[2HG080]
ОБРАТИ КРАЩУ ЧАСТКУ

“Озвався Господь до неї і промовив: «Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї»” (Луки 10: 41-42, Хом.).
Кожного дня і кожної години ми стикаємося з конфліктними інтересами та пропозиціями. Ми постійно робимо вибір між ними, чи то активно обираючи, чи пасивно приймаючи те, що, як ми знаємо, настане, якщо ми утримаємося від дій. Цінність правильного вибору серед різних пропозицій молоді люди розуміють і оцінюють недостатньою мірою. З роками ми отримуємо уроки досвіду, формуємо те, що називається судженням. Іншими словами, ми дізнаємося про важливість правильного вибору – про те, що наше майбутнє багато в чому залежить від нас самих, від того, якого вигляду ми йому надамо, приймаючи або відкидаючи добрі або погані спонукування і можливості.
Переважно завжди так і було, але в наш час це вірніше, ніж будь-коли досі, тому що ми живемо в часи більших можливостей, яких не було в розпорядженні наших прабатьків. Винаходи, машини, пошта, телеграф, телефон, друкарський верстат багаторазово збільшують наші можливості як на благо, так і на зло, так що насправді наш досвід і можливості, можна сказати, щонайменше усемеро більші, ніж у наших прабатьків. Яка відповідальність лежить на нас – на всіх людях, і особливо на тих, хто був освічений божественною Правдою, прийнятий у Божу сім’ю й уповноважений бути послами Бога, дозволяючи, щоб їхнє світло сяяло перед людьми й прославляло Отця, що на небесах!
Найбільш рання ілюстрація втрачених можливостей описана у Святому Письмі. Батько Адам і мати Єва, перебуваючи в Едемському саду, під божественною милістю, мали можливість вибрати між життям і смертю. Щоправда, ця річ постала перед ними дещо в іншому вигляді, адже спокуси зазвичай набувають найпривабливішої форми. Матері Єві це не здавалося вибором між вічним життям і покаранням смертю, адже вона всього лиш повірила змію, а не Богу. Бог сказав, що непослух Його наказу не їсти заборонений плід призведе до смерті, натомість противник суперечив Господу, змушуючи матір Єву повірити, що у Господа були корисливі, нечесні мотиви, коли Він давав цей наказ; що Господь боявся, що вона й Адам стануть такими ж мудрими, як Він, якщо скуштують плоду; що покарання смертю за акт непослуху було лише погрозою, щоб утримати їх від здобуття мудрості. Мати Єва зробила вибір між вірою Богу і вірою сатані. Вона вважала за краще повірити останньому і прийняла, на своє нещастя, саме його пропозицію.

