юдейського народу всіх справді ізраїльтян, в яких не було лукавства, залишок спіткнувся об Христа і Його вчення, які докоряли йому, оскільки він не був досить покірний, щоб вислухати й прийняти їхні закиди. Юдеї спіткнулися, відпали від божественної милості й потрапили в немилість з відповідними покараннями. Вони спіткнулися об цей камінь спотикання – Христа, Спасителя від гріха.

МИРСЬКА МУДРІСТЬ – САМООБМАН

Ми також можемо бачити, яким чином наш Господь Ісус був зі Своїм посланням про прощення “для греків безумством”. Греки були філософами, які під проводом Платона, Сократа та інших створили певні теорії щодо людини, дуже близькі до теорії “еволюції” нашого часу. Вони, схоже, дотримувалися природного розвитку людини й по-філософськи дивилися в майбутнє, вважаючи, що інтелект людини і її перевага над нижчими тваринами певною мірою виправдовують і навіть гарантують, що вона не може померти. А коли, імовірно, настала смерть, людина насправді є більш живою, ніж будь-коли досі, – перейшла в духовний світ, де в неї так само будуть можливості для поступу, для еволюції відповідно до її послуху принципам праведності. Ці філософи чули історію про гріхопадіння людини й вирок Бога на неї як грішника, чули, що з цієї причини смерть панує у світі, що єдиною надією для людини є воскресіння з мертвих, а [2HG041] єдина надія на воскресіння полягає у відкупленні, вчиненому Ісусом; що саме для цього Він залишив славу і почесті духовного стану з Отцем, став людиною, щоб заплатити покарання, яке Справедливість винесла людству, і помер, Праведний за неправедних. І ми можемо бачити, що ця проста історія, де все ґрунтується на Ісусі і яка розірвала їхні філософії на шматки, була важкою для прийняття по-світськи мудрими греками.
Розклавши ці факти перед своїми читачами, апостол стверджує словами нашого тексту, що хоча відомо, що релігійний клас (юдеї) відкинув нашого Господа, що філософський клас зневажив Його, проте, для тих, хто увірував, хто побачив в Ісусі виконання божественних пророцтв і обітниць, хто прийшов у своєму серці до близьких відносин з Ним через віру і послух, і хто, увірувавши, покладає надію на дорогоцінні обітниці – “для тих [для ВАС], хто вірує, Він коштовність”. Тільки ВИ знаєте, розумієте і сприймаєте всю цінність цього Месії – маєте цю віру, тому що не довіряєте своїм власним вигадкам, теоріям і філософії, як це роблять греки й мирські мудреці, ані не довіряєте власній праведності.

БАГАТО ГРЕКІВ ПРОЯВИЛИ ЗАЦІКАВЛЕННЯ

Слід зазначити, що багатьох греків привабило в ранню християнську Церкву визнання мудрості деяких учень нашого Господа. Наприклад, Його Нагірна проповідь, Його пояснення Закону і т. д. дуже сподобалися філософському розуму греків. Вони казали: “Ось великий учитель, а ось інтелігентний клас людей, які слідують Його вченням і завдяки ним полишають більш низькі тенденції своєї природи. Ми самі можемо прийняти деякі з цих учень; ми можемо отримати від них користь; ми можемо багато в чому брататися з цими християнами. Та вони заходять надто далеко, стверджуючи, що їхній великий Учитель, Ісус, відкупив їх Своєю смертю і зробив угодними Богу. Якби ми тільки могли змусити їх відмовитися від цієї риси їхнього вчення, вони були б дуже цінним придбанням для нас, тому що у вченнях їхнього великого Вождя міститься велика частка філософії, за винятком хіба що того, що Він навчав, що Він віддав Своє життя, щоб спасти їх від покарання за гріх. Заберіть це з Його вчень, заберіть також Його висловлювання, що Він прийде знову і встановить Царство під усіма небесами, і ми, греки, мабуть, зможемо об’єднатися з цими християнами й навіть пишатися ними”.
Отже, те, що почалося за п’ять днів до смерті нашого Господа, коли деякі греки відвідали Ісуса (Ів. 12: 20), продовжувалося далі. Протягом декількох століть відбувалося змішання греків і християн, та ще й настільки, що грецька філософія прищепила численні свої догми до християнських доктрин, тому вже в третьому столітті ми бачимо поширення цих грецьких філософій, і сьогодні можна сказати, що вони переважають у християнській церкві. Сьогодні є небагато християн, які б тією чи іншою мірою не заразилися грецькою філософією, і вони – рідкість. Число тих, хто, як і раніше, дотримується разом з ранньою Церквою вчень Ісуса й апостолів (ми вже згадували про них), приймаючи Його як грядущого Царя, а Його смерть – як ціну поєднання за наші гріхи, все ще, як і за днів нашого Господа, залишається “Малою Черідкою” у порівнянні з усім світом і усім церковництвом.

