[i]
ПЕРЕДМОВА

БИТВА АРМАҐЕДДОНУ

«Шостий (ангол) вилив чашу свою на велику річку Єфрат: і висохла вода її, щоб приготовити шлях царям – від схід сонця. І побачив я: з рота дракона і з рота звіра, і з рота лжепророка виходили три духи нечисті, немов жаби; то ж і є духи демонські, що творять знамення, що виходять до царів цілої вселенної – зібрати їх на битву в день великий Бога Вседержителя. Глядіть, іду, неначе злодій. Блаженний, хто пильнує і одежу свою береже, щоб не ходив голим, і не бачили сорому його. І зібрали їх на місце, що зветься по-єврейськи Армаґеддон» (Об’явлення 16: 12-16).
«Армаґеддон» – єврейське слово, яке означає «пагорб Меґіддо» або «гора знищення». Меґіддо займало дуже істотне положення на південній окраїні долини Ездрелон, зносячись над важливим переходом у гірську країну. Ця місцевість Палестини була великим полем бою, на якому відбулися численні уславлені битви старозаповітної історії. Тут Ґедеон та його малий загін привели в сум’яття та завдали поразки мідянам, котрі, втікаючи, побивали один одного (Суд. 7: 19-23). Тут филистимляни завдали поразку Саулові (1 Сам. 31: 1-6). Тут, в одній з найбільш нищівних сутичок в історії Ізраїля, фараон Нехо вбив царя Йосію (2 Хр. 35: 22-25). Тут, в місті Єзреель, в якому мешкали цар Ахав та його дружина Єзавель, Єзавель спіткала жахлива смерть (2 Цар. 9: 30-37).
В певному значенні ці битви були образними. Розгром мідян звільнив народ Ізраїлю від неволі. Отже, Ґедеон та його військо зображували нашого Господа і Його Церкву, котрі мають звільнити людство від неволі гріху та смерті. Смерть царя Саула та повалення його царства филистимлянами відчинили шлях для [ii] царювання Давида, котрий символізує Месію. Цар Ахав символізує цивільний уряд, образно названий в Об’явленні «драконом». Цариця Єзавель символічно представляє велику блудницю – Вавилон, котрий згадано власне цим іменем: «...жінці Єзавелі, яка каже, ніби вона пророкиня, ти попускаєш навчати та зводити рабів Моїх...» (Об. 2: 20).
Господь, очевидно, вважав властивим, щоб в Святому Письмі поєднати назву відомого поля бою, Армаґеддону, з великим протистоянням, яким закінчиться Євангельський вік і буде запроваджений Месіанський вік, – протистоянням між Правдою та Фальшю, між тим, що правильне, і тим, що хибне, між Богом та Мамоною. Мабуть Він з наміром вжив в останній книзі Біблії цю високо символічну мову, щоб приховати деякі важливі правди аж до часу їхнього відкриття. «...І не зрозуміють усі несправедливі, а розумні – зрозуміють» (Дан. 12: 10). Ніхто, чиє серце не є в гармонії з Богом, не пізнає цього – лише розумні з Його народу, клас «розумних дівчат» з Господньої притчі (Мт. 25: 1-13).
Роздумуючи над нашим текстом, ми не повинні сподіватися жодного буквального зібрання людей до пагорбу Меґіддо. Швидше ми повинні оглядатись за тим, що становить символічне значення цієї гори. Багато речей є названо «Битвою Армаґеддону»; цей вираз є вживаний різним чином і з різних точок зору. Водночас християни розуміють, що слово «Армаґеддон» особливим чином стосується Біблії, де воно вживається в духовному значенні. Тому, якщо сьогодні є властиво глянути на «Битву Армаґеддону» з політичної точки погляду, то напевно є властивий час, щоб глянути на цей вираз також з його істинної релігійної точки погляду.
Всі ми знаємо, що книга Об’явлення повна символів. Бог, мабуть, помістив цю книгу останньою в Біблії з наміром закрити великі та важливі правди. Те, що вона містить такі цінні правди, признають всі дослідники Біблії. Однак Бог настільки майстерно закрив ці правди, що Його народ в минулому не був спроможний повністю і ясно їх розпізнати. Дослідники вірять, що власне таким був намір Бога – не тільки тому, що не прийшла ще пора зрозуміти ці правди, але й тому, що Бог задумав [iii] заховати деякі риси Своєї Правди від світу. Людство завжди мало хибну уяву про Божественний план, бо Бог так забажав в Своїй мудрості, щоб його розуміли помилково. Правди, записані в Об’явленні, не є для світу, ані для номінального християнства, а лише для Церкви – Тіла Христа, святих, «Церкви первороджених, на небі написаних». Для них знання стане «харчем у пору». «Розумні – зрозуміють».
