ВОСКРЕСІННЯ НАШОГО ГОСПОДА З МЕРТВИХ
Важливо зауважити, що є три найважливіших кроки у Божественному Плані повернення людини з гріха та покарання за нього. Першим з них була смерть нашого Господа як викупної ціни (за Адама та його рід) від кари за гріх – смерті. Це ми святкували у її річницю. Я переконаний, що виражаю почуття усіх, котрі брали участь у цій події, коли кажу, що це була найбільш благословенна та підбадьорююча хвилина і що наші серця набралися нової відваги, коли ми розмірковували про любов Бога, проявлену в дарі Його Сина, Котрий помер за наші гріхи.
Другим з цих важливих кроків у Плані спасіння було воскресіння нашого Господа з мертвих, бо, як слід зауважити, відкуплення не принесло б нам користі, коли б Відкупитель залишився під “прокляттям”, яке Він поніс за нас – кара смерті. Коли б наш Господь Ісус залишився під владою смерті, Він ніколи не спас би нас, бо спасінням, обіцяним нам, є воскресіння з мертвих, а мертвий Спаситель не був би спасителем взагалі. Коли б Він був під владою смерті, то як Він міг би звільнити Адама або когось з його сім’ї?
Третім важливим кроком у Божественному Плані спасіння є другий прихід Христа, щоб дарувати вірним з Його Церкви обіцяні благословення і дійсно запропонувати всьому світу можливості поєднатися з Отцем, гарантовані викупною жертвою. Нашою темою сьогодні є другий з цих важливих пунктів – воскресіння нашого Господа з мертвих, і ми візьмемо як заголовний вірш слова апостола:
“Та нині Христос воскрес із мертвих, первісток серед покійних. Смерть бо через людину, і через Людину воскресіння мертвих. Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть, кожен у своєму порядку” (1 Кор. 15: 20-23).
ВОСКРЕСІННЯ, ЗАТЬМАРЕНЕ НЕПРАВДОЮ
На жаль, фальшива теорія про покарання за гріх (про смерть) так вкоренилася у розумах християн, що спотворила їхні погляди і, по суті, зробила беззмістовним більшість з того, що Святе Письмо говорить про воскресіння мертвих. З прийнятого погляду не так вже й важливо, чи наш Господь Ісус встав з мертвих чи ні, і навіть не важливо, чи хто-небудь встав з мертвих взагалі. На думку загалу воскресіння стосується лише тіла, а не душі. Ця теорія твердить, що душа не вмирає з тілом, а стає без тіла ще більш живою, тому дехто каже, що вона “звільняється” від тіла – “виходить на свободу з глиняної в’язниці”. Для тих, хто потрапив у оману через такі фальшиві уявлення про ці речі, воскресіння до певної міри повинно означати ув’язнення, позбавлення свобод, обмеження прав та можливостей.
Такі особи, читаючи Святе Письмо, повинні бути дещо здивовані, коли, переглядаючи слова Господа, апостолів та пророків, вони бачать, що ті натякали на велику потребу у воскресінні, на абсолютну потребу, даючи зрозуміти, що особа зникає у смерті, якщо для неї немає воскресіння. У попередньому контексті апостол обговорював дану річ з деякими особами, котрі, мабуть, потрапили під вплив вчення грецьких філософів, званого філософією Платона, – неправди, яка сьогодні загалом переважає між християнами. Зверніть увагу на слова апостола: “Коли ж про Христа проповідується, що воскрес Він із мертвих, як же дехто між вами говорять, що немає воскресіння мертвих?” – або, як же дехто сьогодні може казати, що немає жодної потреби у воскресінні з мертвих?