КАМІНЬ СПОТИКАННЯ

Апостол, а також пророки часто згадували Господа Ісуса як “камінь спотикання”, і все вказує на те, що переважна більшість тих, хто стикається з нашим Господом і Його вченнями, спотикається об них. Петро викладає це питання в контексті: “Отож-бо, для вас, хто вірує, Він коштовність, а для тих, хто не вірує, камінь, що його занедбали були будівничі, той наріжним став каменем, і камінь спотикання, і скеля спокуси, і об нього вони спотикаються, не вірячи слову, на що й призначені були. Але ви вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власності Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого” (вірші 7-9).
Твердження, що ті, які спіткнулися, були “призначені”, визначені наперед спіткнутися, має здатися безжалісним висловлюванням для тих, хто неправильно розуміє божественний план і вважає, що всі, хто спотикається об Христа, потрапляють у вічні муки. Думка, що Бог улаштував Свій план таким чином, щоб вони спіткнулися, і призначив їм таке спотикання, була б несумісною з божественною справедливістю й любов’ю. Та коли ми здобуваємо правильний погляд на цю річ, все стає зрозумілим. Коли ми бачимо, що це – поклик, щоб вибрана Церква стала Царським Священством, щоб ті, хто покликаний і знаходиться в правильному стані серця, становили вибрану Наречену Христа, були Його співспадкоємцями в Царстві й, як Царське Священство, були зайняті разом з великим Первосвящеником у Його праці Тисячолітнього віку, щоб благословити всі племена землі, тоді все зрозуміло. Ми бачимо, що тим, хто спіткнувся, ні в якому разі не загрожують вічні тортури, і багато хто з них навіть не спіткнуться на Другу Смерть. Однак їхня втрата [2HG042] буде серйозною, тому що вони позбудуться всього того великого і дорогоцінного, що Бог зберіг для Церкви.

ХАРАКТЕР У ПЕРШУ ЧЕРГУ

Цілком правильно, що Бог визначив, що ніхто не стане членом славної Нареченої й співспадкоємцем, якщо в цьому житті він не досягне подоби характеру Його дорогого Сина. Апостол ясно висловлюється про це в Посланні до Римлян 8: 29, кажучи: “Бо кого Він передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був перворідним поміж багатьма братами”. Таким чином, призначивши, або вирішивши наперед, що ніхто не зможе бути з Христом у Царстві, якщо не покаже подоби до Нього під час випробування в теперішньому житті, Господь також призначив, що тих, хто не буде копіювати характер Господа в теперішньому житті, потрібно буде відкинути, і що свідченням їхнього відкинення буде їхнє спотикання в оману, яке відокремить їх і позначить як інших, не як “Малу Черідку”, яка успадкує Царство. Вірні серцем будуть ведені до пізнання Господа, щоб не ходити в темряві, але, як каже апостол, щоб звіщати чесноти Того, Хто покликав їх із темряви до Свого дивного світла. Дуже виразний натяк на те, що Господь тільки їх вестиме в розумінні Правди, тоді як інші, навпаки, будуть перебувати в темряві з будь-якого приводу і, відповідно, будуть спотикатися з невпевненості.
Ми звертаємо увагу на інший вірш Святого Письма, де йдеться про цю скелю спокуси й про тих, хто спотикається об неї. Пророк Ісая каже (8: 12-16): “І буде Він за святиню [безпечне місце для вже змальованого класу], і за камінь спотикання, і за скелю спокуси для двох домів Ізраїлю”. Контекст показує, що Господь через пророка говорить в першу чергу про духовний Ізраїль, який живе в кінці цього Євангельського віку. Він змальовує сучасну тенденцію до об’єднання віросповідань, кажучи, що вірний Господній народ не повинен приєднуватися до таких конфедерацій, які ігнорують Правду заради зовнішнього видимого Союзу; що Його народ не повинен розділяти побоювання, які супроводжують церковництво – побоювання, що ряди й чисельність їхніх віросповідань будуть порушені, але повинен боятися Господа і святити Його у своїх серцях, не віддаючи місце, відведене для Нього, сектантству і шануванню його.

