НАДІЯ
"Коли б, Господи, був Ти отут, - то не вмер би мій брат!" (Івана 11: 32)

Цими словами звернулась Марта до Ісуса після смерті свого брата Лазаря. Вони виражають глибину душевної болі, яку переживають мільйони людей, коли смерть забирає їх близьких.
Всілякі думки приходять в голову в такий час - потрібно було зробили те, чи інше, покликати іншого лікаря і т.д. А якщо смерть є результатом дорожньої аварії, ми говоримо: "Не треба було нашому любому відправлятися в дорогу, і тоді він залишився б живим".
Перебуваючи в такому стані, Марта була впевнена, що саме відсутність Ісуса стала причиною смерті її брата, і вона мов би винуватила Його за це. Багато людей поділяє точку зору Марти, думаючи, що Бог є відповідальний за смерть їхніх близьких, бо якимось чином Він мав би відвернути трагедію.
"Чому?" - запитують вони себе в розпачі. І починають уявляти, що вони згрішили чимось проти Бога, або що померлий здійснив якийсь вчинок і за це був покараний. І, якщо останнє передбачення є вірне, вони перебирають в уяві, яким є стан померлого тепер? Чи переносить він щось гірше від смерті?
Змішані думки, які пригнічують стількох людей, коли смерть вступає до їхнього дому, звичайно, є запитальними: Що ховається за гробом? Чи колись ми знову побачимо наших улюблених? Чи є вони щасливими? А може одного дня і ми будемо щасливими разом з ними? Шукаючи відповіді, наші серця знаходять її в Божому Слові.
І все-таки, чому люди вмирають? Багато відповіло б, що людям природно старіти. Але слабкість цієї відповіді в тому, що мільйони людей вмирають, не доживаючи до старості. Зловісна смерть косить однаково молодих і старих, святих і грішних, і немає значення, чи вмирає немовля, чи постаріла людина - потрясіння і біль є однаково великі. Ми ніколи не є готові померти. Маючи справу зі смертю, людина так і не звикла до неї, тому небажаний її прихід завжди застає нас зненацька. Насправді не існує такої речі як "природна смерть". Смерть завжди була і є неприродною і небажаною.
Біблія пояснює, що люди вмирають з причини гріха, - не з причини особистого гріха, а внаслідок первородного гріха наших прабатьків. Через них, говорить апостол: "ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили".
По спадковості ми належимо до вмираючого роду. Варто пам'ятати про це, коли смерть приходить в наш дім. Така річ допомагає нам усвідомити, що трагедія, яка сталася, не була послана в знак покарання (ані для померлого, ані для родини, яка залишилась живою). Наш найдорожчий помер, бо "в Адамі всі вмирають". Крім того, ми маємо втіху в чудовій обіцянці Божого Слова, де сказано: "Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть" (1 Кор. 15: 22).

