[13]
РОЗДІЛ І
БОЖЕСТВЕННО ПРИЗНАЧЕНІ ОСОБЛИВІ ЧАСИ ТА ПОРИ
 
ЧАСИ ТА ПОРИ БОЖЕСТВЕННОГО ПРИЗНАЧЕННЯ – ЧОМУ НЕ ВИКЛАДЕНІ ЧІТКІШЕ – ОБ’ЯВЛЕНІ У ВІДПОВІДНИЙ ЧАС – ПАЛКЕ БАЖАННЯ ЗНАТИ ЧАСИ ТА ПОРИ Є ПОХВАЛЬНИМ – ПОМИЛКИ АДВЕНТИСТІВ – ДІЙСНА МЕТА ПРОРОЦТВ ЧАСУ – НАША ТЕПЕРІШНЯ ПОЗИЦІЯ – МЕТА НАСТУПНИХ РОЗДІЛІВ

ЯК у “ПЛАНІ ВІКІВ” ми намагались викласти важливі обриси божественного влаштування для людського спасіння з чисто біблійної точки зору, так і наміром цього тому є показати, з цього ж авторитетного джерела, що різноманітні риси цього плану мають точно визначені часи та пори для свого виконання; що в міру просування цього плану кожна його наступна риса була виконана точно в назначений час; і що тепер наблизився час для його кульмінаційного пункту – благословення всіх родів землі (1 М. 28: 14; Гал. 3: 16).
Протягом довгих століть Євангельського віку Церква молилась, як навчив її Господь: “Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде Твоя воля на землі, як і в небі”. Та оскільки час був довгим, багато хто, подібно до сонних дітей, майже забув про важливість тих слів, які, здається, тепер завмерли на їхніх устах. І всіх тих, чиї серця ще [14] віддані Господу, ми закликаємо словами апостола Павла: “Пора нам уже пробудитись від сну. Бо тепер спасіння ближче до нас, аніж тоді, коли ми ввірували. Ніч минула, а [Тисячолітній] день наблизився”. Так, і він вже навіть при дверях. Небесне Царство наблизилось тепер не лише в його зародковому, тобто початковому стані, як при першому приході нашого Господа (Мт. 3: 2), але в тому значенні, в якому, як Він заявив, воно мало ще прийти (Ів. 18: 36, 37) – “в силі і великій славі”.
Проте лише ті, хто старанно досліджував План Віків, будуть готовими оцінити вчення цього тому відносно божественно вказаних часів та пір для розвитку різноманітних рис цього плану і для його остаточного завершення. Тому ми надіємось, що ніхто не візьметься за це вивчення, перш ніж детально не збагне уроків попереднього тому. Інакше це не буде для них своєчасною поживою. Правда є своєчасною поживою лише тоді, коли ми готові її прийняти. Дитина не буде готовою розв’язувати математичні задачі, доки вона спершу не навчиться вживати цифри та мову. Це саме стосується і божественної правди: вона будується крок за кроком, і щоб дійти до її зрозуміння, ми мусимо підніматись по приготовлених сходинках – звичайно, обережно, перевіряючи через Святе Письмо кожний зроблений нами крок, та все ж не варто робити ці кроки з острахом, якщо ми знайшли для них тверду основу. Лише ті, хто має повну віру в Бога і для кого “Так сказав Господь” є кінцем усіх сумнівів та суперечок, можуть бути ведені Божим Духом до глибшої правди по мірі того, як вона стає своєчасною, – ведені до нових речей, а також утверджені в речах старих і перевірених через той самий авторитет.
Лише таким Бог пропонує Своє керівництво. В кінці віку, що є часом жнив, мають стати відкритими багато своєчасних правд, яких Бог не виявив у минулі часи – навіть Своїм найвірнішим та найвідданішим дітям. Пророк Авакум заявив (2: 3), що [15] саме в час кінця видіння відносно славного завершення Божого плану повинно говорити і не обманути; що до деяких Божих дітей воно промовлятиме так ясно, що вони будуть здібні, згідно з вказівкою, написати його виразно на таблицях; що з їхньою допомогою інші зможуть його виразно прочитати: і тоді Даниїл також заявляє (12: 4, 9, 10), що має збільшитись знання, і що мудрі (через віру) зрозуміють це видіння.
Ми не ставимо тут за мету пророкувати на основі багатої людської уяви, чи в чомусь бути мудрішими понад те, що записано у священному Писанні. Тому, відкидаючи всі людські вигадки, ми тримаємось близько джерела божественної правди, намагаючись читати пророцтва у світлі пророцтв та їхнього очевидного виповнення; намагаючись писати виразно на таблицях те, що, згідно з Божими словами, мало бути запечатане і через те не могло бути зрозумілим перед цим часом кінця, але про що Він дав запевнення, що воно тоді має бути зрозумілим.
