ЧОМУ БОГ ДОЗВОЛЯЄ ЗЛО?

Дозволення зла, його відношення до Божого плану і людей, котрі живуть на землі.

Справжнє знання дає силу, довір'я, відвагу і багато допомагає духові здорового розуму для подальшого дослідження Божого плану спасіння.
Злом є те, що викликає нещастя, що прямо чи посередньо є причиною всякого роду терпінь. Досліджуючи даний предмет, недостатньо зрозуміти чим саме є всі людські турботи, слабкості, терпіння, хвороби та смерть, а необхідно дослідити насамперед істинну причину зла - дослідити чим є гріх. Оскільки він стався причиною зла, то ліквідація гріха є єдиним методом тривалого лікування такої хвороби.
Кожній думаючій людині обов'язково приходять на розум запитання:
- чому Бог дозволив панування зла?
- чому Бог, створивши перших людей досконалими і справедливими, дозволив сатані їх спокусити?
- чому Бог вчинив так, що заборонене дерево знайшлося серед дозволених дерев?
- чи не міг Бог перешкодити падінню людини?
- чому ж все-таки зло було дозволене?
Труднощі і сумніви виникають внаслідок недостатнього зрозуміння Божого плану. Бог, безперечно, мав змогу перешкодити намірам злого, але вже той факт, що Він не перешкодив, повинен бути для нас достатнім доказом, що дозволення зла було передбачене для одержання в кінцевому підсумку великого добра і благословення. В цьому Божий план, як єдине ціле, виявить свою велику мудрість в майбутньому. Дехто запитує: "Чи не міг Бог, для Котрого всі речі є можливими, завчасу перешкодити виконанню намірів сатани?" Звичайно, що міг. Але перешкодивши, Господь не виконав би Своїх власних намірів.
Його метою було показати досконалість, велич і справедливість Свого Права і водночас показати ангелам та людям все зло, яке виникає від зламаная цього Права. Однак є речі, які навіть для Бога є неможливими. "Неможливо, щоб Бог говорив неправду" (Євр. 6: 18), і "не може (Він) зректися Самого Себе" (2 Тим. 2: 13). Бог не може чинити нічого злого. Він зумів вибрати наймудріший і найкращий план повернення Своїх створінь на дорогу життя, хоч люди, через свою короткозорість, на протязі певного часу не могли розпізнати прихованих джерел нескінченної мудрості Творця.
Святе Письмо говорить, що всі речі були створені по волі і вподобанню Бога (Об. 4: 11). Без сумніву, Бог має вподобання у розподілі Своїх благословень і в використанні прикмет Своєї, повної хвали, Істоти. І хоч в виконанні Своїх доброчинних намірів Бог дозволяє злому діяти до певного часу, однак не чинить цього зі шкодою для людей і не співпрацює зі злом. Псалмист говорить: "Ти, Боже, не любиш несправедливості " (Пс. 5: 5). Хоч Бог чинить опір злу, однак дозволяє (не перешкоджає) йому до певного часу. Його мудрість вбачає в цьому метод, завдяки якому можна дати тривалу і цінну лекцію для Своїх створінь.

Добро і зло як принципи.

Те, що кожному доброму принципові відповідає злий принцип, є відомою істиною. Наприклад, правда і фальш, любов і ненависть, справедливість і несправедливість. Розрізняючи ці протилежні принципи і вплив, який вони виявляють свою діяльністью, ми назвемо їх добром і злом. Принцип, наслідки якого є добрими, приносять лад, гармонію і щастя, ми назвемо добрим принципом. Принцип, який спричиняє безладдя, незадоволення, знищення, назвемо злим принципом. Результати цих принципів ми в свою чергу назвемо добрими і злими.
Інтелігентну істоту, яка може розрізнити добрий принцип від злого і яка добровільно керується одним або другим, ми називаємо доброчесною або ж неморальною. Вміння розрізнити добро і зло називається моральним почуттям або сумлінням. При допомозі цього почуття, наділеного Богом, ми здатні роздумувати про Бога і пізнавати Його доброту. До цього морального почуття Бог завжди звертається, щоб довести Свою справедливість. Завдяки цій моральній якості Адам міг розуміти, що несправедливість або гріх є злом - ще навіть не відчувши на собі всіх його наслідків.
Божі створіння нижчого рівня не є обдаровані таким моральним почуттям. Наприклад, собака має деякий розум, але не такий як у людини. Собака може відчувати, що вчинене ним приносить йому від господаря похвалу та прихильність, однак часто приносить і покарання. Собака може вкрасти або навіть позбавити когось життя, але не може при цьому називатись грішником. Він може також оберігати майно, захищати життя людини, але такого вчинку не можна назвати моральним, доброчинним, бо собака не усвідомлює моральності своїх вчинків.
Бог міг створити людину не здатною розрізняти добро і зло, або здатною розуміти і чинити тільки добро. Але тоді людина була б лише живою машиною, а не образом свого Творця. Бог міг також створити людину досконалою, обдарувавши її вільною волею (що, зрештою, і вчинив), і постійно оберігати її від спокус. В такому випадку людина, маючи тільки знання добра, була б постійно залежною від внутрішніх нашіптувань злого, що зробило б її майбутнє непевним і нестійким, бо прояв непослуху був би завжди можливим. Разом з тим, добро не було б так високо оцінене, як його можна оцінити в порівнянні зі злом.

