[385]
РОЗДІЛ VIII
ГОЛОСІННЯ ЖЕНЦІВ
Консервативний елемент суспільства – Селяни, фермери – Нові умови в християнстві – Аграрна агітація – Її причини – Вартість золота та срібла як фактор – Виконання передбачень Святого Письма – Стосунок цих речей до боротьби великого дня.
«Спасти їх не зможе в день гніву Господнього ні їхнє срібло, ані золото їхнє» (Соф. 1: 18).
З того часу, як мислячий дослідник історії крок за кроком слідував за нашою темою і зауважив правдивість поданих фактів, а також логічність зроблених висновків, він все ще може бути невпевненим в остаточному підсумку. Він може сказати: «Автор забуває, що в цивілізованих, а також в напівцивілізованих країнах знаходиться великий, домінуючий суспільний елемент, який є надзвичайно консервативний і який в суспільстві завжди відігравав роль хребта. Цим елементом є фермери». Але ж ні, ми не забули про цей факт і усвідомлюємо його значення. Споглядаючи в минуле, бачимо, що Європа була б не раз кинутою в вихор революцій, коли б не цей консервативний елемент. Бачимо, що революції у Франції були започатковані і велися переважно з ініціативи робітничого класу великих міст, і що чинником, який остаточно приносив спокій та мир, були консервативно настроєні селяни-фермери. Не важко збагнути причини таких обставин. (1) Життя фермера значно менше підлягає стресам та соціальним напруженням. (2) Його розум не біжить так квапливо за принадами достатку, а [386] амбіція збагачення та розкішного життя практично бездіяльна. (3) В більшій чи меншій мірі він пов’язаний з землею і свої надії звик покладати лише на неї, сподіваючись від природи нагороди за вкладену працю. (4) Ступінь освіти з наступним пробудженням розуму, а також активність фермерів, були досі надзвичайно обмеженими. Власне, як наслідок всіх вищезгаданих обставин, фермерський клас цивілізованого світу вважався прикладом скромного добробуту та вдоволеності.
Проте останні тридцять років стали свідком надзвичайної зміни в житті фермерів – в багатьох відношеннях дуже корисної. Фермери Сполучених Штатів, Канади, Великобританії та Ірландії завжди перебували в іншому становищі, ніж фермери решти світу. Сьогодні вони не є ані кріпаками, ані селянами, вони не позбавлені знань, в них відсутня тупість, і вони рахуються розумними, хоч не завжди мають освіту. Громадянська війна в Сполучених Штатах мала той наслідок, що зібрала разом жителів кожної частини країни та емігрантів зі всіх сторін світу і створила деякий вид освіченості – знання речей та справ. Ця війна більш рішуче, ніж коли-небудь попередньо, підняла з перебігу століть ідеї фермерів і зіткнула їх з симпатіями, прагненнями та нахилами, що спрямовують життя великих міст. Як наслідок, похилені, збиті з дощок шкільні будинки не могли більше задовольнити амбіцій юнаків та дівчат, тому зі зростом кількості вищих шкіл, коледжів та семінарій прийшов також розвиток літератури (і особливо газетних видань), що стало знаменним чинником в процесі розвитку всього народу Сполучених Штатів – тих, хто народився поза їх межами, і тих, хто народився в самій країні. Результатом цього було застосування в землеробстві багатьох прийомів та методів, що належали до ділового життя великих міст, а це, разом зі збільшенням кількості винаходів, позбавило працю фермера одноманітності та принесло значно більші врожаї на його землях. Як [387] наслідок, не тільки суттєво збільшилось число сільського населення, але й самі жителі міст в даному випадку намагалися дотримати кроку. Тому, крім забезпечення продуктами харчування власних дев’яносто мільйонів жителів, ми можемо дати для решти світу сільськогосподарських продуктів на суму близько вісімдесяти мільйонів доларів щорічно, тобто чотири п’ятих загального обсягу експорту. На протязі останніх двадцяти п’яти років для американського фермерства це означало період великого розквіту. З ним прийшли можливості скористатися з життєвих вигод, з загального прагнення багатств та достатку, і, як наслідок, прийшло також деяке незадоволення зі свого становища, яке в багатьох відношеннях є набагато кращим, ніж становище фермерів в інших частинах світу.
Водночас франко-пруська війна справила хоч набагато менший, проте схожий вплив на жителів Франції та Німеччини, однак їхнє пробудження наступило дещо іншим чином. Ненависть, яка запанувала після війни між переможцем Німеччиною та переможеною Францією, прямо спонукала обидві країни, а посередньо Італію, Австрію та Росію створити систему військових навчань, яка накладала обов’язок на кожного молодого чоловіка згаданих країн і буквально впихала в нього інструкції по військовій підготовці та дисципліні, періодично викликаючи його разом з іншими на військові збори. Це було особливо корисним з точки зору освіти. Під час перебування в казармах частина годин присвячувалась вивченню книг. В той час, як утримання цих діючих армій було, на перший погляд, страшним злочином проти мешканців згаданих країн, бо кожна молода особа чоловічої статі була відірвана від звичного перебігу щоденного життя суспільства на термін від одного до трьох років, віримо, що це мало надзвичайний вплив на загальне просвічення і, як ніколи, пробудило та сповнило запалом та енергією згадані народи. Однак, поряд з освітою та [388] частими контактами з вигодами, комфортом, розкішшю та добробутом міського життя, зростало незадоволення – відчуття, що інші живуть набагато краще, і весь час слід пильнувати, щоб покращити власні умови. Це, в свою чергу, породило падіння моральності.
Попутно відступали окови неуцтва та релігійної забобонності, хоча впливи папства та православ’я і надалі залишалися значними. І хоча сьогодні тільки половина людей вірить, що священик, єпископ чи папа мають владу послати людину до чистилища, на вічні муки або призначити до неба, однак їхня влада ще в великій мірі викликає страх і пошану. Якщо дивитися з релігійної точки зору, то в цілому серед усіх класів сталась велика зміна. Між протестантами головна тенденція, мов маятник годинника, хитнулася в крайнє положення. Хоч іще вдається зауважити прояви побожності та боязні Бога, однак, справжня пошана перестала бути надбанням мас протестантства. Так звана «вища критика» та теорії еволюції фактично зруйнували пошану до Божого Слова. Ці теорії, проймаючись теософією Сходу, чинять великий пролом у справжній християнській вірі сотень тисяч людей в Європі та Америці.
