[73]
РОЗДІЛ IV

ЧАСИ ПОГАН

ЩО ТАКЕ ЧАСИ ПОГАН – ЇХНІЙ ПОЧАТОК; ЇХНЯ ТРИВАЛІСТЬ; ЇХНІЙ КІНЕЦЬ 1914 РОКУ – СУПУТНІ ПОДІЇ – НАСТУПНІ ПОДІЇ – БУКВАЛЬНИЙ І СИМВОЛІЧНИЙ ЧАС – ЧУДОВИЙ ОБРАЗ – ТЕПЕРІШНІ ЗНАКИ – БОЖЕ ЦАРСТВО МАЄ ПОВАЛИТИ ПОГАНСЬКЕ ВОЛОДІННЯ – ТОМУ ВОНО ОРГАНІЗОВАНЕ ПЕРЕД ЙОГО КІНЦЕМ – ПЕРЕД 1914 РОКОМ Н.Е. – ЧОМУ ЙОМУ ОПИРАЮТЬСЯ ПОГАНСЬКІ ЦАРСТВА – ЯК І ЧОМУ ВСІ ОСТАТОЧНО ПРИЙМУТЬ ЙОГО З РАДІСТЮ – “БАЖАННЯ ВСІХ НАРОДІВ ПРИЙДЕ”

[Оскільки тема, яку ми розглядатимемо в цьому розділі, дуже тісно пов’язана з темою ХІІІ розділу 1 тому, то перегляд цього розділу перед її початком приніс би читачу неабияку користь].
“І ТОПТАТИМУТЬ Єрусалим погани, доки сповняться часи поган” (Лк. 21: 24, Кул.).
Вираз “Часи поган” був вжитий нашим Господом для окреслення періоду історії світу між взяттям образного Божого Царства, Царства Ізраїлю (Єз. 21: 25-27, Кул.), та впровадженням й встановленням його позаобразу, справжнього Божого Царства, коли Христос приходить “того дня прославитися в Своїх святих, і стане дивним у всіх віруючих”.
Під час цього періоду володарювання на землі мали здійснювати поганські уряди; Ізраїль же, як духовний, так і тілесний, був і повинен бути підлеглий цим володінням до закінчення їхнього часу. Хоча Бог не схвалює ці уряди і не рекомендує їх, все ж Він визнає їхнє панування. Інакше кажучи, Він з мудрою ціллю дозволив їхнє володіння протягом визначеного часу.
Спочатку володіння над землею було дане Адаму, щоб він підкоряв, оволодівав і управляв нею в праведності (1 М. 1: 28). Але Адам зазнав невдачі, і панування, втрачене через гріх, було від нього забране. Наступними, кому було дозволено мати контроль над землею, були ангели. Але замість того, щоб підняти деградований рід, декотрі з них “не зберегли початкового стану свого” і впали в гріх. Після [74] потопу Бог відкрив Аврааму Свій замір надати потрібну допомогу грішному вмираючому роду через його потомство, піднявши з нього великого визволителя, керівника та вчителя: “В насінні твоїм усі народи землі благословенні будуть”.
Це була перша вказівка на народне, універсальне панування над землею. І ця вказівка, походячи від Бога, означала особливу здібність, надзвичайну вищість цього керівника над усіма іншими: що підлеглість такому керівнику буде на користь всьому людству. Не може бути жодного сумніву в тому, що ця обітниця Авраама заполонила серця та розуми його потомства, Ізраїлю, а також була добре знана його родичам: моавітянам і едомітянам. Цілком ймовірно, що така національна надія стала відома й іншим народам; а якщо це так, то можемо не сумніватись, що гордість могла породити в них бажання стати головним народом й одержати універсальне володіння, вважаючи себе зі всіх сторін не менш здібними і відповідними, щоб керувати, навчати і, тим самим, благословити народи, ніж хтось із Авраамових нащадків.
Надія Ізраїлю отримати універсальне володіння (не через вибір народів, щоб так було, а через Божий вибір та силу, виявлену в ласці до нього), здається, поширилась також на інші народи. У будь-якому випадку, ми бачимо, що ці поганські царі та народи сприймали своє панування як ласку від тих богів, яким вони поклонялись. І цієї ж думки далі тримається кожний дрібний правитель та князь, а також могутніші царі та імператори. Які б вони не були слабі розумово або фізично, які б не були розпусні та нездатні керувати собою або іншими, вони майже до божевілля одержимі ідеєю, що Бог спеціально вибрав їх та їхні родини, щоб керувати цілою землею та “благословити” (?) її. Ця теорія, прийнята народними масами, відображена на медалях, монетах й державних паперах словами: “Цар ________ по благодаті Божій“.
[75] Отже, тоді, коли Ізраїль очікував і надіявся на обіцяне панування над землею і часто сподівався, що вже майже досяг його запровадження (особливо за царів Давида і Соломона), бажання універсальної імперії стало поширеним серед інших народів. І коли Бог мав відібрати корону від Ізраїлю до часу, аж прийде правдиве насіння обітниці, щоб прийняти панування, Він вирішив дозволити поганським царствам взяти владу і спробувати управляти світом, щоб тим самим світ також переконався у даремності своїх зусиль у самоврядуванні в умовах свого теперішнього грішного стану. Як Бог віддав втрачене Адамом володіння ангелам, щоб продемонструвати їхню нездібність управляти світом й благословити його, так само Він тепер передав це володіння поганам, дозволяючи їм спробувати власні різні методи, але без Його допомоги. Бог дозволяє ці різноманітні експерименти як цінні й необхідні лекції, заповнюючи проміжок часу, доки не прийде Господній Помазанець, Який має право, і прийме панування та виконає всі Свої благодатні наміри.
Оскільки Ізраїль по тілу був образом духовного Ізраїлю, Євангельської Церкви, яка в більшому значенні ще названа “священством царським, народом святим” (1 Петр. 2: 9), і у властивому часі має управляти всіма народами та благословити їх, то його царство в дечому було образом Царства Христа. Тож коли прийшов Божий час, щоб передати володіння над землею під правління поган, спочатку потрібно було забрати від Ізраїлю образну корону і перестати визнавати образне царство. І Він це зробив, кажучи, що Ізраїль показав власну непридатність для вивищення до універсального панування, ставши зіпсутим, самовдоволеним та ідолопоклонницьким в міру того, як вирізнився як народ. Це відбулося за днів царя Седекії. Божественний декрет був виражений словами пророка: “Так говорить Господь Бог: Здійми з [76] голови корону, скинь царський вінець! Це вже минулось: угору піде низьке, униз високе! Скину, скину, скину, й не буде його, покіль прийде той, що має до його право й кому віддам його!” (Єз. 21: 24-27, Кул.)