НЕОБХІДНІСТЬ ВІРИ В БОГА

Саме так до нас приходять спокуси. Нас схиляють до вибору речей, які є злом, шляхом введення в оману. Тому наш перший урок повинен бути: “Вважаймо Бога правдивим, [2HG081], навіть якщо при цьому всі інші будуть затавровані як неправдиві”. Мати Єва зробила поганий вибір через нестачу віри в Бога. Давайте ж не будемо помилятися подібним чином; давайте будемо повністю довіряти нашому Творцеві – Його Слову, Його характеру, Його плану. Результат підтвердить мудрість такої поведінки, оскільки ми вибрали Бога, а не сатану.
Потім нагода зробити вибір (перевірка) прийшла до батька Адама, але не через змія, а через дружину. Апостол запевняє, що Адам не був зведений. Він прекрасно знав, що покарання смертю, яке Господь додав до непослуху, неодмінно буде винесене. Проте він поступився своїй дружині й скуштував забороненого плоду. Побачивши, що Єва не послухалася, він нерозсудливо вирішив, що повинен розділити з нею жереб.
По суті Адам вчинив самогубство, хоча отрута неслухняності діяла повільно. Він зробив велику помилку і вибрав неправильний шлях. Він повинен був сказати: “Моя перша відповідальність – перед моїм Творцем; моєму Господу я буду вірний”. Адам мав би вірити, що Господь якось покерує усім цим і спрямує відповідним чином, щоб його послух не приніс їм вічного лиха, але якимось чином благословив у своєму часі. Ми впевнені, що саме так і було б, проте він обрав не добру частку, а погану, коли вважав за краще вибрати любов і товариство своєї дружини, а не Творця. Він багато втратив через цей поганий вибір, і наслідки його помилки все ще залишаються серед його роду, як стверджує апостол: “Тому то, як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили” (Рим. 5: 12).
Такий самий вибір між життям і смертю не стоїть перед усіма людьми після гріхопадіння, тому що, як сказав апостол у щойно наведеній цитаті, ми розділили покарання за непослух батька Адама. Вибір припинився після винесення вироку смерті. У нас ніколи не було досконалого життя, хіба що в Адамі. Тому світ не покликаний вибирати між вічним життям і вічною смертю, бо всі народилися під вироком смерті: “Отож я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя”. Тільки ясне знання про Відкупителя і Його працю може виправдати від цього вироку, і таким знанням та вірою зараз володіють нечисленні. Тільки після такого виправдання від первісного вироку смерті хтось може знайтися на випробуванні щодо вічного життя або смерті.
Проте перед людством постійно відкриваються можливості іншого вибору. Майже всі дізналися, що хоча вирок смерті лежить на кожному члені сім’ї Адама, однак ми можемо або прискорити процес вмирання гріховним способом життя або уповільнити його дбайливими, ощадливими зусиллями в напрямку праведності. Тому світ стоїть перед вибором: поспішати вниз широкою дорогою, даючи волю своїм пристрастям, або, навпаки, намагатися стримувати їх і йти вниз повільніше. Які можливості відкриваються перед світом кожен день і кожну годину! Ми говоримо зараз не про Церкву, а про світ, про тих, хто знаходиться на “широкій дорозі”, а не про тих, хто увійшов тісними ворітьми на “вузьку дорогу”, що веде до життя. Ми вмовляємо весь світ, що знаходиться на широкій дорозі, яка веде вниз під вироком смерті, винесеним Адаму, не поспішати, бути мудрішим, проявляли стриманість, приборкувати свої успадковані пристрасті, апетити та безумства. Ми закликаємо до такої поміркованості в справах нинішнього життя, заради того, щоб бути прикладом для інших, в інтересах дітей, яких вони можуть привести на світ і яких будуть до певної міри вести крок за кроком за собою до розумової, моральної і фізичної деградації.

БОЖА ПРОПОЗИЦІЯ АВРААМУ

Після 2000 років перебування людства на “широкій дорозі” Господь звернувся до отця Авраама з пропозицією, яка у Святому Письмі позначена як найбільш раннє викладення Євангелія. Це було лише невиразне твердження, малозрозуміле Аврааму, так само як жолудь певним чином представляє дуб, властивості якого закладені в ньому. Господь дав зрозуміти Аврааму, що в майбутньому він має намір принести благословення світу людства – дати деяке полегшення, допомогти дітям Адама, які протягом 2000 років перебували на “широкій дорозі”, не маючи жодної надії. Далі Бог дав зрозуміти, що, якщо Авраам буде проявляти віру і послух, то Богу буде вгодно використовувати його і його нащадків для передбаченого Ним благословення людського роду. Тут був вибір: продовжувати йти шляхом свого батька, Тераха, який, очевидно, був ідолопоклонником, залишатися в сімейному оточенні, дотримуючись домашніх порядків і т. д., або залишити дім, друзів і, проявивши віру в Божу обітницю, піти в землю Ханаан, яка в той час була пустелею. Таким чином, стати на боці Бога, довіряючи Його обітницям майбутнього благословення, означало для Авраама практично відокремитися від друзів, сусідів і родичів.
Авраам обрав “добру частку”. Він проявив віру в Бога і був слухняний божественним вказівкам. Апостол каже, що таким чином він став спадкоємцем обітниць. Він міг обрати інший шлях, і в цьому випадку він отримав би свою частку з рештою світу, а Господь знайшов би когось іншого для виконання Свого задуму. Авраам [2HG082] зробив справді чудовий вибір, і його віра в Бога та Його обітниці була з надлишком нагороджена. Однак питання про те, чи отримав він чи ні гарну винагороду, залежить від точки зору спостерігача. З мирської точки зору він нічого не отримав – жив у пустелі, не мав сина майже до ста років, а пізніше був випробуваний у своїй вірі, чи він готовий віддати сина, в якому були зосереджені обітниці. Святе Письмо стверджує, що він був вірний у всіх цих подробицях, завжди вибираючи добру, кращу частку, і все ж не отримав благословень, які Бог обіцяв йому, – наприклад, землю Ханаан. Він ніколи не володів нею, як згадує Степан у своїй промові (Дії 7: 5), і не зміг мати її хоча б на стопу ноги. Єдиним наділом, яким він володів, була печера Махпела, де він поховав свою дружину Сарру, але і ця печера не дісталася в дар від Бога, а була куплена за гроші.
Господь запевняє нас, що Авраам обрав добру частку. І хоча він не отримав обіцяних йому благословень в Ханаані, це теж було частиною більшого благословення, тому що означає, що він отримає ці благословення в майбутньому, і має на увазі його воскресіння з мертвих. Ми можемо бути впевнені, що остаточно, коли Авраам, піднятий з мертвих, отримає виконання даних йому милостивих обітниць, вони виявляться набагато більшими й кращими, ніж він міг просити або думати (Євр. 11: 38-40). Добрий вибір Авраама приніс йому деякі благословення під час його земного життя, адже навіть тоді він був відомий як “друг Божий”, навіть тоді в нього був привілей мати Божий мир, вищий від усякого розуму, який панував у його серці. Він мав привілей завжди відчувати, що Господь був його Богом, його захисником і провідником. Він, безсумнівно, мав велику перевагу у всьому над іншими людьми, які не перебували у відносинах Угоди з Господом.

