РОЗДІЛ I ТІНІ НАМЕТУ “КРАЩИХ ЖЕРТВ”

Табір – Подвір’я – Намет – Мідний жертовник – Умивальниця – Стіл – Свічник – Золотий жертовник – Віко і Ковчег – Брама – Перша Завіса – Друга Завіса – Їх значення і позаобрази

Намет, який Бог наказав Ізраїльському народові спорудити в пустелі Син (разом із запровадженням усіх його релігійних служінь і церемоній), був, як запевняє нас апостол Павло, тінню майбутніх благ (Євр. 8: 5; 10: 1; Кол. 2: 17). Фактично, увесь народ Ізраїлю, а також його закони, релігійні служіння і церемонії, – усе було образним. Якщо так, то наше розуміння плану і праці спасіння, яка відбувається нині, а також їх майбутнього розвитку неодмінно стане набагато яснішим завдяки уважному дослідженню цих “тіней”, які ізраїльтяни (для нашого повчання) повинні були повторювати постійно, з року в рік, поки вік Євангелія не запровадив їх позаобрази – дійсність (1 Петр. 1: 11; Євр. 10: 1-3).
Ми переходимо до вивчення цієї теми не просто заради отримання історичних знань про юдейські звичаї, церемонії та богослужіння, але для того, [12] щоб після розгляду цих “тіней” ми могли зміцнитися розумінням самої суті – того, що Бог запланував, коли це влаштовував.
Ми не зуміємо належним чином оцінити вагу і значення цієї “тіні”, доки не зрозуміємо, як дбайливо Бог керував і управляв усіма її подробицями. По-перше, Він узяв Мойсея на гору і дав йому ілюстрацію того, як все зробити. По-друге, Він зобов’язав його бути уважним до кожної подробиці: “Дивись бо, сказав, зроби все за зразком, що тобі на горі був показаний!” (Євр. 8: 5; 2 М. 25: 40). Те саме стосується всіх подробиць служіння: кожну йоту і титлу належало точно виконати в образі, тому що це ілюструвало щось більше і значно важливіше в майбутньому. А щоб цих “тіней” дотримувалися з точністю, і щоб люди не ставали недбалими, звичайним покаранням за будь-яке порушення була смерть. Для прикладу див. 2 М. 28: 43; 4 М. 4: 15, 20; 17: 13; 2 Сам. 6: 6, 7; 3 М. 10: 1, 2.
Усвідомлення Божої турботи при встановленні “тіні” повинно не тільки надати нам упевненості в її правильності, що жодна йота або титла не мине, поки не виконається (Мт. 5: 18), але й пробудити в нас такий великий інтерес до Божого плану, який приведе до уважного вивчення і ретельного пошуку значення цих тіней. Саме це, при обіцяному Божому благословенні, ми зараз маємо намір зробити, отримавши запевнення, що серед тих, які є дійсно Божими посвяченими – Його дітьми, зачатими Його Духом, – “кожен,.. хто шукає, знаходить, а хто стукає, відчинять йому”.