Бог допустив зло, щоб наслідком було добро.

На початку Бог ознайомив людину з добром, яке оточувало її в Раю, а пізніше, як кару за непослух, дав їй відчути всю прикрість зла. Вигнавши Адама і Єву з Раю, Бог позбавив їх спільності з Собою, а для того, щоб вони назавжди зрозуміли суть зла і всю жахливість гріха, дав їм зазнати хворіб, болю та смерті.
Порівнюючи наслідки добра і зла, перші люди прийшли до їх зрозуміння і належної оцінки. "І сказав Бог - Ось став чоловік, немов один із Нас, щоб знати добро і зло" (1 М. 3: 22). Потомки Адама мають у всьому цьому свою частку, однак з тією різницею, що одержують спершу знання зла, не будучи здатними цілковито зрозуміти чим є добро. Його широке зрозуміння і його досвід прийдуть аж в Тисячолітті, як наслідок викупу, здійсненого Тим, Хто тоді буде для всіх Царем і Суддею.
Вміння Адама розрізняти добро і зло було важливою рисою його подібності до Бога. Принцип добра і зла був закладений в самій природі Адама і був частиною його єства, так як є частиною Божого. Але не забуваймо, що той образ подібності до Бога, закладений на початку в природі людини, день за днем стирався під впливом гріха. І тому, в порівнянні з Адамом, залишок подібності до Творця в теперішньої людини є дуже мізерним.
Здатність любити містить в собі також здатність ненавидіти. Звідси можна зробити висновок, що Бог не міг створити людину на Свою подобу без однієї з цих рис. Людину наділено здатністю чинити добро і чинити зло. Ця свобода вибору є названа вільною волею. Вона становить частину початково вродженого дару людини і разом з повним обсягом розумових і моральних якостей робить людину образом її Творця.
Сьогодні, після кількох тисяч років постійного упадку, дуже багато рис її початкової подібності до Отця є витерті гріхом. Тому тепер ми не є вільними, а до певної міри є зв'язаними ланцюгами гріха та його спадковим впливом. Для упавшого людського роду зло є кращим і приємнішим, ніж добро і справедливість.
Щоб стримати Адама від упадку, Бог, без сумніву, міг дати йому досить сильні враження злих наслідків гріха. Але Він передбачив наперед, що реальне досвідчення зла буде найпевнішою і найтривалішою лекцією. І тому Господь не перешкодив, а, навпаки, дозволив людині зробити вибір і відчути всі наслідки зла. Якщо можливість згрішити не була б ніколи дозволена, людина не мала б потреби боротися зі злом та йому протистояти. Тоді не було б ніякої ні доброчесності, ні заслуги в здійсненні добрих вчинків.
Бог шукає тих, хто хвалив би Його духом та правдою, і бажає розумного та охочого послуху замість бездумного та механічного служіння. В часі створення людини на нашій планеті вже
були різні істоти, але Його наміром було створити когось більш благородного, господаря землі розумну, істоту (на власний образ), вірність і справедливість котрої оцінювались би її вільним вибором добра або зла.

Принципи добра та зла існували завжди.

