РОЗДІЛ VIII ІНШІ ВАЖЛИВІ ОБРАЗИ

Стовпи на подвір’ї – Білі запони – Срібні гачки – Стовпи дверей “Святині” і “Святого Святих” – Золотий Стіл – Золотий Свічник – Позаобразні священики, які бачать глибокі речі, і левити, які їх не бачать – Золотий Жертовник – Ковчег Заповіту у “Святому Святих” – Його вміст, значення вмісту – Вблагальня – Два Херувими – Бездоганний священик – Таємниця, захована від віків

У попередньому описі ми свідомо пропустили пояснення деяких цікавих подробиць, які тепер можна краще зрозуміти тим, хто завдяки уважному вивченню отримав чітке уявлення про загальний план Намету, його служіння і образне значення.
Стовпи, які стояли на “Подвір’ї” і підтримувальні білі запони, представляли виправданих віруючих (“Подвір’я”, як ми вже бачили, представляло виправданий стан). Стовпи були з дерева (матеріалу, що псується), з чого виникає, що клас, образно показаний тут, насправді не є досконалим як людські істоти. Оскільки людська досконалість образно представлена міддю, ці стовпи повинні були бути або з міді або покриті міддю, щоб представляти справді досконалих людських істот. І хоча вони були з дерева, їх вставляли в мідні підстави, що навчає, що [114] їхнє становище, навіть якщо вони недосконалі, є становищем досконалих людських істот. Неможливо більш виразно представити виправдання вірою.
Біла запона, яку підтримували ці стовпи і яка утворювала “Подвір’я”, добре ілюструвала те саме виправдання, тобто чистоту. Таким чином, виправдані особи повинні постійно показувати світу (“Табору”) чисте полотно, яке представляє праведність Христа, їхнє покриття.
Срібні гачки, якими запона трималася на стовпах, символізували правду. Срібло є загальним символом правди. Виправдані віруючі, представлені в стовпах на “Подвір’ї”, можуть дійсно і по праву стверджувати, що праведність Христа покриває всі їхні недосконалості (2 М. 27: 11-17). До того ж вони можуть триматися свого виправдання тільки за допомогою правди.
Стовпи дверей при вході до “Намету” (при “вході” до “Святині”) були закриті першою “Завісою”. Вони повністю відрізнялися від стовпів на “Подвір’ї” і представляли “Нові Створіння в Христі” – посвячених святих. Різниця між ними і стовпами на “Подвір’ї” представляє різницю між станом виправданих віруючих і станом освячених віруючих. Ми вже бачили, що посвячення до смерті виправданої людини є шляхом до “Святині” – переходом через смерть людської волі, плотського розуму, через першу завісу. Отже, ці стовпи повинні ілюструвати саме таку зміну, що вони й роблять, адже вони були покриті золотом, яке є символом божественної природи. Факт, що вони були вставлені в підстави з міді, представляло те, яким чином “ми маємо скарб цей [божественну природу] у посудинах глиняних” (2 Кор. 4: 7), тобто, що наша нова природа все ще заснована і спочиває на нашому виправданому людському стані. Це, пам’ятаймо, точно відповідає символіці “Святині” – нашого місцезнаходження, тобто становища, як Нових Створінь, однак ще не вдосконалених (2 М. 26: 37).
[115] Стовпи дверей “Святого Святих” знаходилися безпосередньо за другою “Завісою” і представляли тих, які повністю минули плоть (завісу) і увійшли до досконалості духовного стану. Ці стовпи були зроблені так, щоб ілюструвати це якомога повніше. Покриті золотом, яке представляє божественну природу, але вже не вставлені в підстави з міді (вже не залежні від жодних людських умов), вони були вставлені в підстави зі срібла (дійсності, правди, достовірності), немовби кажучи: “Коли ви увійдете за цю завісу, ви будете досконалими – дійсно, справді Новими Створіннями” (2 М. 26: 32).