Святе Письмо рясніє посиланнями на Армаґеддон. Наш Господь називає його «скорботою великою, якої не було з первопочину світу аж досі» й не буде (Мт. 24: 21). Пророк Даниїл змальовує його, як «час утиску, якого не було від існування люду аж до цього часу» (Дан. 12: 1). З цим виразом тісно пов’язані слова Даниїла, що «повстане того часу (Божий Представник) Михаїл, великий той князь, що стоїть при синах» Ізраїлю. Слово «Михаїл» означає «Той, хто подібний до Бога» – Богоподібний. Він повстане ради спасіння Божого народу, ради очищення від фальші та неправди, ради утвердження правди та правдивості, щоб принести для світу людства велике Царство Бога, яке було проголошуване від днів Авраама.

ЧАС ДЛЯ ВСТАНОВЛЕННЯ ЦАРСТВА МЕСІЇ

Об’явлення св. Івана, як книга символів, не буде зрозумілою для світу. Сам Бог сказав, що навіть Церква повинна сподіватися зрозуміти його тільки в своєму часі. Коли пророк Даниїл запитав про значення свого видива, ангел відповів йому: «Іди, Даниїле, бо заховані й запечатані ці слова аж до часу кінця» – не до кінця світу, але до кінця Віку, до кінця цієї Епохи. «Земля віковічно стоїть» (Екл. 1: 4).
Св. Петро говорить нам, що цей вік має завершитись великою пожежею – символічним «Часом Утиску», яким будуть поглинуті теперішні інституції (2 Петр. 3: 8-13). В інших місцях Святого Письма цей жахливий «Час Утиску» є символічно представлений як буря, як вихор, як вогонь, що все пожирає. Після того, як нинішній порядок речей промине в великому «Часі Утиску», Бог [iv] Сам встановить Своє Царство, про яке ми молимось: «Нехай прийде Царство Твоє, нехай воля Твоя виконається на землі, як виконується в небі.»
Отже, коли щось вказує, що ми живемо в кінці Євангельського віку, що «дівчата» очищують свої каганці, ми можемо ствердити зі спокоєм, що час для «розумних дівчат» ввійти в славу є зовсім поруч. Яке блаженне послання для тих, котрі «полюбили явлення Його!» (Кул.)
В цьому самому пророцтві, яке говорить, що час кінця є часом, коли розумні в Бога мають зрозуміти, нам сказано, що згаданий час особливим чином позначиться двома знаменними рисами: по-перше, «багато бігатимуть туди і сюди», і, по-друге, «побільшає знання» (Дан. 12: 4). Сьогодні ми бачимо виконання цього пророцтва. Скрізь по світу люди бігають туди і сюди як ніколи досі. Залізниці, пароплави, автомобілі, електромобілі – наземні, підземні та надземні – везуть людей в усіх напрямках. Наші дивовижні дні ознаменувалися загальним збільшенням знання. Кожна десятирічна дитина вже вміє читати. Скрізь у світі в кожному домі знаходяться книжки, газети, Біблія – дозволяючи знання, небачене відколи людина є на землі.
Знаменне виконання цього пророцтва позначає наші дні як час Кінця, в якому має завершитись теперішня Епоха і має бути запроваджена Нова Епоха – як час, коли Божий народ зуміє збагнути ситуацію і приготуватися до своєї  зміни.

ПЕРЕГЛЯД ПРИНЦИПІВ, А НЕ ОКРЕМИХ ОСІБ

Всі християни приписують книгу Об’явлення нашому Господу – так, як це чинить св. Іван (Об. 1: 1). Отже, ми не є відповідальні за символізм, вжитий в цій книзі. Є багато шляхів, якими його можна зрозуміти помилково – навіть добрим християнам, – тому, виражаючи наші погляди, ми насамперед будемо дотримуватись такту. В міру викладення нами зрозуміння символів Об’явлення, ми прагнемо ще більше наголосити, що ми нічого не говоримо проти побожних християн – де і коли б це не було, чи вони належать до тієї чи іншої церкви, або є осторонь неї. В нас немає що говорити про людей. Ми ЗАВЖДИ ВЕДЕМО РОЗМОВИ ПРО ПРИНЦИПИ ТА ПРО ВЧЕННЯ, і НІКОЛИ про окремих осіб! Бог [v] не дав нам повноважень вести розмови про людей; нам належить вести розмови про Його Слово
В міру того, як ми подаємо нашу інтерпретацію символіки Об’явлення, ми усвідомлюємо, що Боже Слово представляє надзвичайно жахливе обвинувачення проти деяких великих систем сьогодення – проти тих, які ми так довго поважали та вшановували, вважаючи, що вони містять багатьох побожних в слові та в учинку осіб. Тому, проведемо чітку межу між окремими особами та системами. Ми не кажемо нічого проти окремих побожних осіб, але те, що ми маємо сказати, інтерпретуючи Боже Слово, ми маємо сказати власне проти цих систем. Ми віримо, що святий народ Бога не є згаданий в цих символах, оскільки святі Бога, порівняно з сотнями мільйонів людства, є лише малою громадкою, як про це казав Ісус: «Не бійся, мала черідка».
