РОЗДІЛ II ІЗРАЇЛЬТЯНИ, ЛЕВИТИ Й СВЯЩЕНСТВО

Класи людства, показані в ізраїльтянах, левитах і священиках – Помазання священиків – Образне значення “шат слави й краси” Первосвященика – Провіщена Угода Аврама, Угода Закону і Нова Угода

Для нас важливо не тільки мали чітке уявлення про будову Намету, про його облаштування та образне значення всього цього, але й знати дещо про його дійові особи і про значення їх як образів.
Ізраїль у багатьох випадках використовувався як образ християнської Церкви. Наприклад, залишаючи єгипетське рабство, ізраїльтяни були образом Божих дітей, які чують Його заклик вийти зі світу і вдатися до поклоніння Йому.
Подорож пустелею представляла стомливу мандрівку, яку багато хто долає в пошуках обіцяного відпочинку Ханаану: “Прийдіть до Мене... і Я вас заспокою”. Як в образі, так і в дійсності обіцяний відпочинок Ханаану недалеко, якщо тільки Божі діти мають достатньо віри, щоб піднятися і увійти в нього вірою. Бог щедро подбав про ізраїльський народ, але той далі ходив пустелею Син у пошуках відпочинку, якого не знаходив, бо йому не вистачало віри в Божі обітниці. Деякі блукають довгий час, а деякі ніколи не входять у Ханаан з причини невіри. І хоч Ізраїль за плоттю був вжитий тим чи іншим чином, щоб представляти духовний Ізраїль, проте ми розглядаємо його зараз [26] (у його стосунку до Намету) як зовсім інший образ. Тут Ізраїль, зрозуміло, представляє весь світ людей. Жертвоприношення за гріх, жертви, примирення і т. п., які чинили образно для нього (і тільки для нього), були образами “кращих жертв” і примирення, вчиненого за весь світ, як читаємо: “Він ублагання за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу” (1 Ів. 2: 2; Євр. 9: 23).
Словом, Ізраїль, а також Намет, священики, левити і жертви були образом. І те, що відбувалося в образі з Ізраїлем і для нього, відбувається з часу першого приходу Христа на вищому рівні і в більшому масштабі, і є дійсністю, натомість перше було тільки образом, тінню.
Як Ізраїль зображував світ, так покоління левитів зображувало “дім віри”, тобто всіх віруючих в Ісуса та Його викуп. Священство (одне тіло, під однією главою, Первосвящеником) було образом “Малої Черідки”, яка разом зі своїм “Головою”, Первосвящеником, є царським священством, члени якого після жертвування тепер мають стати царями і священиками Богу і царювати на землі (Об. 5: 10). Розглядаючи з цього боку, ми бачимо Первосвященика Ісуса не як священика по чину Аарона, що був тільки образом більшого і величнішого ісповідання, тобто чину, а як Голову дійсного священства, якого інші були тільки ілюстраціями (Євр. 3: 1; 4: 14). Священство Аарона зображувало переважно приниження та страждання Христа і менше Його майбутню славу, тоді як Мелхиседек був образом Христа – царського, царственого священства.
Але перед тим як священики, члени Тіла Христа, царське священство, з’єднаються зі своїм Головою і почнуть своє царювання, вони повинні “терпіти з Ним”, маючи участь у позаобразних жертвах, як ми це незабаром побачимо (2 Тим. 2: 12).
Апостол Петро показує, кого зображували Ааронові священики, коли, звертаючись до освячених, [27] говорить: “Але ви... священство святе, щоб приносити жертви, приємні для Бога через Ісуса Христа”, “ви священство царське” (1 Петр. 2: 5, 9). Усі вони служителі (слуги) правди, хоча не всі проповідники і доктори богослов’я. Кожен з них повинен виконувати свою частку в самопожертвуванні ще до того, як буде визнаний гідним стати співспадкоємцем з Христом. Тільки тим, хто страждає з Ним, обіцяно царювати з Ним (Рим. 8: 17).
Про те, що Головою, тобто Первосвящеником, цього священства, цієї “Малої Черідки”, є наш Господь Ісус, неодноразово згадується апостолами. Приведемо лише одну цитату: “Отож, святі брати [“Царське Священство”], учасники небесного покликання, уважайте на Апостола й Первосвященика нашого ісповідання [нашого чину священства] Ісуса” (Євр. 3: 1).
Переходячи до розгляду інавгурації образного священства, ми бачимо, що покоління левитів (образ усіх виправданих віруючих) існувало ще до встановлення священства. Так само в позаобразі “Царське Священство” бере початок від помазання Ісуса, Первосвященика (при хрищенні – Лк. 3: 22; Дії. 10: 38), хоча віруючі, виправдані вірою в Христа, жили задовго до цього. Наприклад, Аврам повірив Богу і був виправданий вірою (Рим. 4: 2, 3). Хоча в його дні не існувало ще навіть образу, Аврам, як виправданий віруючий, був членом “дому віри”, представленого в левитах. Та ніхто з “Царського Священства” не обирався до тих пір, поки Голова, Первосвященик, цього чину не був прийнятий і не обійняв посаду. Відтоді прийняття священиків і обіймання ними посади стало особливою справою Християнської епохи, тобто Євангельського віку. Таким чином, священики, які зараз посвячуються, прийняті і приносять себе в жертву, готуються як Божі знаряддя до царської величі в Царстві, а отже, до благословення всіх народів землі.