Принципи добра та зла існували і повинні існувати. Всі досконалі, розумні істоти, створені на Божий образ, повинні бути вільними у виборі добра або зла (хоча в кінцевому результаті буде виконуватись лише один принцип - принцип добра). Святе Письмо пояснює нам, що коли діяльність зла буде достатньою для виконання Божих намірів, тоді зло буде знищене назавжди разом зі всіма його прихильниками (1 Кор. 15: 25, 26; Євр. 2: 14). Лише справедливість і справедливі житимуть повіки.
Питання пізнання добра і зла виникає ще й в іншій формі: - Чи не могла людина ознайомитись зі злом іншим чином, - не на власному досвіді?
Є чотири форми пізнання речей, а саме: за допомогою інтуіції, спостереження, досвіду та інформації, одержаної з правдивих джерел. Знання, отримані інтуїтивно, є безпосереднім усвідомленням без попереднього розумування і достатньої потреби впевнитися. Таким даром одержання знань володіє лише сам Єгова - невичерпне джерело мудрості і правди, Котрий є вищим від усіх Своїх творив. З цього виникає, що знання добра і зла людина не могла отримати інтуїтивно. Знайомство зі злом могло бути отримане також за допомогою спостереження, але в такому випадку виникає необхідність демонстрації зла, а також його наслідків. Це вимагало б дозволення зла між певними істотами, в якомусь певному місці. То чому б, зрештою, не могли послужити цим об'єктом спостереження самі люди? Так і сталось: людина, отримуючи реальний досвід зла і роблячись об'єктом спостереження, сталася "дивовищем ангелам".
Знання про зло, як інформацію, Адам вже мав, але воно не було достатнім, щоб втримати людину від падіння. Адам і Єва знали Бога, як свого Творця, Який має право ними володіти і Котрому вони повинні бути слухняні. Бог сказав їм про заборонене дерево: "Того дня, котрого ти їстимеш з нього, умираючи помреш". Теоретичні знання про добро і зло в Адама і Єви, як бачимо, були, але вони ще не зрозуміли і не відчули його наслідків, не оцінили опікунської влади і справедливого права свого Творця, не спостерегли тієї небезпеки, перед котрою Бог мав намір їх захистити. Отож, вони піддалися спокусі, яку Бог допустив на них в Своїй мудрості, і в якій передбачив ту користь, що мала виникнути з цього в майбутньому.
Дуже мало людей усвідомлює всю серйозність спокуси, якій піддалися наші перші родичі, і розуміє Божу справедливість, котра вимагала такого суворого покарання за такий незначний переступ. Поміркуймо розсудливо: Святе Письмо подає звичайну історію про те, як жінка, вважаючись слабшою, була зведена і тим самим вчинила переступ. Її знання були більш обмеженими, ніж Адама, тому що Адама створено першим. Про покарання за гріх Бог повідомив Адама ще перед створенням жінки. Єва одержала цю інформацію від Адама. Коли, піддавшись спокусі сатани, вона їла заборонений плід, то могла навіть не здогадуватись, який гріх вона чинить, хоча, правдоподібно, повинна була відчувати, що чинить щось недобре.
Споживання забороненого плоду - перше зло, скоєне людиною, і Єва, зі свого боку, є відповідальною за цей вчинок, хоч не в такій мірі, як в випадку, коли б вона мала значно більше знання.

Адам згрішив добровільно.

Адам не був зведений, але Єва. Він згрішив добровільно, повністю усвідомлюючи покарання і розуміючи, що повинен померти. Пам'ятаймо, що Адам і Єва були досконалими істотами, розумово і морально схожими до свого Творця. Розуміючи гріх і неминучу смерть Єви, а значить її втрату для себе, Адам з розпачу вирішив розділити долю своєї товаришки. Вважаючи своє життя без товариства Єви безвартісним, нещасливим і позбавленим радості, Адам добровільно взяв участь в її переступі, щоб так само розділити з нею кару смерті. Тому обоє стались переступниками, як говорить апостол Павло: "Адам не був зведений, але, зведена бувши, жінка попала в переступ" (Рим.5: 14; 1 Тим. 2: 14); а оскільки Адам і Єва не були двоє, а одним тілом, то Єва стала учасницею покарання, яке стягнула на Адама: "Тому то, як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили" (Рим. 5: 12, 17).
Бог передбачив, що одержавши вільність вибору, людина, з недостатку розуміння і оцінки гріха, а також його наслідків, остаточно вибере гріх. Бог знав також, що пізнавши гріх і його наслідки, людина знову вибере зло, тому що це пізнання зіпсує моральну природу людини, і зло поступово стане більш приємним та бажаним. Бог дозволив людині вибрати зло, знаючи наперед, що практичний досвід гріха, його наслідків допоможе зрозуміти всю жахливість зла, а також оцінити справедливість і добро, навчить більше любити і поважати свого Творця. Разом з тим реальний досвід зла допоможе людині шукати тільки добро, уникаючи того, що спричинює стільки біди і нещастя.
З вищезгаданого виникає, що кінцевим результатом панування зла буде зростаюча любов до Бога і вияв щораз більшого нетерпіння до всього, що перечить Його волі. Таким, врешті, буде вічне виправдання тих, хто зуміє взяти користь з лекцій життя, котрі Бог дав людству, дозволивши панування зла і гріха.
Потрібно завважити велику різницю, яка виникає між незаперечним фактом, що Бог дозволив гріх, а твердженням декотрих, що Бог є автором гріха. Погляд останніх суперечить
фактам, представленим в Святому Письмі. Ті, котрі приймають подібну помилку, намагаються знайти план, інший від Божого плану спасіння через жертву Христа, як ціну нашого викупу.
Якщо прихильники вищезгаданої теорії вже зуміли переконати самих себе і багатьох інших, що Бог несе відповідальність за всі гріхи, безправ'я та злочини, і що людина, як невинне знаряддя в Божих руках, була змушена чинити гріх, то вони проклали дорогу до вчення про спасіння людства не через жертву за гріх, не через милосердя, а тільки через саму справедливість. Вони також заклали ґрунт під іншу фальшиву теорію, звану "універсалізмом", котра твердить, що Бог, як причина всіх гріхів, неправди, зла, Сам зуміє визволити людський рід від гріха та смерті. Якщо Богу, як автору гріха, ніхто не мав змоги протидіяти, то коли Бог захоче, щоб запанували мир і справедливість, знову ж ніхто не зможе Йому перечити.
Вищезгадане спростовує найблагороднішу рису людини - вільну волю, право вибору, котра в найбільшій мірі виражає її подібність до свого Творця. Такий погляд прирівнює людину до машини: замість того, щоб бути паном, володарем землі, людина знаходиться на рівні, нижчому від деяких простих організмів, котрі, однак, володіють певним правом вибору.