Переходячи до інтерпретації символів Об’явлення 16: 13-16, ми знаходимо три фактори, пов’язані зі збиранням військ на цю битву Армаґеддону. Ми читаємо, що з рота «звіра», з рота «лжепророка» і з рота «дракона» виходили три нечисті духи, подібні до жаб, і що ці три нечисті жабоподібні духи виходили скрізь по світу, щоб зібрати весь світ на цю Битву Армаґеддону.
Тому для нас властиво запитати, які системи треба мати на увазі під цими символічними виразами – «дракон», «звір» та «лжепророк». Після того, як ми з’ясуємо, що приховується під цими виразами, можемо запитати, що ж символізують жаби, які виходили з їхніх уст.
Скрізь в Біблії звір є символом, вжитим, щоб представити уряд. В Даниїловому пророцтві саме таким чином є символічно представлені великі універсальні імперії землі. Вавилон був левом, Медо-Персія – ведмедем, Греція – леопардом, а Рим – драконом (Дан. 7: 1-8). Римська імперія все ще продовжує існувати. Християнство є частиною цієї великої Римської імперії, яка почалася за днів Цезаря і яка, згідно з Святим Письмом, далі знаходиться в світі.
Практично всі екзегети (богослови-схоласти, які тлумачать біблійні тексти – ред.) Біблії погоджуються, що «дракон» Об’явлення представляє тільки цивільну владу – де б ми її не знаходили. Однак, під цим ми не розуміємо, що всі влади світу є злими або від диявола, але що [vi] «дракон» є символом, який нашому Господу було до вподоби вжити для представлення цивільної влади.
«Звір» з Об. 16: 13 є той самий, який є згаданий в Об. 13: 2, де він змальований схожим на леопарда – крапчастим. Протестантська інтерпретація Об’явлення погоджується з тим, що цей символ стосується папської системи – не самого папи, не католицьких згромаджень, не окремих католиків, але системи в цілому, яка існувала протягом століть.
В Своєму Слові Бог вважав за властиве визнати папство як систему, як уряд. Папство твердить, що Царство Бога, Царство Месії, було встановлене в 799 році н.е.; що воно тривало тисячу років, тобто стільки, скільки мало тривати, згідно з Біблією, Царство Христа; і що його час закінчився у 1799 році н.е. Його представники також твердять, що, починаючи з 1799 року, це Царство Христа (папська система, показана в Об’явленні як «звір») терпить насилля; і що протягом цього часу є звільнений диявол – на доказ виконання Об’яв. 20: 7.
Історія свідчить, що ера, яка закінчилася в 1799 році і яка позначилась походом Наполеона на Єгипет, накреслила і запечатала межу папського панування над народами. Наполеон навіть забрав папу в’язнем до Франції, де той помер. Ця принизлива подія, як твердять римські католики, вказує на час звільнення сатани – на знак виконання Об. 20: 7.
Ми не можемо погодитись з інтерпретацією цього пророцтва нашими братами-католиками. Наш Господь безперечно мав рацію, кажучи, що «князем цього світу є сатана» і що ми знаходимось в «теперішньому злому світі», або віці. Причина, чому довкола є стільки підкупу, фальшивого вчення, зведень, неуцтва, забобонів, полягає в тому, що сатана є могутньою істотою, яка обманює весь світ. Згідно з Святим Письмом сатана має бути зв’язаний на тисячу років, щоб він вже не міг зводити народи (Об. 20: 3). Коли закінчиться тисяча років, сатану буде звільнено на короткий час, щоб випробувати людство. Тоді він буде знищений другою смертю разом з усіма, хто перебував з ним в згоді.