Це віддання корони, тобто панування, вже відбулося. Спочатку вона була віддана Вавилону, потім – Медо-Персії, потім – Греції і врешті – Риму. Характер цих імперій, записаний на сторінках історії, бачимо, досконало погоджується з пророчими описами, що зображують великого боввана із видіння Навуходоносора та чотирьох звірів із видіння Даниїла. Таке позбавлення Ізраїлю володіння мало тривати доти, доки не прийде й не візьме владу Христос, законний спадкоємець трону Ізраїлю та всієї землі, Котрий купив її власною дорогоцінною кров’ю. Його імперія, як ми вже бачили, буде п’ятою універсальною імперією землі, Божим Царством під усіма небесами. На відміну від чотирьох попередніх володінь, які були дозволені на певний час і тому були визнані, хоч і не схвалені, це панування буде признане і встановлене Богом і буде Його представником на землі. Воно буде Божим Царством, Царством Помазанця Єгови. Воно буде встановлене поступово, під час великого часу горя, яким завершиться Вік Євангелії і у якому всі теперішні володіння будуть повністю поглинуті й проминуть серед великого заколоту.
В цьому розділі ми представляємо Біблійний доказ, який підтверджує, що повний кінець Часів Поган, тобто повний кінець їхньої оренди володіння, наступить у 1914 році н.е.; і що ця дата буде свідком розпаду правління недосконалих людей. Зверніть увагу на те, що коли це стане фактом, твердо встановленим Писанням, то докаже:1
-------------------
1 Дивіться Передмову автора (1916), стор. ііі-v, щодо його думок про 7 пунктів, перерахованих тут.
---------------
[77] Перше: що від цієї дати владу почне приймати Боже Царство, про яке навчив нас молитись наш Господь, кажучи: “Нехай прийде Царство Твоє”, а невдовзі після того воно буде “поставлене”, тобто міцно встановлене на землі на руїнах теперішніх інституцій.
Друге: це доведе, що Той, Хто має право таким чином прийняти панування, буде тоді присутній як новий Володар землі; мало того – це доведе, що Він буде присутній протягом значного періоду ще до тієї дати, оскільки повалення цих поганських урядів є прямим наслідком розбивання їх Ним на куски, як посуду гончарського (Пс. 2: 9; Об. 2: 27), і встановлення на їхньому місці Його власного справедливого уряду.
Третє: це докаже, що за деякий час до кінця цього повалення останній член божественно визнаної Церкви Христа, “царського священства”, “тіла Христа”, буде прославлений разом із Головою, тому що кожний член має царювати з Христом, будучи співспадкоємцем Царства із Ним, і воно не може бути повністю “встановлене” без усіх членів.
Четверте: це докаже, що з того часу і далі Єрусалим вже не буде топтаний поганами, але встане з пороху божественної немилості до честі, тому що “Часи Поган” виповняться, закінчаться.
П’яте: це докаже, що в той час, або й раніше, сліпота Ізраїлю почне зникати, оскільки його “осліплення від часті” мало тривати лише доти, “доки не ввійде повне число поган” (Рим. 11: 25), або, інакше кажучи, доки з-поміж поган не буде повністю вибране повне число тих, котрі мають бути членами Тіла, Нареченою Христа.
Шосте: це докаже, що великий “час утиску, якого [78] не було від існування люду”, досягне своєї кульмінації, коли по всьому світу запанує анархія. Тоді люди навчаться бути тихими, зрозуміють, що Єгова є Богом, і що Він буде піднесений на землі (Пс. 46: 11). Стан речей, про який символічною мовою говориться як про шаленіючі хвилі моря, як про землю, що тане, як про гори, що падають, та небеса, що палають, тоді промине, і згорьоване людство почне оцінювати “нові небеса й нову землю” з їхніми мирними благословеннями. Але спочатку Господнього Помазанця та Його законну і справедливу владу визнає громада Божих дітей, яка переходитиме через велике горе, – клас, представлений на Карті Віків як m і t (див. стор. 235-239, том І); потім – вже при його закінченні – тілесний Ізраїль; і остаточно – усе людство.
Сьоме: це докаже, що перед цією датою Боже Царство, організоване в силі, буде на землі і тоді вдарить та розторощить поганського боввана (Дан. 2: 34) й повністю поглине владу цих царів. Його власна сила та володіння будуть встановлені, як тільки через свої різноманітні впливи та засоби воно потрощить й розсіє “влади існуючі” – цивільні та церковні – залізо та глину.

ПОЧАТОК ЧАСІВ ПОГАН, 606 РІК ДО Н.Е.

Слова нашого Господа “доки сповняться часи* поган” означають, що часи поган повинні мати точно визначену межу, оскільки про необмежений, неточний період не можна сказати, що він виконається. Отже, влада поган мала початок, триватиме призначений час і в передбачений час закінчиться.
---------------
*Грецьке слово, перекладене тут “час”, – це каірос, яке означає визначений час. Це ж слово перекладене на “час” у наступних віршах: Мр.1: 15; 1 Тим. 6: 15; Об. 12: 14; Дії 3: 20; 17: 26; слово “пора” в Діях 1: 7 походить теж від цього грецького слова.
--------------
[79] Початок цих Часів Поган чітко встановлений у Святому Письмі. А якщо воно представило нам ще й довжину визначеного періоду, тобто термін оренди панування поганами, то ми можемо точно дізнатись, коли він закінчиться. І Біблія подає цей визначений період, що має сповнитись. Але він був поданий таким шляхом, що не міг бути зрозумілий тоді, коли був записаний, і доки перебіг часу та події історії не пролили на нього свого світла. Та й навіть тоді його могли зрозуміти тільки ті, хто пильнував і не був обтяжений клопотами світу.
Біблійний доказ є ясним і міцним, тобто що “Часи Поган” – це період 2520 років, від 606 року до н.е. до 1914 року н.е. включно. Ця оренда поганськими урядами універсального панування, як уже згадувалось, почалася від Навуходоносора, але не від початку його царювання, а відтоді, коли припинилось образне царство Господа, і володіння всім світом залишилось у руках поган. Тому дата початку Часів Поган чітко позначена як дата забрання корони від образного Божого царства – від Седекії, його останнього царя.
Згідно зі словами пророка (Єз. 21: 25-27, Кул.) в Седекії було відібрано корону, а Єрусалим взято в облогу армією Навуходоносора, і він лежав у руїнах, залишаючись таким протягом сімдесяти років – аж до відновлення в першому році Кіра (2 Хрон. 36: 21-23). Хоча в той час Єрусалим був відбудований, а полонені повернулися, Ізраїль відтоді і аж дотепер більше ніколи не мав іншого царя.2 Навіть якщо завдяки Кіру ізраїльтяни повернулись до своєї землі та до особистої свободи, все ж вони, як народ, почергово були підлеглими персів, греків та римлян. Під ярмом останніх вони жили в той час, коли настав перший прихід нашого Господа. Пилат та Ірод були представниками римського імператора.
---------------
2Династія Хасмонеїв з’явилась під час ери Маккавеїв, але вона не була з Давидової лінії і не мала Божого признання.
--------------
Зважаючи на ці факти, ми без труднощів знаходимо дату [80] початку Часів панування Поган, тому що перший рік царювання Кіра є дуже виразно встановленою датою: світська і релігійна історії одностайно погоджуються з Каноном Птоломея, який датує цей початок 536 роком до н.е. І якщо 536 рік до н.е. був роком, коли закінчились сімдесят років спустошення Єрусалима і почалось повернення юдеїв, то з цього виникає, що їхнє царювання було повалене якраз за сімдесят років перед 536 роком до н.е., тобто (536 плюс 70) в 606 році до н.е. Ось це і дає нам дату початку Часів Поган – 606 рік до н.е.
