[263]
РОЗДІЛ XI

СВЯТИЙ ДУХ ПРИМИРЕННЯ
РОЗГЛЯД МОЖЛИВИХ ЗАПЕРЕЧЕНЬ

Розгляд на перший погляд суперечливих віршів Святого Письма –
ВНАСЛІДОК перекладу Святого Письма тринітаріями (мова йде про обидва англійські переклади – Common Version i Revised Version) багатьом уривкам було надано упереджений й перекручений зміст, що привело до явної незгоди між деякими з них і тим, що, як ми вже попередньо бачили, є біблійним та розсудливим поглядом на тему, яка нами обговорюється, – що святий Дух від Отця і через Сина є Духом примирення в Господньому народі. Тому ми зараз візьмемо різні вірші – всі ті, які на нашу думку здатні збити з пантелику багатьох. Давайте розглянемо їх разом, за умови, що наші серця цілковито віддані Божому Слову і прагнуть бути ведені Духом Істини. Тоді ми перейдемо до розгляду інших сторін цього питання, які неможливо добре зрозуміти, доки не позбутися сподіваних заперечень. [264]

“ДУХА НЕ ВГАШАЙТЕ”
1 Сол. 5: 19

Вгашати означає гасити, так як ми гасимо вогонь або світло. Грецьке слово, перекладене тут “вгашати”, зустрічається в Новому Завіті вісім разів, і в кожному іншому випадку відноситься до гасіння вогню або світла. Маючи це на увазі, пам’ятаймо, що завдяки наявності в нас святого Духа, або розуму Бога, який нас освічує, ми названі “світлом для світу” (Мт. 5: 14). Тому, бачимо, апостол мав на думці, що якщо дух світу заманить нас у суєтність, то в результаті погасне, затьмариться, світло святого розуму, Божого Духа, в нас, яке від нас світить на інших. З цим погоджується вислів нашого Господа: “Коли світло, що в тобі, є темрява [погасло], то яка ж то велика та темрява!” (Мт. 6: 23).

“НЕ ЗАСМУЧУЙТЕ ДУХА СВЯТОГО БОЖОГО, ЯКИМ ВИ ЗАПЕЧАТАНІ НА ДЕНЬ ВИКУПУ”
Еф. 4: 30

Печатати означає позначати або визначати. Дітей цього світу можна визначити за деякими ознаками, а Божих дітей, Нові Створіння в Христі, за іншими ознаками, або рисами. Ознакою одного класу є дух (розум, вдача, воля) світу, натомість печаттю, або ознакою, іншого класу є Дух (розум, вдача, воля) Бога. З миті справжнього посвячення Богу докази, знаки, або печать, можна помітити в словах, думках і поведінці. Ці знаки стають щораз більш виразними в міру того, як новий розум зростає в благодаті, знанні та любові. Іншими словами, Дух (розум) Бога стає нашим розумом, або духом, настільки, наскільки ми зрікаємось нашої людської волі, або духа, і у всьому підкоряємось волі, або Духу, Бога. Таким чином, до нас звернено заклик дозволити, щоб у нас були ті самі думки, [265] що й у Христі Ісусі, Господі нашім, тобто розум, або схильність, виконувати лише волю Отця. Отже, наш новий розум, або Дух, є святим, керованим Богом. У вищезгаданому вірші апостол закликає не робити нічого, що могло би порушити нашу угоду – не робити нічого, що засмутило би наш новий розум або викликало осуд нашого сумління через невиконання обов’язків; що ранило би наше сумління як Нових Створінь у Христі. Не засмучуйте святий Дух, розум Бога, у вас, який є вашою печаттю божественного синівства.

“ДУХ ПРАВДИ”

 “Дух правди... не буде казати Сам від Себе, а що тільки почує, – казатиме, і що має настати, – звістить вам” (Ів. 16: 13).

Цей вірш ми вже розглядали на 170 сторінці, але деякі додаткові особливості потребують розгляду тут. Учні, будучи юдеями та тілесними людьми, дивились на речі зі земного погляду, сподіваючись людського визволення та земного царства під владою деградованих людей. Наш Господь вже розмовляв з ними про Боже Царство, та тільки тепер Він пояснив, що повинен померти, повинен залишити їх і піти в далеку країну, щоб отримати повноваження, які стосуються Царства, й повернутись, щоб встановити Своє Царство та прославити з Ним Його вірних як співспадкоємців у цьому Царстві (Лк. 19: 12). Сподіваючись, що Його слова пробудять у них розчарування, Він запевнив їх, що вони не будуть залишені самотніми; і як Отець послав Його виконати певну працю, так під час Його відсутності Отець пошле іншого Утішителя, у Його ім’я, як Його представника протягом певного часу. Вони не повинні приходити до висновку, що майбутній Утішитель має бути іншим Месією або іншим учителем. Тому Він каже: “Він не буде казати Сам від Себе”, – не буде навчати самостійно і всупереч Моєму вченню, яке ви вже отримали, – але “що тільки почує, – казатиме”.
[266] Тобто цей Утішитель буде лише засобом порозуміння між Отцем і Мною з одного боку і вами, Моїми вірними послідовниками, з іншого: Дух Правди, як Мій представник, поглибить і більш докладно представить вашій увазі різні істини, які Я вже виклав вам, але які ви ще не готові ясно усвідомити – які в дійсності ви ще не в змозі зрозуміти, поки Я не заплачу вашого викупу, не предстану перед обличчям Отця і не представлю його перед Ним за вас. Тоді, згідно з планом Отця, Я зможу через цього Утішителя повідомляти вам духовні речі, до яких зараз ви ще не готові і на які, не отримавши примирення, ще не маєте зараз жодного права. А коли прийде властивий час зрозуміти майбутні речі, цей Дух Отця, Мій Дух, посланий в Моє ім’я як результат Моєї викупної праці, поведе вас крок за кроком до повного зрозуміння всього, що вам необхідно і належить розуміти. “Він [Святий Дух Отця, вплив, або сила] прославить Мене, бо він візьме з Мого та й вам сповістить. Усе, що має Отець, то Моє [Його плани і Мої є в досконалій згоді]; через те Я й сказав, що він візьме з Мого та й вам сповістить”.
Тому вам не варто очікувати нового вчення, яке піддає сумніву Моє вчення, а радше подальшого розвитку та навчання згідно з Моїм вченням: всі вчення грядущого Утішителя будуть у згоді з Моїми і матимуть на меті показати вам ясніше, що Я – Месія. Вам не потрібно сумніватися в істинності вчення цього Утішителя, оскільки це – Дух Правди і походить від Отця. Цей Дух Правди буде Моїм посланцем, щоб передати вам Мої вчення й показати майбутнє (Ів. 16: 13).
Так і було: протягом Євангельського віку Дух Правди все більше і більше виявляв Церкві про страждання Христа й необхідність мати в них участь кожному члену Його “Тіла”, а також показував шлях, який ми повинні обрати, щоб йти слідами нашого Відкупителя [267] й Господа. Ще він показував нам велич слави Його нагороди і наш привілей стати “спадкоємцями Божими, а співспадкоємцями Христовими, коли тільки разом із Ним терпимо, щоб разом із Ним і прославитись”. Автором усієї цієї правди є Єгова, Отець усіх, і все, що ми отримали протягом цього віку, походило від Нього – від Того, від Кого походить кожний добрий і досконалий дар. Він посилав її за допомогою давно приготованих засобів – через пророчі та образні вчення минулого, відкриті для нас натхненними словами нашого Господа Ісуса та його натхненних апостолів. Тож через отримання святого Духа в наші серця і через поведінку в згоді зі Словом і планом Отця ми в змозі оцінити речі, які Бог приготував для тих, хто любить Його, і ходити вірою, а не видінням.

“УТІШИТЕЛЬ ЖЕ, ДУХ СВЯТИЙ, ЩО ЙОГО ОТЕЦЬ ПОШЛЕ В ІМ’Я МОЄ”
Івана 14: 26

Ми вже розглядали це слово “дух” (в англійській Біблії “ghost” – “привид”) на стор. 169, але тепер ми звертаємо увагу на вислів, що святий Дух мав бути посланий Отцем. Це говорить про те, що він є підвладним Отцю впливом, або силою, а не іншою істотою, рівною в силі та славі, як помилково стверджують людські догми. Вся сила Бога повністю підвладна Йому, як наша сила підвладна нам. Звідси вислів, що Отець пошле Свій Дух, або, як пророк висловився: “Я вкладу у ваше нутро Дух Мій” (Хом.). Більше того, сказано, що святий Дух посланий в ім’я Ісуса – так само, як слуга посланий від імені свого господаря, а не від свого власного імені. Перед нами ще одне заперечення небіблійної теорії про трьох богів, рівних в силі та славі. Тут чітко сказано про вищість Отця: святий Дух – це Дух, влада, вплив Отця, посланий на вимогу і в ім’я нашого Відкупителя, Ісуса. Чому в ім’я Ісуса? Тому що [268] вся справа відкуплення та реституції грішників, вся справа Примирення була поручена Сину, а святий Дух Отця є засобом, який Син використовує, щоб наділити благословеннями, купленими Його дорогоцінною кров’ю.
Коли Святий Дух Отця зійшов на нашого Господа Ісуса при Його хрищенні та посвяченні, це дійсно було утіхою та великим благословенням, але, тим не менше, це означало для Нього жертвування кожної земної цілі та надії заради виконання Божественного плану. Якби наш Господь думав по-іншому, свавільно й корисливо, то керівництво святого Духа замість утіхи приносило б Йому занепокоєння, Його серце було би сповнене незадоволення, досади, спротиву. Так само відбувається з Господнім народом: чим більше буквальна людина може розпізнати розум Господа, тим більше вона стає нещасною і почувається незручно, бо це суперечить її духу, розуму, волі, і докоряє їй. Але для “Нового Створіння у Христі” (якого власна воля мертва і яке прагне пізнати волю Отця й виконувати її) ясне розуміння волі та плану Отця і керівництво божественного провидіння разом із вказівками божественного Слова є справді втішливим, приносячи мир, радість і задоволення навіть серед труднощів і гонінь. У згоді з цією думкою є слова апостола щодо Слова правди, Дух якого треба прийняти й оцінити, щоб відчути утіху. Він каже: “Все, що давніше написане, написане нам на науку, щоб терпінням і потіхою з Писання ми мали надію” (Рим. 15: 4).