Дослідники Біблії лише тепер починають бачити довжину, ширину, висоту і глибину Любові Бога – Його чудовий задум, вчинений найперше для Церкви, котра має мати частку у славі Царства, і далі для світу людства, котрий отримає благословення бути піднятим до людської досконалості протягом цієї тисячі років. Ця [vii] славна Епоха лишень надходить і ніяк не належить до минулого. Стан людства при кінці Царства Месії буде таким славетним, що з ним не зможе порівнятися жодний сон. Однак, велика праця Бога не буде завершена, доки кожна людська істота не досягне досконалості або не буде знищена в другій смерті внаслідок відмови прийти до згоди з законами праведності. Тоді буде чути як кожне створіння на небі і на землі промовить: «Тому, Хто сидить на престолі, і Агнцеві – благословення, і честь, і слава, і сила на вічні віки» (Об. 5: 13).
Отже, «дракон» символізує римську владу, представлену в світі цивільною владою. «Звір» – це папська система уряду. Для пояснення залишається третій символ – «лжепророк». Він, як ми вважаємо, є іншою назвою системи, яку деінде звуть «образом звіра» (Об. 13: 14). Згідно з Святим Письмом, цей «образ» є дуже точним віддзеркаленням «звіра». Ми розуміємо, що «фальшивий пророк», тобто «образ звіра», означає Протестантську федерацію церков.

«ОБРАЗ ЗВІРА»

Щоб побачити, чому Протестантська федерація церков має бути представлена як «образ звіра» і «фальшивий пророк», нам обов’язково потрібно дослідити інші тексти Святого Письма, які мають символічне значення. В Об. 17: 5 нашу увагу звернено на велику «таємницю». Слово «блудниця» в символізмі Святого Письма не означає неморальну особу. Воно стосується церкви, яка мала бути Царством Бога, але втратила чистоту свого дівоцтва, і, замість з’єднатися з своїм Небесним Чоловіком, з’єдналася з земним. З яким земним чоловіком з’єдналася церква? З Римською імперією. В думках Лютера та інших реформаторів не було жодного сумніву на рахунок тісного союзу між церквою та світом. Церква деякий час казала, що вона чекає Христа заради встановлення Його Царства. Та врешті вона сказала собі: «Я не буду чекати до другого приходу Христа, а з’єднаюсь з Римською імперією.»
Всі знають результат. Римська католицька церква протягом століть була вивищена і царювала, як цариця. Цей союз церкви і держави є представлений на знаменитій картині, що знаходиться [viii] в Італії. На престолі папа та імператор сидять поруч. З одного боку розташовані кардинали, єпископи, нижчі духовні та миряни – всі за рангом. З другого боку є генерали, лейтенанти, солдати і т.д. – аж до простолюду. Ось так визнано союз між церквою і державою.
На основі цього союзу всі земні уряди називаються християнськими і домагаються єдності як невід’ємна частина церкви. Історія розповідає, що протягом століть церква призначала земних царів. Папа коронував того, кого хотів. На доказ верховенства церкви розповідають історію про імператора Німеччини Генріха IV, котрий потрапив в папську немилість і на знак покарання був змушений три дні стояти під брамою замку Коносса, босоніж, одягнений в саму лише волосяницю покаяння, виставлений на лютий зимовий мороз. Потім його змушено вповзти на колінах перед понтифіка, з ноги якого знято шовкову панчоху, щоб імператор міг поцілувати його великий палець на знак виконання Псалму 2: 12: «Цілуйте Сина, щоб він не розгнівався...».
Наскільки ми розуміємо, це є помилкове застосування тексту Святого Письма. «Син» не є папою. «Свята гора» – це Царство Бога. Його діюча сила символічно представлена в святій горі Сіон. Великий Месія докорінно повалить всі речі теперішнього часу і встановить Царство Праведності та Правди, яке підніме людство з гріха та деградації.
Римські католики вірять, що папа є намісником Христа і панує замість Нього. Вони вірять, що тепер є час, коли сатану звільнено, щоб зводити народи; що дуже скоро церква знову візьме повну владу в світі, і кожний, хто її не слухатиметься, буде знищений. Таке пояснення повертає нас до 13-го та 20-го розділів Об’явлення. Протестанти не усвідомлюють справжнього стану справ. Та, безперечно, всі розумні люди вже спостерегли, що офіційні пропозиції союзу виходять від протестантизму і ніколи – від католицизму.