ЯКІВ ВИБРАВ КРАЩЕ, НІЖ ІСАВ

Свого часу онуки Авраама, Ісав та Яків, зробили вибір: один – поганий, другий – добрий. Ми знайомі з цими обставинами. Брати були близнюками, але Ісав, народившись першим, став, згідно з божественним розпорядженням щодо часу, спадкоємцем обітниці, даної Аврааму, що в його насінні благословляться всі покоління землі. Ісав більше думав про полювання і тому подібне, і мало переймався тим, що успадкував частку у великій обітниці, даній його дідові, Аврааму, – мало переймався тим, що за народженням він належав до потомства, через яке велике Боже благословення в кінцевому підсумку повинно прийти для світу людства. Яків же, навпаки, дуже поважав цю обітницю і сильно шкодував, що випадково не став старшим сином, первородним Ісака, щоб успадкувати батьківське благословення. Це був випадок, коли природа віддала перевагу одному і такою ж мірою позбавила цього привілею іншого.
Проте, у провидінні Господа обом молодим людям належало пройти випробування – випробування їхньої віри в божественну обітницю й усвідомлення ними привілеїв, які дісталися їхній сім’ї. Випробуванням став апетит. Одного разу обидва були голодні. У Якова була миска юшки. Ісав забажав її, і за взаємною згодою це прийняло форму випробування: вибір між юшкою і спадщиною за божественною обітницею, даною Аврааму. Ісав віддав перевагу юшці і був готовий розлучитися зі своєю часткою в обітниці, яка, як йому здавалося, все одно ніколи не виконається. Яків, навпаки, віддав перевагу обітниці, в яку цілковито вірив, і був готовий, і навіть радий, віддати за неї юшку. Це була чесна угода, в якій кожен отримав те, чому віддавав перевагу. В оцінці Господа віра Якова, що привела до самозречення заради благословення й успадкування обітниці, була добрим вибором, який Він міг схвалити. Це доводило, що Яків мав віру, послух і самопожертву, які Господь міг схвалити, і саме з цієї причини ще перед їхнім народженням наслідки були сповіщені таким чином – Господь забажав показати Своє знання наперед щодо того, хто буде прийнятним, а хто неприйнятним у справі виконання обітниці. Так само Ісав продемонстрував, що в нього не було віри, послуху і самозречення, які зробили б його придатним для того, щоб стати спадкоємцем обітниці.
Яків обрав “добру частку”, і вона не була забрана в нього. Але й тут, як у випадку з Авраамом, добрий вибір не приніс усіх своїх плодів за життя Якова. Навпаки, він приніс йому лиха, випробування і труднощі. Заради цієї спадщини за ще не виконаною обітницею, яка, отже, була виключно справою віри, Яків змушений був залишити дім свого батька, розлучитися не тільки з великою часткою старшого сина в спадщині, а й залишити в руках свого брата частку молодшого сина. Він відмовився від усякого уділу в земному майні свого батька, щоб повною мірою посісти Авраамове благословення. Яків обрав добру частку, яка не була віднята у нього і спадкоємцем якої він досі є. Він не отримав жодного благословення за своїх днів, окрім миру, радості та перспективи, але він є спадкоємцем певних обітниць щодо благословення в майбутньому, які, як він вірив, будуть непорушними і які ми теж вважаємо непорушними. Коли прийде час і Авраам отримає воскресіння та свою частку обітниці, ми можемо з такою ж [2HG083] упевненістю очікувати, що Ісак та Яків будуть співспадкоємцями того, що обіцяв Бог.