Варто зауважити, що всі ці впливи ось вже декілька років мають тенденцію до зміни становища класу, досі відомого як «християнська ліга фермерів-консерваторів». Власне тепер, в такому критичному поєднанні ми бачимо могутній вплив, який поступово, однак невтомно, діяв і далі діє, руйнуючи добробут цього консервативного класу. Протягом останніх двадцяти років фермери різних цивілізованих країн стикаються зі щораз більшими перешкодами в здобутті навиків, а також частки у вигодах та розкошах щоденного життя. Це правда, [389] що останнім часом ціни на їхню продукцію пішли дещо вгору. Проте ці кошти в ще більшій мірі перекриваються вартістю кращої, а, значить, більш дорогої техніки, хоча була надія, що ріст продукції більш ніж компенсуватиме такі витрати і що ціни, замість приносити постійні збитки від частих коливань, в той чи інший спосіб досягнуть потрібної рівноваги.
В той час, як американський фермер був оточений згаданими обставинами, його європейському братові велося значно гірше, бо умови для нього були ще менш сприятливими: (1) Розпочинаючи власну справу, він переважно орендував ферму, до того ж менших розмірів. (2) Він не мав таких можливостей набути кращі знаряддя. Такі обставини позбавляли європейського фермера можливості збільшувати продукцію зерна і тим самим усувати збитки від падіння цін. В результаті йому доводилось терпіти більше, ніж його американському братові, хіба що він брався за вирощування цукрових буряків.
Філософи, державні мужі та вчені багато роздумують над цим питанням і, в загальному, досить швидко приходять до висновку, що кожне падіння цін на збіжжя є викликане «надпродукцією». Вважаючи, що їм вдалося знайти правильну відповідь, вони відкладають справу вбік. Однак деякі, більш дбайливі, вивчивши її і прийнявши до уваги статистичні дані, приходять до висновку, що є неправдою, мов би склади збіжжя цілого світу є наповнені запасами пшениці для потреб наступних років. Виявилося навпаки: з року в рік зберігається порівняно малий запас збіжжя – тобто в світі вирощують приблизно стільки пшениці, скільки її споживають.
М-р Роберт Ліндблом, член Промислової Ради Чікаґо, уважно вивчив сказане і в повідомленні до Департаменту Сільського Господарства уряду Сполучених Штатів, 26 грудня 1895 року, писав:
[390] «Загальна продукція зерна в основних країнах-виробниках не збільшилась. І хоч є правдою, що в деяких країнах тимчасово позначилось його зростання, проте також є правдою, що інші країни характеризуються відповідним спадом виробництва. Щоб бути абсолютно безстороннім, наведу кінцеві дані про останній врожай 1893 року».
«Для ілюстрації даних про врожай в інших країнах, я скористався інформацією, поданою спеціальним міжнародним кореспондентом Промислової Ради і складеною секретарем Промислової Ради Чикаго. Що стосується виробництва зерна нашою країною та його експорту, я скористався даними вашого Департаменту. В порівняльному зведенні я змушений не згадувати Австро-Угорщини, бо в мене немає даних за 1893 рік, однак дозволю собі запропонувати перелік, який показує рівень продукції зерна усіх основних країн за 1893 рік в порівнянні з роком 1883:
1893 1883
Англія 53000000 76000000
Франція 277000000 286000000
Росія 252000000 273000000
Сполучені Штати 396000000 421000000
Німеччина 116000000 94000000
Італія 119000000 128000000
Індія 266000000 287000000
------------------------------------------------------------
Разом 1479000000 1565000000
«З вищеподаного можна спостерегти, що в 1893 році основні країни-виробники зерна в світі виростили на 86000000 бушлів (1 бушель США = 352393 л – ред.) зерна менше, ніж десять років тому, в той час, як згідно з вашими даними, виробництво зерна в Аргентині за весь цей період зросло лише на 60000000 б. В 1871 році Великобританія виростила понад 116000000 б. збіжжя, а в попередньому і наступному роках урожай сягав 105000000 б., або в середньому 109000000 б. за всі три роки, тоді як цього року, за даними спеціального міжнародного кореспондента розташованої в Лондоні Промислової Ради, вирощено ледь понад 48000000 б».
«Якби було правдою, що внаслідок конкуренції Сполучені Штати [391] залишилися позаду інших країн-виробників, то, за логікою, їхній експорт до країн Європи мав би зменшитись, однак за попередні роки, до 1890 року включно, середній щорічний експорт становив 119000000 б., в той час, як у 1891 році було 225000000 б., у 1892 р. – 191000000 б., у 1893 р. – 193000000 б. і, у 1894 р. – 164000000 б. Тому навряд чи мав місце факт, мов би ми затримували власне збіжжя, тоді як інші країни свого позбувалися. Факти суперечать такому припущенню і, якщо потрібні подальші докази, ваш Департамент володіє інформацією, що запаси зерна фермерів за березень є надзвичайно малими. У мене немає статистичних даних про рівень врожаю в Австралії, про який так багато говорили декілька років тому, проте, відомо, що експорт з цієї країни становив у 1893 році 13500000 б., тоді як десять років тому було 23800000 б., а в 1894 та 1895 роках Австралія взагалі імпортувала зерно з Америки».
«Я нічого не згадав про ріст споживання, який в останньому десятиріччі сягнув в Англії відмітки 18000000 б., а в нашій країні за цей самий період виріс не менш, ніж на 50000000 б., і це зростання відзначено скрізь, за винятком Франції, що дає можливість більш ніж поглинути будь-який приріст продукції, навіть в межах цілого світу».
Якою б не була причина зниження цін на пшеницю (а ми можемо про себе зауважити, що на протязі останніх трьох років часткове покращення сталося, мабуть, внаслідок того, що фермери, знайшовши ціну пшениці дещо меншою від ціни інших зернових, більше зайнялися вирощуванням вівса, кукурудзи, жита і т.д.), очевидним стає факт, що майже скрізь – в Америці та в Європі – з фермерів вичавлюють майже всі життєві сили. Багато американських фермерів, які потрапили в борги через високі кошти закупленої ними сільської техніки, або які працюють, щоб сплатити кредит, взятий для будівництва дому та закладення господарства, не в змозі справитись з виплатою таких великих коштів – навіть у найбільш врожайні роки. Вони скаржаться на кредиторів і, що часто несправедливо, на вартість оплат, визначених залізницею за [392] перевезення їхнього врожаю. Задля покриття дійсних коштів продукції шляхом збереження існуючої ціни збіжжя або пропозиції своєї, більш високої, європейські фермери звернулися до деяких урядів за «захистом» від імпорту пшениці з інших країн, твердячи, – з чим, зрештою, погодиться всяка розсудлива людина, – що п’ятдесят або шістдесят центів за бушель пшениці є набагато дешевше, ніж належна винагорода дійсно спожитого часу і сил землероба.