Тепер виникає питання: Чому Святе Письмо повинно представляти протестантизм як «образ звіра»? Коли і як це сталося? Від часу Реформації протестанти, намагаючись кожен власноруч вибратися [ix] з темряви минулого, утворили таким чином багато віровизнань. Приблизно в середині минулого століття їхні лідери почали бачити, що коли кожен продовжуватиме вивчати Біблію особисто, то прийде час, коли кожен матиме власне віровчення. Щоб запобігти речі, яка для них здалася втратою впливу, вони задумали об’єднати протестантів в систему, звану Євангельським Союзом.
Євангельський Союз, організація різних протестантських віровизнань, був створений в 1846 році з конкретною метою зробити власним шляхом те, що католицизм прагнув зробити по-своєму. Дивлячись на велику владу, яку римські католики прагнули б використати завдяки своїй об’єднаній системі, протестанти сказали: «Ми – поділені. Ми не маємо влади. Отже, ми організуємось». Власне тоді і там, згідно з Святим Письмом, ними був створений «образ звіра».
Біблія, однак, говорить, що перш, ніж «образ» зможе зробити якусь особисту шкоду, він повинен отримати життя від «дворогого звіра» (Об. 13: 15). Цей «дворогий звір» з рогами ягняти та голосом дракона, віримо, представляє англіканську церкву, яка не є членом Євангельського Союзу. Церква Англії висуває такі самі претензії як і церква Риму – що вона є правдивою церквою, що всі інші церкви є фальшивими, що тільки вона має первісний апостольський спадок і що ніхто не має повноваження проповідувати, якщо на нього не покладено божественних апостольських рук. Протягом століть це було спірним твердженням англіканської церкви і становить різницю між цією церквою та всіма іншими протестантськими віровизнаннями.
Хоча Євангельський Союз створено в 1846 році, він не міг здійснити свого задуму, бо не знав як діяти. Віровизнання об’єдналися в Союз тільки за назвою, натомість на ділі вони протистояли одне одному. Віровизнанням осторонь Союзу сказано, що вони не мають повноважень; ті, в свою чергу, поставили перед Євангельськими Церквами вимогу показати, звідки вони здобули повноваження проповідувати. В результаті «образ» не має сили діяти; його розтоптано; і, щоб отримати життєздатність, життя, він потребуватиме апостольської спадщини; він повинен мати якусь основу для діяльності.
Святе Письмо показує, що англіканська церква [x] стане близькою до Євангельського Союзу і дасть йому апостольські повноваження проповідувати. Задля такої єдності Союз зможе сказати: «Ми маємо апостольські повноваження проповідувати. Нехай ніхто не промовляє, якщо не має нашого дозволу». Цей крок з його боку є описаний в Об. 13: 17. Нікому не буде дозволено купувати або продавати духовні речі на духовному ринку, якщо він не матиме знака «звіра» або знака «образу».
В Об. 16: 13 ми знаходимо ще один опис «образу» – згадку про «фальшивого пророка», оживлений витвір Євангельського Союзу, який набрав форми Церковної Федерації і вже сьогодні має велику міру живучості. Час покаже, чи можна сподіватися, що він матиме її ще більше. Святе Письмо чітко вказує, що «образ звіра» має здобути настільки велику владу, що він чинитиме такі самі великі речі, які в минулому чинила римська католицька церква; і що дві системи, католицька та протестантська, свавільним чином керуватимуть цивілізованим світом через цивільну владу – «дракона».

«ТРИ ДУХИ НЕЧИСТІ, НЕМОВ ЖАБИ»

Святе Письмо говорить нам, що цей результат вдасться досягти спільними заявами об’єднаних сил церкви і держави. «І побачив я: з рота дракона і з рота звіра, і з рота лжепророка виходили три духи нечисті, немов жаби» (Хом.). В цьому виразі дух це – вчення – нечисте вчення, фальшиве вчення. Кожна з систем казатиме ці самі речі, а сказане матиме той наслідок, що збере царства землі разом на велику Битву Армаґеддону.
Правильно зрозумілий, символізм Святого Письма є дуже переконливий, бо завжди існує близька схожість між самим символом і річчю, яку він символізує. Якщо Святий Дух вживає вираз «жаба», щоб представити деякі вчення або догми, можемо бути певні, що порівняння є дуже вдале. Хоча жаба є малим створінням, однак, вона надувається настільки, що буквально лопає від намагання бути чимось. Жаба має дуже розумний вигляд – навіть якщо не знає надто багато. Кожного разу, подаючи голос, вона квакає.