В цьому томі ми пропонуємо ланцюг свідчень на тему Божих призначених часів та пір, кожна ланка якого, на нашу думку, є міцною, маючи підтвердження Святого Письма. А коли дивитись на нього в цілому, як одна його частина пов’язана з іншою, то це дає доказ про такий широкий та всебічний план, такий глибокий задум і таку досконалу гармонію, що для старанного й побожного дослідника стає повністю очевидним, що це все є поза межами ширини та глибини людської думки і через те не може мати людського походження.
Ми переконуємось, що кінець Євангельського віку, подібно як і кінець Юдейського, є названий жнивом (Мт. 9: 37; 13: 24, 30, 39); що, подібно до попереднього, він є періодом сорока років; і що проміння пророчих свідчень особливо зосереджені на жнивах цих віків і, перш за все, на жниві цього віку, де навіть все світло Юдейського віку – через його образний характер – зосереджується у [16] славному фокусі. В цьому світлі ми можемо тепер чітко бачити величаві кроки нашого Бога, не лише в довгій низці минулих віків, але й також у теперішньому виконанні Його плану. Та не тільки це, але, згідно з Його обітницею показати нам майбутні речі (Ів. 16: 13), ми з чудовою чіткістю зору бачимо Його мудру лінію, направлену на благословення всіх у грядущому Тисячолітньому віці – аж до його славного завершення в реституції всіх речей. Ми виявляємо, що багато великих та чудових подій зосереджуються в цьому жниві. В ньому має місце великий час горя, день Єгови; остаточна й повна поразка Антихриста і падіння Великого Вавилону; початок повернення ласки до юдея; другий прихід нашого Господа і встановлення Його Царства; воскресіння та нагорода святих.
Ми знаходимо в пророцтві чітко вказаний початок та кінець цього періоду жнива, як також подій, що мають у ньому статись. І, по суті, метою цього тому є простеження різноманітних ліній пророчого часу до подій, які тоді досягають кульмінації, і звернення уваги на них. Щоб одержати його свідчення, читач мусить мати вуха для слухання (Об. 2: 7; Мт. 11: 15) і мусить покірно відкинути багато своїх упереджених поглядів, як тільки-но зуміє розгледіти в них брак відповідності з Божим Словом. Ми не сумніваємось, що для тих, хто до цього прислуховується, хто продовжує вивчати лекції цього тому з терпеливістю та увагою і відповідно до їх систематизації, це буде великим благословенням. Якщо добрі та чесні серця приймуть лекції цього тому, ми віримо, це буде силою, щоб відділити їх від світу і дати їм дозріти, як пшениці для збору. Оживлення, дозрівання і відділення святих як пшениці від куколю в цей час жнив є метою, з якою, на нашу думку, були задумані нашим Господом ці пророцтва, які тепер відкриваються.
[17] Ті, кому дозволено розглядати грандіозну Божу карту віків, яка так ясно відображає послідовне впорядкування, глибокий задум та чудову можливість Божого плану, як було представлено в попередньому томі, повинні палко бажати знайти все, що тільки забажає Бог відкрити відносно часів та пір плану. Їхня зацікавленість цією темою повинна бути набагато більшою, ніж будь-кого в минулих віках, хто не бачив великих благословень, призначених для всіх. Вірні Божі діти палко бажають знати, коли прийде Цар Слави, а князь темряви буде зв’язаний; коли діти світла сіятимуть, як сонце, а темрява буде розсіяна; коли святі повністю одержать божественне всиновлення, а стогнуче створіння буде звільнене з рабства тління; коли славний характер нашого небесного Отця буде повністю об’явлений здивованому світу, спонукуючи всіх, хто любить справедливість, схилити свої серця в поклоні, любові та послуху.
Відсутність таких бажань вказує на брак зацікавленості Божими планами та на невміння їх гідно оцінити. Всі апостоли, пророки та ангели бажали і щиро старались знати, на який час дух Божий вказував через пророків. І така зацікавленість з боку Його дітей завжди приємна Богові, бо хоч Він ніколи перед тим не задовольняв таких бажань до якоїсь значної міри, оскільки не прийшов ще відповідний час, все ж Він жодного разу не докорив за таку цікавість. Навпаки, допитливого Даниїла Він назвав улюбленим і відповів на його питання, наскільки це було сумісним з Його планом.