СПОКІЙНО СПЛЯТЬ

Повертаючись до днів Ісуса і приємної сім'ї у Віфанії - до Марії, Марти та Лазаря, - ми можемо знайти деякі повчальні речі. Знаємо, що Ісус був особливим приятелем цієї сім'ї, і вони вважали, що коли Він дізнається, що Лазар, Його приятель, хворий, то прийде до нього з допомогою. В цей час Ісус був зайнятий Своєю діяльністю, був далеко від Віфанії, і тому сестри вирішили послати Йому вістку: "Ось нездужає, Господи, той, що кохаєш його!" (Івана 11: 3).
Коли Ісус почув ці слова, то лише через два дні сказав Своїм учням: "Друг наш Лазар заснув, - та піду розбудити його" (Івана. 11: 11). Ці слова здивували Його учнів. Вони також чули, що Лазар був важко хворий. Раз він заснув, то нехай собі спить. Вони не могли зрозуміти, чому Господь хоче його розбудити, і вирішивши, що це неправильно, сказали Йому: "Господи, якщо він заснув, то це краще для нього". Інакше кажучи, вони вважали грубою помилкою розбудити хворого, який тихо спав. "Та про смерть його мовив Ісус, вони ж думали, що про сонний спочинок Він каже" (Івана 11: 13). Бачачи, що учні не розуміють Його слів, яким сном спить Лазар, Він сказав їм прямо: "Умер Лазар" (Івана 11: 14). Тут ми маємо з уст самого Господа втішну думку про смерть. Вона подібна до сну, тобто померлі сплять в непритомному стані, чекаючи призначеного часу, коли Господь прийде і розбудить їх зі сну смерті. Таким чином сон використовується в Писанні для ілюстрації смерті.
Сон, переважно, має два аспекти. Перший з них: Ті, що сплять, знаходяться в непритомному стані. Вони не знають, що діється в оточуючому світі. У них немає ні смутку, ні радості, вони не мають турбот і не відчувають насолоди, вони не голодні і не терплять від спраги. Про них Писання говорить: "Живі знають, що вмруть, а мертві нічого не знають" (Екл. 9: 5).
Другий аспект сну також має велике значення. Це надія пробудитись або ж бути піднятим зі сну. Мати вкладає дитя на ніч в ліжечко, співає йому колискову, аж його очі стуляться до сну і маленька голівка порине в країну забуття. Тепер малюк спить, і мати тихенько, навшпиньки виходить з кімнати, щаслива в любові до своєї дитини, радіючи, що зранку вона знову почує приємне лепетання. Немає ні сліз, ні серцевого болю, ні журби-одиночки, бо дитина вранці збудиться, і радість знову наповнить весь дім. Про померлу молоду дівчину Ісус сказав: "Відійдіть, бо не вмерло дівча, але спить" (Матвія 9: 24). І тут, і в випадку з Лазарем Ісус розглядає смерть, як звичайний сон, бо з точки зору Бога сон є засобом, щоб дати життя через Христа, і передбачає загальне пробудження ранком нового дня, дня царювання Христа. Ісус сказав, звертаючись до Своїх учнів: "Друг наш Лазар заснув, - та піду розбудити його" (Івана 11: 11). Ісус мав на увазі пробудити його зі сну смерті і через короткий час Він це зробив на радість сестрам Лазаря і тим, для кого той був дорогим.

ЖИТИ ЗНОВУ

Після того, як Ісус сказав учням про Свій намір, Він вирушив у Віфанію, в дім Своїх друзів, до Марти та Марії. Марта вийшла Йому назустріч і ніжно докорила за те, що Він не прийшов вчасно, коли її брат був ще живий. Звертаючись до неї, Ісус сказав незвичайні слова, які звучать протягом віків, втішаючи у журбі тих, які змогли зрозуміти зміст цих чудових простих слів і повірили, що в один прекрасний день вони здійсняться. Промовив до неї Ісус: "Воскресне твій брат!" (Івана 11: 23). В цих словах є велика надія для всіх померлих - що вони знову будуть жити. Однак ми не повинні випустити з уваги слово "знову". Ісус не казав Марті: "Не плач, бо насправді твій брат не вмер". Лазар був мертвий! Ісус сказав учням, що "Лазар помер", і з впевненістю можна сказати, що Він не став би заперечувати цього і в розмові з Мартою. Він втішив Марту, що її мертвий брат буде знову жити, що хоч він мертвий, та буде повернений до життя.
Багато століть перед тим пророк Йов допитувався: "Як помре чоловік, то чи він оживе?" (Йова 14: 14). Варто зауважити, як саме Йов ставить це питання. Він не говорить, "якщо чоловік помер, то чи він мертвий насправді?!" або "чи залишається від чоловіка що-небудь живе після того, як його тіло умирає?!" Йов знав, що смерть - це несамовито трагічна реальність. Він знав, що смерть - це покарання за гріх, і що весь рід людський є грішний і всі вмирають. Йов прагнув знати, чи будуть мертві повернені до життя, і чи буде він "знову" жити?!
Ісус дав відповідь на це запитання Йову, Марті і всім тим, хто бажає прийняти просту правду Його слів, кажучи: "Воскресне брат твій". Те, що мертві будуть повернені до життя в майбутньому, не було чимось новим для Марти. Зі Старого Заповіту вона знала і вірила в цю чудову обітницю. Після того, як Йов запитав: "Якщо помер чоловік, то чи буде він знову жити?", він, виражаючи свої власні надії, сказав: "Буду мати надію по всі дні свого життя, аж поки не прийде заміна для мене! Кликав би Ти, - то я відповів би Тобі, за чин своїх рук сумував би..." (Йова 14: 14, 15).