Варто звернути увагу на те, що в кожній церемонії, пов’язаній з посвяченням і працею священства, першим був первосвященик. Так само з позаобразним Священством: першим був Ісус – Провідник, Вождь, Предтеча, – ясно даючи зрозуміти, що нікого не було перед Ним. Тому бачимо, що ніхто з патріархів або пророків не належить до “Малої Черідки”, “царського священства”, по-іншому названого “Нареченою”, “Дружиною Агнця”. Хоча вони отримають велике благословення як Господні слуги, їхня служба не буде такою величною, а честь – такою великою як священиків. Все ж таки, як це представлено в левитах, їх майбутня праця та честь, поза сумнівом, буде великою.
“Вузький шлях [до] життя” (безсмертя) не був відкритий до тих пір, поки не прийшов Ісус. Він – перший, Хто йшов ним. Він “вивів на світло життя та нетління Євангелієм” (2 Тим. 1: 10). І хоча всі вірні віруючі (левити) здобудуть вічне життя, а також світ (представлений у “Таборі Ізраїлю”) – якщо він прийме його в Тисячолітньому віці, – однак тільки священство, яке перемагає і йде за своїм Провідником вузьким шляхом до життя (жертвуючи людськими інтересами і, тим самим, шукаючи слави, честі та безсмертя (Рим. 2: 7)), назавжди стане володарем цього необмеженого ступеня життя, названого безсмертям, який спочатку належав тільки Богу Єгові, а після воскресіння також нашому Господу Ісусу Христу (див. План Віків, розділи Х і ХІ ).

Під Законом помазання було церемонією, завдяки якій священики приступали до служби. Вони були помазані на цю посаду з допомогою особливого пахучого мастила, званого “Миром на святе помазання” (Хом.), яким користувалися виключно священики, [29] тоді як усім іншим заборонялося його мати або виготовляти (2 М. 30: 25-33, 38). Це миро представляє Святий Дух прийняття, яким ми, справжнє “царське священство”, запечатані як сини Бога. Тільки посвячених, священиків, треба було помазувати.
Аарон, образний Первосвященик, представляв Ісуса (Голову) і Церкву (членів Тіла) – великого позаобразного Первосвященика. Аарон, будучи грішною людиною, як і інші, обов’язково повинен був умиватися, щоб належним чином представляти чистоту позаобразу – Ісуса, Який не відав гріха, і Його Церкви, очищеної Його дорогоцінною кров’ю і обмитої водою Слова (Еф. 5: 26).
Після умивання Аарон вдягався у священні шати “слави і краси” (2 М. 28) і наприкінці на Його голову було вилите миро помазання (2 М. 29: 7). Кожна частина цього славного вбрання зображувала прикмети та можливості Великого Визволителя (Голови і Тіла), як їх бачив Єгова, звертаючись поглядом у майбутнє до часу “з’явлення Синів Божих” і виконання в них Його обітниць.