Вказівки, дані Мойсеєві для будівництва Намету, можна знайти у 2 М. 25-27 розділи, а звіт про виконання робіт – у 2 М. 35-40 розділи. Коротше кажучи, Намет була будинком, спорудженим з [13] ряду дощок з дерева шіттім (акації), “обкладених”, тобто обшитих, золотом. Їх кінці були вставлені в срібні підстави і міцно з’єднані засувами з того ж дерева, обкладеного золотом.
Будівля мала 15 футів ширини, 15 футів висоти і 45 футів довжини, і була відкрита з переднього, тобто східного, боку. Її вкривало велике покривало з білого вісону з увітканими блакитними, пурпурними і яскраво-червоними зображеннями херувимів. Відкрита, передня, частина будівлі закривалася завісою з матеріалу, схожого на тканину покривала, і називалася “Входом”, або першою завісою. Інша тканина з того ж матеріалу, схоже виткана зображеннями херувимів, називалася “Завісою” (або другою завісою) і була повішена таким чином, щоб розділяти Намет на два приміщення. Перше, більше приміщення, мало 15 футів ширини, 30 футів довжини і називалося “Святиня”.* Друге, заднє, приміщення мало 15 футів ширини і 15 футів довжини і називалося “Святеє Святих”. Власне, з цих двох приміщень складався Намет. Над ними зроблено навіс для накриття. Він складався з покривала з тканини кашеміру, тобто з козячої шерсті; далі було покривало з баранячих шкур, пофарбованих в червоний колір, і ще одне – з тюленячих шкур (помилково перекладено як “борсучі шкури” (Хом.)).
----------------------
*В англійському перекладі це слово часто перекладають, хоча і неправильно, як “святе місце”, і в таких випадках слово “місце” написане курсивом, вказуючи на те, що воно додане перекладачами, як, наприклад, у 2 М. 26: 3. Ця помилка вносить досить велику плутанину, тому що насправді “святим місцем” (Хом.) іменувалося “Подвір’я”. Коли ж слово “місце” не виділене курсивом, то завжди мається на увазі “Подвір’я” (Див. 3 М. 14: 13; 6: 26, 27). У деяких місцях “Святиня” названа “Наметом зборів” (Хом.).
“Святеє Святих”, або “Святилище”, іноді названо “Святим місцем”, де слово “місце” написане курсивом. Приклади: 3 М. 16: 17, 20, 23 (в українському перекладі – “Святиня” – ред.). Надалі, згадуючи ці приміщення, ми іменуватимемо їх відповідно “Подвір’я”, “Святиня” і “Святеє Святих”.
Недостатній інтерес християн до цих образних картин і недооцінка необхідності в точності з боку перекладачів 3 Книги Мойсея, очевидно, стали причиною появи різних перекладів, які сприяли тому, щоб збити з пантелику дослідника.
--------------------

Намет був оточений “Подвір’ям” і знаходився в його задній частині. Це подвір’я, 75 футів завширшки і 150 футів завдовжки, було огороджене запонами з вісону, підвішеними на срібних гачках. Гачки кріпилися до верхніх кінців дерев’яних стовпів заввишки 7? футів, вставлених у масивні підстави з міді (помилково перекладено “з бронзи”), шнурками і кілками, як і сам навіс над Наметом. Усе обгороджене місце було святою землею; звідси його назва “Святе місце”, а також “Подвір’я Намету”. Його вхід, як і вхід до Намету, був обернений на схід і називався “Брамою”. Ця “Брама” була зроблена з білого вісону, в якому переплелися блакитні, пурпурні і яскраво-червоні кольори.
Слід звернути увагу на те, що усі три входи – “Брама” на “Подвір’я”, “Вхід” у “Святиню” і “Завіса” у “Святеє Святих” – були виготовлені з однакового матеріалу і мали ті самі кольори. Зовні Намету та його “Подвір’я” знаходився “Табір” Ізраїлю, розташований довкола нього на належній відстані.

На “Подвір’ї” були лише два головні предмети: “Мідний жертовник” і “Умивальниця” з відповідним інвентарем.
Безпосередньо за брамою, якраз навпроти неї стояв “Мідний жертовник”. Він був зроблений з дерева і вкритий міддю, 7? футів завширшки і завдовжки, і 4? фути заввишки. Для обслуговування жертовника додавався різний інвентар: лопатки на вугіль (звані кадильницями) для носіння вогню на “Жертовник кадіння”, миски для крові, гачки для м’яса, шуфлі і т. п.

Далі, між “Мідним жертовником” і входом у Намет, стояла “Умивальниця”. Її зроблено з полірованої міді і наповнено водою. Тут вмивалися священики перед тим, як увійти до Намету.
Облаштування Намету складалося зі “Столу”, “Свічника” і “Жертовника кадіння” у “Святині”, і “Ковчега Свідоцтва” – у “Святому Святих”.

[16] Усередині Намету, у першому приміщенні, у “Святині”, з правого (північною) боку стояв дерев’яний, покритий золотом, Стіл “з показними хлібами”. На нього клали 12 прісних хлібів у два ряди з ладаном (3 М. 24: 6, 7) зверху кожного ряду. Цей хліб могли їсти тільки священики: він був святим, і його оновлювали кожен сьомий, тобто суботній, день.

