[2HG192]
ЦЕРКВА, ЗБУДОВАНА НА СКЕЛІ

“На скелі цій побудую Я Церкву Мою, і ворота пекла не подолають її” (Матвія 16: 18, Дерк.).
Яку настанову ми можемо взяти з цих слів нашого божественного Учителя? Як добре було б для всіх Його послідовників протягом усього Євангельського віку більше уваги приділяти натхненним висловам Учителя і Його апостолів, керованих небесами, і менше спекуляціям людей, якими б благими намірами вони не керувалися і якими б мудрими не були в земній ученості.
Як “перекази старших” спантеличили юдеїв і зробили Боже Слово недійсним, що завадило багатьом прийняти нашого Господа під час Його першого приходу, так традиції древніх, що дійшли до нас через віровчення, сформульовані під час і після Середньовіччя, затуманили розум багатьох духовних ізраїльтян, які сьогодні знаходяться в набагато більшому рабстві цих традицій, ніж вони самі здогадуються. Давайте ж, дорогі брати й сестри, у міру того як наші очі все ширше відкриваються на факти, будемо ще більш пильними, щоб міцно триматися дорогоцінного Слова й відкидати будь-що і  все, для чого ми не можемо знайти підтвердження в натхненних записах. Нехай Господь благословить наше вивчення цього тексту, щоб наш розум прояснився, щоб наша віра очистилася, щоб усе наше життя стало світлішим, а наш шлях до небесного міста ставав щораз більш сприятливим!

ТІЛЬКИ ОДНА ПРАВДИВА ЦЕРКВА

Перша думка, яка вражає при читанні цього тексту, полягає в тому, що існує тільки одна Церква, побудована нашим Господом, “Моя Церква” – тільки одна Церква, яку слід визнавати Його Церквою. У всьому християнстві ми бачимо багато церков з багатьма назвами. Деякі з них засновані недавно, інші – в далекому минулому, в одних одна надія, в інших – інша, в одних – одне хрищення, в інших – інше, в одних – одна віра, в інших – інша, в одних – одна організація, в інших – інша. Не вистачить часу, щоб простежити історію цих різних організацій церков. Ми можемо лише коротко викласти суть справи наступним чином:
(1) Від самого початку була Церква, яку заснував Господь в особі дванадцяти апостолів і близько п’ятисот братів, які увірували в Нього, прийняли Його месіанство і стали Його учнями під час Його служіння. Про них Він молився Отцеві в ніч, коли був виданий: “Я благаю за них; Я не благаю за світ, але за тих, кого Ти дав Мені... Нехай будуть усі єдино: як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі... Щоб світ [2HG193] увірував [остаточно], що Ти послав Мене... Не за них тільки благаю, але й за віруючих у Мене через слово їхнє” (Дерк.). Ця правдива Церква була офіційно визнана Отцем у П’ятидесятницю і робила поступ у своїй призначеній справі пошуку і будування у святій вірі тих, хто мав вуха, щоб чути, і серця, щоб прийняти звістку, що Ісус був Помазаником, Який помер за наші гріхи й остаточно визволить усіх, хто прийме цю милість.

ПРОВІЩЕНЕ ЗМІШАННЯ – “ВАВИЛОН”