Розуміючи, що Бог передав владу цим світським, поганським урядам, ми знаємо, що вони зазнають невдачі, будуть повалені й замінені на Царство Христа, коли закінчаться їхні “часи”, а також, що Бог не відбере від них панування, щоб передати його Своєму Помазанцю, доки не закінчиться оренда – “доки не сповняться часи поган”. Отже, ми належно застережені проти фальшивої ідеї, в яку папство втягнуло весь світ: що Боже Царство було встановлене в П’ятидесятницю і ще більше встановлене тоді, коли, як твердять, Римська Імперія навернулась до християнства (до папства) і стала світською і духовною імперією у світі. З даного пророцтва про Часи Поган бачимо, що ця заява, зроблена римською церквою і схвалена в тій чи іншій мірі протестантами, є фальшивою. Ми бачимо, що ці народи, які папство і протестантизм називають християнськими народами, і чиї володіння вони називають християнством (тобто Христовим Царством), не є такими. Вони – “царства цього світу”, і доки не скінчаться їхні “часи”, Христове Царство не може взяти владу, хоча й буде організовуватись та приготовлятись до того, щоб це зробити, протягом декількох років, які завершатимуть Часи Поган, тоді як ці царства тремтітимуть, розвалюватимуться і потраплятимуть в анархію.
Протягом Євангельського віку Царство Христа [81] існувало лише у своєму зародковому стані, в приниженні, без сили, тобто привілею, царювання – без корони, володіючи лише скіпетром обітниці. Воно було нерозпізнане світом й підпорядковане “існуючим владам” – поганським царствам. І для спадкоємців небесного царства так має продовжуватись аж до часу, призначеного для їхнього царювання разом із Христом. В час горя, яке завершує цей вік, вони будуть піднесені до влади, але їхнє “царювання” справедливості над світом не може настати раніше 1915 року н.е., коли Часи Поган закінчаться. Отже, обов’язок Церкви – терпеливо очікувати призначеного часу для її тріумфу та славного царювання: триматись окремо від царств цього світу як чужоземці, пілігрими й чужинці; і як спадкоємці прийдешнього Царства сконцентрувати на ньому свої надії та прагнення. Християни повинні розпізнавати справжній характер цих царств і, тримаючись від них осібно, віддавати їм належну повагу та послух, оскільки їхнє правління дозволене Богом. Як навчає Павло: “Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога” (Рим. 13: 1).
Також тілесний Ізраїль не може ввійти до свого давно обіцяного спадку раніше того часу, хоча заздалегідь робитимуться певні підготовчі кроки, адже Бог повністю не встановить земної, ані духовної частини Свого Царства, доки не закінчиться ця оренда поганами.
Корона (панування) була відібрана від Божого народу (як тілесного, так і духовного насіння) доки не закінчаться Часи Поган під час славної присутності Месії, Котрий буде не лише “Царем Ізраїлю”, але й “Царем над землею всією того дня”. Дехто може думати собі, що це позбавлення Ізраїлю корони було порушенням обітниці: “Не відійметься берло від Юди, ані з його стегон законодавець, аж прийде Примиритель” (1 М. 49: 10). Але зауважте різницю між короною та [82] берлом. Хоча корона була відібрана в дні Седекії, скіпетр, як переконаємось, не відійшов ще протягом наступних шістсот тридцяти дев’яти років – до часу, коли наш Господь Ісус з покоління Юди і насіння Давида по тілу, визнаний Богом, став законним і єдиним спадкоємцем довго обіцяного скіпетра землі.
Божа обітниця, дана Аврааму і повторена Ісаку та Якову, полягала в тому, що з їхніх нащадків повинен прийти великий визволитель, котрий має благословити і підняти не лише їхній рід у світі, але й “благословити всі народи землі”. Якийсь час здавалось, наче Мойсей, великий законодавець та визволитель, був тим, хто був обіцяний; та він пророчо сказав до народу: “Пророка з-посеред тебе, з братів твоїх, такого, як я, поставить тобі Господь, Бог твій”, – тим самим вказуючи, що він був лише образом на Того, Хто мав прийти; і Мойсей помер. Потім обітниця: “Не відійметься берло від Юди” звузила сподівання лише до цього покоління. І всі інші покоління трималися поруч Юди настільки, наскільки вірили в Божі обітниці, сподіваючись у властивому часі благословення разом з Юдою.
Коли з обіцяного покоління прийшов цар Давид, його перемоги принесли великі сподівання на розширення царства, вплив якого зріс би й охопив весь світ, підпорядковуючи всі народи Закону. І коли відома на весь світ мудрість та велич Соломона досягла вершини, дійсно здавалося немовби корона всесвітнього панування є в межах досяжності. Господня обітниця Давиду, що від плоду його стегон Він підніме Того, Хто сидітиме на Його троні навіки, звузила обітницю для покоління Юди до однієї родини, і ця родина вже була на троні Ізраїлю. І коли був зведений величний храм Соломона з його сотнями співаків та священиків, це було вражаюче видовище. Коли слава про мудрість та багатства Соломона рознеслась по всьому світу; коли царі посилали свої дарунки, [83] домагаючись його прихильності; коли цариця Савська прийшла з дарами, щоб побачити знаменитого, незрівнянного царя, якого ще не бачив світ, то не дивно, що серце юдеїв переповнилось надією та гордістю, коли сподівана віддавна мить вивищення насіння Авраама та благословення через нього всіх народів здавалася такою близькою.
Яким гірким було їхнє розчарування, коли після смерті Соломона царство розпалося і остаточно було цілковито повалене, а народ, який сподівався керувати всіма народами й благословити їх як Божий святий народ, був забраний у полон до Вавилону. “Над річками Вавилонськими, – там ми сиділи та й плакали, коли згадували про Сіона” (Пс. 137: 1).
Та хоч від них була віднята корона, тобто відібрана влада управляти навіть собою, право на володіння (скіпетр), спочатку представлене в Божій обітниці, не було відібране. Хоча універсальне панування і було дане Навуходоносору та його наступникам, як це проілюстровано у великому боввані та в чотирьох великих звірах, все ж воно мало тривати лише певний обмежений період. Початкова обітниця для Ізраїлю мусить бути виконана: корона була відібрана, але скіпетр залишивсь до приходу Визволителя. Про це навіть свідчив декрет, звернений проти Седекії: – Зніми корону. Я скину її, поки не прийде Той, Хто має право, і Я Йому дам.
Якщо складена з Авраамом угода обіцяла правління та благословення світу через його насіння, то угода Закону, складена з Ізраїлем, дітьми Авраама, обмежувала й звужувала цю Угоду Авраама, і тільки ті, котрі повністю й досконало дотримувались би Закону, могли претендувати, могли мати якесь право надіятись на участь в правлінні та благословенні, обіцяному в Авраамовій Угоді. Розуміння цього факту призвело до формування секти фарисеїв, котрі стверджували про своє бездоганне виконання кожної подробиці Закону і “були себе певні, що вони ніби праведні [84] і за ніщо мали інших”, називаючи інших “митниками та грішниками”, а себе – “дітьми Авраама”, спадкоємцями обіцяного панування, яке мало благословити світ.