СКЕЛЯ СПОКУСИ

Саме для цього класу в цей жнивний час Господь буде “святинею”, як говорить пророк Давид, знову описуючи наш день і випробування, які приходять на всіх, хто назвався йменням Христа. Він каже: “Хто живе під покровом Всевишнього, хто в тіні Всемогутнього мешкає” – під божественним захистом і опікою. Там його не спіткає жодне зло, а, навпаки, він буде благословенний. Що стосується інших, які не святять Господа у своїх серцях, але замість цього шанують людей, людські інституції і віровчення Середньовіччя, і які через страх порушити їх будуть прагнути й намовляти до організації, союзу, конфедерації, то про них Господь говорить, що вони спіткнуться, і Христос буде каменем спотикання, через який вони впадуть і завдадуть руїни своїй вірі. Потім Господь звернув увагу пророка на факт, що це спотикання теперішнього духовного Ізраїлю в кінці цього Євангельського віку є паралеллю, позаобразом спотикання Ізраїлю по плоті в кінці Юдейського віку. Він буде “за камінь спотикання і за скелю спокуси для двох домів Ізраїлю”.
Деякі, можливо, скажуть: “Ми без труднощів бачимо, як Ізраїль по плоті спіткнувся під час своїх жнив, тому що відкинув Ісуса як свого Спасителя і «не зрозумів часу відвідин своїх» (не усвідомив можливостей і привілеїв, які були в нього). Але як зрозуміти, що теперішнє християнство, номінальний духовний Ізраїль, спотикається об Христа як об камінь спотикання і скелю спокуси? Чи не здається вам, навпаки, що коли ми на кожному кроці бачимо християн з Біблією в руках (практично по всьому цивілізованому світу) і особливо служителів церкви, то неможливо навіть уявити собі, щоб християнство сьогодні спотикалося об Христа як об камінь спотикання і скелю спокуси?”

