[173]
РОЗДІЛ VI

ВЕЛИКИЙ ЮВІЛЕЙ ЗЕМЛІ

“ЧАСИ ВІДНОВЛЕННЯ ВСЬОГО”, ПРОВІЩЕНІ МОЙСЕЄМ –  ВИЗНАЧЕННЯ ДАТИ ЇХНЬОГО ПОЧАТКУ – ВОНИ НЕ МОГЛИ ПОЧАТИСЬ ДО ПРИХОДУ ВЕЛИКОГО ВІДНОВИТЕЛЯ – ДОКАЗ ІЗ ЗАКОНУ – СВІДЧЕННЯ ПРОРОКІВ НА ПІДТВЕРДЖЕННЯ – ЛОГІЧНІ ВИСНОВКИ З ЦИХ СВІДЧЕНЬ, РОЗГЛЯНУТІ ОКРЕМО І В ЦІЛОМУ – УЗГОДЖЕНІСТЬ ТЕПЕРІШНІХ ОЗНАК

“ПОПРАВДІ ж кажу вам: доки небо й земля не минеться, – ані йота єдина, ані жоден значок із Закону не минеться, аж поки не збудеться все” (Мт. 5: 18).
Лише тоді, коли ми усвідомлюємо образний характер Божих відносин з Ізраїлем, ми можемо належно оцінити чудову історію цього народу, тобто зрозуміти, чому його історія, на відміну від історії інших народів, так детально записана пророками та авторами писань Нового Завіту. В цьому народі, як показують автори писань Нового Завіту, Бог дав дивовижні ілюстрації Своїх планів для Церкви та світу. Їхня служба в Скинії, детально описана в божественно даному Законі, яка супроводжувалася забиттям тварин та всіма особливими постановами, а також їхні свята й святі дні, їхні суботи та всі їхні церемонії були образами, які вказували на позаобрази, значно більші, вищі та величніші, ніж самі тіні. Апостол Павло, говорячи, що Закон був “тінню майбутнього добра” (Євр. 10: 1; 8: 5; Кол. 2: 17), запевняє нас, що позаобрази будуть наповнені благословеннями для людства. Водночас наш Господь у вищезгаданому стверджує, що всі ці блага, на які вказували образи, обов’язково виконаються.
Однак, розглядаючи образи, ми повинні старанно уникати помилки багатьох благонамірених людей, які, [174] побачивши в Писанні важливі образи, впадають в крайність, вважаючи кожний біблійний персонаж і випадок образним, і таким чином звичайнісінькою цікавістю та щиросердям є ведені в оману. Ми не будуємо на такому ненадійному ґрунті, коли вивчаємо церемонії юдейського Закону, дані особливим чином як образи і названі так апостолами. Ми також не можемо дозволити собі обминути ці образи без належного розгляду та старанного вивчення їхніх лекцій, так само як не можемо марнувати час на спекуляції та будувати віру на самих лише здогадках.
Коли наш Господь казав, що ані йота, ані титла із Закону не мине, доки не виконається, Він мав на увазі не тільки виконання вимог угоди всіма, хто знаходився під Угодою Закону (припиняючи її владу над ними через задоволення її вимог до них Своїм власним життям), але й хотів сказати щось більше: що всі благословення, образно показані в ній, обов’язково виконаються на позаобразному рівні. Бог вчинив так, що в усіх юдейських церемоніях не було образу, який не мав би значення або не виконався. І дотримання всіх образів тривало доти, доки не почалось, принаймні, їхнє виконання. Всі образи мали постійно повторюватись до появи їхніх позаобразів, бо дотримання образу не означає його виконання. Виконання починається тоді, коли образ припиняється і на його місце приходить дійсність, позаобраз.
Так, наприклад, забиття пасхального ягняти виконалось у смерті Христа, “Божого Агнця”, і тоді почалось особливе благословення для позаобразних первородних, віруючих Євангельського віку. Благословення, відображені в тому образі, ще повністю не виконались, хоч їхнє виконання почалося зі смертю Христа, нашого Пасхального Ягняти. Схожим чином кожна церемонія, накреслена в Законі, є наповнена образним значенням. І детальність, з якою потрібно було дотримуватись кожної подробиці [175] образів, обов’язкових протягом Юдейського віку, підкреслює вже процитовані слова нашого Господа, що кожна найменша подробиця, кожна йота чи титла повинна виконатись так само докладно, як старанно вона ставилася в обов’язок в церемоніях Закону. 
В цьому розділі ми пропонуємо розглянути образну рису Закону Мойсея, знану як Ювілей, і показати, що Ювілей був задуманий як провіщення великої Реституції, повернення людства з гріхопадіння, яке має відбутися в Тисячолітньому віці; що за своїм характером він був ілюстрацією грядущої Реституції; що способом свого підрахунку він пропонує часові закономірності, які, якщо їх зрозуміти й застосувати, виразно вказують на час початку позаобразу, “Відновлення всього” (Дії 3: 19-21).
Оскільки Ювілей був частиною Закону, оскільки повторення не є його виконанням, оскільки наш Господь ствердив, що образ не може минути, не виконавшись, і, більше того, оскільки ми знаємо, що такої реституції всього, провіщеної “від віку устами всіх святих пророків” і показаної в цьому образі, ще ніколи не відбулось, то ми впевнені, що вона повинна здійснитись в майбутньому.