Це приводить на пам’ять надзвичайно актуальне пророцтво, яке стосується останніх днів віку Євангелії і є подане апостолом Яковом (Як. 5: 1-9). Звернувши нашу увагу на теперішні дні і на те дивне нагромадження багатств, яке приведе до великого часу горя, апостол далі згадує його безпосередню причину – неспокій серед досі консервативного класу суспільства, серед фермерів. Здається, що описаний ним стан речей цілком відповідає тому, що сьогодні можуть зауважити всі дбайливі спостерігачі. Для пояснення справи він додає, що все це є наслідком обману, і говорить:
«Ось голосить заплата, що ви [«багатії»] затримали в робітників, які жали на ваших полях, – і голосіння женців досягли вух Господа Саваота».
В попередньому розділі ми побачили, що ті, хто працює з машинами, а також робітники в містах вже до певної міри терплять труднощі, хоча їхні теперішні переживання є, по суті, лише страхом перед набагато гіршими обставинами, які при нинішніх суспільних умовах – поряд зі зростом самосвідомості, рівня техніки та кількості населення – з кожним днем все більше посилюються. Грамотний фермер не тільки повинен зі всім цим боротися, але й, як побачимо далі, його оточено «обманом», який не шкодить, а швидше приносить користь його брату – механіку.
Дивлячись на факти, ми не погоджуємось, що в «останніх днях» теперішнього віку робітники в загальному і ті, хто трудиться біля землі, зокрема [393] є обмануті в своїй платні працедавцями. Насправді діється навпаки: коли мова йде про захист прав одержувачів платні, то існуючі тепер закони є більш суворі, ніж будь-небудь досі. Кожен з них може затримати або продати власність свого наймача і переважно викликає найбільше довір’я в кредиторів. Віримо, що загально це пророцтво стосується фермерів, які в цілому світі виробляють продукти харчування, тобто «женців», і нам варто пошукати якийсь загальнопоширений у світі закон, котрий більш-менш однаково стосувався б всіх цих «женців». Ми повинні сподіватися, що знайдемо законодавство, прийняте спритним обманом або хитрістю, і що таке спритне законодавство, тобто узаконений «обман» має служити багатим цього світу для задоволення їхніх власних інтересів. Тільки така, а не жодна інша річ, на нашу думку, відповідала б вимогам цього пророцтва. Ми переконані і спробуємо довести, що всі ці пророчі вимоги знайшли своє відображення в справі виведення срібла з монетарного обігу.
Однак нехай ніхто навіть на мить не подумає, мов би ми сподіваємось або намовляємо до повернення сріблу його первісного становища основної монетарної одиниці в світі! Ми зовсім не маємо наміру робити його панацеєю від усіх теперішніх та майбутніх клопотів! Якраз навпаки, з пророцтва Якова ми переконані, що срібло вже не повернеться до своєї монетарної влади, однак прагнемо вказати на виконання згаданого пророцтва, щоб всі скористались зі світла, яке вказує на теперішні та майбутні клопоти світу.
Для деяких класів демонетизація срібла країнами християнства є на користь, натомість, для деяких інших класів того ж «християнства» є на шкоду.
Вона принесла втрати для виробників пшениці, рису та бавовни, бо на ринку вони змушені продавати плоди своїх зусиль, переносячи конкуренцію з боку виробів тих країн, які ведуть торгівлю на основі срібла, тобто на ділі продають за знецінене срібло, в той час, як їхня земля, знаряддя, одяг, праця, [394] відсотки по закладних – все сплачується щораз більш вартісним золотом. Якщо вони одержують платню сріблом і таку ж суму сплачують золотом, то втрачають рівно половину – тобто золото є вдвічі дорожчим від срібла. В 1873 р., ще перед виведенням срібла з обігу країнами християнства, срібний долар був вартий на два центи більше, ніж золотий долар, натомість сьогодні, внаслідок дії згаданого закону, потрібно два срібних долари, щоб зрівнятися з одним золотим доларом (при їхній фактичній вартості за межами тієї країни, яка виготовляє і користується ними, як фіксованою вартістю на зразок банківських знаків). Цю зміну можна охарактеризувати як визнання або подвоєння вартості золотого долара, або ж як знецінення чи девальвацію срібного долара, – в залежності від того, як доповідач або автор бажатиме це назвати. Однак факт залишається фактом. Вартість 1 бушля пшениці становила:
в 1872 р. в сріблі $1, 51 за бушель, в золоті $1, 54
в 1878 р. в сріблі 1, 34 за бушель, в золоті 1, 19
в 1894 р. в сріблі 1, 24 за бушель, в золоті 0, 61
З цього видно, що в країнах, які все ще визнають вартість срібла, пшениця на протязі тих років впала в ціні лише незначно, тоді як позначився спад її вартості в золоті, і то, перш за все, в країнах християнства. Англія, основний покупець зерна, купує його саме там, де за свої гроші може закупити найбільше пшениці. Міняючи один золотий долар на два срібні, з’являється можливість закупити в Індії в два рази більше пшениці, ніж тоді, коли срібло ще не було виведено з обігу. Таким чином, ціна пшениці в золоті зменшилась. В Сполучених Штатах виробники рису та бавовни мають схожі труднощі і зі схожих причин. Рис і бавовна виробляються в країнах з обігом срібла, і коли купляються країнами, де основною монетарною одиницею є золото, їхня вартість становить лише половину початкової ціни.
Цілком випадково згадані труднощі прийшли і на тих, хто вирощує інші культури, бо виробники пшениці, бавовни та рису після даремних намагань компенсувати падаючі ціни шляхом збільшення врожаїв в розпачі почали вирощувати інші культури, ціна яких не падала так швидко. Наслідком цього стала надпродукція і знеохочення. Одночасно [395] на цьому потерпіла дрібна торгівля. Врешті, всі класи до певної міри повинні відчути важку ношу землероба.
Але які класи мають користь від усунення срібла з обігу? Їх є кілька: (1) Передусім банкіри, лихварі та кредитори, бо кожний долар їхнього маєтку подвоївся в своїй вартості, і кожний долар отримуваного сьогодні прибутку має вдвічі більшу вартість, ніж попередньо – має подвійну вартість, – в тому значенні, що дає можливість набути вдвічі більше для життєвих потреб і розкошів. (2) В вигідних умовах опинилися всі особи з фіксованими прибутками, такі, як конгресмени, законодавці, судді, клерки та інші, що отримують заробітну плату. Чи вони отримують десять доларів за тиждень, за день, чи навіть за годину, за ці десять доларів вони можуть придбати вдвічі більше бавовни, шерсті, пшениці і т.д. і остаточно майже вдвічі більше готової продукції.
Коли фермери, які першими зрозуміли, що саме є причиною їхніх клопотів, виявили справу про роль срібла жителям Сполучених Штатів, то здавалося, що на виборах 1896 року ця справа стане предметом всезагального обговорення. Оскільки в даній справі кожний дбав про власні інтереси, то клас заможних, клас службовців, клерків та інші працівники спостерегли, що їхній хліб намащений маслом саме з золотого боку. Власники дрібних магазинів та заможні фермери консервативно віднеслись до власних поглядів і пішли за намовою своїх банкірів – проти власних інтересів. Срібло зазнало поразки серед народу, для інтересів котрого було річчю найбільш життєво важливою – серед єдиного народу, котрий, з огляду на характер і розміри свого експорту та імпорту, був в змозі перехилити шальки терезів і відновити срібло до початкової вартості як грошової одиниці.