РОЗВИТОК ЦЕРКВИ

Ми відповідаємо, що таким є загальний зміст біблійних записів. Наприклад, зверніть увагу на Псалом 91. Зверніть увагу на факт, що саме з цього Псалма сатана процитував нашому Господу слова: “Бо Своїм ангелам Він накаже про тебе, щоб тебе пильнували на всіх дорогах твоїх, на руках вони будуть носити тебе, щоб не вдарив об камінь своєї ноги”. Наш Господь відкинув буквальне застосування сатаною цих слів до Своїх буквальних ніг. Але наскільки виразним є застосування цього до символічних ніг Христа! Цей образ Тіла Христа займає чільне місце у всьому Святому Письмі: Христос – Голова, Церква – Тіло.
Церква як така, як Наречена, як Тіло Христа, перебувала в процесі розвитку понад вісімнадцять століть. Апостолів і ранню Церкву можна назвати плечима, раменами й руками, через які все Тіло отримувало благословення й опіку. Інші члени Тіла представляють правдиво посвячених Господу [2HG043] від часів апостолів і аж до сьогодні. Якщо наше розуміння того, що ми живемо в кінці, при завершенні Євангельського віку і на світанку Тисячоліття, правильне, тоді ми відповідним і зрозумілим чином представляємо членів “ніг” Тіла Христа. Слід визнати, що від днів апостолів і дотепер існувало як номінальне Тіло Христа, так і правдиве Тіло Христа. Тому сьогодні є номінальні члени “ніг” і справжні члени “ніг”. Вірш, який ми розглядаємо, вказує нам на клас “ніг” у кінці цього віку і запевняє, що справжні “ноги” не спіткнуться об камінь спотикання. Натяк є на те, що всі, окрім справжніх членів “ніг”, спіткнуться.
Попередній вірш показує співвідношення тих, хто спіткнеться і хто не спіткнеться, кажучи: “Впаде тисяча з боку від тебе, і десять тисяч праворуч від тебе, до тебе ж не дійде... Всевишнього ти учинив за своє пристановище” (Пс. 91: 7, 9). Ті, хто спотикається, очевидно, не вчинили Господа за святиню. По суті ми відзначаємо, що сьогодні переважна більшість тих, які приймають ім’я Христа і займають чільне місце в християнській праці, більше зацікавлені своєю сектою і її процвітанням, аніж Господом і великим планом, який Він здійснює; більше зацікавлені членами своєї секти і їхнім процвітанням (навіть якщо вони не дають доказів освячення духа), аніж вірними Господа за межами своїх сектантських огорож.

БОЖІ СЛУЖИТЕЛІ

Цей вірш Святого Письма не тільки вказує на величезну кількість церковників, які впадуть, у порівнянні з небагатьма правдивими членами Господнього Тіла, які не впадуть, і показує, об що вони спіткнуться – об камінь спотикання, скелю спокуси, Христа, – але й додатково показує, що особлива сила Бога проявиться в стосунку до Його вірних, щоб не дати їм спіткнутися, інакше вони упали б разом з іншими. Символічною мовою Псалма ця сила Бога називається “Його ангелами” – Його служителями, яким Він, як сказано, дає “наказ”, доручення щодо “ніг”, завдяки якому вони повинні підтримувати їх, захищати від спотикання і т. д.
Ці служителі і зараз працюють у світі. З 1875 року вони підтримують клас “ніг” – несуть допомогу всім, хто дійсно є Господнім народом. У них є послання від Господа – не нове одкровення, а розгорнуте початкове послання, дане через нашого Господа й апостолів. Сам Господь є головним слугою, служителем для допомоги “ногам”. Також апостоли простягають руку допомоги, бо ж хіба всі правди, які зараз допомагають Божому народу вистояти, не є “радісною звісткою” через Господа й апостолів? Наш Господь дійсно пророкував, що в кінці цього віку Він підпережеться як слуга, вийде і буде прислуговувати дому віри, членам “ніг” Його власного “Тіла” (Лк. 12: 37). Він розповідає, як буде брати зі скарбниці Правди нове і старе, посилаючи його членам “ніг” через співслуг, Своїх співпрацівників. Дійсно, кожен отримує цей привілей, щоб знову дістати й роздавати харч, який дасть силу і здатність встояти в тому, що апостол називає “злим днем” (Еф. 6: 13).