Тому таке розпитування не повинно вважатись невластивим втручанням у Божі таємниці. Бог хотів би, щоб ми проявляли ту зацікавленість Його планами в “дослідженні Писання” і у “зважанні на певніше слово пророче”, і таким чином були в тому властивому стані очікування, в якому [18] можна швидше розпізнати правду, як тільки вона стає своєчасною. Таємні речі належать Богові, але речі об’явлені належать нам і нашим дітям назавжди (5 М. 29: 28). Отже, якщо ми строго дотримуємось Божого Слова та уникаємо марних припущень, ми є на безпечному ґрунті. Якщо Божий план, часи та пори не записані у Святому Письмі, то ніхто їх там не зможе знайти; Бог, звичайно, і через пророків і через апостолів не записав нічого такого, що Він бажав би тримати назавжди в таємниці. У відповідному часі та послідовності кожна записана риса божественного плану, її час та пора ставала очевидною для тих, хто пильнував, але весь обрис плану разом з його часовими рисами не мав бути зрозумілим, аж до періоду, названого “Часом кінця” (Дан. 12: 9, 10). І треба закарбувати собі в розумі, що до часу, в якому Бог має намір об’явити Свої таємниці, ні ученість, ні побожність не зможуть їх відшукати. Хоч пророцтва віками були перед очима всіх людей, вони не могли бути розкриті, а їхні таємниці відгадані, доки не прийшов відповідний час.
Коли кілька учнів прийшли до нашого Господа, запитуючи відносно часу встановлення Божого Царства, ще перш ніж воно мало бути об’явлене, Він відповів: “То не ваша справа знати час та добу, що Отець поклав у владі Своїй» (Дії 1: 7). А в іншому випадку на цю ж тему Він сказав: “Про день же той чи про годину не знає ніхто: ні анголи на небі, ні Син, – тільки Отець. Уважайте, чувайте й моліться: бо не знаєте, коли час той настане... А що вам Я скажу, те всім Я кажу: Пильнуйте” (Мр. 13: 32, 33, 37).
Ці слова нашого Господа аж ніяк не говорять, що ніхто, крім Отця, ніколи не знатиме Його часів та пір; тож це не доказує ні того, що тих часів та пір тепер не може знати наш Господь, ні того, що ми не можемо тепер їх знати. І сам факт, що весь нарис плану нашого [19] Отця, а також Його часи та пори є тепер ясно видимі, є сильним доказом того, що ми нині живемо в час кінця теперішнього панування зла і зоріння Тисячолітнього Дня, коли повинно збільшитись знання, а мудрі повинні зрозуміти (Дан. 12: 4, 10). Якби пророцтво ніколи не мало бути зрозумілим, то не було би логічної причини його давати.
Ці вислови Учителя показують, що Бог не виконує різних частин Свого плану невизначеним, випадковим чином, але що Він має встановлені та конкретні часи й пори для кожної риси Своєї великої праці. І Його безмежна сила та мудрість гарантують, що там не може бути жодної невдачі чи затримки.
Ці слова навівають також думку про те, що до того часу Отець нікому не об’явив часів та пір, пов’язаних з Його планами, навіть нашому Господу Ісусу. Існує загальне припущення, що наш Господь осудив вивчення та зацікавлення часами та порами і цими словами заборонив таке дослідження, але це далеко не так і є повною протилежністю правді. Його слова ясно показують, що хоч знання про часи та пори ще не було їм дане, все ж воно певного часу стане дуже важливим і тоді буде об’явлене тим, хто пильнує. Маючи на увазі той факт, що воно певного часу буде розпечатане і тоді стане дуже важливим, Він переконує їх “зважати” і не дозволяти байдужості запанувати над ними, але постійно “пильнувати”, щоб знати, коли прийде відповідний час.
Ті, котрі пильнували протягом віку, хоч і не бачили всього, чого очікували, були дуже благословенними і, так поводячись, тримались осторонь світу. Натомість ті, котрі житимуть у “відповідному часі” й покірно “пильнуватимуть”, дізнаються, побачать, “зрозуміють” і не залишаться в незнанні посеред чудових подій “жнива” цього віку. Той, хто в будь-якому часі занедбує пильнування, [20] втрачає благословення, якому Господь надавав великого значення, і показує себе або засліпленим забобонами через бога цього світу, або обтяженим справами цього життя й теперішніми інтересами, тим самим нехтуючи своєю обітницею повного посвячення Господу – в першу чергу шукати Царства та майбутнього життя.
Апостоли Петро й Павло звертають увагу на цю тему часів та пір. Ап. Петро заявляє (2 Петр. 1: 16), що ми не йдемо за хитро видуманими байками; що він на горі преображення бачив у образі славу майбутнього Царства Христа, коли у славному “видінні” оглядав Мойсея, Іллю та Ісуса в блискучих одежах. Мойсей представляє стародавніх гідних (Євр. 11: 38-40), котрі будуть земними представниками небесного Царства, Ілля ж представляє “переможців” цього Євангельського віку. Ця сцена являла собою повне провіщення “майбутньої слави”, коли терпіння заради праведності завершать вибір згідно з ласкою. Все ж ап. Петро навіть під час розповіді про своє видіння вказує на пророче свідчення, говорячи: “І ми маємо слово пророче певніше. І ви добре робите, що на нього вважаєте, як на світильника, що світить у темному місці, аж поки зачне розвиднятися” (2 Петр. 1: 19). Він добре знав, що всі пророцтва тоді не могли бути повністю зрозумілими, і тому заохочував святих до стану пильнування – пильнувати не небеса, а пильнувати виконання всього, що Бог говорив через святих пророків відносно реституції та “часів реституції”, які становлять таку велику та значну частину їхніх свідчень. Він запевняє нас, що пророцтво матиме для нас нові важливі правди протягом всього часу, аж до зоріння Дня.
