[63]
РОЗДІЛ III

ВИКОНАННЯ  ПРОРОЧОГО  ЧАСУ ПРИ  ПЕРШОМУ  ПРИХОДІ  ХРИСТА
Дан. 9: 23-27

СІМДЕСЯТ ТИЖНІВ ПРОРОЦТВА ДАНИЇЛА – ПРОВІЩЕНІ ПОДІЇ, ЯКІ МАЛИ ВІДБУТИСЬ У ТОЙ ЧАС – ВКАЗАНИЙ ЧАС ПРИХОДУ МЕСІЇ І ПРИНЦИП, ВСТАНОВЛЕНИЙ СПОСОБОМ, ЯКИМ ВІН Є ВКАЗАНИЙ – КЛЮЧ ДО ІНШИХ ПРОРОЦТВ ЧАСУ – ВКАЗАНИЙ ЧАС РОЗП’ЯТТЯ МЕСІЇ – ОСОБЛИВА ЛАСКА ДЛЯ ІЗРАЇЛЮ, ЯК НАРОДУ, СПРАВЕДЛИВО БУЛА СКОРОЧЕНА, АЛЕ ПРОДОВЖИЛАСЬ ДЛЯ ОКРЕМИХ ОСІБ – ПОМАЗАННЯ СВЯТЕЄ СВЯТИХ – ГОРЕ, ВИЛИТЕ НА СПУСТОШУВАЧА

“ПРИГЛЯНЬСЯ до цього слова і придивися до видіння. Сімдесят років-тижнів призначено для твого народу та для міста твоєї святині, аж поки переступ буде докінчений, і міра гріха буде повна, аж поки вина буде спокутувана, і вічна правда приведена, аж поки будуть потверджені видіння й пророк, і щоб помазати Святеє Святих. Та знай і розумій: від виходу наказу, щоб вернути Ізраїля й збудувати Єрусалим, аж до Владики Месії сім тижнів та шістдесят і два тижні [7, 60 і 2 = 69 тижнів]. І вернеться народ, і відбудований буде майдан і вулиця, і то буде за тяжкого часу.
І по тих шестидесятьох і двох тижнях  буде погублений Месія, хоч не буде на Ньому вини. (А це місто й святиню знищить народ володаря, що прийде [римського володаря – армія Тита], а кінець його – у повідді. І аж до кінця буде війна, гострі спустошення). І Він [Месія] зміцнить заповіта для багатьох за один тиждень [сімдесятий, або останній, тиждень угоди ласки], а за півтижня [64] припинить жертву та жертву хлібну. І [через те] на святиню прийде гидота спустошення, поки знищення [через Месію] й рішучий суд кари [згідно з Божим планом] не виллється на спустошителя [народ, представлений Єрусалимом]” (Дан. 9: 23-27).
Хоча це пророцтво позначає початок “жнива” Юдейського віку і присутність нашого Господа як головного женця, є ще декілька пророцтв, які набагато ясніше позначають початок “жнива” Євангельського віку, в якому наш Господь – у Своєму другому приході – також має бути головним женцем. Виконання цього пророцтва ілюструє пророче виконання взагалі, а також встановлює певний пункт, позначений в іншому пророцтві, яке ще буде розглядатись.
Якщо численні пророцтва поєднуються, щоб встановити і підтвердити дату другого приходу Христа,то це пророцтво саме по собі позначило дату першого приходу. Якщо його виконання буде ясно встановлене, то це допоможе нам у підрахунку та оцінюванні пророцтв, пов’язаних з другим приходом. Ось чому ми приділяємо увагу цьому виконаному пророцтву. Окрім того деякі встановлені в ньому дати потрібно буде зрозуміти в поєднанні з пророцтвами, які стосуються другого приходу і розглядатимуться далі.