Отже, три найбільш суттєві риси жаби це – пихатість, бундючний вигляд розумової вищості та вченості і постійне квакання. Застосовуючи ці характеристики до [xi] образу, поданого в Божественному Слові, ми дізнаємось, що від цивільної влади, від католицької церкви і від Федерації протестантських церков виходитимуть ті самі вчення. Їхній дух буде хвалькуватий; вони набиратимуть вигляду надзвичайної мудрості та знання; всі вони провіщатимуть жахливі наслідки, якщо хтось не буде слухатись їхніх рад. Якими б суперечливими не були їхні віровчення, вони будуть нехтувати розбіжностями, загально пропонуючи не торкатись, не досліджувати і не відкидати нічого, що було в минулому.
Осторонь церкви не можна буде сперечатись про Божественні повноваження церкви і про Божественне право царів; більше того, одне і друге знайде своє схвалення. Будь-яка особа або будь-яке вчення, що опиниться в конфлікті з цими хвалькуватими, небіблійними вимогами, отримає клеймо всілякої ганьби – з уст жаб, які квакатимуть з кафедр та трибун, а також через релігійні та світські видання. Шляхетні почуття декого будуть придушені філософією того самого злого духа, який промовляв про нашого Господа Ісуса через первосвященика Кайяфу. Як Кайяфа казав, що належить вчинити злочин, ламаючи при цьому справедливість – людську та Божественну, – аби тільки позбутися Ісуса та Його вчень, так і цей дух, подібний до жаби, схвалить будь-яке і навіть кожне ламання принципу, потрібного для самозахисту.
Кожний правдивий християнин соромиться споглядати назад на сторінки історії, бачачи, які жахливі справи чинилися в ім’я Бога та справедливості, а також в ім’я нашого Господа Ісуса. Ми не повинні ані на мить думати, що ці духи або вчення, подібні до жаб, всі є поганими, але швидше, що вони є пихатими, бундючними, показуючи себе дуже розумними та великими і маючи багатовікову підтримку. З рота «дракона» виходить вчення про Божественне право царів: «Не заглядайте за завісу історії, щоб побачити, звідки царі справді отримали таке право. Прийміть це вчення, бо якщо ви його не приймете, і люди вникатимуть в цю річ, прийде жахлива революція, і все піде на дно!»
«Звір» і «фальшивий пророк» квакають схожим чином. Католицька церква говорить: «Не оглядайтесь назад! Не питайте нічого про церкву!» Протестантизм також говорить: «Ми – великі, ми – розумні, ми багато знаємо. Будьте тихо! І тоді ніхто не знатиме, що ви не знаєте нічого». Всі говорять (квакаючи): «Ми вам кажемо, що коли ви говоритимете щось проти [xii] нинішніх постанов, стануться жахливі речі.»
Політичні партії керуються в цьому своїми розрахунками. Всі вони кажуть: «Якщо стануться якісь зміни, це означатиме страшну катастрофу». Деякі з них мають міцну опору, а за спиною інших стоїть цивільна влада, проте разом вони квакають до людей про те, що коли стануться якісь зміни, це означатиме крах теперішнього ладу. Якщо казати мовою наших днів, в церкві та в державі зобов’язує наказ: «Стояти струнко!»; однак людьми рухає страх. Це квакання «звіра», «дракона» і «фальшивого пророка» піднімає царів землі і громадить їх разом до Битви Армаґеддону, для знищення.
Церковні царі та князі з їхнім почетом духовенства та вірнопідданих будуть згромаджені в тісні фаланги – протестантську та католицьку. Політичні царі та князі, сенатори та інші особи високого становища виступатимуть зі своїми зброєносцями та слугами в тій самій шерензі. Фінансові королі, купці-князі і всі, на кого вони можуть мати вплив своєю найбільш могутньою владою, яка будь-коли здійснювалася в світі, також з’єднаються з одного боку – згідно з пророцтвом. Проте, їм не до тями, що вони прямують до Армаґеддону; і, що найбільш дивно, частина їхнього заклику звучить саме так: «Ходіть, зберімося до Армаґеддону!»
Говорячи про наші дні, Господь сказав: «...Люди будуть мертвіти від страху й чекання того, що йде на ввесь світ, бо сили небесні порушаться» (Лк. 21: 26). Царі Європи не знають що робити. Все сектанство є потрясене. Багато-хто з-посеред Божого народу опинився в заклопотанні.
Квакання жаб-духів, тобто вчень, збере королів та князів – фінансових, політичних, релігійних та промислових – в одну велику армію. Дух боязні, що його вселяє квакання, здійме до шаленства, до розпачу пристрасті звичайно добрих і розсудливих людей. В своєму сліпому наслідуванні цих злих духів, злих вчень вони будуть готові пожертвувати життям і всім іншим на вівтарі, який вони помилково вважають вівтарем Справедливості, Правди і Праведності, що перебуває під Божественним розпорядженням.