Апостол говорить: “А про часи та пори, брати, не потрібно писати до вас, бо самі ви докладно те знаєте, що прийде день Господній [21] так, як злодій вночі. [Він прийде тихо, крадькома, і після його приходу протягом певного часу багато хто не знатиме, що він знаходиться вже в ньому.] Бо коли говоритимуть: “Мир і безпечність”, – тоді несподівано прийде загибель на них [несподівано, або негайно, порівняно з повільним процесом минулих шести тисячоліть, подібно як наш день названий швидким днем пари та електрики, – не так швидко, як блискавка, але швидко], як мука тієї, що носить в утробі, – і вони не втечуть! А ви, браття, не в темряві, щоб той день захопив вас, як злодій” (1 Сол. 5: 1-4).
Всі “брати” мають світильники, вірне пророче слово, згадуване ап. Петром як світло в темному місці; і коли вони перебувають у правильному стані як брати, як вірні, покірні і тихі дослідники Слова, вони ніколи не будуть в темряві: вони завжди матимуть правду, подану як харч у відповідну пору. Ніколи ті, котрі жили в повній згоді з Богом, не були залишені в незнанні про необхідну правду, щоб йти напомацки в темряві разом зі світом. Авраам і Лот знали про знищення Содому наперед. Бог сказав: “Чи Я від Авраама втаю, що Я маю зробити?” (1 М. 18: 17) Ной знав про потоп своєчасно, щоб збудувати ковчег, а також був поінформований про той день, коли повинен в нього ввійти. Також у першому приході Семен, Анна та мудреці зі Сходу знали, що повинні сподіватись Месії. До речі, сподівання тоді було загальнопоширеним (Лк. 2: 25-38; Мт. 2: 2; Лк. 3: 15). І якщо Бог так поступав з домом слуг, чи ж Він менше зробить для дому Синів? Наш Господь і Голова сказав: “Я вже не буду рабами вас звати, бо не відає раб, що пан його чинить. А вас назвав друзями Я, бо Я вам об’явив усе те, що почув від Мого Отця”. Безперечно, наш Господь у відповідному часі знатиме часи та пори, оскільки має виконати план, і якщо Він не змінився, то зробить ці плани відомими тим, хто Йому близький і задіяний в Його праці, – Його друзям, Його святим.
[22] Отже розум підказує нам, що точно так само, як написано: “Бо не чинить нічого Господь Бог, не виявивши таємниці Своєї Своїм рабам пророкам” (Амос. 3: 7), і що більшість з того, що Він їм об’явив, не було для них, а для нас, євангельської Церкви (1 Петр. 1: 12), точно так само вірні не будуть залишені в темряві, щоб не зуміти розпізнати день Господа, коли він прийде. Він не прийде для них, як злодій та сітка – несподівано, тому що вони будуть пильнувати і матимуть в той час відповідне обіцяне світло відносно цієї теми.
Апостол повідомляє, чому він робить таке незаперечне ствердження, що ви, брати, знатимете про часи та пори, коли прийде на те відповідний час, і не будете в темряві, говорячи так: “Бо ви всі сини світла й сини дня” (вірш 5). Такі є зачаті правдою і мають розвиватися через правду все більше і більше аж до досконалого дня, до якого вони належать (Як. 1: 18; Ів. 17: 17, 19).
Зауважте, як точно в цьому та інших віршах займенники ви і вас та вони і них розділяють класи, до яких вони стосуються, – святих і світ. Знання, яке матимуть святі в день Господа, є протиставлене незнанню з боку світу про значення та спрямування подій, що відбуваються: “Не потрібно писати до вас”. “Бо коли говоритимуть: “Мир і безпечність”, – тоді несподівано прийде загибель на них... і вони не втечуть! А ви, брати, не в темряві, щоб той день захопив вас, як злодій. Бо ви всі сини світла”. “Уважайте ж – сказав наш Господь, – на себе, щоб ваші серця не обтяжувалися ненажерством та п’янством, і життєвими клопотами, і щоб день той на вас не прийшов несподівано, немов сітка; бо він прийде на всіх, що живуть на поверхні всієї землі. Тож пильнуйте [пильнуйте себе і слово пророцтва], і кожного часу моліться, щоб змогли ви [23] уникнути всього того, що має відбутись, та стати перед Сином Людським” (Лк. 21: 34-36)!