ПЕРВОСВЯЩЕНИК В ОБРАЗНИХ ШАТАХ “СЛАВИ І КРАСИ”

“А оце ті шати, що вони зроблять: нагрудник, і ефод, і верхню шату, і хітон плетений, завій і пояс” (2 М. 28: 4).
Білий “хітон” з вісону представляв чистоту Первосвященика, тоді як його вишивка показувала наслідок цього чистого характеру у вигляді діл благодаті.
“Завій”, стрічка з білого вісону (зображення праведності), одягалася навколо чола, а до неї блакитною тасьмою кріпилася золота пластинка, або “діадема” (Гиж.), показуючи, що діадема належить йому по праву.
[30] На золотій пластинці був напис: “Святе Господеві” (Гиж.), немовби кажучи, що цей Первосвященик цілком відданий виконанню намірів Єгови. Золота діадема також свідчила про його царственість: Христос має бути “священиком на троні Своєму”, “священиком навіки за чином Мелхиседека” (Зах. 6: 13; Пс. 110: 4; Євр. 7: 17, Гиж.).
“Льняний пояс” вказував на справедливого слугу: вісон – на праведність, пояс – на службу.
“Верхня шата” блакитного кольору представляла його вірність. Її облямівка була виконана зі золотих дзвіночків і гранатів. Гранати, як відбірні плоди, показували, що вірне виконання Визволителем праці жертвування принесло щедрий плід – відкуплення втраченого життя людського роду. Золоті дзвіночки говорили про те, що коли наш Первосвященик з’явиться у славі і красі, плоди жертовної праці будуть явлені усім – сповіщені усьому світу, так як в образі дзвіночки сповіщали про це увесь Ізраїль. На це вказувало також їх близьке розташування: дзвіночки привертали увагу до плодів.
“Ефод” був виготовлений з тканини з пурпурними, блакитними, червоними, білими і золотими нитками, майстерно і чудово переплетеними. Він складався з двох частин: одна висіла спереду, а інша – ззаду. Ці дві частини були з’єднані між собою двома золотими пряжками, що знаходилися на плечах. Ефод зображував дві великі угоди: Угода Аврама була представлена передньою частиною, а Нова Угода – задньою, показуючи цим, що обидві вони залежать від нашого Первосвященика. Обидві угоди покладено на Нього: якби Він не міг їх тримати, не міг виконати їх вимог і умов, вони впали б на землю – зазнали б невдачі. Але, дякувати Богу, ці заповіти з’єднані і міцно закріплені на Нім золотими пряжками (божественною силою), а також прив’язані до Нього “мистецьким поясом” – шнурком, зробленим із тієї ж тканини, що й ефод. [31]