Бог не є Творцем гріха.

Те, що Бог має силу змусити людину вчинити добро або зло, є правдою. Але Слово Боже нам свідчить, що в Бога ніколи не було таких намірів. Бог не міг поневолювати людину до вчинення гріха хоча б з тієї причини, що Він не може "зректись Самого Себе". Такий вчинок не відповідав би Його справедливості, а, значить, є неможливим. Бог прагне любові і хвали від тих, хто славить Його духом і правдою. З цією метою Він обдарував людину вільною волею, подібно до Своєї власної, бажаючи, щоб людина вибрала те, що є справедливим.
Дозвіл на право вибору привів людину до упадку, до втрати Божої ласки, благословення і спільності з Ним, внаслідок чого запанували важка праця "в поті чола", хвороби і смерть. Згрішивши, людина відчула на собі всі наслідки гріха, зрозуміла на практиці те, чого Бог хотів навчити її іншим шляхом - без досвіду гріха і його наслідків.
Бог передбачив дорогу, яку обере собі людина, одержавши вільний вибір. Він не перешкодив їй скуштувати гріх та його гіркі плоди, але відразу розпочав приготування шляхів повернення людини до втрачених благословень. Для того, щоб людина не тільки мала волю, але й вміла нею користуватись, щоб вона змогла взяти урок зі свого першого упадку (який стався внаслідок невміння користуватись волею), Бог запланував і обдумав викуп всіх людей на землі. Крім того Він запланував у властивому часі довести до відома всіх людей про можливість примирення з Собою через цей складений викуп (1 Тим. 2: 3-6).

Покарання, якого зазнав Адам.

Суворість покарання не була виявом ненависті до людини з боку Бога, а лише безумовним і необхідним наслідком зла та гріха, котрі Бог дав пізнати і відчути всім нащадкам Адама. Бог може підтримувати життя так довго, як вважає це потрібним, навіть не дивлячись на нищівну діяльність зла. Але, як неможливо, щоб Бог обманював, так неможливо для Бога, щоб таке життя Він продовжував вічно.
Це було б, з морального боку, несправедливим. Таке життя людини ставало б з кожним днем все важчим і важчим, аж остаточно було б нестерпним і для неї, і для оточуючих. Бог є надто добрим, щоб підтримувати подібне безкорисне, шкідливе для людини та оточуючих існування, і коли Він стримує Свою життєдайну силу, то, як природний наслідок зла, наступає смерть. Життя є даром і ласкою від Бога, і в майбутньому триватиме вічно, але тільки для справедливих.
Те, що нащадки Адама (кожен особисто) не були поставлені на випробування, зовсім не є несправедливим. Бог не був зобов'язаний давати нам життя, а давши його, не був зобов'язаний продовжувати життя вічно або давати нам особисте випробування для отримання вічного життя шляхом послуху. Добре вдумаймось в ці слова. Хоч теперішнє життя людини від колиски до гробу є повільним процесом вмирання, все ж воно (життя), незважаючи на зло і терпіння, є добродійством і ласкою, - навіть коли б не було надії майбутнього. Значна більшість людства високо цінить життя, за винятком небагатьох (самовбивць). Таких суд визнає розумово хворими, бо інакше вони не позбавляли б себе дочасного благословення.

Карою за гріх не були вічні муки.