СПОВНЕНІ ДУХОМ СВЯТИМ

“Усі ж вони сповнились Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав” (Дії 2: 4).

Цей текст описує подвійну діяльність святого Духа: (1) Він був розумом, вдачею, Духом Бога, який діяв в [269] учнях як Дух прийняття, приводячи їхні серця до близької згоди й порозуміння з Отцем та з прославленим Відкупителем; (2) крім того святий Божий Дух (сила, вплив), діючи на них, давав особливі чудесні дари для свідчення світові й для закладення Церкви. І якщо вкрай нерозсудливо вважати, що Бог особисто входить в одну людину, і ще більш нерозсудливо вважати, що Бог особисто входить у сотню, тисячу або мільйони осіб, то, навпаки, немає нічого нерозсудливого в тому, що сила Всевишнього (сила, вплив Єгови) може бути в сотнях, тисячах чи мільйонах (і на них), жодним чином не перешкоджаючи особистій присутності Єгови на престолі Всесвіту.

ОБМАНЮВАТИ СВЯТИЙ ДУХ

 “І промовив Петро: «Ананію, чого сатана твоє серце наповнив, щоб ти Духу Святому неправду сказав та присвоїв із заплати за землю?»” (Дії 5: 3).

Сатана наповним серце Ананії таким самим чином, як Бог наповняє серця Свого народу Своїм Духом, Своїм впливом. Дух сатани є духом жадібності та самолюбства, що не цурається обману для досягнення своїх цілей. Петро, який одержав особливий “дар розпізнавання духів”, був здібний читати серце, читати думки і тому міг бачити, що Ананій та Сапфіра поступали нечесно, вдаючи, що роблять те, чого насправді не робили. При цьому варто зазначити, що апостол вживає слова “Бог” і “святий Дух” почергово, кажучи в 3 вірші, що вони говорили неправду святому Духові, а в 4 вірші, що вони говорили неправду Богові. Суть така ж: Божий святий Дух, який діяв через апостолів, однозначно був представником Бога. Тому обманюючи апостолів, які представляли Бога і Його святий Дух, Ананій і Сапфіра обманювали Бога, обманювали святий Дух Бога, чиїм знаряддям і представником був Петро. [270]

СПОКУШУВАТИ СВЯТИЙ ДУХ

“І промовив до неї [Сапфіри] Петро: «Чому це ви змовилися спокушувати Господнього Духа?»” (Дії 5: 9).

Це слід розуміти так само, як вищеописане, але той самий Дух згадується тут як “Господній Дух”, і апостол, ймовірно, мав на увазі Господа Ісуса. Тут можна легко побачити також обґрунтованість цього. Дух Отця (святий Дух) перебував передусім у Церкві як представник Господа Церкви, тобто Голови, діючи через розум Його “Тіла” – у даному випадку через його апостола, натхненого й спонукуваного Духом.

ГРІХ ПРОТИ СВЯТОГО ДУХА

“І як скаже хто слово на Людського Сина, то проститься йому, а коли скаже проти Духа Святого, не проститься йому ані в цім віці, ані в майбутнім” (Мт. 12: 32).

Висновок, який роблять з цього твердження ті, хто вважає, що святий Дух є Богом-особою, окремим і відмінним від Отця та Сина, полягає в тому, що святий Дух є набагато важливішою особою, ніж Отець або Син. Але, як ми вже бачили, Святе Письмо ніде не визнає, що є більше, ніж один Бог, Отець, з Якого все і Який понад усе, і один Господь Ісус Христос, Котрим усе, – наступний після Отця, піднесений до цього становища силою Отця. Святий Дух був від Отця і через Сина, тому він не може бути вищим від них, навіть як особа. Але ми переконались у тому, що жодна особистість не пов’язана зі святим Духом. Це, швидше, Дух особи, тобто істоти, Дух Господа, Його вплив, Його сила і в цьому значенні слова представляє усю Його мудрість, велич, силу та любов. Тому давайте глянемо, що означає цей уривок.
З контексту бачимо, що наш Господь Ісус щойно скористався цією дарованою Йому Отцем божественною силою, або святим Духом, [271] щоб вигнати демона. Фарисеї, які бачили чудо і не могли його заперечити, прагнули перекрутити Його силу, стверджуючи, що його зроблено сатанинською силою. У відповідь наш Господь рішуче заперечив, що сила, яку Він використовував, була Його власною силою, і ствердив, що це була божественна сила, вплив, кажучи: “Духом Божим виганяю Я демонів”. Далі він зганив фарисеїв за те, що вони настільки злобні, що приписують злому джерелу те, чого не можуть заперечити як добру справу, в якій не було найменшого признака гріха, самолюбства або навіть амбіції. Він назвав їх “родом зміїним”, залежним від традицій своєї церкви настільки, що їхні розуми засліплені для більшості простих і явних істин. Було цілком очевидно, що сила (вплив), яка оволоділа бідолашним, була демонською, згубною, і будь-яка сила, яка б її усунула, мала бути протилежною до цього злого впливу. Тож цим учителям не було виправдання, коли вони стверджували безпідставно, що чудо відбулося силою сатани.
Далі наш Господь показав, що хоча вони ненавмисно блюзнили Єгову і не особливо блюзнили Його, вони блюзнили святу силу, Дух, який діяв у Ньому. Хибно розуміти і хибно представляти невидимого Бога було би значно меншим злочином для них. Так само лихословити нашого Господа Ісуса і хибно трактувати Його мотиви, стверджуючи, що Він просто намагався захопити престол і возвеличитися владою, також було би порівняно легким злочином, оскільки вони вимірювали Його мотиви виходячи з власних егоїстичних амбіцій та гордості. Але їхня поведінка була гіршою: коли вони стали свідками прояву божественної сили в доброму вчинку звільнення одного зі своїх ближніх від влади диявола, їхнє блюзнірство цієї святої сили означало більшу міру злоби й ворожості серця, ніж будь-який інший злочин.
Наш Господь показав їм, що у своєму невігластві [272] та засліпленні вони могли неправильно сприйняти Його Самого, Його слова, Його зусилля, і в подібному засліпленні могли неправильно сприйняти багато Божих справ, лихословлячи їх. Та коли вони стали свідками Божої сили, на явну противагу силі диявола, факт, що вони лихословили її, найбільш безпомилково свідчив про те, що їхні серця були в найбільш грішному стані. Гріхи невігластва можуть прощатись людям – будуть прощатись людям, тому що невігластво прийшло через гріхопадіння, а викуп був заплачений за всіх, хто розділив гріхопадіння та його прокляття. Але гріхи проти виразних проявів божественної благодаті не можна приписати слабкості плоті та спадковості, і вони повинні бути поставлені за провину, як свідома недоброзичливість серця, яка не пробачається.
Умисне, свідоме зло ніколи не матиме прощення – ні в цьому віці, ні в прийдешньому. Божа пропозиція не полягає в тому, щоб примушувати людей до згоди з Собою. Відкупивши їх, Він дасть всім можливість прийти до пізнання правди і стати свідками Божої доброти через дію Його святого Духа. Тоді кожний, хто далі не буде погоджуватися з божественним порядком, покаже себе умисним грішником, свідомим противником святої Божої сили. Для таких Господь не має подальших проявів благодаті.
Ми не можемо судити, чи досить виразно книжники та фарисеї усвідомлювали Божу святу силу, щоб підлягати Другій Смерті за те, що з докором називали її злою силою. Ми не в змозі судити, оскільки не можемо читати їхні серця, і в даному випадку наш Господь не виклав цю річ повною мірою. Якщо б ми були впевнені, що вони згрішили проти виразного світла, згрішили повною мірою проти Божої сили, ми не могли би мати жодної подальшої надії щодо них і вважали би, що вони загинуть Другою Смертю, бо свідомо відкинули Божу благодать. Але якщо вони не отримали достатнього світла та знання, не мали достатньо діла зі святою Божою силою, що могло би бути для них повним випробуванням, то остаточно вони повинні опинитись на такому повному випробуванні, перш ніж можуть одержати повне покарання – Другу Смерть.
[273] Але кожен гріх проти святого Духа, проти ясного світла та знання божественної сили непростимий, тому що він свідомий. Якщо це буде навмисний гріх проти певної міри світла, тоді неминуче прийдуть “батоги”, покарання. Якщо це буде навмисний гріх проти більшої міри світла і більшої милості по відношенні до святої Божої сили, тоді буде більше батогів. Але якщо провина містила в собі повне, виразне уявлення про добро й зло і повний, свідомий спротив святій Божої силі, це буде означати вічне знищення, Другу Смерть, повну заплату за гріх. Прощення гріхів, забезпечене викупом, покриває гріхи незнання або слабкості внаслідок гріхопадіння, а не особисті, добровільні, навмисні гріхи проти світла. Ми не повинні забувати, що в багатьох гріхах з певною мірою добровільності поєднується певна міра слабкості або незнання праведних принципів, або те й інше. Залежно від міри незнання та слабкості, будь-який гріх можна пробачити через благодать Бога в Христі – через віру в Його примирення і прийняття його. І наскільки будь-який гріх був свідомим і умисним, настільки він непростимий і має бути спокутуваний покаранням – “батогами”, якщо в гріху є ще щось, що заслуговує на прощення; або смертю, знищенням, якщо в гріху вже не можна знайти нічого вартого прощення.
Якщо так, то всякий навмисний гріх є гріхом проти світла, гріхом проти святого Духа правди, і такий гріх не буде прощений ніколи.

