[227]
РОЗДІЛ VII

ВИЗВОЛЕННЯ Й ПРОСЛАВЛЕННЯ ЦЕРКВИ

Визволення Церкви вже близько – Воно буде передвісником визволення всього людства – Приближення цієї дати – Як святі уникнуть того, що приходить на світ – Як і коли Бог допоможе їй – Спосіб і обставини її остаточного визволення – Визволення спочатку тих, хто спить в Ісусі – Зміна живущих членів Церкви – Чи вони помруть? – Благословенні мертві, котрі віднині помирають в Господі

“Підійміть свої голови, – бо зближається ваше визволення!” (Луки 21: 28).

ЗА допомогою світильника пророцтва ми простежили дивовижні події “жнив” аж до їхньої кульмінації у великому часі утиску. Оскільки ми пам’ятаємо, що в цьому багатому на події періоді має наступити обіцяне визволення та звеличення Церкви, то сьогодні головним об'єктом зацікавленості святих є час, спосіб і обставини їхнього визволення.
Наш Господь навчав нас, що як тільки ми почнемо бачити, як виповнюються події жнив, ми повинні сподіватися швидкого здійснення нашої славної надії. І тому, коли ми помічаємо наростаюче підтвердження цих знаків, ми справді піднімаємо голови й тішимось надією майбутньої слави, оскільки приходить ранок, хоча ще мусить мати місце коротка темна ніч. За своїм характером ця радість несамолюбна, адже визволення й звеличення Церкви Христа буде провісником скорого визволення всього людського роду від тиранії та гніту великого гнобителя (гріха), від ознак й болю хвороб, а також з в’язниці смерті: “Бо знаємо, що [228] все створіння разом зітхає й разом мучиться аж досі,. очікуючи... відкуплення нашого тіла” – “тіла Христа” (Рим. 8: 22, 23). Тому що, згідно з постановою Єгови, новий порядок речей не може бути встановлений доти, доки великий правитель, повний Христос, Голова й Тіло, не прийде повністю до влади.
Те, що визволення святих повинно наступити дуже скоро після 1914 р., є очевидним1, адже, як ми побачимо, в той час (як і було призначено) має відбутись визволення тілесного Ізраїлю, а розлюченим народам тоді буде наказано заспокоїтись і визнати владу Помазанця Єгови. Але ми не маємо прямої інформації про те, скільки мине часу після 1914 року, коли будуть прославлені останні живущі члени тіла Христа. Але це, безсумнівно, не відбудеться доти, доки не буде завершена їхня праця в плоті. Ми також не можемо логічно припустити, що вони ще залишатимуться довго після того, як ця праця буде закінчена. Беручи до уваги ці дві думки, ми можемо приблизно дізнатись про час визволення.
---------------
1Дивіться “Передмову автора” (1916 р.), стор. і та іі цього тому для доповнення, а також “Час наблизився”, стор. ііі-іv.
--------------
У той самий час, як існують виразні признаки, що деякі живущі члени тіла стануть свідками бурі, що насувається, і матимуть участь у деяких клопотах, які вона принесе з собою, існують також признаки того, що ніхто з них не перейде через всю бурю, ані навіть не опиниться далеко в ній. Слова Учителя: “Тож пильнуйте,.. щоб змогли ви уникнути всього того, що має відбутись” (Лк. 21: 36), здається, на це вказують. І все ж ми знаємо, що ми вже переходимо через початок цих клопотів (клопотів на номінальну церкву, пов’язаних з її випробуванням) і що ми уникаємо їх, тоді як багато хто попадає на кожному кроці в оману та невірство. Ми уникаємо їх не тому, що забрані зі сцени утиску, а тому що посеред [229] всього цього нас підтримує, зміцняє й захищає Слово Господа, наш щит та захист (Пс. 91: 4). Хоч ми допускаємо, що подібним чином деякі члени тіла могли би залишитись до самого кінця часу утиску, перейти через нього повністю, однак при цьому уникнути всього грядущого утиску, все ж, на нашу думку, є очевидним, що всі члени тіла будуть повністю визволені – звеличені до славного становища (ще перед появою найсуворіших ознак горя) – після того, як тіло буде укомплектоване й двері зачинені.