Багато людей помилково розуміє, що Бог поставив людський рід на випробування вічного життя або вічних мук, хоч про таке покарання навіть не було згадки. Благословенням, тобто ласкою від Бога для слухняних дітей є життя - вічне життя, вільне від терпінь, хворіб та інших проявів зла, які свідчать про упадок. Адам отримав таке життя в повній мірі, однак його застережено, що він втратить цей "дар", якщо не слухатиметься Бога. "Дня, котрого будеш їсти, умираючи помреш". Немає жодного натяку, щоб карою за гріх було життя в муках.
Вічне життя не було обіцяне ніде і нікому, окрім слухняних. Життя - це Божий дар, тоді як смерть - пряма протилежність життя - є визнана покаранням. В книгах Старого Заповіту ніде немає згадки про вічні муки. В Новому Заповіті ми знаходимо декілька уривків, з яких, внаслідок їх неправильного перекладу або трактування, випливає помилкове твердження про муки. Це знаходимо в символічних виразах Об'явлення, в приповістях Христа, які не були зрозумілі для
слухачів (Лк. 8: 10) і сьогодні теж для багатьох є незрозумілими. "Платою за гріх є смерть" (Рим. 6: 23), "Душа, котра згрішила - помре" (Єз. 18: 4). Багато людей вважає, що Бог поступив неправильно, бо замість того, щоб дати кожному особисте випробування, засудив весь людський рід через одного Адама. Але, що скажуть такі, коли ми доведемо, що можливість одержати вічне життя буде для всіх набагато сприятливішою, ніж це було в випадку Адама? Крім того, участь всього роду Адама в його покаранні відбулась природним шляхом.
Святе Письмо говорить нам, що як через гріх Адама смерть перейшла на все людство, так Бог поставив для людей іншого батька (життєдавця), в котрого всі можуть перейти вірою. Так як в Адамі всі мають участь в нещастях, осуді та смерті, так само в Христі всі, окрім Церкви, матимуть участь в великих благословеннях на землі. "Тому то, як через одного чоловіка прийшов на світ гріх, так прийшла й смерть до всіх людей, через те, що всі згрішиили". "Ось тому, як через переступ одного на всіх людей прийшов осуд, так і через праведність Одного прийшло виправдання для життя на всіх людей. Бо, як через непослух одного чоловіка багато людей стали грішниками, так і через послух Одного багато стануть праведними" (Рим. 5: 12, 18, 19).
Бачимо, що смерть Ісуса - досконалої, чистої і безгрішної людини - стала відповідною ціною за гріх Адама. Як одна людина згрішила і всі стали учасниками її переступу і кари, так Ісус, заплативши за гріх одного грішника, відкупив не тільки Адама, але і все його потомство - всіх людей, котрі успадкували Адамові недоліки, гріхи і кару за них - смерть. Наш Господь - досконала, чиста і безгрішна людина Ісус Христос, разом з його досконалим насінням, тобто ненародженим родом, який знаходився в Ньому і був таким же чистим і безгрішним, - став викупом за Адама і його рід, - його насіння, котре ще було в Адамі, коли він згрішив.
Відкупивши таким чином Адама і його потомство, Христос мов би пропонує, що Він прийме, як своє насіння, як Своїх дітей, всіх тих з роду Адама, хто прийме умови Нового Заповіту і через віру та послух ввійде до Божої родини і одержить вічне життя. Тоді Спаситель буде "бачити насіння Своє (всіх тих з насіння Адама, котрі приймуть умови Христа і стануть Його синами) і житиме довгі дні", через воскресіння до вищої, ніж людська, природи, котру дав Йому Отець як нагороду за Його послух і жертвування життям (Іс. 53: 10). Тому написано: "Як в Адамі всі вмирають, так в Хрисгі всі оживуть" (1 Кор. 15: 22).
Збитки, які приніс всім людям упадок Адама (хоч по відношенню до нас це не було жодною несправедливістю), стали більш ніж винагороджені великою Божою ласкою через Ісуса Христа. Всі люди в визначеному Богом часі будуть мати змогу дійти до того стану, в якому знаходився Адам перед своїм упадком. Ті, котрі в своєму житті не мали змоги отримати знання про Божу ласку і можливості користуватись нею через віру (а таких є величезна більшість), будуть мати вищезгаданий привілей в майбутньому віці, "майбутньому світі", котрий прийде після теперішнього. Тоді "всі, хто в гробах, повиходять".
Кожен буде ознайомлений з викупом, даним Христом, і з привілеєм, що випливає з цього викупу. Кожен вважатиметься на випробуванні - як свого часу Адам. І послух кожного запевнить йому життя, а непослух - вічну смерть, "смерть другу". Однак ні від кого не вимагатиметься досконалий послух без досконалої здатності його виконання. Під Угодою ласки Церква віку Євангелії через віру має приписану собі справедливість Христа для прикриття недосконалостей, яких неможливо уникнути внаслідок тілесних слабкостей. Що ж стосується кожного віруючого протягом Тисячоліття, то абсолютна моральна досконалість не буде вимагатись аж до часу здобуття фізичної досконалості, а та буде привілеєм усіх перед закінченням Тисячоліття.
Нове випробування, тобто суд, тим відрізнятиметься від випробування в Раю, оскільки вже не одна людина відповідатиме за всіх, але кожен відповідатиме за свої власні вчинки.

Друга можливість одержати життя.

