[11]
РОЗДІЛ І
ДЕНЬ ПОМСТИ
Пророча згадка про нього – Близький час – Мета цього тому – Загальні спостереження

«Бо день помсти – у серці Моїм, і надійшов рік Мого відкуплення!» «...бо це буде день помсти Господньої, рік заплати за заколот проти Сіону!» (Іс. 63: 4; 34: 8).
Ось такі слова застосовує пророк Ісая до пори, яку Даниїл (12: 1) змальовує як «час утиску, якого не було від існування люду»; про яку Малахія (4: 1) говорить: «Бо ось наступає той день, що палає, як піч, і стануть всі пишні та кожен, хто чинить безбожне, соломою...»; про яку апостол Яків (5: 1-6) каже, що тоді багаті будуть плакати та ридати над лихом, що їх спіткає; яку Йоіл (2: 2) змальовує як день хмари та густої імли; про яку пророк Амос (5: 20) говорить, що «день Господній темнота, а не світло, і хіба він не темний, і сяйва немає у ньому?»; про яку Господь згадує (Мт. 24: 21, 22), як про час «скорботи великої», такої руйнівної за своїм характером, що коли б її не вкорочено, то жодне тіло не уціліло б від її спустошень.
Те, що змальована пророками темрява та день імли є днем суду людського суспільства та народів – днем відплати народам, – стає очевидним з багатьох віршів. Нехай читач, беручи це до уваги, [12] одночасно пам’ятає різницю між судом народів і судом окремих осіб. Бо хоча кожен народ складається з осіб, і окремі особи є, переважно, відповідальні за долю народів, а тому повинні терпіти і справді дуже терплять в нещастях, які спадають на них, проте суд світу, коли йдеться про осіб, буде відмінним від суду, де мова йде про народи.
Як вже було показано, днем особистого суду світу буде Вік Тисячоліття.* В той час, під сприятливими умовами Нової Угоди і запропонованим ясним зрозумінням правди, а також усілякою можливою допомогою та спонуканням до справедливості, всі люди особисто, а не колективно (як народи або інші суспільні формування), будуть на випробуванні, на суді стосовно вічного життя. Суд народів, започаткований тепер, є судом людей в їхньому колективному (релігійному та громадському) становищі. Громадські інституції світу тривалий час мали дозвіл панування і сьогодні, коли «Часи поган» прийшли до свого завершення, вони повинні здати рахунок. Господній суд, попередньо виражений пророками, говорить, що жодна з них не виявиться гідною повторного дозволу або подальшого життя. Панування, згідно з постановою, буде від них забране, і Той, Кому належить це право, візьме Царство, і народи будуть дані Йому в спадок (Єз. 21: 27; Дан. 7: 27; Пс. 2: 8; Об. 2: 26, 27).
---------------------
*Том І, розд. 8.
---------------------
Послухайте слів Господа до народів, зібраних перед Ним на суд: «Наблизьтеся, люди, щоб чути, народи ж послухайте! Хай почує земля та все те, що на ній, вселенна й нащадки її! Господній бо гнів на всіх людей, а лютість на все їхнє військо...» «А Господь – ...Цар вічний! Від гніву Його затрясеться земля, і не знесуть Його гніву народи». «Дійде гомін [13] до краю землі, бо в Господа пря із народами... Так говорить Господь Саваот: Ось лихо виходить із люду до люду, і буря велика [постійно зростаючі, важкі для вирішення клопоти та сум’яття] пробудиться з кінців землі, – і будуть побиті від Господа в день той від краю землі й аж до краю землі». «Тому то чекайте Мене, – промовляє Господь, – на той день, коли встану, як свідок, бо право Моє – позбирати народи, згромадити царства, щоб вилити на них Свою лють, увесь жар Свого гніву, бо огнем Моїх заздрощів буде поглинута ціла земля [теперішній суспільний лад]! Бо тоді [опісля] уста чисті народам Я дам, щоб усі вони кликали Ймення Господнє, щоб раменом одним послужити Йому» (Іс. 34: 1, 2; Єр. 10: 10; 25: 31-33; Соф. 3: 8, 9; Лк. 21: 25).
Ми вже показали*, що наблизився час, і що події дня Єгови вже сьогодні скупчуються довкола нас. Наступні кілька років неминуче мають надати зрілості елементам, які вже сьогодні орудують в напрямку сподіваного утиску; і, згідно з переконливим пророчим словом, нинішнє покоління стане свідком жахливої кризи і перейде через вирішальний конфлікт.
