[121]
РОЗДІЛ V

ЧАС ЖНИВА

ХРОНОЛОГІЧНЕ РОЗТАШУВАННЯ ЖНИВА – ЙОГО ЦІЛЬ ТА ВЕЛИКЕ ЗНАЧЕННЯ – ЗОСЕРЕДЖЕННЯ ПРОРОЦТВ ЧАСУ – ПРИГОТУВАННЯ ДО ЖНИВА – ВАЖЛИВІСТЬ СХОДЖЕННЯ В ОДНІЙ ТОЧЦІ ПРОРОЧОГО СВІДОЦТВА – ГОСПОДНЯ ПРИСУТНІСТЬ – ВІДПОВІДЬ НА РОЗУМНІ ЗАУВАЖЕННЯ – УВІЙТИ В РАДІСТЬ НАШОГО ГОСПОДА

“Жнива – кінець віку” (Мт. 13: 39).

УВАЖНИЙ дослідник помітить, що період, названий “Часом Кінця” має дуже влучну назву, бо в ньому не тільки закінчується вік Євангелія, але й досягають свого виконання всі пророцтва, які відносяться до завершення цього віку. Цей самий клас читачів також зверне увагу на особливу важливість останніх 40 з цих 115 років (1874-1914), названих “Кінцем”, або “Жнивом”.1
------------
1Дивись “Передмову автора” (1916 р.)
-----------
Цей короткий період є найбільш важливим та багатим на події періодом в усьому віці. Адже в ньому повинні бути зібрані і розподілені всі плоди цього віку, а поле, яким є світ (Мт. 13: 38), мусить бути очищене, переоране й приготовлене до іншого часу посіву та жнив – Тисячолітнього віку. Навряд чи можна переоцінити всю важливість подій цього жнивного періоду, і все ж світ не буде його усвідомлювати, аж його могутні, хоч і не розпізнані фактори, завершать свою призначену працю. Певна річ, добре пам’ятати, що це – жниво не всього світу, а лише християнської Церкви. Воно не стосується ні мусульман, ні брамінів, ні буддистів і т.п., а лише справжньої [122] Церкви Христа і тих, хто тією чи іншою мірою зв’язаний з нею – “християнства”.

Хоча світ протягом всього цього періоду буде у повному незнанні про його характер, і в той же час у страху та боязні щодо наслідків його дивних подій (Іс. 28: 21), Господня Мала Черідка посвячених послідовників, які живуть тепер, радіє набагато більшим світлом, ніж коли-небудь було привілеєм когось із її попередників. У цьому періоді всі промені пророчого свідоцтва сходяться у величному центрі, висвітлюючи очам віри план Бога та його розвиток в минулому, теперішньому і майбутньому.

З самого початку “Часу Кінця” (1799 р.) Бог готує Свій посвячений “святий народ”, Свою “Святиню” до великого благословення, яке Він мав намір вилити на них протягом цих сорока років жнива.2 Ці благословення також призначені як особливе приготування до їхнього входження з Христом у повну радість та співспадкоємство з Ним як Його наречена. У точно “призначений час”, у 1799 році, в кінці 1260 днів, була зламана сила “Чоловіка Гріха”, великого гнобителя Церкви, і відібране його панування. Одним ударом Своєї могутньої руки Бог порвав пута Сіону й наказав пригнобленим вийти на волю. Тож клас “Святині”, “святий народ” – слабий, кульгавий, покалічений, майже голий і сліпий – вийшов і далі виходить з пітьми темниці, бруду й злиденності папської неволі. Бідні душі! Вони намагались вірно служити Богу серед палючого полум’я переслідувань, тримаючись Христового хреста, коли майже кожна інша правда була знищена, і мужньо намагаючись звільнити Божих “Двох Свідків” (Старий та Новий Завіти), які так довго були зв’язані, пророкуючи тільки у веретищах мертвих мов (Об. 11: 3).
--------------
2Див. “Передмову автора” (1916 р.).
-------------
[123] У Своїй мудрості Бог не обтяжував їх великим потоком світла, дарованого нині святим. Він обережно вів їх крок за кроком, очищаючи спочатку від папських осквернень, які все ще тримались їх. Клас Святині, таким чином притягнений Богом, слідував далі, впізнаючи голос Великого Пастиря в акцентованих словах правди, які викривали старі помилки, аж до 1846 року. Цей рік пророцтво позначує як дату, коли ядро “святого народу” (“Святиня”) мало звільнитись від помилок папства, очиститись від скверни й приготуватись до того, щоб замінити брудні теорії людей чистими й чудовими принципами правди, на яких Господь та апостоли заснували Церкву. Поступово вони були ведені до того. щоб сподіватись великої кульмінації благословення, коли Сам Господь прийде в жниві цього віку. Їхні старанні дослідження Божого Слова й гідне похвали бажання знати те, на що бажали дивитись навіть ангели (1 Петр. 1: 12), принесли велике благословення, хоч ці бажання не були повністю задоволені.