“ДУХ ДО ПИЛИПА ПРОМОВИВ: ПІДІЙДИ ТА Й ПРИСТАНЬ ДО ЦЬОГО ПОВОЗУ”
(Дії 8: 29)

У цих словах і в цьому контексті немає нічого, що вказувало би на потребу в іншому Бозі. Навпаки, якщо ми розуміємо, що саме Господь Своїм Духом, впливом, силою скерував Пилипа і звелів наблизитися до повозу євнуха, то кожна вимога отримує задовільну відповідь, і єдність з іншими віршами Писання збережена. Яким чином Пилип був наставлений святим Духом, нам не сказано, і було би нерозумно [274] спекулювати. Наш Бог має у Своєму розпорядженні необмежені засоби для передачі Своїх побажань Своєму народу. Порівняйте вірш 39.

“ДУХ ПРОМОВИВ ДО НЬОГО: ОНДЕ ТРИ ЧОЛОВІКИ ШУКАЮТЬ ТЕБЕ”
(Дії 10: 19)

До цього можна застосувати ту саму відповідь, що й до попереднього заперечення. Нам зовсім неістотно, як сила, вплив, Дух Бога звертався до Петра, передаючи йому цю інформацію. Достатньо знати, що Господь дійсно скерував апостола, та ще й так, що апостол все ясно і правильно зрозумів, про що свідчить продовження розповіді.

“ПРОРІК СВЯТИЙ ДУХ: ВІДДІЛІТЬ ВАРНАВУ ТА САВЛА ДЛЯ МЕНЕ НА СПРАВУ, ДО ЯКОЇ ПОКЛИКАВ Я ЇХ”
(Дії 13: 2)

Судячи з нашого вірша, тут, як і в інших випадках, святий Дух використовує вирази особистого і чоловічого роду. Проти цього, звичайно, не може бути жодних заперечень, оскільки Бог всюди застосовує до Себе вирази особистого і чоловічого роду. І тут це не менш доречно, оскільки мова йде про силу Єгови та про інформацію, яку Він дав. Нам не сказано, яким чином святий Дух повідомив, “прорік”, або вказав, відділити Павла та Варнаву. Але ми знаємо, що всі посвячені діти Господа є покликані Його Духом бути служителями, або слугами, правди, і відповідно до їхніх здібностей і нагод вони повинні бути вірними й діяльними слугами. До них всіх Дух звертається із загальним закликом: “Чого тут стоїте на місці?.. Ідіть і ви у виноградник”. Тому особливі здібності і сприятливу нагоду треба сприймати як особливий Господній поклик до більш публічної діяльності для служби правді. І хоча таланти, якими володіли Павло та Варнава, слід розглядати як підкреслення загального поклику святого Духа для них [275] (служити тим, до чого вони мали особливі таланти), цілком імовірно, що святий Дух у цей час використав один з “дарів”, які тоді були в Церкві – дар пророцтва, – щоб показати Господню волю відносно Павла та Варнави, бо читаємо: “А в Антіохії, у тамошній Церкві були ці пророки...” (Дії 13: 1).
Однак ми повинні пам’ятати слова апостола до Галатів (1: 1) щодо його поклику до служіння. Він стверджує, що одержав свої повноваження від Отця й Сина, при цьому зовсім не згадуючи святого Духа як ще одного рівноправного Бога: “Апостол Павло, поставлений ні від людей, ані від чоловіка, але від Ісуса Христа й Бога Отця, що з мертвих Його воскресив”. Якщо б святий Дух був особою, якщо б він був Богом, особливим повноваженням якого було би призначати служителів правди (і таким є загальне твердження), то таке упущення згадати святий Дух було би цілком непослідовним і нерозважним. Та коли в нас є правильне уявлення про святий Дух, а саме, що це Дух, вплив, сила, влада Отця і Сина, або обидвох разом, тому що Їхні цілі єдині, тоді все є гармонійне та розумне.

“БО ЗВОЛИЛОСЬ ДУХОВІ СВЯТОМУ І НАМ”
(Дії 15: 28)

Апостоли зібрались на нараду, щоб відповісти на питання Церкви з Антіохії щодо зобов’язань перед юдейською Угодою, або Угодою Закону, тих, які не були юдеями за походженням. Ми впевнені, що рішення прийнято не тільки думкою апостолів, а що їхня думка була підтверджена якимось чином Господом, і у них були докази того, що їх рішення було розумом Господа, Духом Господа, волею Господа.
Апостол Яків, головний промовець наради, дає ключ до зрозуміння того, яким чином була виявлена Божа воля, розум, і ми бачимо, що цей самий метод, запропонований усій [276] Церкві, донині використовується вірними, а саме: дослідження Писання у світлі божественного провидіння. Розмірковуючи над тим, якою є думка Господа щодо цього питання, а також переглядаючи особливе провіденціальне керівництво Петром – як він був посланий до Корнилія, першого наверненого поганина, – він звертає увагу на ще невиконане пророцтво, яке цитує. Зроблені з цього висновки він і вся Церква прийняли як вчення святого Духа. Розгляньте Дії 15: 13-18.

“ДУХ СВЯТИЙ ЇМ НЕ ЗВЕЛІВ ПРОВІЩАТИ СЛОВО В АЗІЇ”
(Дії 16: 6)

Виглядає, що така форма висловлювання має на увазі загальноприйняту думку, що святий Дух є особою, яка говорить, забороняє і т. д. Проте розгляд цього тексту у світлі його контексту показує, що він повністю відповідає всьому тому, що ми дізнались на цю тему, підтверджуючи думку, що святий Дух є святим впливом (силою) Бога Єгови і нашого Господа Ісуса Христа, через який воля Отця і Сина доводиться до відома посвячених, яким би чином це не відбувалося. Нам конкретно не сказано, як апостолу та його спільникам було заборонено продовжувати проповідницьку діяльність в Азії, але, мабуть, їх щось зупинило, тобто їм не було дозволено йти в Азію – цьому перешкодили несприятливі обставини. Немає значення, як вони були зупинені. Урок у тому, що Сам Бог керував Своєю справою, і що напрямок й шлях апостолів були справою божественного керівництва. Вони були керовані Господнім Духом; Господь використовував невидиму силу, щоб направляти їх як Своїх слуг.
У кожному разі, ми можемо бути певні, що Господнє керівництво було для апостола чимось більшим, ніж просто розумовим сприйняттям. Ілюстрація одного зі способів керівництва Духа в таких справах представлена в контексті. Вночі Павло бачив видіння; чоловік із Македонії стояв і благав його, говорячи: – Прийди в Македонію і допоможи нам. Після цього видіння вони негайно [277] вирішили піти в Македонію, зрозумівши, що Господь покликав їх проповідувати там Євангеліє (вірш 9). Ці різні дії показують нам, що методи, якими Бог навчав і провадив у ті дні, не дуже відрізняються від тих, які Він використовує зараз у керівництві Своїми слугами. І всі такого роду непрямі, неособисті вказівки є правильно показані як такі, що були від Господнього святого Духа, впливу, сили, або через нього. Якби послання передав ангел, як Петру у в’язниці (Дії 5: 19; 12: 7), чи якби наш Господь звернувся до Павла особисто, як Він зробив по дорозі в Дамаск (Дії 9: 4; 1 Кор. 15: 8), це не приписувалось би святому Духу, тобто силі, Господа, а Самому Господу або ангелу.