ЮВІЛЕЙНИЙ РІК ІЗРАЇЛЮ

Ювілейний рік був суботою відпочинку та відновлення як для народу, так і для землі, яку Бог йому дав. Він був головним із ряду субот, або відпочинків.* Кожний сьомий день був для народу днем суботи, а раз в рік ці образні суботні дні досягали кульмінації: після циклу із семи субот, що становив період із сорока дев’яти днів (7 х 7 = 49), наступав Ювілейний день, п’ятдесятий день (3 М. 23: 15, 16), відомий серед юдеїв як П’ятидесятниця. Це був день радості та подяки.
---------------
*Слово “субота” означає “відпочинок”.
---------------
[176] Суботнім роком був кожний сьомий рік. В ньому земля мала відпочивати: не можна було ні сіяти, ні садити. Кульмінація цих суботніх років (відпочинку) досягалась таким самим чином, як П’ятидесятниця, тобто п’ятдесятий день-субота. Сім суботніх років, охоплюючи період сім разів по сім років, тобто сорок дев’ять років (7 х 7 = 49), складали цикл суботніх років, і наступний, П’ятдесятий, Рік був Роком Ювілею.
Давайте розглянемо його опис і звернемо увагу на його відповідність, як ілюстрації великого тисячоліття реституції.
Коли Ізраїль увійшов в Ханаан, земля була поділена за допомогою жереба між племенами та родами. Пізніше особиста власність, якщо пощастило, могла збільшитись, або, за невдачі, зменшитись – залежно від випадку. Якщо людина заборгувала, то це могло заставити її продати частину або навіть все майно і потрапити зі сім’єю в залежність. Та Бог передбачив щедрі заходи для невдах. Він влаштував так, щоб подібні несприятливі обставини не могли продовжуватись завжди, і щоб всі рахунки (позики і борги) враховувалися лише до Ювілейного Року, коли всі мали звільнитись від старих боргових зобов’язань і т.п., щоб почати все по-новому на наступний п’ятдесятилітній термін.*
-------------------
*Чимось подібна норма в Законі про банкрутство виявилася доцільною в наш дні і на наших землях, підтверджуючи встановлений в той час принцип. Це не означає, що анулювання боргу кожних п’ятдесят років і юдейський спосіб були б для нас кращими, ніж сьогоднішні методи. В їхньому випадку час, обставини і т.п. не були спеціально для них, для їхньої вигоди та їхніх обставин, а були особливим чином призначені як пророчі образи та лекції, що стосувались Божого плану в його майбутньому розвитку.
-------------------
Отже, кожний п’ятдесятий рік, починаючи з часу їхнього входу в Ханаан, був для Ізраїлю роком Ювілею, часом радості та відновлення, в якому розбиті родини знову з’єднувались, а втрачені маєтки були повернені. Не дивно, [177] що це названо Ювілеєм. Якщо власність була продана в борг, то це вважалось лише дарчою такої власності до Ювілейного року, а ціна, яку вона мала при продажі, залежала від того, наскільки близько чи далеко був Ювілей.
Опис дотримання цього порядку знаходимо в 3 Книзі Мойсея 25. У віршах 10-16 читаємо так: “І освятите рік п’ятдесятиріччя і оголосите волю в Краю для всіх мешканців його, – ювілей він буде для вас: і вернеться кожен до своєї посілості і кожен до родини своєї вернеться... А коли продаєте що своєму ближньому, або купите з руки свого ближнього, не обманюйте один одного. За числом років по ювілеї купиш від ближнього свого, за числом років урожаю він продасть тобі. За многістю літ побільшиш ціну тієї купівлі, а за малістю віт зменшиш ціну тієї купівлі, бо він продає тобі число літ урожаю”.
Цей порядок, даний Богом через їхнього провідника та образного посередника, Мойсея, хоч сам по собі був благословенним даром, становив образ ще більшого благословення, яке Бог мав на меті – звільнення всього людства від боргу гріха та від його рабства і залежності через Христа нашого Господа, великого Посередника й Визволителя, образом Котрого був Мойсей (5 М. 18: 15). Ось так, в образах, Мойсей писав про Христа та про благословення, які мали прийти через Нього (Ів. 5: 46; 1: 45) – про Велику Реституцію та Ювілей для всього людства, яке стогне нині в рабстві тління та в неволі гріха.
Якщо тінь приносила щастя та радість образному народу, то суть, тобто дійсна реституція, викличе безмірну радість і дійсно стане величним Ювілеєм для всіх людей – всього світу, включаючи Ізраїль, народ якого був його [178] образом, так само як його священство представляло Церкву, “царське священство”. Навіть якби в нас не було достатньої інформації, то що може бути розумнішим, ніж припущення, що та сама безмежна любов, яка забезпечила тимчасовий добробут Ізраїлю, “народу твердошийому”, набагато більше зробить для вічного добробуту всього світу, який Бог так полюбив, що відкупив тоді, коли всі ще були грішними? І тут було би добре зауважити річ, яку детальніше покажемо пізніше, а саме: що хоч з одного боку ізраїльтяни були образом віруючих Євангельського віку, з іншого боку вони представляли всіх, хто в будь-якому віці віритиме Богу і прийматиме Його керівництво. І в такій ролі ми зараз їх розглядаємо. Їхня угода, запечатана кров’ю тельців та козлів, була образом Нової Угоди, запечатаної дорогоцінною кров’ю Христа, під якою відбуватиметься поєднання світу в наступному віці. Їхній день поєднання і його жертви за гріх – хоч в образі були лише за цей народ і за його гріхи – були образом “кращих жертв” та дійсного поєднання “за гріхи всього світу”. Але зауважте, Ювілей не стосувався ізраїльського священства (образу Євангельської Церкви), а інших, тому що священству не було виділено жодної власності, а, значить, воно не могло нічого втратити і нічого одержати назад. Ювілей був для всіх людей, за винятком священицького покоління, тому він не представляє благословення, які мають стати надбанням Церкви, “Царського Священства”, а реституційні благословення – земні благословення, які у відповідному часі зійдуть на всіх, котрі стануть віруючими і Божими послідовниками.
Вчення цього образу абсолютно відповідає тому, що ми вже вивчили під час дослідження божественного Плану Віків. Воно безпомилково вказує на “Час відновлення всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх”. Мойсей був одним із пророків, і тут він зокрема говорить нам про майбутню реституцію первісного стану та свободи людини, які давно втрачені [179] та продані гріхові. Через невдачу наших перших батьків все було загублене: були втрачені всі права, всі стали рабами тирана Гріха, неспроможними звільнитися. Сімейне коло, на жаль, було розірване рабством тління – смертю. Дяка Богу за обіцяний час визволення! Ювілей вже поруч, і невдовзі полонені Смерті та раби Гріха одержать назад свій первісний стан, людську досконалість, і свій первісний спадок, землю – дар Бога через Ісуса Христа, посередника і виконавця Нової Угоди.