Отже з цього випливає, що якщо Божа дитина, котра живе в день Господа, залишається в темряві чи незнанні щодо цього факту, вона мусить бути або пересиченою речами цього життя і оп’янілою духом світу, або обтяженою клопотами цього життя. В обох випадках вона байдуже занедбує пильнування зі своїм очищеним та сяючим світильником та з посудом з олією – тобто із Божим Словом в серці й розумі та з Духом Правди в собі.
Хоч багато чого, пов’язаного з часами та порами, як також і з деталями плану, було провіщено пророками, все ж вони визнавали своє незнання важливості пророцтв, які вони говорили (див. Дан. 12: 8; Єзек. 20: 49 (Кул.); Мт. 13: 17; 1 Петр. 1: 10-12). Виражені неясною та символічною мовою і пов’язані із ще майбутніми тоді подіями, вони були недоступні для зрозуміння. Отже, хоч вони і були записані наперед і дані як свідчення про Боже передбачення та впорядкування, вони призначались для навчання тих, хто мав жити у відповідний для їхнього виконання час, а не для тих, хто їх писав (Рим. 15: 4). Вони очікували відкриття різноманітних пов’язаних між собою рис божественного плану і людської історії, які, по Божій волі, повинно їх розкрити й збагатити терпеливих та шукаючих Божих дітей “своєчасною поживою” для години випробування й нужди у “злому дні” – дні горя, яким закінчиться цей вік, і посеред якого також починає зоріти нова ера й епоха.
Чудовий сучасний механізм, який добре служить для ілюстрації божественного влаштування пророчих часів, – це так званий секретний замок із годинниковим механізмом, яким користуються в деяких великих банках. Подібно як в інших секретних замках, ключ або ручка постійно залишається в замку. [24] Щоб його відкрити, необхідні певні особливі рухи ручки, відомі лише тому, хто знає його будову. В той же час найменше відхилення від правильного руху лише ускладнює справу, і відкрити замок набагато важче. Секретний замок із годинниковим механізмом має особливу властивість: завдяки встановленому всередині банківської скарбниці годиннику, її двері, зачинені ввечері, так надійно замкнені, що їх ніхто не в змозі відчинити аж до встановленої години наступного ранку – та й то лише у відповідь на правильно набраний шифр, на який був поставлений замок.
Так само наш Небесний Отець на час ночі закрив і запечатав багато рис Свого плану Своїм великим годинниковим замком, який був поставлений так, щоб запобігти їхньому відкриттю до “призначеного часу” – до ранку великого дня реституції. І тоді Помазанець Єгови, “що має ключа” і знає шифр, яким він був закодований, “відчиняє і ніхто на зачинить” (Об. 3: 7). Він відчиняє нам, даючи необхідну інформацію, як повинні вживати ключ пророцтва ті, що бажають віднайти скарби безмежної мудрості. І ми можемо відчиняти скарби божественної мудрості вже тепер, тому що надійшла ранкова година – хоча й рання і ще не освічує світу. Ці скарби будуть відчинені для нас лише через старанне дотримання інструкцій і використання ключа відповідно до шифру, встановленого великим Конструктором.
Фактично, ця ілюстрація підходить до цілого Божого плану у всіх його частинах: кожна риса правди і кожне пророцтво є лише частиною одного великого шифру, який може бути відкритий тепер, оскільки вже ранок – оскільки засуви великого годинникового замка вже усунені. І цей великий шифр, один раз відкритий, повністю і велично виявляє безмежні скарби божественної мудрості, справедливості, любові та сили. Той, хто відкриває, дійсно пізнає Бога, як ніколи перед тим.
[25] Тому давайте досліджувати Писання в дусі пошани, щоб ми могли дізнатись, що Бог бажає показати нам відносно Його часів та пір. А оскільки важливі обриси Свого плану Він вчинив недавно такими чіткими, то ми цілком логічно можемо сподіватись, що настав Його відповідний час, щоб вести нас до знання Його часових особливостей. В минулому часи та пори були розумно заховані, і завдяки тому святі були збережені від знеохочення, оскільки ще довго було чекати. Але, в міру наближення плану до його славного завершення, привілей святих – знати його, щоб вони могли піднімати свої голови і радіти, знаючи, що їхнє визволення наблизилось (Лк. 21: 28). Об’явлення часу в “час кінця” для святих буде настільки корисним і стимулюючим, наскільки його передчасне об’явлення не приносило би користі та знеохотило б.