Ми бачили, як протягом минулих років збиралось на грозу: величезні війська громадились й готувались до битви, і кожний наступний рік свідчить про більш швидкі й великі кроки в напрямку провіщеної кризи. І хоча ми знаємо, що нечувана катастрофа має невдовзі кинути в безодню анархії та замішання всякий закон та порядок, ми не боїмось, бо “Бог для нас – охорона та сила, допомога в недолях, що часто трапляються, тому не лякаємось ми, як трясеться [неспокійна й дезорганізована] земля [теперішній лад суспільства], і коли гори [царства] зсуваються в серце морів [беззаконні й некеровані люди]! Шумлять і киплять Його води [від чвар різних груп, що суперничають], через велич Його [загрозливу і зростаючу міць] тремтять [дрижать від страху й непевності] гори [царства]” (Пс. 46: 2-4).
“Річка [Боже Слово, джерело правди і благодаті], – відноги її веселять місто Боже [Царство Бога, Церкву – навіть в її нинішньому зародковому стані, перед звеличенням до сили та слави], найсвятіше із місць пробування Всевишнього [святиню – Церкву, де Всевишньому подобається перебувати]. Бог серед нього, – нехай не захитається, Бог поможе йому, коли ранок настане” (Пс. 46: 5, 6).
У теперішньому часі ми усвідомлюємо цю обіцяну допомогу (в такій мірі, в якій маємо тепер потребу), оскільки ми доручен [230] і нашому Небесному Отцю, ознайомлені з Його планами, маємо запевнення в Його милості та благодаті для підтримки і навіть стали Його співробітниками. Цю допомогу ми усвідомлюватимемо до кінця нашого шляху. А тоді одержимо ще більшу допомогу через “переміну” до вищої сфери, до якої ми покликані і до якої наполегливо спрямовуємо свій шлях.
Хоча ми можемо бути певні, що ця “переміна” останніх живущих членів тіла Христа не відбудеться доти, доки не закінчиться доручена їм праця в плоті, нам сказано (як це показано в попередньому розділі), що невдовзі наша праця буде перервана – спочатку поступово, а тоді повністю й остаточно, коли настане “ніч, коли жоден нічого не зможе виконувати” (Ів. 9: 4). Морок тієї “ночі” розсіється тільки з Тисячолітнім сходом сонця. Коли наша праця буде виконана, і ця ніч огорне нас зі всіх сторін, ми можемо сподіватись не лише побачити, як грозові хмари стають чимраз темнішими, але й почути та відчути наростаючі “вітри”, які досягнуть кульмінації у лютому урагані людських пристрастей – вихорі утиску. Тоді, закінчивши доручену нам працю, нам доведеться терпеливо “стояти”, поки не наступить наша “переміна” (Еф. 6: 13).
Як довго Господу буде до вподоби дозволити Його святим стояти вимушено бездіяльними по відношенні до Його справи, ми не знаємо. Але, мабуть, настільки довго, щоб дозволити вірі й терпеливості виконати своє досконале діло. Саме тут ці чесноти отримають найповніший розвиток, будуть випробувані й проявляться. І це випробування терпеливості стане кінцевим випробуванням Церкви. Тоді “Бог допоможе їй на зорінні [її] ранку” (Пс. 46: 5, Leeser) – не ранку, який має зоріти над світом в сіянні її сходження з Господом як сонця справедливості, але на зорінні саме її ранку, в якому вона має бути перемінена до природи та подоби свого Господа. Її ранок має попереджати ранок Тисячоліття.
[231] Про те, що ця темна ніч уже наближається, нам стало відомо не тільки зі Святого Писання, але й зі зловісних знаків часу. Тодішня доля Церкви (стосовно її земного шляху), очевидно, змальована у завершальних сторінках життя Іллі та Івана Христителя – про що вже згадувалось*. Обезглавлення одного та взяття другого у вихорі та огненній колісниці, швидше всього вказують на насилля по відношенні до останніх членів тіла Христа. Та все ж Сіону не треба боятись, адже Бог знаходиться посеред нього й допоможе йому. Його посвячення є аж до смерті, і його привілей – доказати свою вірність: “Учень не більший за вчителя, а раб – понад пана свого. Доволі для учня, коли буде він, як учитель його, а раб – як господар його” (Мт. 24, 25).