Золотий Стіл у “Святині”, на якому знаходилися показні хліби, представляв Церкву в цілому, включаючи Ісуса і апостолів – усіх освячених у Христі, які служать, “держачи слово життя” (Фил. 2: 16, Турк.). Велика праця справжньої Церкви в цьому віці полягала в тому, щоб годувати, зміцняти і освічувати всіх, хто входить у духовний стан на основі угоди. Наречена Христа повинна себе приготувати (Об. 19: 7). Свідчення світу в нинішньому віці є до деякої міри другорядним і супутнім. Повне благословення світу настане “у своєму часі” в Бога, після закінчення Євангельського віку (позаобразного Дня Примирення з його жертвами за гріх).
Золотий Свічник, семираменний, який стояв навпроти Золотого Столу і освітлював усе у “Святині”, був зі золота – кутої роботи з одного шматка. Він мав сім рамен, на кожному з яких була чашечка, що в сумі давало сім чашечок – повне, досконале число. Це представляло повну Церкву, починаючи з Голови, Ісуса, і закінчуючи останнім членом “Малої Черідки”, яку Він вибирає з-посеред людей для участі в божественній природі (золоті). Наш Господь каже: “А сім свічників, що ти бачив, то сім Церков” (Об. 1: 20), – в сумі одна Церква, сім етапів розвитку якої було показано символічно в семи зборах Малої Азії (Об. 1: 11). Так, [116] цей свічник представляв усю Церкву Первороджених (не номінальну, а правдиву, Церкву, імена якої написані на Небесах), справжніх носіїв світла, “Царське Священство”.
Форма цього витвору була прегарна: плід і квітка, плід і квітка, почергово, представляли правдиву Церкву – прекрасну і в той же час повну плодів від початку до кінця. Чашечка на верхівці кожного рамена була виконана у вигляді мигдалю, значення якого ми дізнаємося, коли розглядатимемо значення Ааронової Палиці.
Для отримання світла з чашечки використовували оливкову олію (“товчену”, тобто рафіновану), і в чашечках постійно було запалене світло. Ця олія була символом святого Духа, а світло від неї представляло святе просвітлення, дух правди. Користь від цього світла мали тільки священики, бо ніхто інший не мав права ні бачити його, ні користуватися ним. Ось так був представлений дух, розум, Бога, даний Церкві, щоб її просвітити стосовно Божих глибин, повністю прихованих від тілесної людини (1 Кор. 2: 14), навіть якщо вона віруюча – виправдана (левит). Нікому, окрім дійсно посвячених, “Царського Священства”, не дозволяється зазирнути углиб на це світло, заховане в “Святині”. Священики (посвячене Тіло Христа) завжди мають доступ до “Святині”: це їхнє право і привілей, і це для них (Євр. 9: 6). Клас левитів не може зазирнути туди з причини завіси людського мислення, яка розділяє його і святі речі, і єдиний спосіб усунути її – повністю посвятити і пожертвувати людську волю і природу.
Кожен ранок і кожен вечір Первосвященик (Аарон, а пізніше його сини, спадкоємці на цій посаді) повинен був очищати світло і поповняти олію (2 М. 27: 20, 21; 30: 8). Так і наш Первосвященик щодня наповнює нас дедалі більше [117] розумом Христа, очищаючи від гару старої природи гніт, за допомогою якого діє святий Дух.

Чи не приводить нас іноді в спантеличення запитання, чому деякі релігійні люди не можуть бачити нічого, окрім тілесних речей, не можуть вникнути в глибші духовні істини Слова? Чому вони можуть бачити реституцію тілесних людей, але не можуть бачити божественного, небесного поклику? Так от, ці уроки Намету показують нам, чому це так. Вони є братами по виправданню, з “дому віри”, але не братами в Христі, оскільки не посвячені повністю, не пожертвувані. Вони – левити, які знаходяться на “Подвір’ї”. Вони ніколи не посвятилися як священики, щоб пожертвувати своїми людськими правами і привілеями, тому не можуть увійти до “Святині”, не можуть бачити того, що приготовано тільки для священицького класу. “Чого [людське] око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його! А нам [тим, які через посвячення стали “Новими Створіннями”, покликаними стати “учасниками Божественної природи” (Турк.)] Бог відкрив це Своїм Духом [світлом чашечки], усе бо досліджує [виявляє] Дух, навіть [приховані] Божі глибини” (1 Кор. 2: 9, 10).