Апостол не міг погодитися з жодним таким твердженням. Згідно з його теологією, а також з теологією, яка є панівною у Святому Письмі, кожна надія на майбутнє життя залежить від воскресіння з мертвих. Апостол стверджує це такими словами: “Як немає ж воскресіння мертвих, то й Христос не воскрес [якщо воскресіння мертвих неможливе, то воно, очевидно, неможливе і у випадку нашого Господа]! Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра ваша! Ми знайшлися б тоді неправдивими свідками Божими, бо про Бога ми свідчили, що воскресив Він Христа, Якого Він не воскресив, якщо не воскресають померлі. Бо як мертві не воскресають, то й Христос не воскрес! Коли ж бо Христос не воскрес, тоді віра ваша даремна, ви в своїх ще гріхах, тоді то загинули й ті, що в Христі упокоїлись!” (вірші 12-18).
ВІРА ДАРЕМНА БЕЗ ВОСКРЕСІННЯ
Які переконливі слова вживає апостол! Він робить весь наголос на майбутньому спасінні, на майбутньому воскресінні з мертвих, і поєднує надію воскресіння людства з воскресінням нашого Господа. Якщо Христос не встав з мертвих, то ніхто не встане з мертвих; якщо Христос дійсно встав з мертвих, то це свідчить про можливість виконання Божої обітниці – надії воскресіння для кожного члена Адамового роду, засудженого за Адамів гріх і відкупленого жертвою нашого Господа.
Усіляка християнська віра марна, якщо немає воскресіння; усіляке християнське проповідування марне, і всі ті, котрі опинились у смерті, загинули без надії на майбутнє життя – де і яке б воно не було – якщо немає воскресіння мертвих. Прочитайте собі ці слова апостола спокійно вдома, задумайтесь над їхнім змістом, і ви погодитесь зі мною, що воскресіння нашого Господа було найважливішою подією.
Суть біблійного представлення цієї теми полягає в тому, що Боже покарання за гріх стосується душі і тіла – інтелектуальних, розумових і моральних якостей, а також фізичних. З біблійного погляду, душа Адама була засуджена на смерть: “Душа, що грішить, вона помре”. Тому для відкуплення Адама потрібно було, щоб той, хто заплатить за нього викупну ціну справедливості, обов’язково помер, не тільки фізично, але й у кожному значенні слова – виконав умови покарання.
У випадку Адама це покарання було представлене у Господніх словах “вмираючи помреш” (KJV), звернених до розуму Адама, а не просто було сказано, що тіло твоє помре, а ти станеш більш живим, ніж попередньо. Біблійне визначення вироку на Адама звучить так: “Бо ти порох, і до пороху вернешся”. Попереднього разу ми вже зауважили, що людська душа, тобто інтелігенція, існування є результатом поєднання сили життя (“духа життя”) і фізичного організму, що смерть людини є смертю душі і виникає з відокремлення духа життя, тобто життєвої іскри, від організму, тіла. Покарання, яке прийшло на Адама, природним чином перейшло на всіх людей як його дітей. Як каже вірш, всі в Адамі – під час його гріхопадіння – успадкували характеристики смерті, що містилися у винесеному йому вироку.
Святе Письмо показує, що весь світ людства, вмираючи, іде в небуття, до стану несвідомості, гине. Отже, бачимо, покарання людини смертю позбавило її всіх прав та привілеїв, які належали їй як створінню з вищим інтелектом, обдарованому моральною подобою свого Творця – привілеєм, даром вічного життя.
Те, про що Бог особливим чином подбав для людини (більше ніж для нижчих тварин), було втрачене через непослух, і людина насправді опинилася на тому самому рівні, що й дикі створіння – без будь-якого права, яке міститься в Божій обітниці, і характеру, який міг би висунути справедливу вимогу вічного життя.
Тому все, що Бог коли-небудь запропонує людині у вигляді вічного життя, у надії вічного життя, у перспективі вічного життя, неодмінно буде вільним даром від Бога, цілком незалежним від будь-яких прав або привілеїв, якими людство було наділене під час свого створення, бо все це було “загублене”. Але наш Господь Ісус пояснює нам ціль Свого першого приходу, кажучи: “Син бо Людський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло”. Людина через непослух “загубила” право до вічного життя та всі привілеї, благословення і нагоди, які супроводжували цей великий дар.