----------
*Том ІІ, стор. 260-263.
----------
Правдоподібно, коли “Великий Вавилон” – “Християнство” – побачить, що його сили в політиці, інтригах духовенства та забобонах вичерпуються, він спрямує всі зусилля на самозбереження, що спричинить зупинення праці поширення правди як такої, що згубна для його системи. І можливо саме за таких обставин клас Іллі, наполегливо проголошуючи правду до кінця, зазнає насилля, перейде в славу й уникне найсуворіших проявів великого грядущого часу утиску – якраз в критичний момент подій, коли люди почнуть відчувати, що треба вдатися до відчайдушних заходів, щоб підтримати хитку будівлю християнства.
Хоча точний час визволення, тобто “переміни”, останніх членів тіла Христа не установлений, однак приблизний час цього ясно показаний – невдовзі після зачинення “дверей” (Мт. 25: 10); після того, як правда, яку Вавилон починає нині сприймати як свого ворога, що збирається довершити його знищення, ставатиме все більш відомою й широко розповсюдженою; після того, як [232] “град” значною мірою змете пристановище брехні; і після того, як нині тліюча й погрозлива ненависть до правди приведе до такої насильницької й загальної опозиції, що небезуспішно зупинить подальше просування великої праці, в якій задіяні святі. І Бог дозволить це відразу, як тільки-но всі вибрані будуть “попечатані”. Та який би утиск чи видима катастрофа не чекали на святих, коли вони ще залишаються в тілі, щоб зупинити працю, виконання якої є їхньою їжею та питтям, давайте втішатись думкою, що нічого нам не може трапитись без відома й дозволу нашого Отця, і що в кожнім випробуванні віри й терпеливості Його благодать буде достатньою для тих, хто перебуває в Ньому і в кому перебуває Його Слово. Давайте дивитись поза завісу і тримати свої очі спрямованими на нагороду нашого високого поклику, яку Бог зберігає для тих, хто Його любить – для покликаних, вірних і вибраних згідно з Його постановою (Об. 17: 14; Рим. 8: 28).
Якщо ми можемо ось так розсудливо й на основі Святого Письма приблизно встановити час та обставини повного визволення Церкви, то спосіб її прославлення тим більше стає для нас питання поглибленого інтересу. І знову ми йдемо до божественного путівника за роз’ясненням.
Перш за все, стверджує Павло: “Всі перемінимось [живущі не менш, як померлі святі]. Мусить бо тлінне оце зодягнутись в нетління, а смертне оце зодягтися в безсмертя”. Бо “тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде”. І ця “переміна” зі смертного в безсмертне, як він нас запевняє, не відбуватиметься шляхом поступового розвитку, а буде миттєвою – “раптом, як оком змигнути”, при сурмленні “останньої сурми”, як вже сурмить* (1 Кор. 15: 53, 50, 52).
-----------
* Дивіться Том ІІ, розділ v.
-----------
[233] Більше того, буде дотриманий порядок: деякі будуть прославлені, тобто “перемінені”, першими, а інші – пізніше. Дорога в очах Господа смерть святих Його (Пс. 116: 6): хоч більшість з них спала довго, ніхто не був забутий. Їхні імена, як прийнятних членів Церкви Первороджених, записані на небі. І апостол стверджує, що живущі (ті, хто залишений до присутності Господа) в жодному разі не випередять тих, котрі поснули (1 Сол. 4: 15). Ті, хто спить в Ісусі, не потребують чекати в стані сну, щоб живі члени закінчили свій шлях, а отримують воскресіння відразу, що є однією з перших дій Господа в той час, коли Він приймає Свою велику владу. Таким чином, члени Христа, котрі спали, одержать першість при вході до слави.