“ДУХ СВЯТИЙ В КОЖНОМУ МІСТІ ЗАСВІДЧУЄ, КАЖУЧИ, ЩО КАЙДАНИ ТА МУКИ ЧЕКАЮТЬ МЕНЕ”
(Дії 20: 23)

Ніщо тут не вказує на думку про особистість святого Духа. Якраз навпаки, як ілюстрацію знарядь, за допомогою яких Божа свята воля (Дух) інформувала Павла про кайдани, які чекають його в Єрусалимі, зверніть увагу на розповідь про один з таких випадків свідчення в Кесарії. У місцевій Церкві був чоловік на ім’я Агав, який мав поширений у той час дар пророцтва. Запис подає: “І прийшов він до нас, і взяв пояса Павлового, та й зв’язав свої руки та ноги й сказав: «Дух Святий так звіщає, Отак зв’яжуть в Єрусалимі юдеї того мужа, що цей пояс його, і видадуть в руки поган»” (Дії 21: 11). Приятелі спочатку намагалися відрадити апостола йти в Єрусалим, та він вирішив, що в жодному разі не заважатиме задуму Господа стосовно себе, твердячи, навпаки, що він не тільки готовий бути зв’язаним, але й померти в Єрусалимі за ім’я Господа Ісуса. (Слід зазначити, що апостол не згадує святого Духа – що він готовий померти за ім’я святого Духа).
[278] Коли приятелі в Кесарії побачили непохитність апостола, вони сказали: “Нехай діється Божа воля”. Таким чином, у кожному випадку свідчення святого Духа приймалося ранньою Церквою як воля нашого Господа Ісуса Христа, воля Котрого була також волею Отця (Дії 21: 10-14).

СВЯТИЙ ДУХ ПОСТАВИВ ДЕЯКИХ ЄПИСКОПАМИ

“Пильнуйте себе та всієї отари, в якій Святий Дух вас поставив єпископами, щоб пасти Церкву Божу”
(Дії 20: 28)

Ці слова були адресовані старшим Церкви в Ефесі. Апостол звертає увагу на факт, що їхнє становище в Церкві як слуг правди не було просто призначенням самих себе, чи просто призначенням або визнанням Церквою, але що в справі їхнього вибору Господь діяв через Свій святий Дух. Він хотів дати їм зрозуміти, що вся заслуга їхнього становища полягала в тому, що воно мало божественне признання, і що вони були слугами Церкви за Господнім призначенням через Його святий Дух, або вплив, який провадив, направляв справу їхнього вибору та керував нею. Так в іншому місці апостол каже, звертаючись до Церкви, а не до світу: “Кожному [у Христі] дається виявлення Духа на користь... Інших поставив Бог у Церкві по-перше апостолами, по-друге пророками, по-третє вчителями... Є різниця між діями, але Бог той же Самий, що в усіх [серед ] всіх робить усе [всі речі]” (1 Кор. 12: 6, 7, 28).
У цій заяві апостол показує, що призначення всіх слуг Церкви є від Бога, через прояв Його святого Духа, але не є діяльністю святого Духа окремо, осторонь Отця і Сина. Бог у Христі доглядає справи Свого народу, Церкви, через Свій Дух – Свою святу силу, яка всесильна і всевідаюча, – скрізь у Його Всесвіті. Це суперечить думці про те, що святий Дух є іншою [279] особою, і показує, що дана праця була виконана Господом через Його святий Дух. Ці старші Церкви посвятили себе Господній службі й були вибрані служителями, вчителями, старшими Церкви завдяки особливій придатності й таланту під керівництвом святого Духа – згідно з волею, Духом, розумом, метою Бога. І хоча вони були покликані на таке становище через людські знаряддя, однак прийняли службу як з Божого керівництва та призначення, і, відповідно, повинні були зважати на обов’язки свого становища.

УЧИТЕЛЬ СВЯТИЙ ДУХ

“А нам Бог відкрив це Своїм Духом, – усе бо досліджує Дух, навіть глибини Божі,.. що й говоримо не вивченими словами людської мудрості, але вивченими від Духа Святого” (1 Кор. 2: 10, 13 і контекст).

Цей вірш, як ми вже говорили, доказує, що святий Дух, або розум Бога, отриманий Його дітьми, розвиває, готує, робить придатним їхній розум, щоб збагнути Його план. Ми можемо осмислити Божі глибини лише тоді, коли приходимо до цілковитої згоди з Богом через Його Слово правди і через дух, або реальне значення, цього Слова. Зауважте, що тут апостол протиставляє “Дух, що з [від] Бога”, який діє в нас, і “дух світу”, який мешкає в тілесній людині і впливає на неї. Адже ясно, що дух світу – це не особа, а світський розум, вдача, вплив! Так і Божий Дух у Його народі не є особою, але святим розумом, впливом, вдачею Бога в ньому.

“ТЕ, ЩО ВІД БОЖОГО ДУХА ”

“А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно” (1 Кор. 2: 14).

Це дуже переконливий вислів, і він повністю відповідає всьому, [280] що ми досі бачили. Людина, наповнена світським духом, відповідно, не готова бачити й оцінювати глибокі, приховані, славні речі, які “Бог приготував тим, хто Його любить”. Ці глибокі речі або, як називає їх наш Господь, “перли”, не призначені для хамських, егоїстичних людей, повних духа цього світу, але для тих, які очищені водяним купелем у Слові, які наблизились до Господа через віру в дорогоцінну кров і освятилися, повністю посвятилися Господу. Богу подобається відкрити їм Свої глибокі речі, все багатство Своєї благодаті, крок за кроком – у міру того, як різні пункти правди стають “своєчасною поживою”.
Всі можуть переконатись, що це дуже серйозне випробування. Воно проводить чітку різницю між занепалою людиною і Новим Створінням, духовним. Хто сліпий до більш глибоких духовних правд, тому, безперечно, не вистачає згаданого тут свідоцтва, тобто прояву, в якості доказу його синівства, його спорідненості з небесним Отцем і його вірності в такій спорідненості. А щодо тих, хто байдужий до речей, згаданих тут апостолом, до того, “що Бог приготував тим, хто Його любить”, у даному вислові є припущення, що причиною їхньої байдужості є нестача в них Господнього Духа. І все ж ми знали так званих учителів у церкві, які не тільки признавались у власному незнанні цих речей, але й хвалились цим незнанням. Тим самим вони показують, що вони не мають Божого розуму, не знають Його планів і тому не можуть мати багато Його Духа, Духа правди – і, відповідно, не можуть знати багато правди. Тут представлене випробування наявності в нас Духа і нашої здатності розрізняти й цінувати те, що від Бога, що приховане від світських людей – що “Бог відкрив нам Духом Своїм”.

ПОМАЗАННЯ ВІД СВЯТОГО

“Ви маєте помазання від Святого, і знаєте все”.
Помазання, яке прийняли ви від Нього, воно в вас залишається, і ви [281] не потребуєте, щоб вас хто навчав. А що те помазання само вас навчає про все, воно бо правдиве й нехибне, то як вас навчило воно, у тім пробувайте” (1 Ів. 2: 20, 27).