Людина потребувала цього життя-права, і Христос прийшов, щоб повернути його людині. Господь пояснює це: “Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали” (Ів. 10: 10). Далі Він каже, що прийшов не для того, щоб знищити людське життя, а щоб спасти його – спасти людей від вироку смерті, від покарання смертю, під яким людський рід знаходиться вже понад 6000 років (Лк. 9: 56).
ДУША ХРИСТА ПОМЕРЛА І ОЖИЛА
Далі наш Господь пояснив, як Він збирається дати світу життя, кажучи: “Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох” (Мт. 20: 28). З такого погляду, життя нашого Господа було віддане на смерть докладно так само, як було віддане життя Адама, і з конкретною метою: гарантувати Адаму (і людському роду в ньому, коли він був засуджений) звільнення від первісного вироку – звільнення від покарання смертю.
З огляду на це, дорогі друзі, чи ми можемо сподіватися знайти у Святому Письмі щось, що навчало би про характер смерті нашого Господа? Чи воно навчає, як вірять загально, що наш Господь тільки вдавав, що Він вмирає, а насправді не вмирав, а лише дозволив, щоб Його тіло померло на хресті? Ні. Святе Письмо навчає дуже виразно, що “душу Свою покладе Він як жертву за гріх” (Іс. 53: 10). Ще воно говорить, що Він “на смерть віддав душу Свою” (Іс. 53: 12). Воно розповідає, що остаточно Він Своєї “душі буде бачити плід, та й насититься” (Іс. 53: 11). З цих віршів зрозуміло, що “душа” нашого Господа померла і, тим самим, повністю зрівноважила покарання грішникам: “Душа, що грішить, вона помре”.
Хто бачить це виразно і чітко, той бачить, що вимога справедливості була задоволена повною мірою, і Бог, поклавши таким чином покарання Адама на Свого Сина, може тепер справедливо відпустити на волю зі смерті душу Адама і душі всіх Адамових потомків – усіх, котрі потрапили під цей вирок смерті через його неслухняність, як дуже виразно пояснює цю річ апостол (Рим. 5: 12).
Ми не тільки маємо доказ, що Христос “віддав” Свою душу на смерть, поклав Свою “душу” як жертву за гріх за наші гріхи, але й маємо свідоцтво Святого Письма, що Його “душа” була визволена від смерті у воскресінні. Це, безсумнівно, доказує, що Він дійсно заплатив за покарання людства, що Він дійсно заплатив “кару за гріх” душі, яка, якщо грішить, то помре. Пророк Давид, говорячи про нашого Господа, виразно каже, що Його “душа” не була залишена в шеолі, в гробі, в стані смерті (Пс. 16: 10).
Зауважмо свідоцтво про це апостола Петра, записане в Діях 2: 24-34. Він говорить про воскресіння нашого Господа, що співпадає зі словами апостола Павла з нашого вірша. Чи те, як часто згадує воскресіння мертвих Святе Письмо і як рідко згадується про це з кафедр сьогодні, не стверджує виразно, що до християнської віри (як ми вже показували) закралася велика і серйозна помилка, яка стосується даної речі і веде до того, щоб позбавити Боже Слово усякого впливу на всіх, котрі спантеличені цією помилкою? Безумовно.
Більшість християн має дуже здивуватися, що Біблія кладе такий натиск на абсолютній необхідності у воскресінні Христа, Церкви та світу, тоді як більшість з них, мабуть, ніколи у своєму житті не чула проповіді на тему воскресіння. Чому? Через помилкову думку, що люди, які померли, знають більше, ніж знали перед смертю. Це виникає з нехтування біблійним свідченням: “Чи сини його славні, того він [мертвий] не знає, чи в прикрому стані, того він не відає,.. бо немає в шеолі, куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрості” (Йов 14: 21; Екл. 9: 10).