--------------------
*Том ІІ.
--------------------
Звертаючи увагу на цю тему, ми жодним чином не шукаємо простої сенсації і не прагнемо задовольнити звичайну цікавість. Ми також не можемо сподіватись збудити в серцях людей каяття, яке привело б до зміни нинішнього суспільного, політичного і релігійного устрою і запобігло близькому лиху. Близьке горе є неминуче: в дію введені потужні рушії, і жодна людська сила не може зупинити їхню дію і їхнє просування до визначеного кінця; отже, наслідки повинні бути такими, які передбачив [14] і провістив Господь. Жодна рука, крім руки Бога, не може зупинити нинішній розвиток біжучих подій; і Його рука не вчинить цього, доки гіркий досвід згаданої сутички не покладе свою печать на серцях людей.
Отже, головна мета цього тому полягає не в тому, щоб просвітити світ, оскільки світ може оцінити лише послідовність подій і не більше, але застерегти, заздалегідь озброїти, потішити, підбадьорити і зміцнити «дім віри», щоб вони не потрапили в збентеження, але щоб пробували в повній єдності і згоді навіть з найсуворішими божественними випробуваннями в пору картання світу, з вірою споглядаючи на славетне завершення цього в добірних плодах справедливості та тривалого миру.
День помсти природно пов’язаний з милосердним задумом дозволу його Богом – що виявиться в поваленні теперішнього порядку речей, як приготуванні до неминучого встановлення Божого Царства на землі під владою Христа, Князя Миру.
Пророк Ісая (63: 1-6), сягаючи поглядом кінця жнив Євангельського віку, побачив могутнього Переможця, пишного в Своїм убранні (зодягненого в авторитет та силу), що переможно їхав верхи над усіма своїми ворогами, кров’ю яких поплямлено всі Його шати. Пророк запитав, хто цей дивний незнайомець, кажучи: «Хто це гряде із Едому, у шатах червоних із Боцри? Хто Той пишний в убранні Своїм, що в величі сили Своєї врочисто гряде?»
Треба пам’ятати, що Едом це – ім’я, дане Езаву, брату Якова, після того, як він продав своє первородство (1 М. 25: 30-34). Остаточно це ім’я застосовували також до людей, які стали його потомками, і до країни, яку вони населяли (Див. 1 М. 25: 30; 36: 1; 4 М. 20: 18, 20, 21; Єр. 49: 17). Врешті, назва Едом [15] властиво символізує клас, який в цьому віці схожим чином продав своє первородство, та ще й з тих самих дріб’язкових міркувань, що й Езав, котрого привабило сочевичне вариво. Цю назву пророки часто вживають в стосунку до великої групи християн, визнавців віри, яку інколи називають «християнським світом» або «християнством» (тобто Христовим Царством), проте кожна мисляча людина обов’язково повинна зауважити неправильне застосування цих назв, яке виявляє повне незнання справжньої мети і характеру Христового Царства, а також призначеного часу і способу його встановлення. Це всього-на-всього хвалькуваті зазіхання, які перекручують правду. Чи справді весь світ вже є християнським? Чи може тільки та його частина, яка бере на себе цю назву, тобто народи Європи та Америки? Прислухайтесь до гуркоту канонад, до гупання чобіт військових колон, до виття артилерійських снарядів, до стогону пригноблених, до глухого бубоніння розгніваних народів, котрі вперто твердять про себе: «Ні!» Чи ж вони становлять Христове Царство – істинне християнство? Хто візьме на себе відповідальність підтвердити таке потворне припущення? Облудність таких хвалькуватих претензій настільки очевидна, що будь-які намагання стати на їхній захист настільки швидко розвіють ілюзії, що жоден бажаючий увічнити їх не візьме на себе такої сміливості.
Відповідність застосування символічної назви «Едом» до християнства є виразно підкресленою. Народи так званого християнства мали привілей над усіма іншими народами в тому, що їм, схоже як ізраїльтянам в попередньому віці, були дані Божі провіщення. В результаті просвітлюючих впливів Божого Слова до цих народів прийшли – прямо і посередньо – всі благословення цивілізації, а присутність серед них небагатьох святих («малої черідки»), які розвинулися під цими впливами, була мов «сіль землі», що до певної міри [16] зберегла землю від повного морального зіпсуття. Вони, завдяки своєму побожному прикладу і запалу в дотриманні Слова життя, були «світлом світу», вказуючи людям дорогу до Бога і праведності. Та лише дехто з-посеред цих обдарованих милістю народів зробив властивий вжиток з переваг, які перейшли до кожного з них у спадок завдяки народженню на землях, благословенних – знову ж таки прямо і посередньо – впливом Божого Слова.