Ясне, переконливе вчення нашого Господа Ісуса частково було спрямоване проти помилок фарисеїв, котрі вважали, що їхнє старанне виконання деяких видимих церемоній Закону абсолютно узгоджувалося з його буквою та духом. Наш Господь навчав про те, про що тепер знають всі християни: коли Закон бачити в його повноті, то він є настільки велично досконалий, а людина настільки зіпсута й недосконала, оточена спокусами ззовні та слабостями із середини, що ніхто не в змозі досконало виконувати цей Закон, ані вимагати Авраамового благословення. Тому осуд нашим Господом фарисейства не потрібно розуміти як несхвалення їхнього прагнення бездоганно дотримуватись Закону. Також Він не звинувачував їх у нездатності дотримуватись Закону в повній мірі, якого жодна недосконала людина виконати не може. Але Він ганив їх за лицемірство, за обманювання самих себе та інших твердженнями про власну досконалість і святість. Вони і інші могли бачити, що це було лише зовнішнім очищенням, тоді як їхні серця далі залишались нечистими та непосвяченими. Господь ганьбив їх за те, що вони мають лише вигляд благочестя, устами шанують, а серця ж їхні далеко від Бога. Тому, як стверджують наш Господь та Павло, ніхто з них в дійсності не дотримався і не міг дотриматись Закону досконало (Ів. 7: 19; Рим. 3: 20), хоча вони могли би бути значно ближче до досконалого дотримання його вимог, ніж це було насправді.
Наш Господь не лише виразив словами всю важливість Закону, а саме: “Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе”, – але й показав це у повному підкоренні Себе волі та плану Бога, в уникненні якихось власних планів та устремлінь і всякої корисливості, найщиріше виконуючи [85] Божу волю від усього Свого серця, розуму, душі та сили, і люблячи Свого ближнього як Самого Себе – і все це аж до смерті.
Отже, через виконання умов – через досконалий послух Законові, чого ніхто із недосконалого людського роду не міг зробити, – наш Господь Ісус став спадкоємцем всіх благословень, обіцяних в Угоді Закону, складеній з Ізраїлем на горі Синай; і цим Він довів також, що є Насінням Авраама, котрого стосувалась тепер вся обітниця Авраама. Таким чином наш Господь забезпечив Собі скіпетр (обіцяне право, тобто авторитет, земного панування), який був обіцяний віками, на який мав заслужити хтось із покоління Юди та родини Давида та який мав бути переданий йому. Велика нагорода, на яку Ізраїль надіявся, за яку боровся і якої сильно прагнув протягом століть, була нарешті здобута Левом (сильним) із покоління Юди. Шіло, великий Примиритель, прийшов: не лише заклав мир між Богом та людиною через кров Свого хреста, коли відкупив людство з-під осуду смерті, який справедливого був на всіх, але й візьме Свою велику владу та царювання як Цар над царями та Пан над панами, зруйнує всяку неправду, зло та гріх і встановить мир на міцній основі святості. Він є Князем Миру.
Коли скіпетр (право) під Угодою перейшло до нашого Господа Ісуса, ця Угода Закону закінчилась. Бо як міг Бог продовжувати пропонувати іншим на певних умовах нагороду, яку вже здобув Шіло? Отже, як говорить апостол: “Знищивши рукописання на нас [Угоду], Він взяв його та й прибив на хресті” (Кол. 2: 14).
Таким чином “Князь Миру” забезпечив для Своїх підданих прощення гріхів та реституцію, а також заснував вічне Царство на основі праведності, котре жодним іншим чином не могло би прийти. Ось так виконалось провіщення: “Не відійметься берло від Юди, ані з його стегон законодавець, аж прийде Примиритель”. Тоді воно відійшло від Юди і було дане [86] “Леву [сильному, високо піднесеному духовному створінню, Господу слави] з покоління Юди”, Котрий тепер тримає цей скіпетр (тобто право на владу) як Цар царів та Пан панів.
Навіть після сімдесятирічного полону у Вавилоні, коли деякі повернулися і знову збудували Святиню й міські мури, це були особи, котрі шанували Божу обітницю і “потіхи чекали для Ізраїлю”. Вони зібрались довкола покоління Юди, пам’ятаючи Божу обітницю, що Законодавець, Визволитель, великий Примиритель, тобто Миротворець, має прийти саме з цього покоління. Але, на жаль, коли прийшов Той, Хто був миролюбний і Хто вчинив мир та поєднання за беззаконня через кров Свого хреста, вони зневажили Його та відкинули, сподіваючись не великого Первосвященика, а великого полководця.
Шіло, одержавши скіпетр та “всю владу” у Своєму воскресінні (завдяки послуху аж до смерті), дійсно благословлятиме спершу Ізраїль – але не тілесний, бо не всі з нього, хоч і названі так по тілу, є справді ізраїльтянами (Рим. 9: 6). Шіло, спадкоємець, шукає та знаходить дітей Авраама по духу – таких, котрі розділяють Аврамову схильність до віри та послуху, – з-поміж його природних нащадків і з-поміж поган, щоб бути народом для Його ймення (Дії 15: 14). І “після цього” [після того, як збирання Його вибраної Церкви завершиться – у жниві, тобто в кінці віку Євангелія, при закінченні Часів Поган], Він знову поверне Свою ласку і знову відбудує руїни Ізраїлю – а потім і всіх народів землі – на кращій основі, ніж та, яку коли-небудь могло собі уявити людське серце. Той, Хто тепер тримає скіпетр – “Який має право” володіти, – при закінченні Часів Поган одержить також корону, і “Йому буде послух народів” (1 М. 49: 10). Скіпетр, або право до “всякої влади на небі й на землі”, був даний Йому при [87] воскресінні, але Він чекає на Отцівський призначений час – на кінець Часів Поган, – перш ніж візьме велику владу і почне Своє славне царювання (див. Об. 11: 17, 18).
А тепер, пам’ятаючи вже визначену дату початку цих Часів Поган – 606 рік до н.е., – продовжимо розгляд доказу того, що їхня тривалість складає 2520 років, закінчуючись у 1914 році н.е.
Нам не слід сподіватись, що ця інформація викладена багатьма словами. Якби так було, то вона була б відомою ще перед властивим часом. А подана вона таким чином, щоб бути прихованою до “часу кінця” (Дан. 12: 4, 10).
Слова нашого Господа: “І топтатимуть Єрусалим погани, доки сповняться часи поган” (Кул.), – не тільки свідчить про обмежений і конкретний період панування поган, але й дають зрозуміти, що хоч духовний і тілесний Ізраїль були підпорядковані цим поганським владам, все ж ці “часи” якось пов’язані з земним містом, Єрусалимом, і тілесним домом Ізраїлю і відміряні відповідно. І тут виникає думка: чи можливо, що Бог провістив про історію Ізраїлю щось таке, що дасть нам точний вимір цих “часів”, про які говорить наш Господь? Саме так воно і є.