Ясно, що наш Бог є Богом порядку. Все, що Він робить, є у відповідності із точно складеним заздалегідь планом; і Його призначені часи та пори не є дріб’язковою чи маловажною частиною того плану. Зауважте, що Ісус народився своєчасно: “Як настало ж виповнення часу, Бог послав Свого Сина” (Гал. 4: 4). Не раніше, не пізніше, а якраз, коли виповнився час. Перша проповідь нашого Господа була на тему часу: “Прийшов Ісус... і проповідував... і говорив: “Збулися часи... Покайтеся і віруйте в Євангелію” (Мр. 1: 15). “Христос... своєї пори помер” (Рим. 5: 6). “Третього дня Він воскрес [у відповідний час] за Писанням” (1 Кор. 15: 4). Під час Його місії вороги не раз шукали нагоди, щоб схопити Його, але сказано, що вони не змогли, “бо то ще не настала година Його” (Ів. 7: 30).
Пророцтва часу не були дані, щоб лише заспокоїти цікавість, але щоб дати змогу досліднику Слова розпізнати передвіщені події, коли прийде відповідний час. Наприклад: хоч пророцтво і вказало на час та спосіб першого приходу, [26] все ж воно залишалось незрозумілим, доки не прийшов Христос; і тоді воно допомогло тим, котрі пильно вивчали Писання, признати людину Ісуса як Христа, посланого Богом згідно з призначенням і пророцтвом. І так само пророцтва, що вказують на час та спосіб другого приходу, повинні стати зрозумілими близько часу цієї події, щоб допомогти нам розпізнати Його день, коли він прийде, а також його порядок подій і обов’язки того часу. Неможливо уважно читати Писання Старого Заповіту і не помітити тієї уваги, що приділяється датам, і тої великої докладності, якою відзначаються деякі з них, – навіть до дня, хоч досить часто вони пов’язані з дуже незначними на вигляд подіями. Але ретельний дослідник переконається, що ці різноманітні дати й хронологічні посилання є ланками чудового ланцюга доказів, який з великою точністю особливо вказує на дві найпомітніші та найважливіші події в історії світу, а саме: на перший і другий прихід Відкупителя й Господа світу і на важливі пов’язані з цим справи.
Факт, що більшість християн байдужі до цих речей, не є причиною, щоб ті, котрі люблять Його з’явлення і бажають бути визнаними Ним, впадали в подібний стан літеплості.
Слід пам’ятати, що тілесний Ізраїль, за винятком Божих “приятелів”, спіткнувся і не зрозумів часу своїх відвідин (Лк. 19: 44), і що пророк провістив спотикання обох домів Ізраїлю – номінального юдейського і номінального християнського (Іс. 8: 14). Лише “останок” при закінченні, тобто в жнивах кожної епохи готовий прийняти й оцінити своєчасні правди і, завдяки цьому, отримати особливі привілеї та благословення зоріючої епохи. Тому кожному окремому християнину при закінченні цього віку залишається лише дбати, щоб він був одним із “останку”, а не одним із [27] млявої, апатичної і байдужої більшості номінальної християнської церкви, яка обов’язково спіткнеться, про що було провіщено Пророком, нашим Господом та апостолами, як також самою поведінкою тілесного Ізраїлю, який був визнаний її тінню, або образом.
Хоч пророцтва часу у свій властивий час нестимуть велику користь, показуючи різноманітні особливості Божого плану відносно жнива і т.п., в дійсності знання способу приходу і з’явлення нашого Господа є дуже потрібним. Цьому необхідно приділити надзвичайно пильну увагу у відповідному для цього місці. А за всім цим знанням мусить стояти святість і покора, які повинні торувати шлях для його прийняття, допомагаючи Божій дитині усувати зі свого серця упередження й старанно шукати те, що було об’явлене. Так було при першому приході: лише щирі, посвячені й покірні особи розпізнали час і спосіб. Світські, обтяжені та самодостатні не помітять ні пророцтв, ні знаків часу, котрі їх виконують, аж доки не мине жниво і не закінчиться літо особливої ласки.
В кінці, чи під час “жнива”, Юдейського віку правдиво покірні та щирі “справжні ізраїльтяни” перебували в стані очікування, який дуже відрізнявся від стану людей гордих, самовпевнених, поглинутих земними інтересами та справами; отже ці перші не тільки були більш готовими прийняти Божий план таким, як Він його впорядкував, але і були більш готовими слухати й досліджувати правду, як тільки з нею стикались. І наш Господь, відхиляючи самовдоволені, придирливі зачіпки фарисеїв за допомогою незрозумілих та ухильних відповідей, присвячував багато часу та старань, щоб зробити правду зрозумілою та простою для покірних і щирих її шукачів (Мт. 13: 10-17; 16: 1-4; Мк. 7: 1-23; Лк. 18: 18-30; Ів. 1: 45-51; Лк. 24: 13-32 і 33-49; Ів. 20: 24-28; 21: 1-12). Горді та самовдоволені, а також всі, хто за ними слідував, спіткнулись (Мт. 15: 14), тоді як покірні й [28] голодні правди щиро нею цікавились (Мт. 13: 36; Мк. 4: 10). І таким Господь пояснював неясні вислови, кажучи: “Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а тим, що за вами [несправжнім ізраїльтянам], усе відбувається в притчах, щоб оком дивились вони – і не бачили, вухом слухали – і не зрозуміли”.