ВОСКРЕСІННЯ ПОЧАЛОСЯ ПРИ ХРИЩЕННІ ХРИСТА
Аргумент апостола Петра дуже влучний. Коли він проповідував у день П’ятидесятниці, то намагався донести до своїх слухачів факт, що це вони розп’яли Ісуса. Тоді, немовби у відповідь, він каже, що Бог підняв Його з мертвих, тобто неможливо було, щоб смерть затримала Його. Обітниця Отця полягала в тому, що вірне жертвування нашим Господом Свого життя (як людини Ісуса Христа) не мало означати остаточного викреслення Його існування. Але воно мало означати кінець, повне викреслення Його як людини – Його людського існування, яке Він прийняв в обмін на попереднє духовне існування, а потім віддав як ціну “викупу” за батька Адама і за всіх, котрі стали причетними до непослуху батька Адама. Він не міг встати з мертвих як людина, як людська істота, як плоть, бо Його плоть була віддана раз і назавжди за життя світу, за Адама та його рід (Євр. 2: 9; Мт. 20: 28; 1 Тим. 2: 6).
Весь цей порядок (що Він поклав Своє життя як “людина Ісус Христос”) не входив у протиріччя з іншим порядком, передбаченим Отцем, а саме, що під час Свого посвячення у віці 30 років Він був “зачатий знову” Святим Духом до нової природи – духовної природи, яка перевищує людську. Ця духовна природа розвивалася в міру того, як наш Господь жертвував земну природу день за днем, слухняний плану Отця.
Але ця нова природа була лише новою волею, духовно зачатим розумом нашого Господа, і цілковито залежала від Його фізичного організму. Тому коли Його розп’яли, коли Він помер, це мало вплив як на плотське тіло, так і на новий розум. Для Нього, як і для всіх інших, в шеолі не було ні мудрості, ні знання, ані роздуму.
Тому воскресіння нашого Господа було воскресінням духовної істоти, а не людини: Він став таким, яким був до того, як погодився відкупити людину і залишив славу, яку мав у Отця перед постанням світу. Тільки тепер Його високе становище є вищим від того, яке Він мав попередньо (Фил. 2: 9). Про це навчає апостол, кажучи: “Бо й Христос... хоч умертвлений тілом, але Духом оживлений”. Говорячи про вірність нашого Господа до смерті та про славне вивищення, яке вона принесла, він каже, що Господь залишив славу, яку мав у Отця, прийняв вигляд раба і став плоттю для перетерплення смерті, щоб за Божою благодаттю смерть скуштувати за всіх. Подобою ставши як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерті, і то смерті хресної. Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім’я, що вище над кожне ім’я, щоб перед Ісусовим Ім’ям вклонялося кожне коліно і щоб кожен язик визнавав: Ісус Христос то Господь, на славу Бога Отця (Фил. 2: 7-11; Євр. 2: 9).
Св. Петро, звістивши про воскресіння нашого Господа з мертвих, наводить різні цитати з пророка Давида, показуючи, що воскресіння нашого Господа і майбутня слава були передбачені наперед. Довівши, що Давид говорив це не про себе, а про Христа, він каже: “Мужі-браття! Нехай буде вільно мені сміло сказати вам про патріарха Давида, що помер і похований, і знаходиться гріб його в нас аж до цього дня”. Факт його поховання свідчив, що тіло Давида зазнало тління, що Бог не визволив його з влади смерті, і що його гріб стоїть як свідок, але не його воскресіння, а смерті, тління і надії майбутнього воскресіння через Христа. Апостол у словах нашого вірша показує, що Давид, пророк, провістив воскресіння Христа з мертвих, щоб Христос був спадкоємцем трону Ізраїлю та світу, як про це Бог сказав Давидові і звістив перед тим Авраамові.
“Бог Ісуса Цього воскресив, чого свідки всі ми”, – сказав св. Петро. Далі він згадав про чудесну силу Святого Духа, яка проявилася в одинадцятьох апостолах і була доказом того, що Ісус не тільки встав зі стану смерті, але й піднявся на висоту до Отця і послав Святий Дух, прояви якого можна було побачити. На підтвердження свого аргументу і на доказ того, що Давид говорив про нашого Господа, а не про себе, апостол додає у 34 вірші: “Не зійшов бо на небо Давид” – тобто пророча мова була про Ісуса – про Того, кого Давид представляв образно та пророчо.
