[і]
ПЕРЕДМОВА АВТОРА

ПЕРШЕ ВИДАННЯ цього Тому було надруковане у 1899 році. І тепер воно знаходиться в руках великої кількості Божого народу на різних мовах по всьому цивілізованому світу. Численні листи говорять нам про одержану з його сторінок велику допомогу у висвітленні Божественної Правди – в поясненні Біблії. Деякі знайшли особливу допомогу в одному напрямку, деякі – в іншому, а ще одні – в усіх напрямках. Розділ під назвою “Непорочний”, який стосується прийняття нашим Господом земних умов, коли Він народився у Віфлеємі, привернув особливу увагу і був визнаний багатьма як такий, що кидає велике світло на різноманітні біблійні та наукові теми.
При наявності теологічної системи, яка визнає власну схильність до помилок і просить та сподівається Божественного керівництва та освічення до кінця подорожі Церкви, здається дивовижним, що цей том, написаний 19 років тому, потребує лише незначного виправлення, щоб бути в цілковитій відповідності з останньою думкою дослідників Біблії щодо вчень Божественного Слова.
Основний наголос цей том кладе на ціну Викупу. Безсумнівно, ця доктрина, від якої, мов промені, розходяться всі інші доктрини, пов’язані з нашим спасінням, була великою мірою втрачена з поля зору, затемнена відтоді, як апостоли поснули в смерті, і дотепер. Дослідники Біблії зрозуміли, що Викуп є ключем, який відмикає всю Біблію – вирішує одразу, що є Правдою, а що – неправдою.
Тому не дивно, що по мірі того, як ми оцінюємо дану тему й старанно її досліджуємо, наші погляди стосовно Викупу стають більш ясними. Біблійні вислови щодо Викупу в жодному разі не змінились, як і не змінилось наше довір’я до них. Вони ще більш висвітлені; ми [іі] розуміємо їх ще краще. Ми вважаємо, що біблійні вислови на цю тему непомильні, а оскільки ми не є непомильні, то наші погляди здатні розширятись, коли ми досліджуємо Писання і є ведені Святим Духом до їхнього зрозуміння, як і було обіцяно. Ми не сумніваємось в тому, що Божественний План розкривається поступово, і тішимося цим. Тут немає нічого, за що б ми просили вибачення. З кожним свіжим променем Божественного Світла Викуп вимальовується перед нами більш велично.
Тепер ми бачимо, що наш Господь Ісус залишив Небесну славу, щоб мати змогу виконати викупну працю для Адама та його роду. Ми бачимо, що зміна Його природи з духовної на людську мала на меті дати Йому змогу стати ціною Викупу: досконалою людиною за досконалу людину – Antilutron, – відповідною ціною. Ми бачимо, що Ісус в час Свого посвячення в ріці Йордан у віці тридцяти років віддав Себе, щоб бути ціною Викупу за всіх. Він продовжував давати цю ціну Викупу, тобто класти Своє життя, яке у відповідному часі становитиме ціну Викупу за батька Адама та його рід. Він завершив цю працю покладання Свого життя, зрікаючись його, жертвуючи його, дозволяючи, щоб його забрали від Нього, тоді, коли вигукнув на хресті: “Звершилось!” Нічого більше не могло бути покладено, ніж те, що було покладено ? Викуп, відповідна ціна за батька Адама. Але Викуп не був заплачений як ціна покриття заборгованості Адама, бо Адам та весь грішний рід були б тоді й там передані Ісусу. Ціна була лише дана в руки Божественної Справедливості як депозит на рахунок Того, Хто помер, щоб Він міг пізніше застосувати її в згоді з Божественним Планом. В нагороду за вірність та відданість Богу в жертовному віддаванні Свого земного життя наш Господь був піднятий з мертвих як духовна істота Божественної природи. “Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім’я, що вище над кожне ім’я”.
Ісус ніяк не міг скористатись з ціни Викупу, доки [ііі] був на землі. Він не міг навіть привести своїх учнів до спільності з Отцем. Тому Він сказав: “Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого!” Він також сказав: “Бо як Я не піду, Утішитель [Святий Дух] не прийде до вас”. Через десять днів після вознесіння нашого Господа Його послідовники, зустрівшись, як Він повелів, у горішній кімнаті, одержали благословення П'ятидесятниці – доказ, що вони були прийняті Отцем через заслугу жертви Ісуса. Заслугу Викупу, яку Ісус передав в руки Отця, Він використав як приписання; але Він не дав її Своїм учням. Вона не належалася їм як власність, а була для світу – “Викупом за всіх”. Всі учні Ісуса відмовились від своєї частки у благословеннях Викупу, які приходять для світу в Другому Приході нашого Господа, щоб могти мати частку з Відкупителем у ще більшому благословенні – славі та безсмерті. Ціна Викупу передбачена для того, щоб повернути Адаму та його роду земне життя й земні права та почесті, втрачені батьком Адамом, коли через неслухняність він став грішником, і цей збиток перейшов на всю його родину, на весь людський рід. Час, коли будуть застосовані результати Викупу, тобто Реституція для Адама та його роду, настане після Другого Приходу нашого Господа, коли Він встановить Своє Царство, призначене якраз з метою повернення назад бунтівничого роду до повної спільності з Отцем й до вічного життя – тих, які захочуть.