Багато шляхетних людей цієї великої армії займе становище, яке прямо суперечить їхнім прагненням. Якийсь час колеса свободи та прогресу будуть повернені назад, і середньовічні пута вважатимуться обов’язковими для самозбереження [xiii] – щоб утримати теперішній порядок речей і запобігти новому ладу, який Бог постановив і на який прийшов властивий час. Навіть ті, котрі мають можливість бути Божим народом, не перестають обмірковувати, чи це справді Його воля, щоб речі продовжувались так, як це було протягом минулих шести тисяч років. Біблія говорить, що Божа воля не така, і, щоб міг прийти новий лад, має бути великий перелом.
Згідно з нашим розумінням Святого Письма, на короткий час ці об’єднані сили Армаґеддону будуть торжествувати. Свобода слова, свобода листування та інші свободи, які дозволили масам вдихнути на повні груди, будуть безжалісно припинені під приводом нагальної потреби, для слави Бога, з наказу церкви і т.д. Можливість влаштуватися на запобіжному клапані дозволить уникнути роздратування земних царів шипінням виходячої пари; і все здаватиметься спокійним, доки не трапиться соціальний вибух, описаний в Об’явленні як землетрус. В символічній мові землетрус означає соціальну революцію, і Святе Письмо запевнює, що жодна схожа річ ще ніколи досі не траплялася (Об. 16: 18, 19). Дивись згадку про це нашого Господа в Матвія 24: 21.

ВЕЛИКА АРМІЯ ГОСПОДА

За цих обставин, як показує нам Святе Письмо, Божественна Сила виступить наперед, і Бог збере вишикувані воїнства до Армаґеддону – на Гору Знищення (Об. 16: 16). Річ, яку вони намагаються відвернути з допомогою свого союзу, федерації і т.п., станеться річчю, яку вони найбільш квапитимуть. Інші тексти Святого Письма говорять нам, що представником Бога буде Месія, і що Він буде на боці мас. «І повстане того часу Михаїл [подібний до Бога – Месія]» (Дан. 12: 1). Він візьме на себе належні повноваження і оволодіє Своїм Царством таким чином, якого мало хто сподівався з числа тих, котрі помилково вважали себе Його Царством, кажучи, що вони мають від Нього повноваження царювати в Його імені і замість Нього.
Наш Господь промовив: «Ви раби того, кого слухаєтесь». Одні можуть служити сатані і неправді, твердячи, що вони служать Богу і праведності; інші ж можуть служити в незнанні, як чинив Савло з Тарсу, «думаючи», що, переслідуючи Церкву, він чинить службу [xiv] для Бога. Цей самий принцип можна вжити навпаки. Як земний цар не почуває себе відповідальним за моральний стан кожного солдата, котрий б’ється на його боці, так само Господь не ручається за моральний характер всіх, котрі вступили і воюють на Його боці в будь-якій справі. Його слугами є ті, котрі виконують для Нього службу, – незалежно від мотивів та спонукань.
Цей самий принцип буде мати застосування в грядущій битві Армаґеддону. В цій битві Бог буде на боці людей; і згадане нами воїнство, тобто народ, що не піддається опису, буде розмежоване вже на початку битви. Анархісти, соціалісти, гарячкові радикали всіляких наукових та псевдонаукових шкіл знайдуться в цій битві на самій передовій. Хто хоч трохи знайомий з армійськими буднями, знає, що велика армія складається з усіх класів.
В своїх обмеженнях маси стануть нетерплячими, однак, вони відчуватимуть свої слабкі сторони порівняно з фінансовими, суспільними, релігійними та політичними королями та князями, котрі в той час здійснюватимуть правління. Більшість вбогих та середніх класів віддають перевагу миру майже за будь-яку ціну. Масам зовсім не до вподоби анархія. Вони добре усвідомлюють, що найгірша форма уряду є кращою від жодної. Тому маси шукатимуть полегшення шляхом голосування і мирного врегулювання земних справ заради усунення зла, заради переведення в руки людей монополій, комунальних підприємств і природних багатств – для громадського добра. Криза настане тоді, коли досі законослухняні особи стануть порушниками цього закону і противниками волі більшості, вираженої голосуванням. Страх перед майбутнім підштовхне добропорядні маси до розпачу, і коли соціалізм зазнає невдачі, наслідком стане анархія.