НАСЛІДКИ ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТА
Якщо факт Христової смерті свідчить про Його відданість та любов до нас; якщо покарання за гріхи всього світу було повністю сплачено, то Його воскресіння з мертвих на третій день запевнює нас, що Його жертва була до вподоби Отцю, що справедливість її прийняла, і тепер можна буде справедливо звільнити весь світ людства від Адамового гріха та від всіх кар і їхніх наслідків, пороків та успадкованих вад, які дійшли до нас через первісний гріх.
Бог може бути справедливий і при цьому може виправдати все людство від всього – від всіх гріхів, які є наслідком нашого (людства) первісного занепаду, – нашого розумового, морального та фізичного виродження. Далі, воскресіння Христа запевнює в тому, що Бог, Котрий не змінюється, втілює в життя велетенський план спасіння, який Він влаштував на початку, тому апостоли молилися, щоб очі розуміння первісної Церкви могли відкритися ще більше, і брати могли краще зрозуміти з усіма святими довжину, ширину, висоту та глибину любові Бога, яка перевищує всіляке розуміння.
Цей великий, широкий, глибокий та високий план Бога стосується кожного члена нашого деградованого роду та містить у собі благословення для нього. Як всі в Адамі мали частку в його покаранні, так і всі, котрі ввійдуть у слухняні стосунки з Христом, матимуть з Ним частку в житті, яке Він гарантував людству. Поки що тільки Церкві, “малій черідці”, відчинилися очі, щоб розуміти, та вуха, щоб збагнути ситуацію та оцінити любов Бога, що перевищує всіляке розуміння.
Ця “мала черідка”, як ми побачимо далі, має отримати особливе воскресіння до духовних милостей, благословень та становища, і з цього становища разом з Господом вона у відповідному часі роздаватиме благословення всьому світу людства.
Цей відповідний час для світу, щоб мати свої привілеї воскресіння, буде у наступному віці. Зараз ми тільки говоримо про фундаментальний факт, що наш дорогий Відкупитель помер за наші гріхи і, як висловився апостол, третього дня “воскрес для виправдання нашого”. Блаженні наші очі і наші вуха, які бачать і чують зараз про благодать Бога! Для всіх нас, котрі дізнались раніше від світу про дорогоцінний дар, гарантований смертю Відкупителя, який Він хоче дати, приходить особливе благословення. Благословення для світу настане тоді, коли буде вибрана Церква, клас Нареченої, яка має бути співспадкоємицею з Ісусом у Його небесному Царстві.
Беручи до уваги цей чудовий результат – те, як багато залежало від смерті Господа, а потім від Його воскресіння, і ще залежить від Його приходу в силі Його Царства, щоб вилити благословення, здобуті Його смертю, – ми можемо радіти сьогодні і славити Бога за те, що гріб більше не затримує нашого Учителя. Ми радіємо, що засуви в’язниці смерті (якщо мова йде про Церкву, Його супутницю) зламані, і надходить година, коли всі, що в гробах, вийдуть, будуть звільнені, тобто матимуть можливість звільнитися від оков смерті, а також від оков гріха, матимуть привілей звільнитися від рабства тління до славної свободи Божих синів.
Ми не здивовані тим, що трохи далі в тому ж розділі, в якому знаходиться наш вірш, апостол (все ще обговорюючи дуже істотне питання воскресіння нашого Господа і важливість цього воскресіння для Церкви та світу) звертається до майбутнього виконання божественних обітниць і з захопленням констатує: “Тоді збудеться слово написане: Поглинута смерть перемогою! Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало?.. А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав”, – перемогу над гріхом, перемогу над смертю! Останнє велике послання нашого Господа до Свого народу стосується тієї ж перемоги. Він урочисто каже: “І був Я мертвий [так було насправді, а не тільки здавалося, що Я був мертвий], а ось Я Живий на вічні віки. І маю Я ключі [право, владу] від смерті й від аду [гробу, або стану смерті]” (Об. 1: 18).
2HG1