Це слово “помазання” приводить на згадку розсудливим дослідникам Біблії миро святого помазання, яке виливали на голову кожного наступника на посаді Первосвященика та Царя в Ізраїлі. Як народ Ізраїлю образно зображував правдивий “Ізраїль Божий”, так його священики та царі образно зображували Христа, великого позаобразного Первосвященика й Царя. І як їхні священики й царі були помазані “миром святого помазання” при введенні на посаду, так наш Господь Ісус був помазаний святим Духом в часі Свого посвячення. Так Він став Христом – помазанцем Єгови.
Обрана Церква має бути “царським священством” (царями-священиками) під владою Господа і Голови – “членами тіла... Христа [Помазанця]”. Святий Дух помазання, який зійшов на нашого Господа Ісуса при Його хрищенні в Йордані, і зі “всякою владою на небі й на землі” – коли Він був піднятий з мертвих святим Духом, або силою, Отця ( Мт. 28 : 18; Еф 1: 19, 20), був “злитий”, тобто вилитий, з дозволу Отця як позаобразне миро помазання на представників Його Церкви в день П’ятидесятниці. Там (маючи на увазі образ) миро помазання перейшло від “Голови” на Його “Тіло”, Церкву, і відтоді вірні, які перебувають у Тілі, були визнані в божественному Слові “вибраними” Богом, помазаними Ним (у Христі), щоб правити світом і благословити його. Але спершу вони повинні бути “навчені від Бога” під керівництвом Духа помазання.
Слово “помазання” (і його грецький оригінал сhrisma) означає “м’якість, жирність, маслянистість”. Зазвичай з цим словом ще поєднується аромат, пахощі. Як чудово й переконливо це слово представляє наслідок Божого благотворного впливу на тих, хто входить під це позаобразне помазання, – святість, лагідність, терпеливість, братолюбство – любов! Які приємні, чисті пахощі приносить зі собою це помазання святим Духом любові [282] всім, хто його отримує! Якою б незграбною, грубуватою чи неосвіченою була зовнішня людина, “глиняна посудина”, вона швидко набуває запашного та очищаючого впливу від скарбу “нового серця”, нової волі всередині, помазаної святим Духом і приведеної до гармонії з тим, “що тільки правдиве, що тільки чесне, що тільки праведне, що тільки чисте, що тільки любе, що тільки гідне хвали” (Фил. 4: 8).
Це слово “помазання” повністю відповідає правильному уявленню про святий Дух: це вплив від Бога, невидима сила Бога, яка здійснюється через Його вказівки, Його обітниці або іншим шляхом, який премудрий Всемогутній може вважати добрим. Ці слова, звичайно, не містять думки про особу. Як ми могли би бути помазані особою?
Але хтось може припустити, що у виразі “помазання від Святого” саме Святий представляє святий Дух, а не слово помазання. Ми відповідаємо: ні, Святий – це Отець. Петро, описуючи благословення П’ятидесятниці, говорить, що воно було “злите”, тобто вилите, як миро помазання, а не так, як кажуть про послану особу. Він так говорить про Ісуса: “Обітницю [в Йоіла] Духа Святого прийняв від Отця, то й злив Він оте, що ви бачите й чуєте” – чудодійну силу, вплив, який проявляється по-різному: в пожвавлених думках, в огняних язиках і в різних мовах в устах невчених людей. Також пророцтво Йоіла говорило: “Я виллю від Духа Свого”. Чи може хтось стверджувати, що цей вираз був би доречним стосовно будь-якої особи? Що він був даний Отцем Сину, і що він був злитий, тобто вилитий, і його бачили й чули як “оте”? Звичайно ні. Така мова, звичайно, була б зневажливою, коли б стосувалася третьої особи з трійці Богів, “рівних в силі і славі”.
Однак річчю, яка найбільше вражає кожного, є те, що особи, які мають це помазання, “знають усе”. Скільки Господніх людей були абсолютно впевнені, що вони не “знають всього”, і, отже, [283] сумнівались, чи вони отримали помазання святого Духа! Як все спрощується при перекладі: “Ви маєте помазання від Святого, і всі ви це знаєте!”* Так, дійсно, всі справжні Божі діти дуже добре знають різницю між природним розумом, серцем, або волею, і новим серцем, новим розумом, новою вдачею, контрольованою любов’ю і праведністю.
-------------------
*У стародавніх грецьких манускриптах немає слова “все” (в 1 Ів. 2: 20).
------------------
А скільки найкращих і найпокірніших Божих дітей зі здивуванням читали слова: “Помазання, яке прийняли ви від Нього, воно в вас залишається, і ви не потребуєте, щоб вас хто навчав!” На жаль, казали вони, ми не отримали жодного такого помазання, бо ми маємо велику потребу в тому, щоб нас хтось навчав, і знаємо дуже мало осторонь того, що прийшло до нас прямо чи посередньо через людське знаряддя. І ці покірні душі відчували б себе дуже пригніченими й знеохоченими з причини чесності свого розуму, коли б не бачили, що найкращі зі святих, яких вони знають, також потребують людських вчителів і цінують їх. З іншого боку, деякі менш чесні, менш відверті, менш святі прагнуть ввести в оману себе та інших, твердячи, що вони нічого не навчилися від людей, але навчені всьому, що знають, через пряме натхнення від святого Духа. Вони не здогадуються, що таким чином претендують на непогрішність своїх думок і слів, до того ж у найбільш абсолютному значенні. Вони також не бачать, що їхні помилки в думках, словах і вчинках, які, як вони кажуть, є під повним натхненням святого Духа, роблять Божий святий Дух автором їхніх помилок і безглуздя.
Якщо сприймати цей уривок таким, як він є, то він суперечить загальному свідченню Писання. Хіба апостол Павло не згадує в числі дарів Духа для Церкви апостолів, пророків [ораторів], пасторів, вчителів, євангелістів? І навіщо було їх давати, якщо Церква не має потреби, щоб її хтось навчав? Що ж говорить апостол про причину надання цих особливих дарів у Церкві? Послухайте його: “Щоб [284] приготувати святих на діло служби для збудування Тіла Христового, аж поки ми всі не досягнемо з’єднання віри й пізнання Сина Божого” (Еф. 4: 11-13; порівняйте з 1 Кор. 12: 28-31).
Ми не можемо припустити, щоб апостол Іван суперечив апостолу Павлу та іншим апостолам. Усі вони були вчителями і напоумляли Церкву розпізнавати, який вибір Духа щодо пасторів, вчителів і наглядачів, а також шанувати тих, які були такими “наставниками” Церкви і повинні були пильнувати добро душ як ті, хто повинен дати звіт Господу (Євр. 13: 17). Поза сумнівом, це повністю узгоджувалось з радою апостола Павла, що Церкві потрібно вибрати собі в слуги мужів “здібних навчати”, “щоб мали силу навчати в здоровій науці, і переконувати противних”, а коли необхідно, то й “докоряти їм суворо, щоб у вірі здорові були”. Вони повинні були визнавати пастирів, які би не “панували над спадком Божим”, але “пасли стадо”, даючи своєчасну поживу, і уникати вчителів, які мають сверблячі вуха до популярності та лестощів (1 Петр. 5: 2-4; 1 Тим. 3: 2; 2 Тим. 2: 25; Тит 1: 9, 13).
Крім того, Іван сам був учителем і в цьому самому посланні навчав те, що він і ми сприймаємо як здорове вчення, якого потрібно навчати. Звичайно, хто читав писання Івана, не міг прийти до висновку, що це лише дружні листи, позбавлені доктрини або вчення. Хіба він не починає послання словами: “Що ми бачили й чули – про те ми звіщаємо вам [вчимо вас], щоб і ви мали спільність із нами” (1: 3)? І ще він каже: “Це пишу я до вас [щоб вас навчити], щоб ви не грішили” (2: 1). Знову ж: “Нову заповідь [вчення] я вам пишу” (2: 8). Ще: “Діточки, хай ніхто вас не зводить [але прислухайтесь до мого вчення]: хто чинить правду, той праведний” (3: 7). “Ми від Бога, – хто знає Бога, той слухає нас [підпорядковується нашим вказівкам, нашим вченням]” (4: 6). “Оце написав я до вас,.. щоб ви знали [були навчені]” (5: 13). Він закінчує своє послання [285] дуже важливим повчанням: “Дітоньки, бережіться від ідолів [не дозволяйте жодній людині або речі замінити Самого Бога у ваших почуттях і пошані]”.
Якщо ми бачимо, що думку апостола не можна розуміти в тому значенні, ніби Церква зовсім не потребує людських вчителів, і якщо бачимо, що він, навпаки, вважав людських вчителів засобами, вжитими святим Духом і спеціально “поставленими в Церкві” саме для цієї служби, то що він мав на увазі під словами: “Ви не потребуєте, щоб вас хто навчав” і “те помазання навчає вас про все”? Правильну відповідь на це запитання можна легко побачити, досліджуючи контекст у світлі фактів, які вже обговорювалися.
Вчені припускають, що це послання було написане в 90 році н. е. До тієї дати християнство здобуло значну популярність у світі. Воно зібрало “останок” тілесного Ізраїлю, стягнуло на себе ненависть та переслідування засліпленої більшості цього народу і було розпорошене по всьому тодішньому цивілізованому світі. Багато що в християнстві приваблювало грецьких філософів того часу, які намагались об’єднатися з ним і стати філософськими християнами та християнськими філософами, далі тримаючись своєї філософії, яка, згідно зі словами апостола Павла, була “лжезнанням” (1 Тим. 6: 20, Турк.). Ці філософи були цілком готові визнати Ісуса як добру людину та мудрого вчителя, але не як Божого Сина, Який залишив духовну природу, “образ Бога”, і “став тілом”, щоб тим самим стати Відкупителем людини і автором вічного життя для всіх, хто Його слухатиметься. Однак вони навчали про майбутнє вічне життя й були раді дізнатись, що християни навчають про те саме. Але різниця була в тому, що філософи (Платон та інші) навчали, що вічне життя є людською рисою, силою, притаманною людям, – безсмертям, нетлінням, тоді як християни навчали, що вічне життя не було притаманне людині, але є даром від Бога через Христа, передбаченим тільки для тих, хто приймає Його (Рим. 2: 7; 5: 15, 21; 6: 23; 2 Кор. 9: 15).
По суті ці філософи говорили християнам: – Ми [286] раді зустріти таких шанованих, розумних і вільних людей. Безумовно, ваш великий учитель Ісус звільнив вас від багатьох звичаїв і забобонів юдеїв, і ми вітаємо вас із цим. Але ви ще й далі частково зв’язані: коли ви дослідите нашу філософію, у вас буде ще більше свободи і ви побачите, що у вас є ще багато спільного з юдеями – з їхніми надіями на Месіанське царство, з їхнім особливим поняттям про єдиного Бога та вашим особливим поняттям, що ваш Учитель, Ісус, був Його єдиним Сином, і т. д. Все це ви скоро переростете за допомогою нашої філософії (2 Петр. 2: 19; Юди 4).
Послання Івана написано, щоб захистити християн від цих згубних доктрин. Він закликає їх у цьому розділі (2: 24) твердо триматись вчень, які вони чули з самого початку, і вважати ці філософічні вчення брехнею, а всіх таких фальшивих вчителів – представниками антихриста, який (про що вони так часто чули) повинен об’явитись в Церкві (2 Сол. 2: 3-7; 1 Ів. 2: 18). Він говорить: “Це я написав вам про тих, хто обманює вас [прагне відвести від Христа]” (вірш 26). Далі йде особлива мова вірша 27, який ми обговорюємо і перефразуємо так:
Але, улюблені, правдиві Божі діти не можуть бути зведені такими філософіями: ніяка філософія не може зайняти місце Христа в наших серцях – жодна теорія не може змусити нас поставити під сумнів повноту та правильність великого послання, яке ми отримали як Євангеліє нашого Господа Ісуса Христа – Улюбленого в Отця, Помазанця Отця. Крім розсудливості “віри, раз переданої святим”, зверніть увагу на дивовижний вплив цього послання на вас. Воно супроводжувалося чудесними “дарами” “мов”, “чудес” і т. д., які, за словами цих філософів, здатні повторити факіри Сходу; але крім цього у вас є ще інше свідоцтво у ваших власних нових серцях – помазання, яке перемінило та обновило ваш розум, виробляючи у вашому повсякденному житті плоди Духа [287] святості, яких факіри не можуть повторити, і яких філософи, які стараються вас спокусити, не можуть заперечити.
Про ці основи нашої святої релігії – що Ісус Христос не був самозванцем, але справжнім Божим Сином і нашим Відкупителем, і що вічне життя можна отримати тільки через живий союз з Ним – ви не потребуєте, щоб вас навчали ні ці фальшиві вчителі, ні я. І доки у вас перебуватиме цей святий Дух любові, він служитиме охороною від усіх таких блюзнірських і нехристиянських теорій. Доки ви пам’ятатимете, що “мир Божий, що вищий від усякого розуму,” завітав до вашого серця через прийняття Ісуса як Сина Бога і як єдиної Божої сили для спасіння, доти цей дух триматиме вас міцними та стійкими в цьому відношенні. І ви побачите, що це випробування (на вірність святому Духу любові, отриманому через Отця і Сина) буде помічним у виясненні всіх речей. Адже все, що суперечить цьому Духу любові чи нехтує ним, є духом, позбавленим святості – фальшивим вченням. І пам’ятайте, у чому полягає його вчення: якщо ми хочемо отримати якусь нагороду, ми повинні “перебувати в Ньому”, бо відмовитись від Христа означає відмовитися від усього.