Точна дата пробудження сплячих святих не вказана прямо, але про неї можна виразно здогадатись із притчі нашого Господа про молодого чоловіка славного роду. Після одержання царства й повернення, першим ділом цього чоловіка славного роду (котрий представляє нашого Господа Ісуса) був розрахунок зі слугами (Його Церквою), яким він доручив на час своєї відсутності свій виноградних, і нагородження вірних. Оскільки апостол говорить нам, що мертві в Христі одержать розрахунок першими, можемо розсудливо припустити, що їхнє нагородження відбулось відразу після того, як наш Господь, після повернення, прийняв на Себе Свою велику владу.
Дізнатись про дату, коли наш Господь почав застосовувати Свою владу, означало би знайти час, коли Його сплячі святі були пробуджені до життя та слави. І щоб зробити це, ми повинні тільки пригадати паралелізм Юдейської та Євангельської епох. Оглядаючись на образ, ми бачимо, що навесні 33 р. н. е., три з половиною роки після початку Юдейських жнив (29 р. н. е.), наш Господь образно прийняв на Себе Свою владу і застосував царські повноваження [234] (див. Мт. 21: 5-15). Очевидно, єдиною метою цієї події було позначити паралельний пункт часу в цих жнивах, коли Він в дійсності обійме царську посаду, владу й т. п., – тобто весною 1878 року, три з половиною роки після Його другого приходу на початку жнивного періоду (восени 1874 року). Отже, якщо 1878 рік позначив дату, коли Господь почав брати на Себе Свою велику владу, то можна зробити логічний висновок, що тоді почалося встановлення Його Царства, першим кроком якого було визволення Його тіла, Церкви, з-посеред якого сплячі члени повинні мати першість.
А оскільки воскресіння Церкви повинно відбутись в якомусь часі під час цього періоду “кінця”, або “жнив” (Об. 11: 18), ми вважаємо найлогічнішим висновком (який є в досконалій згоді зі всім Господнім планом), що весною 1878 року всі святі апостоли та інші “переможці” Євангельського віку, які спали в Ісусі, були підняті як духовні істоти, подібні до їхнього Господа та Учителя. Тому якщо ми приймаємо, що їхнє воскресіння є сьогодні доконаним фактом, і що вони, як і Господь, присутні на землі, то факт, що ми не бачимо їх, зовсім не є перешкодою для віри (якщо пам’ятаємо, що вони, як і їхній Господь, тепер – духовні істоти і, як і Він, невидимі для людей). Факт, що вони невидимі, що їхні могили не були знайдені відкритими й пустими, і що ніхто не бачив, як вони виходили з цвинтарів, не є перешкодою для тих, кому відомо, чого потрібно сподіватися, і хто зрозумів, що наш піднятий Господь не залишив жодного отвору в стінах кімнати, в яку ввійшов і з якої вийшов, коли двері були зачинені; хто пам’ятає, що ніхто не бачив воскреслого Відкупителя, за винятком тих декількох, кому Він показав Себе особливим та чудесним чином, щоб вони могли бути свідками Його воскресіння; хто пам’ятає, що Він з’являвся в різних постатях плоті, щоб ці свідки навіть не припускали, що Він все ще є плоттю, або що якесь з тих тіл, яке вони бачили, є Його [235] славним духовним тілом. Ті, хто пам’ятає, що лише Савло з Тарсу бачив Христове духовне тіло (і то лише завдяки чуду), тоді як інші довкола цього не бачили, і що це коштувало йому зору, легко зрозуміють, що їхня неспроможність бачити піднятих святих своїми природними очима не є більшим запереченням факту їхнього воскресіння, ніж те, що вони не бачили Господа протягом цих жнив й ніколи не бачили ангелів, котрі протягом всього Євангельського віку були “духами служебними, що їх посилають на службу для тих, хто має спасіння вспадкувати”.*
--------------
*Дивіться Том ІІ, розділ v.
--------------
Зверніть увагу, що наша віра в початок встановлення Царства, тобто прихід його до влади, у квітні 1878 року ґрунтується точно на тій самій основі, що й наша віра, що Господь почав Свою присутність у жовтні 1874 року, і що в той час почалися жнива. Тоді “гора [Царство] дому Господнього” почала “підніматись” над горами [царствами] землі, і почалося діло судження “Вавилону”, християнства, а також всіх народів цілого світу, приготовляючи їх до остаточного повалення.