ОСТАННІЙ ДЕНЬ

В пророцтві про долю дітей, вбитих за наказом Ірода, Господь говорить плачучим матерям, представленим іменем Рахіль: "Стримай голос свій від голосіння і від сльози свої очі, бо є нагорода для чину твого, - говорить Господь, - і вони вернуться з краю ворожого! І для твого майбутнього є сподівання, - говорить Господь, - і до границь твоїх вернуться діти твої!" (Єр. 31: 16, 17).
Марта напевно знала ці чудові обітниці, що прийде час, коли мертві - молоді і похилого віку - будуть повернені до життя. Крім того, Ісус був частим гостем в їхньому домі, і вона, мабуть, чула повні благодаті слова життя, які виходили з Його натхненних уст. Тому, коли Ісус сказав їй: "Воскресне твій брат!", Марта відповіла: "Знаю, що в воскресіння останнього дня він воскресне" (Івана 11: 23, 24). Так, вона знала, що всі мертві "воскреснуть", що вони будуть пробуджені зі сну смерті, бо таким є Божий план для всього людства.
Що мала на увазі Марта під словами "останнього дня"? Без сумніву, мова йшла про Божий план спасіння і вздоровлення людського роду від гріха та смерті, який поділений на періоди часу, звані в Біблії "днями". На протязі останнього з цих періодів часу - цих "днів" - Богом заплановано вздоровлення людей. І ця річ виконається. "Останній день" в Божому плані становить тисячу років, тобто тисячолітнє царювання Христа.
Те, що про цей період говориться, як про "день", має велике значення, бо він протиставлений шести тисячам років людських випробувань, які Писання називає темним періодом ночі, терпінь та смерті. Про цю темну ніч гріха та терпінь і про наступний ранок радості псалмист писав: "Бо хвилю триває Він у гніві Своїм, все життя - в Своїй ласці: буває увечері плач, а радість на ранок!" (Пс. 30: 6).
Хоч Давид говорить про Божий гнів, однак ми не повинні думати про Бога, як про месника, або вважати, що Він насолоджується терпіннями Своїх створінь. У Своєму гніві Він не мучить нікого у вічному вогненному пеклі або (обмежений час) в чистилищі. Новий Заповіт нам говорить про гнів Бога і пояснює, що навіть тепер Його гнів відкривається з неба на всяку несправедливість (Рим. 1: 18). Божий гнів показаний в смертному вироку на весь людський рід: "В Адамі всі вмирають" (1 Кор. 15: 22). "З Божої ласки є життя", - промовляє псалмист (Пс. 30: 6). Тут Божа ласка є протиставлена Його гніву. Коли наші перші родичі порушили Божий закон, то Божа ласка була втрачена. Без Його ласки вони не могли довго прожити, і вирок став дійсним: "Бо ти порох, - і до пороху вернешся" (1 М. 3: 19).
З того часу людський рід продовжує вмирати. Коли припинилось сіяння Божої ласки, людство покрила темрява. Вона є настільки густою, що відчувається у всіх болях та стражданнях, якими супроводжується процес вмирання. Оскільки історія людства є повна гріха і його наслідків, то воістину вона є "ніччю плачу". Але, на щастя, так буде не завжди. Ця ніч була довгою і тужливою, але приходить ранок, і з настанням ранку приходить обіцяна радість, що смерть вже не матиме жертв, а ті, котрі померли, знову будуть повернені до життя Божою силою.
Коли Ісус сказав Марті, що "брат твій воскресне", то в її уяві, мабуть, промайнула картина чудової радості, яка буде для всього людства в той новий день, коли благословення поллються, мов освіжаючий дощ. Тому вона відповіла: "Знаю, що в воскресіння останнього дня він воскресне" (Івана 11: 24).
Ісус не заперечував правдивості сказаного Мартою. Мабуть, Він не раз говорив про це в домі у Віфанії, і тому надія загального пробудження зі сну смерті була ясною у серці Марти. Щобільше, Ісус зміцнив її віру, сказавши: "Я воскресіння й життя. Хто вірує в Мене, - хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, - повіки не вмре. Чи ти віруєш в це?" (Івана 11: 25, 26). "Я воскресіння й життя", - сказав Спаситель. Це означає, що в майбутньому, коли мертві воскреснуть, а сад еденський охопить всю землю, Він буде Тим, через Кого Божа сила все це здійснить. Ісус є тим великим світлом, яке освітлює весь світ, є "світлом життя" (Івана 1: 9; 8: 12; 9: 5). Його царство в "цей день" принесе здоров'я і життя. Пророк пише про Нього: "Зійде Сонце Правди та лікування в проміннях Його..." (Мал. 4: 2).