Таким чином, ці нечисленні вірні були навчені Словом правди, наповнені його духом, очищені й повністю відділені від світу, позбавлені пихи і (виховані розчаруванням 1844 року) приведені до більш покірної довіри до Бога. Провіщене тридцятилітнє очікування розвинуло в святих терпеливість, покору й повне любові підкорення, доки сторожа в кінці “1335 днів” (1874 р., час жнива) не одержала і не була послана провістити всьому класу Святині радісну вістку: “Ось Жених!” І всі, хто чує, з цього класу, усвідомивши її важливість, також підносять свої голоси, кажучи: “Ось Жених!” Це послання жнива до святих передається і буде передаватись, доки не досягне всіх посвячених та вірних. Але ці відомості сьогодні є не для світу, а тільки для майбутньої Нареченої Христа. Наш Господь не є Женихом для жодного іншого класу. Знання про Його присутність світ здобуде [124] іншим шляхом і пізніше. Нині ніхто не готовий прийняти цю правду, за винятком посвячених, класу Святині. Для “війська” номінальних християн, як і для всього світу, вона – безумство, і вони не будуть схильні провіряти докази, представлені в томах цієї серії.

Господь не лише ось так приготовив серця Свого народу і вів їх дорогами, їм невідомими. В цей особливий час потреби Він забезпечив їх чудовими підручниками для дослідження Біблії, такими як конкорданси, різні цінні переклади Св. Письма, а також прекрасними засобами для друкування, видання і пересилки правди. Добавимо до цього переваги загальної освіти, коли всі можуть читати і досліджувати, а також знаходити докази для свого переконання у всіх передових вченнях. І все це в умовах миру, коли ніхто не може нападати на них чи залякувати за повну свободу совісті в таких діях.

Після уважного прочитання вищезазначених розділів цього й попереднього томів вдумливий читач помітить, що хоч кожне пророцтво часу виконує окреме й відмінне завдання, все ж центральною темою їхнього спільного й гармонійного свідоцтва було вказати точно і конкретно (через прямі або посередні докази, або через підтвердне свідчення) дату другого приходу нашого Господа і встановлення Його Царства на землі, а також позначити різні етапи і засоби його встановлення під час жнивного періоду.

Для того щоб ми могли зрозуміти переконливість різних ліній пророцтва, які опираються на ці найважливіші правди, давайте сфокусуємо їх і глянемо, як промені свідоцтва разом гармонійно зливаються, виразно відкриваючи блаженний факт, що наш Господь не іде, не збирається скоро прийти, а прийшов, що Він зараз присутній – духовний Цар, Який встановлює духовну імперію у жниві, тобто кінці, Євангельського віку, який накладається на світанок Тисячолітнього віку. Ми дізнались, що має [125] прийти “Час відновлення всього” – “Часи відсвіження” (Дії 3: 19). Ми також зрозуміли, що Господь Єгова “визначив день [Тисячолітній вік], коли хоче судити по правді весь світ через Мужа, що Його наперед Він поставив, і Він подав доказ всім, із мертвих Його воскресивши” (Дії 17: 31). Ми дізнались, що Євангельський вік був часом випробування, тобто судним днем, Церкви, що він закінчується збиранням урожаю та прославленням тих, хто має жити й царювати з Христом тисячу років – під час судного дня світу, часів Реституції. Ми також дізнались, що царства цього світу, які знаходяться під пануванням князя цього світу, сатани, мусять поступитися місцем Божому Царству під владою Царя слави. Всі ці великі події мали чекати на другий прихід нашого Господа, Царя, Жениха і Женця, присутність і діяльність Якого повинні їх здійснити, як було провіщено.

Образні ювілейні цикли вказували на 1874 р. н.е. як на дату повернення нашого Господа. І все ж ця дата була так майстерно захована, що відкрити її до “Часу Кінця” було неможливо. Це свідоцтво стало удвічі міцнішим завдяки доказам з двох точок зору – Закону та Пророків, – повністю незалежних один від одного і однаково ясних та переконливих.