ЙОСИП ТА ІНШІ ОБРАЛИ ДОБРУ ЧАСТКУ

Рухаючись далі за течією часу, ми бачимо Йосипа в Єгипті і те, як, за Господнім провидінням, йому випали випробування – як за його віру брати зненавиділи його і продали в рабство. Одначе, бачимо, що він не тільки не втратив віру в Бога, але продовжував вірити й прагнув догодити Господу. Ми знаходимо його в домі Потіфара, одного з провідних чиновників Єгипту, як слугу, і бачимо, що він був вірний принципам праведності і обов’язкам перед своїм паном. Бачимо, як ця чеснота, очевидно, тимчасово обернулася для нього на шкоду, але його віра в Господа не ослабла, і врешті-решт Господнє провидіння звело його на престол Єгипту. Бачимо, що він обрав “добру частку” і отримав благословення, немаловажною частиною якого був факт, що він став прообразом Господа Ісуса, Який після випробування у всьому був високо піднесений і повинен стати великим правителем на престолі світу, прообразом якого був престол Єгипту.
Пізніше ми бачимо випробування Мойсея. Перед ним постав вибір: або він буде тісно пов’язаний з правителями Єгипту як один з його князів, а значить, як один з гнобителів Ізраїлю, його народу, або ж відмовиться від свого прийняття в царську сім’ю і стане на боці народу Ізраїлю, в такий спосіб розділяючи його безчестя, його переслідування, втрачаючи розваги єгипетського двору і пов’язані з ним почесті і відзнаки. Повага Мойсея до Бога і до обітниці, даної Аврааму, змусила його відмовитися від земних благ і можливостей, після чого він був готовий стати вождем Ізраїлю при виході з Єгипту і прообразом великого Месії, Який у кінцевому підсумку поведе всіх, хто бажатиме служити й поклонятися Богу, з єгипетської темряви і єгипетського рабства – з гріха і смерті на свободу Божих синів. Мойсей теж обрав цю добру частку і, подібно до інших, ще не отримав справжнього благословення, обіцяного Богом, теж чекає тисячолітнього Царства, через яке будуть даровані всі Божі благословення і здійсняться всі Божі обітниці.
Пізніше в історії Ізраїлю ми бачимо, як робили свій вибір його пророки. В якості ілюстрації гляньмо, як пророк Ілля, звертаючись до народу, що віддався ідолопоклонству, каже: “Якщо Господь Бог, ідіть за Ним, а якщо Ваал – ідіть за ним”. Ілля не залишив сумнівів щодо того, якою була його віра і служіння. Це означало для Іллі випробування і труднощі в житті, а також радість і благословення в Господі і впевненість у Його керівній руці. Ще більше це означатиме для нього в майбутньому, коли всі вірні Господу отримають нагороду при запровадженні тисячолітнього Царства.