Зараз ця справа є безнадійною; срібло вже не вдасться повернути до того становища, яке воно втратило у 1873 році. Сьогодні це питання елементарного егоїзму, і хоч фермери, як клас, є кількісно [396] більш численними від будь-якого іншого класу, проте вони не становлять більшості; всі решту самолюбно зацікавлені протилежною стороною справи. Бідні фермери! Бідні женці полів! Ваші скарги кількох останніх років, завдяки штучному зростанню цін, стихли лише на короткий час – ставшись малим перепочинком перед більшим, ніж коли-небудь досі, натиском і щораз гучнішим голосінням женців християнства. Ось так підірвано та знищено терпеливість та консерватизм найбільш терпеливого та консервативного класу суспільства, що стало подальшим приготуванням до великого часу горя, великого дня помсти.
Однак, як трапилося, що срібло перестало бути монетарною одиницею? Хто був зацікавлений, щоб спровадити на світ таку катастрофу? Відповідаємо: Перед в цьому вели фінансисти. Це «сфера їхніх інтересів» – обходитися і працювати з грішми, так як фермер працює на своїй землі, щоб принести для себе, свого синдикату та інституції якомога більший прибуток. В цьому відношенні фінансисти Англії передують у світі – ведуть інтереси довше і вивчили їх набагато краще.
Прислів’я каже: «На війні всі методи законні», тому фінансисти і державні мужі Англії, які в даних справах пробудилися на п’ятдесят років раніше решти світу, вважають, що торговельна війна є на порядку денному і приносить переможцям більше користі, ніж бувала торгівля невільниками і грабіжницькі напади. Британці досить рано усвідомили, що вони, володіючи відносно малою територією, повинні для свого найбільшого розквіту спиратись на розвиток сфери виробництва та на фінансові операції, – думаючи не лише про себе, але й, наскільки це можливо, про решту світу. Їхні громадські діячі дбайливо сприяли цьому задуму; отож, здатні виготовляти на той час більш дешеву, ніж решта світу, продукцію, вони прийняли політику, яка найбільш сприяла їхнім власним інтересам – застосували вільну торгівлю, – і відтоді накинули її всьому цивілізованому світу. Такі умови [397] на довгий час зробили Великобританію не лише всесвітньою фабрикою, але й торговим, грошовим та банківським осередком.
Близько ста років тому передбачливі англійські фінансисти зрозуміли, що оскільки вони не є народом землеробів, то в їхніх інтересах є викликати депресію цін на сільськогосподарські продукти, які вони змушені купляти в сусідніх країнах. Вони також спостерегли, що основною грошовою одиницею в світі є срібло і що воно було такою від самого почину історії; тому, коли б їм вдалося змінити грошовий стандарт таким чином, щоб вести свої інтереси на основі золота, а решта світу щоб використовувала срібло, тоді вони могли б змінити взаємовідношення вартості обох металів на свою користь. В результаті Великобританія провела демонетизацію срібла ще в 1816 році. Коли б їй вдалося перешкодити виробництву в інших країнах, як вона намагалася це зробити, і спробувати (внаслідок наявності великої кількості фабрик, обладнання і досвідчених робітників) займатися виробництвом тканин з бавовни та шерсті, а також машин по цінах, нижчих ніж в решті світу, яка не має такого обладнання, Англія могла б відокремити свої гроші від решти світу і остаточно отримати для себе величезну користь. Та в жодному з цих напрямків вона не досягла всього бажаного: Франція і зокрема Сполучені Штати, а пізніше Німеччина, ввели, як захист, систему мит і, тим самим, сприяли розвитку в межах своїх країн технічних галузей виробництва, поступово зумівши не тільки подбати про більшість власних потреб, але також вийти в світовій торгівлі на рівень конкуренції з Великобританією. Індія, Китай, Іспанія, Португалія, Півд. Америка, Росія – всі ці країни, як ми могли зауважити, по черзі прагнуть наслідувати згаданий шлях, розвиваючи власне виробництво; однак в загальносвітовому виробництві та в торгівлі Великобританія далі є першою. Щоправда, їй [398] не вдалось відокремити золото від срібла, яке загально рахується основною грошовою одиницею світу. Справді, хоча на протязі років співвідношення вартості між цими двома металами – сріблом та золотом – було шістнадцять до одного, однак, здається, існувала своя тенденція зростання вартості срібла і знецінення золота, тому що срібло, як грошова одиниця, знаходилось у світі в постійному вжитку, і, за винятком Великобританії, люди цінили його понад золото. Отже нічого дивного, що саме срібний долар, як подає статистика, мав в 1872 році перевагу в два центи над вартістю золотого долара.
Зрозумівши, що самі вони не зможуть контролювати ані золото, ані виробництво, британські фінансисти вирушили на пошуки співпраці зі Сполученими Штатами та Європою, маючи надію, що спільними зусиллями вдасться вартісно розділити золото та срібло і таким чином піднести ціну золота. Об’єднавшись для демонетизації срібла як грошового стандарту, цивілізовані країни мали б досягнути наступного:
(1) В цивілізованих країнах срібло мало б стати об’єктом самої лише продажі, а, значить, бути більш дешевим, ніж золото, вартість (прийнята) котрого зростала б пропорційно падінню вартості срібла. Це дозволяло б цивілізованим країнам закупляти в менш розвинутих країн все, що вони бажають – бавовник, пшеницю, каучук та іншу сировину, – по надзвичайно низькому курсу грошей, срібла, і в цей спосіб одержувати їх дешевшими, за півціни, тоді як вбогі язичники змушені були б розплачуватись за предмети розкоші, техніку і т.д., закуплені в цивілізованих країнах, подвійною ціною, тому що в результаті прийняття законодавства їхніми цивілізованими братами з країн християнства, керованими «Шайлок», інакше відомими як фінансисти, срібний долар язичників зазнав демонетизації і знецінився до половини його вартості. Таке використання освічених розумів для одержання користі за рахунок язичників виправдовується поняттям «вимогливості інтересів». Чи з Божої точки зору це було справедливим, чи підступним? Без сумніву, для ближніх з числа язичників це не було тим, чого вони бажали, щоб їм чинили інші язичники.
[399] (2) Хоча в сфері зовнішньої торгівлі це поставило б всі цивілізовані народи в один ряд з Великобританією, однак Великобританія сподівалася, що вона, займаючи провідне становище, завжди матиме більшу частку в міжнародній торгівлі.