ПЕРВОСВЯЩЕНИК
У ШАТАХ, ЯКІ БУЛИ ОБРАЗОМ МАЙБУТНЬОЇ СЛАВИ ХРИСТА

[33] Цей “Мистецький Пояс” немовби каже: “Це слуга”. А оскільки це пояс ефода, то він вказує нам на “Ангела [слугу] заповіту, Якого жадаєте” (Мал. 3: 1).
Одна частина ефода, яка представляє Нову Угоду, була гарантована на Голгофі: адже хіба не була смерть нашого Господа “кров’ю Нового Заповіту”, в якій Його члени мають частку? (Мт. 26: 28; 1 Кор. 10: 16).
Інша частина ще не завершена, адже наш небесний Отець бачить її завершення в майбутньому: Угода Авраама обіцяла розвиток Насіння Авраама, через яке Нова Угода благословлятиме всіх людей. А це Насіння ще не повне. Дійсно, наш Господь Ісус є цим Насінням, проте Бог передбачав і провістив більше насіння, духовне, яке складатиметься з Тіла, Церкви, і Голови (Гал. 3: 16, 29). Апостол показує, що земне насіння Авраама також братиме участь у справі благословення світу, проте істинним Насінням є духовний Ізраїль, як написано: “Не буде спадкувати син рабині разом із сином вільної” (Гал. 4: 22-31).
Коли ж йдеться про природне насіння Авраама і як доказ того, що воно не буде членами Священика, Який даватиме це благословення, апостол каже: “Тож вони [природне насіння] за Євангелієм [духовною частиною Угоди] вороги ради вас, а за вибором [як і раніше] улюблені ради отців. Бо дари й покликання Божі невідмінні”. “І це заповіт ЇМ від Мене”: “Прийде зі Сіону [духовної Церкви] Спаситель [великий Первосвященик, Слуга Угоди – Ісус, Голова, і “Мала Черідка”, Його Тіло] і відверне безбожність від Якова”. Вони повинні першими отримати благословення від духовного, тобто справжнього, Насіння і потім стати співпрацівниками (Рим. 11: 26-29).
[34] Таким чином, коли Тіло Христа укомплектує духовне “Насіння”, повинна виконатися ця додаткова обітниця, дана Аврааму відносно земного насіння: тілесне насіння має стати великим, “немов той пісок, що на березі моря” (духовне Насіння буде немов “зорі на небі” (1 М. 22: 17). Спочатку воно повинно навернутися до праведності і правди, а тоді стати знаряддям, через яке духовне Насіння діятиме (правдою і благодаттю), щоб дати обіцяне благословення всьому людству.
Червоний, блакитний, пурпурний та інші кольори, складові ефода, вказують на умови цих двох угод. Червоний колір показує, яким чином Бог дає відкуплення від Адамового прокляття завдяки крові викупу. Білий вісон показує відновлення людини до її первісної чистоти. Блакитний – забезпечує їй допомогу, здатність вірно підтримувати її праведний характер. Пурпурний –– проголошує діяльну царську силу цього Царства. Усі ці благословення, переплетені разом, гарантовані божественною силою помазаного Священика, представленою у вплетеній золотій нитці. Ось так Єгова поклав обидві угоди, які стосуються людей, на Того, Хто має силу і бажання запровадити ці славні благословення на їх основі – “свого часу”.
“Нагрудник суддівський” (Гиж.) був розташований спереду ефода. Він звисав на золотому ланцюжку з пряжок на плечі і був прикріплений до ефода за допомогою шнурка через золоті кільця. Це кріплення було настільки приховане з внутрішнього боку, що випадковому спостерігачеві він міг здатися частиною ефода (2 М. 28: 26-28). Цей нагрудник чудово представляв Закон: він не був частиною Угоди Авраама (ефода), але був “доданий” до нього (Гал. 3: 19, Хом.). З погляду ізраїльтян (оскільки вони не бачили цього прихованого зв’язку) Угода Авраама і “Закон, що прийшов по чотириста тридцяти роках”, були одним і тим самим. Але [35] Павло показує нам, що Бог мав на увазі два насіння – духовне і природне, і що Угода і Закон були відмінні, “щоб обітниця певна була всім нащадкам, не тільки тому, хто з Закону, але й тому, хто з віри” (Рим. 4: 16).
Цей символ Закону (нагрудник) був одним з найгарніших елементів одежі Первосвященика. Його зроблено з того ж матеріалу, що й ефод. На нім знаходилося дванадцять обрамлених золотом коштовних каменів, на яких були вигравірувані імена дванадцяти племен. Він був прив’язаний на його серці, показуючи, що він йому дорогий. Як “нагрудник суддівський”, він закривав його серце. Те, що засуджувало всяку недосконалість, давало Йому задоволення: “Твою волю чинити, Мій Боже, Я хочу, і Закон Твій у Мене в серці” (Пс. 40: 9).
Цей нагрудник мав дві п’яді довжини і одну п’ядь ширини, і був складний посередині, тобто мав п’ядь довжини і п’ядь ширини, коли був подвійним. Цей розмір, п’ядь, вказував на те, що Закон Бога є повною мірою здібності досконалої людини. Чоловік Ісус Христос, досконалий, був єдиним, Хто тримався досконалого Божого Закону непорушно, але тим, хто становить “Малу Черідку”, Його Тіло, приписана Його праведність, і вони дійсно можуть сказати: “Виконалось виправдання Закону на нас”.
Той факт, що він був подвійним, і обидві його частини були одного і того ж розміру, представляв букву і дух Закону. Передня частина містила коштовне каміння і висіла на золотому ланцюжку, прикріпленому до золотих пряжок ефода. Спідня частина кріпилася до ефода. Ця спідня половина, прив’язана до ефода (Угоди), очевидно, представляє Закон у букві, як він був представлений тілесному Ізраїлю. Передня частина, очевидно, ілюструє дух Закону, що виконався в нас, що “ходимо не за тілом, а за духом” (Рим. 8: 4). Обидві частини, якщо правильно на них дивитися, по суті є одним цілим, проте тільки передня частина містила коштовне каміння.
[36] Оскільки чисте золото є символом божественних речей, то залежність цієї частини Закону (через золотий ланцюжок) від золотих пряжок, ймовірно, навчає про те, що Закон божественний. І нам відомо також, що ми можемо ходити не по плоті, а по духу лише завдяки Божественній допомозі. Саме цей бік Закону має “коштовне каміння” в золотій оправі, яке представляє справжній Ізраїль, Господню “Малу Черідку”. “Вони будуть Моїми, – говорить Господь сил, – в той день, що Я готую, стануть Моїм скарбом” (Мал. 3: 17, Хом.). Якщо ми таким чином оправлені в золото (божественну природу) і підтримуємося золотим ланцюжком Божественних обіцянь, то що дивного в тому, що “виконалось виправдання Закону на нас” (Рим. 8: 1, 4).
Коли Аарон стояв, одягнений у ці прекрасні шати, які мають таке важливе образне значення, і був помазаний святим миром, його голова представляла Ісуса, Голову Священства, а тіло – Церкву, комплектну в Христі. Яким вражаючим і значним є цей образ Первосвященика світу, непорочного, одягненого в силу і владу, щоб виконувати угоди Єгови!