Чудовий паралелізм Юдейської та Євангельської епох вчить нас цієї ж правди, але з додатковими особливостями. Другий прихід нашого Господа в кінці, тобто жниві, Євангельського віку, що відбувся восени 1874 року, є по часу точною паралеллю часу Його першого приходу в кінці Юдейського віку. (Дивіться порівнювальну таблицю, Том ІІ, стор. 246 і 247). Як кожна істотна риса Євангельської епохи позначена відповідною паралеллю тієї образної епохи, так бачимо, що ця найбільш варта уваги подія, про яку вчить ювілей, також має свою відповідну паралель. Присутність нашого Господа як [126] Жениха, Женця і Царя показана в обох епохах. Навіть пожвавлення з боку дів, які вийшли Йому назустріч, їхнє розчарування і тридцятилітнє очікування мають свою паралель як по часу, так і по обставинах. І такий паралелізм тягнеться до повного закінчення жнива цієї епохи – до повалення мнимо християнських царств, які насправді є “царствами цього світу”, і повного встановлення Божого царства на землі після 19143 року як кінцевої точки Часів Поган (див. Том ІІ, розділ іv). Як ми зрозуміли, це очікуване горе та повалення має свою паралель у знищенні Єрусалима та цілковитому краху Юдейської державності у 70 р. н.е., і є ще однією паралеллю, яка відповідає як по часу, так і по обставинах.
-------------
3Про більш поступову втрату володіння народами та встановлення Царства автор говорить у своїй передмові (1916) до тому “Прийшов час, стор. ііі-іv.
-------------
Далі ми з’ясували, що на другий прихід нашого Господа вказував пророк Даниїл (12: 1), але таким чином, щоб приховати його доти, доки не відбудуться і не стануть історією події, які, згідно з провіщенням, мали його попередити. Ми прийшли до зрозуміння, що під ім’ям “Михаїл” захований Той, на Кого вказує це ім’я – Представник Бога, “Великий Князь”. Так, ми впізнаємо Його: “Князя Угоди”, “Бога [правителя] сильного”, “Отця [життєдавця] вічності” (Дан. 11: 22; Іс. 9: 5), Який має “повстати” з владою та повноваженнями, щоб здійснити велику реституцію всього і запропонувати вічне життя мільйонам померлих та вмираючих людей, викуплених Його дорогоцінною кров’ю. Простеживши 1335 днів із Даниїла, 12 розділ, аж до їхнього закінчення (під час тієї ж дати), ми можемо тепер зрозуміти, чому ангел, який вказав на цю дату, сказав про неї такими урочистими словами: “Благословенний той, хто чекає [хто знаходиться в стані очікування і пильнування] і [127] досягне до тисячі трьох сотень тридцяти й п’яти день!” – 1874 р. н.е.* Не треба забувати, що при рахуванні згаданих символічних часів ми використовували ключ, запропонований нам у способі, яким був показаний перший прихід, де символічний день представляє буквальний рік. Таким чином ми точно визначили, що час другого приходу нашого Господа відбувся у 1874 році – у жовтні того року, як показано у Томі ІІ, розд. vi.
-------------
*Юдеї вважали, що річ починається у жовтні; тому жовтень 1874 року насправді був початком 1875 року.
-------------
Але це ще не все. Певні розсудливі перепони для віри в Христову присутність ще можуть з’являтись у розумах навіть пильних дослідників, і ми би хотіли їх усіх забрати. Наприклад, можна цілком розважно запитати: Як таке можливо, що точна Біблійна Хронологія вказує на жовтень 1872 року як на початок сьомої тисячі років, тобто Тисячоліття, тоді як ювілейні цикли показують, що датою повернення нашого Господа і початку часів реституції є жовтень 1874 року?

Ця гадана невідповідність між датою другого приходу і початком сьомої тисячі років, могла би на перший погляд свідчити про те, що десь є “недолік” у хронологічних підрахунках, і вести до ретельного перегляду справи, хоч завжди з тим самим результатом. Проте глибші роздуми підтверджують, що Бог є точним хронометристом, і що цей пункт не є винятком у Його математичній акуратності. Треба пам’ятати, що хронологічний відлік починається від створення Адама, і що Адам і Єва вже прожили якийсь час, доки не увійшов гріх. Як довго, нам не сказано, але два роки – не таке вже й неправдоподібне припущення. До створення Єви Адаму було дозволено жити досить довго, щоб збагнути, що йому бракує товаришки (1 М. 2: 20). Він познайомився зі всіма тваринами і дав їм назву; він познайомився також з різними деревами та рослинами Едему. Далі [128] була створена Єва, і мав пройти ще якийсь час, коли вони насолоджувались своїм мальовничим оточенням, перш ніж появилась гнилизна гріха.