Хоча в образному Ювілейному Році багато повернених свобод та благословень були отримані відразу ж, все ж, мабуть, потрібно було близько року, щоб владнати всі справи і повністю повернути кожному його попередні свободи, права та власність. Так само є з позаобразом, Тисячолітнім віком Реституції. Він розпочнеться радикальними реформами, визнанням давно втрачених прав, свобод та власності, але праця повного відновлення (для слухняних) всього, що було втрачене на початку, вимагатиме всього віку реституції – тисячі років.
Зрозуміло, що ніякого позаобразу Ювілею, який відповідав би особливостям цього образу, ще не було, і на основі твердження нашого Господа ми однаково впевнені, що образ не може минути, не виконавшись: “Легше небо й земля проминеться, аніж одна риса з Закону загине” (Лк. 16: 17). Але, може здатися, що ця риса Закону не збулась. Насправді цього образу, якого ізраїльтяни регулярно дотримувались кожного п’ятдесятого року, доки вони перебували у своїй землі, вони не дотримувались після свого полону у Вавилоні. Тому, може здатися, що ця риса Закону “проминула”, навіть не почавши виконуватись. Що ж ми відповімо перед лицем такого очевидного протиріччя Господньому твердженню? Чи справді це так? Чи можна знайти якийсь позаобраз Ювілею, який почався там, де закінчилось останнє дотримання [180] образного Ювілею? Ми відповідаємо: – Так, певний яскраво виражений позаобраз мав свій початок докладно в цьому місці, але в значно більшому і величнішому масштабі, як це завжди буває з позаобразами. Ми бачимо завдяки дійсному виконанню, що цикли, як і Ювілейні роки, якими вони закінчувались, були включені в образ, і що той самий метод, за допомогою якого визначався образний Ювілей (шляхом множення), використовувався і при визначенні часу позаобразу – Великого Ювілею Землі. Коли останній образний Ювілей виконався і минув, почався відлік великого циклу, закінчення якого запровадить позаобразний Ювілей, або вік Реституції.
Ми вже звертались до методів рахування субот: множення суботи, або сьомого дня, на сім (7 х 7 = 49) вказувало на П’ятидесятницю, Ювілейний День, який наступав після них; також множення сьомого року на сім (7 х 7 = 49) складало цикл, який вказував на п’ятдесятий, або Ювілейний, Рік і вів до нього. Якщо дотримуватись такої системи, то виявиться, що для досягнення великого позаобразу, який ми шукаємо, нам схожим чином треба піднести до квадрату Ювілей – тобто помножити п’ятдесятий рік на п’ятдесят. Інакше кажучи, позаобразний цикл повинен вираховуватись (за допомогою вказаного тут методу) множенням образного Ювілею, тобто п’ятдесятого суботнього року, на п’ятдесят, так само як для його визначення ми множили сьомий суботній рік на сім (3 М. 25: 2-13).
Коли ми дотримуємось цього божественно вказаного методу числення, перед нами відкриваються чудові результати, які запевняють нас, що ми маємо правильний ключ і вживаємо його так, як було задумано Тим, Хто створив цю скриню скарбів. П’ятдесят разів по п’ятдесят років дає нам довгий період тривалістю дві тисячі п’ятсот років (50 х 50 = 2500), тобто довжину великого циклу, відлік якого почався тоді, коли закінчився останній образний Ювілей Ізраїлю. Ми знаємо, що такий цикл мав би почати відлік тоді, коли закінчився образ. [181] Бо якщо ні одна йота чи титла із Закону не могла минути, не почавши, щонайменше, виконуватись, то образ Ювілею, який був набагато більший від йоти чи титли (був справді великою й важливою рисою Закону), не міг минути, доки не почався відповідний час для його позаобразу. Зрозуміло, що позаобраз Ювілею в жодному значенні не почався тоді, коли ізраїльтяни перестали його дотримуватись. Отже, ми можемо бути певні, що тоді почався відлік великого циклу. В той час розпочався новий довгий цикл, хоч Ізраїль та весь світ не знають ані про те, що великий цикл вже почав свій відлік, ані про великий позаобразний Ювілей, яким цей цикл закінчиться. Ми не повинні сподіватися, що великий Ювілей Ювілеїв почнеться після цього циклу. Ні, позаобраз має зайняти місце п’ятдесятого, тобто останнього, Ювілею цього циклу. Позаобраз ніколи не настає після свого образу, а займає його місце під час тієї ж дати. Отже, 2500-й рік, який буде великим 50-м Ювілеєм, повинен бути позаобразом, дійсним Ювілеєм, Реституцією. Але замість того, щоб тривати рік, як в образі, він буде більшим. Це буде початок великого тисячолітнього Ювілею – Тисячоліття. Так само було з виконанням кожного образу, характерною рисою якого був час. Так злиття Святого Духа П’ятидесятниці відбулось в образний день П’ятидесятниці – п’ятдесятий день. Христос, наша Пасхальна жертва, помер тієї ж ночі, коли образне ягня було призначене на заколення: день раніше чи день пізніше не відповідав би цьому. Так само не підходив би рік після чи рік до 2500-го року, тобто завершення образного циклу, і, власне, цей рік, починаючи з жовтня 1874 року, мав почати позаобраз часів Реституції.
Дотримання образу не могло припинитися раніше, ніж почався відлік великого циклу (50 х 50). Тому важливим пунктом, який треба вияснити, є точна дата дотримання Ізраїлем останнього образного Ювілею. За допомогою цієї точно встановленої дати [182] дуже просто вирахувати великий цикл п’ятдесят на п’ятдесят, або дві тисячі п’ятсот років, і, тим самим, точно встановити дату початку великого Ювілею Землі – “Часу відновлення всього”.
Але ми повинні сподіватись лише початків цієї величезної праці відновлення всього. В перші декілька років образного Ювілейного Року було досягнуто порівняно небагато. Тому в перші декілька років зоріння великого Тисячолітнього Ювілею ми повинні сподіватись лише незначного виконання. Першим ділом образного Ювілейного Року, зрозуміло, було вияснити все про попередні права і володіння та встановити існуючі нестачі. Простежуючи паралель цього, ми повинні сподіватись в позаобразі власне того, що, як бачимо, відбувається довкола нас. Ми вже ввійшли, як незабаром буде показано, у великий позаобразний Ювілейний період і знаходимось у ньому з жовтня 1874 р. н.е. Що ж ми бачимо довкола себе? Ми бачимо вивчення людьми свого попереднього Богом даного спадку, а також теперішніх нестач, прав і т.п. Багато хто в незнанні та самолюбстві вимагає того, що мають інші. Ті, хто має власність, з усіх сил намагаються втримати якомога більше, що породжує суперечки, непорозуміння, страйки і локаути з проявами більшої чи меншої справедливості або несправедливості з обох боків. Остаточно це має бути залишене Христу для вирішення, подібно як суперечки під Законом залагоджувались Мойсеєм, а після його смерті тими, хто займав сидіння Мойсея (Мт. 23: 2). Маючи перед собою такі однозначні висновки та сподівання, давайте будемо шукати дату, яку, очевидно, Бог заховав для нас у цьому образі, “щоб знати про речі, від Бога даровані нам”, для зрозуміння яких тепер настав час.