(2) Як провістив наш Господь у притчі про пшеницю і кукіль, минуло небагато часу, відколи апостоли заснули смертю, як великий противник, сатана, запровадив жахливі помилки в ім’я Христа, посіявши таким чином кукіль серед “пшениці”. Історія показує, що помилки, які породжують кукіль, почали процвітати в Церкві Господа і під Його знаменом на початку другого століття, і, як передбачало Святе Письмо, клас куколю множився, поки фактично не заглушив пшеницю.
Тим часом поступово виникла організація, яка, хоча і претендувала на те, щоб бути Христовою, насправді була організацією людей за іншими принципами, ніж ті, які були закладені Учителем, і була пов’язана (організована) не узами любові – єднання з Головою, – а віровченнями, символами віри, формами й церемоніями, дуже відмінними від тієї простоти, яку встановили Господь і апостоли, Його представники. Ця організація заснувала свій центр у Римі і поступово збільшила владу і вплив чесними й нечесними методами, поки не здобула такий авторитет і перевагу, що ті, хто дотримувався простоти віри й практики, викладеної Господом і апостолами, поступово зникли з поля зору. Якщо ж їх все-таки помічали, то називали єретиками й переслідували.
Такий стан речей переважав протягом чотирнадцяти століть. Увесь цей час, як ми віримо, то тут, то там з’являлися поодинокі особи, “Мала Черідка”, які міцно трималися вірного Слова і не визнавали жодної іншої організації, окрім тієї, яку встановив Сам Господь, – організації, в якій кожен член з’єднаний з Господом у вірі, у любові, у посвяченні, і, відповідно, з’єднаний один з одним. Але ці нечисленні особи були настільки незначні в очах світу і в очах великої людської системи, яка затьмарювала все, що про них, можна сказати, не було жодних історичних згадок за всі ці століття. Щобільше, такого роду історії християн не існує досі.
(3) У шістнадцятому столітті почалася релігійна Реформація, яка діяла вже деякий час. Вона мала своїх прихильників у всіх частинах цивілізованого світу, але в той час її головними провідниками були Лютер і його соратники в Німеччині, Цвінглі і його однодумці в Швейцарії, а також інші того ж духа в інших частинах, особливо в Англії і Шотландії. Реформація, розпочата таким чином, була спробою повернутися до простоти ранньої Церкви – Церкви Христа, Церкви, заснованої на скелі, як сказано в нашому тексті.

ПОСТУПОВА СЕКТАНТСЬКА РЕФОРМАЦІЯ

Результат цього реформаторського руху ми бачимо в п’ятистах і більше різних конфесіях християнства. Мотивом організації кожної з цих систем, безсумнівно, було прагнення повернутися до початкових принципів ранньої Церкви, заснованої нашим Господом. Але, на жаль, через людські слабкості, упередження, невігластво і забобони в кожному випадку, здається, був узятий певний фрагмент істини й об’єднаний зі старими помилками Середньовіччя, ставши приводом для нової назви і нової організації, створеної не за первинним зразком, а, скоріше, згідно з формою, стилем, узами й т. п. римо-католицької “матері”.
Розглядаючи таким чином факти, ми не нехтуємо благими намірами організаторів цих різних сект і груп. Навпаки, ми вважаємо, що вони були тою чи іншою мірою введені в оману й ошукані великим противником і шахраєм, сатаною. Ми віддаємо їм належне за значний ступінь чесності, але віримо, що багато спільного з усіма цими організаціями мали мирські люди з мирськими мотивами, “кукіль”. Ми лише хочемо звернути увагу на те, що жодна з цих рукотворних інституцій не може претендувати на те, щоб бути Церквою, яку Господь у нашому тексті назвав “Моя Церква”. Справді, наскільки нам відомо, зараз лише деякі з них заявляють про це, хоча був час, коли практично кожна з них стверджувала, що вона – єдина правдива Церква. Тепер вони визнають, що жодна з цих організацій не була заснована Господом, і мало хто в будь-якій конфесії оскаржує наше твердження, що їхнє членство в земних сектах і конфесіях не приносить їм прихильності Господа, оскільки вони є організаціями, які Господь не створював і не санкціонував, і що єдина надія будь-якої людини полягає в життєвому, особистому єднанні з Христом і усіма, хто Його, незалежно від усіх цих людських організацій, добрих чи поганих, і поза ними.
Отже, бачимо, що Церква, яку організував Христос, існувала протягом усіх століть – складалася з усіх тих осіб, які знаходилися всередині й за межами створених людиною церков, сект, груп, і тільки вони взагалі становили одну-єдину Церкву [2HG194] Господа Ісуса Христа. Багато хто, побачивши цю річ ясно і чітко, будуть готові виконати наказ Господа відокремитися від усіх людських інституцій, які Господь називає Вавилоном: “Вийдіть із нього, люди мої, щоб не сталися ви спільниками гріхів його” (помилкових доктрин і ворожого ставлення до тих, хто зараз прагне підняти прапор, який водрузили наш Господь і апостоли) (Об. 18: 4).