ДЕНЬ ВИПРОБУВАННЯ

Ми могли б ще й ще наводити цитати з Нового Завіту, які вказують на наш день як на час особливого випробування і перевірки, коли серед тих, що вважають себе віруючими, “огонь діло кожного випробує, яке воно є”, і коли потрібно буде “взяти повну Божу зброю, щоб змогти дати опір дня злого”. Апостол змальовує наш день Тимофію, кажучи: “А Дух ясно говорить, що від віри відступляться дехто в останні часи, ті, хто слухає духів підступних і наук демонів,  хто в лицемірстві говорить неправду”. Потім він пише: “Знай же ти це, що останніми днями настануть тяжкі часи. Будуть бо люди тоді самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажники, батькам неслухняні, невдячні, непобожні, нелюбовні, запеклі, осудливі, нестримливі, жорстокі, ненависники добра, зрадники, нахабні, бундючні, що більше люблять розкоші, аніж люблять Бога, вони мають вигляд благочестя, але сили його відреклися”. Звертаючись до церкви в Солуні (2 Сол. 2: 10, 12), апостол змальовує серйозні часи, які будуть переважати в кінці віку, особливо посилаючись на силу сатани, яка зараз проявляється “з усякою обманою неправди між тими, хто гине [відпадає від Правди], бо любові правди вони не прийняли, щоб їм спастися. І за це Бог пошле їм дію обмани, щоб у неправду повірили, щоб стали засуджені всі, хто не вірив у правду, але полюбив неправду”.
Про це падіння наприкінці цього віку наш Господь говорить у Своєму посланні до семи церков. Звертаючись до останнього періоду Церкви, Лаодикії, який представляє чинну номінальну систему, Господь стверджує, що вона, хоча й відчуває себе багатою, мудрою і великою, не знає, що вона нещасна, і бідна, і нага, і сліпа. Вона живе в дні, коли Він стукає, але цей стукіт треба почути і відгукнутися на нього особисто, щоб [2HG044] Господь увійшов і вечеряв з такою особою в значенні надання їй небесного харчу і сили для випробувань та вогню цього дня, в якому ми живемо. Переважна більшість лаодикійців, як зазначено, не почує стуку, не дізнається про час свого відвідування, і Господь “виплюне” її зі Своїх уст – відкине від того, щоб надалі бути Його засобом у звіщенні Його послання світу (Об. 3: 14, 18).

ПАДІННЯ ВАВИЛОНУ

В іншому образі Господь називає цю лаодикійську церкву Вавилоном – матір’ю і дочками, – даючи це ім’я всій сім’ї. Він зображує його (Об. 18: 1-4) як велике місто, як релігійну систему з багатьма відділами, і говорить про теперішній час: “Упав, упав великий Вавилон... Вийдіть із нього, люди Мої, щоб не сталися ви спільниками гріхів його, і щоб не потрапили в карання його... Через це одного дня прийдуть кари його, смерть, і плач, і голод, і спалений буде огнем” – буде знищений як система. Ми вже знаходимося в дні, в якому Вавилон падає (від божественної милості), хоча день його суворих кар і покарань ще попереду. Залишилося небагато часу, під час якого правдивий Господній народ повинен чути Його голос, “наказ”, послання, яке Він дає Своїм “ангелам”, Своїм служителям, щоб підтримати клас “ніг”, додати їм сили, не дозволити спіткнутися, впасти, як впаде більшість. Наш Господь у Своєму великому пророцтві про кінець віку розповів про це падіння: “Бо постануть христи неправдиві [неправдиві системи, що видають себе за Тіло Христа, Церкву], і неправдиві пророки, і будуть чинити великі ознаки та чуда, що звели б [відвели б від Правди, від віри], коли б можна, і вибраних” (Мт. 24: 24).
Щойно процитовані слова нашого Господа ясно показують, звідки виникне велика частина цих проблем. Сектантство, що виросло до величезних розмірів, зміцнилося і стало Вавилоном. Переважна більшість тих, хто складає ці системи, є лише номінальними християнами того роду, про який згадує апостол у наведеній цитаті. Вони мають вигляд благочестя, але не мають сили, духа його; вони люблять сектантство і не люблять Правду, то ж тепер, коли у відповідному часі Господь посилає Правду як харч у пору, вона стає випробуванням і робить різницю між тим, що правдиве, і тим, що є імітацією: між тими, хто любить Правду, і тими, хто любить популярність і церковність. Тих, хто любить Правду, ця Правда притягуватиме мов магніт. Інших, відповідно, вона не буде притягувати, і вони будуть протидіяти Правді, все більше симпатизуючи неправді, людським філософіям тощо. Таким чином, пролом ставатиме щораз ширшим, аж врешті можна сподіватися, що Правда підтримуватиме тільки вибраних і буде для них Божою силою, яка підтримує їх і оберігає від спотикання.