Чи не означало б це дати людям другу можливість одержати життя? На це відповімо: Першу можливість одержати вічне життя для себе і для цілого роду Адам втратив через свій непослух. Тому "осуд прийшов на всіх людей". Божий план полягає в тому, щоб через жертву Христа всім, хто в Адамі втратив життя, хто перейшов реальний досвід всіх наслідків гріха, була надана можливість привернення до Бога через віру в Спасителя.
Якщо хтось захоче назвати це "другою можливістю одержати життя", нехай називає. Залишається фактом, що для Адама це буде друга можливість, але для кожної відкупленої людини - лише перша, тому що в мить свого народження кожний вже був засуджений на смерть. Всі люди внаслідок переступу Адама були засуджені на смерть і всі одержать можливість (в Тисячолітті) осягнути вічне життя під корисними умовами Нової Угоди.
Це буде радість, про яку звіщав ангел: "Радість велика, котра буде всім людям". Апостол говорить, що про ту велику Божу ласку - що Ісус Христос дав Самого Себе на викуп за всіх - буде "свідкуватись всім у властивому часі" (Рим. 5: 17-19; 1 Тим. 2: 4-6).
Людина, зрештою, а не Бог обмежила час випробування (можливості одержання вічного життя) до віку Євангелії. Адам, згрішивши, не тільки обмежив час свого власного випробування, а, тим самим, позбавив такої можливості (одержати вічне життя) все своє потомство. Так сталося лише до певного часу, бо вік Євангелії дав початок новому випробуванню людини.

Вік Євангелії.

Бог сповіщає, що вік Євангелії призначено лише для вибору Церкви (Царського Священства), через котру в майбутньому віці все людство буде ознайомлене з Правдою і обдароване найбільш сприятливими умовами забезпечити собі вічне життя під Новою Угодою. "Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зі Мною, як і Я переміг був і з Отцем Своїм сів на престолі Його". "І нову пісню співають вони, промовляючи: - Ти достойний узяти цю книгу і розкрити печатки її, бо Ти був заколений і кров'ю Своєю Ти викупив людей Богові з усякого племені, язика, народу і люду. І Ти їх зробив для нашого Бога царями, священниками і вони на землі царюватимуть". "Блаженний і святий, хто має частку в першому воскресінні! Над ними друга смерть не матиме влади, вони будуть священниками Бога й Христа і царюватимуть з Ним тисячу років" (Об. 3: 21; 5: 9, 10; 20: 6).

Яка користь від такого вибору?

Чому ж відразу не є дане всім людям особисте випробування на рахунок одержання вічного життя, без процесу випробувань та осуду Адама, без участі його потомства в покаранні, без визволення всіх людей через жертву Христа і нового випробування для всього людства під умовами Нової Угоди? Якщо зло дозволено ради випробування вільної волі людини, то чому його усунення вимагало такого дивовижного і тривалого шляху? Чому було дозволено, щоб стільки бід і нещастя впало на людей, якщо ті ж люди пізніше одержать в нагороду вічне життя, як слухняні Божі діти?
Саме цьому знаходиться вся важливість нашої теми. Гляньте уважно: Коли б Бог покерував так, щоб діти не мали участі в покаранни батьків (фізичних, розумових та моральних недоліках), щоб всі люди мали такі сприятливі умови життя, які були в Раю, щоб засуджували лише злочинців, то як багато (в тих сприятливих умовах) знайшлось би гідних життя, а скільки негідних? Якщо за зразок візьмемо Адама (який, без сумніву, був зразком досконалої людини), то наслідок виявиться аналогічним - ніхто не був би послушним і вартим життя, бо ніхто не володів би тим докладним знанням Бога, котре б давало йому довір'я до Божих законів більше, ніж його власне розуміння. Святе Письмо запевнює, що власне знання Христом Отця було тим, що чинило Його здібним довіряти і бути цілком послушним (Іс. 53: 11, 12).
Припустимо, що четверта частина людей одержала би життя, або навіть більше - половина людства виявилась би гідною життя, а друга половина одержала би кару за гріх - смерть.
Припустимо також, що ця послушна половина людей не знала б зі свого досвіду, що таке гріх. Чи ж не відчували б вони постійної цікавості до заборонених речей, стримуючи себе лише страхом перед Богом та боязню кари? Чи їхня служба була б тоді такою ж щирою і радісною, як після досвідчення на собі всіх гірких плодів гріха та зла? Чи змогли б вони без практичних досвідів горя, несправедливості, гіркого розчарування і постійних страждань належно оцінити доброту, справедливість і любов свого Творця, оцінити і полюбити всім серцем права і закони, Ним встановлені?
Проаналізуймо тепер долю тих, хто внаслідок добровільного гріха заслужив би смерть. Вони могли б на віки залишитися відрізаними від життя (мертвими), за винятком, коли б Бог в Своїй великій милості, згадавши про них, як про діло Своїх рук, дав би їм іншу можливість або випробування. Але для чого? Єдиним приводом була б надія, що, будучи збудженими та ще раз поставленими на випробування, декотрі з них вибрали б послух і зберегли за собою життя. Але навіть тоді, коли б вищенаведений план у своїх наслідках був схожим до Божого плану, він однаково зіткнувся б далі з серйозними протиріччями.
Як видно з Божого плану, мудрість нашого Бога проявилась в тому, що вона в значній мірі обмежила гріх. Звичайно, найкраще (і ми це здатні зрозуміти навіть нашим обмеженим розумом) мати досконале і безстороннє право, згідно якого карою за добровільний гріх є смерть - знищення, відлучення від життя. Саме так і буде. Після часу обмеження зла Бог передбачив період в тисячу років, в якому панування Христа цілковито знищить зло і всіх тих, хто добровільно його чинитиме, натомість запровадить вічну справедливість на підставі повного знання, досконалої і добровільної слухняності досконалих істот.