Коли йдеться про пшеницю, ми зовсім не легковажимо закону попиту та пропозиції, а, навпаки, пам’ятаючи його значення, показуємо, що сьогодні в світі не існує жодного надвиробництва. Навіть статистичні дані м-ра Лінблома свідчать, що постачання зерна не встигає за темпами приросту населення світу. Далі, бачимо, що хоч 1892 рік вважався одним з найбільш врожайних на пшеницю за всю історію світу, проте ціна пшениці в тому році в Нью-Йорку становила пересічно 90 центів за бушель; з того часу внаслідок зменшення врожаїв ця ціна постійно падала, аж врешті її було штучно піднято в кількох останніх роках.
Стрибок цін також може бути викликаний певними непередбаченими обставинами, що постають у світі. Врожаї пшениці в Росії, Республіці Аргентина, Австрії, Угорщині та інших країнах можуть виявитися набагато нижчими середнього, натомість в Індії, котра майже завжди володіє значним надлишком пшениці для експорту, для її 35000000 населення може запанувати голод, і вона потребуватиме американського збіжжя, щоб ліквідувати дефіцит. Таке становище в минулих роках – скажімо навіть у 1892 році, коли був найбільший в історії світу врожай, – встановило б ціну пшениці на рівні приблизно 1, 30 дол. за бушель (унція (31, 1035 г) срібла ще в 1892 р. була вартою 87 центів у золоті), тоді як при грошових відносинах, що панували у 1873 р., світова ціна пшениці зросла б у 1896 р. навіть до 1, 90 дол. за бушель (в сріблі) по відношенню до ціни, за яку вона продавалася в Індії. Більше того, розглядаючи цю річ, потрібно взяти до уваги факт, що хоч за останні тридцять років ціна пшениці з певних причин суттєво впала (а це, як ми побачили, зовсім не сталося внаслідок надвиробництва), то ціни на деякі інші товари знизились відносно мало. [400] Наприклад, порівняймо цілком звичайні роки 1878 та 1894. Нижченаведені дані показують середні ціни за ці роки у Нью-Йорк Сіті:
1878 1894
Жито, за бушель $0, 65 $0, 68
Овес, за бушель 0, 33 0, 37
Кукурудза, за бушель 0, 52 0, 51
Тютюн Кентуккі, за фунт 0, 07 0, 095
Свіжа яловичина, оптова ціна 0, 525 0, 055
Свіжа свинина, оптова ціна 0, 0425 0, 055
Сіно, за тонну 7, 25 8, 50
Порівняймо три інші позиції – пшеницю, бавовну та срібло, до яких це мало особливе і водночас схоже відношення – внаслідок демонетизації срібла християнством.
1878 1894
Бавовна, за фунт $0, 11 $0, 07
Пшениця, за бушель 1, 20 0, 61
Срібло, за унцію 1, 15 0, 635
Однак в когось може виникнути питання: Чи не могло статися, що демонетизацію срібла народам християнства нав’язали законом попиту та пропозиції? Чи причиною падіння вартості срібла не стала надто велика його кількість, а не ті чи інші задуми збільшити вартість золота?
Відповідаємо, що ні. Хоч золота та срібла останнім часом з’явилося дуже багато, однак ріст загальної ділової активності і кількості населення був пропорційно значно більшим. Коли б все золото і срібло світу відчеканити в монетах, то для ділових інтересів його було б абсолютно недостатньо, і потрібні були б додаткові асигнування в вигляді державних, банківських та комерційних вкладень, клірингових сертифікатів і т.п. Лише лихвар зацікавлений в тому, щоб мати невелику суму платіжних засобів, щоб він міг завжди запропонувати їх на жадання і позичити під вигідний процент, вимагаючи при цьому подвійної [401] гарантії. У 1896 році всього золота світу, відчеканеного і невідчеканеного, було майже шість мільярдів доларів (6000000000 дол.), тоді як державні борги і борги окремих осіб становили в Сполучених Штатах суму втричі більшу. Росія на протязі деякого часу – до 1873 року – намагалася відійти від знецінених паперових грошей і запровадити срібний стандарт, та через відсутність можливості здобути достатню кількість срібла, вона і далі користується паперовими грішми. Ми згадуємо про це, щоб показати, що падіння срібла було продумано наперед, і що причиною цього був не закон попиту та пропозиції (бо в 1872 році срібла потребувалося більше, ніж золота, при значно вищому попиті), але саме законодавство.
Чи реально, щоб особи, які виступають від імені всіх народів «християнства», ввійшли в змову проти язичників і проти власних фермерів? Ні, факти не дають підстав для такого висновку, а, навпаки, вказують на те, що фінансова верхівка (назвемо її «Шайлок») обдумала спосіб, як ошукати законодавців і осягнути потрібні наслідки. Щодо цього, в нас є вислови принца Бісмарка та багатьох американських конгресменів. Як бачимо, шляхом «обману» непомітно був вбитий законодавчий клин між обома половинами монетарного світу з наміром знецінити срібло і подвоїти вартість золота; і тепер, коли підступ виявлено, державні діячі розгублено спостерігають за масштабами того, що сталося, усвідомлюючи собі, що відновлення срібла до його попереднього стану означатиме труднощі і значні витрати для всіх кредиторів, – при намаганні покрити збитки і втрати, яких, внаслідок знецінення срібла, вже зазнав клас дебіторів. Крім того, «Шайлок», здобувши для себе таку велику користь (подвоєння вартості всіх своїх маєтків та прибутків), швидше піде на те, щоб суспільство опинилося в паніці або навіть у революції, ніж ослабить пальці на фінансовій артерії людства. «Шайлок» володіє достатньою владою, щоб накинути власні вимоги. Він контролює численний клас тих, хто бере позику, [402] хто з благанням вистоює біля банківських прилавків; він контролює уряди-боржники; він контролює пресу, яка вмовляє громадськість вірити в великодушність та добре ім’я «Шайлок» і водночас боятися його гніву та могутності. Крім цього, дуже великий та впливовий клас службовців, клерків та кваліфікованих робітників зауважує, що його інтереси співпадають з політикою «Шайлок». І якщо вони не виступають на його підтримку, то в своїй опозиції до його політики виявляють холодність та байдужість і схильні дуже мало перечити, а то й зовсім мовчати.
Серед численних висловів щодо практикованої брехні та обману вважаємо достатнім навести кілька:
Сенатор Турман сказав:
«Коли законопроект було представлено в Сенаті, ми думали, що перед нами звичайний законопроект про впорядкування грошової емісії, карбування монет і покращення ще чогось там іншого, і, думаю, не було жодної людини в Сенаті, за винятком члена комітету, від якого дана пропозиція виходила, котра б мала хоч найменшу уяву про те, що в цьому всьому був натяк на демонетизацію». Congressional Record, том 7, част. 2, Сорок п’яте засідання Конгресу, друга сесія, стор. 1064.