Даниїлу було показано багато видінь, як записано в 2, 4, 7 і 8 розділах цього пророцтва. Всі вони говорять про велике процвітання та вивищення язичницьких або поганських царств. Але особливий інтерес в нього викликав Ізраїль, хоча про його майбутнє він не одержав відомостей. Однак із пророцтва Єремії (Єр. 29: 10; 2 Хр. 36: 20-23) він знав, що спустошення Юдеї має тривати сімдесят років. А знаючи, що той період наблизився до завершення (Дан. 9: 2), він щиро молився про повернення Божої ласки до Ізраїлю (вірші 17-19), і вищесказане було Божою відповіддю для нього через ангела.
[65] Визначений (“відрізаний” або “виміряний”) період ізраїльської історії, показаний тут, є періодом “сімдесяти тижнів” від заданої точки відліку, тобто від видання декрету “вернути й збудувати Єрусалим”. (Зауважте! Не святиню). Протягом згаданого періоду мали відбутись великі речі: місто мало бути відбудоване в несприятливих умовах (Неем. 4), у важкому часі; гріх мав бути загладжений через поєднання, зроблене за провини; мала бути встановлена праведність (виправдання) – не така, яка досягалася рік за роком через кров тельців та козлів, а правдива та “вічна справедливість”, здобута жертвою Христа. Даниїлу було також сказано, що той, хто впровадить кращу жертву, тим самим спричинить припинення образних жертв та приношень Закону.
В цьому періоді часу мав прийти Месія, довгоочікуваний Спаситель Ізраїлю, а сім тижнів і шістдесят два тижні, тобто шістдесят дев’ять тижнів, – це визначена міра часу до присутності Месії. Ще пізніше Він мав бути відтятий, хоч не за Себе. Отже, після приходу Месії повинен був залишитись один тиждень, останній сімдесятий тиждень цієї обіцяної ласки. В середині, або в половині, того тижня, як було провіщено, Він мав припинити образні жертви, “душу Свою поклавши як жертву за гріх” (Іс. 53: 10-12).
Ці сімдесят тижнів, або чотириста дев’яносто днів, представляли чотириста дев’яносто років, де кожний символічний день представляв рік. Виконавшись таким чином, це єдине пророцтво часу, прямо пов’язане з першим приходом, дає ключ до деяких інших пророцтв, які, як буде показано пізніше, були закриті у символічних числах – день за рік, – доки не прийшов властивий час для їхнього розв’язання. Це пророцтво було сформульоване так, що Даниїл та інші юдеї могли би, при бажанні, визнати його неправдоподібним і з часом забути. Але його могли пам’ятати ті, котрі “потіхи чекали для Ізраїлю” і котрі могли припускати, [66] що цей час може бути символічним, як у Єзекіїля (4: 6). Відомо напевно, що вірні знали, що треба сподіватись Месії. Навіть написано, що всі люди очікували Його (Лк. 3: 15), навіть якщо не всі могли прийняти Його так, як Він прийшов.
Треба зауважити, що шістдесят дев’ять символічних тижнів, або чотириста вісімдесят три роки, сягають до Владики Месії, а не до народження Ісуса у Вифлиємі. Єврейське слово Месія, що відповідає грецькому слову Христос, означає Помазанець і є радше титулом, ніж ім’ям. Ісус став  Помазанцем, Месією, Христом лише після Свого хрищення. Порівняйте Дії 10: 37, 38 із Мт. 3: 16. Він був помазаний Святим Духом, як тільки-но вийшов із води. Це сталось тоді, коли Він досяг зрілого віку – тридцяти років згідно Закону, під яким Ісус народився і якому Він та кожен юдей підлягав, аж доки Він не завершив його панування, виконавши його вимоги – “прибивши його до хреста”. Тому шістдесят дев’ять тижнів цього пророцтва сягають часу Його хрищення й помазання, і саме з того часу, а не раніше, Він був Месією, Христом, Помазанцем. Отже, шістдесят дев’ять тижнів, або чотириста вісімдесят три роки, закінчились восени 29 року н.е. Ось тут і виконалась та частина пророцтва, яка говорить: “Від виходу наказу, щоб вернути Ізраїля й збудувати Єрусалим (Дан. 9: 25), аж до Владики Месії [Помазанця] сім тижнів та шістдесят і два тижні [шістдесят дев’ять]”. Починаючи звідси, ми знаходимо сімдесятий тиждень, що виповнився подібно до решти – рік за день.