НАШ ГОСПОДЬ ОБРАВ КРАЩУ ЧАСТКУ

З першим приходом нашого Господа умови змінилися. Для тих небагатьох, кому пощастило належати до нащадків Авраама через Якова, можливість отримати славні привілеї вже не була тільки в майбутньому. Ці привілеї почали з’являтися разом з нашим Господом. Бувши першим, хто пішов “вузькою дорогою”, наш Господь, вождь усіх, хто піде за Ним, зробив вибір і обрав кращу частку. Він був у славі й честі з Отцем, “поки світ не постав”. Отець вже використовував Його як особливе знаряддя при створенні ангелів і людей, коли запропонував Йому стати Відкупителем людини. Спочатку Йому належало відкласти убік Свою славу як духовної істоти, щоб стати людською істотою і, тим самим, бути відповідним викупом для відкуплення людини, тобто віддати досконале людське життя за досконале людське життя, яке Адам втратив через гріх, і таким чином відкупити Адама і попутно всіх, хто втратив життя через нього. Це був вибір, і ніщо в Писанні не свідчить про те, що наш Господь, роблячи його, був якимось чином змушений прийняти рішення.
Наскільки нам відомо, наш Господь міг сказати, що Він вже дотримувався божественного закону і буде дотримуватися Його завжди, і що Він вирішив не відмовлятися від духовних умов заради людських, щоб потім повністю віддати життя в жертву за людей. Наскільки ми розуміємо принципи, які лежать в основі цього, така поведінка не принесла б ніякого осуду “Єдинородному”. З іншого боку, до пропозиції Отця додавалася нагорода, і ця нагорода була достатнім стимулом для нашого Господа Ісуса. Тому Він з радістю і готовністю взявся до праці. Апостол говорить про цю нагороду, згадуючи нашого Господа: “Замість [заради] радості, яка була перед Ним, перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого” (Євр. 12: 2). Апостол не уточнює, у чому полягала ця “радість”, але ми цілком можемо собі це уявити: (1) Він радів, насолоджувався виконанням волі Отця, мав довіру до Отця, що послух Йому, чого б це не коштувало, у кінцевому підсумку принесе приємні і щасливі наслідки. (2) Бувши причасником Духа Отця, Він співчував людству. Усвідомлюючи милостивий план Отця, Він радів, що може співпрацювати з цим планом підняття людини з гріха і смерті під час тисячолітнього Царства. [2HG084]
Вибір нашого Господа, очевидно, залишався відкритим для Нього і після того, як Він упокорився, залишив славу, яку мав у Отця, і став людиною. У віці 30 років, віці повноліття, Йому як і раніше потрібно було вибрати, чи Він буде продовжувати як досконала людина користуватися Своїми правами й привілеями і жити вічно захищеним життям, на яке мав би право як досконала людина під умовами Закону – “Людина, яка його виконує, буде ним жити” (Рим. 10: 5), – чи продовжить шлях, який розпочав, щоб виконати план Отця і стати Відкупителем людини, а потім повернутися до небесних умов з великою славою. Бачимо, що Він швидко прийняв рішення. Негайно після досягнення 30-річного віку Він прийшов до Івана, щоб христитися, засвідчуючи цим Своє посвячення до смерті в згоді з планом Свого Отця. Про стан Його серця говорить пророк: “Твою волю чинити, Мій Боже, Я хочу, і Закон Твій у Мене в серці”. Протягом трьох з половиною років Його служіння ми бачимо, як Він постійно і незмінно дотримувався цього вибору і день за днем віддавав Своє життя, виконуючи волю Того, Хто послав його, – віддавав Своє життя, Свою життєву силу, постійно приходив на допомогу хворим, яким співчував як “стогнучому створінню”, за яке помирав. Бачимо Його вірність Своєму вибору ціною всіх земних інтересів “аж до смерті, і то смерті хресної”.
Чи зробив наш Господь мудрий вибір? Чи обрав він кращу частку? А може Його життя і можливості були витрачені даремно, як припускали багато тих, хто бачив і знав Його? Ми відповідаємо, що життя, прожите в згоді з божественним запрошенням, не може бути витрачено даремно. І результати, звичайно ж, будуть славними й величними. Як свідчить апостол, саме так було з нашим Господом. Він отримав велику особисту нагороду: “Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім’я, що вище над кожне ім’я [наступне після Отця], щоб перед Ісусовим Ім’ям вклонялося кожне коліно... і щоб кожен язик визнавав... на славу Бога Отця” (Фил. 2: 9-11).
Але це особисте звеличення не було усією нагородою нашого Господа, а тільки її початком. Його тисячолітнє Царство з усіма можливостями й привілеями для повернення людства (відкупленого Його смертю) до людської досконалості все ще в майбутньому. Саме в це Царство, як Він сповістив, Він увійде як представник Отця з силою і великою славою, щоб, як провіщене “потомство Авраама”, принести передбачене благословення “всім поколінням землі” – великий підйом, суспільний, моральний, розумовий і фізичний, стогнучого створіння, велике випробування (можливість, перевірку), яке повинно прийти на кожну людину з метою показати, чи вона буде при сприятливих умовах і повному знанні слухняною Богу і, таким чином, гідною вічного життя, чи буде неслухняною і, таким чином, закономірно підлягатиме Другій Смерті.
Нагороди за те, що наш Відкупитель обрав “добру частку”, простягаються ще далі – за межі тисячолітнього Царства. Це Царство прийде до кінця, коли виконає свій призначений задум по підняттю людства. Потім, як особливо зазначає апостол, Христос “передасть царство Богові й Отцеві” (1 Кор. 15: 24, 28), щоб відновлений рід міг відтоді бути підзвітним безпосередньо Отцю як великому Цареві всесвіту, без будь-якого посередника або примирителя. Але слава нашого Господа, Його привілеї і служба на цьому не закінчаться. Святе Письмо говорить, що частиною Його нагороди була божественна природа і спільність з Отцем у Його престолі – не лише престолі землі, тисячолітньому Царстві, яке закінчиться в кінці тисячі років, але спільність у царстві Всесвіту – честь, гідність і т. п., які ми не в змозі оцінити. Хто може сумніватися в тому, що наш дорогий Відкупитель мудро обрав кращу частку, і що її переваги ніколи не будуть відібрані в Нього.