Номінальна Церква завжди містила в собі обидва класи виправданих і посвячених – левитів і священиків, – а також лицемірів. У листах апостола Павла деякі місця адресовані виправданому класу (левитам), не повністю посвяченим. Так він пише галатам: “А ті, що Христові Ісусові, розп’яли вони тіло з пожадливостями та з похотями” (Гал. 5: 24). Тим самим він дає зрозуміти, що тільки деякі з них відгукнулися на Євангельський поклик жертвувати собою – розпинати плоть.
Так само він звертався до римлян (12: 1): “Тож [118] благаю вас, браття [віруючі – виправдані вірою в Христа, левити], через Боже милосердя [показане через Христа в нашому виправданні], повіддавайте ваші тіла на жертву живу [посвятіться повністю, стаючись священиками], святу, приємну Богові”. Усі, які у своєму серці відкидають гріх і приймають Божу благодать у Христі, виправдовуються дарма через віру в Ісуса: Бог приймає їх як умовно безгрішних, святих. Вони жертвують собою, і Бог виразив готовність прийняти їхні приношення через Христа в цьому Дні Примирення (Євангельському віці), поки не збереться повне вибране число царського священства. “Ось тепер – час сприятливий” (Хом.) – час прийняття таких приношень. Дійсно, як ми щойно побачили, Бог прийматиме жертви від світу, тому єдино вірний шлях для всіх повсякчас: віддавати Господу своє куплене існування. Натомість після завершення цього віку нікому не буде дозволено жертвувати собою до смерті, щоб страждати, оскільки такого роду жертви будуть неможливими після запровадження нового віку і його постанов.
Здається, велика частина осіб у ранніх Церквах (і ще більше зі сучасної світської мішанини, заплутаного “Вавилону” нинішніх днів) не була посвячена до смерті і, відповідно, не належала до позаобразного “царського священства”, а була просто левитами, які проводили служіння, яке стосувалося Святилища, але не жертвували собою.
Дивлячись у минуле на образ у Законі, бачимо, що до цієї образної служби було призначено 8 580 левитів, тоді як для образного жертвування призначалося тільки п’ять священиків (4 М. 4: 46-48; 2 М. 28: 1). Можливо, що це, як і багато інших особливостей “тіні”, призначалося для ілюстрації співвідношення виправданих віруючих, які жертвують собою, посвячених. Хоча сьогодні номінальна Церква налічує мільйони членів, проте, враховуючи лицемірів і те, що на кожних 1 700 позосталих лише один вважається живою жертвою (хоча це мала, [119] але вірна пропорція судячи з образу), стає цілком очевидним, що Господь не помилився, коли сказав, що тих (“Царського Священства”), хто отримає Царство, буде “Мала Черідка” (Лк. 12: 32). А якщо згадати, що двоє з п’яти священиків були знищені Господом (символізуючи смерть* недбалих і невірних священиків), то зрозуміло, що співвідношення 3 священики до 8 580 левитів складає тільки 1 до 2 800.
-------------------
*Ще більше усвідомлюючи, наскільки високий рівень характеру вимагається від тих, кому коли-небудь належить отримати вічне життя на будь-якому рівні, і як мало тих, хто серйозно визнає (чи намагається визнавати) досконалу любов як керівний принцип у своєму житті, ми мимоволі запитуємо, чи не мав наміру Господь використати знищення двох синів Аарона як образ, щоб показати образно велике число посвячених і зачатих Духом, які не зуміли досягти необхідного високого критерію в серці і, в результаті, не будуть гідні ніякого життя, а, навпаки, підуть у забуття – на Другу Смерть.