Більшість авторів, які писали на цю тему, починали рахувати цей період від сьомого року Артаксеркса, коли Ездрі було дане доручення (Езд. 7: 7-14), яке вважають виконанням декрету Кіра (Езд. 1: 3; 5: 13; 6: 1-12). [67] Проте варто зауважити, що наказ Кіра стосувався відбудови Господнього дому – Святині та мурів її подвір’я. Та був ще один наказ, даний вже Неемії двадцятого року Артаксеркса, щоб відбудувати стіни Єрусалима, які в той час ще не були відремонтовані (Неем. 2: 3-8; 6: 15; 7: 1). І саме від цього наказу “вернути Ізраїля й збудувати Єрусалим” слід датувати це пророцтво Даниїла. Цьому відповідає весь контекст, і є лише одна мнима невідповідність у пророцтві Ісаї, де говориться, що Кір не лише “відпустить вигнанців Моїх”, але “він місто Моє побудує” (Іс. 45: 13). Таку, на вигляд, суперечність ми пояснюємо так: слово, яке тут перекладене місто, – це іr, що означає обгороджене місце. Ми вважаємо, що тут мова йде про мури подвір’я Храму, і з цим погоджуються вище викладені факти. Це саме слово іr в 2 Цар. 20: 4 перекладене на двір.
Про рік, в якому Неемія одержав доручення, зазвичай говориться як про 445 рік до н.е. Але праця др. Гейла на тему хронології (стор. 449 і 531) і трактат др. Прістлі “Гармонія євангелістів” (стор. 24-38) показують, що цей загальний погляд відображає передчасну дату з різницею в дев’ять років. Отже, правдива дата доручення Неемії – це 454 рік до н.е. І з цією датою погоджується провіщення Даниїла (розділ 9: 25) відносно декрету про повернення та відбудову Єрусалима.
Оскільки шістдесят дев’ять тижнів (7 і 62), або чотириста вісімдесят три роки, сягають до Владики Месії (Помазанця), тому від цього періоду шістдесяти дев’яти символічних тижнів, або від чотирьохсот вісімдесяти трьох (483) років, ми віднімаємо чотириста п’ятдесят чотири (454) роки до н.е., як справжню дату декрету про повернення та відбудову Єрусалима. Залишок – 29 рік н.е. – повинен бути роком, в якому мав з’явитись Помазанець (Месія). Це абсолютно узгоджується з тим, що ми вже показали, а саме: що [68] Ісус був охрищений Іваном й одержав помазання Духом 29 року н.е., близько 3 жовтня, коли Йому було тридцять років, – відповідно до правдивої дати Його народження, показаної в попередньому розділі.
Місія нашого Господа продовжувалась три з половиною роки, закінчившись Його розп’яттям у час Пасхи навесні 33 року н.е. Цим Він точно виконав пророцтво відносно тижня, що залишився, тобто останнього тижня (семи років) обіцяної ласки, яке говорить: “По тих (7 і 62) шістдесятьох дев’ятьох тижнях буде витятий [переклад Доуей – «буде вбитий»] Месія, хоч не за Себе”*, “в половині тижня [останнього – 70-го] припинить Він жертву й жертвопринесення” (KJV).

* Цей вираз “хоч не за Себе” по-різному перекладається в інших перекладах (деякі них є перед нами), але на нашу думку цей вислів з перекладу Короля Якова “не за Себе” є найяснішим і найточнішим.