ЖАЛЮГІДНИЙ ВИБІР САТАНИ

З іншого боку, як протиставлення, апостол звертає нашу увагу на зовсім відмінну поведінку сатани, одного з провідних ангелів, який намагався зробити вибір, не запропонований йому Небесним Отцем, що стало бунтом – гріхом. Честолюбство сатани запалилося, коли він побачив наших перших батьків, Адама і Єву, в Едемі. Він побачив, що вони, хоча “не вельми применшені перед ангелами” (Гиж.) славою і гідністю, володіли здібністю, якої не було в ангелів – здібністю відтворювати свій рід, здатністю примножувати його. Думаючи, що вони подібні до ангелів, серед яких він ніколи не бачив смерті, сатана прийшов до висновку, що захоплення цієї першої пари, підпорядкування її своєму впливу означатиме розширення його впливу, і що він зможе використати їх як ядро влади й царювати як вождь, як бог над землею.
Відповідно такою була первісна спокуса, запропонована нашим першим батькам, щоб підштовхнути їх до непослуху Богу і змусити думати про сатану як про свого справжнього благодійника. Хоча цей план значною мірою втратив свою привабливість для сатани, коли людському роду було винесено смертний вирок – коли за гріхом прийшло розумове, моральне і фізичне виродження, смуток, біль і смерть, і коли сам сатана за свою невірність був позбавлений спілкування зі святими ангелами, – проте відтоді він дотримується тієї ж поведінки з людством. Ось уже 6000 років він прагне показати себе ангелом [2HG085] світла і зобразити людям Всемогутнього як злу істоту. І йому це значною мірою вдалося, про що свідчать неправильні уявлення про божество в язичників, а також у віровченнях християнства. На жаль! Яким злим був задум, вибір сатани! Яким згубним був його вплив на нього самого і на всіх, хто з ним пов’язаний! Якими жахливими, якими далекосяжними є згубні наслідки гріха! Святе Письмо відкриває нам, що справа ще не закінчена – що врешті-решт сатана буде знищений у Другій Смерті разом з усіма, які добровільно і свідомо стануть послідовниками Його злої поведінки й які, відповідно, названі його “ангелами”, слугами.