Пригадуючи всі ці обставини, нам важко собі уявити, щоб період часу, який проминув у таких безгрішних умовах, міг бути коротшим, ніж два роки. А проміжок між кінцем шостої тисячі років та початком часів Реституції веде до висновку, що інтервал між створенням Адама і появою гріха, під час якого Боже Царство, представлене в Адамі, було у світі, не вважається частиною шести днів зла. Шість тисяч років, в яких Бог дозволив на панування зла у світі напередодні початку великого сьомого, або суботнього, тисячоліття, Часів Реституції, датуються від появи гріха у світі. А оскільки часи Реституції почались у жовтні 1874 року, то це повинно бути кінцем шести тисяч років панування гріха. Різниця між цією датою і вказаною у хронології датою від створення Адама представляє період безгрішності в Едемі, який насправді належить до царювання праведності.

Те, що на перший погляд могло виглядати протиріччям – що Господь буде присутній в кінці 1874 року, а Часи Поган закінчаться не раніше 1914 року, – навпаки знаходиться у повній гармонії з розгортанням Божого плану щодо ведення Битви Великого Дня, і саме так провістив Даниїл (2: 44), кажучи: “За днів тих царів Небесний Бог поставить царство... Воно потовче й покінчить усі ті царства”. Отже, все мусить бути саме так, як ми побачили: наш Господь повинен бути присутнім, повинен випробувати живущих членів Своєї Церкви, піднести їх, прославити та з’єднати зі Собою у силі та владі, які будуть під час Тисячоліття (Об. 5: 10; 20: 6). Він повинен задіяти ті засоби і фактори, які (самі того не усвідомлюючи) [129] впроваджуватимуть Його накази, приймаючи участь у “війні того великого дня Вседержителя Бога” – підкопуючи і остаточно скидаючи всі теперішні так звані “християнські держави”. “Царства цього світу”, навіть під час нищення їх Божим царством, абсолютно нічого не знатимуть про справжню причину їхнього падіння, доки не відкриються очі їхнього зрозуміння при закінченні цього “дня гніву”. Тоді вони побачать, що прийшов світанок нової епохи, і дізнаються, що Еммануїл прийняв на Себе Свою велику владу і розпочав Своє славне й справедливе царювання.

Хоч пророцтва часу вказують на 1874 рік і погоджуються з ним, як датою другої присутності нашого Господа, запевняючи нас про цей факт з математичною точністю, нас вражає доказ ще іншого характеру, бо деякі особливі знаки, провіщені Господом, апостолами та пророками, які мали попередити Його прихід, сьогодні, як добре відомо, насправді виконалися. Ми бачимо, що обіцяний Ілля справді прийшов, що Його вчення відкинули (як було провіщено) і що, в результаті, мусить настати великий час горя. Провіщений Чоловік Гріха, антихрист, також з’явився і здійснив своє довге й жорстоке царювання, однак в точно “призначений час” (1799 р.) його панування було відібране. Очищення Святині також відбулося як провіщено, до того ж достатньо раніше 1874 року, щоб “готових людей спорядити для Господа”, які самовіддано чекали Його приходу, – так само як подібна праця перед першим приходом приготовила народ до Його прийняття в той час.

Ми вважаємо, що дата 1874 р. погоджується також з пророцтвом Даниїла (12: 1), яке установлює прихід “Михаїла” в “Час Кінця” – тобто десь між 1799 і 1914 роками, – як причину і провісника великого часу горя. І коли сімдесят п’ять років цього “Дня Приготування” створили відповідні умови для [130] початку Його великої праці, на сцену вийшов Христос – тихо, зовні “непомітно”, – “так”, як Він пішов. Останні сорок років цього “Дня Приготування”, шістнадцять з яких вже минули, завершать формування, тобто встановлення, Його Царства у силі та великій славі.4
----------------
4Там же.
----------------
Зосередження пророцтва часу на жниві й на справах, пов’язаних з Господньою присутністю та встановленням Царства, краще закарбується в нашому розумі завдяки старанному дослідженню супровідних діаграм, одна з яких показує паралелі, відповідності, між віком Євангелія та його образом, Юдейським віком, і те, як різні важливі риси цього жнива є позначені великими пророцтвами; тоді як інша стисло показує зв’язок історії світу з історією образної та справжньої Божих церков (юдейської та євангельської) і вказує на пророчі виміри, які їх стосуються.