НЕВИМОВНЕ ЗІТХАННЯ

“Сам Дух заступається за нас невимовними зітханнями. А Той, Хто досліджує серця, знає, яка думка Духа” (Рим. 8: 26, 27).

Цей вираз, призначений для того, щоб дати Божому народу розуміння любові й опіки небесного Отця до нього, багатьма сприймається зовсім неправильно. Вони кажуть нам, що Святий Дух зітхає за них перед Отцем, тому деякі намагаються голосно передати ці стогони. Також деякі вважають, що ця міра їхніх зітхань так чи інакше допомагає святому Духу в цьому, компенсуючи зітхання, яке він не може висловити, хоча вони не можуть зрозуміти, як саме. Було би справді дивно, якби святий Дух був особою (“рівною в силі” з Отцем і Сином, як стверджує катехізис) [288] і вважав би за потрібне звертатись до Отця та Сина на користь Божого народу з невимовними зітханнями. Наш Господь Ісус сказав, що ми можемо приходити прямо до Нього і можемо приходити прямо до Отця, запевняючи нас: “Сам Отець любить вас”. Проте з вірша, який ми розглядаємо, дехто зробив висновок, що нам потрібно звертатись до Отця й Сина через святий Дух як посередника, який би зітхав за нас і заступався, щоб ми були прийняті Отцем і Сином. Це відповідає пануючій плутанині стосовно святого Духа та його діяльності.
Помилковість такої інтерпретації стає ще більш помітною, коли ми візьмемо до уваги, що коли би зітхання були невимовні, то вони взагалі не були б зітханнями; адже те, що невимовне, не є зітханням. Але цей уривок однаково виглядав би дивним і непослідовним, коли б ми вважали, що святий Дух, вплив або сила Всемогутнього Єгови, не в змозі розумно висловитись. Знаємо, що в минулих віках Божий розум, воля, Дух знаходив достатнє вираження через слова та діла пророків, і ми не можемо припустити, щоб сьогодні він мав менше сили чи спроможності. Що ж тоді може означати цей вірш: “Сам Дух заступається за нас невимовними зітханнями”?
Помилка полягає в припущенні, що благає саме Божий Дух. Навпаки, Дух, який заступається за нас, це наш власний дух, дух святих, який благає Бога і який часто не в змозі висловитись належним чином. Короткий погляд на вірш в його контексті виявить правильність пояснення. Апостол тільки що писав про обтяжене гріхом людство, яке зітхає в його кайданах. Він запевняє нас, що воно одержить свободу з цього рабства, коли Церква (“сини Бога”) буде прославлена разом з Вождем її Спасіння (вірші 19-21). Потім він переходить від зітхань світу до нинішнього стану Церкви, в якому ми зітхаємо: “Але й ми самі, маючи зачаток [289] Духа, і ми самі в собі зітхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла” (вірш 23).
Оновлений, тобто перемінений, розум, дух в Церкві, колись світський, тепер є святим і духовним. Але наші тіла все ще людські і мають Адамові недоліки. Тому ми, як Нові Створіння, обтяжені плоттю і зітхаємо за обіцяним визволенням на подобу Христа в першому воскресінні. Апостол пояснює, що ми можемо (вірою) вважати земне тіло мертвим і думати про себе як про удосконалені Нові Створіння, вважаючи себе, таким чином, спасенними тепер“спасенними надією” (вірш 24). Тоді, показавши, ким ми можемо себе вважати, він пояснює, що з божественного погляду ми вважаємося “новими”, “святими”, “духовними” істотами: Бог, дивлячись на нас з цього погляду, визнає не плоть, її слабкості та недосконалості, але дух, розум, наміри, волю, “Нове Створіння”, посвячене Його службі. Бог знає, коли наш святий дух (новий розум) охочий, а плоть немічна, і судить нас не по плоті, а по духу.
До нових відносин з Богом і до цих нових надій, якими ми втішаємось, привело нас наше зачаття від Духа, наше прийняття нової волі, повністю посвяченої Господу. “Так само ж і Дух [наш новий, святий розум] допомагає нам [компенсує] у наших [тілесних] немочах, бо ми [навіть] не знаємо, про що маємо молитись, як належить [ми завжди в змозі зробити набагато менше, ніж хотілося б]; але сам Дух [наш святий розум] заступається [«за нас» – немає в найстаріших манускриптах] невимовними зітханнями. А Той [Бог], Хто досліджує серця, знає, яка думка [грецьке phronema – схильність] [нашого] духа, бо [наш дух] з волі Божої заступається за святих”.
Іншими словами, Богу подобається приймати бажання серця Свого народу (у молитві і служінні), незважаючи на недосконалість його плоті – його глиняних посудин. І Він дійсно приймає ці бажання серця.
[290] Яке щастя для нас (у нашому невігластві та слабкості), що наш Небесний Отець приймає наміри наших сердець замість наших слів, бо часто Його народ просив відверто не на добре! Ми вважаємо, що це відбувається кожного разу, коли ми чуємо молитви Божого народу про те, щоб Бог їх христив святим Духом і вогнем. Ця молитва складається з добрим наміром і виключно з бажанням мати благословення, але, не розуміючи цитованого вірша, вони насправді просять благословення, після якого має прийти прокляття. Про те, що Христос буде христити святим Духом і вогнем, провістив Іван Христитель. Благословенна частина цього дісталася Церкві, яка очікувала в П’ятидесятницю, а згодом і всьому вірному “останку” Ізраїлю, натомість друга частина виконалась на полишеному юдейському народові у хрищенні вогнем, знищенні, утиску, який повністю знищив його державність у 70 році н. е. Але у Своїй милості Бог відповідає на молитви свого народу не відносно його просьби, але відносно намірів того, хто просить, даруючи йому тільки благословення.
Деякі на власному досвіді відчули, як вони допустилися помилки і впіймалися в пастку противника через ті чи інші слабкості грішної людської природи: почували себе майже розбитими, коли приходили до престолу небесної благодаті в молитві. Їм бракувало слів, щоб висловитися, і вони лише зітхали в дусі перед Богом, знаходячись “під тягарем”. Але Небесний Отець не наполягав, щоб їхнє звертання було словесно бездоганним, перш ніж вислухати їх. Замість того Він люб’язно відповідав на бажання їхнього серця, на невимовні зітхання їхнього серця, яке шукало Його прощення, Його благословення і потіхи. Він відповідав на невисловлені молитви, даруючи силу та благословення разом із блаженним усвідомленням пробачення.
Ось аргумент апостола, і слід зауважити, як він підсумовує цей аргумент, кажучи: “Що ж скажем на це? [Зважаючи на факт, що Бог зробив кожну річ на нашу користь, не звертаючи уваги на наші слабкості та недоліки, які суперечать [291] нашій волі, і не зараховуючи їх як наші вчинки; не звертаючи уваги на кульгавість наших прохань і на наше невміння висловити своє бажання, а, навпаки, вживаючи заходи, щоб благословити нас згідно з духом нашого розуму, оскільки ми навіть не можемо висловити свої зітхання у своїх недосконалих молитвах, ми підсумовуємо] – Коли за нас Бог [таким чином], то хто проти нас? ” (вірш 31).