Повертаючись до Книги Левит, ми знаходимо запис про благословення та прокляття земного та буденного характеру. Якщо Ізраїль буде вірно слухатися Бога, він буде благословенний понад інші народи; якщо ж ні – на нього спадуть певні кари. Це рішення записане таким чином: “І Я буду ходити серед вас, і буду Сам Богом, а ви будете Мені народом... А коли ви не будете слухняні Мені, і не виконуватимете всіх тих заповідей... і зверну Я лице Своє на вас, – і ви будете вдарені перед своїми ворогами. І будуть панувати над вами ненависники ваші”. “І ви надаремно сіятимете насіння своє, – бо поїдять його вороги ваші”. “А якщо й при тому не будете слухняні Мені, то Я [88] семикратно побільшу [додатково] кару на вас за ваші гріхи” (3 М. 26: 17, 18, 24, 28).
Ця погроза “семикратного” покарання згадується тричі. Різноманітні покарання, згадувані перед цим “семикратним”, стосувалися декількох поневолень: асирійцями, моавітянами, мідіянами, филистимлянами і т.п., під час яких Божа опіка залишалася над ізраїльтянами. Його стосунки з ними були: “заповідь на заповідь, правило на правило, трохи тут, трохи там”. Все ж Він опікувався ними, і коли вони каялись і кликали до Нього, Він вислуховував їх і відповідав, визволяючи від ворогів (Суд. 3: 9, 15). Але коли ці карання не принесли успіху, Він застосував “семикратно”, яким попередньо погрожував: корона була відібрана надовго, а Ізраїль, як і весь світ, піддано звірячим урядам на сім часів. Отже, це трапилося згідно з Божою пересторогою: “Якщо й при тому [не дивлячись на попередні покарання] не будете слухняні Мені, то Я семикратно побільшу кару на вас”.
Контекст, в якому звучала погроза “семикратно” (більше, довше, додатково), показує, що це є кінцеве, остаточне карання народу після того, як інші покарання раз за разом були безуспішними для його сталого реформування. Це “семикратне“ покарання принесе запланований результат у справі цілковитого підкорення ізраїльтян Господу і, отже, їхнього приготування до одержання Його благословень. Значить, оте “семикратно” відноситься до тривалості часу, протягом якого над ними мали панувати погани. І, безсумнівно, саме цей “семикратний” період мав на увазі наш Господь, говорячи про “Часи Поган”.
Час, коли менші поневолення та покарання поступилися кінцевому великому національному покаранню – “семикратно”, – настав тоді, коли, як вже згадувалось, був усунений їхній останній цар Седекія. Відтоді тривав один [89] довгий період покарання – провіщене “семикратно”, тобто 2520 років.
У Біблії слово “час” вживається у значенні як буквального, так і символічного року. Але в той час, коли дається пророцтво, неможливо знати, чи згаданий час є буквальний чи символічний. Пророки намагалися старанно, хоч і марно, дізнатись, на який час, чи вид часу (буквальний або символічний), вказував Дух (1 Петр. 1: 11). Підрахунок символічного року (вжитого у пророцтві) ведеться на основі місячного року – дванадцять місяців по тридцять днів кожний, або триста шістдесят днів – тобто кожен день представляє рік. Відповідно, “час”, або рік, якщо він символічний, означає триста шістдесят (360) символічних днів, а “семикратно” представляє дві тисячі п’ятсот двадцять (7 х 360 = 2520) символічних днів, тобто 2520 буквальних років.
Тут виникає запитання: ці “сім часів” були буквальними чи символічними? Вони стосуються семи років чи двох тисяч п’ятсот двадцяти років? Відповідаємо, що вони були символічним часом, 2520 роками. Їх не можна сприймати як сім буквальних років, тому що Ізраїль мав багато поневолень, які тривали довший час, – наприклад, вони служили царю Месопотамії вісім років (Суд. 3: 8), царю моавському – вісімнадцять років (Суд. 3: 14), царю Явіну – двадцять років (Суд. 4: 2, 3), филистимлянам – один раз сорок років, а інший – вісімнадцять років (Суд. 10: 7, 8; 13: 1), окрім їхніх сімдесяти років у Вавилоні. Всі ці періоди були набагато довшими, ніж “сім часів”, тобто буквальних років. Отже, оте “семикратно”, згадане як останнє найбільше і кінцеве покарання, доказує, що цей час є символічним, а не буквальним; хоч єврейське слово, яке в 3 М. 26: 18, 21, 24, 28 перекладене “семикратно”, є тим самим словом, перекладеним “сім часів” у Дан. 4: 13, 20, 22, 29, за тим винятком, що в Даниїла є додане слово іддан, тоді якв Левит воно мається на увазі. І, [90] що особливо, цей вираз у кожному випадку повторяється чотири рази. У випадку Навуходоносора це були буквальні роки, але і Навуходоносор і його “сім часів” були образними, і ми в цьому ще переконаємося.
Сім часів” деградації Навуходоносора (Дан. 4: 13, 20-23) виявились сімома буквальними роками, які виповнились насправді; і так само приниження Ізраїлю та світу під “існуючими владами” виявилось сімома символічними часами – дві тисячі п’ятсот двадцять буквальних років. До свого закінчення цьому періоду бракує тепер двадцять шість років, і все, що навколо відбувається, вказує на завершення панування поган і на впровадження вічної праведності та всіх благословень Нової Угоди для Ізраїлю і всього стогнучого створіння.

КІНЕЦЬ СЕМИ ЧАСІВ ІЗРАЇЛЮ

Цей довгий період (“сім часів”, або 2520 років) покарання Ізраїлю є періодом панування поган – “Часами Поган”. Отже, як ми вже показали, “Часи Поган” почалися в 606 році до н.е., мали тривати дві тисячі п’ятсот двадцять років і закінчитися у 1914 році н.е. (2520-606=1914). Тоді благословення, описані в останній частині того ж розділу (3 М. 26: 44, 45), виконаються. Бог пам’ятатиме і виконає для Ізраїлю угоду, складену з їхніми батьками (Рим. 11: 25-27).
Щоб декому було зрозуміліше, це можна представити таким чином:
“Сім часів” покарання Ізраїлю =                              2520 років
Вони почалися, коли оренда влади була
дана поганам; а це, як ми вже показували,
відбулось 606 року до н.е. Відповідно,
1 року н.е. минуло                                                               606 років
цього періоду, і залишок вказував би на                          ------
на дату н.е.                                                                           1914 р.