Дві інші перешкоди.

До згаданого попереднього плану виникають ще два зауваження. Згідно Божого плану спасіння людства, потрібен був лише один Відкупитель, тому що одна людина згрішила і одна була засуджена на смерть (інші вспадкували її покарання). Коли б перше випробування було особистим, то за кожного окремо засудженого (для половини грішного людства) потрібно було б жертву Відкупителя. Одне життя могло відкупити тільки одне життя і не більше. Тому досконала людина Ісус Христос, Котра відкупила упавшого Адама (і нас в ньому) не могла бути ціною за всіх. Таким був Божий план і іншого шляху не могло бути.
Припустимо, що загальна кількість людей від Адама нараховувала б сто мільярдів чоловік, і лише половина з них згрішила. Щоб дати за цих людей викуп (рівнозначну ціну), потрібно всім решту п'ятидесяти мільярдам справедливих і досконалих людей умерти за п'ятдесят мільярдів грішних. Такий план містив би в собі не менше терпінь, ніж людство щоденно переносить.
Друга причина недосконалості даного плану полягає в тому, що він (план) по суті зіпсував би намір Бога щодо вибору і приведення до Божої природи "Малого Стада", тіла Христа, Головою і Господом котрого є Ісус. Бог не міг би змусити п'ятдесят мільярдів послушних дітей віддати їхні права, привілеї і життя як викуп за грішників, бо, згідно Його власних Законів, своє право до вічного життя вони здобули саме своєю слухняністю. Жертвування досконалого життя за упавших грішників вимагало б особливої нагороди, щоб (задля виставленої перед ними радості) вони могли понести кару своїх братів, так як Ісус.
Якщо б та сама нагорода, яка була дана нашому Господу, була дана їм (тобто одержання Божої природи, вивищення над ангелами, херувимами, над "усяким урядом, владою, силою, пануванням і всяким йменням, що назване не тільки в цьому віці, але й в майбутньому" (Еф. 1: 21)), тоді з'явилась би майже незліченна кількість істот божественної природи, а на це мудрість Бога дозволити не могла. Ці п'ятдесят мільярдів, одержавши божественну природу, були б всі на одному рівні, не маючи над собою старшого, голови. Тим часом план, який обрав Бог, вимагав тільки одного Відкупителя, піднесеного до божественної природи. Далі цей план вимагав вибору "Малого Стада" - вибору з тих, котрих Христос відкупив і котрі йдуть Його слідами терпінь і самовідречення, щоб стати учасниками в Його імені, Його честі, славі, в Його природі, так як дружина бере участь у всіх справах свого чоловіка.

Нарис Божого плану.