30 березня 1876 р., під час слухань в Сенаті пропозиції (S.263) «Про внесення змін до законопроекту про обіг срібних монет, як законного платіжного засобу», на зауваження сенатора Боґі сенатор Конклінґ зі здивуванням запитав:
«Чи дозволить сенатор завдати собі або комусь іншому з сенаторів питання? Чи правда, що в нас тепер немає жодного законного американського долара? Якщо так, то чи правда, що результатом запровадження цього законопроекту буде те, що монети вартістю пів і чверть долара будуть єдиними срібними монетами для ведення законних платежів?»
Сенатор Аллісон сказав 15 лютого 1878 р.:
«Коли таємна історія цього законопроекту з 1873 року стане явною, вона відкриє факт, що Палата Представників на початку мала намір карбувати одночасно золото та срібло і думала, що обидва метали повинні співіснувати на зразок того, як це є в монетарній системі Франції, котрій ще в 1873 році дано наукове [403] обґрунтування, а не на зразок власної. Однак, в подальшому законопроект фальсифіковано».
Шан. Вільям Д. Келлі, який займався законопроектом, у своєму виступі в Палаті Представників, 9 березня 1878 р., сказав:
«Щодо звинувачень, мов би я захищав законопроект, який провів демонетизацію загальноприйнятого срібного долара, пояснюю, що хоч мною і був очолюваний комітет до справ монетарної політики, однак я навіть не підозрював факт, що таким чином срібний долар буде виведений з нашої монетарної системи, як не знали цього відомі сенатори панове Блейн та Вурхіс, котрі були членами Палати і котрі ще кілька днів тому запитували один одного: «Чи після прийняття законопроекту хтось про це згадував?». «Ні, – відповів м-р Блейн, – а ви щось чули?» «Теж ні, – сказав м-р Вурхіс, – я взагалі не думаю, щоб було хоч троє членів Палати, які про це знали».
10 травня 1879 р. м-р Келлі сказав:
«Все, що я можу сказати, так це те, що Комітет до справ мір, ваг та монетарних знаків, який на початку вносив законопроект, заслуговував довір’я, мав відповідну кваліфікацію і дбайливо переглянув постанову; що, як член комітету, я теж вносив законопроект, і той містив в собі всі умови для обігу звичайного срібного долара і комерційного долара. Довгий час після введення законопроекту в дію мені не доводилось чути нічого про розпуск відповідного підрозділу Сенату, який випустив з уваги справу стандартного долара, і тому заявляю, що про цю історію нічого не знаю. Але я також готовий сказати, що у всій законодавчій практиці цієї країни немає таємниці, яка б могла зрівнятись з демонетизацією стандартного срібного долара Сполучених Штатів. Я ніколи не зустрічав людини, котра могла б сказати як це сталося і чому».
Сенатор Бек в промові до Сенату, 10 січня 1878 р., сказав:
«Він (законопроект, який спричинив демонетизацію срібла) ніколи не був зрозумілий в Палаті Конгресу. Говорю це з повним знанням фактів. Жодний газетний кореспондент – а вони, наскільки я знаю, надзвичайно ретельні, коли мова йде про здобуття інформації, – не виявив нічого про те, що сталося».
[404] Коли б дозволило місце, ми процитували б схожі авторитетні свідчення багатьох інших осіб. На неправильний шлях наводила сама назва законопроекту: «Акт перегляду Законів про монетний двір, про підбір кадрів та карбування монет в Сполучених Штатах». Демонетизацію срібла приховано: (1) внесенням параграфу 14, що відтепер золотий долар повинен бути «одиницею міри вартості»; і (2) внесенням параграфу 15, який містив в собі визначення і характеристики срібних монет, однак зовсім не згадував про «стандартний» срібний долар. Акт від 22 червня 1874 року завершив вбивство «стандартного» срібного долара, навіть не згадавши про нього, а лише передбачивши, що не можна карбувати жодних інших монет, за винятком згаданих Актом 1873 року. Кажуть, що навіть президент США Ґрант, чий підпис надав Актові чинності закону, не усвідомлював його характеру, про що, зрештою, признався згодом, через чотири роки, коли з’явилися перші наслідки. Справді, лише кілька завбачливих «фінансистів» звернули увагу на таку річ як готівка, а оскільки народ ще не одержав виплати готівкою, то, правдоподібно, це було допоміжним підготовчим кроком в вибраному напрямку.
М-р Мюрет Галстед, редактор «Commercial Gazette», Цінціннаті, був одним з надзвичайно здібних людей свого часу. Наступний уривок з-під його пера вийшов 24 жовтня 1877 р. і є цитований з «Journal», Нью-Йорк:
«Британська політика щодо золота була виключно справою експертів. Для успіху потрібен був спритний хід і, мабуть, тому, що монета не знаходилась в обігу, і тому, що це відбувалось поза полем зору громадськості, з’явилась можливість фальсифікації без звернення на це зайвої уваги. Таким чином, уникнувши дебатів, одномонетарна система великої нації-кредитора була нав’язана великій нації-боржнику».
Наступні слова, як вважається, належали колишньому полковнику Р. Дж. Інґерсолу:
«Я наполегливо вимагаю повернути срібло назад в обіг. Його демонетизацію здійснили обманом. Кожній платоспроможній особі цю річ нав’язали, і це великий обман по відношенню до всіх чесних боржників Сполучених [405] Штатів. Це злочин проти праці. Це вчинено з ненаситності та жадібності і чесними людьми має бути скасоване».
Те, що наслідок буде саме такий, багато сидячих на той час в залі засідань державних діячів Конгресу передбачили ще тоді, коли усвідомили ситуацію – в період з 1877 по 1880 рік. Деякі з них були сліпі до проблеми, деякі, керовані власними інтересами, мовчали, інші надіялись на ради «фінансистів», а ще інші з відвагою повстали проти неправди.
Нині покійний, шан. Джеймс Дж. Блейн в промові до Сенату Сполучених Штатів (1880 р.) сказав:
«Думаю, що коли боротьба, яка ведеться в цій та інших країнах за єдиний золотий стандарт, буде успішною, вона принесе загальне лихо для всього промислового світу. Руйнування срібла, як грошей, і впровадження єдиної міри вартості – золота, – справить руйнівний ефект на всі форми власності, за винятком тих інвестицій, які дають гарантоване повернення вкладень. Вони непомірно зростатимуть вартістю і даватимуть непропорційно велику і несправедливу перевагу над кожним іншим видом власності. Якщо, як стверджують найбільш гідні довір’я статисти, в світі існує близько 7000000000 дол. у вигляді монет або зливків з золота та срібла, поділених однаково, то неможливо вивести срібні гроші з обігу без наслідків, які принесуть для мільйонів людей розчарування, а для десятків тисяч – велике нещастя. Вірю, що золоті та срібні монети є законними; більше того, гроші американського народу йдуть попереду конституції, і наш основний закон вважає їх цілком незалежними від свого існування. Конгрес не наділено жодною владою винести вердикт: котрий з цих двох металів не повинен бути грішми; отже Конгрес, на мій погляд, не має повноважень вивести один із них з обігу. Тому, якщо срібло зазнало демонетизації, я прихильник того, щоб його повернути назад в обіг. Якщо випуск таких монет заборонено, то я за те, щоб дати розпорядження його відновити. Я навіть за те, щоб цей випуск ще більш розширити».