Отже, це також відбувається в кінці цього віку. Правда усюди відділяє щирих та покірних і веде їх вперед до знання, яке тепер для таких є своєчасним, зміцнюючи і просвічуючи їх, щоб вони не могли спіткнутись разом із масами номінальних християн. В той же час байдужі та самовдоволені відкидають своєчасну тепер правду, оскільки засліплені власним невластивим станом серця. Тож вони будуть відкинуті Господом як такі, що негідні стати Його Нареченою (Еф. 4: 1; 1 Кор. 9: 27).
Серйозною помилкою, якої багато хто припускається, є думка, що знання Божих справ та планів є маловажним; що Бог вимагає тільки чесноти християнського характеру; і що вони можуть бути найкраще збережені завдяки незнанню. Писання представляє цю справу цілком інакше! Воно радить нам не тільки розвивати позитивні риси християнського характеру, але й постійно підтримувати такий стан серця, який допоможе нам розпізнати правду – особливо велику правду Господньої присутності у властивому часі, – коли відбуваються певні зміни епох. Знання епохальної правди є таким же важливим в кінці цього віку, як було в кінці Юдейського віку. Ті, котрі не розпізнали своєчасної тоді правди, не одержали і своєчасних тоді милостей. І саме так відбувається в кінці цього віку: ті, хто не може розпізнати своєчасної тепер правди, будучи засліпленими невірою та світовим духом, не можуть отримати особливих милостей, своєчасних тепер. Вони не є переможцями і, значить, не є гідними бути Нареченою Христа й одержати славний спадок [29] святих як Його співспадкоємці. Правда в цьому віці, у несприятливих умовах для її прийняття, стає випробуванням нашої вірності Богу, і тому вона, як серп, відділяє гідних від негідних – пшеницю від куколю.
Із дослідженням пророчих часів пов’язане почуття відрази з причини їхнього неправильного трактування в минулому “Другими адвентистами” та іншими, а також через подальшу неспроможність усвідомити події, виконання яких очікувалось у призначений час. Але ми бачимо, що навіть це було частиною Божого плану, щоб зробити цю тему неясною для всіх, окрім класу, для якого вона була призначена, дозволяючи на презирства та насмішки, які її супроводжували, і, тим самим, не даючи мудрим та обачливим того світу її зрозуміти (Мт. 11: 25). Ми не сумніваємось, що це було такою ж значною частиною божественного плану, як і послання Ісуса в Назарет, погорджене місце, бо “Він Назарянин буде званий” (Мт. 2: 23), хоч в дійсності Він народився в почесному місті Віфлеєм. Як мудрі та обачливі того світу казали того дня: “Та хіба ж може бути з Назарету що добре?” – так і сьогодні. Коли згадується пророчий час або щось пов’язане із Господнім другим приходом, багато хто кричить: “Адвентист!” – немовби кажучи: “Та хіба ж може бути з Адвентизму що добре?” – хоч вони і визнають, що багато пророцтв про час ще не виконались і що другий прихід Христа є найважливішою темою Писання.
Ми дуже прихильно ставимося як до перших адвентистів (юдеїв), так і до других адвентистів, хоча лише одиниці з тих чи інших зрозуміли ті правди, які вони так близько передчували, однак не зуміли збагнути, будучи засліплені хибними сподіваннями. Нашим друзям адвентистам не вдалось розпізнати ні способу, ні цілі повернення Господа, так як навчає Святе Письмо, тому вони не сподіваються “бачити Його, як Він є”, а як Він був. Вони вважають, що мета Його приходу – це наповнити серця всіх людей, за винятком святих, тривогою та жахом; що Його ціллю є зібрання вибраних, [30] знищення решти людства й спалення світу. Маючи такі уявлення, вони вживали пророцтва часу як батіг, щоб бити й заганяти світ до Бога. Але світ холодно дивився і говорив, що вони є нерозумними ентузіастами, і якщо Бог існує, то Він, безперечно, набагато розумніший і більш справедливий від цього. Зневага світу ставала дедалі сильнішою, коли час від часу вони провіщали руїну матерії та знищення світів і коли час від часу їхні передбачення зазнавали краху. І тепер сама згадка про пророчий час сприймається в загальному із скептичною посмішкою або з відкритим презирством навіть християнами, котрі добре знають, що пророцтво і хронологія складають значну частину Божого об’явлення.
Але благословенний є той,
“Хто стійко переносить світу погляди похмурі,
Уваги не звертає на зневаги й сміх його,
Кого не можуть потопити океани горя й бурі
І хитрість сатани не в силі обмануть кого”.