Мов Езав, маси християнства продали своє первородство виняткових, особливих привілеїв. Говорячи про маси, ми маємо на увазі не лише агностиків, але також переважну більшість світських визнавців релігії Христа, яка є християнською тільки з імені і в якій відсутній Христовий спосіб життя. Вони віддали перевагу малозначним кусням нинішніх земних вигод взамін за благословення спільноти та єдності з Богом та Христом, взамін за славну спадщину з Христом, обіцяне для тих, котрі вірно йдуть Його слідами пожертвування. Вважаючись номінальним Божим народом – номінальним духовним Ізраїлем Євангельського віку, котрого «Ізраїль по тілу» під час Юдейського віку був тільки образом, – вони насправді дуже мало, а то й зовсім не поважають Божі обітниці. Хоч вони справді є могутнім воїнством, яке носить ім’я Христа і позує перед світом як Христова Церква; хоч вони збудували великі організації, які представляють різні схизми в тілі визнавців Христа; хоч ними написано безліч томів без-«системної теології» і засновано численні коледжі та семінарії для її вивчення; і хоча вони «творили великі чуда» в ім’я Христа, які, однак, часто суперечили вченням Його Слова, все ж вони становлять клас Едома, який продав своє первородство. Цей клас включає майже все «християнство» – всіх вихованих [17] на так званих християнських землях, котрі не скористались з привілеїв та благословень Євангелії Христа і не підпорядкували їй своє життя. Всі решта, це – невелике число виправданих, посвячених і вірних осіб, приєднаних до Христа завдяки живій вірі, котрі пробувають в Христі, в Правдивій Виноградині, як «галузки». Вони становлять правдивий Божий Ізраїль – справжніх ізраїльтян, в яких немає підступу.
Символічний Едом з пророцтва Ісаї відповідає символічному Вавилону з Об’явлення, а також з пророцтв Ісаї, Єремії та Єзекіїля. Саме так Господь дає визначення і змальовує велику систему, якій люди дали хибну назву «християнство» – Христове Царство. Оскільки земля Едому символізує все «християнство», то її столичне місто Боцра символізує церковництво – головний оплот християнства. Пророк представляє Господа, як переможного воїна, що чинить велику різню в Едомі, і особливо в Боцрі. Назва Боцра означає «кошара». Боцра відома ще й з того, що в ній було багато козлів, а сказано, що різня цього дня помсти має бути на «ягнят та козлів» (Іс. 34: 6). Козли відповідали б «куколю», тоді як ягнята представляли б святих в їхніх досвідченнях (Об. 7: 14; 1 Кор. 3: 1), коли вони знехтували наданими їм можливостями і не бігли так, щоб здобути нагороду їхнього високого покликання. Хоча вони не були відкинуті Господом, проте, як дорослі «вівці» – покликані, вибрані і вірні, – вони не були вартими уникнути утиску.
У відповідь на питання пророка: «Хто це гряде з Едому, у шатах червоних із Боцри?», сказано: «Це Я, що говорить у правді, що владний спасати!» Цього самого Владику змальовує Об’явитель (Об. 19: 11-16), як «Царя над царями, і Господа над панами», Помазанця Єгови, нашого блаженного Відкупителя і Господа Ісуса.
[18] Для нашого знання пророк запитує далі, кажучи: «Чом же одіж Твоя червона, а ризи Твої – мов у того, що топтав виноград в тискарні?» На що Той відповідає: «Я топтав виноград Сам один, не було з-між народів нікого зо Мною; і Я потоптав їх у гніві Моєму, давив їх у досаді Моїй; кров їх бризкала на Мої ризи, от Я й заплямив усю одіж Мою... День бо помсти мав Я на умі, і настав рік визволу людей Моїх! Я дивився, й не було помічника; дивувався, що не було кому піддержати Мене; та Мені помогла рука [сила] Моя, й досада Моя – вона піддержала Мене! І потоптав Я ворогів в гніві Моєму ...і полив землю їх кров’ю!» (Кул). А Об’явитель доповнює: «...і Він буде топтати чавило вина лютого гніву Бога Вседержителя!» (Об. 19: 15).