-------------------
Факт, що ми бачимо віруючих, які намагаються позбутися гріхів, сам по собі ще не доказ того, що вони – “священики”; адже левити, як і священики, повинні практикувати “обрізання серця” – “тілесної нечистості [гріха] позбуття”. Усе це символічно було показано в умивальниці з водою на “Подвір’ї”, в якій умивалися священики і левити. Також дух покори, доброти, милосердя й моральності не завжди є показником посвячення Богу. Такі якості притаманні досконалій тілесній людині (образу Бога), і, буває, їм вдається частково уціліти в процесі гріхопадіння. У номінальній Церкві такі прояви нерідко сприймаються як докази повного посвячення.
Навіть якщо ми бачимо віруючих, як показують самозречення в деякій добрій справі політичної або моральної реформи, це ще не доказ посвячення Богу, хоча це доказ посвячення справі взагалі. Посвячення Богу немовби промовляє: “У будь-якій справі скрізь «Твою волю чинити, мій Боже, я хочу»; нехай буде воля Твоя по-твоєму”. Тоді посвячення Богу підштовхне нас до дослідження Його плану, відкритого в Його Слові, щоб нас вжито і щоб ми віддали себе для Нього і в Його службі згідно з планом, який Він влаштував і відкрив.
Тому не дивуйтесь, що так мало тих, кому довелося побачити чудову красу усередині Намету. Її можуть бачити тільки священики. [120] Левити можуть знати про неї тільки з опису. Вони ніколи не бачили прихованого там світла і краси; вони ніколи не їли “показних хлібів”, ніколи не приносили приємного кадила на “Золотому жертовнику”. Щоб насолоджуватися усім цим, вони повинні пройти “Завісу” – увійти до повного посвячення Богу у вигляді жертви в День Примирення.
Золотий Жертовник у “Святині”, судячи зі всього, представляв “Малу Черідку”, посвячену Церкву в нинішньому стані жертвування. Від цього жертовника піднімається запашне кадило, приємне Богові через Ісуса Христа, – охоче служіння священиків: їхня хвала, їхня охоча слухняність, тобто все, що вони роблять для Божої слави. Хто таким чином приносить кадило, приємне Богові (1 Петр. 2: 5), той приходить дуже близько до свого Отця – до “Завіси”, що відділяє від “Святого Святих”. І якщо в них є прохання, то ці прохання можуть бути принесені разом з кадилом – “багато кадила... [і] молитов усіх святих” (Об. 8: 3). Молитви таких священиків Бога дієві. Наш Господь Ісус постійно тримав кадило на вогні, тому міг сказати: “Я знаю, що Ти завжди почуєш Мене” (Ів. 11: 42). Так само священики, “члени Його Тіла”, завжди будуть вислухані, якщо постійно приносять кадило віри, любові та слухняності Богу. Ніхто не може сподіватися бути вислуханим, якщо він не тримається своєї угоди: “Коли ж у Мені перебувати ви будете, а слова [вчення] Мої позостануться в вас, то просіть, чого хочете, і станеться вам” (Ів. 15: 7). У цьому вірші виразно підкреслена необхідність в ясному розумінні вчень Христа як путівника для наших прохань і сподівань, щоб ми не “прохали на зле” і всупереч Божому плану. Проте на це рідко звертають увагу.
На основі образів, розглянутих попередньо, ми змогли дізнатися [121] дещо про славу “Святого Святих” (досконалого, божественного стану), до якого жодна людина не може наблизитися (1 Тим. 6: 16), але до якого остаточно увійдуть “Нові Створіння в Христі Ісусі”, які стали учасниками божественної природи, коли завершиться приношення кадила усім Тілом Христа, “Царським Священством”, і коли хмара пахощів проникне перед ними в присутність Єгови, щоб вони могли жити за “Завісою”, приємні Богу через Ісуса Христа, свого Господа.

Ковчег Заповіту, або “Ковчег Свідоцтва”, був єдиним предметом у “Святому Святих” (Див. Євр. 9: 2-4 і виноску в Diaglott). З його назви видно, що він ілюстрував втілення плану Єгови, який Він поклав у Собі ще перед початком творення, – перед початком хоча б часткового розвитку цього плану. Він представляв вічну мету Бога – Його одвічний задум обдарувати людство багатством благодаті у Христі (Голові й Тілі) – “Таємницю приховану”.* Таким чином, він представляє Ісуса Христа і Його Наречену, “Малу Черідку”, учасників божественної природи, наділених силою і великою славою в якості нагороди нашого високого поклику – радості, представленої нашому Господу й усім членам Його Тіла.