ЯК ДУХ ДОКОРИТЬ СВІТОВІ?

 “А Той [Дух правди], прийшовши, докорить світові за гріх, і за правду, і за суд” (Ів. 16: 8, Кул.).

Ми вже розглядали основу, на якій займенник чоловічого роду застосовується до Духа правди, тому що він представляє Бога, Який є чоловічого роду. Зараз ми розглянемо текст, який дехто використовує як доказ того, що святий Дух діє в грішниках для їхнього реформування. Ми стверджуємо, що такий погляд абсолютно неправильний. У правильному розумінні Писання вчить, що святий Дух дається тільки посвяченим віруючим. Він не дається невіруючим і, відповідно, не може діяти в них так, як це загально стверджують. Навпаки, діти цього світу мають дух світу, і тільки Божі діти мають Божий Дух, святий Дух, розум, вдачу, волю. “Дух світу”, “думка тілесна – ворожнеча на Бога”. Тілесна людина не може знати те, що від Божого Духа, бо воно розуміється тільки духовно – його можуть розуміти тільки ті, хто має святий Дух. Тому, де би ми не знайшли святий Дух – святий Дух єдності з Богом і слухняності Його волі та провидінню, він свідчить про відродження, про зачаття до оновленого життя. З цим узгоджуються слова апостола: “А коли хто не має Христового Духа, той не Його”. Ті, у кого немає Духа Христа і хто не є Його, є світом – вони не є Христові, тому що не отримали Духа Отця.
Божий Дух за допомогою своїх плодів і [292] свідчення через Слово є доказом нашого відродження. Для всіх очевидно, що святий Божий Дух, який є в Церкві, не є тим самим духом, яким володіють світські люди. Божий Дух в жодному сенсі не перебуває у світських, тілесно налаштованих, які в Писанні названі “дітьми гніву”, “дітьми цього світу”, дітьми їх “батька диявола”. Тим не менше, ми не повинні забувати про те, що “Дух правди”, “Дух любові” в значній мірі пом’якшив дух світу, і хоча той надалі залишається духом темряви, духом самолюбства, тілесним духом, проте світ деякою мірою копіює (формальним, зовнішнім чином) деякі благодаті святого Духа. Було би справді дивним, коли б краса Духа святості, представлена в лагідності, доброті й терпеливості, не справила жодного враження на невідроджених.
Деякі люди у світі плекають ці благодаті Духа, бо вони вважаються частиною культури поведінки, ознакою доброго виховання і т. д., і багато хто, чиї серця повністю розходяться з принципами Духа святості, копіюють ці благодаті для видимості блиску або поверхневої позолоти, щоб прикрити низькопробний метал порочної природи – невідродженої, неосвяченої, егоїстичної, яка знаходиться в протиріччі з Господом і Духом святості. Тому ми повинні уважно відрізняти тих, хто позолочує поверхню своєї поведінки, від тих, чиї серця перемінилися Духом Господа. Тільки останні є синами Бога, які мають Його прихильність і невдовзі будуть благословенні та прославлені.
Тоді виникає запитання: якщо Дух Господа дається тільки тим, хто є Його (через віру в Христа та посвячення), то що наш Господь мав на увазі, коли казав, що Дух правди докорить світові за гріх, за праведність і прийдешній суд?
Значення слів нашого Господа можна легко зрозуміти, якщо згадати Його твердження, що Його послідовники, на яких зійде Його дух і в яких він [293] буде рясно перебувати в міру їхньої віри й слухняності, повинні бути світлом для світу. Саме це світло правди, яке випромінює від дійсно посвяченої Церкви на світ і на налаштованих по-світському з числа номінальної церкви, має тенденцію докоряти за їхню темряву. Після того як наш Господь був помазаний Божим Духом, Він сказав про Себе: “Я Світло для світу”, і ще: “Доки Я в світі, – Я світло для світу” (Ів. 8: 12; 9: 5). Звертаючись до Своєї Церкви Євангельського віку, освяченої тим же святим Духом, Він сказав: “Ви світло для світу... Отак ваше світло нехай світить перед людьми” (Мт. 5: 14-16).
Апостол Павло, звертаючись до того ж Тіла Христа, каже: “Ви бо були колись темрявою, тепер же ви світло в Господі, – поводьтеся, як діти світла” (Еф. 5: 8; 1 Сол. 5: 5). І ще сказано: “Бо Бог [Божий Дух, Дух правди], що звелів був світлу засяяти з темряви, у серцях наших засяяв, щоб просвітити нам знання слави Божої” (2 Кор. 4: 6). Таким чином, бачимо, що світло Божої правди, святий Дух, розум, або характер, який сяє в наших серцях, сяє на світ. Звідси напучення: “Все робіть без нарікання та сумніву, щоб були ви бездоганні та щирі, невинні діти Божі серед лукавого та розпусного роду, що в ньому ви сяєте, як світла в світі” (Фил. 2: 14, 15).
Таким чином, бачимо, що святий Дух сяє на світ не безпосередньо, а як відблиск. Дух Божий не дається світу і не діє в ньому, але святий Дух Бога, який діє в Його народі, запечатаному ним, сяє на темряву світу.
Апостол дає нам ключ до того, як Дух святості, що перебуває в посвяченій Церкві, докорить світові, кажучи: “Поводьтеся, як діти світла... і не беріть участі в неплідних ділах темряви, а краще докоряйте... Усе те, що світлом докоряється, стає явним [виявляється поганим]” (Еф. 5: 8, 11, 13 ). Світло Божої правди, яке виражає [294] Його розум, або Дух, і сіяє через освячене життя, є святим Духом, який дорікає темряві світу, показуючи тим, хто його бачить, що таке гріх на відміну від праведності. І від цього освічення до них прийде переконаність у грядущому суді, коли праведність отримає відповідну нагороду, а гріх – відповідне покарання. Благочестиве життя є завжди докором для безбожних, навіть якщо при цьому немає нагоди або місця хоча б для одного слова правди.
Через те що святий Дух у Божому народі докоряє безбожному й егоїстичному духу тих, хто довкола нього, апостол настійно закликає освячених пам’ятати, що вони є живими листами, які знають і читають усі люди! (2 Кор. 3: 2). Виправдана і освячена Церква, йдучи слідами Христа, завжди була світлом у світі, навіть якщо її світло не завжди мало такий вплив, як хотілось би. Так само було з нашим Господом, Який твердив, що усі, хто був від духа темряви, ненавиділи Його ще більше, тому що Його Дух світла докоряв їхньому духу темряви. З цієї причини не тільки Господь, великий носій Світла, зазнав переслідування до самої смерті, але й усі носії світла, які йдуть за Ним слідом, також повинні розділити Його переслідування та страждання (Ів. 16: 3; Рим. 8: 17, 18).
Хоча головною місією Церкви був її особистий розвиток, “будування себе найсвятішою... вірою” і т. д. (Юди 20 ), у неї завжди була вторинна місія – свідчити про правду, дозволяти світлу сяяти, докоряючи світ. І цей докір завжди був більше на адресу номінальних визнавців, аніж відкрито світських, так само як за днів нашого Господа Його світло сяяло на тих, які вважали себе побожними та святими, докоряючи їхній темряві. І наш Господь застерігає нас, щоб ми обов’язково дозволяли нашому світлу постійно світити, кажучи: “Коли світло, що в тобі, є [стає] темрява, то яка ж то велика та темрява!” і для самої душі, з якої зникло світло, і для світу, в якому світло гасне. Немає більшого тріумфу для сатани, ніж коли він спокушає душу, раз просвічену й освячену правдою. Злий вплив з боку таких більш ніж подвоюється. [295] “Тому то, хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти!”, і пам’ятає, що ставити своє “світло під посудину” – вірний крок у темряву.

“ПО СЬОМУ ПІЗНАЄТЕ ДУХА БОЖОГО” НА ВІДМІНУ ВІД ДУХА АНТИХРИСТА (1 ІВ. 4: 2, 3; 2 ІВ. 7)

“По сьому пізнаєте Духа Божого: всякий дух, котрий визнає Ісуса Христа, що прийшов у тілі, є від Бога. І всякий дух, котрий не визнає Ісуса Христа, що прийшов у тілі, не є від Бога; се дух антихристів” (Кул.).