Цій думці не суперечить і те, що більшість Церкви вже звеличена, тоді як нечисленні останні члени цього царського священства ще “живі й залишаються”. Адже, як ми бачили, апостол провістив саме такий порядок. Знаходитись серед тих, хто залишається, не є безчестям, а бути найостаннішим з тих, які будуть “перемінені”, не буде дискредитацією. Декілька віршів Писання показують, що існує особлива праця для останніх членів тіла з цього боку завіси – така ж важлива й істотна частина праці Царства, як праця прославлених членів з іншого боку завіси. Якщо прославлений Голова і члени тіла з другого боку завіси мають повний нагляд над великими змінами, що відбуваються тепер і незабаром мають бути [236] впроваджені у світі, їхні співчлени, які залишаються в плоті, є довіреними особами Царства в проголошенні – словом, пером, через книги і брошури – “радості великої, що станеться людям усім”. Вони розповідають світу благодатну вістку про Божий милостивий план віків і про те, що наблизився час для славного виконання цього плану. Вони вказують не тільки на навислий великий час утиску, але й на благословення, які настануть услід в результаті встановлення в світі Божого Царства. Отже, останнім членам доручена велика й важлива праця: справжня праця Царства, яку супроводжує також радість та благословення цього Царства. Навіть будучи в плоті і продовжуючи, ціною самопожертви і перед обличчям сильної опозиції, свою призначену працю, вони вже входять в радощі свого Господа – радощі цілковитого сприйняття божественного плану, привілею виконання цього плану і можливості разом з їхнім Господом та Відкупителем запропонувати вічне життя та благословення всім племенам землі.
Вони, разом з їхнім посланням, виразно показані пророком Ісаєю (52: 7) як “ноги”, як останні члени тіла Христа у плоті. Він каже: “Які гарні на горах [царствах] ноги благовісника, що звіщає про мир, що добро провіщає, що спасіння [визволення] звіщає, що говорить Сіонові: «Царює твій Бог!» [Царювання Христа, яке принесе визволення спочатку для Сіону, а остаточно для всього стогнучого створіння, почалось.] Слухай, – твої сторожі зняли голос, укупі співають, бо бачать вони [ясно] око-в-око, коли до Сіону Господь повертається”.
Бідні, поранені “ноги”, погорджені нині людьми: ніхто, крім вас самих, не може повністю оцінити ту радість, яку ви знаходите в проповідуванні теперішньої правди, в повідомленні Сіону, що наблизився час встановлення Царства, в проголошенні, що [237] Еммануїлове царювання праведності, яке незабаром буде впроваджене, має благословити всі племена землі. І хоч погорджені людьми, ці “ноги” Христа та їхня теперішня місія високо ціняться з другого боку завіси прославленими співчленами тіла та їхнім прославленим Головою, Який готовий визнати таких вірних перед Своїм Отцем та всіма Своїми святими посланцями.
Місія “ніг”, яка зовсім не є маловажною частиною праці Царства, буде виконана. Хоч їхнє послання є зненавиджене й дискредитоване усіма людьми, і вони зневажені світом як нерозумні (ради Христа) – як і всі Його вірні слуги протягом Євангельського віку, – все ж вони, як представники Царства (перш ніж всі вони будуть “перемінені” й приєднані до прославлених членів за завісою), залишать після себе таке свідчення про це Царство та його теперішню й майбутню працю, що воно буде найціннішою інформацією для світу і для нерозвинених й перевтомлених Божих дітей, які, хоч і посвятились Богу, не здоліють бігти так, щоб здобути нагороду нашого високого поклику.
Давайте не забувати, що всі ті, які є “ногами”, будуть задіяні в обнародуванні цієї доброї новини і проголошенні Сіону: “Царює твій Бог!” – Царство Христа почалось! І всі, які є справжніми сторожами, можуть у цей час бачити ясно (всі як один) і можуть разом злагоджено співати нову пісню Мойсея та Агнця (пісню Реституції, так ясно викладену не лише в законі Мойсея, який був “тінню майбутніх благ”, але й у більш виразних об’явленнях Божого Агнця, що містяться в писаннях Нового Завіту), кажучи: “Великі та дивні діла Твої”, “Народи всі прийдуть та вклоняться перед Тобою” (Об. 15: 3, 4).