------------------
*Виклади Святого Письма, том I, розділ V.
------------------
Як вже згадувалося, це була прямокутна скриня, покрита золотом, яке представляє божественну природу, даровану прославленій Церкві. Вона містила дві Таблиці Закону (5 М. 31: 26), розцвілу Ааронову Палицю (4 М. 17: 8) і Золоту Посудину з Манною (2 М. 16: 32). Закон показував, як Христос повністю задовольнить усі вимоги досконалого Божого Закону і те, що до Нього (виконавця Закону) перейде законна влада.
Праведність Закону дійсно виконалася в нашому Голові і умовним чином виконалася в усіх Нових [122] Створіннях у Христі, “які ходять... не за тілом, а за духом”, тобто ходять, слухаючись нового розуму (Рим. 8: 1). Немочі (свого часу покриті нашою ціною викупу) старої природи, яку ми щоденно розпинаємо, вже не ставляться нам як Новим Створінням за провину, поки ми перебуваємо в Христі.
Якщо написано, що “виправдання Закону звершилося в нас” (Рим. 8: 4, Гиж.), це означає, що мета нашого шляху (досконалість) нам приписана, тому що ми ходимо за цією дійсною досконалістю, тобто прямуємо до неї. І коли ми досягнемо її, це буде стан “Святого Святих”, представленого Ковчегом Заповіту.

“Розцвіла Ааронова Палиця” (Євр. 9: 4) показувала відбірний характер усього Тіла Христа як членів “Царського Священства”. Читаючи XVII розділ 4 Книги Мойсея, бачимо, що розцвіла палиця Аарона означає прийняття Єговою Аарона і його синів (образного Священства, яке представляє Христа і Церкву) – єдиних, хто може обіймати священицьку посаду посередника. Отже, ця палиця представляла прийняття “Царського Священства” – Христа, Голови і Тіла. Палиця розцвіла і принесла плоди мигдалю. Особливість мигдалевого дерева в тому, що плодоносні бруньки з’являються раніше листя. Так і з “Царським Священством”: воно жертвує собою, тобто починає приносити плоди, ще перед тим, як з’явиться листя визнання.
Золота Посудина з Манною представляла безсмертя, як одну з речей, якою володіє Христос Божий. Немає сумніву, що наш Господь Ісус посилався саме на це, коли казав: “Переможцеві дам їсти приховану манну” (Об. 2: 17).
Манна була хлібом з неба для того, щоб втримувати Ізраїль при житті. Вона представляла живий хліб, який Бог постачає світу через Христа. І так як [123] ізраїльтянам треба було назбирати цієї манни щодня, щоб не відчувати нестачі і не голодувати, так і світу треба буде постійно шукати засіб поповнення життя і благодаті, якщо він хоче жити вічно.
Але тим, які стають співспадкоємцями Христа, членами Помазаного Тіла, Бог робить особливу пропозицію надзвичайного сорту манни (такої ж, однак відмінної від тієї, яка дається іншим) – “прихованої манни”. Особливістю цієї посудини манни було те, що манна не псувалася, що прекрасно ілюструє безсмертний, нетлінний стан, обіцяний усім членам “Насіння”, яким є Церква. Манна, яка живила і підтримувала життя Ізраїлю, не була нетлінною, тому її слід було збирати щодня. Так і всі слухняні з людства, які колись будуть визнані справді ізраїльтянами, отримають вічне життя. Але це життя існуватиме на умовах, і його потрібно буде підтримувати і оновлювати. Проте “Мала Черідка”, яка в нинішніх несприятливих умовах є вірними “переможцями”, отримає нетлінну частку – безсмертя* (Об. 2: 17).
----------------
*Виклади Святого Письма, том I, стор. 185.