БАГАТО ПСЕВДОВЧИТЕЛІВ

Окрім цих фальшивих систем і, очевидно, за їхніми межами з’являться фальшиві вчителі. Апостол Петро сприймає це як щось само собою зрозуміле і недвозначно уміщує їх в теперішньому часі. Він каже: “Були й лжепророки в народі [ізраїльському], як у вас [в майбутньому – в кінці Євангельського віку] будуть лжевчителі, котрі запровадять згубні єресі, і, відрікшися Господа, що звільнив їх, наведуть самі на себе незабарну загибель. І багато людей піде за їхньою розпустою, і через них шлях істини буде зневажатися” (2 Петр. 2: 1, 2, Гиж.). Тут знову йдеться про лжевчителів. Правда непопулярна, і більшість впадає в оману. “І багато людей піде за їхньою розпустою”, тому лише деякі зможуть встояти – “Мала Черідка”, не багато великих, не багато мудрих, не багато вчених, переважно бідні цього світу, багаті вірою, спадкоємці Царства. “Впаде тисяча з боку від тебе, і десять тисяч праворуч від тебе”.
Ми бачимо цих лжевчителів так само виразно, як бачимо лжехристів (лжесистеми), які претендують на те, щоб бути тілом Христа, бути Церквою, тоді як насправді є тільки одна Церква (одне Тіло Христа – всі правдиво посвячені віруючі під єдиною Головою). Таким лжевчителем є теософія, яка перебуває поза Церквою Христа; Християнська Наука теж є лжевчителем, який перебуває поза Церквою Христа; так звані рухи “Нового Мислення” є лжевчителями, що перебувають поза Церквою Христа. Усі вони є поза Церквою Христа, тому що в жодному значенні не сповідують суть християнських доктрин. Щоправда, усі вони вважають Христа великим Учителем, та хіба може бути інакше, адже навіть біси й сатанинська сила змушені визнати Його вчення величними. Однак віра в те, що Ісус жив і помер, що Він був доброю людиною і великим Учителем, не є суттю християнської віри, яка виходить далеко за рамки всього цього і вважає Його Відкупителем, “ранами [Якого] ми вздоровилися ”, “що був виданий за наші гріхи, і воскрес для виправдання нашого”.

ЕВОЛЮЦІОНІСТИ НЕ Є ХРИСТИЯНАМИ

Лжевчителі з’явилися також у всіх різних сектах християнства – учителі, які, на кшталт доктора Бріггса та інших зі школи “Вищої Критики”, отруювали, особливо протягом останніх 25 років, усі різні системи церковництва, ставлячи тенета, в які спіткнуться всі, за винятком справжніх членів “ніг” Тіла [2HG045] Христа. Ці так звані вищі критики, відверто кажучи позбавлені віри, не вірять в Біблію як натхненне об’явлення божественного задуму. Вони також не визнають Христа як Відкупителя. Ставлячи його на один рівень з Шекспіром, Мойсеєм, Конфуцієм і Платоном, вони з радістю визнають Його, тому що Його ім’я популярне в цивілізованому світі.
Отруйні доктрини, які поширювали ці люди через студентів усіх семінарій і коледжів протягом останніх 25 років, впливали на християнство в кожній його частині, у кожному віросповіданні. Сьогодні рідко можна знайти служителя за будь-якою кафедрою, який повністю і відверто заявив би про свою віру в Ісуса Христа як Відкупителя і в те, що Його смерть була жертвою за гріхи всього світу, яку справедливість вимагала, забезпечила і прийняла як відшкодування за первісну провину Адама, як викупну ціну світу, яка забезпечила йому звільнення з гробу у відповідному часі. Хтось, хто відверто і без ухиляння стверджує, що він щирим серцем приймає смерть Ісуса як викупну ціну за гріх світу, зазвичай є сільським служителем, який не отримав освіти в коледжі, не пройшов курсу семінарії, або ж тим, хто читав і якоюсь мірою взяв для себе користь з викладів Тисячолітнього Світанку на цю тему.