Навпроти “Столу з показними хлібами” стояв “Свічник”, виготовлений з чистого золота, кутої роботи (карбований), маючи сім рамен і чашечку на кожному з них. Це було єдине світло у “Святині”, бо стіни і накриття, як відомо, закривали природне світло, а вікон там не було. Про чашечки свічника піклувався (чистив їх, підрізував, наповнював олією і т. д.) сам Первосвященик, [17] який при цьому повинен був кадити кадило на Золотому жертовнику.

Далі, ближче до “Завіси”, стояв невеликий жертовник з дерева, покритий золотом, який називався “Золотим жертовником”, або “Жертовником кадіння”. На ньому не було вогню, хіба що священики приносили його в кадильниці. Вони клали її зверху на “Золотий жертовник” і кришили на нього кадило, від якого піднімався запашний дим (пахощі), який, наповнивши “Святиню”, проникав за “Другу завісу” у “Святилище”, тобто у “Святеє Святих”.

За “Завісою”, у “Святому Святих”, був лише один предмет облаштування – “Ковчег”. Це була прямокутна скриня, зроблена з дерева і покрита золотом, а над нею було віко, тобто покриття, з чистого золота, зване Вблаганням, або “Місцем прощення” (Хом.). На ньому знаходилися два викуті зі золота (з того ж шматка) херувими. Усередині “Ковчега” (під Вблаганням) була золота посудина з манною, зацвіла Ааронова палиця та дві таблиці Закону (Євр. 9: 4). Над Вблаганням з’являлося надприродне світло, сяючи між херувимами і представляючи Божественну присутність. Це було єдине світло у “Святому Святих”.

Варте уваги те, що всі предмети облаштування всередині [18] Намету були зі золота або покриті золотом, тоді як на “Подвір’ї” все було з міді. Дерево, покрите цими металами, використовувалося, віримо, для того, щоб предмети важили менше, ніж тоді, коли б вони були зі суцільного металу, і їх було зручніше переносити. Це було важливо під час подорожування. Посуд Храму, який представляв те саме, був зі суцільного металу (3 Цар. 7: 47-50). Думаємо, що обидва метали (золото і мідь) використовували для того, щоб вони представляли дві різні природи: мідь представляє людську природу в її досконалості, трохи нижчу від ангельської, а золото – божественну природу, набагато вище ангелів, начальств та влад. Як золото і мідь дуже схожі на вигляд, але відрізняються якісно, так людська природа є образом і подобою божественної і пристосована до земних умов. Зауважте, що