[91] На доказ того, що Біблія застосовує день за рік у символічному пророцтві, ми процитуємо наступні приклади, виконані саме таким чином: (а) Шпигуни були змушені подорожувати сорок днів, розвідуючи Ханаан, що є образом сорока років подорожування Ізраїлю по пустині (4 М. 14: 33, 34). (б) Коли Бог через Єзекіїля проголосив для Ізраїлю період лиха, Він звелів пророку представити це символічно, кажучи: “Один день за один рік Я тобі призначив” (Єз. 4: 1-8). (в) У важливому і вже виконаному пророцтві Даниїла (9: 24-27), яке ми розглянули у попередньому розділі, і де показаний час помазання нашого Господа, а також наступні сім років ласки для Ізраїлю, в середині яких Месія був “відтятий”, є також вжитий символічний час: кожен день сімдесяти символічних тижнів представляв рік і саме таким було виконання. (г) І знову в Дан. 7: 25 та 12: 7 період тріумфу папства є представлений як три з половиною часи, а це, як ми знаємо (і покажемо в цьому томі), виконалось під час тисяча двісті шістдесяти років (360 х 3,5 = 1260). Цей самий період є згаданий в книзі Об’явлення: у 12: 14 він названий трьома з половиною часами (360 х 3,5 = 1260); у 13: 5 він названий сорока двома місяцями (30 х 42 = 1260); а у 12: 6 він згаданий як тисяча двісті шістдесят днів. Детальніше ми розглядатимемо виконання цих пророцтв дещо пізніше. Тепер же достатньо зауважити, що вживання Духом слова “час” (в інших місцях) погоджується з вживанням цього терміну в даному місці: що в символічному пророцтві “час” є символічним роком, який складається із триста шістдесяти років. А той факт, що три з половиною часи, якщо їх вважати мірилом для визначення тріумфу відступницької церкви, виконались протягом тисяча двісті шістдесяти років, встановлює принцип, відповідно до якого ведеться підрахунок семи часів панування поган (360 х 7 = 2520), і доказує, що їхній кінець повинен настати 1914 року н.е. Бо якщо три з половиною часи є 1260-а днями (роками), то сім часів будуть вдвічі довшим періодом, тобто 2520 років.
[92] Коли б ізраїльське “семикратно” виповнилось протягом буквального часу (семи років), то наступили б і благословення, гарантовані їм Божою безумовною угодою з їхніми батьками (див. 3 М. 26: 45; Рим. 11: 28). Але так не було. Вони ще ніколи не отримали цих обіцяних благословень, і ця угода не виконається, як каже Павло (Рим. 11: 25, 26), доки вибрана Євангельська Церква, тіло Христа, не буде вдосконалена як їхній визволитель, через якого угода вступить в дію. “Бо це ось отой Заповіт, що його по цих днях [тобто по семи часах покарання] складу з домом Ізраїлю, – каже Господь: дам Закона Свого в середину їхню, і на їхньому серці його напишу, і Я стану їм Богом, вони ж Мені будуть народом! І більше не будуть навчати вони один одного, і брат свого брата, говорячи: “Пізнайте Господа!” Бо всі будуть знати Мене, від малого їхнього й аж до великого їхнього, – каже Господь, – бо їхню провину прощу, і не буду вже згадувати їм гріха!” (Єр. 31: 33, 34; Євр. 10: 16, 17). “Тими днями [днями ласки після семи часів покарання] не скажуть уже: “Батьки їли неспіле, а оскома в синів на зубах”, бо кожен [хто вмиратиме] за власну провину помре, і кожній людині, що їсть недоспіле, оскома впаде їй на зуби!” (Єр. 31: 29, 30).
Відновлення при кінці сімдесяти років у Вавилоні не було звільненням з-під влади поган, бо після того ізраїльтяни завжди були народом, що сплачує данину. Оте відновлення допомагало лише тримати разом народ, котрому мав бути представлений Месія. На той час влада поган вже тримала Ізраїль підлеглим, і наш Господь, враховуючи цей факт, ствердив, що вони і далі будуть топтані, аж доки не закінчаться, тобто не виповняться, Часи Поган. Світ є свідком того, що карання Ізраїлю під пануванням поган тривало постійно з 606 року до н.е., і продовжується далі; тому немає жодної причини [93] сподіватись їхньої національної реорганізації раніше 1914 року н.е., межі їхніх “семи часів” – 2520 років. Але в міру того, як цей довгий період їхнього покарання як народу наближається до завершення, ми можемо зауважити помітні знаки того, що неплідне фігове дерево незабаром має розпуститися, показуючи, що зимовий час зла закінчується і наближається Тисячолітнє літо, яке повністю поверне їх до обіцяної спадщини й незалежності як народу. Той факт, що зараз помітні великі приготування і сподівання, пов’язані з поверненням Ізраїлю до своєї власної землі, сам по собі є сильним змістовним доказом, який підтверджує це біблійне вчення. Про значення такої події дивіться Том I, стор. 286-298.

ІНШЕ СВІДОЦТВО

Інший погляд на Часи Поган представлений Даниїлом у 4 розділі. В ньому показане первісне панування людини над усією землею, його втрата, а також дано запевнення у його реституції, що має початися в кінці Часів Поган. Все це переконливо проілюстровано у сні Навуходоносора, у його інтерпретації Даниїлом і у його виконанні на Навуходоносорі.
У своєму сні Навуходоносор “бачив, аж ось дерево серед землі, а вишина його велика. Це дерево стало велике та сильне, і вишина його сягала до Неба, а його обвід – до кінця всієї землі. Віття його гарне, плід його великий, а в ньому пожива – для всіх. Під ним знаходила собі тінь польова звірина, а на його галуззях мешкали птахи небесні, і з нього живилося кожне тіло. Бачив я у видіннях своєї голови на моєму ложі, аж ось зійшов з неба Сторож Божий та Святий. І він кликнув із силою, і так проказав: “Зрубайте це дерево, і повідрубуйте галуззя його, позривайте віття його, і порозсипайте його плід. Нехай розійдеться з-під нього звірина, а птахи – з галуззя його! Та позоставте в землі пня його кореня, але в [94] путах залізних та мідяних, на зеленій польовій траві. І небесною росою нехай він зрошується, а його частка – зо звіриною на польовій траві. Його людське серце змінять, і буде дане йому серце звірине, і сім часів перейдуть над ним. Через постанову Сторожів Божих це слово, а повідженням Святих – ця річ, аж прийде до того, що пізнають живі, що над людським царством панує Всевишній, і кому схоче, дає його, і низького з людей ставить над ним”.
Це дивне дерево у своїй славі та красі представляло перше панування над землею, дане людському роду через його представника і голову – Адама, котрому Бог сказав: “Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодівайте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!” (1 М. 1: 28). Первісна слава і сила людини, дані їй, були справді величні; вони були над усією землею, щоб благословити, годувати, захищати й охороняти кожне живе створіння. Та коли увійшов гріх, був виданий наказ зрубати це дерево. Людство позбавлено слави, краси й сили, а нижчі тварини під впливом людини вже не знаходили охорони, захисту та благословення. Смерть зрубала велике дерево, розкидала його плоди та листя і залишила нижчі створіння без господаря і благодійника.
Що стосується людини, то всяка сила, щоб повернути загублене панування, була безнадійно втрачена. Та не так було з Божої точки погляду. Це панування спочатку виникало з Його плану і було Його ласкавим даром. І хоч Він видав наказ його зрубати, все ж корінь – Божий намір і план реституції – був залишений, хоча й зв’язаний міцними путами, щоб не міг випустити паростки раніше божественно призначеного часу.