Один за одним клас “ніг” перейде від теперішнього стану, в якому вони (хоч часто змучені й поранені) завжди радіють, за завісу, [238] “переміняться” миттєво, як оком змигнути, від смертельності до безсмертя, від немочі до сили, від безчестя до слави, з людського стану до небесного, з тваринного тіла до духовного. При цій зміні їхня праця не зупиниться, бо всі, визнані гідними тієї переміни до слави, вже будуть зараховані на службу Царства по той бік завіси: з їхньою переміною припиниться лише втома (як характерна особливість важкої праці): “Вони від праць своїх заспокояться, бо їхні діла йдуть за ними слідом” (Об. 14: 13).
“Переміна” цих членів “ніг” приведе їх до тієї ж єдності, слави та влади, в яку вже увійшли ті члени, які спали: вони будуть “схоплені” від земних умов, щоб об’єднатись “разом” з “Господом на повітрі” – в духовному керуванні світом. Як вже було показано,* згадане тут “повітря” символізує духовне правління, або владу. Сатана довго займав становище “князя, що панує в повітрі” (Еф. 2: 2), і використовував як своїх співробітників та співправителів багатьох великих людей Вавилону, котрі, засліплені його помилками, справді думали, що вони служать Богу. Але відповідного часу теперішній “князь, що панує в повітрі” буде зв’язаний і більше не зводитиме. Теперішнє небо, велика система антихриста, “з гуркотом мине”, тоді як новий Князь повітря, правдивий духовний правитель, Христос Ісус, прийме панування і встановить “нове небо”, приєднуючи до Себе в цій владі (тобто “повітрі”) Свою наречену, “переможців” Євангельського віку. Ось так “нове небо” замінить теперішні влади “повітря”.
-----------
* Том І, стор 318.
-----------
А чи мусять всі померти – всі з класу “ніг”, котрі будуть живими й залишаться до присутності Господа? Так. Всі вони посвятили себе “до смерті”. Про них [239] чітко написано, що всі вони мусять померти. Жодний вірш Писання не суперечить цій думці. Бог заявляє через пророка: “Я сказав був: Ви – боги [могутні], і сини ви Всевишнього [Бога] всі, та однак повмираєте ви, як людина, і попадаєте, як кожен із вельмож” (Пс. 82: 6, 7).
Слово, перекладене тут на “вельможі”, означає начальники або голови. Адам і наш Господь Ісус є тими двома Головами, двома Вельможами, про яких йде мова. Обидва померли, але з різних причин: Адам помер за свій власний гріх, Христос же – як добровільна жертва за гріхи світу. І вся Церква Христа, виправдана через віру в Його жертву, вважається звільненою від гріха Адама, а також від кари смерті, прикріпленої до цього гріха, щоб її члени могли мати участь з Христом як спільники однієї жертви. Саме завдяки такому спільному жертвуванні з Христом смерть святих високо ціниться Богом (Пс. 116: 6). Співчлени тіла Христа, вмираючи, вважаються “померлими з Христом”, “уподоблюючись Його смерті”. Вони падають як один із вельмож – не як перший, а як другий Адам, як члени тіла Христа, доповнюючи недостачу скорботи Христової (Кол. 1: 24).
Те, що вираз “боги”, могутні, в цьому уривку стосується до всіх Синів Всевишнього Бога, котрі будуть співспадкоємцями з Христом Ісусом, спадкоємцем всього, ясно показано в посиланні нашого Господа на це (Ів. 10: 34-36).