Жертви, які приносили за Законом, припинились саме тут. Це не означає, що священики вже не жертвували тварин, кадила і т.п. Їх далі продовжували жертвувати рік за роком, але Єгова вже не приймав їх, і вони в жодному значенні не були жертвами за гріх. Коли з’явилась справжня жертва – коли наш Господь Ісус “з’явився, щоб власною жертвою знищити гріх” (Євр. 9: 26), – Єгова більше не міг визнавати інші приношення як жертви, ані не бачив в них жодної потреби.
Ось там, на хресті, Месія, Котрий жертвував Себе три з половиною роки, завершив працю (Ів. 19: 30) і тим самим “зробив кінець гріху”, вчинив повне і цілковите примирення в напрямку Бога за людські беззаконня, несучи всьому людству вічне виправдання з гріха, замість образного щорічного виправдання, яке досягалося образами для образного народу, Ізраїлю. Смерть Месії була також “печаткою” (гарантією виконання) всіх видінь та пророцтв майбутніх благословень і “часу відновлення всього, про що провіщав Бог [69] від віку устами всіх святих пророків Своїх” (Дії 3: 21). Обидві ці обітниці – Авраамова Угода та Нова Угода – були гарантовані, тобто запевнені, “Його власною дорогоцінною кров’ю” (Лк. 22: 20; 1 Кор. 11: 25), яка говорить про кращі речі для нас, ніж кров тельців та козлів – про вічне виправдання й усунення гріхів всіх, котрі Його приймають. В другій половині цього сімдесятого тижня ласки для юдеїв (протягом трьох з половиною років, починаючи від П’ятидесятниці) Його послідовники, “найсвятіші” того народу, були помазані Святим Божим Духом, так само як був помазаний Месія при закінченні шістдесят дев’ятого тижня.  
Таким чином виконалися слова 24 вірша цього пророцтва: “Сімдесят тижнів призначено [відділено] для твого народу та для міста твоєї святині – (а) аж поки переступ буде докінчений, і міра гріха буде повна, аж поки вина буде спокутувана і вічна правда приведена, (б) аж поки будуть потверджені видіння й пророк, (с) і щоб помазати Святеє Святих”. Пророцтво не показувало, що вся ця праця буде відкладена аж останнього “тижня”, коли Месія буде присутнім. Без сумніву, люди розуміли, що це означатиме велику моральну реформу з їхнього боку, яка приготувала б їх до Месії та помазання їхнього народу з Ним на чолі як “найсвятішого”, щоб благословити весь світ. Багатовіковий досвід так і не навчив їх, що самі вони не в силі позбутись гріха й вчинити примирення за провини, що потрібна досконала викупна жертва, щоб завершити велику працю скасування гріха й виправдання осуджених.
З іншого боку, хоч пророцтво Даниїла й показувало, що Месія мав бути вбитий [мав померти] в середині останнього тижня, воно не говорило, що більшість Його народу буде безбожною і, тому, відкинутою (що і сталось) в середині того ж тижня (Мт. 23: 38). Інший пророк сказав: “Він [70] закінчить працю і скоротить її в справедливості [справедливо]” (KJV). І все закінчилось в середині тижня (через три з половиною роки) місії Ісуса, за винятком помазання Святого Святих.
А як же решта сімдесятого тижня, тобто три з половиною роки після хреста? Чи ж Єгова обіцяв виділити сімдесят тижнів ласки для Ізраїлю, а насправді дав йому лише шістдесят дев’ять з половиною тижнів? На перший погляд виглядає саме так, особливо, коли ми пригадуємо, що якраз за п’ять днів до Своєї смерті “в середині тижня” Ісус заплакав над їхнім містом і покинув їх, говорячи: “Ваш дім залишається порожній для вас”. Але це не так: Єгова знав кінець від початку. І коли Він обіцяв сімдесят тижнів, то так воно й мало бути. Тому ми мусимо побачити, в чому полягала ласка для народу протягом трьох з половиною років після розп’яття, не дивлячись на те, що вони, як народ, були покинуті.