[95] Як у сні образ змінюється з пня дерева на людину, яка деградувала і опустилася до товариства з дикими звірами та до їхньої подоби, втратила розум і всяку славу, так само бачимо людину, грішного і деградованого пана землі: його слава і панування закінчились. Відколи вийшов вирок, людство ділило свою частку із звірами, людське серце стало звірячим та деградованим. Як вражає ця картина, коли ми задумаємось над теперішнім та минулим напівцивілізованим і дикунським станом більшості людського роду! Навіть та незначна меншість, котра намагається подолати ці низхідні тенденції, досягає лише незначного успіху, ведучи постійну боротьбу й докладаючи чимало зусиль. Людство мусить залишатись у своїй деградації під пануванням зла, доки не засвоїть уроку, що в царстві людей панує Найвищий і дає його, кому захоче. І доки люди знаходяться в цьому деградованому стані, Бог дозволяє деяким найпідлішим характерам з-поміж них панувати над іншими, щоб їхній теперішній гіркий досвід міг принести в майбутньому тривалу користь.
Згідно з поясненням Даниїла нам сказано, що “усе це сталося над царем Навуходоносором”, і що в такому божевільному, деградованому, звірячому стані він перебував серед звірів, доки над ним не пройшли сім часів (в цьому випадку сім буквальних років). Інтерпретація Даниїлом сну відноситься лише до його виконання на Навуходоносорі. Однак той факт, що і сон, і його пояснення та виконання так тісно пов’язані, є доказом, що це оповідання має певну ціль. А те, що він дивовижно пасує як ілюстрація божественного наміру в підкоренні всього людства під панування зла для його покарання та виправлення, щоб у відповідному часі Бог міг його відновити та утвердити в праведності та вічному житті, дає підставу вважати його наперед задуманим образом.
[96] Сон у своєму виконанні на Навуходоносорі особливо вартий уваги, якщо ми пам’ятатимемо, що він був настановлений представником, правлячим головою людського володіння (Дан. 2: 38), і йому, як пану землі, були адресовані пророком майже ті самі слова, які Бог спершу адресував Адаму: “Ти царю,.. якому Небесний Бог дав царство, владу й міць та славу. І скрізь, де мешкають людські сини, польова звірина та птаство небесне, Він дав їх у твою руку, та вчинив тебе пануючим над усіма ними” (Дан. 2: 37, 38. Порівняйте 1 М. 1: 28). Пізніше, через гріх, Навуходоносор одержав “сім часів” карання, після чого його розум почав до нього повертатись, і відбулася його реституція до панування. Він був відновлений у своєму царстві, а його велич ще більше зросла після того, як він засвоїв необхідний урок, про що він говорить у наступних словах:
“А на кінці тих днів я, Навуходоносор, звів свої очі до неба, і мій розум вернувся до мене, й я поблагословив Всевишнього, і вічно Живого хвалив я та славив, що Його панування – панування вічне, а царство Його – з покоління в покоління. А всі мешканці землі пораховані за ніщо, і Він чинить за Своєю Волею серед небесного війська та мешканців землі, і немає нікого, хто спротивився б Його руці та й сказав би Йому: Що Ти робиш? Того часу вернувся мій розум до мене, і я вернувся до слави царства свого, і ясність моя вернулася на мене... І над царством своїм я був поставлений знову, і мені була додана дуже велика величність. Тепер я, Навуходоносор, хвалю й звеличую та славлю Небесного Царя, що всі чини Його – правда, а дорога Його – правосуддя, а тих, хто ходить у гордощах, Він може понизити”.
Деградація Навуходоносора була образом людської деградації під звірячими урядами протягом семи [97] символічних часів, або років – рік за день, 2520 років, – від його днів і далі. Варто зауважити, що це точно відповідає провіщеним на Ізраїль семи часам, які, як ми вже бачили, закінчуються в 1914 році н.е. Бо саме за цього Навуходоносора Ізраїль був забраний у Вавилонську неволю, коли корона Божого царства була відібрана, і почались сім часів.
Це досконало узгоджується з тим, що Бог, зображуючи поганські уряди, змалював їх Даниїлові у вигляді такої ж кількості диких звірів, тоді як Боже царство при їхньому закінченні зображене як передане тому, хто подібний до сина людського.
Якщо все оце не мало зображувати деградацію, а також тривалість Часів Поган, то ми не бачимо іншої причини записувати цей уривок з історії поганського царя. Слід признати фактом, що сім років його деградації точно ілюструють людське пониження. Також є фактом, що Бог обіцяв реституцію земного панування після того, як людство засвоїть певні важливі уроки. І третім фактом є те, що сім символічних Часів Поган (2520 років) закінчаться докладно тоді, коли людство усвідомить власну деградацію і нинішню нездатність ефективно управляти світом для своєї користі, і буде готовим до Божого царства та панування. Така відповідність ілюстрації змушує нас переконатись, що сім років Навуходоносора, які хоча виконались на ньому особисто, мали ще більше та ширше значення як образ семи символічних часів поганського панування, котре він представляв.
Точна дата деградації Навуходоносора не встановлена і не має значення, бо період його деградації є образом на весь період поганського панування, яке почалось тоді, коли корона образного Божого царства була відібрана від Седекії. Це панування було звірячим із самого початку, і його часи пораховані: його границі встановлені Єговою і їх не можна обминути.
[98] Яка радісна перспектива видніється в кінці цих семи часів! Звірячі поганські уряди більше не будуть топтати, гнобити та збивати з пуття ні Ізраїль, ні весь світ людства, представлений у цьому народі. В той час на землі буде встановлене Царство Бога та Його Христа, а Ізраїль та весь світ будуть благословенні під Його законною та справедливою владою. Тоді корінь обітниці та надії, посаджений на початку в Едені (1 М. 3: 15), перенесений через потоп і пересаджений в образний народ Ізраїлю (1 М. 12: 1-3), знову розпуститься й зацвіте.
Він почав пускати паростки при першому приході нашого Господа, але тоді ще не настала призначена для нього пора розквітнути й принести свій благословенний плід у реституції всіх речей. Та в кінці Часів Поган не бракуватиме явних ознак весни; врожай літа буде щедрим на плоди, а врожай осені – славним, коли його зберуть і радітимуть ним у наступних вічних віках слави. Тоді перший володар землі із поверненим розумом буде повністю відновлений, одержавши додаткову велич та славу (як в образі), і прославлятиме, вихвалятиме та шануватиме Царя небес.
Ми вже зараз починаємо помічати повернення розуму до людства: людям до певної міри відкриваються очі на їхню деградацію, і вони стараються поліпшити свій стан. Вони думають, планують і розробляють кращі умови, ніж ті, яким вони підлягали під звірячими урядами. Але перш ніж люди розпізнають Бога і Його панування над всім, вони зазнають ще жахливішого приступу божевілля. З цієї боротьби вони вийдуть слабкими, безпорадними, виснаженими, але з розумом, відновленим настільки, щоб схилитися і визнати владу Того, Хто приходить, щоб відновити давно втрачене перше володіння на сталій основі досвіду і пізнання добра та зла.