Поклик Церкви не є для того, щоб дати додаткову ціну Викупу, ані щоб додати до того, що Ісус дав. Достатньо того, що Він дав. Запрошення Церкви є з метою продемонструвати, що вона має той самий дух, ту саму вдачу, які мав Ісус, щоб за всяку ціну чинити волю Отця – аж до смерті. І ті, які це проявляють, можуть бути прийняті Отцем як члени Царського Священства, якого Ісус є Головою; як клас Нареченої, якого Ісус є славним Небесним Нареченим. Для цього існує вимога, щоб вони повернулись до Бога під тією самою [iv] угодою, яку уклав Ісус: “Позбирайте для Мене побожних Моїх, що над жертвою склали заповіта зо Мною” (Пс. 50: 5).
Час для того, щоб Христос і клас Його Нареченої взяли контроль над світом для його піднесення, прийде не швидше, аж він буде покликаний, вибраний, виявиться вірним і буде прославлений; і тільки тоді буде властивим для Спасителя передати Божественній Справедливості заслугу Своєї смерті, яку Він передав в руки Отця як депозит, коли, вмираючи, промовив: “Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!” – Своє життя і всі його права. Коли ця ціна Викупу буде формально вручена Справедливості в кінці теперішнього віку, вона більше не буде депозитом до послуг Спасителя; відбудеться обмін її на Адама та його рід, і всі вони негайно будуть передані Отцем Синові, щоб могло розпочатись Його Тисячолітнє Царство і щоб всі роди землі були піддані Відкупителю, щоб Він міг підняти їх зі стану гріха та смерті до всього втраченого в Адамі, – до всього, за що Ісус помер, щоб повернути це людині.
Але клас Церкви, який вибирається протягом майже дев’ятнадцяти століть, не міг бути прийнятною жертвою для Бога, як це було з її Відкупителем, Ісусом, бо тільки Він був святим, невинним і непорочним – ми ж є недосконалі, грішні, а Бог не приймає недосконалі, заплямлені і грішні жертви. Що ж можна було зробити, щоб ми стали прийнятними жертвами і щоб це дало нам можливість з’єднатися з Ісусом на духовному рівні? Властивий крок вже зроблено: завдяки Божественній Справедливості заслуга Ісуса була приписана усім, хто укладає Угоду Жертви і для кого Ісус стає Заступником, тобто Поручителем. Це приписання Ісусом заслуги Його жертви Церкві можна порівняти з закладною або заставною на Викупну жертву, яка не дозволяла їй бути застосованою за світ, доки не завершиться її застосування за Церкву.
[v] Угода Церкви полягає в тому, щоб жертвувати все земне життя та всі права, щоб її члени могли стати Новими Створіннями в Христі й співспадкоємцями з Ним на духовному рівні.
Саме на основі такого приписання нам прийдешніх реституційних благословень і на основі нашого особистого посвячення Господу наш Відкупитель, діючи як Первосвященик та Заступник, привів нас до споріднення з Планом Отця, що дозволило нам одержати зачаття Святим Духом й перестати належати до людської родини, а стати членами духовної родини, Головою якої є Ісус. Тому всі члени Церкви є співучасниками Ісуса в праці самопожертвування, в якій ми віддаємо себе Господу, а Він, як Божий Первосвященик, жертвує нас як частину Своєї власної жертви. Так ми “доповнюємо недостачу скорботи Христової”. Так ми страждаємо з Ним, щоб ми могли з Ним царювати. Доки всі духовно зачаті не перейдуть у смерть, заслуга Христа, розміщена як депозит в руках Справедливості тоді, коли Він помер, і заставлена на користь Церкви, не буде звільнена з-під тієї застави й не буде готова для цілковитого використання, щоб купити Адама та його рід під умовами Нової Угоди.
Коли б ми писали цей Том знову, ми тут і там зробили б зовсім незначні зміни у висловах в згоді з тим, що ми тут представили. Ми просимо наших читачів про це пам’ятати. Відмінності не є того роду, щоб це дозволило нам сказати, що вислови в цій книжці помилкові: вони лише не такі повні й ясні, як могли би бути, коли б ми писали тепер.
За деякими останніми коментарями щодо Нової Угоди ми просимо нових читачів звернутись до Передмови автора до “Викладів”, Том VI.

Ваш слуга в Господі
Чарльз Т. Рассел
Бруклін, Н. Й.,
1 жовтня 1916 рік.