Те, що ізраїльтяни, як народ, були неготові отримати головну, духовну ласку (ані земну), було продемонстровано у їхньому відкиненні Месії, передбаченому та передвіщеному Богом. Отже, не було сенсу продовжувати їхнє випробування як народу після половини сімдесятого тижня, і воно припинилося тоді, коли їх залишено “порожніми” – позбавлено ласки. Протягом решти часу (трьох з половиною років) їхнього періоду ласка збільшилась, хоча й обмежилась тільки до “останку”, до найсвятіших, найчистіших або найвідповідніших – єдиних, кому це могло принести користь (Іс. 10: 22, 23; порівн. з Рим. 9: 28). Зростання ласки полягало в тому, що воно дало цьому останку три з половиною роки особливої уваги і служіння в умовах зростаючих переваг епохи духа, яка, почавши від учнів у День П’ятидесятниці, поширилася, вочевидь, на всю дозрілу пшеницю того народу під час того періоду особливої ласки. Погляньте в Діях  2: 41 та 4: 4 на результати перших декількох днів.
[71] Річ у тому, що хоч Ісус скуштував смерті за всіх, і Євангеліє мало проповідуватися всім, все ж Він звелів Своїм учням почати від Єрусалима. Вони не повинні були залишати цієї особливої праці, ані пропонувати ласку нової епохи будь-кому іншому, поки не виповнились три з половиною роки обіцяної ласки для Ізраїлю – поки Бог спеціально не послав її до поган, а також до юдеїв (Дії 10).
Про точну дату навернення Корнилія хронологи можуть тільки здогадуватись. Отже, за різноманітними підрахунками, це сталося між 37 і 40 роками н.е. Але у світлі виразного пророцтва, яке ми тепер розглядаємо, в нас немає сумніву, що ця подія відбулась восени 36 року н.е., тому що саме тоді закінчились сімдесят тижнів, або чотириста дев’яносто років, ласки для справжнього Ізраїлю. Оскільки їхня особлива ласка тоді закінчилась, то це, властиво, мало би відзначитись посланням Євангелія до поган. Хоча ізраїльтяни після того не були позбавлені Євангелія, вони сприймалися так само, як і погани, хоча упередження, безсумнівно, поставило цей останок у менш сприятливі умови. Оскільки “Святеє Святих” вже було вибране, Євангеліє більше не було обмежене виключно до них, а було відкрите кожному створінню, котре мало вуха, щоб слухати.
Після сімдесяти тижнів прийшли страждання та горе, згадані в кінці 26 та 27 вірша. Прийшов римський князь, знищив місто та Святиню і, як потоп, залишив після себе жахливе спустошення та знищення. І Месія, Котрого вони відкинули, дозволив, щоб відтоді на цей народ спадали різні нещастя, і далі допускатиме їх “аж до закінчення”, доки з них не буде досить, доки Він не скаже: “Промовляйте до серця Єрусалиму, і закличте до нього, що виповнилась його доля тяжка, що вина йому вибачена” (Іс. 40: 2). А тим часом те, що визначене, буде виливатись на спустошеного (на відкинений народ), аж доки його чаша не наповниться [72] горем – аж прийде день, коли вони скажуть: “Благословенний, Хто йде в Господнє Ім’я”. Цей день визволення Ізраїлю, дякувати Богу, вже зоріє. І хоча його спустошення та горе ще не закінчились, кожна година наближає час, коли їхній упереджено-засліплений розум побачить з-посеред мороку Того, Кого вони прокололи, і вони заплачуть за Ним, як плачуть за єдинородним сином (Зах. 12: 10).
Оскільки багато-хто, читаючи уривки, які ми тут розглядали, потрапив у велику плутанину та неправду через невміння правильно зрозуміти порядок слів пророка, плутаючи Князя Месію з римським князем і т.д., ми радимо старанне вивчення цього уривку в такому порядку, як він є на початку цього розділу, звертаючи увагу на вставні слова та пояснюючі помітки в дужках.