Ми бачимо Тіло – членів Первосвященика, індивідуально представлених у священиках. Кожен з них носив “завій” (Гиж.), покриття голови, і це свідчило про те, що він не є головою Священства, а тільки членом Тіла. Бог “дав [Ісуса] найвище за все, за Голову Церкви, а вона Його Тіло ” (Еф. 1: 22, 23). Ось чому Павло наполягає, щоб голова жінки була покрита, як свідоцтво того, що вона не є головою, адже чоловік і дружина є образом Ісуса і Його Нареченої – Церкви Первороджених.
Священики були одягнені в льняні шати й носили пояси. Їх шати представляли праведність Ісуса, приписану їм, а пояси представляли їх як [37] слуг праведності. Первосвященик носив дуже схожі шати під час жертвування (в день Примирення) і одягав славні шати після здійснення примирення.

Як на голову Аарона було вилите святе миро, так і наш Голова, Господь Ісус, був помазаний позаобразним миром – святим Духом – на березі Йордану, під час Свого посвячення, коли Йому було тридцять років. Там він був помазаний “миром радості над друзями Своїми” (Хом.), як Голова над усіма Своїми співспадкоємцями. Деяка міра духа дана кожному членові, який посвячується таким чином, але Єгова дав Йому Духа “без міри” (Ів. 3: 34). Іван бачив і записав, що наш Первосвященик був помазаний саме так, а Петро до цього додає свідоцтво: “Як помазав Його Святим Духом і силою Бог” – Ісуса, що був із Назарету (Ів. 1: 32; Лк. 4: 1; Дії. 10: 38).
Миро помазання було вилите тільки на голову. Священики не були помазані особисто.* Вони вважалися членами тіла Первосвященика і отримували своє помазання тільки в нім як їхньому голові. Тому позаобразні священики є тільки учасниками духа Христа; і тільки ті, які є в Христі Ісусі, мають частку в помазанні, яке запечатує усіх, які вважатимуться спадкоємцями Божих обіцянь і співспадкоємцями з Ісусом Христом, їх Господом (Еф. 1: 13, 14; 4: 30).
----------------
*2 М. 30: 30 стосується помазання Аарона і його синів. Річ у тому, що кожен зі синів Аарона, який згодом обіймав посаду Первосвященика, у свою чергу підлягав помазанню, як на початку був помазаний сам Аарон.
----------------
Миро, що “спливало на кінці одежі його [Первосвященика]” (Пс. 133: 2), представляло те, як усі члени Тіла Христа мають бути учасниками [38] того ж помазання після їх Голови. “А помазання, яке прийняли ви від Нього, воно в вас залишається” (1 Ів. 2: 27). Це миро почало досягати Тіло в день П’ятидесятниці і продовжувало стікати упродовж Євангельського віку, помазуючи всіх справді охрищених у Христа, визнаючи їх, разом з їх Головою, царями і священиками Бога, щоб царювати тисячу років (Об. 20: 6).

Таким чином, бачимо, що Аарон, одягнений і помазаний, представляв усього Христа – повне Насіння Авраама, через яке Бог збирається благословляти всі племена землі. Проте не слід забувати, що ми дивилися на Великого Визволителя з Божого погляду, і разом з Ним зверталися до часу Його виявлення – до світанку Тисячолітнього Дня, коли всі члени увійдуть в Тіло, і “святе миро” досягне “кінців одежі Його”, помазуючи кожного члена (3 М. 10: 7). Тоді Він почне працю благословення людства. Про це славне царювання цього Царського Священика ми постійно молимося: “Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя на землі”.