Що може бути більш виразним для будь-якого інтелігентного розуму, ніж те, що апостол не має на увазі особу, але вплив, доктрину, вчення. Контекст (вірші 1 і 3) поза всяким сумнівом показує, що апостол хоче сказати, що Господній народ повинен розрізняти вчення, представлені йому як правда. Він повинен “випробовувати духів”, святі вони чи злі, від Бога чи від лукавого – чи це Дух істини чи дух омани. Вони обидва впроваджуються пророками, тобто вчителями. Наш Господь, апостоли та інші, йдучи Його слідами, сіяли правду, тобто насіння “пшениці”, даючи зачаття посвяченим віруючим до оновленого життя і святості духа. Ворог та його слуги сіяли неправду, тобто насіння “куколю”, яке привело в номінальну церкву (пшеничне поле) безліч “куколю”, який мав не святий “Дух Христа”, а видозмінений посолоджений “дух світу”. Тому кожен, хто пропонує себе в якості вчителя і стверджує, що він – слуга істини і має дух святості, повинен бути випробуваний, проповідує він правду чи помилку – прищеплює Дух істини чи дух омани. Боже Слово має бути критерієм, згідно з яким кожен має бути прийнятий як правдивий вчитель, або відкинений як фальшивий вчитель, “бо неправдивих пророків багато з’явилося в світ”.
Апостол вказує на одне загальне випробування щодо справжньої і фальшивої віри, справжніх і фальшивих вчителів – Духа правди [296] та духа обману, – святого Духа Христа, який веде до усієї правди, і нечистого духа антихриста, який веде до всілякого обману, руйнує віру, раз передану святим, і веде до заперечення того, що Господь купив нас Своєю дорогоцінною кров’ю (2 Петр. 2: 1). Цим випробуванням було підтвердження або заперечення того, що Месія прийшов у плоті. Воно було і далі залишається надійним випробуванням у справі викупу, представленому в одній з його форм: кожна доктрина, яка заперечує це, є активним опонентом правди, анти-Христом (діє проти Христа); кожна доктрина, яка ігнорує його, серйозно помиляється, не є від Бога, скільки б доброго не було пов’язано з нею; вона небезпечна; натомість кожна доктрина, яка визнає його, є у своїй суті правильною – “від Бога”, і веде в правильному напрямку.
Дуже рано противник почав нападати на правдиву віру, виставлену Господом і апостолами, атакуючи її з двох сторін і заперечуючи з кожної, що Він прийшов у плоті.
(1) Язичницькі філософії (проти яких застерігав апостол Павло, 1 Тим. 6: 20, 21) стверджували, що Ісус дійсно був великим пророком, великим учителем, і ставили Його в ряд зі своїми філософами. Але вони наполягали, що Він був Сином Божим не більше, ніж інші – не був Месією юдеїв, чиї надії та пророцтва вони приписували обмеженості, національної гордості та амбіціям бути божественно привілейованим народом. Таким чином вони заперечували передлюдське існування нашого Господа, заперечували, що Він прийшов у плоті, заперечували, що Він був кимось іншим, ніж членом деградованого роду, хоча й визнавали, що Він був яскравим його представником.
(2) За своїм звичаєм противник зі самого початку почав протиставляти одну крайність обману іншій, щоб у сутичці між цими двома помилками правда залишилась без захисту й пішла в забуття. Тому він започаткував інший крайній обман, який твердив і далі твердить, що Месія взагалі не був людиною – що Він був Самим Богом, Отцем, Який лише прикидався якийсь час плоттю, тоді як насправді зберігав всі Свої божественні властивості, використовуючи тіло з плоті як покриття, [297] як зовнішність, щоб приховати Свою славу і виглядати плачучим, голодним, спрагненим і вмираючим. Цей погляд також заперечує, що Месія прийшов у плоті – що Він “став плоттю” (Ів. 1: 14, Гиж.).
Оглядаючись довкола сьогодні, ми можемо зі здивуванням побачити, що більшість християн дотримується того чи іншого з цих псевдовчень, які суперечать Духу Правди, – вчень духа антихриста. Решта ж, як правило, дуже заплуталась, спантеличена – не бачить виразно правди на цю тему і, відповідно, не утверджена міцно на викупі. Усі, хто не здатний ясно бачити, що “Слово [Логос] сталося тілом”, стало “людиною Ісусом Христом”, так само не в змозі бачити викуп [відповідну ціну], як і ті, хто бачить в Ісусі недосконалу людину, зачату від плоті земним батьком. Таким чином, ця проста проба, дана святим Духом через апостола, далі залишається пробою доктрин: чи вони від Бога й святого Духа чи від сатани й духа антихриста.
Розглядаючи ці вірші, ми хочемо звернути увагу на заперечення, висунуте проти перекладу нашої Біблії (Common Version), щоб показати, що воно необґрунтоване – що переклад добрий, і проблема в критикові, який, очевидно, недостатньо знає правила синтаксису грецької граматики, щоб критикувати. Він твердить:
(1) що грецькі слова, перекладені в цих двох віршах як “прийшов”, означають прихід.
(2) що з такою поправкою слова апостола означали би, що будь-яке вчення, яке заперечує, що другий прихід нашого Господа буде в плоті, є духом антихриста.
Ми відповідаємо на це твердження:
(1) Це правда, що слово erchomai, кореневе слово, від якого походять eleluthota (1 Ів. 4: 2) і erchomenon (2 Ів. 7), означає прихід, тобто прибуття. Але чи згаданий прихід є подією минулого чи майбутнього, повинно визначатися будовою речення. Ми так само можемо використовувати наше слово “прихід” відносно минулих чи [298] майбутніх справ, кажучи: “Віра в перший прихід нашого Господа – загальне явище серед християн, але віра в Його другий прихід не поширена настільки”. Поза всяким сумнівом, контекст доказує, що мова йде про подію минулого, бо написано “увійшло багато обманців” або “прийшло”, і ці два вирази цілком очевидно відносяться до тієї самої речі.
(2) Це твердження висувають ті, які мають певну ціль, твердячи, що цей вірш відноситься до деякої події в майбутньому. Вони заявляють, що наш Господь не зазнав “зміни” до божественної природи, що Він далі є плоттю й позостанеться людиною, людською, плотською істотою і всю вічність носитиме на Собі сліди від Своїх людських страждань. Вони заперечують або, принаймні, ігнорують багато біблійних висловів про те, що “Бог повищив Його”, що “Господь же – то Дух”, що “коли ж і знали за тілом Христа, то тепер ми не знаємо вже [таким]” (Фил. 2: 9; 2 Кор. 3: 17; 5: 16). Їхнє бажання знайти якісь біблійні висловлювання на підтримку свого нерозсудливого та небіблійного становища веде їх в оману щодо цих уривків. Дійсно, можна сказати, що переважна більшість християн притримується цього помилкового погляду, і серед них майже всі, хто коли-небудь мав щось спільне з перекладом Писання.
Але ми будемо підтримувати наше становище, цитуючи критичний розгляд цих текстів професором Д.Р. Райнхартом, доктором філософії, професором філології Вейнсбурзького університету (пресвітеріан Камберленда). Цитуючи текст з 1 Ів. 4: 2 і 2 Ів. 7, професор Райнхарт каже:
“(1) Наведені цитати взяті з Emphatic Diaglott Вільсона на основі первісного грецького тексту Нового Завіту. Слово eleluthota є дієприкметником минулого часу в знахідному відмінку однини чоловічого роду від дієслова erchomai, маючи таке ж відношення до цього дієслова, яке має будь-який інший дієприкметник до свого дієслова. Воно стоїть з дієсловом homolegei в непрямій мові і являє особистий, закінчений час, відповідно до звичайного грецького синтаксису (GoodwinsGreekGrammar, ## 1588, 1288).
Тому наступний переклад першої цитати по суті [299] правильний. «Кожен дух, який визнає, що Ісус Христос прийшов у плоті, той від Бога».
(2) Слово erchomenon у другій цитаті є дієприкметником теперішнього часу в знахідному відмінку однини чоловічого роду від дієслова erchomai і підпорядковується тим самим синтаксичним правилам, як і попереднє слово. Його відношення до eiselthon через homologountes, а також контекст виправдовує його переклад в минулому часі (Ibid, # 1289).
Тому правильний переклад другої цитати наступний: «Бо в світ увійшло багато обманців, які не визнають Ісуса Христа, що прийшов був у плоті»”.
Ми думаємо, що не знайдеться жодного знавця грецької мови, який би заперечував це визначення, навіть якщо він вірить у другий прихід нашого Господа в плоті, і, можливо, віддає перевагу конструкції слів, яка би підтримувала його розуміння.
Зрештою, бачимо, що для правильної віри у викуп треба визнати, що Христос у Своєму першому приході прийшов у плоті, а заперечення цього факту означає заперечення викупу (інакше Він не міг би дати відповідну ціну за людину). Тому всі, хто вірить, що від Свого воскресіння Христос є людиною і що Він прийде вдруге як людина, тим самим заперечують викуп. Бо якщо наш Господь далі є людиною, то Він або не віддав Свою людську природу як наш викуп, або, віддавши її на три дні, забрав її назад – забрав викупну ціну і тим самим анулював купівлю. Купівля ж, навпаки, була остаточною: наш Господь ніколи не забрав назад людську природу. Бог Його звеличив і дав Йому ім’я та природу, набагато вищу від ангелів, начальств і всякого ймення, що назване (за винятком Самого Отця). Він більше не людина, ані в жодному сенсі не схожий на нас. Якщо ми будемо вірні, то будемо “перемінені”, будемо подібні до Нього і будемо “бачити Його, як Він є” (1 Ів. 3: 2).