Топтання чавила є останньою рисою жнивної праці. Найперше відбувається повне пожинання і збирання. Отже, це топтання чавила гніву Бога, в яке буде вкинута «земна виноградина» (фальшива виноградина, яка незаконно привласнила собі назви «християнська» і «Христове Царство») – коли цілком дозріють її грона беззаконня (Об. 14: 18-20), – представляє останню працю цієї багатої на події пори «жнив».* Вона представляє нашому розуму останні риси великого часу горя, яке охопить всі народи, і на рахунок якого ми маємо такі численні застереження Святого Письма.
------------------
*Том ІІІ, розд. 6.
------------------
Факт, що Цар царів, як показано, топче чавило «Сам», вказує, що сила, вжита для подолання народів, буде божественною силою, а не самою лише енергійністю людей. Це, власне, Божа сила покарає народи і остаточно «допровадить присуд [справедливість, праведність, правду] до перемоги». «І вдарить Він [19] землю жезлом Своїх уст, а віддихом губ Своїх [міццю і духом Своєї правди] смерть заподіє безбожному» (Іс. 11: 4; Об. 19: 15; Пс. 98: 1). Ці почесті майбутньої перемоги правди і справедливості не можна приписати жодному людському вмінню. Ця сутичка розлючених народів буде вкрай нестямною, а страждання народів і поле битви стануть як світ широкий, і не знайдеться жодного людського Олександра, Цезаря чи Наполеона, щоб випровадити лад з цього жахливого заколоту. Лише при кінці стане відомо, що велична перемога справедливості та правди і покарання беззаконня, разом зі справедливою відплатою, сталися завдяки могутній силі Царя царів і Господа панів.
Всі ці речі повинні здійснитися в кінцевих днях євангельського віку, бо, як стверджує Господь через пророка (Іс. 63: 4; 34: 8), «...надійшов рік Мого викуплення!», і «...це день помсти Господньої, рік заплати за заколот проти Сіону!» Весь Євангельський вік Господь пильно стежив за полемікою, суперечками та розбратом в номінальному Сіоні. Він бачив, як Його святі були вимушені боротися за правду та справедливість і навіть терпіти переслідування ради праведності з рук тих, котрі вороже противилися їм в імені Господа. Для розумної цілі Господь досі стримувався від втручання, однак, тепер настав день відплати, коли Господь має з ними суперечку, як написано: «...бо Господь має прю із мешканцями земними, бо нема на землі ані правди, ні милості, ані богопізнання. Клянуть та неправду говорять, і вбивають та крадуть, і чинять перелюб, поставали насильниками, а кров доторкається крові. Тому то в жалобі земля упаде, і стане нещасним усякий мешканець на ній...» (Ос. 4: 1-3). Це пророцтво, правдиве в своєму виконанні щодо тілесного Ізраїлю, є подвійно правдивим в своєму більш повному застосуванні до номінального духовного Ізраїлю – християнства.
[20] «Дійде гомін до краю землі, бо в Господа пря із народами, – Він буде судити кожне тіло і несправедливих віддасть їхньому мечеві, – говорить Господь». «Послухайте, що промовляє Господь: ...Послухайте, гори [царства], Господнього суду, і візьміть до вух, ви, [досі міцні] основи землі [суспільства], бо в Господа пря із народом Своїм [визнавцями]», «...несправедливих віддасть їхньому мечеві...» (Єр. 25: 31; Мих. 6: 1, 2).
Послухаймо ще пророка Ісаю, котрий говорить про це протистояння: «Приступіть, народи, слухайте й уважайте, люди! Нехай чує земля і все, що її сповнює, вселенна й усе, що вона родить [всі самолюбні та злі речі, які виникають з духа цього світу]! Бо гнів Господній проти всіх народів, і його обурення проти всього їхнього війська: Він [якщо глянути в майбутнє] їх призначив на цілковиту загладу; він на порубання їх видав... Їхній край уп’ється кров’ю, їхній порох від ситі стучніє. Бо це день Господньої відплати, рік воздання для оборонця Сіону!» (Іс. 34: 1, 2, 7, 8, Хом.).
Ось так Господь вдарить народи і змусить їх пізнати Його силу, і Він визволить Свій вірний народ, який не ходить грішним шляхом з натовпом, але серед підступного і зіпсованого роду у всьому наслідує Господа, свого Бога. І навіть цей жахливий суд світу – народів, – який розторощить їх на шматки, мов гончарський посуд, стане для них вартісним уроком – коли вони прийдуть на особистий суд під Тисячолітнім царюванням Христа. Ось так в Своєму гніві Господь згадає про милосердя.