ХРИСТОС

"Чи віриш ти в це?" - запитав Ісус Марту. "Чи віриш ти, що Я - Той, хто оживить твого брата в цей день, коли милосердний Божий план для людства буде здійснений?" І Марта відповіла: "Так, Господи, вірю, що Ти Христос, Син Божий, який повинен прийти в цей світ" (Івана 11: 26. 27). Відтоді, коли людина вчинила гріх, Бог неодноразово обіцяв послати спасителя. Наприклад, Аврааму було обіцяно, що його "потомство буде благословити всі племена землі" (1 М. 12: 1-3; 22: 18). Апостол Павло пояснює, що Ісус є тим обіцяним "насінням" (Гал. 3: 16). Марта також знала про це. Оскільки обіцяний Христос благословить всі племена землі, то Він буде "воскресінням і життям".
На той час процес вмирання тривав вже понад 4 тисячі років; її рідний брат також помер, отож вона знала, що, коли Божі обіцянки благословити все людство через Христа мають бути виконані, то сплячі в смерті повинні збудитися, а Ісус буде Тим, Хто здійснить це у "воскресіння мертвих в останній день".
"Всякий віруючий у Мене, якщо і умре, то оживе", - сказав Ісус (Івана 11: 25). Це конкретна обіцянка воскресіння з мертвих для всіх віруючих. Вона повинна була переконати Марту, що смерть Лазаря не була причиною малої віри або недостатньої відданості Ісусу. Лазар вірив в Ісуса, однак помер. Те ж саме трапляється з усіма віруючими навіть сьогодні. Однак Ісус запевнив Марту, а також нас, що "всякий віруючий у Мене, якщо і умре, то оживе", тобто буде повернений до життя. Далі Ісус відсуває завісу непевності і ще більш розширює уяву про "останній день", щоб ми могли глибше зрозуміти нескінченну любов Бога, яка дає нагоду життя всьому людству. Він говорить: "Хто живе і вірить в Мене, не помре навіки". Ці слова не відносяться до теперішнього часу, бо тепер всі помирають. Майбутнє життя людства залежить від пробудження зі сну смерті. Слід згадати, що в цей новий день "сонце правди" розсіє темряву довгої ночі гріха та смерті і принесе світло та життя всім людям. Ті, котрі будуть жити тоді і вірити в Христа, вже ніколи не помруть, а назавжди залишаться живими людськими істотами.