Дійсно, заявляти (як ми це робимо), що [99] протягом найближчих двадцяти шести років всі теперішні уряди будуть скинені і зникнуть3, – означає сподіватись великих подій. Але ми живемо в особливому та дивному часі, “Дні Єгови”, коли справи швидко приходять до свого кінця. Про це написано: “Господь проведе коротку роботу на землі” (Див. Рим. 9: 28, Diaglott) (див. І том, розд. ХV). Протягом останніх одинадцяти років вищезгадані речі постійно проповідувались і публікувались. І за цей короткий час розвиток впливів та факторів для підривання та повалення найсильніших імперій землі був надзвичайним. В той час комунізм, соціалізм та нігілізм набрали великої сили і вже викликають велике занепокоєння серед правителів та могутніх землі, чиї серця вмлівають від страху і від чекання того, що приходить на світ, тому що теперішні влади дуже хитаються і остаточно проминуть з великим гуркотом.
Беручи до уваги цей міцний біблійний доказ відносно Часів Поган, ми вважаємо встановленою правдою, що остаточний кінець царств цього світу й цілковите встановлення Божого Царства завершиться близько кінця 1915 р. н.е. Тоді молитва Церкви “Нехай прийде Царство Твоє”, відколи її Господь пішов, буде вислухана. Під цим мудрим та справедливим керівництвом вся земля буде наповнена Господньою славою – знанням, праведністю та миром (Пс. 72: 19; Іс. 6: 3; Ав. 2: 14), і воля Бога виконається “на землі, як і на небі”.
Твердження Даниїла, що Боже Царство буде встановлене не після розпаду цих земних царств, але за їхніх днів, коли вони ще існуватимуть і матимуть владу, і що саме Боже Царство розіб’є на куски і знищить усі ці царства (Дан. 2: 44), є гідним нашої особливої [100] уваги. Так було з кожним із цих звірячих урядів: кожний з них існував ще перед тим, як досяг універсального панування. Вавилон існував задовго до завоювання Єрусалима і здобуття панування (Дан. 2: 37, 38); Медо-Персія існувала ще перед завоюванням нею Вавилону, і так є з усіма царствами: вони спочатку мали існувати і отримати переважаючу силу, а потім завоювати інших. Так само є з Божим Царством: воно існувало в зародковому стані вісімнадцять століть, але разом з рештою світу було підпорядковане “існуючим владам”, “встановленим Богом”. І поки їхні “сім часів” не закінчаться, Боже Царство не може здобути універсального панування. Але, як і інші, воно повинно здобути силу, достатню для повалення цих царств, перш ніж розіб’є їх на куски.
Отже в цей “День Єгови”, “День Горя” наш Господь бере Свою велику владу (досі бездіяльну) і царює, і, власне, це спричинить горе, хоча світ якийсь час цього не усвідомлюватиме. Не може бути жодного сумніву у тому, що святі прийматимуть участь у цій праці розбивання на куски нинішніх царств. Написано: “Щоб їх царів забити у кайдани, а їхніх вельмож – залізні пута, щоб суд написаний над ними учинити. Це слава всіх його преподобних” (Пс. 149: 8, 9, Хом.). “А переможцеві і тому, хто аж до кінця додержує Мої вчинки, Я дам йому владу над поганами, і буде пасти їх залізним жезлом; вони [імперії], немов глиняний посуд, покрушаться” (Об. 2: 26, 27; Пс. 2: 8, 9).
Наш розгляд у попередньому томі величезної різниці між характером Божого Царства і характером звірячих земних царств допомагає нам також побачити відмінність у способах ведення боротьби. Ці методи завоювання та повалення дуже відрізнятимуться від усіх інших, якими будь-коли раніше завойовувались народи. Той, Хто зараз бере Свою велику владу для царювання, показаний символічно (Об. 19: 15) як Той, [101] з чиїх уст виходить меч, “щоб ним бити народи. І Він пастиме їх залізним жезлом”. Цим мечем є правда (Еф. 6: 17). І святі, котрі зараз живуть, як також багато хто зі світу, використовуються як Господні воїни для повалення неправди та зла. Але нехай ніхто не робить поспішних висновків, що тут символічно показане мирне навернення народів, оскільки багато Біблійних віршів вчать протилежне (Об. 11: 17, 18; Дан. 12: 1; 2 Сол. 2: 8; Пс. 149 і 47).
Не дивуйтесь, коли в наступних розділах ми представимо докази, що встановлення Божого Царства вже почалось; що в пророцтві було показано, що належний час для початку застосування Його сили – це 1878 рік н.е.; і що “війна великого дня Вседержителя Бога” (Об. 16: 14), яка закінчиться 1915 року5 повним крахом теперішніх земних урядів, вже почалась. Збирання військ, з точки зору Божого Слова, повністю очевидне.
----------------
5Дивіться Передмову автора (1916), стор. Iii-iv.
----------------
Якщо наші очі не будуть затемнені упередженням, коли ми правильно відрегулюємо телескоп Божого Слова, то ми зможемо чітко побачити характер багатьох подій, що повинні відбуватись у “Дні Господа”, – тобто, що ми вже знаходимось в самому центрі цих подій, і “прийшов великий день гніву Його”.
Меч правди, вже вигострений, повинен вдарити усі злі системи та звичаї – цивільні, громадські та церковні. Більше того, ми можемо бачити, що це ударення вже починається: сьогодні, більш ніж коли-небудь досі, ціниться та обстоюється свобода думки, громадянські та релігійні права людей, давно втрачені з поля зору за часів царів, імператорів, пап, синодів, соборів, традицій та віровчень. Внутрішній конфлікт вже розпалюється: він незабаром вибухне як пожираючий вогонь, [102] і людські системи та неправди, які століттями сковували правду і гнобили стогнуче створіння, мусять розтопитись перед ним. Дійсно, правда (і поширене та зростаюче її знання) – це меч, який бентежить та ранить голови багатьох держав (Пс. 110: 6). Однак, гляньте, яке благословення заховане в цьому горі! Воно приготує людство до більшого цінування праведності та правди під царюванням Царя Праведності.
Коли люди нарешті усвідомлять, що право є мірилом, а справедливість – вагою (Іс. 28: 17), вони також дізнаються, що лише суворі правила справедливості можуть забезпечити такі бажані всіма благословення. Відчуваючи глибокий жаль за власні дороги та жалюгідні плоди самолюбства, вони з радістю вітатимуть справедливий уряд, який приймає владу, і підкоряться йому. Саме так написано: “Прийде бажання всіх народів” – Боже Царство під абсолютним та необмеженим контролем Помазанця Єгови.

ВІРШ
«Ми існуєм, ми живемо
У великий грізний час.
Після всіх віків колишніх
Зараз жити – честь для нас.
Ось! Йде гуркіт від народів,
Розсипається усе.
Що за звук? Створіння стогне,
Мріючи про кращий день.

Глузіїв насмішки чути,
Але битви час спішить.
Ось сповняються пророцтва!
Білі шати бережіть.
З щирим серцем і душею
Провіщайте правду скрізь!
Всіма силами своїми
Рознесіть про Бога вість!»