СПРАВЖНЯ СКЕЛЬНА ОСНОВА

На якій скелі наш Господь збирався побудувати Свою Церкву? Наші римо-католицькі друзі цитують цей уривок із запалом і жаром і хваляться тим, що апостол Петро був тією скелею, і що вони зробили його першим Папою своєї Церкви через багато років після його смерті, і на підставі того, що вони це зробили, вони стверджують, що вони – єдина церква на істинній основі, Петрі.
Ми змушені не погодитися з цією думкою як з необґрунтованою і небіблійною. Ми вже показали, що організація, віровчення, обряди тощо церкви Риму повністю відрізняються від тих, які були встановлені нашим Господом і Його апостолами, і як вони викладені в Новому Завіті. Порівняйте ті й інші. Ми уважно вивчаємо наш текст і його контекст, щоб з’ясувати, за яких обставин наш Господь використав ці слова і яку скелю Він мав на увазі. Контекст показує, що коли народ почав обговорювати особистість нашого Господа – хто Він такий, наш Господь скористався нагодою, щоб запитати апостолів, що вони чули з цього приводу. Потім Він запитав про їхню думку: “А ви за кого Мене [Сина Людського] маєте?”. Симон Петро відповів і сказав: “Ти – Христос [Месія], Син Бога Живого”. Саме цей великий факт наш Господь оголосив істиною, на якій буде побудована Його Церква. Так і сьогодні: кожен правдивий член Церкви, побудованої на цій правдивій основі, спирається у своїй вірі не на Петра, не на людську церковну організацію, а на велику істину, що Ісус був Божим Сином і довгообіцяним Месією, Чия місія полягала в тому, щоб у Божий час благословити весь світ, знищивши гріх і покарання за гріх – смерть, а також знищивши всіх, хто після повної можливості продовжуватиме грішити навмисно.
Наші друзі-романісти потрапили в оману, вважаючи, що Петро був скелею, тому що саме він озвучив цю велику істину про месіанство Христа, і наш Господь пов’язав його ім’я Петро (грец. Petros, що означає “шматок скелі”) з цією великою скельною істиною, яку він висловив. Слово “скеля” в нашому тексті в грецькій мові звучить як “petra” і означає масивну скелю. Таким чином, ми бачимо, що наш Господь оголосив Петра одним з великих каменів, живих каменів, який разом з іншими буде будуватися на цій великій фундаментальній правді, яку Петро висловив через божественне натхнення. Те, що апостол Петро мав саме таку думку, цілком очевидно, оскільки у своєму Посланні він говорить про правдивих Божих дітей як про живе каміння для Божого храму, побудоване на Христі як великій основі (1 Петр. 2: 4-5).