В нас немає прямого біблійного запису про дотримання Ізраїлем образних Ювілеїв, який показав би, який з них вдалося відсвяткувати останнім. Ми приймаємо дату Ювілею, який був [183] безпосередньо перед Вавилонським полоном і перед сімдесятьма роками спустошення землі, як останню з двох причин: по-перше, вона не могла бути по цім боці спустошення, бо там, безперечно, образ припинився, “проминув”. Оскільки земля була спустошена сімдесят років, і народ був у полоні в чужій землі, Ювілей мусив припасти десь посередині сімдесяти років і обов’язково мав проминути невідсвяткованим. Достатньо глянути побіжно, щоб стало очевидним, що накази та розпорядження, пов’язані з Ювілейним Роком, неможливо було виконати, доки народ був у неволі, а земля – спустошена. Тому ми говоримо, що образ проминув або в той час або ще перед перервою: він не міг бути по цім боці. І в якому б часі не припинилось святкування образу, відтоді мав початись відлік циклу великого позаобразу. Навіть одна невдача виконати образ вказувала би на те, що образ припинився, а цикл, який веде до позаобразу, розпочався. Крім того, ніколи після Вавилонської неволі Ізраїль не мав повного контролю над землею: ізраїльтяни та їхня земля з того часу були підлеглі поганській владі.
По-друге, під час кожного попереднього полону Бог обов’язково визволяв їх від ворогів саме тоді, коли вони, повернувшись назад у рідну землю, могли святкувати Ювілейний Рік і продовжити його як образ аж до властивого часу для початку відліку великого (50 х 50) циклу. Їхні попередні полони, хоч і часті, здається, ніколи не тривали довше сорока років, даючи можливість, згідно з порядком Ювілею, стати вільними і кожному одержати назад свою спадщину кожного Ювілейного Року. До того ж, якщо великий цикл (як ми незабаром покажемо), порахований від початку сімдесяти років спустошення під владою Вавилону, закінчується у 1875 р. н.е., то для всіх стане очевидним, що він не міг початись ще раніше перед Вавилонським поневоленням. Бо коли б ми помістили його хоч на один Ювілей раніше, це розмістило би закінчення циклу на п’ятдесят [184] років раніше 1875 року н.е., тобто у 1825 році. Безперечно, в тому році ніякий Ювілейний вік реституції не почався.
Отже, переконавшись, що останній образний Ювілей, від якого рахується великий (50 х 50) цикл, не був раніше і не міг бути після полону у Вавилоні, і, відповідно, переконавшись, що Ювілейний Рік, який безпосередньо передував полону, був останнім образним Ювілейним Роком, і що при його закінченні почався відлік великого, безмовного циклу, ми приступаємо до визначення точного часу останнього образного Ювілею.
Оскільки система суботніх років ототожнювалась з їхньою землею, Ханааном, та з їхнім спадком у ній, перший цикл із сорока дев’яти років, який веде до першого Ювілею, мав почати відлік від часу їхнього входу в Ханаан. Цей логічний висновок підтверджують слова Господа: “Коли ви ввійдете до землі, що Я даю вам, то святкуватиме земля та суботу [дотримуватиметься системи субот] для Господа. Шість літ будеш засівати своє поле і шість літ обтинатимеш свого виноградника і збиратимеш урожай його, а сьомого року [від входу в землю] – субота повного відпочинку буде для землі”. Таким чином, цикл семи разів по сім, або сорока дев’яти років (7 х 7 = 49), почав свій відлік одразу, і п’ятдесятий рік після входу в Ханаан був першим образним Ювілеєм.*
------------------
*Дехто припускав, що оскільки шість років було потрачено на війну до закінчення поділу землі, то відлік Ювілейних циклів до того часу не починався. Але ж ні, вони увійшли в землю, коли перейшли Йордан, та й наказ говорить: “Коли ви ввійдете до землі”, а не “коли ви поділите землю”. Її ділили ділянка за ділянкою протягом шести років, та вони не оволоділи нею повністю ні протягом тих років, ні протягом невизначеного часу пізніше, – поки не були вигнані їхні вороги. Та й цього у деяких випадках ніколи так і не сталося (див. Єг. 18: 2, 3; 17: 12, 13; 23: 4, 7, 13, 15). Отже, якби вони чекали, щоб повністю оволодіти землею, перш ніж почати відлік циклів, то не почали б ніколи.
------------------
[185] З хронологічної таблиці видно, що від часу входу в Ханаан до сімдесяти років спустошення минуло 969 років.
До розподілу землі..........................6  років
Період Суддів..............................450  “
Період Царів................................513 
Разом...............................969  років
Поділивши 969 років на 50, ми можемо визначити, скільки Ювілеїв вони відсвяткували до того часу. Число 969 містить 19 по п’ятдесят, показуючи кількість Ювілеїв, а залишкові 19 років показують, що їхній дев’ятнадцятий Ювілей, який був останнім з образних Ювілеїв, відбувсь якраз за дев’ятнадцять років до початку сімдесяти років спустошення землі, коли вони були в полоні у Вавилоні, – через дев’ятсот п’ятдесят років від входу в Ханаан.
Отже, за дев’ятнадцять років до “сімдесяти років спустошення” їхньої землі, при закінченні їхнього останнього дев’ятнадцятого Ювілею, почав свій відлік великий цикл  із 2500 років (50 х 50 = 2500). Тепер дуже просто визначити, де ці 2500 років закінчуються і, відповідно, де починається дві тисячі п’ятисотий рік – початок великого позаобразного Ювілею. Так от:
Від останнього, або дев’ятнадцятого, Ювілею до
початку спустошення землі.................................................................19  років
Період спустошення................................................................................70  “
Від відновлення Ізраїлю Кіром до дати, відомої як
н.е (Anno Domini – рік нашого Господа)............................................536  “
Отже, від їх останнього Ювілею до 1 року н.е......................................625  “
Кількість років від 1 року н.е., потрібних для
завершення циклу із 2500 років........................................................1875  “
З часу останнього відсвяткованого Ювілею – Всього.........................2500  років
[186]