були чітко розмежовані і відособлені як три загальні відділи, представляючи три окремі класи, які отримали благословення примиренням, а дві частини Намету представляли два стани одного з цих класів.
“Табір” представляв стан світу в гріху, який потребує примирення, прагне цього примирення та його благословень, хоча невиразно уявляє собі, чого він хоче і за чим сумує. В образі “Табором” був увесь ізраїльський народ, відокремлений від усіх святих речей запоною з білого вісону, яка представляла для тих, хто знаходився усередині, стіну віри, а для тих, хто назовні, – стіну невіри, яка заважала бачити святі речі усередині і мати доступ до них. У “Святе місце”, на “Подвір’я”, була тільки одна вхідна брама. Таким чином образ давав зрозуміти, що є тільки один шлях до Бога – одна “брама” – Ісус. “Я дорога... До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене”, “Я – двері” (Ів. 14: 6; 10: 9).
[19] “Подвір’я” представляло стан Виправдання, в який можна увійти через віру в Христа, “браму”. У День Примирення на “Подвір’я” дозволялося входити тільки левитам (образ виправданих віруючих). Вони мали доступ до “Мідного жертовника” і “Умивальниці”, несли службу на “Подвір’ї”, та оскільки були всього лиш левитами (віруючими), то не мали права входити в Намет, ані заглядати в нього (4 М. 4: 19, 20). Усі предмети на “Подвір’ї” були з міді, щоб показати, що класом, допущеним туди, були виправдані люди. “Подвір’я” не представляло стан духовного класу Євангельського віку, хоча священики, приносячи жертви і умиваючись, також перебували на нім.
Будівля “Намету” у двох її частинах представляла два стани тих, хто підлягає зміні природи з людської на духовну. Перше приміщення, “Святиня”, представляло стан усіх, які (як левити, виправдані віруючі) посвятили свою людську природу до самої смерті, щоб стати учасниками божественної природи (2 Петр. 1: 4), отримавши зачаття Духом. Друге приміщення, “Святеє Святих” за “Завісою” (смертю), представляло стан вірних “переможців”, які здобудуть божественну природу. Вони, завершивши своє посвячення смертю, будуть повністю змінені, народяться з мертвих у Першому Воскресінні до божественної природи і організму. Жодна людська істота, навіть якщо вона має повну віру і обмита від всякого гріха, а також виправдана дарма від усього і визнана досконалою в Божих очах, не може мати ні місця, ні привілею в духовних речах, представлених у тому, що було всередині Намету і Храму. Вона не може навіть заглянути в духовні речі – у тому значенні, щоб оцінити їх. Але упродовж віку Євангелія такі особи є “покликані” посвятити і пожертвувати свою людську природу в Божій службі і замість неї успадкувати духовну природу як члени Тіла Христа. “А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа,.. і вона зрозуміти [20] їх не може, бо вони розуміються тільки духовно” (1 Кор. 2: 14).
Той факт, що всі речі в Наметі були зі золота, яке представляє божественну природу, означає, що він представляв стан тільки тих, хто покликаний до божественної природи. Тільки ті з левитів, які посвятили себе справі жертвування (священики), мали доступ до Намету; отже, тільки ті з дому віри, які посвятили себе жертвуванню до самої смерті, мають доступ до божественних умов, представлених у Наметі.
Увійти на “Подвір’я” – виправданий людський стан – можна тільки через віру. І хоча ми зобов’язані зберегти віру, яка виправдовує, ми повинні зробити більше, якщо сподіваємося зазнати зміни природи і стати “Новими Створіннями”, “учасниками небесного покликання”, “учасниками Божої природи” (Хом.). Тому вхід у “Святиню” має на увазі наше повне посвячення Господній службі, наше зачаття духом і наш старт у забігу за нагородою божественної природи, умовами якого є вірність нашому обіту, розп’яття виправданої плоті, представлення нашої людської волі і тіла на живу жертву для Бога. Ми більше не повинні шукати людських задоволень, почестей, похвали і т. п., а повинні бути мертвими для них і живими для небесних прагнень. Однак і до цього стану ми приходимо через Ісуса Христа, нашого Господа, Який відкрив нам не лише “Браму” виправдання через віру в Його кров, але й “Вхід” (першу завісу) в Намет, “нову... дорогу” життя (як духовних істот), що веде через і за другу завісу через жертву нашої виправданої плоті.
Отже, два приміщення Намету – “Святиня” і “Святеє Святих” – представляли два стани, два етапи нового життя, до якого ми зачаті святим Духом.
“Святиня” представляла нинішній стан [21] зачатих Богом через Слово Правди (Як. 1: 18). Хоча вони як “Нові Створіння” з небесним розумом далі перебувають “в плоті”, все ж вони мають своє справжнє (внутрішнє) життя і ходять з Богом за першою завісою посвячення, за межами інтелектуального бачення світом і непосвяченими віруючими. Вони насолоджуються внутрішнім світлом “золотого Свічника”, тоді як інші перебувають у “зовнішній темряві”. Вони споживають особливу духовну їжу, представлену в прісних “показних хлібах”, і приносять на золотому жертовнику кадіння, прийнятне через Ісуса Христа.
“Святеє Святих” представляло удосконалений стан тих Нових Створінь, які, будучи вірними до самої смерті, здобувають велику нагороду нашого високого поклику шляхом участі в першому воскресінні (Об. 20: 6). Там, за двома завісами (плотським розумом і плотським тілом), вони матимуть славні духовні тіла і духовний розум. Там, за завісою, вони стануть схожими на свого Вождя і Попередника, Який, увійшовши туди як наш Відкупитель, посвятив для нас цю нову і живу дорогу – нову дорогу життя (Євр. 10: 20; 1 Ів. 3: 2).
Духовно мислячі створіння у “Святині” вірою дивляться крізь розірвану “Завісу” у “Святеє Святих”, уловлюючи проблиски слави, честі та безсмертя за межами плоті. Ця надія – немов якір для душі, певний і безпечний, що входить всередину за завісу (Євр. 6: 19; 10: 20).
Отже, ми бачимо, що виправдання вірою – наш перший крок до святості – приводить нас до стану “миру із Богом через Господа нашого Ісуса Христа” (Рим. 5: 1). Коли наші гріхи пробачені, тобто умовно прикриті Христовою Праведністю, ми є на крок ближче до Бога, хоча, як і раніше, є людьми, на “Подвір’ї”. Якщо ми маємо здобути нагороду високого поклику, який є від Бога в Ісусі Христі, і увійти через “Святиню” у “Святеє Святих”, ми повинні йти