СМЕРТЬ – ПОКАРАННЯ

Декому може здатися дивним, що доктрина викупу (що Христос був заміною людини й заплатив Своєю смертю покарання за весь рід), якої твердо дотримувалися навіть номінальні християни й усі віровчення, так швидко стає “каменем спотикання”. Таємниця полягає у великому зростанні знань і стимулюванні думки в наш час. Віровчення християнства, в яких говориться, що Христос помер, щоб звільнити нас від покарання, винесеного Адаму, перебувають у згоді зі Святим Письмом, але коли вони опісля кажуть, що покаранням за первісний гріх були вічні муки, і що Христос викупив нас від вічних мук, вони перебувають у жорстокій опозиції до Святого Письма, яке заявляє, що покаранням за первісний гріх була смерть, і що смерть Христа забезпечила Адаму і його роду звільнення від цього смертного вироку.
Церковництво, тримаючи в думках вчення своїх різних вірувань і не беручи до уваги вчення Святого Письма, правильно прийшло до висновку, що якщо покаранням для нашого роду були вічні муки, і якщо Христос заплатив це покарання за наш рід, то для Нього обов’язково було відправитися на вічні муки; а оскільки Він не пішов на вічні муки, а увійшов у славу, то, на їхнє переконання, Він не міг бути заміною, Відупителем. Міркування досить здорове, але його передумови – помилкові. Писання не стверджує, що покаранням є вічні муки; ця теорія була придумана в Середньовіччі. Святе Письмо стверджує, що покаранням є смерть, що Христос заплатив це покарання, і що його сплата стала ціною відкуплення за життя світу. Ось таємниця впливу неправди на тих, хто був навчений неправди і віровчення.
Наслідком є відмова не тільки від викупу. З часом, коли в них відкриються очі, їм доведеться відмовитися від теорії вічних мук як несумісної з логікою. Але все ще маючи віру, що вчення їхніх вірувань відповідає вченню Святого Письма, і тримаючи в розумі помилкові тлумачення деяких притч, деякі з них втрачають віру не тільки у викуп, але й у цілу Біблію. Їхня віра зазнає краху. Відповідно, все, що раніше було певним в їхньому розумі щодо релігійної надії, стає тьмяним і невизначеним. Вони хапаються за теорії філософів і окультистів і стають щораз більш сліпими до Правди. Як каже апостол, Христос для одних – камінь спотикання, для інших – безумство, але для нас, віруючих, Він – коштовність. Для нас, віруючих, світло цього двадцятого століття приносить, з Божої благодаті, більше розуміння Божого Слова, повніше оцінювання божественних обітниць, ширші і глибші надії, які є немов якір для наших душ, надійний і непохитний, що входить за завісу.
Бачачи, дорогі брати та сестри, яке велике випробування прийшло на християнство, – що переважна більшість повинна спіткнутися об Ісуса як об скелю спокуси, відкинувши Його як Відкупителя, – подбаймо, як напучує нас апостол, про те, щоб “взяти повну Божу зброю, щоб змогти дати опір дня злого”. Не думаймо, що ми можемо одягти ці обладунки лише як інтелектуальне знання божественного плану. Пам’ятаймо, що тільки ті, хто приймає Правду “в любові до неї”, зможуть встояти, що їм буде надана необхідна допомога, що вони матимуть підтримку доброї звістки великої радості – послання, яке роз’яснює плани Небесного Отця, такі потрібні для нашої підтримки, зміцнення і того, щоб встояти в цьому теперішньому злому дні.
Твердо зберігаймо впевненість нашої радості, підставу нашої віри – факт, що Христос помер за наші гріхи, що Його жертва стала вблаганням за наші гріхи, і не тільки за наші, а й за гріхи всього світу. Кожну доктрину, яка не узгоджується з цією доктриною про викуп, можна одразу вважати надуманою, небіблійною, розрахованою на те, щоб заплутати, заманити в пастку і змусити спіткнутися. Усі нові теорії – еволюцію, вищу критику, Християнську Науку, теософію, спіритизм, мормонізм – можна перевірити й усталити за допомогою цієї неоціненної мірки – викупу [2HG046]. “Як вони не так кажуть, як це, то немає для них зорі ранньої”.

2HG039