[187] Таким чином ми дізнались, що дві тисячі п'ятисотий рік розпочався із початком 1875 р. н.е., який за юдейським цивільним підрахунком часу (3 М. 25: 9) мав свій початок приблизно в жовтні 1874 року. Отже, якби великий Ювілей мав тривати лише один рік, як в образі, тоді, почавшись у жовтні 1874 р. н.е., при закінченні 2499 років, він закінчився б у жовтні 1875 року н.е. Але це не образ, а дійсність: це не Ювілейний Рік, а позаобразна Тисяча років Реституції всього, яка почалася в жовтні 1874 року н.е.
Отже, бачимо, що не лише ізраїльський Ювілей ясно й переконливо відображав великі “часи реституції всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх”, але й метод його числення так само ясно вказує на дату початку Великого Ювілею Землі. Якщо ми не можемо прийняти цих висновків, то нам не залишається іншої альтернативи, як признати, що цей образ минув без виконання, не дивлячись на досить переконливе твердження нашого Господа, що це неможливо – що легше проминути небесам та землі, ніж одній йоті чи титлі Закону проминути, не здобувши виконання (Мт. 5: 18). Ми приймаємо ці божественно вказані факти, якими б вражаючими не здалися висновки, які ми розсудливо зобов’язані почерпнути з них.
Але якими є розсудливі висновки з цих Біблійних вчень? Давайте розглянемо з логічної точки зору, що з цього випливає, і тоді побачимо, чи якісь інші вірші Писання підтверджуватимуть чи заперечуватимуть ці висновки. По-перше, ми приходимо до висновку, що коли прийшла пора початись “Часам Реституції”, то також прийшла пора бути присутньому великому відновителю. Це дуже розсудливий висновок, але він перетворюється в щось більше ніж висновок, коли його підтверджують переконливі натхнені слова апостола: “Щоб [призначені] часи відпочинку прийшли від [188] обличчя* Господнього [Єгови], і щоб послав заповідженого вам Ісуса Христа, що Його небо мусить прийняти аж до часу відновлення всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх” (Дії 3: 19-21).
-----------------
*Слово, перекладене тут на “обличчя”, це не parousia, а prosopon. А apoprosopon, перекладене “від обличчя”, не означає “в результаті присутності”, а лише “від обличчя”. Цей вираз звичний для нас, а ще більш поширеним він був віддавна у східних країнах. Показати лице було знаком милості, тоді як відвернути його – знаком немилості. Тому про нашого Господа при Його першому приході було написано: “Від Якого обличчя [ми] ховали”, – тобто соромились Його і не признавали. Так і Єгова “не дивиться на гріх” і ховає Своє лице від грішників. Проте тепер, відколи дано викуп, Єгова чекає на призначений час, щоб виявити милість. Тоді Він вже не буде ігнорувати людей і трактувати їх як грішників, відвертаючись від них, а пошле їм відпочинок від Свого обличчя, Своєї милості, і пошле Ісуса, Свого представника в реституції всього. Ця ж думка є в наших піснях: “Покажи нам лагідне лице Своє” та “Покажи лице Своє і все яскравим стане”.
-----------------
Вже на основі цього одного натхненого твердження ми маємо ясний доказ, що другий прихід нашого Господа мав настати тоді, коли мали початися Часи Реституції, тобто в жовтні 1874 р. н.е., як показано у влаштуванні Ювілею. Стає справді очевидним, що Ювілей, як і всі інші речі тієї епохи, був влаштований “нам на науку [для нашого навчання], бо за нашого часу кінець віку прийшов” (1 Кор. 10: 11). Одне здається очевидним – якщо вони не приносять нам користі, то і давніше були майже безкорисними, оскільки Писання інформує нас, що юдеї ніколи повністю і належно не дотримувались образу, навіть під час перших дев’ятнадцяти Ювілеїв (3 М. 26: 35). Безсумнівно, для них було майже неможливо стримувати свою любов до багатства. Тому ця річ, як і всі пророцтва та образи, була, очевидно, влаштована для того, щоб пролити світло там, де потрібно і коли потрібно на стежці праведного – щоб вести “ноги” тіла Христа.
[189] Тепер пригадайте собі показане в попередньому розділі відносно способу повернення і з’явлення нашого Господа, щоб не спіткнутись через помилкові уявлення. Згадайте, що “як було за днів Ноєвих, так буде і присутність [грецьке parousia] Сина Людського. Бо так само, як за днів до потопу... не знали... так буде і прихід Сина Людського” (Мт. 24: 37-39). Пригадайте і те, що ми вже зібрали із натхненого вчення: тільки той, хто вірно пильнує певне пророче слово, хто любить Господнє з’явлення і чекає на нього, зуміє розпізнати Його присутність, перш ніж Він відкриється світу “в огні полум’яному, що даватиме помсту” – у великому часі горя. Отже, факт, що Його присутність не є відомою, і світ в цілому її не розпізнав (а також християни), зовсім не є аргументом проти цієї правди. Світ не має віри у пророцтво і, звичайно, не може щось побачити в його світлі. Також літеплі християни (а таких переважна більшість) не звертають жодної уваги на “певніше слово пророче”. На додаток, багато тих, які вважають, що вони пильнують, насправді читають пророцтва через рожеві окуляри старих і довго шанованих неправд, та ще й своїми сильно зизоокими від забобонів очима. Всі вони повинні звернутись до Великого Лікаря по “масть на очі”, тобто смиренність (Об. 3: 18), і назавжди залишити рожеві окуляри людських традицій та всі свої і чужі теорії, які не узгоджуються з кожним свідченням Божого Слова.
Але ні неуцтво та невір’я світу, ні літепла недбалість та забобони переважної більшості так званих християн не стануть каменем спотикання для Божих вибранців – для тих, хто в щирій, немов дитячій вірі приймає свідчення Його блаженного Слова. Такі не можуть спіткнутись, як неможливо, щоб вони були обманені. Завдяки своїй вірі та Божому керівництву вони переможуть усе. Не бійтесь, [190] дорогоцінні Камені, які вибирає Сам Господь: піднімайте ваші голови і радійте, знаючи, що ваше визволення, ваше вивищення та прославлення наблизилось (Лк. 21: 28; 12: 32).
Якщо Часи Реституції дійсно почалися у жовтні 1874 р. н.е., і тоді прийшов час на другу присутність нашого Господа, то ще одним логічним сподіванням для пильних було би побачити певні розпізнавальні знаки того, що Писання називає першою працею Його присутності, а саме: жниво плодів Євангельського віку, збирання докупи Його вибраних (до розумової єдності та духовної спільності) і, щонайменше, якісь підготовчі кроки до встановлення Христового Царства. Ми вже коротко звернули увагу на деякі з цих доказів, але в даному питанні є стільки всього вартого уваги, що його розгляд ми мусимо залишити для наступного розділу. Ми дійсно знаходимось серед жнива Церкви. Пшениця відділяється від куколю, а справи світу швидко формуються таким чином, що готують умови для надійного встановлення Царства Відкупителя. Провіщені (докладним чином і в докладному порядку) знаки стають очевидними для тих, хто пильнує. Але тепер ми це залишимо, оскільки хочемо спочатку довести до відома інші пророчі свідоцтва. Достатньо сказати, що серпом у “жниві” цього віку, як і в Юдейському “жниві”, є правда, тоді як “посланцями”, які використовують цей серп зараз, є учні, послідовники Господа, хоч багато з них сьогодні, як і тоді, мало усвідомлює велич праці, в якій вони зайняті.