Господні святі не повинні мати нічого спільного з цією битвою. Божий посвячений народ, який всім серцем прагне Царства Месії, а також славного Ювілейного року та Реституції, які воно започаткує, терпеливо знесе Господній час і чекатиме без нарікань. З своїми лампами, очищеними і палаючими, вони не будуть в темряві стосовно важливих подій близької битви; натомість вони виявлять добру відвагу, знаючи наслідок, змальований в «певнішому слові пророчому», що вони «на нього вважають, як на світильника, що світить у темному місці, аж поки зачне розвиднятися» (2 Петр. 1: 19). [xv]
Тепер постає питання, чому Бог не послав Своє Царство раніше? Чому потрібен Армаґеддон? Ми відповідаємо, що Бог має Свої часи та пори і призначив Великий Сьомий Тисячолітній День для царювання Христа. Божественна Мудрість стримувала його до нинішніх днів великого знання та вміння, які породжують одночасно мільйонерів і роздратованих. Коли б Бог підняв завісу неуцтва на тисячу років раніше, світ теж був би вишикуваний до Армаґеддону на тисячу років раніше. Бог не приводив ці речі дотепер, бо Його План має різні частини, всі з яких сходяться в тому самому часі. В Своїй доброті Бог тримав завісу перед очима людства до часу, коли має прийти зібрання до Армаґеддону – безпосередньо перед тим, як Месії належить взяти для Себе Свою велику владу і почати Своє царювання (Об.11: 17, 18).
Ставленням народу Бога повинна бути велика вдячність Тому, Хто дає всяке добро. Народ Бога повинен усіляко приготуватися до великої бурі, яка наближається, і бути дуже скромним, не переймаючись надмірним інтересом ані до багатих, ані до вбогих. Ми знаємо заздалегідь, що Господь є на боці людей. Він є Тим, Хто воюватиме в Битві Армаґеддону, а Його діючою силою буде особлива армія – всі класи. Коли прийде великий «землетрус» суспільної революції, він не буде справою тільки жменьки анархістів, але виявиться повстанням людей з метою скинути велику владу, яка їх душить. В основі усієї справи знаходиться самолюбство.

ЩЕ НІ, АЛЕ ВЖЕ ШВИДКО

Протягом сорока років сили Армаґеддону проходять огляд по обидва боки конфлікту. Страйки, локаути, бунти – великі та малі – сталися лише випадковими перестрілками там, де стежки воюючих сторін перетинають одна одну. Скандали в палацах та арміях Європи, скандали, пов’язані з страховими компаніями, трестами і судами, потрясли довір’ям громадськості. Вибухонебезпечні інтриги, в яких по черзі звинувачують найманих робітників та працедавців, привели до взаємної недовіри один до одного. З обох боків щораз більше помітні почуття гіркості та гніву. З дня на день все виразнішими стають бойові шеренги. Однак бойові дії Армаґеддону ще не можуть початися.
Для Часів Поган ще позостало два роки. «Образ звіра» ще повинен отримати життя – силу. Він має перетворитись [xvi] з простого механізму в живу силу. Федерація протестантів усвідомлює, що її організація буде даремною, доки вона не отримає життєздатності, доки її духовні не будуть визнані – прямо чи посередньо – такими, що володіють апостольським повноваженням і правом навчати. Ця річ, як вказує пророцтво, прийде від «дворогого звіра», який, як віримо, символічно представляє англіканську церкву. Свавільні дії протестантизму та католицизму, котрі співпрацюють задля придушення свобод людини, чекають на оживлення цього «образу». Це може статися швидко, однак Армаґеддон не може прийти раніше; можливо він навіть прийде на рік пізніше – згідно з нашим баченням пророчого Слова.
Та з’являється ще інша річ. Хоча юдеї поступово напливають до Палестини і поступово починають здобувати контроль над землею Ханаан, і хоча надходять відомості, що туди вже прибуло дев’ятнадцять мільйонерів, однак пророцтво, мабуть, вимагає більшого числа заможних євреїв, котрі повинні бути там раніше, ніж прийде криза Армаґеддону. Справді, ми розуміємо, що «утиск Якова» в Святій Землі прийде при самому кінці Армаґеддону. Тоді Царство Месії почне ставати явним. Відтоді Ізраїль в Землі Обітниці поступово підніматиметься з попелу минулого до своєї пророчої величі. Через своїх божественно поставлених князів Царство Месії – всесильне, але невидиме, – почне проганяти прокляття і підносити людство, щоб дати йому оздобу замість попелу.