нашого Вождя і Голови – “Первосвященика нашого ісповідання” [тобто Первосвященика нашого чину Священства], “царського священства” (Євр. 3: 1; 1 Петр. 2: 9).
(1) Вірою у викупну жертву Христа, представлену в Мідному Жертовнику, ми входимо через “Браму” на “Подвір’я”, минувши запону невіри й гріха. Це крок, якого наш Господь Ісус ніколи не робив, тому що Він не був з роду Адама, але був святим, невинним, відлученим від грішників і ніколи не перебував поза станом Подвір’я.
(2) Зрікаючись нашої виправданої людської волі і всіх наших людських прагнень і надій, ми проходимо першу завісу, завісу людського мислення, вважаючи нашу людську волю мертвою. З того часу ми радимося не з нею, а тільки з волею Бога. Ми сприймаємо себе як “Нові Створіння” у “Святині” – у першому з “Небесних місць” (Еф. 2: 6), де нас починає освітлювати “Золотий Свічник” (Боже Слово) стосовно духовних речей, “Божих глибин”, де нас щодня освіжає і зміцнює Правда, представлена в “показних хлібах”, які законно могли їсти тільки священики (Мт. 12: 4). Освітлені і зміцнені таким чином, ми повинні щодня приносити жертви на “Золотому Жертовнику”, прийнятні Богом через Ісуса Христа, – приємні пахощі для нашого Отця (1 Петр. 2: 5).*
-----------------
*Слово “духовні” в цьому вірші відсутнє в найстаршому грецькому манускрипті (Сінайскому) і цілком зрозуміло чому. Треба жертвувати не духовні права, привілеї, життя і т. п., а людські.
-----------------
Таким чином, усі святі, усі посвячені, знаходяться зараз у “небесному”, “святому” стані, “посаджені [маючи відпочинок і спільність] на небесних місцях [на першому з них] у Христі Ісусі”, але ще не увійшли до “святилища”. Для цього потрібно пройти ще одну завісу. Як перехід через попередню завісу представляв смерть ЛЮДСЬКОЇ волі, так перехід через другу завісу представляв смерть ЛЮДСЬКОГО тіла. [23] Обидві смерті потрібні, щоб завершити нашу “жертву”. Плотський розум і плотське тіло повинні залишитися позаду, перш ніж ми зможемо увійти до “святилища”, вдосконалені як учасники божественної природи та її духовного стану, бо плоть і кров не можуть успадкувати Божого Царства (1 Кор. 15: 50; порівняйте з Ів. 3: 5, 8, 13).

Пам’ятаючи про три стани, представлені цими трьома місцями – “Табором”, “Подвір’ям” і “Святинею”, ми в нашій наступній лекції детально вивчимо три класи, які підлягають цим умовам, а саме: Невіруючий світ, Виправданих віруючих і Святих, тобто Посвячених віруючих. Вони показані відповідно в Ізраїльтянах, Левитах і Священстві.