РОЗГЛЯД ОСНОВ

Якщо ми розглянемо цю скелю-істину, на якій повинна бути побудована правдива Церква, то побачимо, що переважна більшість будує тільки частково на ній і частково на піщаній основі людських теорій. Усі дійсно посвячені Господу повинні прагнути будувати свою віру на усій важливості цієї великої фундаментальної істини, яку так високо цінував наш Господь. На жаль, слово Христос загально втратило своє справжнє значення. Воно є грецьким еквівалентом єврейського слова Месія, але думка про Месію багатьма втрачена. Під думкою про Месію ми маємо на увазі думку, яку Бог століттями прищеплював в розум юдеїв про великого Визволителя їхнього роду і світу людства. Цієї думки трималися апостоли, й вона змусила їх визнати Ісуса не тільки Відкупителем світу, а й тим, Хто свого часу, обравши Свою Церкву, побудувавши її на цій фундаментальній істині, прийде вдруге і встановить у світі панування праведності, а Сам буде великим духовним, невидимим Царем, всесильним у підкоренні гріха і всякого зла, а також всесильним у благословенні і піднесенні всіх, хто звернеться від гріха до Бога. Ця думка про месіанство пронизує всі праці всіх апостолів, як, наприклад, висловлювання Петра після благословення П’ятидесятниці: “Щоб часи відпочинку прийшли від обличчя Господнього, і щоб послав заповідженого вам Ісуса Христа [Месію в Його другому приході], що Його небо мусить прийняти [утримати] аж до часу відновлення всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх” (Дії. 3: 19-23).
Той, хто хоче, щоб його віра була належно збудована на основі, яку Господь назвав правдивою, повинен подбати про те, щоб це висловлювання про месіанство нашого Господа зайняло важливе місце в його вірі, його надії, його прагненнях, його радості в Правді. Інша частина цієї істини-скелі полягає в тому, що Ісус є Сином Живого Бога. Багато хто з кафедр християнства поступово, крадькома вселяє своїм слухачам думку про те, що Ісус був простою людиною, що Він не був “відлучений від грішників” (Євр. 7: 26), що в Нього не було долюдського існування, що Він не зійшов згори. Таке вчення не має основи, і всі, хто прислухається до нього, [2HG195] будують на піску й, у результаті, обов’язково зазнають втрат. Не поступаючись нікому в нашій пошані до великої викупної жертви, яку наш Господь дав за гріхи всього світу, і в нашому захопленні благородством характеру, яке спонукало Його залишити небесні подвір’я і стати людиною, щоб викупити нас від покарання за гріх Адама, а також високо цінуючи Його наступне воскресіння до слави, честі і божественної природи, ми, однак, повинні засуджувати тих, хто помилково навчає, всупереч Писанню, що Він одночасно був небесним Отцем і Божим Сином (що обидва Вони були однією особою), що Він послав Сам Себе, що коли Він помер, то це була смерть Єгови, що Його смерть або була удаванням і простим обманом або на якийсь час залишила Всесвіт без Бога.
Такі абсурдні твердження дійшли до нас із Середньовіччя і не знаходять жодного підтвердження в словах Господа й апостолів. Деякі помилково вважають, що таким чином вони додають честі нашому божественному Учителю, стверджуючи, що він був Єговою, на певний час переодягненим у плоть. Але замість того щоб додати честі, ці дорогі друзі ненавмисно безчестять Учителя і дискредитують Його Слово. Він Сам сказав: “Твою волю чинити, Мій Боже, Я хочу”, не Свою власну. Це Він молився Отцеві, причому без обману і шахрайства. Це Він молився Отцеві у Свою передсмертну годину. Це Він після Свого воскресіння сказав Марії: “Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого”. Той, хто протистоїть Господу в цих питаннях і вважає, що знає більше, ніж Він, по суті не стоїть на скельній основі, яку Він заклав і яка ясно визнає Його Сином живого Бога. Кожен, хто залишає цю основу, повинен повернутися до неї, інакше він неодмінно зазнає втрат тією мірою, якою нехтує словом Учителя.
Апостоли не суперечили Господу і не говорили, що Він – Отець або що він рівний Отцю. Найвище вираження їхньої поваги міститься в наступних словах: “Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім’я, що вище над кожне ім’я, щоб перед Ісусовим Ім’ям вклонялося кожне коліно небесних і земних”, “щоб усі шанували й Сина, як шанують Отця”. Жодна ненатхненна людина не має права додавати щось до натхненних висловів Божого Слова, і ніхто не повинен мати зухвалість робити це. Апостол Павло ясно висловлює свою думку з цього приводу, кажучи: “Та для нас один Бог Отець, що з Нього походить усе, ми ж для Нього, і один Господь Ісус Христос, що все сталося Ним, і ми Ним” (1 Кор. 8: 6). У майбутньому ми зможемо розглянути цю тему більш детально, та оскільки вона є частиною скельної основи з нашого тексту, ми приділяємо їй багато уваги тут.