ПРОРОЧІ ДОКАЗИ НА ПІДТВЕРДЖЕННЯ

Хоч попередній доказ є досить міцним і зрозумілим сам по собі, ми зараз представляємо пророче свідоцтво, яке доказує, що ми почали відлік Великого Циклу (50 х 50) у правильному пункті. Наш Небесний Отець знав про страх та трепет, [191] з якими наша віра усвідомлюватиме ці надзвичайно великі та дорогоцінні обітниці, тому через додаткове свідоцтво пророка Він зробив удвічі міцнішою і так міцну нитку доказу, представлену в Законі. Тому наш дорогий Відкупитель і Господь, Котрий, приходячи до нас на самому світанку Тисячолітнього Дня, дає нам цю нитку, і на присутність Котроговказує нам це свідоцтво, немов говорить, як колись казав Петрові (Мт. 14: 25-32): “Маловірний, чого усумнився?” Зрозумій, що Я – духовна істота, вже невидима для людського ока. Я об’являю Себе через світильник Слова очам твого розуміння, щоб у прийдешніх днях, коли Я йтиму по бурхливому морі нечуваного горя у світі, ти не боявся, а “був бадьорим”. Пам’ятай, що це Я, не бійся.
Це справді чудове пророче підтвердження, яке ми зараз почнемо розглядати, ховалося за своєю власною простотою, аж доки зрозуміння і застосування образу Ювілею, як вище згадувалося, не надало йому значення.
Сімдесят років, під якими зазвичай є знана сімдесятилітня неволя у Вавилоні, в Писанні згадуються як “сімдесят літ спустошення краю”. Це спустошення було провіщено Богом через пророка Єремію: “І стане цей край спустошенням... будуть служити вавилонському цареві сімдесят років” (Єр. 25: 11). “Бо так промовляє Господь: По сповненні семи десяти літ Вавилону Я до вас завітаю, і спроваджу Своє добре слово про вас, щоб вернути вас до цього місця” (Єр. 29: 10). В 2 Хр. 36: 17-21 записано про виконання цього пророцтва і про причину, чому було саме сімдесят років і чому було повне спустошення: “І Він навів на них халдейського царя [Навуходоносора, царя Вавилону]... і пішло на вигнання до Вавилону позостале від меча, і стали йому та сину його за рабів аж до зацарювання перського царства, щоб виповнилося [192] Господнє слово, проречене Єреміїними устами, аж поки вподобає собі земля свої суботи, – по всі дні її спустошення святкувала вона, щоб сповнилось сімдесят [70] літ”. З цього бачимо, що Ізраїль не дотримувався належно суботніх років, головними з яких були Ювілеї. Для народу, відверто ненаситного, заповідь дати землі відпочити, повернути попереднім власникам землі, придбані впродовж років, якими вони володіли, а також повернути свободу рабам, був дійсно суворим випробуванням слухняності Небесному Царю – особливо, коли послух був лише заповіддю, а не насильним примушуванням. Бог через Мойсея остерігав їх, що у разі непослуху законам, які вони, як народ, зобов’язались виконувати, Він покарає їх. У цьому ж розділі, в якому Він говорить їм про покарання всемеро під володінням язичників, Він також говорить, що нехтування суботніми роками буде покаране спустошенням їхнього краю. (І дійсно, сімдесят років спустошення були, як ми вже показали, також початком семи Часів Поган). Господня погроза звучить: “І стане Край ваш спустошенням, а міста ваші будуть руїною. Тоді земля та надолужить собі за суботні роки по всі спустошення її... коли будете в краї ваших ворогів... чого не святкували в суботні роки, коли ви сиділи на ній” (3 М. 26: 33-35, 43).
Якийсь час Бог дозволяв їм на байдужий і половинчастий послух, аж врешті усунув повністю з їхньої землі, спустошив її, залишив без мешканців і дав їй повне число її Ювілейних Років – не лише за ті роки, які вони неналежно святкували, але й за всю майбутню лічбу, яка, згідно з Його постановою, мала минути, перш ніж настане відповідний час на позабразний Ювілей, Реституцію, Тисячолітній вік.
[193] Оскільки загальне число образних Ювілеїв, призначених напередодні позаобразу, як показано, було сімдесят, нам дано ще один спосіб вирахувати початок позаобразу. Вирахування цієї пророчої лічби повного числа Ювілеїв є простим і легким, а його результати, як і слід сподіватись, точно відповідають тим, які вже одержані нами за допомогою методу числення, наданого Законом.
Оскільки загальне число – сімдесят, а дев’ятнадцять з них Ізраїль відсвяткував абияк до спустошення, значить, решта п’ятдесят один (70 – 19 = 51) позначають період від останнього Ювілею, який Ізраїль насилу відсвяткував, аж до великого позаобразу. Але тут зауважте різницю в способі підрахунку. Обчислюючи відповідно до Закону, ми майбутні і минулі цикли рахували по сорок дев’ять років, добавляючи п’ятдесятий, тобто Ювілейний, Рік, бо Закон відображає речі такими, якими вони були б, якби Ізраїль належно їх виконував. Пророцтво ж описує все так, як воно відбудеться в дійсності. А оскільки ми зараз розглядаємо пророче твердження, то повинні рахувати ці цикли так, як вони відбувались – по сорок дев’ять років, без Ювілеїв, оскільки Ізраїль після дев’ятнадцятого Ювілею більше їх не святкував. Перші дев’ятнадцять циклів мали Ювілейні Роки, але наступний п’ятдесят один не мав жодного. Отже, ми повинні рахувати п’ятдесят один цикл по сорок дев’ять років кожний, або 2499 років (49 х 51 = 2499), від останнього відсвяткованого Ізраїлем образного Ювілею до позаобразу. Цей підрахунок хоч і відрізняється повністю від іншого, закінчується докладно там само, де показав метод підрахунку за Законом, розглянутий раніше – в жовтні 1874 р. н.е.
Для користі деяких дозвольте нам сформулювати цей останній доказ дещо по-іншому: повне число Ювілейних циклів, призначених Богом, було сімдесят, як показано в ясних висловлюваннях [194] відносно причини сімдесяти років спустошення їхньої землі. Це повинно було включати ті цикли, які Ізраїль святкував незадовільним чином (яких, як ми бачили, було дев’ятнадцять), а також всі наступні цикли аж до позаобразу. Тепер ми порахуємо всі цикли від їхнього початку – від входу в Ханаан – і побачимо, де вони закінчаться.