Колишній сенатор Венс дещо пізніше сказав:
«Влада грошей та її союзники по всьому світу вступили в цю змову, щоб вчинити найбільший [406] злочин віку або й навіть всіх часів, щоб повалити одну другу наявних в світі грошей і таким шляхом подвоїти власне багатство, збільшуючи вартість другої половини, яка знаходиться в їхніх руках. Міняльники грошей ганьблять святиню наших свобод».
Уряд Сполучених Штатів розіслав офіційні листи до своїх представників закордоном з вимогою інформувати його про фінансові справи. Доповідна м-ра Керрі, радника в стосунках з Бельгією, була широко публікованою і є достатньо промовистою, показуючи схожість подій, через які перейшли жителі Сполучених Штатів. Ось відповідь на його питання, дана йому шан. Альфонсом Аллардом, Директором до справ фінансів Бельгії:
«З 1873 року панує постійна криза, яка полягає в падінні всіх цін, і, як нам здається, її темпи затримати неможливо. Такий спад цін, що позначається на заробітках, в даний час переростає в соціальну та промислову кризу».
«Ви запитуєте, чому в 1873 році ми повернулися до монометалізму, хоч він весь час кульгавить. Не вбачаю в цьому жодної іншої причини, за винятком того, що таке було на руку певному класу фінансистів, який здобув з цього користь, – класу, який взяв для доказу надумані теорії і знайшов підтримку деяких політекономістів, особливо членів Інституту Франції».
«Ви запитуєте, який вплив мали такі кроки в монетарній політиці на промисловість та заробітки в Бельгії? Грошей, яких вже в 1873 році було обмаль, стало ще менше. В результаті прийшло передбачуване падіння цін. Починаючи з 1873 року середній спадок цін на всі продукти виробництва становив 50 відсотків, а з них на зернові – понад 65 відсотків. Промисловість перестала бути рентабельною, сільське господарство перетворюється на руїну, кожен вимагає законного захисту, в той час як наші зубожілі жителі подумують про війну. Ось такий сумний стан Європи».
В своєму листі до Національної Республіканської Ліги (11 червня 1891 р.) сенатор Дж. Д. Кемерон писав:
«Єдиний золотий грошовий стандарт, як нам здається, чинить руїну з такою швидкістю, що проти нього ніщо не встоїть. Якщо цей вплив і в майбутньому поширюватиметься такими ж темпами, як на протязі [407] останніх двадцяти років, коли світом заволоділа золота монетарна система, то одне з недалеких поколінь побачить на розлогому американському континенті лише півдюжини перенаселених міст, які наглядатимуть за величезною масою капіталу, позичаючи його залежному працюючому населенню в позику за їхній ще незібраний врожай і незавершену продукцію. В світовій історії таких прикладів було достатньо, однак ми виражаємо проти цього протест. Бідні і багаті, республіканці, демократи і популісти, праця і капітал, церкви і коледжі – всі одноголосно, з твердим, незмінним переконанням ухиляються від такого майбутнього».
Англійські фінансисти добре знають, чому фермери в цілому світі і особливо фермери Сполучених Штатів та Канади, які займаються експортом пшениці, зазнають труднощів; часом вони погоджуються, що так діється внаслідок їхнього самолюбства. Для прикладу пропонуємо уривок з передової статті «Financial News» (Лондон) за 30 квітня 1894 р.:
«В нас часто виникають розбіжності зі Сполученими Штатами по дипломатичній лінії; однак, як правило, на цьому ґрунті дуже рідко виникають які-небудь прояви ворожнечі між народами обох країн; непорозуміння проминають і забуваються. Однак в нас щораз більше з’являється відчуття, що коли мова йде про добробут мільйонів американців, наша країна схильна живити недружні почуття до Сполучених Штатів. Звичайно, ми розуміємо, що така неприязність не є надто суттєвою, і що наша монетарна політика керується виключно самолюбними міркуваннями – настільки самолюбними, що ми навіть не задумуємось над тим, що Індія терпить від нашої діяльності набагато більше, ніж сама Америка...»
«Сенатор Кемерон наводить просту мораль, зазначаючи, що коли б Сполучені Штати наважились розірвати стосунки з Європою і цілковито повернулись назад до срібла, вони здобули б підтримку всієї Америки та Азії і могли б господарювати на ринках обох континентів. «Золотий бар’єр виявиться набагато фатальнішим, ніж будь-яка митниця, а ланцюги срібла – набагато міцнішими, ніж будь-яка позбавлена мита вільна торгівля». Не може бути жодного сумніву в тому, що коли б завтра Сполучені Штати прийняли срібну монетарну систему, британська торгівля [408] була б зруйнована ще до закінчення року. Кожна галузь американської промисловості була б захищена не лише на домашньому, але й на кожному іншому ринку. Без сумніву, сплачуючи свої закордонні борги золотом, Сполучені Штати зазнали б деяких збитків, однак втрати при обміні в даному випадку становили б мізерну долю в порівнянні з прибутками, отриманими на ринках Південної Америки та Азії, не кажучи вже про Європу. Дивує те, що Сполучені Штати лише недавно скористались з такої можливості, і коли б не віра, що шлях Англії є єдино можливим шляхом до комерційного успіху і добробуту, така річ наступила б вже давно. Сьогодні американці прокидаються до зрозуміння факту, що «так довго, як вони обмежуватимуть свої амбіції лише тим, щоб стати великою Англією», їм нас не подолати. Для нас було немалою вдачею, що ніколи досі американці не натрапили на можливість усунути нас за допомогою срібла зі світових ринків, і, напевне, було б добре, коли б уражені погордливою апатією нашого уряду до серйозності питання про срібло, американці нам у відплату позбулись ще й золота. І це легко зробити... Останнім часом в країні не було недостачі в прикладах зростаючого незадоволення безвідповідальним відношенням до згаданого питання (питання срібла), яке лихоманить два континенти і наражає на майбутні труднощі більш вбогі країни Європи».