ПРАВЕДНІ ТА НЕПРАВЕДНІ

Хто ж буде жити в той "останній день", тисячолітній день, коли благословення вічного життя будуть гарантовані всім, хто повірить? Згідно Божого плану, від сну смерті будуть пробуджені усі. Ап. Павло говорить, що "буде воскресіння праведних і неправедних" (Дії 24: 15). Ісус сказав: "Не дивуйтеся цьому, бо надходить година, коли всі, хто в гробах, Його голос почують, і повиходять ті, що чинили добро, на воскресіння життя, а котрі зло чинили, на воскресіння Суду" (Івана 5: 28, 29).
"Ті, що творили добро", - говорить Господь - прийдуть до життя. Це відноситься до нагороди віруючих, які довели, що вони гідні "слави, честі і безсмертя" (Рим. 2: 7). Вони будуть жити і царювати з Христом, як частина "потомства" Авраама, через яке будуть благословенні всі племена землі (Гал. 3: 27, 29). "Вони будуть подібні до Ісуса" і будуть приймати участь в Його небесній славі (1 Івана 3: 2). Вони одержать "корону життя" і стануть учасниками божественної природи (Об. 2: 10; 2 Пет. 1: 4).
Однак тих, які воскреснуть, щоб жити і царювати з Христом, буде мало, порівняно з мільйонами померлих. Ісус називає їх "малим стадом", якому Отцю вподобалось дати царство (Луки 12: 32). Переважна більшість померлих відноситься до тих, які не творили добро. Вони вмирають як члени вмираючого роду. Згідно загальноприйнятих людських норм, вони були порядними людьми, добрими громадянами, добрими сусідами, але вони не йшли слідами Господа, тому кров Христа не зробила їх праведними перед Богом. Не дивлячись на це, Бог любить їх. Він послав Сина Свого померти, щоб надати їм можливість жити вічно. Вічне життя досягається тільки через Ісуса Христа на основі віри, а більшість людей ніколи не мала справжньої можливості вірити. Мільйони людей ніколи не чули про Ісуса Христа, а серед тих, хто чув про Нього, мало хто по-справжньому зрозумів мету Його приходу в цей світ.
Існує багато суперечливих теорій щодо Христа, тому більшість чесних людей розгублена і не здатна прийняти Християнство серйозно. Ці люди не є навмисно злими, але і не роблять "добра" в тому розумінні, щоб йти слідами Ісуса Христа. Ці мільйони також будуть пробуджені зі сну смерті. Ап. Павло говорить про це пробудження, як про "спасіння", і пояснює, що на це є Божа воля, "щоб всі люди спаслись і прийшли до пізнання правди" (1 Тим. 2: 4).
Велика істина, яка буде відома всім, полягає в тому, що Ісус віддав Себе, щоб "відкупити всіх", тобто вмер "за гріхи всього світу", щоб всі, хто це приймає, могли жити вічно (1 Івана 2: 2). Саме це мав на увазі Ісус, коли сказав Марті: "І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, - повіки не вмре. Чи ти віруєш в це?" (Івана 11: 26).
Згаданий час буде часом суду для всього світу - часом, коли люди будуть стояти лицем до лиця перед важливим рішенням, яке буде означати вічне життя або вічну смерть (Дії 17: 31). Коли Ісус обіцяв повернення з смерті, Він сказав, що люди прийдуть на випробування. Грецьке слово "кризис", що означає "випробування" або "поворотний пункт". Якщо люди навернуться до Бога, до Ісуса Христа та до справедливості, їм не доведеться повторно вмирати, бо з такою вірою вони будуть "жити повік" (Івана 6: 51).

ЧИ ВІРИШ ТИ ЦЬОМУ?

Коли Ісус пояснив Марті про чудову надію життя в майбутньому, Він запитав: "Чи віриш ти цьому?" Для всіх нас це болюче питання. Якщо будемо розвивати в собі справжню віру в обіцяне Богом, то коли трапиться, що смерть забере наших улюблених, багато горя залишить наше серце. Якщо ми маємо таку віру, то будемо знати, що вони не пішли від нас назавжди, і що буде щасливе повернення померлих - пробудження їх зі сну смерті.
Ісус сказав учням про Лазаря: "Я йду пробудити його від сну". І Він прийшов у Своєму другому приході, щоб розбудити всіх зі сну смерті. Жертва Ісуса Христа перемінила смерть з вічного забуття в тихий сон, з якого буде пробудження.

ЧИ ВОНО СПРАВДІ ТАК БУДЕ?