19 циклів з добавленими Ювілеями (50 років кожен)                 =  950    років
51 цикл без Ювілеїв (49 років кожен)                                          = 2499      “
70 циклів, таким чином, охоплюють період                                  3449    років

Цей період 3449 років, порахований від входу в Ханаан, закінчується, як і попередній, у жовтні 1874 р. н.е.:

Від входу в Ханаан до поділу землі...........................................................6          років
Період суддів до царя Саула.................................................................450   “
Період царів...........................................................................................513   “
Період спустошення................................................................................70   “
Від повернення до нашої ери................................................................536   “
Повне число років до дати, відомої
як початок нашої ери1...........................................................................575   “
З початку нашої ери, щоб доповнити
вищевказаний період 3449 років, необхідно
1874 повних роки, які закінчаться
(за юдейським часом) у жовтні...........................................................1874   “
Період 70 циклів, як показано вище,
від початку Ювілейної системи, при вході
в Ханаан, до позаобразу, Великого Ювілею,
або Часів Реституції, які почались в жовтні
1874 р. н.е. .........................................................................................3449  років
[195]

[196] Якщо ці справи сприймати як божественне влаштування, то легко прийти до логічного висновку. А якщо це не божественне влаштування, то звідки вони взялися? Ми не вставляємо їх у натхнене Слово: ми лише знаходимо їх там у всій їхній простоті та красі. Як всяка інша вартісна і багата їжа із скарбниці, якою Господь нам нині прислуговує згідно зі Своєю обітницею (Лк. 12: 37), так і ця є поживною “твердою їжею” – призначеною, зокрема, не для “немовлят в Христі”, а для більше розвинутих, “що мають чуття, привчені звичкою” (Євр. 5: 14) розрізняти і оцінювати “своєчасну” тепер їжу. А якщо це не божественне впорядкування, і воно не призначене для нашого навчання, тоді як і чому з’являються подвійні докази, які так досконало відповідають собі і підтверджують один одного? Щоб переконатись у їхньому божественному призначенні, зауважте, що ці сімдесят суботніх років під час спустошення в жодному іншому місці і жодним іншим чином не можна погодити з (50 х 50) циклом Великого Ювілею. Спробуйте. Докажіть. Припустіть, що допущена або помилка, або зміна одного із цих дотриманих Ізраїлем Ювілеїв: припустіть, що відбулось вісімнадцять (на один менше) або двадцять (на один більше) до початку сімдесятилітнього спустошення. Підраховуйте і ви побачите, що ці дві лінії доказу, – які так чудово поєднуються у свідоцтві, що 1875 рік (який починається у жовтні 1874 р. н.е.) є датою початку Часів Реституції і, отже, датою, від якої ми можемо знати, що небеса більше не втримують нашого Господа, великого Відновителя, – не можна з’єднати десь в іншому місці, не перекручуючи їх, а також хронології та інших пророцтв, які ще будемо розглядати.
Якщо ці часові пророцтва чогось навчають, то вони навчають, що Великий Ювілей, часи Реституції всього, вже почався, і ми вже знаходимось у зорінні Тисячолітнього віку, а також в “жниві” Євангельського віку, які заходять один за одного на сорок років – “день гніву”.1 Ми вже чотирнадцять років знаходимось в цьому сорокаденному дні гніву. І приготування до битви просуваються швидко. З теперішніми темпами наступних двадцяти шести років буде цілком достатньо для здійснення “всього написаного”.
----------------
1Дивіться Передмову автора (1916 р.), стор. ііі-іv
----------------
[197] Нехай жоден читач не поспішає з висновками, що немає жодних доказів Реституції довкола нас, або що Сонце Справедливості ще не позолочує сторожових веж Сіону та не освічує світу. Навпаки, нехай він подивиться, що ми вже знаходимось у дні, коли все приховане стає явним, і нехай пам’ятає, що першою працею Реституції є повалення старої та гнилої будівлі, яка стоїть на тому місці, яке повинна зайняти нова. Пам’ятайте, що часто першою працею найбільш уважного лікаря є відкриття ран, їхнє очищення і навіть ампутація, якщо є така необхідність для пацієнта, щоб провести повне лікування. Немає потреби говорити, що такі дії викликають біль, і в таку хвилину пацієнт рідко їх оцінює. Так само є у випадку дій великого Лікаря, Відновителя, Життєдавця:  Він ранить, щоб зцілити, а горе і пересівання у Церкві та світі є лише необхідним розрізанням та очищенням і є найважливішою частиною праці Реституції.
В образі Ювілейна Сурма повинна була звучати, коли починався Ювілейний Рік, проголошуючи свободу по всій землі всім її мешканцям (3 М. 25: 10). Позаобраз супроводжується звучанням (символічної) “Сьомої Сурми”, “Божої Сурми”, “Останньої Сурми”. Це дійсно велика сурма: вона проголошує свободу кожному полоненому, і хоча спочатку вона означає відмову від багатьох вже недійсних вимог та привілеїв, а також загальний час неспокою і порушення сталого порядку речей, звичок і т.п., її повне значення, правильно зрозуміле, це – “благовіщення радості великої, що станеться людям усім”.