ВОРОТА ПЕКЛА НЕ ЗДОЛАЮТЬ

Слова Господа в нашому тексті, що ворота пекла не здолають Його Церкву, здається, зрозумілі більшості християн. Усі освічені служителі розуміють їх, але вони, здається, не бажають говорити про своє розуміння людям, що випливає, мабуть, зі страху, що таким чином люди отримають більш ясне знання про істинне значення грецького слова “hades”, перекладеного як “пекло” в цьому уривку та в інших місцях. Звичайний розум, поневолений помилковою доктриною вічних мук, що дійшла до нас пекучою та димуючою з темних віків, малює на основі слів нашого тексту картину, дуже і дуже далеку від їхнього справжнього значення.
Помилковий погляд бачить розпечені і палаючі ворота, які прагнуть замкнути Церкву разом з усім світом у пеклі полум’я і тортур під контролем бісів. Для тих, хто дотримується такого погляду, слова Господа означають, що Він використає Свою силу, щоб тих, хто дійсно Його, не спіткала жахлива доля, яка чекає решту людського роду. Що може бути більш далеким від істини, ніж ця картина, яка вимальовується в пересічному розумі через невігластво, фальшиве вчення або через відсутність будь-якого вчення на цю тему?
Як тільки світло Правди осяває наш розум, ми дізнаємося про справжнє значення грецького слова “hades” у Новому Завіті і “sheol” у Старому Завіті, яке використовується для перекладу. Якби час дозволив, дорогі друзі, ми могли б навести достатньо доказів з десятків текстів, що ці слова, використані в Писанні, не містять нічого про тортури, вогонь або щось подібне. Еквівалент “hades” означає просто могилу, стан смерті, і майже сімдесят разів це слово перекладається як “гріб”, тому часто там, де в тексті наводиться слово “пекло”, хтось, бажаючи допомогти читачеві, вказав у примітках справжнє значення – “гріб”.
Згідно з Писанням, все людство сходить до шеолу, гадес, могили, стану смерті. Сам наш Господь був мертвий, знаходився в гадес, могилі, протягом частини трьох днів, і встав з мертвих, встав з гадес. Апостол Павло у своєму листі до Коринтян описує спершу звільнення Церкви від влади гадес, від смерті, як перше воскресіння до слави, честі та безсмертя (1 Кор. 15: 42-46), а потім показує (вірш 55) остаточне звільнення решти людства, яке прийде до згоди з Господом, і при цьому [2HG196] цитує з пророка Осії (13: 14) вигук перемоги над смертю, який має пролунати в той час: “Смерте! Де твоє жало? Шеоле [гадес]! де твоя перемога?”. Апостол додає: “Дяка Богові, що дарував нам перемогу Господом нашим Ісусом Христом”. Він здобув перемогу у Своєму випадку, підкорившись тому, що вистраждав, і віддаючи Своє життя як вблагання за гріхи всього світу. Коли Він піднявся на висоту, то застосував заслуги Своєї перемоги за Свою Церкву, яку вважає “членами Свого Тіла”. Вони, своєю чергою, запрошені брати участь з Ним у перемозі над гріхом і смертю, віддаючи своє життя, йдучи Його слідами самопожертви.
Перемога Господа, застосована за Церкву, принесе звільнення кожному її члену від влади гадес, гробу. Ворота гадес не здолають Церкву. Саме гріх накликав на людство покарання смертю (“Та душа, що грішить, вона помре”), але через Христа віруючі є виправдані від гріха. І коли вся Церква буде завершена в кінці цього віку, сила Господа буде залучена, і кожен член Його Церкви вийде з воріт смерті. Протягом вісімнадцяти століть і навіть більше ворота смерті, влада могили, брали гору над Церквою Господа. Як і решта світу, вони занурилися в смерть, та коли настане відповідний час, кожен член Його Церкви буде звільнений від гадес, гробу, через воскресіння. Саме це мав на увазі наш Господь у Своєму останньому посланні до Церкви, кажучи: “І був Я мертвий, а ось Я Живий на вічні віки. І маю ключі Я від смерті й від аду [гробу]!” Ключ – символ сили, влади, здатності відчинити гріб.
Так само воскресіння нашого Господа було пророчо і символічно представлене як відкриття засувів могили – шеолу. Всі, що належать до Господньої правдивої Церкви через віру і посвячення – чи вони знаходяться в рукотворних церквах чи ні, чи вони підкорилися наказу Господа “вийти з нього” чи ні, – можуть радіти запевненню Господа, що ворота, засуви могили не здолають їх, що свого часу кожен справжній віруючий буде повністю звільнений з рабства не тільки смерті, але й гріха.
Ще одна частина нашої славної надії, викладеної у Святому Письмі (якщо ми правильно розуміємо його) полягає в тому, що працею наступного віку буде звільнення всіх в’язнів з цієї великої в’язниці смерті – шеолу, гадес, могили; що Церква буде зайнята з нашим Господом у цій великій праці, остаточній перемозі над смертю, яка почалася з воскресіння нашого Господа і досягне ще більшого розвитку у воскресінні Церкви, яка є Його Тілом, у воскресінні праведних. Вона отримає ще більший розвиток у піднятті до життя і повному звільненні від усякого залишку смерті і гріха всіх тих, хто під час Тисячолітнього віку, прийшовши до пізнання Господа, прийде також до згоди з Його розумними й справедливими вимогами й отримає в його кінці благословення вічного життя. Усі інші будуть віддані смерті, Другій Смерті, від якої не буде ні відкуплення, ні визволення, ні воскресіння.
Дорогі друзі, цінуймо цю велику основу віри, яку заклав для нас Господь, і будуймо на ній, слухняно дотримуючись букви й духа Його Слова, незалежно від людських традицій, щоб мати особливе благословення, яке Йому угодно дати тим, кого Він визнає Своїми вірними послідовниками – хто буде слухати Його голос і прислухатися до нього, а не до голосу чужих.
2HG192