Існує багато непорозумінь щодо надії воскресіння, тому багатьом важко зрозуміти його стосунок до реальних подій. Однак тут не повинно бути неясності, бо Ісус продемонстрував, яким чином будуть здійснені Божі обітниці. Один з прикладів - це випадок з Лазарем. Після того, як Господь пояснив Марті грандіозну істину загального воскресіння і дав зрозуміти, що пробуджені в останній день, якщо повірять в Нього, ніколи більше не помруть, Ісус пішов до могили її брата і, застосувавши божественну силу, покликав його з мертвих. Ісус сказав до Лазаря: "Вийди сюди!" Написано, що "вийшов померлий" (Івана 11: 43, 44). Після цього Ісус звелів розв'язати його і зняти похоронну одіж, щоб той міг знову бути зі своєю сім'єю та своїми друзями. Лазар повернувся до них тим самим Лазарем, якого вони знали до смерті. Він не був привидом ані духом. Йому не потрібно було побрязкувати дзеркальцем або стукати до столу, щоб дати знати друзям, що він є присутнім серед них, бо Лазар повернувся до них в своєму тілі. Він був справді мертвим і тепер справді став живим, а сестри його та друзі його раділи.
В цьому ми маємо наочний приклад того, що має бути і яке це матиме значення для людства, коли всі, хто є в гробах, почують голос Ісуса в день пробудження зі сну смерті. Помножте цю сцену на мільярди разів - радість у Віфанії, коли на очах усіх Лазар почув голос, який пробудив його від смерті, і зрозумієте, яке значення мають Божі обітниці благословити всі народи землі. Це і є головна мета приходу Ісуса Христа на цей світ, і цим виправдано проголошення веселої новини ангелом в ту ніч, коли Він народився. Ця новина описана як "добра новина" великої радості. Ангел промовив до пастухів: "Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, який є Христос Господь" (Луки 2: 10, 11).
Чи засумовані ви серцем, що смерть забрала дорогу вам людину? Це важке відчуття, бо жахлива пустка залишається в серцях живих. Однак ця розлука не назавжди. В радісному "завтра" Божого плану, яке є так близько - в урочистому возз'єднанні ви знову побачите своїх улюблених. Тим часом зміцнюйте свою віру, покладіться на Божу обітницю і на Його вміння здійснити те, що Він обіцяв. Якщо ви маєте можливість, то говоріть іншим про цю велику радість, яка так надихає серце і допомагає переносити темні ночі чекання.

ЗАКРИЙТЕ НА МИТЬ СВОЇ ОЧІ...

Закрийте на мить свої очі і забудьте сумні сцени страждання і горя, приниження і відчаю, які існують сьогодні внаслідок гріха, і подумайте про велич нашої планети. Жоден слід гріха не зіпсує злагоди і миру досконалого суспільства: ні гіркота думки, ні злий погляд, ані слово. Любов, яка б'є джерелом з кожного серця, знаходитиме відгук в кожному серці, а всякий вчинок буде сповнений доброзичливості. Не буде більше хвороб, болю, страждання, жодних непорозумінь і найменшого страху перед ними. Подумайте про здоров'я та красу людського тіла. Внутрішня чистота, розумова та моральна досконалість будуть віддзеркалюватись на кожному сяючому обличчі. Таким буде земний лад: "І Бог кожну сльозу з очей їх зітре, і не буде вже смерті. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося!" (Об. 21: 4).

НАДІЯ ВОСКРЕСІННЯ

"Коли ж про Христа проповідується, що воскрес Він із мертвих, - як же дехто між вами говорять, що немає воскресіння мертвих. Як немає ж воскресіння мертвих, то й Христос не воскрес! Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра ваша! Ми знайшлися б тоді неправдивими свідками Божими, бо про Бога ми свідчили, що воскресив Він Христа, Якого Він не воскресив, якщо не воскресають померлі. Бо як мертві не воскресають, то й Христос не воскрес! Коли ж бо Христос не воскрес, тоді віра ваша даремна, - ви в своїх ще гріхах"
(1 Кор. 15: 12-17).

МАЙМО НАДІЮ НА БЛАГОДАТЬ ХРИСТОВУ

"Тому то, підперезавши стегна свого розуму та бувши тверезі, майте досконалу надію на благодать, що приноситься вам в з'явленні Ісуса Христа...
І знайте, що не тлінним сріблом або золотом відкуплені ви були від марного вашого життя, що передане вам від батьків, але дорогоцінною кров'ю Христа, як непорочного й чистого Ягняти, що призначений був іще перед закладинами світу, але був з'явлений вам за останнього часу. Через Нього ви віруєте в Бога, що з мертвих Його воскресив та дав славу Йому, щоб була ваша віра й надія на Бога...
А Слово Господнє повік пробуває! А це те Слово, яке звіщене вам в Євангелії" (1 Пет. 1: 13, 18-21, 25).
"І почув я гучний голос із престолу, який кликав: "Оце оселя Бога з людьми, і Він житиме з ними! Вони будуть народом Його, і Сам Бог буде з ними, і Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерті - ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося!"
(Об. 21: 3-4).

ВІРА ЙОВА

"Та я знаю, що мій Відкупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу"
(Йова 19: 25-26).