БАГАТО ХТО ЗАНАДТО СЛІПИЙ, ЩОБ ЗРОБИТИ ВИБІР

Сьогодні людство в цілому, перебуваючи під божественним вироком смерті, засліплене невіглаством, забобонами й фальшивими представленнями, які навів на них бог цього світу, сатана, лежить, за висловом Святого Письма, у “лукавому”. Люди занадто зіпсовані, щоб зробити який-небудь вибір; вони бачать надто невиразно. Бог не дасть їм великого остаточного вибору щодо життя або смерті в нинішніх умовах, розуміючи, що їхнє рішення може тільки нашкодити їм самим. Він відкладе можливості вибору для них до часу, поки умови не стануть більш сприятливими, ніж зараз, до часу тисячолітнього Царства, аж зійде Сонце Праведності і прожене “темряву [яка] землю вкриває, а морок народи” (Іс. 60: 2). Тоді в них буде вибір щодо добра або зла, життя або смерті, однак не тому, що Бог заборгував їм таку можливість, бо Він їм нічого не винен. Весь рід був справедливо засуджений на смерть через провину батька Адама. Підставою, на якій Бог має намір дати їм майбутнє випробування в сприятливих умовах, є Його благодать, Його милосердя, Його любов, явлена в Ісусі і виконаній Ним викупній праці – “викупі за всіх: свідоцтві свого часу” (1 Тим. 2: 6, Хом.).
А поки що, до призначеного часу Царства і випробування світу щодо життя або смерті, Небесний Отець дозволив з’явитися посланню, для якого, хоча воно відкрите для юдея і поганина, раба і вільного, не всі мають “вуха, щоб чути”, і “очі, щоб бачити”. Величезна маса людей засліплена і глуха, коли йдеться про послання цього Євангельського віку.
Апостол пояснює ситуацію, кажучи, що “невіруючим... бог цього віку засліпив розум” (2 Кор. 4: 4). Пророк запевняє, що наближається час, коли “розплющаться очі сліпим і відчиняться вуха глухим”. Але зараз тим, хто хоч трохи чує і хоч трохи бачить Божу благодать у Христі, для кого праведність,  побачена мигцем, є привабливою, Господь пропонує в Євангельському віці особливий привілей і поклик. Це привілей бути виправданим вірою – бути визнаним Господом не з причини слабкостей занепалої плоті, а завдяки волі, наміру розуму. Такою є пропозиція зовсім іншої Угоди, забезпечена жертвою дорогого Відкупителя за людину.
Для тих, хто чує і вірить, є поклик посвятити своє життя Господу – дивитися на Ісуса, приймати Його як свій зразок і ходити Його слідами “вузькою дорогою”. Це вибір, це не примусова річ, так само як вона не була примусовою для нашого дорогого Відкупителя! Але чи буде вигідно йти за Ним, йти Його слідами? Він попереджає всіх охочих почати, що бути Його учнями означає нести хрест – означає, що світ буде їх зневажати, ненавидіти, як зневажав і ненавидів Його; що світ буде їх неправильно розуміти й облудно наговорювати на них всяке слово лихе, як наговорював на Нього; що ворогами людини будуть її домашні, як Юда зрадив Його. Але Він також запевняє нас, що “коли терпимо [з Ним], то будемо разом також царювати”; “коли разом із Ним ми померли, то й житимемо разом із Ним”. Умови цієї пропозиції викладені настільки виразно, що дослідникові Біблії прочитати їх неправильно і зробити висновок, що вони є пропозицією бути перенесеним на небеса на ложі, встеленому квітами, було б непробачно. Учитель також звернув увагу на те, що ми не повинні сподіватися, що нашими супутниками на цій “вузькій дорозі” будуть великі, мудрі або вчені відповідно до поведінки та оцінки цього світу; що спадкоємцями Царства будуть переважно “бідарі цього світу... багаті вірою”, загалом лише “мала черідка”.

ЧИ ОБИРАЄМО МИ ЦЮ ДОБРУ ЧАСТКУ?

Протягом усього Євангельського віку ті, хто чув євангельське послання більш-менш чітко, мали нагоди обирати між служінням і нагородами Бога і Мамони. Як ми обираємо в цій справі? Якщо, як дає зрозуміти апостол, ця можливість вибору була великою милістю для нашого Господа Ісуса, якщо велика нагорода прийшла до Нього через послух, то наскільки мудріше для нас, “з природи дітей гніву”, що загрузли в гріху і його бідах, прийняти божественну милість з її великою славою, честю, безсмертям і привілеєм співспадкоємства в Царстві! Що ми вибираємо, дорогі браття? Я вірю, що ви, як і я, вирішили і ніколи не зміните цього рішення – йти за Господом “через ганьбу й хвалу”, бути вірними Йому та Його справі, Його слову та Його [2HG086] братам до самої смерті. Це, безумовно, надзвичайно чудовий вибір. Таким чином ми обираємо “добру частку”.
Зазначивши, що прийняття євангельського поклику не є примусовою річчю і що ухиляння від “вузької дороги” не тягне за собою ні покарання вічними муками, ні навіть покарання за умисний гріх, яким є Друга Смерть (ні для нашого Господа, ні для нас), ми повинні відзначити, що прийняття євангельського поклику цілковито змінює справу. Відтепер ми знаходимося на випробуванні, результат якого невідворотний, а саме: наше посвячення іти “вузькою дорогою” слідами Господа має на увазі значну міру знання, а прийняття нас Господом, наше входження в Його сім’ю синів має на увазі подальше зростання в знанні в школі Христа. Такі милості й таке знання, вказує апостол, приносять відповідальність і роблять результати доленосними для вічного життя або вічної смерті. Його аргументи переконливо представлені в Посланні до Євреїв 6: 4-8 і 10: 26-31. Однак ми повинні пам’ятати, що увергнути таких у Другу Смерть можуть не спокуси й слабкості, а лише навмисний, свідомий гріх проти світла і знання. Ті, які заблукали, отримають “різки” для виправлення і повернення, тоді як навмисне злі будуть зараховані до “нечестивих”, які, як каже Господь, будуть “знищені” в Другій Смерті.