Голосіння фермерів про те, що їхню винагороду за працю затримано підступом, є характерним для всіх країн з золотим стандартом – для всього християнства. Цитуємо наступне:
22 вересня 1896 року газета «World», Нью-Йорк, опублікувала широке телеграфне повідомлення, підписане провідними виробниками продукції сільського господарства в Європі, зібраними на Міжнародний Конгрес в Будапешті, Угорщина, і надіслане тодішньому кандидату в президенти У.Дж. Браяну. В ньому говориться:
«Ми бажаємо вам успіху в вашій боротьбі проти всевладдя класу кредиторів, який протягом минулих двадцяти трьох років подбав в Європі та Америці про грошове законодавство, яке руйнує добробут ваших та всіх інших фермерів... Віримо, що коли таке повернення (срібла до [409] становища грошової одиниці) не досягне успіху, то вища вартість золота у всій Азії та Південній Америці продовжуватиме обкрадання фермерів (Америки та Європи) з усієї винагороди за їхню працю, і що обрання вас може запобігти сподіваним в Європі аграрним та соціальним потрясінням».
Видання «World», Нью-Йорк, за 24 вересня 1896 року, опублікувало слова Принца Бісмарка до Гер фон Кардорфа, лідера Партії Вільних Консерваторів в Німецькому Рейхстазі:
«Я надто старий, щоб йти до школи і вивчати предмет грошового обігу, однак розумію, що пропонуючи поради, я, починаючи з 1873 року, чинив так, як вважав за найкраще, і тепер, зважуючи на наслідки, гадаю, що мої дії були надто поспішними».
«Єдиний клас, який ми не можемо дозволити відштовхнути від себе, це клас аграріїв. Якщо вони переконані, а вони, будьте певні, справді переконані, що депресію в сільському господарстві спричинено саме такими монетарними змінами, то наш уряд повинен переглянути свою позицію».
Нинішнє крайнє падіння цін срібла та предметів споживання, які продаються за срібло, йшло дуже повільно. Для цього існувало дві причини. (1) Потребувало часу і маніпулювання, щоб понизити вартість срібла – товару, який в більшої половини населення світу все ще користується великим попитом. (2) Власники копалень срібла та інші зацікавлені особи, а також державні діячі, котрі передбачували майбутнє зло, так міцно натиснули своїми аргументами на Конгрес Сполучених Штатів, що було вжито засобів, одним з яких було прийняття в 1878 р. Акту про ремонетизацію, а в 1890 р. – Акту про закупівлю срібла. Однак пропоновані заходи виявились нездійсненними. Срібло має бути або грошовою одиницею з повною, рівною золоту вартістю, як законному платіжному засобу, або вважатись предметом купівлі-продажу – таким як алмази, пшениця і т.д., – і бути податним коливанням згідно з вимогами попиту та пропозиції. Коли в 1893 р. останній з цих заходів було відмінено, ціна срібла відразу сповзла до половини ціни золота і до 1895 р. стали очевидними всі лиха його демонетизації – окрім того, що постала паніка могла виявитись ще більш далекосяжною, зростаючою і тривалою.
[410] Ось факти:
(1) Женці жнив світу, фермери «християнства» пробувають в стані розпачу, без огляду на існуючу сучасну техніку, і голосно благають своїх співгромадян та законодавців про допомогу. (Це голосіння тимчасово зупинено зростаючими цінами на пшеницю, що, очевидно, стало наслідком деякого дефіциту в південно-східній Європі, Росії, Австралії та Аргентині; однак, в міру того, як ці відносини змінюються і в усьому світі вдалось зібрати середній за розмірами врожай, ціна пшениці може опуститися вниз слідом за ціною срібла навіть до 43 центів – за винятком, коли б втручання обставин змінило умови, – і голосіння женців озветься зі ще більшим відчаєм, ніж досі).
(2) Законодавці усвідомлюють труднощі і шлях, яким вони виникли, твердячи, що все це сталося шляхом обману, через хитрощі фінансистів – тих, хто вміє поводитись з грішми.
(3) Маючи на меті покращити несприятливі умови, законодавці, котрі бачать, що така річ може викликати паніку і навіть революцію, приходять до висновку, що оскільки хвороба не може бути гіршою, ніж ліки від неї, вони не впроваджують нічого радикального. Отже срібло вже ніколи не повернеться до обігу в колишньому відношенні 16 до 1.
(4) Зі всіх сторін переважає думка, що цей «обман» не тільки руйнує і знеохочує фермерів, але й дратує та озлоблює досі найбільш консервативний елемент суспільства.
(5) Всі мислячі люди світу погоджуються, що такі класи християнства, як робітники та механіки, вже визріли для революції, котра буквально змете своїми нищівними масштабами нинішні суспільні інституції; і коли б цей великий і досі консервативний фермерський елемент мав поповнити ряди невдоволених і революційно настроєних, то постале поєднання було б неможливо подолати.
(6) Докази обох сторін свідчать про те, що достатньо лише кількох років, щоб всі ці речі збулися.
[411] Той, хто виявить бажання порівняти всі ці факти з пророцтвом ап. Якова, буде здивований акуратністю їхнього виконання – пункт за пунктом, – і буде змушений прийняти їх, як ще одне незаперечне свідчення того, що сьогоднішні дні з усіма їхніми подіями є передбачені Богом, як приготування до великого часу горя, що відкриє шлях для Еммануїла та Його славного царювання миру на землі і доброї волі між людьми.
Прочитаймо ще раз пророцтво ап. Якова (5: 1-9):
«А ну ж тепер ви, багачі, – плачте і ридайте над лихом своїм, що вас має спіткати: ваше багатство згнило, а ваші вбрання міль поїла! Золото ваше та срібло поіржавіло, а їхня іржа буде свідчити проти вас і поїсть ваше тіло, немов той огонь! Ви скарби зібрали свої на останні дні! Ось голосить заплата, що ви затримали в робітників, які жали на ваших полях, – і голосіння женців досягли вух Господа Саваота! Ви розкошували на землі й насолоджувались, серця свої вигодували, немов би на день [вашого] заколення. Ви [ваш клас] Праведного [Христа] засудили і убили, – Він вам не противився». [Чи можливо, щоб Господь мав намір звернути нашу увагу на те, що юдейські банкіри та фінансисти більш ніж інші винні в такому обмані затримання заплати женцям? І чи є особливий зміст в словах, «Ви Праведного засудили і вбили?»]
«Терпіть же, оце, брати, аж до приходу Господнього [Котрий розсудить речі справедливо – підносячи того, хто вбогий і хто позбавлений допомоги, і віддаючи помсту всім, хто чинить зло]! Ось хлібороб очікує дорогоцінних плодів землі; терпеливо чекає на них, – аж поки одержить дощ ранній та пізній. Терпіть же й ви також; зміцніть серця ваші, – бо прихід Господній вже наблизився. Не нарікайте один на одного, брати, щоб вас не було (також) осуджено. Ось, – Суддя перед дверима стоїть!» (Кул.).
* * *