Таким чином, всі промені пророцтва сходяться на цьому “Часі Кінця”, основним пунктом якого є “Жниво” – час присутності нашого Господа і встановлення Його довго обіцяного Царства. І коли ми беремо до уваги велике значення цих подій, дивовижні епохальні зміни, які вони впроваджують, величину й характер пророчого свідчення, яке на них вказує, коли бачимо, як старанно ми поінформовані про спосіб Його появи, щоб на нашому шляху розпізнання Його присутності не було жодного каменя спотикання для нашої віри, наші серця радіють невимовною радістю. Представлене нині свідоцтво про факт Його другої присутності по меншій мірі вдесятеро більше від того, яке було представлене першим учням у першому приході, хоча того свідоцтва було цілком достатньо тоді для “справді ізраїльтян”, які чекали потіхи для Ізраїлю. [131] [132]


[133] Майже дві тисячі років ті, які страждали, яких переслідували, які проявляли самопожертву і були посвячені, з хвилюванням очікували приходу Учителя. Вірні Павли, ревні Петри, люблячі Івани, віддані Степани, лагідні Марії, ніжні та благородні Марти – ось довгий перелік тих, хто відважно сповідував правду під загрозою тортур та смерті, хто страждав як мученик, хто був вірним батьком, матір’ю, братом та сестрою в Ізраїлі і покірно ходив з Богом у менш бурхливі часи, не соромився й не боявся визнавати Христа і зносити Його осуд, а також бути спільником тих, кого зневажали заради Його правди (Євр. 10: 33). Вони вели добру боротьбу віри і потім відклали убік свою зброю, щоб чекати на обіцяну їм нагороду при з’явленні Учителя (2 Тим. 4: 8).

І ось Він прийшов! Господь дійсно присутній! Наблизився час встановлення Його Царства, час вивищення та прославлення Його вірної Нареченої. Дні очікування Його присутності вже позаду, і давно провіщені благословення для тих, хто чекав, належать нам. Він сьогодні об’явлений очам віри через пророчий світильник (2 Петр. 1: 19), і, перш ніж жниво повністю закінчиться*, віра й нинішня радість віри поступляться місцем бурхливій радості повного здійснення наших надій, коли всі признані гідними стануть подібними до Нього й побачать Його таким, яким Він є, лицем до лиця.

----------
*“Кінець” жнива, очевидно, включатиме палення куколю.
----------

Як показано у притчі, яка це ілюструє (Мт. 25: 14-30), першою річчю, яку зробив Господь при Своєму поверненні, було скликання Його слуг і порахунки з ними. Як показує притча, кожен зі слуг – після порахунків з ним, якщо він вірно використовував свої таланти, прагнучи дізнатись й виконувати Його волю, – одразу, перевірений і випробуваний, зміг “увійти в радість Свого Господа” – ще до здобуття обіцяного панування. Сьогодні ми бачимо, як ця притча виконується – ще навіть до початку нашої участі в [134] царюванні. Ще до перемоги над ворогами кожному вірному дано здобути ясне бачення грядущого Царства, слави та великої праці світання Тисячолітнього дня. Цей вид великою реституції, яка невдовзі здійсниться для всього людства через Христа та Його прославлену Церкву, є тією радістю Господа, в якій їм дозволено брати участь.

Коли ми ось так стоїмо немовби на верхогір’ях Пісгі й оглядаємо величну панораму, що розкинулась перед нами, наші серця радіють невимовною радістю величним Господнім планом. І хоча ми усвідомлюємо, що Церква все ще перебуває у пустині свого приниження і що година її справжнього тріумфу ще повністю не настала, все ж, бачачи признаки його швидкого наближення і вірою вже розпізнаючи присутність Нареченого, ми піднімаємо наші голови й радіємо, знаючи, що наше визволення наблизилось. О, яке безмежне благословення й привід для радості та вдячності містить в собі ця правда! Справді, Господь вложив в наші уста нову пісню. Це – величний гімн, першу стрічку якого проспівав ангельський хор при народженні дитини Ісуса: “Не бійтеся, бо я благовіщаю вам велику радість, яка буде радістю для всього народу” (УБТ). Дякуємо Богу, що ці гармонійні звуки незабаром наповнять небеса та землю вічною мелодією – по мірі просування благословенного діла спасіння (реституції, яку Він приходить здійснити) до свого славного кульмінаційного пункту.

“Радість усім! Господь прийшов!
Ось, земле, є Твій Цар!
Нехай серця усі складуть
Йому подяки дар!

В тім Царстві буде благодать
І праведність свята.
Пізнає світ тоді любов,
Любов святу Христа”.