В початковому замішанні кожний, хто чує Ювілейну Сурму нової епохи, глибоко вражений якоюсь із багатьох її рис і не звертає уваги на інші. Один бачить необхідність в урядових реформах, в ліквідації діючих армій та обтяжливих податків на них і закликає до цього. Інший [198] закликає до ліквідації титулованої знаті і до сприйняття кожної людини відповідно до її людських якостей. Ще інші вимагають скасувати приватну власність на землю, наполягаючи, щоб володіння землею було таким, як на початку, – враховувало потреби, уміння та бажання нею користуватись. Ще інші закликають до боротьби за тверезість, і шукають через заборони та інші закони, через Товариства Закону та Порядку шляхів, щоб скувати це велике зло, обмежуючи людей, котрі через любов до грошей, готові заманити в тенета, поневолити та знищити ближніх, і котрі, вхопившись, немов зубами, за їхні слабості, готові жирувати й розкошувати на їхній крові. Інші створюють Товариства Гуманності та Товариства боротьби з насиллям, щоб стати на заваді тим, хто може нашкодити слабшим і залежним. Ще інші створюють Товариства боротьби з неморальною та шкідливою літературою. Другі створюють Товариства проти фальсифікацій, щоб виявляти шкідливі додатки до їжі, а також викривати, переслідувати і карати тих, хто через любов до великої вигоди підробляє продукти і навіть робить їх небезпечними для здоров’я. Запроваджуються також закони для охорони життя та здоров’я людей. Шахтарі мусять мати чисте повітря, не дивлячись на кошти. Вони повинні мати два шляхи для евакуації у випадку пожежі. Громадські закони дбають про трудящих, котрі не в змозі собі допомогти або знайти місце праці. Їм не можна платити лише тоді, коли заманеться власнику, та ще й товарними чеками, оскільки теперішній закон вимагає виплати заробітної плати щонайменше раз на два тижні, та ще й готівкою. Їх вже не можна втиснути в будинки, де в разі пожежі їм доведеться або згоріти, або, рятуючись втечею, стрибати вниз і калічити себе на все життя. Тому пожежні виходи обов’язкові. А в разі будь-якого смертельного чи нещасного випадку з вини власника він несе відповідальність і карається штрафом, відшкодуванням втрат або ув’язненням. Багаті корпорації, які володіють залізницями та пароплавними лініями, зобов’язані дбати про життя та інтереси людей – як бідних, так і багатих. Ці [199] реформи є наслідком пробудження людей завдяки Ювілейній Сурмі знання та свободи і не випливають із простої добродійності з боку більш привілейованого класу. Бо хоч всі доброзичливі та люблячі справедливість люди з привілейованого чи багатого класу можуть радіти і справді радіють започаткованим реформам, інші, яких є більшість, підкоряються вимушено. Щоправда, такі закони та порядки ще недосконалі і не універсальні, але згадані початки тішать наші серця і показують, чого можна сподіватись при вивищенні покірних та понижених і приниженні гордих, коли повністю вступлять в дію постанови Ювілею. Все це – частина сум’яття в результаті реформ, яке приносить Великий Ювілей Землі. І хоча було багато вимог і з часом з’явилося багато поступок, все ж царі, імператори й королеви – політичні, громадські, церковні та фінансові – не підкоряться великому процесу вирівнювання цього віку Ювілею, тобто Реституції, без великої та жорстокої боротьби, яка, згідно з Писанням, знаходиться прямо перед нами і, хоч жорстока, є неминучою і остаточно принесе добро.
Дух “свободи на усій землі” часом дійсно сягає безумних меж через невігластво та гарячковість. Та все це – частина великих неминучих Ювілейних заворушень, викликаних незнанням та утисками минулого. Ніхто, крім Господньої “малої черідки”, не володіє повною та достовірною інформацією про величний розмах Реституції. Вони бачать навіть малі зміни і виправлення незначних справ людей, але вони також бачать і те, що неможливо побачити з жодної іншої точки зору, окрім Божого слова: що великий поневолювач, Гріх, має бути позбавлений своєї сили; що велика в’язниця Смерті має бути відчинена, і кожен в’язень має отримати звільнення, підписане дорогоцінною кров’ю Божого Агнця, Котрий бере гріх [200] світу, великого Відкупителя та Відновителя. Це буде дійсно добра новина для всіх людей – не лише для живих, але й для всіх, хто в гробах. Перед закінченням цього великого Ювілею кожна людська істота зможе стати цілком вільною – зможе повернутись до початкового “дуже доброго” людського стану, одержавши через Христа назад все втрачене в Адамі.

 

СЬОМА СУРМА

О, грай, сурма! О, грай
Врочистий славний гімн.
Народам сповіщай
По всім лиці земнім:
Рік Ювілейний вже прийшов
Й додому верне грішних знов.

Ісус – Архієрей,
Примиренням Він став,
Щоб кожний із людей
Вже мир і радість мав
Рік Ювілейний вже прийшов
Й додому верне грішних знов.

О! Слава для Агнця
За кров, котрою нас
Очистив, дав життя!
Звіщаймо це весь час!
Рік Ювілейний вже прийшов
Й додому верне грішних знов.

Ви втратили себе
І спадщину, та вам
Відкуплено усе
Ісусовим життям.
Рік Ювілейний вже прийшов
Й додому верне грішних знов.

Звук сьомої сурми
Вість милості несе.
Спасіння близько є.
Шукайте Спаса вже!
Рік Ювілейний вже прийшов
Й додому верне грішних знов.