Бог накреслив план, котрий, через осуд усіх в одному, відкрив дорогу викупу і наверненню всіх через єдиного Відкупителя. Всі, хто зуміє оцінити цей план, знайдуть в ньому вирішення багатьох своїх запитань. Аналізуючи Божий план, такі зрозуміють, що осуд всіх через одного був для всіх добродійством, тому що через жертву одного всі будуть виправдані. Як тільки замір Бога на дозволення зла буде завершений і наслідки складання викупу вирівняють кару за гріх, тоді зло буде знищене назавжди. Завдяки Тисячоліттю, в котрім царювання Христа повністю знищить зло і тих, котрі добровільно його чинитимуть, настане, внаслідок повного знання і добровільного послуху досконалих істот, час вічної справедливості.
Але реальна оцінка Божого плану була б неможливою без практичного досвіду всієї жахливості гріха і покарання за нього - смерті, без зрозуміння важливості і вартості викупу, котрий заплатив наш Господь і завдяки котрому кожна особа буде повернена до найсприятливіших умов життя. Та перш, ніж кожен одержить нагороду (вічне життя) або покарання (другу смерть), він повинен пройти всестороннє випробування.
Дивлячись на цей великий план відкуплення і "відновлення всіх речей" через Христа, ми можемо зрозуміти, що наслідком дозволення зла будуть великі благословення, котрі жодним іншим чином не могли б прийти. Всі пережиті людством досвіди кількох тисячоліть будуть не тільки вічною лекцією для людей та спостерігаючих за ними ангелів, але й допоможуть повністю оцінити і зрозуміти Божий характер, який відкривається в Його плані.
Коли цей план буде повністю завершений, тоді всі побачать велику Божу мудрість, справедливість, любов і силу. Всі зрозуміють, що справедливість не могла відвернути Божого вироку, ані врятувати упавший рід без плати за покарання через добровільного Відкупителя. Всі побачать любов, котра дала Однородженого Сина в жертву, потім піднесла Його високо і посадила по правиці Отця, даючи Йому через це силу і владу над тими, котрих Він відкупив Своєю дорогоцінною кров'ю.
Всі побачать також силу і мудрість, котрі здатні звершити славне призначення для Божих створінь і так опанувати всякі негативні впливи, щоб зробити їх добровільним знаряддям для підтримки і остаточного завершення великих Божих задумів. Коли б зло не було дозволене і в кінці не переможене шляхом Божого Провидіння, то невідомо яким ще чином можна було б досягнути подібних результатів. В дозволенні зла між людьми на певний час проявляється велика Божа мудрість, котра знайшла всілякі супутні обставини, обдумала поміч і накреслила остаточний план виходу з неволі гріха через Божу силу і ласку.
В часі віку Євангелії гріх і пов'язане з ним зло були також вжиті для випробувань і приготувань Церкви. Коли б гріх не був дозволений, то жертва нашого Господа і Його Церкви, нагородою за котру є участь в Божій природі, була б неможливою.

Загальне Боже право.

Те саме Боже право, котре зараз керує людським родом, і котре послух нагороджує життям, а непослух карає смертю, повинно остаточно керувати всіма інтелігентними Божими створіннями. Те право є стисло виражене одним словом: "Любов". "Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, всією душею своєю, всією силою своєю, всім своїм розумом, і ближнього, як самого себе" (Лк. 10: 27).
Остаточно, коли наміри Бога будуть виконані, слава Божого характеру буде об'явлена всім інтелігентним створінням, а дозволене зло буде вважатись всіма мудрою і неообхідною частиною Божого плану. Зараз все це можна бачити лише очима віри, вникаючи при допомозі Божого Слова в те, "про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх", і котре прийде в часі відновлення всіх речей (Дії 3: 21).

Пояснення Божого плану.

Для того, щоб зрозуміти Божий план спасіння і ті благословення, які прийдуть разом з Божим Царством, потрібно:
- Мати віру в інтелігентного і мудрого Творця - Бога. "Догодити ж без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірити, що Він є. А тим, хто шукає Його, Він дає нагороду" (Євр. 11: 6).
- Прийняти вірою складений Ісусом Христом, Сином Божим, викуп. "Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого. щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне" (Ів. 3: 16).
- Цілковито присвятити своє життя дотриманню Господніх заповідей і виконанню Його волі. "Бо це воля Божа - освячення ваше" (1Сол. 4: 3). "Нову заповідь Я вам даю: любіть один одного, як Я вас полюбив; так любіть один одного й ви. По тому пізнають усі, що ви учні Мої, коли будете мати любов між собою" (Ів. 13: 34, 35). "Промовив тоді Ісус учням Своїм: "Коли хто хоче йти слідом за Мною, нехай зречеться самого себе і хай візьме свого хреста та й іде вслід за Мною" (Мт. 16: 24). "Шукайте, ж найперш Царства Божого і правди Його, - а все це вам додасться" (Мт. 6: 33).

БОЖА ОБІТНИЦЯ ДЛЯ ВСІХ ЛЮДЕЙ.

Примпкнім очі на хвилину на вид недолі, лиха, горя, деградація та болю, що панує внаслідок гріха, і уявім собі в нашому розумі видиво слави досконалої землі. Жодня пляма гріха не спотворює гармонії та миру досконалого суспільства - ні болючі думки, ні немилі погляди, чи слова; любов, випливаючи з кожного серця, сприятиме взаємному почуттю в кожному іншому серці, і добродійність та доброзичливість будуть позначувати кожний чин. Не буде більше хвороби, ні болю, ні горя, ні жодних ознак занепаду або тління - навіть страху не буде перед такими речами. Подумайте про найкраще здоров'я та красу людських форм і рис, які ви коли-небудь бачили, і знайте, що досконале людство буде це все перевищати. Внутрішня чистота, розумова та моральна досконалість будуть будуть променіти на кожному обличчі, звеличуючи людину. Таким буде людське суспільство; і сльози засмучених будуть обтерті - коли вони досягнуть повноти свого воскресіння (Об. 21: 4).