Але Бог приготував пророцтва часу не з такою метою, і Він не старатиметься навернути світ саме таким способом, тому що Він шукає таких шанувальників, котрі поклонялись би Йому в дусі та правді (Ів. 4: 23), а не таких, котрі служили б Йому через страх. Якби Бог запланував привести людей до послуху через страх, то Він мав би придумати якийсь успішніший метод, ніж провіщення часу – що доказали наші приятелі адвентисти. Пророчий час був даний не для залякування світу – і в жодному сенсі не для світу, – а щоб просвітити, підкріпити, потішити, підбадьорити і вести Церкву в тривожні часи кінця віку. Тому й написано: “І цього не зрозуміють усі несправедливі, а розумні – зрозуміють”. Для таких це стає їжею у відповідну пору, і це разом з іншою їжею зміцняє тих, хто її вживає; так що вони зможуть “дати опір дня злого” – дня горя, який завершить цей вік. Це допоможе їм [31] зрозуміти чудові події, що відбуваються навколо них; отже вони ніколи не будуть переповнені страхом та жахом, ні не будуть поглинуті планами та фальшивими теоріями – так званою фальшивою наукою, – на які цей день буде багатим. Крім того вони можуть знаходитись у поглинаючому вогні [горі] як свідки для Бога та Його плану, як вчителі людей, вказуючи на славний результат плану Єгови і піднімаючи прапор над народами (Іс. 62: 10).
Саме це є метою пророцтва часу, і як важливо, як необхідно, щоб Божа людина в цей час була досконала і до всякого доброго діла готова. Без цих пророчих часових доказів ми могли би бачити події цього Господнього Дня, але не могли би знати ні про них, ні про наші привілеї та обов’язки в ньому. Отже нехай ніхто із дійсно посвячених осіб не легковажить цими пророчими свідоцтвами щодо часу, які були призначені для керівництва нашими словами й нашими діями в ранньому зорінні Тисячолітнього Дня – ще перед сходом сонця, ще коли світ і номінальна церква сплять, перебувають у незнанні та не звертають уваги на епохальні зміни, які тепер відбуваються. Ці пророчі часові докази були в значній міри Божими засобами, щоб звернути більшу і пильнішу увагу автора на інші риси божественного плану. Зосереджена на них увага повинна приносити досліднику постійну користь, не лише інформуючи його про “теперішню правду”, але також додаючи сили й життєвої дійсності всім правдам Святого Письма, надаючи доказ, що всі Божі плани співпрацюють разом як в часі, так і в різновиді для досягнення Його славних намірів.
Провал провіщень адвентистів, котрі намагались встановити дату спалення світу і т.д., більше стосувався характеру очікуваних подій, ніж часу. Подібно до юдеїв вони помилились, сподіваючись невластивих речей у властивому часі. Це було другою причиною їхньої неспроможності ясно зрозуміти правду; першою ж причиною цього був факт, що тоді [32] ще не був час на ясніше її відкриття. І все ж це був час для спонукання святих, щоб вони сподівались Господнього з’явлення, – час для виходу назустріч Нареченому і час для розчарування ще перед Його дійсним приходом, що було показано в притчі нашого Господа про десять дів, і що детальніше буде представлене пізніше. Як показано в попередньому томі, вогонь, що має знищити землю в День Господа, є символічним, а не буквальним. І в наступних розділах буде показано, що застосування деяких пророцтв часу, які адвентисти відкинули як невдачу, не були невдачею, а були правильними, і що вони чітко виражають символічний вогонь цього часу, який вже розгоряється.
Адвентисти, заклопотані очікуванням буквального спалення землі, намагались втиснути всі пророчі періоди в межі одного звичайного дня – так, двадцятичотирьохгодинного дня. Цим вони пішли проти деяких пророцтв, щоб підігнати і з’єднати їх з іншими. Але ясніше бачення божественного плану виявляє нам тепер досконалу гармонію різноманітних пророцтв часу, і тому немає жодної необхідності перекручувати чи підтасовувати якесь із них, щоб воно пасувало до інших пророцтв. Починаючи в наступних розділах дослідження головних пророцтв, ми не створюємо теорії, щоб потім намагатися підпорядкувати їй всі пророчі періоди, але старанно просліджуємо кожний період до його закінчення і тоді з’єднуємо разом теорію чи план, вказаний таким чином великим Об’явником таємниць. Стане зрозумілим, що порядок і гармонія Божого плану є так само очевидні в його часах та порах, як і в чудових особливостях того плану, розглянутих у попередньому томі та проілюстрованих на Карті Віків. І коли великий годинник віків пробиватиме години, вказані на пророчому циферблаті, то провіщені події, без сумніву, слідуватимуть так, як Бог їх провістив.