----------------
Ось так в золотому Ковчегу була представлена слава, яка відкриється в божественному Христі: у розцвілій Палиці – обране Богом священство; у Таблицях Закону – праведний Суддя; у нетлінній Манні в золотій посудині – безсмертя, божественна природа. Зверху цього Ковчега у вигляді кришки, верхівки, було:
“Віко” (“Очищення”, Турк.) – плита з суцільного золота, на обох кінцях якої були викуті два херувими з того ж шматка металу. Їхні крила здіймалися вгору, немов готувалися до польоту, а обличчя дивилися вниз до середини плити, на якій вони знаходилися. Яскраве світло між херувимами на “Віку” представляло присутність Єгови.
Як Ковчег представляв Христа, так “Віко”, світло Слави і Херувими разом представляли Бога [124] Єгову: “Голова ж Христові Бог” (1 Кор. 11: 3). Як Христос, так і Єгова представлений тут предметами, які ілюструють прикмети Його характеру. Світло, назване “Славою Шехіна”, представляло самого Єгову, Світло Всесвіту (як Христос є Світлом світу). Про це широко свідчать багато віршів Писання. “Ти,.. що сидиш між херувимами, явись у сяєві!” (Пс. 80: 1 (Кул.); 1 Сам. 4: 4; 2 Сам. 6: 2; Іс. 37: 16).
Людям неможливо знайтися у присутності Єгови. Ось чому царському священикові, Голові і Тілу, представленому в Аароні, треба було стати Новими Створіннями, “учасниками Божої природи” (Хом.) (розіпнувши і поховавши людську), перш ніж вони можуть з’явитися в присутності цієї величної слави.
Плита із золота, звана “ВІКОМ” (вірніше Вблаганням, тому що на нім священик приносив кров жертв, яка домагалася прощення, тобто задовольняла вимоги божественної справедливості), представляла засадничий принцип характеру Єгови – справедливість. Божий престол заснований, поставлений на Справедливості. “Справедливість та право підстава престолу Твого” (Пс. 89: 15; Йов. 36: 17; 37: 23; Іс. 56: 1; Об. 15: 3)
Апостол Павло використовує для Віка, тобто Вблагання, грецьке слово (hilasterion), коли говорить про нашого Господа Ісуса: “Котрого предложив Бог на вблагальну жертву [тобто як Віко, Вблагання],.. щоб з’ясувати правду Свою,.. щоб був Він праведний і оправдуючий, хто з віри Ісусової” (Рим. 3: 25-26, Кул.). Ця думка відповідає викладеному вище. Справедливість, Мудрість, Любов і Сила – Божі, а також план, завдяки якому всі вони разом сприяють спасінню людини. Але [125] Богу було угодне, щоб у Його улюбленому Сині, нашому Господі Ісусі, мешкала уся Його повнота і була представлена людству. Так в образі Первосвященик, виходячи зі “Святого Святих”, був живим представником Справедливості, Мудрості, Любові і Сили Єгови перед людьми – живим представником божественного милосердя, пробачення і умиротворення. Хоча божественна істота прихована, захована від людського зору, Її божественні прикмети повинні бути показані усім людям нашим великим Первосвящеником, Який, як живе Віко (Вблагання), наблизиться в кінці цього віку до людства і дасть усім зрозуміти багатства божественної благодаті.
Два херувими представляли два інші елементи характеру Єгови, явлені в Його Слові, а саме: божественну Любов і божественну Силу. Ці атрибути – Справедливість (фундаментальний принцип), а також Любов і Сила (тієї ж властивості, суті), здіймаючись від неї, – перебувають у досконалій гармонії. Вони зроблені з одного шматка: є одним цілим. Ні Любов, ні Сила не можуть бути задіяні до тих пір, поки Справедливість не буде повністю задоволена. Тоді вони летять на допомогу, щоб піднімати і благословити. Вони були на злеті, готові, але чекали, звертаючись поглядом всередину на “Віко”, на Справедливість, щоб знати, коли рушати.
Первосвященик, підходячи з кров’ю жертв Примирення, не давав її на Херувимів.