Повмираєте ви як людина”, але “ось кажу я вам таємницю: не всі ми заснемо”. Померти є однією річчю, а “спати”, чи залишатись несвідомим, мертвим – зовсім іншою. Тому Бог свідчить, що всі святі повинні померти, але що не всі вони заснуть. Наш Господь помер і спав до третього дня, коли Отець підняв Його. Павло та інші апостоли померли, тобто “заснули”, щоб відпочити від праць та втоми, щоб “спати в Ісусі” й чекати на обіцяне воскресіння та участь у Царстві при [240] другому приході Господа. Тому, коли надійшов відповідний час на встановлення Царства, то прийшов відповідний час на їхнє пробудження зі сну смерті. Бо чому їхнє очікування та сон мали би продовжуватись після того, як Господь присутній і настав час для Його Царства? Для цього не може бути жодних підстав. Тому віримо, що вони більше не “сплять”, а підняті тепер, знаходяться з їхнім Господом і є подібними до Нього. І якщо їхнє перебування в сні смерті більше не обов’язкове, то немає потреби, щоби хто-небудь зі святих, які помирають сьогодні (в цей час присутності Господа й встановлення Його Царства), “спав”, чекав в смерті на воскресіння в якомусь майбутньому часі. Ні, дякувати Богу! Життєдавець присутній! І з 1878 року, відколи Він прийняв Свою велику владу й почав виконувати Свої повноваження, ніхто з Його членів не потребує спати. Отже, для всіх членів “ніг”, котрі помирають від тієї дати, мить смерті є миттю переміни. Вони помирають, як люди й подібно до людей, але в ту ж мить стають подібними до свого Господа, славними духовними істотами. Вони схоплені від земних умов, щоб навіки бути з Господом – “на повітрі” – в Царстві сили та слави.
Після того, як наш Господь завершив жертву Своєї людської природи і був підняти зі смерті і змінений на духовну істоту, Він сказав: “Дана Мені всяка влада на небі й на землі” (Мт. 28: 18). І доки всі члени Христа не підуть за прикладом Голови й не закінчать жертву в смерті, Христос не буде укомплектований і повністю наділений владою для подальшої великої праці відновлення всього.
Зважаючи на все це, ми розуміємо, яким глибоким є значення виразу: “Блаженні ті мертві, хто з цього часу вмирає в Господі! Так каже Дух, – вони від праць своїх заспокояться, бо їхні діла йдуть за ними слідом” (Об. 14: 13). Ніде в Святому Писанні, за винятком ось цього одного випадку, смерть не показана в якомусь сенсі як благословення. Та і тут вона [241] особливо обмежена і застосована до певного особливого часу* – “з цього часу”. І навіть тоді, зауважте, вона є благословенням лише для особливого класу – “мертвих, що вмирають”. Цей вираз не треба сприймати як грубу помилку, а як точний і переконливий опис малого класу, для якого смерть буде благословенням. Цей клас становить “Його ноги”. І, як вже було показано, кожний член тіла Христа мусить закінчити свою жертву дійсною смертю.
------------
*Коли в наступному томі ми розглянемо незвичайні видива Об’явителя, то стане очевидним, що час, підкреслений тут виразом “з того часу” і позначений подіями, співпадає добре з 1878 роком – як показано в наведених тут пророцтвах.
-----------
Вони – єдині мертві, які вмирають. Бог вже вважає таких мертвими і закликає їх також вважати себе такими: “Вважайте себе за мертвих для гріха”. Жодним іншим мертвим не можна сказати, щоб вони вмирали, окрім цьому класу мертвих, котрі повинні закінчити свій шлях жертви дійсною смертю.
Ось так Бог допоможе Сіону на світанні його ранку – ранку вічного дня Христового тріумфу. Він вже допомагає йому. Один за одним, непомітно для світу, святі тепер перемінюються і приєднуються до громади тріумфуючої Церкви. А ті, хто залишився до кінця, проголошують вічне Євангеліє доти, доки двері не зачиняться і всяка нагода працювати не закінчаться. Тоді вони будуть “стояти” в вірі і терпеливості, очікуючи своєї переміни та з радістю приймаючи своє визволення – не дивлячись, який спосіб Бог вибере, щоб дозволити його здійснення.
Так вони будуть врятовані від великого урагану утиску, який настане після їхнього відходу, а також будуть збережені на початковому етапі битви, в якій тисяча впаде в невір’я і буде переможена різними пошестями неправди, а лише один зможе встояти (Пс. 91: 7).
[242] По мірі наближення часу утиску ми повинні сподіватися, що правдива Церква в її нинішньому стані, Ілля, клас Івана, буде зменшуватись як впливом так і числом, тоді як Христос у тріумфі та славі (те саме Тіло по інший бік завіси) зростатиме, як пророчо вказав Іван (Ів. 3: 30).