ДОБРИЙ, КРАЩИЙ І НАЙКРАЩИЙ ВИБІР

У нашому тексті йдеться про вибір між двома добрими речами й мається на увазі, що ті, хто дійсно Господній, можуть обрати добре або краще. Тому думка нашого тексту, мабуть, особливо стосується всіх тих, хто щиро став Господнім народом. Марта обрала добру частку, вона дійсно “у ревності не лінувалася, духом палала, служила Господеві”, і в усьому цьому її поведінку, далеку від докору, ми впевнені, Господь високо оцінив. Протиставлення Господом двох сестер і Його особливе схвалення поведінки Марії, ймовірно, не проявилося б, якби Марта не нарікала на сестру, вважаючи її байдужою до гостинності дому.
Наш Господь, який цінував обох сестер, скористався нагодою, щоб показати Марті, що хоча її поведінка була гідною похвали і Він, безумовно, її цінував, все ж поведінку Марії він цінував більше. Марта так любила Господа, що хотіла зробити для Нього все. Марія теж любила Господа і те, що Господь любив і про що з радістю розмовляв, настільки, що не могла відмовитися від задоволення бути в Його товаристві і спілкуватися з Ним, як би їй не хотілося приєднатися до сестри в приготуванні вишуканої гостини на Його честь. Марія більше від Марти цінувала духовну їжу, яку Господь роздавав, про яку Він говорив Своїм учням, коли біля колодязя поблизу Самарії вони просили Його: “Учителю, їж”, а Він відповідав: “Я маю поживу на їдження, якої не знаєте ви”. “Пожива Моя – чинити волю Того, Хто послав Мене”, – знову сказав Він.
Для тих, хто вже обрав Господа, хто обрав милостиві обітниці, обрав праведність, і хто, обравши їх, відкинув гріх, сатану, світ і самолюбство, є урок в словах нашого Господа до Марти. Отже, обравши те, що є добрим з усякого погляду, ми повинні розуміти, що з погляду Господа є речі кращі, найкращі і добрі. Урок, очевидно, в тому, що хоча зусилля в служінні Господу в щоденних і духовних справах є правильною, похвальною річчю, яку Господь цінує, водночас є щось, що Господь може цінувати ще більше. Найбільше він цінує тих, хто голодний і спрагнений праведності, хто “годується Його словами”, хто “сидить біля Його ніг”, хто захоплюється Його славним планом і радіє сяйву його розгортання.
Крім важливості правильного вибору в усіх життєвих справах і усвідомлення того, що найменша помилка може вплинути на всі наступні справи в нашому житті, особливий урок, на якому ми хотіли б зробити наголос, полягає в тому, що хоча активність в служінні Господу є ознакою нашої любові до Нього, ще більша ознака нашої поваги проявляється в спілкуванні з Ним у молитві і вивченні Його Слова. Марія не проводила весь свій час біля ніг Господа, слухаючи Його, але коли їй випала така сприятлива нагода, вона не пройшла повз неї. Вона вибрала її, вона домоглася її, вона отримала з нею благословення і, безсумнівно, була краще підготовлена до подальших учинків.
Так повинно бути й з Господнім народом. Він не повинен думати, що час, витрачений на спілкування з Господом і вивчення Його Слова, витрачений даремно. Навпаки, він повинен усвідомлювати, що час, проведений біля ніг Учителя, вбираючи Його слово і Його дух, буде для нього підготовкою до випробувань служіння і до більш мудрої активності в цьому служінні, і що така поведінка отримає Його схвалення. Оберімо найкращу частку – ту, яка найбільш до вподоби нашому Господу.
2HG080