Ні, ані божественні Сила, ані божественна Любов окремо не вимагали жертви, тому Первосвященикові не потрібно було окропляти Херувими. Знаємо, що Справедливість (прикмета, атрибут Бога) не може очистити винного, адже Справедливість сказала: “Заплата за гріх смерть”. Тому, коли Первосвященикові належало дати викуп за грішників, то платити потрібно було Справедливості. Звідси доцільність церемонії кроплення кров’ю “Віка” – МІСЦЯ ВБЛАГАННЯ.
[126] Любов поклала початок усьому плану відкуплення. Бог так полюбив світ, що послав Свого Єдинородного Сина, щоб відкупити його, заплативши Справедливості ціну викупу. Ось так Любов була діяльною, готуючи відкуплення с тих пір, як увійшов гріх, і навіть “іще перед закладинами світу” (1 Петр. 1: 20).
“Любов першою шлях поспішала знайти,
Як людину бунтівну від смерті спасти”.
Любов чекає, аж завершаться жертви Дня Примирення (телець і козел), щоб побачити наслідки свого плану. Як тільки відбудеться кроплення кров’ю, Справедливість вигукне: “Досить! Сталося!” Тоді настане час діяти Любові та Силі, і вони негайно здіймуться вгору, щоби благословити куплений рід! Коли Справедливість буде задоволена, Сила почне виконувати своє доручення, яке співпадає з дорученням Любові, використовуючи те саме знаряддя – Христа, Ковчег, надійну скарбницю божественних милостей.
Спорідненість і єдність цієї божественної сім’ї (Сина і Його Нареченої, представлених у Ковчегу, які знаходяться в згоді і єдності з Отцем, представленим Віком) показані в тому, що “Віко” було кришкою Ковчегу, а значить, його частиною – його верхівкою, головою. Як Ісус Христос є Головою Церкви, так Бог є Головою усього Христа (1 Кор. 11: 3). Це і є та єдність, про яку молився Ісус, кажучи: “Не за світ Я благаю, а за тих, кого дав Ти Мені”. “Щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, щоб увірував [тоді] світ” (Ів. 17: 9, 21).

Ще суттєво ось що: жоден член священства, який мав ваду ока, руки, носа, ноги або іншої частини тіла, [127] не міг обіймати посади Священика (Первосвященика), а також жоден, хто мав щось зайве, наприклад, зайвий палець на руці або нозі.
Це навчає про те, що кожен член прославленого Тіла Христа буде повноцінним, без жодного недоліку, і що ця “Мала Черідка” складатиметься з точно зумовленого і передбаченого числа – ані одного більше, ані одного менше. Як тільки все Тіло Христа буде укомплектоване, до нього більше ніхто зайвий не приєднається. Тому усі “покликані” цим “високим покликом” стати поодинці членами Тіла Христа повинні після його прийняття ревно намагатися зробити міцним своє покликання і обрання (як членів цієї “Малої Черідки”) і бігти так, щоб здобути нагороду. А якщо хтось буде недбалим і втратить нагороду, його місце займе хтось інший, тому що Тіло буде повним – у ньому не бракуватиме жодного члена, ані не буде зайвого. “Тримай, що ти маєш, щоб твого вінця ніхто не забрав” (Отк. 3: 11).

“ТАЄМНИЦЯ, ЗАХОВАНА ВІД ВІКІВ І ПОКОЛІНЬ”
КОЛОСЯН 1: 26

Деяких дивує факт, що слава і краса Намету – його золоті стіни, його золоті і красиво декоровані предмети облаштування, його майстерної роботи завіси – були повністю приховані і втаєні від очей народу. Навіть сонячне світло ззовні не проникало туди: його єдиним світлом був Світильник в “Святині” і слава Шехіна у “Святому Святих”. Але це досконало погоджується з лекціями, які ми засвоїли з його служінь. Як Бог приховував образ і ховав його красу за завісами та грубими, непривабливими шкірами, так славу і красу духовних речей можуть бачити тільки ті, які входять в стан посвячення – “Царське Священство”. Вони входять в прихований, але славний стан, який не може оцінити ні світ, ні всі, що знаходяться зовні. [128] Їхні славні надії, а також їхнє становище як Нових Створінь приховані від їхніх ближніх.